Скоприл плюс таблетки 20 мг + 12,5 мг блістер № 30

По 10 таблеток у блістері, по 3 блістери у картонній коробці.

Таблетки.

Основні фізико-хімічні властивості:круглі, двоопуклі таблетки кремовато-фіолетового кольору, з рискою з одного боку.

Лізиноприл – інгібітор ангіотензинперетворювального ферменту, пригнічує утворення ангіотензину II, спричиняє вазодилатацію та зниження АТ. Незважаючи на те, що лізиноприл є антигіпертензивним препаратом, навіть у пацієнтів із артеріальною гіпертензією з низьким рівнем реніну, одночасне застосування з гідрохлоротіазидом призводить до вираженішего зниження АТ.

Лізиноприл знижує втрату калію, спричинену гідрохлоротіазидом.

Гідрохлоротіазид – тіазидний діуретик, що володіє антигіпертензивними властивостями. Застосування гідрохлоротіазиду в монотерапії призводить до збільшення секреції реніну.

Лізиноприл повільно і не повністю абсорбується після застосування внутрішньо. Присутність їжі у шлунково-кишковому тракті не впливає на абсорбцію. Повне виведення препарату відбувається повільніше у пацієнтів літнього віку.

Час досягнення максимальної концентрації (C_max) лізиноприлу після застосування досягається впродовж 6-8 годин.

Об'єм всмоктування лізиноприлу становить близько 25 %.

Лізиноприл не зв'язується з білками плазми крові.

У пацієнтів з нирковою недостатністю розподіл лізиноприлу аналогічний, як і у пацієнтів з нормальною функцією нирок, при рівні клубочкової фільтрації 30 мл/хв. або нижче.

Лізиноприл проникає через гематоенцефалічний бар'єр у незначній мірі.

Лізиноприл не піддається значному метаболізму і виводиться в основному нирками в незміненому стані. Немає даних про проникнення лізиноприлу в грудне молоко. При повторному дозуванні період напіввиведення лізиноприлу становить приблизно 12 годин.

Гідрохлоротіазид. Швидко абсорбується після застосування внутрішньо. Гідрохлоротіазид зв'язується з білками плазми крові. Розподіл гідрохлоротіазиду істотним чином обмежений в організмі, позаклітинній рідині і нирках. Проникає через плацентарний бар'єр, але не через гематоенцефалічний бар'єр.

Гідрохлоротіазид практично не метаболізується. Згідно спостережень за рівнем гідрохлоротіазиду в плазмі крові впродовж 24 годин було відмічено, що його період напіввиведення становить від 5,6 до 14,8 години. 

Не менше 61 % застосованної дози гідрохлоротіазиду виводиться нирками у незміненому стані впродовж 24 годин. Він проникає крізь плаценту та екскретується у грудне молоко.

Комбіновані препарати ангіотензинперетворювального ферменту (АПФ). Інгібітори АПФ і діуретики. Лізиноприл і діуретики. Код АТХC09B A03.

Подвійна блокада ренін- ангіотензин -альдостеронової системи. Подвійна блокада ренін- ангіотензин-альдостеронової системи (РААС) блокаторами ангіотензинових рецепторів, інгібіторами АПФ або прямими інгібіторами реніна (наприклад, аліскіреном) асоційована з підвищеним ризиком гіпотензії, непритомності, гіперкаліємії і порушенням функції (включаючи гостру ниркову недостатність) порівняно з монотерапією цими лікарськими засобами. Необхідно ретельно контролювати артеріальний тиск, функцію нирок і електролітний баланс у хворих, що одержують лізиноприл і інші лікарські засоби, які впливають на РААС. Не застосовувати одночасно аліскірен і лізиноприл пацієнтам з цукровим діабетом. Слід уникати вживання аліскірена і лізиноприла пацієнтам з нирковою недостатністю (швидкість клубочкової фільтрації < 60 мл/хв./1,73м²).

Препарати літію. При одночасному вживанні літію з інгібіторами АПФ повідомлялося про оборотне збільшення концентрації літію у сироватці крові і токсичності. Препарати літію зазвичай не слід призначати одночасно з діуретиками або інгібіторами АПФ. Діуретичні препарати і інгібітори АПФ знижують нирковий кліренс літію і підвищують ризик інтоксикації літієм. Якщо все-таки є необхідність вживання даної комбінації препаратів, рівень літію слід ретельно контролювати.

Добавки калію. Виведення калію з організму на тлі застосування тіазидних діуретиків зазвичай послаблюється калійзберігаючим ефектом лізиноприла. Вживання добавок калію, калійзберігаючих засобів або замінників солей, що містять калій, особливо у пацієнтів з порушеннями функції нирок або цукровим діабетом, може призвести до значного збільшення рівня калію у сироватці крові. При одночасному застосуванні препарату Скоприл плюс^® з вищезгаданими речовинами необхідне обережне застосування та регулярний контроль рівня калію у сироватці крові.

Лікарські засоби, що спричиняють тахікардію за типом пірует. У зв'язку з ризиком розвитку гіперкаліємії одночасне вживання гідрохлоротіазиду і препаратів, які можуть спричинити шлуночкову тахікардію типу пірует, у тому числі деякі антиаритмічні, антипсихотичні засоби і інші препарати, слід проводити з обережністю.

Рекомендується періодичний моніторинг рівня калію у сироватці крові та ЕКГ-обстеження, якщо гідрохлоротіазид застосувати одночасно з препаратами, які спричиняють поліморфну тахікардію піруетного типу (шлуночкову тахікардію) (у тому числі деякі антиаритмічні засоби), оскільки гіпокаліємія є фактором, що сприяє розвитку піруетної тахікардії:

• антиаритмічні засоби класу Іа (наприклад, хінідин, гідрохінідин, дизопірамід);
• антиаритмічні засоби класу III (наприклад, аміодарон, соталол, дофетилід, ібутилід);
• деякі нейролептики (наприклад, тіоридазин, хлорпромазин, левомепромазин, трифторперазин, ціамемазин, сульпірид, сультоприд, амісульпірид, тіаприд, пімозид, галоперидол, дроперидол);
• інші лікарські засоби (наприклад, бепридил, цизаприд, дифеманіл, еритроміцин для внутрішньовенного введення, галофантрин, мізоластин, пентамідин, терфенадин, вінкамін для внутрішньовенного введення).

Трициклічні антидепресанти, антипсихотики, анестетики. Комбінація з інгібіторами АПФ може спричинити постуральну гіпотензію, а також посилити виведення електролітів, зокрема калію, і у такий спосіб посилити гіпокаліємію, спричинену гідрохлоротіазидом.

Барбітурати або наркотики. Можуть спричинити посилення ортостатичної гіпотензії.

Нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП)/ протиревматичні препарати. Тривале вживання НПЗП (включаючи селективні інгібітори ЦОГ-2) може зменшувати гіпотензивну дію інгібітору АПФ. Одночасне вживання НПЗП і інгібіторів АПФ може погіршувати функцію нирок. Цей ефект зазвичай зворотний. У окремих випадках може розвинутися гостра ниркова недостатність, у першу чергу у хворих із порушеною функцією нирок, як це буває у людей літнього віку і у пацієнтів з дегідратацією.

Золото. Нітритоїдні реакції (симптоми вазодилатації, включаючи гіперемію, нудоту, запаморочення і артеріальну гіпотензію, які можуть проявлятися у тяжкій формі) внаслідок ін'єкцій золота (наприклад, натрій ауротіомалат) спостерігаються частіше у пацієнтів, які одночасно приймають лізиноприл.

Симпатоміметики. Можуть знизити антигіпертензивний ефект інгібіторів АПФ; для отримання бажаного ефекту пацієнтам слід перебувати під ретельним наглядом.

Інші антигіпертензивні препарати. Одночасне вживання інших антигіпертензивних препаратів може підвищити гіпотензивну дію лізиноприлу-гідрохлоротіазиду. Одночасне вживання гліцерилтрінітрату і інших нітратів або інших вазодилататорів може додатково понизити артеріальний тиск.

Ацетилсаліцилова кислота, тромболітики, бета-блокатори, нітрати. Препарат можна застосовувати одночасно з ацетилсаліциловою кислотою (у кардіологічних дозах), тромболітиками, бета-блокаторами і/або нітратами під наглядом лікаря.

Антидіабетичні препарати. Лізиноприл може знижувати стійкість до інсуліну у хворих на цукровий діабет, а гідрохлоротіазид може знижувати ефективність пероральних протидіабетичних засобів та інсуліну, що може призвести до ризику гіперглікемії через зниження рівня глюкози в крові. Цілком ймовірно, що дане явище відбувається впродовж перших тижнів комбінованого лікування у пацієнтів з нирковою недостатністю.

Антиподагричні засоби (пробенецид, сульфінпіразон та алопуринол). Одночасне вживання інгібіторів АПФ і алопуринолу підвищує ризик пошкодження нирок і може призвести до підвищення ризику розвитку лейкопенії.

Може виникнути потреба у корекції дози урикозуричних засобів, оскільки гідрохлоротіазид може збільшувати рівень сечової кислоти в сироватці крові. Імовірна поява необхідності у збільшенні дози пробенециду чи сульфінпіразону. При одночасному застосуванні тіазидів можливе підвищення частоти реакцій гіперчутливості до алопуринолу.

Амфотерицин B (парентеральний), карбеноксолон, глюкокортикоїди, адренокортикотроп-ний гормон або стимулюючі послаблюючі. Гідрохлоротіазид може посилювати порушення водно-електролітного балансу, особливо гіпокаліємію.

Солі кальцію. Тіазидні діуретики можуть підвищувати рівень кальцію у сироватці крові внаслідок зниженого виведення.

Серцеві глікозиди. Токсичність наперстянки може збільшитися через гіпокаліємію, спричинену тіазидами.

Холестирамін і колестипол. Присутність аніонообмінних смол призводить до зниження абсорбції гідрохлоротіазиду. Одноразові дози холестираміну або колестиполу зв'язуються з гідрохлоротіазидом і знижують його абсорбцію із шлунково-кишкового тракту. Тому препарат Скоприл плюс^® слід застосовувати принаймні за 1 годину або через 4–6 годин після прийому цих лікарських засобів.

Недеполяризуючі міорелаксанти (наприклад, тубокурарин). Тіазиди можуть підвищити чутливість до тубокурарину.

Триметоприм. Одночасне застосування інгібіторів АПФ з триметопримом збільшує ризик розвитку гіпокаліємії.

Соталол. Одночасне застосування з діуретиками може спричинити гіпокаліємію.

Циклоспорин. У комбінації з інгібіторами АПФ збільшується ризик розвитку гіперкаліємії.

Цитостатичні або імуносупресивні препарати або прокаїнамід. Можуть призвести до підвищеного ризику розвитку лейкопенії при одночасному застосуванні з інгібіторами АПФ.

Пресорні аміни, наприклад, епінефрин (адреналін). Знижується реакція пресорних амінів, але це недостатньо для того, щоб виключити їх застосування.

Алкоголь. Алкоголь збільшує гіпотензивний ефект будь-якого антигіпертензивного препарату.

Антациди. Спричиняють зниження біодоступності інгібіторів АПФ.

Антихолінергічні засоби (атропін, біпериден). Через ослаблення моторики шлунково-кишкового тракту та зменшення швидкості евакуації зі шлунка біодоступність діуретиків тіазидного типу збільшується.

Вплив на результати лабораторних аналізів. Через вплив на обмін кальцію тіазиди можуть впливати на результати оцінки функції паращитовидних залоз.

Карбамазепін. З огляду на ризик симптомної гіпонатріємії необхідно здійснювати клінічний та біологічний моніторинг.

Йодовмісні контрастні засоби. У випадку індукованої діуретиками дегідратації підвищується ризик розвитку гострої ниркової недостатності, переважно при застосуванні високих доз йодовмісних контрастних засобів. Пацієнти потребують регідратації до введення йодовмісних препаратів.

Амантадин. Тіазиди, у тому числі гідрохлоротіазид, можуть збільшувати ризик побічних ефектів, спричинених амантадином.

Інші засоби. При одночасному застосуванні з індометацином знижується антигіпертензивний ефект препарату Скоприл плюс^®. При одночасному застосуванні з іншими препаратами, що викликають постуральну гіпотензію, також може посилитися антигіпертензивний ефект препарату Скоприл плюс^®.

Діючі речовини: лізиноприл (lisinopril) + гідрохлоротіазид (hydrochlorothiazide);

1 таблетка містить лізиноприлу 20 мг (у вигляді лізиноприлу дигідрату 21,780 мг) і гідрохлоротіазиду 12,5 мг;

допоміжні речовини: маніт (E 421), магнію стеарат, кальцію гідрофосфат безводний, крохмаль кукурудзяний, крохмаль прежелатинізований, повідон, заліза оксид коричневий 75 (Е 172).

Унаслідок можливого розвитку побічних реакцій, таких як запаморочення і втома, особливо на початку терапії або при зміні дози препарату і залежно від індивідуальної сприйнятливості пацієнта, препарат Скоприл плюс^® може слабо або помірно впливати на швидкість реакції.

Тому слід утриматися від управління транспортними засобами і роботі з іншими механізмами. Цей ризик підвищується, якщо застосування препарату Скоприл плюс^® поєднувати з вживанням алкоголю.

Лікарський засіб протипоказаний вагітним або жінкам, які планують завагітніти.

Лізиноприл

Наявні дані щодо ризику тератогенного ефекту при дії інгібіторів АПФ протягом І триместру вагітності не були остаточними, однак не можна виключити невелике збільшення даного ризику. Поки продовження терапії інгібіторами АПФ вважається необхідним, пацієнток, які планують вагітність, слід перевести на альтернативну антигіпертензивну терапію, що включає препарати, що мають встановлений профіль безпеки для застосування у період вагітності. Якщо вагітність настала, лікування інгібіторами АПФ має бути негайно припинено і, якщо це можливо, слід призначити альтернативну терапію.

Вживання інгібіторів АПФ у II і III триместрі вагітності, як відомо, спричиняє фетотоксичні ефекти у людини (зниження функції нирок, олігогідрамніон, уповільнення осифікації кісток черепа) і неонатальну токсичність (ниркова недостатність, гіпотензія, гіперкаліємія). Якщо в III триместрі вагітності застосовувалися інгібітори АПФ, рекомендується ультразвуковий моніторинг кісток черепа і функції нирок. Новонародженим, матері яких застосовували інгібітори АПФ, слід знаходитися під ретельним спостереженням у зв’язку з можливим розвитком артеріальної гіпотензії.

Гідрохлоротіазид

Досвід застосування гідрохлоротіазиду в період вагітності, особливо у І триместрі, обмежений. Даних отриманих у процесі дослідження на тваринах недостатньо.

Гідрохлоротіазид проникає через плаценту. Фармакологічний механізм дії гідрохлоротіазиду дає можливість стверджувати, що застосування цього препарату в період II і III триместрів вагітності може порушувати фетоплацентарну перфузію і призвести до виникнення фетальних і неонатальних реакцій, таких як жовтяниця, порушення електролітного балансу і тромбоцитопенія.

Гідрохлоротіазид не можна застосовувати для лікування гестаційних набряків, артеріальної гіпертензії або прееклампсії у вагітних, оскільки замість сприятливого впливу на перебіг захворювання він підвищує ризик зменшення об'єму плазми та погіршує матково-плацентарний кровообіг.

Гідрохлоротіазид не слід застосовувати для лікування есенціальної гіпертензії у вагітних, крім випадків, коли неможливе застосування альтернативних препаратів.

Грудне вигодовування

Оскільки відсутня інформація про застосування лізиноприлу та гідрохлоротіазиду в період годування груддю, прийом цих препаратів протипоказано. Протягом цього періоду перевага віддається альтернативних препаратів з кращим встановленим профілем безпеки, особливо при вигодовуванні новонароджених і недоношених немовлят.

Гідрохлоротіазид

Гідрохлоротіазид у незначних кількостях проникає у грудне молоко. Великі дози тіазидних діуретиків можуть викликати інтенсивний діурез, що може призводити до зменшення кількості грудного молока. Застосування лізиноприлу/гідрохлоротіазиду в період годування груддю протипоказане.

Немає даних про безпеку і ефективність застосування препарату у дітей, тому Скоприл плюс^® протипоказано застосовувати у цій категорії пацієнтів.

М’яка та помірна артеріальна гіпертензія, яка потребує комбінованої терапії.

• Підвищена чутливість до діючих речовин, компонентів препарату, інших інгібіторів АПФ і похідних сульфонаміду.
• Ангіоневротичний набряк в анамнезі, спричинений попереднім застосуванням інгібіторів АПФ; спадковий або ідіопатичний ангіоневротичний набряк.
• Анурія, аортальний стеноз або гіперкаліємія.
• Стеноз мітрального клапана або гіпертрофічна кардіоміопатія з порушенням гемодинаміки.
• Сімптомна гіперурикемія (подагра).
• Кардіогенний шок.
• Стан із нестабільною гемодинамікою після гострого інфаркту міокарда.
• Застосування пацієнтам, які знаходяться на гемодіалізі, з використанням високопроточних мембран (наприклад, AN 69).
• Рівень креатиніну в сироватці крові > 220 мкмоль/л.
• Одночасне призначення з аліскіреном у пацієнтів з цукровим діабетом.
• Первинний гіперальдостеронізм.
• Резистентна до лікування гіпокаліємія чи гіперкальціємія.
• Рефрактерна гіпонатріємія.
• Тяжкі порушення функції нирок (кліренс креатиніну ≤ 30 мл/хв.) та печінки.
• Стеноз ниркової артерії (білатеральний або однобічний).
• Вагітні або жінки, які планують завагітніти.
• Період годування груддю.
• Дитячий вік.

Дози призначати індивідуально для кожного пацієнта залежно від його стану. Рекомендована початкова доза лізиноприлу для дорослих – від 5 до 10 мг на добу.

Подальша корекція дози залежить від досягнення клінічного ефекту, зазвичай стабільний терапевтичний ефект спостерігається після 2-4 тижнів застосування препарату. Рекомендована підтримуюча доза – 1 таблетка Скоприл плюс^® 1 раз на добу.

Максимальна доза – 2 таблетки 1 раз на добу. Застосовувати внутрішньо незалежно від вживання їжі.

Дана доза (1 таблетка Скоприл плюс^®, що містить 20 мг лізиноприлу) не підходить на початкових етапах підбору дози (в 5 мг) оскільки не пристосована для поділу на 4 рівні частини з адекватним розподілом діючої речовини в кожній із цих частин.

При нирковій недостатності у зв’язку з тим, що тіазиди можуть бути неадекватними діуретиками для застосування у пацієнтів із нирковими порушеннями при кліренсі креатиніну 30 мл/хв або нижче (помірна або тяжка ниркова недостатність), Скоприл плюс^® не слід застосовувати як початкову терапію у цієї групи пацієнтів.

Скоприл плюс^® можна застосовувати у пацієнтів з кліренсом креатиніну 30–80 мл/хв. лише тоді, коли необхідні дози лізиноприлу і гідрохлоротіазиду можуть бути досягнуті таблетками Скоприл плюс^®. Рекомендована доза лізиноприлу при його застосуванні як монотерапії при нирковій недостатності легкого ступеня становить 5–10 мг.

Попередня сечогінна терапія. Після застосування початкової дози препарату можлива поява симптоматичної артеріальної гіпотензії. Це спостерігається у пацієнтів з наявним водно-сольовим порушенням у результаті попередньої сечогінної терапії. У разі можливості сечогінна терапія має бути припинена за 2-3 дні до початку лікування лізиноприлом. Якщо це неможливо, лікування слід починати з монотерапії лізиноприлом у дозі 5 мг.

Пацієнти літнього віку. Ефективність лізиноприлу була однаковою при його призначенні у пацієнтів літнього віку (65 років або старше), як і у молодших пацієнтів з артеріальною гіпертензією. У пацієнтів літнього віку з артеріальною гіпертензією монотерапія лізиноприлом була так само ефективна відносно зниження артеріального тиску діастоли, як і монотерапія гідрохлоротіазидом або атенололом. У клінічних дослідженнях вік не впливал на переносимість лізиноприлу.

Особливості застосування.

Артеріальна симптоматична гіпотензія. У деяких пацієнтів при антигіпертензивній терапії можливі прояви симптоматичної гіпотензії. Рідко зустрічається у пацієнтів з м’якою артеріальною гіпертензією через присутність водно-електролітного дисбалансу (обезводнення, гіпонатріємія, гіпохлоремічний алкалоз, гіпомагніємія або гіпокаліємія), попередньої сечогінної терапії, безсольової дієти, діалізу або діареї, блювання або у пацієнтів із важкою ренін-залежною гіпертензією. У даних пацієнтів потрібно періодично контролювати рівень електролітів у сироватці крові.

Пацієнтам, що мають ризик розвитку симптоматичної гіпотензії, на початку терапії і в період корекції дози слід знаходитися під ретельним спостереженням. Особливу увагу слід приділяти терапії пацієнтів з ішемічною хворобою серця або цереброваскулярними захворюваннями, оскільки надмірне зниження артеріального тиску (АТ) може призвести до інфаркту міокарду або інсульту.

При артеріальній гіпотензії пацієнт має перебувати у положенні лежачи; у разі необхідності слід ввести внутрішньовенно фізіологічний розчин. Тимчасова гіпотензивна реакція не є протипоказанням до подальшого лікування. Для подальшого відновлення ефективного об'єму крові і артеріального тиску (АТ) необхідне зниження дози або перехід на монотерапію однією з активних речовин препарату. У разі розвитку гострого інфаркту міокарда заборонено застосовувати лізиноприл, якщо лікування судинорозширювальними препаратами може погіршити гемодинамічний статус пацієнта. При стійкій артеріальній гіпотензії (систолічний артеріальний тиск нижче 90 мм рт. ст. впродовж більше 1 години) слід припинити лікування даним препаратом.

У деяких пацієнтів із серцевою недостатністю з нормальним або зниженим артеріальним тиском, застосування лізиноприлу може призвести до додаткового зниження артеріального тиску. Але даний ефект очікуваний і не є причиною відміни лікування. При виникненні симптоматичної гіпотензії може бути необхідне зниження дози або припинення лікування препаратом.

Аортальний стеноз/гіпертрофічна кардіоміопатія. Інгібітори АПФ слід призначати з обережністю пацієнтам з обструкцією вивідного тракту лівого шлуночка.

З обережністю призначати пацієнтам з ішемічною хворобою серця або цереброваскулярним захворюванням, оскільки виражене зниження артеріального тиску може призвести до інфаркту міокарда або цереброваскулярного інсульту.

Порушення функції нирок. Тіазиди, можливо, можуть бути неадекватними діуретиками для застосування у пацієнтів із нирковими порушеннями, також вони неефективні при кліренсі креатиніну 30 мл/хв або нижче (помірна або тяжка ниркова недостатність).

Скоприл плюс^® не слід призначати пацієнтам із нирковою недостатністю (кліренс креатиніну менше 80 мл/хв), поки шляхом титрування окремих компонентів не буде встановлено, що пацієнту необхідні саме такі дози, як у комбінованій таблетці.

У пацієнтів із серцевою недостатністю артеріальна гіпотензія, що виникає після початку терапії інгібіторами АПФ, може спричинити порушення функції нирок. Повідомлялося про гостру ниркову недостатність, яка в таких випадках зазвичай оборотна.

У деяких пацієнтів з однобічним або двобічним стенозом ниркової артерії або стенозом артерії єдиної нирки, які отримували терапію інгібіторами АПФ, спостерігалося збільшення концентрації сечовини крові і креатиніну сироватки крові, зазвичай оборотне, після припинення терапії. Імовірність розвитку даного стану вища у пацієнтів із нирковою недостатністю. Якщо також має місце реноваскулярна гіпертензія, існує підвищений ризик розвитку тяжкої артеріальної гіпотензії та ниркової недостатності. Для таких пацієнтів лікування слід розпочинати з низьких доз, під ретельним медичним контролем, потрібне обережне титрування дози. Оскільки лікування діуретиками може спричинити розвиток вищеописаних ситуацій, впродовж перших кількох тижнів терапії препаратом слід контролювати функцію нирок.

У деяких пацієнтів з артеріальною гіпертензією, які не мають в анамнезі захворювань нирок, при одночасному застосуванні лізиноприлу і діуретика зазвичай розвивалося слабке транзиторне збільшення концентрації сечовини крові та креатиніну сироватки крові. Імовірність розвитку даного стану вища у пацієнтів з нирковою недостатністю в анамнезі. Якщо таке відбувається на тлі терапії препаратом, слід припинити застосування комбінованого препарату. Поновлення терапії можливе у зниженому дозуванні або один із компонентів препарату можна використовувати окремо.

Попередня терапія діуретиками. Терапію діуретиками слід припинити за 2-3 дні до початку лікування лізиноприлом/гідрохлоротіазидом. Якщо це неможливо, лікування слід розпочинати з монотерапії лізиноприлом у дозі 5 мг.

Стан після пересадження нирок. Оскільки даних про застосування препарату у хворих після пересадження нирок немає, не рекомендується його застосування у даної групи пацієнтів.

Пацієнти на гемодіалізі. Скоприл плюс^® не рекомендується пацієнтам із нирковою недостатністю, що перебувають на гемодіалізі. Часті випадки анафілактичних реакцій спостерігалися також у пацієнтів, які знаходяться на гемодіалізі із використанням високопроточних мембран (наприклад, AN 69), які одночасно застосовували інгібітори АПФ. Для лікування цієї групи пацієнтів рекомендується для діалізу використовувати мембрану іншого типу або інший антигіпертензивний препарат.

Анафілактоїдні реакції при аферезі ліпопротеїнів низької щільності (ЛПНЩ). У пацієнтів, які знаходяться на лікуванні інгібіторами АПФ під час процедури аферезу ЛПНЩ за допомогою декстран-сульфатної абсорбції, рідко проявлялися загрозливі для життя анафілактоїдні реакції. Для уникнення цих реакцій перед кожною процедурою аферезу слід тимчасово припиняти застосування інгібіторів АПФ.

Захворювання печінки. З обережністю слід застосовувати тіазиди у пацієнтів із порушеннями функції печінки або прогресивним захворюванням печінки, оскільки незначні зміни водно-сольового і електролітного балансу можуть викликати раптову печінкову кому. Дуже рідко прийом інгібіторів АПФ асоціюється із синдромом, який починається з холестатичної жовтяниці і прогресує до фульмінантного некрозу і (інколи) летального результату. Механізм цього синдрому неясний. Пацієнти, у яких на тлі прийому препарату розвинулася жовтяниця або відмічено виражене підвищення рівня печінкових ферментів, повинні припинити прийом препарату і знаходитися під відповідним медичним спостереженням.

Хірургічне втручання/загальна анестезія. У пацієнтів у процесі проведення обширного хірургічного втручання або під час анестезії препаратами, що спричиняють артеріальну гіпотензію, лізиноприл може додатково блокувати утворення ангіотензину II при компенсаторному вивільненні реніну. Якщо розвиток артеріальної гіпотензії вважається наслідком цього механізму, її можна усунути шляхом введення великої кількості рідини.

Метаболічні та ендокринні ефекти. Терапія тіазидами може знизити толерантність до глюкози. Може знадобитися регулювання доз антидіабетичних засобів, включаючи інсулін. Тіазиди можуть знизити виділення кальцію з сечі і спричинити нестійке та незначне підвищення сироваткового кальцію. Гіперкальціємія може свідчити про прихований гіперпаратиреоїдизм. Тіазиди мають бути відмінені перед виконанням функціональних тестів паращитовидної залози.

Збільшення рівня холестерину і тригліцеридів може бути пов’язане з тіазидною сечогінною терапією. Терапія тіазидними діуретиками може прискорити гіперурикемію і/або подагру у певних пацієнтів. Проте лізиноприл може збільшити виведення сечової кислоти і, таким чином, може зменшити гіперурикемічний ефект гідрохлоротіазиду.

Водно-електролітний дисбаланс. У хворих, які приймають терапію діуретиками, через певні інтервали часу слід проводити визначення рівня електролітів у плазмі крові. Тіазиди, включаючи гідрохлоротіазид, можуть призвести до порушення водно-електролітного балансу (гіпокаліємія, гіпонатріємія, гіпохлоремічний алкалоз). Застережливими ознаками водно-електролітного дисбалансу є сухість у роті, спрага, слабкість, летаргія, сонливість, м’язовий біль або судоми, м’язова втома, артеріальна гіпотензія, олігурія, тахікардія і шлунково-кишкові розлади, такі як нудота або блювання. У теплу пору року у пацієнтів із набряками може виникати гіпонатріємія за рахунок розрідження крові. Дефіцит хлоридів зазвичай буває незначним і не вимагає лікування. Тіазиди збільшують виведення магнію із сечею, що може призвести до гіпомагніємії.

Гіперкаліємія. Інгібітори АПФ можуть викликати гіперкаліємію, оскільки вони пригнічують вивільнення альдостерону. У пацієнтів з нормальною функцією нирок ефект зазвичай незначний, проте у пацієнтів із порушеннями функції нирок, цукровим діабетом, гіпоальдостеронізмом та/або у пацієнтів, які приймають калійвмісні харчові добавки (включаючи калійвмісні замінники солі), калійзберігаючі діуретики, гепарин, триметоприм або ко-тримоксазол [триметоприм + сульфаметоксазол], особливо антагоністи альдостерону або блокатори рецепторів ангіотензину, можливе виникнення гіперкаліємії. Калійзберігаючі діуретики і блокатори рецепторів ангіотензину слід застосовувати з обережністю у пацієнтів, які отримують інгібітори АПФ, а також слід контролювати функцію нирок і вміст калію в сироватці крові. Якщо одночасне застосування вищезазначених лікарських засобів вважається доцільним, рекомендується регулярний моніторинг калію в сироватці крові.

Цукровий діабет. У пацієнтів із цукровим діабетом, які застосовують пероральні протидіабетичні препарати або інсулін, впродовж перших тижнів лікування інгібіторами АПФ слід контролювати концентрацію глюкози в крові.

Гіперчутливість/ангіоневротичний набряк. Ангіоневротичний набряк обличчя, верхніх і нижніх кінцівок, губ, язика, надгортанника і/або гортані зустрічалися рідко у пацієнтів, які застосовували інгібітори АПФ, включаючи лізиноприл. Це може статися у будь-який час, у таких випадках застосування препарату Скоприл плюс^® слід терміново припинити і призначити відповідний контроль до повного зникнення симптомів.

Навіть у тих випадках, коли має місце лише набряк язика без розвитку порушення дихання, може знадобитися тривале спостереження за пацієнтом, оскільки терапії антигістамінними і кортикостероїдними препаратами може бути недостатньо. Ангіоневротичний набряк гортані може бути летальним у випадках набряку язика, голосової щілини чи гортані, який може призвести до обструкції дихальних шляхів, особливо у пацієнтів з операцією дихальних шляхів в анамнезі. Терапія може включати призначення епінефрину і/або підтримку прохідності дихальних шляхів пацієнта. Хворий повинен знаходитися під ретельним медичним спостереженням до повного і стійкого зникнення симптомів.

У дуже рідкісних випадках повідомлялося про розвиток інтестинального ангіоневротичного набряку у пацієнтів, які отримують інгібітори АПФ. Слід враховувати можливість розвитку інтестинального набряку при диференціальній діагностиці у пацієнтів з болями в животі, які отримують інгібітори АПФ.

Інгібітори АПФ частіше викликають ангіоневротичний набряк у пацієнтів негроїдної раси, ніж у представників інших рас.

Пацієнти з ангіоневротичним набряком в анамнезі, не пов’язаним із терапією інгібітором АПФ, можуть потрапити в групу ризику розвитку ангіоневротичного набряку, отримуючи інгібітор АПФ.

Одночасне застосування інгібіторів АПФ із сакубітрилом/валсартаном протипоказане через підвищений ризик розвитку ангіоневротичного набряку. Лікування сакубітрилом/ валсартаном не слід починати раніше, ніж через 36 годин після останньої дози лізиноприлу/гідрохлоротіазиду. Лікування лізиноприлом/гідрохлоротіазидом не повинно починатися раніше, ніж через 36 годин після останньої дози сакубітрилу/валсартану.

Одночасний прийом інгібіторів АПФ з рацекадотрилом, інгібіторами mTOR (наприклад, сиролімусом, еверолімусом, темсиролімусом) і вілдагліптином може призводити до більш високого ризику розвитку ангіоневротичного набряку (наприклад, набряк дихальних шляхів або мови, з або без порушення дихання). Слід проявляти обережність на початку лікування рацекадотрилом, інгібіторами mTOR (наприклад, сиролімус, еверолімус, темсиролімус) та вілдагліптином у пацієнтів, які вже приймають інгібітори АПФ.

У пацієнтів, які застосовують тіазиди, можуть з’явитися реакції підвищеної чутливості (з або без наявності в анамнезі алергії або бронхіальної астми). При застосуванні тіазидів можливе загострення або активація системного червоного вовчака.

Анафілактоїдні реакції при перетинчастокрилій десенсибілізації (Hymenoptera Desensitisation). У пацієнтів, які застосовують інгібітори АПФ впродовж десенсибілізації з перетинчастокрилою отрутою (наприклад, бджолина або осина отрута), рідко спостерігалися небезпечні для життя анафілактоїдні реакції. Цих реакцій можна уникнути, тимчасово припинивши застосування інгібітора АПФ перед кожною десенсибілізацією.

Нейтропенія/агранулоцитоз. Повідомлялося про розвиток нейтропенії, агранулоцитозу, тромбоцитопенії та анемії у пацієнтів, які отримували терапію інгібіторами АПФ. У пацієнтів з нормальною функцією нирок без інших ускладнювальних чинників нейтропенія розвивається рідко. Нейтропенія та агранулоцитоз зникають при припиненні застосування інгібіторів АПФ. У пацієнтів із системними захворюваннями сполучної тканини, які одержують терапію імунодепресантами, лікування алопуринолом або прокаїнамідом, або при поєднанні цих ускладнюючих чинників, особливо на тлі вже існуючого порушення функції нирок, лізиноприл слід застосовувати з надзвичайною обережністю. У деяких із таких хворих розвивалися серйозні інфекції, які в декількох випадках не відповідали на інтенсивну антибактеріальну терапію. При призначенні таким пацієнтам лізиноприлу слід регулярно контролювати кількість лейкоцитів, а хворому слід порекомендувати повідомляти про всі ознаки інфекцій.

Раса. Частота розвитку ангіоневротічного набряку на тлі застосування інгібіторів АПФ вище у представників етнічної групи афроамериканців порівняно з пацієнтами інших рас. Як і у випадку з іншими інгібіторами АПФ, лізиноприл може менш ефективно знижувати АТ у представників етнічної групи афроамериканців порівняно з пацієнтами інших рас, що, можливо, є наслідком більшої частоти низькоренінової АГ у цих пацієнтів.

Кашель. Характерний непродуктивний, постійний кашель спостерігається при застосуванні інгібіторів АПФ, який зникає після припинення терапії. Кашель, спричинений інгібітором АПФ, потрібно диференціювати від кашлю при інших захворюваннях.

Безсольова дієта. Слід з обережністю призначати препарат пацієнтам, які перебувають на безсольовій дієті.

Препарати літію. Слід уникати поєднання застосування інгібіторів АПФ і препаратів літію.

Подвійна блокада РААС. Існують докази того, що одночасне застосування інгібіторів АПФ, блокаторів рецепторів ангіотензину ІІ та аліскірену збільшує ризик артеріальної гіпотензії, гіперкаліємії та зниження функції нирок (у тому числі гострої ниркової недостатності). Подвійна блокада РААС шляхом комбінованого застосування інгібіторів АПФ, блокаторів рецепторів ангіотензину II та аліскірену таким чином протипоказана. Якщо застосування подвійної блокади вважається абсолютно необхідним, це повинно відбуватися тільки під наглядом спеціаліста та за умови частого ретельного моніторингу функції нирок, електролітів і артеріального тиску.

Інгібітори АПФ та блокатори рецепторів ангіотензину ІІ не слід застосовувати одночасно пацієнтам із діабетичною нефропатією.

Хоріоїдальний випіт, гостра короткозорість та вторинна закритокутова глаукома.

Препарати, що містять сульфонамід або похідні сульфонаміду можуть викликати ідіосинкратичну реакцію, що спричиняє хоріоїдальний випіт з дефектом зорового поля, транзиторною міопією та гостру закритокутову глаукому. Симптоми включають гострий початок зниження гостроти зору або біль в оці і, як правило, виникають протягом декількох годин або тижнів з початку застосування препарату.

Нелікована гостра закритокутова глаукома може призвести до постійної втрати зору. Основне лікування – це якнайшвидше припинити застосування лікарських засобів. Якщо внутрішньоочний тиск залишається неконтрольованим, можливо, необхідно застосовувати оперативні медикаментозні або хірургічні методи лікування. Факторами ризику розвитку гострої закритокутової глаукоми може бути алергія на сульфонамід або пеніцилін в анамнезі.

Немеланомний рак шкіри

Підвищений ризик немеланомного раку шкіри (БКК і ПКК) зі збільшенням кумулятивної дози гідрохлоротіазиду спостерігався у двох епідеміологічних дослідженнях. Фотосенсибілізуюча дія гідрохлоротіазиду може виступати можливим механізмом розвитку даних патологій. Пацієнтів, які приймають гідрохлоротіазид окремо або у комбінації з іншими лікарськими засобами, слід повідомити про ризик виникнення немеланомного раку шкіри та рекомендувати регулярно перевіряти шкіру на наявність нових утворень або змін уже наявних утворень та негайно повідомляти про будь-які підозрілі ураження шкіри. Підозрілі ураження шкіри слід негайно обстежити, включаючи гістологічне дослідження біопсійного матеріалу. Пацієнтам слід порекомендувати обмежити вплив сонячних та ультрафіолетових променів, користуватися належним захистом під час перебування під дією сонячних або УФ-променів, щоб мінімізувати ризик раку шкіри. Крім того, слід з обережністю призначати препарати, що містять гідрохлоротіазид, пацієтам із раком шкіри в анамнезі (див. також розділ «Побічні реакції»).

Антидопінг тест. Гідрохлоротіазид, що міститься у цьому препараті, може призвести до позитивного аналітичного результату в тесті антидопінгу.

Лабораторні показники. Препарат може впливати на результати наступних лабораторних аналізів: препарат може знижувати рівень зв’язаного з білками йоду у плазмі крові (лікування препаратом слід припинити перед проведенням лабораторного обстеження з метою оцінки функції паращитовидних залоз) та підвищувати концентрацію вільного білірубіну в сироватці крові.

Перераховані нижче побічні реакції, зареєстровані на тлі застосування лізиноприлу та (або) гідрохлортіазиду, розподілені за частотою виникнення відповідно до такої градації: дуже часті (≥1/10), часті (від ≥1/100 до <1/10), нечасті (від ≥1/1000 до <1/100), поодинокі (від ≥1/10000 до <1/1000), рідкісні (<1/10000), частота невідома (не можна оцінити з наявних даних).

Серед побічних реакцій найчастіше спостерігатися кашель, запаморочення, артеріальна гіпотензія і головний біль (виникали у 1–10 % пацієнтів). За даними клінічних досліджень, побічні реакції були помірними, мали транзиторний характер та в більшості випадків не потребували відміни терапії.

Побічні ефекти, зумовлені лізиноприлом і іншими інгібіторами АПФ.

*Дуже рідко мали місце повідомлення про пацієнтів, у яких небажаний розвиток гепатиту призводив до печінкової недостатності. Пацієнтам, у яких на тлі терапії розвинулася жовтяниця або виникло значне підвищення активності печінкових ферментів, слід припинити застосування препарату і пройти належне медичне обстеження.

**Комплекс симптомів може включати одну або більше ознак: гарячка, васкуліт, міалгія, артралгія/артрит, позитивні антинуклеарні антитіла (ПАНА), збільшення швидкості осідання еритроцитів (ШОЕ), еозинофілія і лейкоцитоз, висипання, фоточутливість або інші дерматологічні прояви.

Побічні ефекти, зумовлені гідрохлоротіазидом (частота невідома).

* Немеланомный рак шкіри: грунтуючись на епідеміологічних даних, була відзначена кумулятивний дозозалежний зв’язок між застосуванням гідрохлоротіазиду і появою немеланомного раку шкіри.

Лізиноприл.

Симптоми: артеріальна гіпотензія, циркуляторний шок, електролітні порушення, ниркова недостатність, гіпервентиляція, тахікардія, посилене серцебиття, брадикардія, запаморочення, тривожність, кашель.

Гідрохлоротіазид.

Симптоми, зумовлені передозуванням гідрохлоротіазиду: надмірний діурез, пригнічення свідомості (у тому числі кома), судоми, парез, аритмія, ниркова недостатність.

Симптоми: тахікардія, артеріальна гіпотензія, шок, слабкість, сплутаність свідомості, запаморочення, спазми м’язів, парестезія, виснаження, розлади свідомості, нудота, блювання, спрага, поліурія, олігурія, анурія, гіпокаліємія, гіпонатріємія, гіпохлоремія, алкалоз, підвищений рівень азоту сечовини в крові (в основному ниркова недостатність). У разі супутнього застосування препаратів наперстянки може розвинутися гіпокаліємія, що підвищить ризик виникнення аритмії.

Лікування. Рекомендується в/в введення фізіологічного розчину. У разі артеріальної гіпотензії пацієнта слід вкласти в положення на спину з піднятими ногами. Можливе введення інфузії ангіотензину II і в/в введення катехоламінів. Якщо препарат був застосуванни недавно, слід прийняти заході, направлені на елімінацію лізиноприлу (стимулювання блювання, промивання шлунка, введення адсорбентів і сульфату натрію). Лізиноприл можна вивести з організму шляхом гемодіалізу. Терапія із застосуванням стимуляторів серцевої діяльності показана в разі виникнення брадикардії. При розвитку брадикардії, стійкої до терапії, показано встановлення штучного водія ритму. Гіпокаліємія може призвести до посилення аритмії у пацієнтів, які отримують дигоксин. Основні показники стану організму, електролітний баланс плазми крові і концентрації креатиніну підлягають постійному моніторингу. Брадикардія або вагальні реакції можуть бути усунені вживанням атропіну.

Зберігати в оригинальній упаковці при температурі від 5°C до 25°C.

Зберігати у недоступному для дітей місці.

Таблетки застосовується при м'якій та помірній артеріальній гіпертензії, що потребує комбінованої терапії.