Абсорбція і біологічна доступність.
Рупатадин швидко всмоктується після перорального прийому, tmax становить приблизно 0,75 години після прийому таблетки. Середня Сmax становила 2,6 нг/мл після одноразового прийому пероральної дози 10 мг і 4,6 нг/мл після одноразового перорального прийому дози 20 мг. Фармакокінетика рупатадину була лінійною для доз від 10 до 40 мг. Після прийому дози 10 мг один раз на добу протягом 7 днів середня Сmax становила 3,8 нг/мл. Концентрація в плазмі знижувалася за біекспоненціальною кривою з середнім періодом напіввиведення 5,9 години. Коефіцієнт звʼязування рупатадину з білками плазми становив 98,5–99 %.
Оскільки рупатадин ніколи не призначався людям внутрішньовенно, даних про його абсолютну біологічну доступність немає.
Ефект прийому їжі
Прийом їжі підсилює загальну дію рупатадину на організм (AUC, площа під кривою концентрація–час) приблизно на 23 %. Дія на один з його активних метаболітів і на основний неактивний метаболіт була практично однаковою (зниження приблизно на 5 % і на 3 % відповідно). Час, необхідний для досягнення максимальної концентрації рупатадину в плазмі крові (tmax), подовжувався на 1 годину. Максимальна концентрація в плазмі (Сmax) в результаті прийому їжі не змінювалася. Ці відмінності не мали клінічного значення.
Метаболізм і виведення
Протягом 7-денного дослідження екскреції у людини (40 мг 14С-рупатадину) було виявлено, що 34,6 % введеної з препаратом радіоактивності виводилося з сечею, а 60,9 % – з фекаліями. Рупатадин піддається значному пресистемному метаболізму при пероральному застосуванні. Незмінена активна субстанція виявлялася в сечі і фекаліях лише в незначній кількості. Це означає, що рупатадин майже повністю метаболізується. Активний метаболіт дезлоратадин та інші гідроксильовані похідні досягали відповідно приблизно 27 % та 48 % від загальної системної експозиції діючої речовини. Дослідження метаболізму in vitro в мікросомах печінки людини вказують на те, що рупатадин метаболізується переважно цитохромом Р450 (CYP3A4).
Особливі групи пацієнтів
У ході дослідження за участю здорових добровольців для порівняння результатів, отриманих у молодих дорослих осіб та осіб літнього віку, величини AUC і Сmax рупатадину були вищими у осіб літнього віку у порівнянні з даними, отриманими у молодих дорослих осіб. Ймовірно, це обумовлено зниженням печінкового метаболізму при першому проходженні через печінку у осіб літнього віку. Щодо метаболітів відмінностей між показниками AUC і Сmax у молодих дорослих осіб та осіб літнього віку не спостерігалося. Середній період напіввиведення рупатадину у літніх і у молодих добровольців становив 8,7 години і 5,9 години відповідно. Оскільки результати для рупатадину і для його метаболітів не були клінічно значущими, був зроблений висновок, що при призначенні 10 мг лікарського засобу пацієнтам літнього віку корекція дози не потрібна.
Доклінічні дані з безпеки
Дані доклінічних досліджень не вказують на існування особливого ризику для людського організму на підставі стандартних досліджень фармакологічної токсичності при повторному застосуванні, генотоксичності та канцерогенності.
Дози рупатадину, що у 100 разів перевищували рекомендовану клінічну дозу (10 мг), не впливали на інтервали QTc та QRS і не спричиняли симптомів аритмії у різних видів тварин, наприклад у щурів, морських свинок та собак. Рупатадин та його основний метаболіт в організмі людини, 3-гідроксидезлоратадин, не впливають на потенціал дії серцевого м'язу у волокнах Пуркіньє собак у концентраціях, що мінімум у 2000 разів вищі за максимальну концентрацію в плазмі людини при застосуванні 10 мг препарату. Під час дослідження впливу рупатадину на клонований ген специфічного калієвого каналу серця він пригнічував цей канал у концентрації, що була у 1685 разів вищою за максимальну концентрацію в плазмі, яка досягалася при застосуванні 10 мг препарату. Дезлоратадин, метаболіт із найвищою активністю, не чинить жодного впливу при концентрації 10 мкМоль/л. Дослідження розподілу в тканинах щурів радіоактивно міченого рупатадину показали, що він не накопичується в тканинах серця.
Спостерігалося значне зниження фертильності як самців, так і самок щурів при застосуванні дози 120 мг/кг/добу, коли максимальна концентрація у 268 разів вища за Cmax в організмі людини, яка досягається при застосуванні терапевтичної дози (10 мг/добу). Повідомлялося про токсичний вплив на плід (затримка розвитку, неповне утворення кісткової речовини, незначні відхилення розвитку скелета) у щурів при токсичних для самок дозах (25 та 120 мг/кг/добу). Під час досліджень на кролях токсичний вплив на розвиток спостерігався при застосуванні доз до 100 мг/кг. Рівень, що не викликає шкідливої дії, для щурів становить 5 мг/кг/добу, а для кролів – 100 мг/кг/добу, при цьому Cmax відповідно у 45 та 116 разів вища за концентрацію, що досягається при застосуванні терапевтичної дози, у людини (10 мг/добу).