Метформін – бігуанід з антигіперглікемічним ефектом. Знижує рівень глюкози у плазмі крові як натще, так і після вживання їжі. Не стимулює секрецію інсуліну і не виявляє гіпоглікемічного ефекту, опосередкованого цим механізмом.
Метформін діє трьома шляхами:
призводить до зниження продукування глюкози у печінці за рахунок інгібування глюконеогенезу та глікогенолізу;
покращує чутливість до інсуліну у м’язах, що призводить до поліпшення периферичного захоплення та утилізації глюкози;
затримує всмоктування глюкози у кишечнику.
Метформіну гідрохлорид стимулює внутрішньоклітинний синтез глікогену, впливаючи на глікогенсинтетазу. Збільшує транспортну здатність усіх відомих типів мембранних переносників глюкози (GLUT).
Фармакодинамічні ефекти
Клінічні дослідження показали, що основною дією метформіну, окрім гіпоглікемічної, є стабілізація або незначна втрата маси тіла.
Незалежно від своєї дії на глікемію, таблетки метформіну з негайним вивільненням виявляють позитивний ефект на метаболізм ліпідів. Цей ефект був доведений при застосуванні терапевтичних дозувань у контрольованих середньо- або довготривалих клінічних дослідженнях: таблетки метформіну з негайним вивільненням знижують вміст загального холестерину, ліпопротеїнів низької щільності та тригліцеридів. Подібний ефект не спостерігався при застосуванні таблеток пролонгованої дії, імовірно, у зв’язку зі застосуванням препарату ввечері. Через це також може спостерігатися підвищення вмісту тригліцеридів.
Клінічна ефективність
Зниження ризику або затримка початку цукрового діабету 2 типу
Програма профілактики діабету (DPP) у дорослих була багатоцентровим, рандомізованим, контрольованим клінічним дослідженням, в якому оцінювали ефективність впровадження активного способу життя або застосування метформіну для попередження або затримки розвитку цукрового діабету 2 типу. Критеріями включення були вік ≥ 25 років, індекс маси тіла (ІМТ) ≥ 24 кг/м2 (≥ 22 кг/м2 для американців азійського походження) та порушення толерантності до глюкози плюс рівень глюкози натще 95–125 мг/дл (або ≤ 125 мг/дл для американських індіанців). Пацієнтам було призначено активний спосіб життя, 2×850 мг метформіну плюс стандартні зміни способу життя або плацебо плюс стандартні зміни способу життя.
Середні вихідні значення для учасників DPP (n = 3,234 для 2,8 року): вік 50,6±10,7 року, рівень глюкози в плазмі крові натще 106,5±8,3 мг/дл, рівень глюкози в плазмі крові через дві години після прийому глюкози перорально 164,6±17,0 мг/дл та 34,0±6,7 кг/м2 ІМТ. Впровадження активного способу життя разом із застосуванням метформіну може зменшити ризик розвитку цукрового діабету порівняно з плацебо, 58 % (95 % ДІ 48-66 %) та 31 % (95 % ДІ 17-43%) відповідно.
Перевага впровадження змін способу життя над застосуванням метформіну була більшою у пацієнтів літнього віку.
Пацієнти, які отримали найбільшу користь від лікування метформіном, були віком від 45 років із ІМТ, що ≥ 35 кг/м2, у яких базовий рівень глюкози через 2 години становив 9,6-11,0 ммоль/л, базовий HbA1C ≥ 6,0 %, або пацієнти з гестаційним діабетом.
Для запобігання одного розвитку цукрового діабету протягом трьох років у групі пацієнтів DPP 6,9 пацієнтів були у групі активного способу життя та 13,9 пацієнтів – у групі метформіну. Точка досягнення кумулятивної частоти виникнення цукрового діабету, яка дорівнює 50 %, була відстрочена приблизно на три роки в групі метформіну порівняно з плацебо.
Дослідження оцінки результатів програми профілактики діабету (DPPOS) – це довготривале спостереження DPP, що включає в себе більш ніж 87 % початкових DPP пацієнтів для подальшого довготривалого спостереження.
Серед учасників DPPOS (n = 2776), кумулятивна частота виникнення цукрового діабету на 15-му році становить 62 % у групі плацебо, 56 % – у групі метформіну та 55 % – у групі впровадження активного способу життя. Загальні коефіцієнти становлять 7,0, 5,7 та 5,2 випадку діабету на 100 пацієнто-років серед груп плацебо, метформіну та активного способу життя відповідно. Порівняно з групою плацебо у групі метформіну ризик діабету був зменшений на 18 % (коефіцієнт ризику (КР) 0,82, 95 % ДІ 0,72-0,93; р = 0,001) та на 27 % (КР 0,73, 95 % ДІ 0,65-0,83; p < 0,0001) у групі активного способу життя. Щодо сукупної мікроциркуляторної кінцевої точки нефропатії, ретинопатії та нейропатії результати не відрізнялися значно між групами, але для учасників, у яких не розвинувся цукровий діабет протягом DPP/DPPOS, поширеність мікросудинних ускладнень була на 28 % нижчою, ніж у тих, у кого розвинувся діабет (КР 0,72, 95 % ДІ 0,63-0,83; р < 0,0001). Немає жодних порівняльних даних щодо впливу метформіну на макросудинні ускладнення у пацієнтів із порушеною толерантністю до глюкози (ПТГ) та/або із порушеною глікемією натще (ПГН), та/або підвищеним HbA1c.
Опубліковані фактори ризику діабету 2 типу: монголоїдне або негроїдне походження, вік понад 40 років, дисліпідемія, артеріальна гіпертензія, ожиріння або надмірна маса тіла, вік, родинний анамнез (1 ступінь сімейної спорідненості із хворим на цукровий діабет, гестаційний цукровий діабет в анамнезі та синдром полікістозних яєчників (СПКЯ).
Лікування цукрового діабету 2 типу
У процесі проспективного рандомізованого (UKPDS) дослідження встановлено перевагу поглибленого контролю рівня глюкози в крові у пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу з надмірною масою тіла, які отримували метформіну гідрохлорид негайного вивільнення як терапію першої лінії після того, як дієта виявилась недієвою. Аналіз результатів пацієнтів з надмірною масою тіла, які отримували метформіну гідрохлорид після того, як дієта виявилась недієвою, показав:
значне зниження абсолютного ризику будь-якого ускладнення, пов’язаного з цукровим діабетом, у групі метформіну гідрохлориду (29,8 випадку/1000 пацієнто-років) порівняно з групою пацієнтів на дієті (43,3 випадку/1000 пацієнто-років), p = 0,0023, та порівняно з групами комбінованої терапії зі сульфонілсечовиною та монотерапії інсуліном (40,1 випадку/1000 пацієнто-років), p = 0,0034;
значне зниження абсолютного ризику пов'язаної з діабетом смертності: метформіну гідрохлорид 7,5 випадку/1000 пацієнто-років, лише дієта – 12,7 випадку/1000 пацієнто-років (p = 0,017);
значне зниження абсолютного ризику загальної смертності: у групі метформіну гідрохлориду 13,5 випадку/1000 пацієнто-років порівняно з 20,6 випадку/1000 пацієнто-років (p = 0,011), у групі пацієнтів на дієті, та порівняно у групі комбінованої терапії зі сульфонілсечовиною та монотерапії інсуліном; 18,9 випадку/1000 пацієнто-років (p = 0,021);
значне зниження абсолютного ризику інфаркту міокарда: метформіну гідрохлорид 11 випадків/1000 пацієнто-років, лише дієта – 18 випадків/1000 пацієнто-років (p = 0,01).
Для метформіну гідрохлориду, що застосовується як терапія другого ряду, у комбінації зі сульфонілсечовиною перевага щодо клінічних результатів не була показана.
При діабеті 1 типу комбінація метформіну гідрохлориду та інсуліну використовувалась у окремих пацієнтів, але клінічна перевага цієї комбінації не була офіційно встановлена.