Не застосовувати:
з антиаритмічними препаратами І класу (дизопірамідом, хінідином та прокаїнамідом) та ІІІ класу (аміодарон) - можуть збільшувати рефрактерність міокарда. Аміодарон збільшує ризик виникнення брадикардії та пригнічення AV-провідності. У разі застосування соталолу разом з іншими β-адренорецепторами очікується адитивний ефект класу II (зниження артеріального тиску та частоти серцевих скорочень)
з лікарськими засобами, які збільшують тривалість інтервалу QT (антиаритмічні препарати І та ІІІ класу, похідними фенотіазину, трьох- та тетрациклічними антидепресантами (іміпрамін, мапротилін), хіноліновими антибіотиками (наприклад, спарфло) терфенадином, астемізолом, еритроміцином, препаратами літію, пробуколом, галоперидолом, галофантрином, пентамідином). Підвищується ризик виникнення torsade de pointes.
Флоктафеніном - β-блокатори можуть перешкоджати компенсаторним реакціям серцево-судинної системи, асоційовані з артеріальною гіпотонією або шоком, і можуть бути викликані флоктафеніном.
Блокатори кальцієвих каналів - одночасне застосування приводило до розвитку артеріальної гіпотензії, брадикардії, порушення провідності, серцевої недостатності.
Трьох- та тетрациклічні антидепресанти, нейролептики, наркотичні анальгетики, антигістамінні, седативні, снодійні засоби та етанол підсилюють пригнічення центральної нервової системи, підвищують ризик виникнення шлуночкових аритмій.
Одночасне застосування соталолу гідрохлориду з трициклічними антидепресантами, барбітуратами, фенотіазином та наркотичними анальгетиками, а також гіпотензивними засобами, діуретиками та вазодилататорами може призвести до надмірного зниження артеріального тиску.
Засоби для інгаляційного наркозу (похідні вуглеводнів) та міорелаксанти підвищують ризик пригнічення функції міокарда та розвитку артеріальної гіпотензії.
Алергени, які застосовують для імунотерапії, або екстракти алергенів для шкірних проб підвищують ризик виникнення тяжких системних алергічних реакцій або анафілаксії.
З лікарськими засобами, які виснажують запаси катехоламінів (резерпін, гуанітідин), може спостерігатися надмірне зниження тонусу симпатичної нервової системи. У пацієнтів необхідно регулярно контролювати артеріальний тиск та частоту серцевих скорочень, оскільки можливі гіпотензія, виражена брадикардія, непритомність.
Негативний хронотропний та негативний дромотропний ефект соталолу гідрохлориду можуть збільшуватися при одночасному застосуванні з резерпіном, клонідином, альфа-метилдофою, гуанфацином і серцевими глікозидами.
З дигоксином збільшується ймовірність проаритмічних ефектів, знижується позитивна інотропна дія глікозидів наперстянки. І глікозиди наперстянки, і соталолу гідрохлорид уповільнюють AV-провідність. Якщо, незважаючи на адекватну терапію глікозидами наперстянки, не спостерігається зменшення тяжкості серцевої недостатності, прийом соталолу необхідно припинити.
З гіпотензивними засобами (діуретики, симпатолітики, клонідин, гідралазин) можливе надмірне зниження артеріального тиску.
Фуросемід, гідрохлортіазид та інші діуретики, які виводять калій або магній, можуть спровокувати розвиток аритмії внаслідок гіпокаліємії.
При одночасному застосуванні соталолу з амфотерицином В, кортикостероїдами необхідно контролювати рівень калію.
Йодовмісні рентгеноконтрастні речовини для введення збільшують ризик розвитку анафілактичних реакцій.
Ксантини та симпатоміметики знижують активність соталолу.
При одночасному застосуванні з агоністами β2-рецепторів, такими як сальбутамол, тербуталін та ізопреналін, може виникнути необхідність збільшення дози агоніста β2-рецепторів.
НПЗЗ та естрогени послаблюють гіпотензивний ефект соталолу гідрохлориду, сульфасалазин збільшує його концентрацію в плазмі крові.
Антагоністи кальцію (верапаміл та дилтіазем), серцеві глікозиди та антиаритмічні засоби (наприклад, дизопірамід) посилюють порушення AV-провідності, підвищують ризик розвитку або збільшення AV-блокади та серцевої недостатності. При застосуванні з блокаторами кальцієвих каналів можливий адитивний гіпотензивний вплив на артеріальний тиск. Слід уникати їхнього спільного застосування з соталолом.
Одночасне застосування антагоністів іонів кальцію типу ніфедипін може призвести до значного зниження артеріального тиску, посилення синдрому слабкості синусового вузла.
Норепінефрін, інгібітори МАО-В та раптове припинення прийому клонідину можуть посилювати «рикошетну» гіпертензію. Прийом соталолу необхідно припиняти за кілька днів до поступового припинення прийому клонідину, а перерва у лікуванні інгібіторами МАО-В та соталолом має становити не менше 14 днів.
Соталол подовжує дію недеполяризуючих міорелаксантів, антикоагуляційний ефект кумаринів, збільшує концентрацію лідокаїну в плазмі крові, підвищує ефект інсуліну та знижує ефект пероральних протидіабетичних засобів (так може бути необхідна корекція доз протидіабетичних препаратів).
Одночасне застосування з інсуліном або пероральними гіпоглікемічними засобами, особливо під час важкого фізичного навантаження, може індукувати гіпоглікемію та маскувати її симптоми.
Нейром'язова блокада, викликана тубокурарином, може посилюватися за рахунок блокади β- адренорецепторів.
Негативний інотропний ефект соталолу гідрохлориду та наркотичних анальгетиків або антиаритмічних засобів може бути адитивним.