Силденафіл є потужним та селективним інгібітором специфічної фосфодіестерази типу 5 (ФДЕ5) циклічного гуанозинмонофосфату (цГМФ) – ферменту, який відповідає за розпад цГМФ. Крім наявності цього ферменту в печеристих тілах статевого члена, ФДЕ5 також присутній у легеневій судинній системі. Таким чином, силденафіл підвищує вміст цГМФ у гладком'язових клітинах легеневих судин, що призводить до їхнього розслаблення. У пацієнтів з легеневою артеріальною гіпертензією це може призвести до вазодилатації легеневого судинного русла та меншою мірою до розширення судин системного кровотоку.
Фармакодинамічні ефекти
Дослідження in vitro продемонстрували, що силденафіл селективний до ФДЕ5. Його вплив більш потужний саме на ФДЕ5, ніж на інші відомі фосфодіестерази. Його селективність у 10 разів вища, ніж до ФДЕ6, що бере участь у процесах фотоперетворення в сітківці, а також – у 80 разів вище, ніж до ФДЕ1, та у 700 разів вище, ніж до ФДЕ2, 3, 4, 7, 8, 9, 10 та 11. Зокрема, силденафіл має більш ніж у 4000 разів більш високу селективність до ФДЕ5, ніж до ФДЕ3, цАМФ-специфічної ізоформи фосфодіестерази, задіяної у регуляції серцевої скоротливості.
Силденафіл викликає легке та скороминуще зниження системного АТ, що в більшості випадків не має клінічних проявів. Після тривалого застосування дози 80 мг 3 рази на добу пацієнтам із системною гіпертензією середнє зниження рівня систолічного та діастолічного АТ порівняно з вихідними показниками становило 9,4 мм рт. ст. та 9,1 мм рт. ст. відповідно. Після тривалого застосування дози 80 мг 3 рази на добу пацієнтами з легеневою артеріальною гіпертензією спостерігалося менш виражене зниження артеріального тиску (зниження як систолічного, так і діастолічного тиску на 2 мм рт. ст.). При застосуванні рекомендованої дози 20 мг 3 рази на добу не спостерігалося зниження систолічного, ні діастолічного тиску.
Розове застосування силденафілу в дозі до 100 мг перорально у здорових добровольців не мало клінічно значущого впливу на показники ЕКГ. Після тривалого застосування у дозі 80 мг 3 рази на добу у пацієнтів з легеневою артеріальною гіпертензією не спостерігалося клінічно значущого впливу на ЕКГ.
У ході дослідження гемодинамічних ефектів разової дози 100 мг силденафілу перорально у 14 пацієнтів з тяжкою ішемічною хворобою серця (70 % стенозу щонайменше однієї коронарної артерії) середні значення систолічного та діастолічного артеріального тиску у стані спокою з значеннями. Середній легеневий систолічний артеріальний тиск знизився на 9%. Силденафіл не впливав на серцевий викид і не погіршував кровообіг стенозованими коронарними артеріями.
У кількох пацієнтів, які проходили 100 відтінковий тест Фарнсворта - Манселла, через 1 годину після прийому дози в 100 мг були виявлені легкі і минущі відмінності у розпізнаванні кольорів (синій/зелений). Через 2:00 такі ефекти не спостерігалися. Можливо, механізм цієї зміни у колірному розпізнаванні пов'язаний з пригніченням ФДЕ6, яка бере участь у фотоперетворювальному каскаді реакцій у сітківці. Силденафіл не впливав на гостроту зору чи контрастну чутливість. У ході невеликого плацебо-контрольованого дослідження серед пацієнтів з документально підтвердженою ранньою віковою макулярною дегенерацією (n = 9) силденафіл (разова доза 100 мг) не продемонстрував жодних значних змін у результатах проведених досліджень зору (гострота зору, сітка Амслера, моделювання розпізнавання кольорів). Хамфрі та фотострес).
Клінічна ефективність та безпека
Ефективність у дорослих пацієнтів із легеневою артеріальною гіпертензією. Було проведено рандомізоване подвійне сліпе плацебо-контрольоване дослідження за участю 278 пацієнтів з первинною легеневою гіпертензією, легеневою артеріальною гіпертензією, асоційованою із захворюванням сполучної тканини та легеневою артеріальною гіпертензією після хірургічного усунення. Пацієнти були рандомізовані в одну з чотирьох груп застосування плацебо, силденафілу 20 мг, 40 мг або 80 мг тричі на добу. З 278 рандомізованих пацієнтів 277 отримали щонайменше одну дозу досліджуваного лікарського засобу. Досліджувана популяція включала 68 (25%) чоловіків та 209 (75%) жінок; середній вік пацієнтів становить 49 років (діапазон 18-81 рік); вихідна дистанція тесту з 6-хвилинною ходьбою становила від 100 до 450 м включно (загалом 344 м). У 175 (63%) включених у дослідження пацієнтів була діагностована первинна легенева гіпертензія, у 84 (30%) — легенева артеріальна гіпертензія, асоційована із захворюванням сполучної тканини, та у 18 (7%) — легенева артеріальна гіпертензія після хірургічного усунення уроджених. . Більшість пацієнтів належали до II (107/277, 39%) або III (160/277, 58%) функціонального класу за класифікацією ВООЗ із середньою вихідною дистанцією тесту з 6-хвилинною ходьбою 378 та 326 м відповідно; мНайменша частина пацієнтів спочатку ставилася до I (1/277, 0,4%) або IV (9/277, 3%) класу. Пацієнти із фракцією викиду лівого шлуночка < 45% або з фракцією укорочення лівого шлуночка < 0,2 не досліджувалися.
Силденафіл (або плацебо) був доданий до основної терапії пацієнтів, яка могла включати комбінацію з антикоагулянтів, дигоксину, блокаторів кальцієвих каналів, діуретиків або кисню. Застосування простацикліну, аналогів простацикліну та антагоністів рецепторів ендотеліну як додаткової терапії, так і аргінінових добавок під час дослідження не дозволялося. Пацієнти, у яких попередня терапія босентаном була неефективною, було виключено з дослідження.
Першою кінцевою точкою була зміна дистанції, пройденої за 6 хвилин, на 12 тижні порівняно з вихідним результатом. Статистично достовірне збільшення дистанції, пройденої за 6 хвилин, спостерігалося при застосуванні всіх доз силденафілу порівняно із застосуванням плацебо. Скориговане на основі плацебо збільшення дистанції 6-хвилинної ходьби становило 45 м (p<0,0001), 46 м (p<0,0001) і 50 м (p<0,0001) для силденафілу в дозах 20 мг, 40 80 мг тричі на добу відповідно. Значної різниці сили дії силденафілу, залежно від величини дози, не спостерігалося. У пацієнтів, у яких початкова дистанція, пройдена за 6 хвилин, становила < 325 г, покращена ефективність спостерігалася при більш високих дозах (покращення, скориговане щодо плацебо, становило 58 г, 65 г та 87 г для доз 20 мг, 40 мг та 80 мг три рази на добу відповідно).
Під час аналізу функціональних класів ВООЗ статистично достовірне збільшення пройденої за 6 хвилин дистанції спостерігалося при застосуванні дози 20 мг. Для ІІ та ІІІ класів пройдено дистанцію, скориговану на основі плацебо, збільшилася на 49 м (р=0,0007) та 45 м (р=0,0031) відповідно в порівнянні з плацебо.
Збільшення пройденої дистанції було очевидним після 4 тижнів лікування, і цей ефект зберігався на 8 та 12 тижнях. В цілому результати були зіставними в підгрупах згідно з етіологією (первинна або асоційована із захворюванням сполучної тканини легенева артеріальна гіпертензія), функціональним класом ВООЗ, статтю, расою, місцем проживання, середнім тиском у легеневій артерії та індексом легеневого судинного опору.
У пацієнтів з усіх груп застосування силденафілу було досягнуто статистично значуще зниження середнього тиску в легеневій артерії та легеневого судинного опору порівняно з пацієнтами, які отримували плацебо. Ефект від лікування, скоригований щодо плацебо, щодо середнього тиску в легеневій артерії становив 2,7 мм рт. ст. (Р = 0,04), 3,0 мм рт. ст. (р=0,01) та 5,1 мм рт. ст. (р<0,0001) для силденафілу в дозах 20 мг, 40 мг та 80 мг тричі на добу, відповідно. Ефект від лікування, скоригований щодо плацебо, щодо легеневого судинного опору становив 178 дин. (р<0,0001) для силденафілу в дозах 20 мг, 40 мг та 80 мг тричі на добу відповідно. Відсоткове зниження легеневого судинного опору через 12 тижнів для силденафілу в дозах 20 мг, 40 мг та 80 мг тричі на добу (11,2%, 12,9%, 23,3%) було пропорційно більше, ніж зниження системного судинного опору (7 2%, 5,9%, 14,4%). Вплив силденафілу на летальність невідомий.
Поліпшення щонайменше на 1 функціональний клас ВООЗ через 12 тижнів спостерігалося у більшого відсотка пацієнтів з усіх груп застосування силденафілу (а саме у 28%, 36% та 42% пацієнтів, які отримували силденафіл у дозі 20 мг, 40 мг та 80). мг тричі на добу). відповідно) порівняно з плацебо (7%). Співвідношення шансів становило 2,92(р=0,0087), 4,32(р=0,0004) та 5,75(р<0,0001) відповідно.
Дані про довгострокове виживання у пацієнтів, які раніше не отримували лікування. Пацієнти, які брали участь у базовому дослідженні, відповідали вимогам участі у довгостроковому відкритому розширеному дослідженні. Протягом трьох років 87% пацієнтів отримували дозу 80 мг тричі на добу. Загалом у базовому дослідженні Реваціо отримували 207 пацієнтів; статус їхнього довгострокового виживання оцінювався не менше протягом 3 років. У цій популяції показники одно-, дво- та трирічного виживання оцінювалися за методом Каплана-Мейєра і склали відповідно 96%, 91% та 82%. Одно-, дво- та трирічне виживання у пацієнтів із ІІ функціональним класом за класифікацією ВООЗ на початку дослідження склало відповідно 99%, 91% та 84%, а у пацієнтів із ІІІ функціональним класом за класифікацією ВООЗ ці показники на початку дослідження склали відповідно 94% , 90% та 81%.
Ефективність застосування препарату дорослим пацієнтам із легеневою артеріальною гіпертензією (у комбінації з епопростенолом). Було проведено рандомізоване подвійне сліпе плацебо-контрольоване дослідження за участю 267 пацієнтів із легеневою артеріальною гіпертензією, стан яких був стабілізований зза допомогою внутрішньовенного введення епопростенолу. У дослідженні брали участь пацієнти з такими формами легеневої артеріальної гіпертензії, як первинна легенева артеріальна гіпертензія (212/267, 79%) та легенева артеріальна гіпертензія, асоційована із захворюваннями сполучної тканини (55/267, 21%). На початковому рівні більшість пацієнтів мали ІІ функціональний клас за класифікацією ВООЗ (68/267, 26%) або ІІІ клас (175/267, 66%), меншу кількість пацієнтів мали І клас (3/267, 1%) або ІV клас ( 16/267,6%); для кількох пацієнтів (5/267, 2%) функціональний клас був невідомий. Пацієнти були рандомізовані в групу застосування силденафілу або плацебо (з фіксованим добором дози, починаючи з 20 мг до 40 мг і потім до 80 мг 3 рази на добу відповідно до переносимості) у комбінації з внутрішньовенним застосуванням епопростенолу. Первинною кінцевою точкою була зміна дистанції, пройденої за 6 хвилин, на 16-му тижні порівняно з вихідним результатом. У групах пацієнтів, які застосовували силденафіл, спостерігалося статистично достовірне збільшення дистанції, пройденої за 6 хвилин порівняно з плацебо. Було відзначено середнє скориговане з урахуванням плацебо збільшення дистанції ходьби
Було відзначено середнє скориговане на основі плацебо збільшення дистанції ходьби на 26 м на користь силденафілу (95% ДІ: 10,8; 41,2) (р = 0,0009).
У пацієнтів з вихідною дистанцією ≥ 325 г ефект від лікування становив 38,4 м на користь силденафілу; у пацієнтів із вихідною дистанцією ходьби < 325 г ефект від лікування становив 2,3 м на користь плацебо. У пацієнтів із первинною легеневою артеріальною гіпертензією ефект від лікування становив 31,1 г порівняно з 7,7 г у пацієнтів із легеневою артеріальною гіпертензією, асоційованою із захворюванням сполучної тканини. Різниця між результатами в цих підгрупах, виділених під час рандомізації, могла виникнути випадково через обмежений обсяг вибірки.
Пацієнти, які застосовували силденафіл, досягли статистично достовірного зниження середнього тиску в легеневій артерії порівняно з пацієнтами, які застосовували плацебо. Було відзначено середній скоригований на основі плацебо ефект від лікування, що дорівнює 3,9 мм рт. ст., на користь силденафілу (95% ДІ: -5,7; -2,1) (р = 0,00003). Час до початку клінічного погіршення, яке було вторинною кінцевою точкою, визначалося як час від рандомізації пацієнтів до появи першого випадку клінічного погіршення (смертельне слідство, трансплантація легень, початок терапії босентаном або клінічне погіршення, що вимагало змін терапії епопростенолом). Застосування силденафілу значно затримувало час до клінічного погіршення легеневої гіпертензії проти плацебо (р = 0,0074). У групі плацебо випадки клінічного погіршення спостерігалися у 23 пацієнтів (17,6%) у порівнянні з 8 пацієнтами у групі силденафілу (6%).
Дані про довгострокове виживання у дослідженні застосування епопростенолу. Пацієнти, залучені до участі у дослідженні із застосуванням додаткової терапії епопростенолом, відповідали критеріям включення до довгострокового відкритого продовженого дослідження. Протягом 3 років 68% пацієнтів отримували дозу 80 мг тричі на добу. У рамках початкового дослідження лікування препаратом Реваціо отримували лише 134 пацієнти; їх довгострокове виживання оцінювали щонайменше протягом 3 років. У цій популяції результати оцінки виживання через 1, 2 і 3 роки за методом Каплана-Мейєра становили 92%, 81% і 74% відповідно.
Ефективність та безпека застосування препарату дорослим пацієнтам з легеневою артеріальною гіпертензією (у комбінації з босентаном). Проведене рандомізоване подвійне сліпе плацебо, контрольоване дослідження за участю 103 клінічно стабільних пацієнтів з легеневою артеріальною гіпертензією (II-III функціональні класи за класифікацією ВООЗ), які отримували терапію босентаном щонайменше протягом 3 місяців. Пацієнти мали первинну легеневу артеріальну гіпертензію та легеневу артеріальну гіпертензію, асоційовану із захворюванням сполучної тканини. Пацієнти були рандомізовані до групи застосування силденафілу (20 мг 3 рази на добу) у комбінації з босентаном (62,5-125 мг 2 рази на добу) або до групи застосування плацебо. Первинна кінцева точка була визначена як зміна дистанції, пройденої за 6 хвилин на 12 тижнів порівняно з вихідним результатом. Отримані результати свідчать про відсутність суттєвої різниці у середніх показниках зміни дистанції, пройденої за 6 хвилин, на 12 тижні порівняно з початковим результатом у групах силденафілу (20 мг 3 рази на добу) та плацебо (13,62 м (95 % ДІ: від) - 3,89 до 31,12) та 14,08 м (95% ДІ: від -1,78 до 29,95) відповідно.
У пацієнтів з первинною легеневою артеріальною гіпертензією та у пацієнтів з легеневою артеріальною гіпертензією, асоційованою із захворюванням сполучної тканини, була виявлена різниця у показниках дистанції, пройденої за 6 хвилин. У пацієнтів з первинною легеневою артеріальноюгіпертензією (67 пацієнтів) середні показники зміни дистанції, пройденої за 6 хвилин, порівняно з початковим результатом становили 26,39 м (95% ДІ: 10,7-42,08) та 11,84 м (95) % ДІ: від -8,83 до 32,52) у групах силденафілу та плацебо відповідно. Разом з тим, у пацієнтів з легеневою артеріальною гіпертензією, асоційованою із захворюванням сполучної тканини (36 пацієнтів), середні показники зміни порівняно з вихідним результатом становили – 18,32 г (95% ДІ: від -65,66 до 29,02) та 17,50 м (95% ДІ: від -9,41 до 44,41) у групах силденафілу та плацебо відповідно.
Загалом, побічні реакції були в цілому подібні у двох групах лікування (силденафіл у комбінації з босентаном та монотерапія босентаном) та порівнянними з відомим профілем безпеки при застосуванні силденафілу як монотерапія (див. розділи «Особливості застосування» та « Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).
Діти
Артеріальна легенева гіпертензія. Було проведено рандомізоване подвійне сліпе багатоцентрове плацебо-контрольоване клінічне дослідження у паралельних групах для встановлення оптимальних доз препарату за участю 234 пацієнтів віком від 1 до 17 років. Пацієнти (38% чоловічої та 62% жіночої статі) мали масу тіла ≥ 8 кг і мали первинну легеневу гіпертензію (33%) або вторинну легеневу артеріальну гіпертензію, пов'язану з вродженим захворюванням серця (системно-легеневий шунт – 37%, хірургічний дефект – 30%). 63 з 234 (27%) пацієнтів були у віці до 7 років (низька доза силденафілу = 2; середня доза = 17; висока доза = 28; плацебо = 16), а 171 з 234 (73%) – у віці від 7 років (низька) доза силденафілу = 40; середня доза = 38; висока доза = 49; плацебо = 44). Більшість пацієнтів спочатку належали до І (75/234, 32%) або ІІ (120/234, 51%) функціонального класу з ВООЗ; менша частина пацієнтів належала до III (35/234, 15%) або IV (1/234, 0,4%) функціонального класу; у невеликої кількості пацієнтів (3/234, 1,3%) функціональний клас з ВООЗ був невідомий.
Пацієнти раніше не отримували специфічного лікування легеневої артеріальної гіпертензії. Застосування простацикліну, аналогів простацикліну та антагоністів рецепторів ендотеліну при дослідженні не дозволялося. Також ніхто не отримував аргінінових добавок, нітратів, блокаторів α та потужні інгібітори CYP450 3A4.
Початковою метою дослідження було оцінити ефективність тривалого перорального застосування силденафілу протягом 16 тижнів дітям для підвищення толерантності до фізичного навантаження, що вимірювалося за допомогою кардіопульмонарного навантажувального тесту у пацієнтів, розвиток яких дозволяє виконати цей тест (n = 115). Вторинна кінцева точка включала моніторинг гемодинаміки, оцінку симптомів, функціональний клас ВООЗ, зміну базової терапії та показники якості життя.
Пацієнти були розподілені в одну з трьох груп застосування низьких доз (10 мг), середніх (10-40 мг) або високих доз (20-80 мг) силденафілу тричі на добу або плацебо. Фактичні дози, що застосовувались у кожній групі, залежали від маси тіла. Кількісне співвідношення пацієнтів, які отримували підтримуючу терапію на початку лікування (антикоагулянти, дигоксин, блокатори каналів кальцію, діуретики та/або кисень), було подібним у комбінованій групі застосування силденафілу (47,7%) та групі плацебо (41,7%). .
Першою кінцевою точкою була плацебо-коригована зміна піку обсягу спожитого кисню (VO2) у відсотках від базового значення до значення, отриманого на 16 тижні лікування. Пік VO2 вимірювався за допомогою кардіопульмонарного вантажного тесту у групі, де застосовувалися комбіновані дози препарату. Загалом 106 із 234 пацієнтів (45%) пройшли кардіопульмонарний вантажний тест; це були діти у віці ≥ 7 років із рівнем розвитку, що дозволяє проведення тестування. Діти до 7 років (комбінована доза силденафілу = 47; плацебо = 16) оцінювалися лише за вторинними кінцевими точками. Середній базовий рівень значень піку обсягу спожитого кисню VO2 був порівняний у групі силденафілу (17,37-18,03 мл/кг/хв) і був дещо вищим, ніж такий у групі плацебо (20,02 мл/кг/хв). Результат основного аналізу (при застосуванні комбінованих доз порівняно з плацебо) не був статистично значущим (р = 0,056).
Очікувана різниця між середніми дозами силденафілу та плацебо склала 11,33% (95% ДІ: 1,72-20,94).
Спостерігалося дозозалежне підвищення індексу опору легеневих судин та середнього тиску в легеневій артерії. При застосуванні середніх та високих доз силденафілу було продемонстровано зниження індексу опору легеневих судин та середнього тиску в легеневій артерії на 18% (95% ДІ: 2-32%) та 27% (95% ДІ: 14-39%) відповідно. при застосуванні плацебо; тоді як застосування низьких доз силденафілу не продемонструвало статистично значущу різницю в порівнянні з прим.енієм плацебо (різниця 2%). Групи середньої та високої доз силденафілу продемонстрували зміну середнього тиску у легеневій
артерії від вихідного рівня порівняно з плацебо на -3,5 мм рт. ст. (95% ДІ: -8,9; 1,9) та -7,3 мм рт. ст. (95% ДІ: -12,4; -2,1) відповідно. У цьому група низької дози продемонструвала незначну різницю проти плацебо (різниця 1,6 мм рт. ст.). Спостерігалося поліпшення серцевого індексу у всіх групах застосування силденафілу (10%, 4% та 15% при застосуванні низьких, середніх та високих доз силденафілу відповідно) порівняно із застосуванням плацебо.
Значне поліпшення функціонального класу в порівнянні з плацебо спостерігалося тільки при застосуванні високих доз силденафілу. Показники відношення шансів у групах низької, середньої та високої доз силденафілу порівняно з плацебо становили 0,6 (95% ДІ: 0,18; 2,01), 2,25 (95% ДІ: 0,75; 6,69) та 4,52 (95% ДІ: 1,56; 13,10) відповідно.
Дані за тривалий період дослідження
З 234 пацієнтів дитячого віку, які отримували лікування в рамках короткострокового плацебо-контрольованого дослідження, 220 пацієнтів взяли участь у довгостроковому розширеному дослідженні. Пацієнти, які під час короткострокового дослідження входили до групи плацебо, були випадково перерозподілені до груп застосування силденафілу. Пацієнти з масою тіла ≤ 20 кг були включені до груп середньої або високої дози (1:1), тоді як пацієнти з масою тіла > 20 кг були включені до груп низької, середньої та високої дози (1:1:1). З 229 пацієнтів, які отримували силденафіл, у групи низької, середньої та високої дози увійшли 55, 74 та 100 пацієнтів відповідно. Протягом короткострокових та довгострокових досліджень загальна тривалість лікування від початку подвійної сліпої фази для окремих пацієнтів була в діапазоні від 3 до 3129 днів. Для груп силденафілу середня тривалість застосування силденафілу склала 1696 днів (за винятком 5 пацієнтів, які отримували плацебо під час подвійної сліпої фази та не отримували лікування в рамках тривалого розширеного дослідження).
Показники трирічного виживання для пацієнтів з масою тіла > 20 кг на базовому рівні оцінювалися за методом Каплана-Мейєра та становили 94%, 93% та 85% при застосуванні низьких, середніх та високих доз препарату відповідно. Для пацієнтів із масою тіла ≤ 20 кг на базовому рівні показники виживання становили 94% і 93% при застосуванні середніх та високих доз препарату (див. розділ «Особливості застосування» та «Побічні реакції»).
Під час дослідження було зареєстровано 42 летальні випадки, що сталися під час лікування або під час періоду подальшого спостереження за виживанням. 37 смертей сталося до того, як Комітетом з моніторингу даних було прийнято рішення про зниження доз, що було засноване на дисбалансі рівня летальності, що спостерігалося при підвищенні доз силденафілу. З цих 37 випадків кількість (%) летальних випадків у групах низької, середньої та високої доз силденафілу склала 5/55 (9,1%), 10/74 (13,5%) та 22/100 (22%) відповідно. Згодом було зареєстровано ще 5 смертей. Летальні випадки пов'язані з легеневою артеріальною гіпертензією. Пацієнтам дитячого віку з легеневою артеріальною гіпертензією не слід застосовувати дози силденафілу, що перевищують рекомендовані (див. розділ «Спосіб застосування та дози» та «Особливості застосування»).
Після 1 року після початку плацебо-контрольованого дослідження було проведено оцінку піку VO2. У 52% (59/114) від загальної кількості пацієнтів, які застосовували Реваціо та розвиток яких дозволяє виконати кардіопульмонарний вантажний тест, не спостерігалося зниження піку VO2 порівняно з вихідним рівнем, зареєстрованим на початковому етапі застосування препарату Реваціо. Аналогічно 191 із 229 пацієнтів (83%), які застосовували силденафіл, функціональний стан за класифікацією ВООЗ підтримувалося на одному рівні або покращився за даними оцінки через 1 рік.
Стійка легенева гіпертензія новонароджених
Проведено рандомізоване подвійне сліпе плацебо-контрольоване дослідження у двох паралельних групах за участю 59 немовлят зі стійкою легеневою гіпертензією новонароджених (СЛГН) або гіпоксичною дихальною недостатністю (ГДН) та ризиком СЛГН з індексом оксигенації (1О) < було оцінити ефективність та безпеку внутрішньовенного (в/в) застосування силденафілу разом з інгаляціями оксиду азоту (NO) порівняно з проведенням лише інгаляцій NO.
Головна комбінована кінцева точка складалася з наступних показників: частота неефективності лікування, яка визначається як потреба у додатковій терапії СЛГН, потреба у екстракорпоральній мебранній оксигенації (ЕКМО) або смерть пацієнта під час дослідження; та тривалість інгаляцій NO після початку внутрішньовенного застосування досліджуваного препарату у пацієнтів, які користуються лікуванням. Різниця між показниками неефективності терапії у двох групахтечії була статистично значущою (27,6% і 20,0% у групі силденафілу внутрішньовенно + інгаляції NO та групі інгаляцій NO+ плацебо відповідно). Середня тривалість інгаляцій NO після початку внутрішньовенного застосування досліджуваного препарату в обох групах пацієнтів, які користуються лікуванням, становила приблизно 4,1 дня.
Побічні явища, спричинені лікуванням, та серйозні побічні явища зафіксовані у 22 (75,9%) та 7 (24,1%) пацієнтів групи силденафілу внутрішньовенної інгаляції NO відповідно і у 19 (63,3%) та 2 (6), 7%) пацієнтів групи інгаляцій NO+ плацебо відповідно. Найбільш поширеними побічними явищами, спричиненими лікуванням, у групі силденафілу внутрішньовенної інгаляції NO були гіпотонія (8 [27,6 %] пацієнтів), гіпокаліємія (7 [24,1 %] пацієнтів), анемія та синдром відміни препарату (по 4 [13,8%] пацієнти), брадикардія (3 [10,3%] пацієнти). У групі інгаляцій NO+ плацебо такими побічними явищами були пневмоторакс (4 [13,3%] пацієнти), анемія, набряк, гіпербілірубінемія, підвищений рівень С-реактивного білка та гіпотонія (по 3 [10,0%] пацієнти відповідно) (див. · розділ «Спосіб застосування та дози»).