Рабімак таблетки по 20 мг, 30 шт.

По 15 таблеток у блістері, по 2 блістера в картонній упаковці.

Таблетки, вкриті оболонкою, кишковорозчинні.
Основні фізико-хімічні властивості: круглі двоопуклі таблетки, вкриті оболонкою, кишковорозчинні, жовтого кольору, гладенькі з обох боків.

Механізм дії. Рабепразол відноситься до класу антисекреторних сполук, заміщених бензімідазолом, не має антихолінергічних властивостей і не є антагоністом гістамінових Н2-рецепторів, але пригнічує секрецію шлункової кислоти шляхом специфічного інгібування ферменту Н + -АТ фази на секреторній поверхні парієтальних клітин шлунка (кислотний або протонний насос). Ефект є дозозалежним і призводить до інгібування як базального, і стимульованого виділення кислоти, незалежно від подразника. Дослідження на тваринах показали, що після введення в організм рабепразол швидко зникає як із плазми крові, так і зі слизової оболонки шлунка. Рабепразол має слаболужні властивості, у всіх дозуваннях швидко абсорбується та концентрується у парієтальних клітинах. Рабепразол перетворюється на активну сульфенамідну форму шляхом протонування і таким чином реагує з доступними залишками цистеїну протонного насоса.

Антисекреторна активність. Після прийому 20 мг рабепразолу натрію антисекреторний ефект спостерігається через 1 годину і досягає максимуму через 2-4 години. Ефект придушення базальної функції та стимулювання їжею секреції кислоти через 23 години після прийому першої дози рабепразолу становив 69 і 82% відповідно, а тривалість цього ефекту досягала 48 годин.

Ефективність рабепразолу при пригніченні секреції кислоти дещо посилюється в процесі щоденного прийому 1 таблетки, але стабільне пригнічення секреції досягається через 3 дні після початку прийому цього препарату. Після завершення прийому рабепразолу секреторна активність нормалізується протягом 2-3 днів.

Зниження кислотності шлунка незалежно від будь-яких факторів, включаючи інгібітори протонної помпи, такі як рабепразол, збільшує кількість бактерій у шлунково-кишковому тракті. Лікування інгібіторами протонної помпи може збільшувати ризик шлунково-кишкових інфекцій, таких як Salmonella, Campylobacter та Clostridium difficile.

Вплив на концентрацію гастрину в сироватці крові. Після прийому 10 або 20 мг рабепразолу 1 раз на добу протягом 43 місяців у перші 2-8 тижнів терапії концентрація гастрину в сироватці крові збільшується, що відображає пригнічення. секреції кислоти. Концентрація гастрину повертається до початкового рівня, як правило, протягом 1-2 тижнів після припинення лікування.

Вивчення біоптатів дна та антрального відділу шлунка у багатьох пацієнтів, які отримували рабепразол або препарат порівняння протягом 8 тижнів, не виявило жодних гістологічних змін, вираженого гастриту, збільшення частоти атрофічного гастриту, метаплазії кишечника та поширення інфекції Н. pylori. Під час тривалого лікування протягом 36 місяців не було виявлено жодних суттєвих змін у результатах зазначених аналізів.

Інші ефекти. В даний час немає даних щодо системних ефектів з боку центральної нервової системи (ЦНС), серцево-судинної та дихальної системи, викликаних застосуванням рабепразолу. Пероральний прийом 20 мг рабепразолу на добу протягом 2 тижнів не впливає на функцію щитовидної залози, метаболізм вуглеводів, а також на концентрації в крові паратиреоїдного гормону, кортизолу, естрогенів, тестостерону, пролактину, холецистокініну, секретину, глюкану. лютеїнізуючого гормону (LH), реніну, альдостерону та соматотропного гормону.

У дослідженнях виявлено відсутність клінічно значущих взаємодій між рабепразолом та амоксициліном. Рабепразол не має негативного впливу на рівні в плазмі крові амоксициліну та кларитроміцину при одночасному застосуванні з метою ерадикації інфекції H. pylori у верхньому відділі травного тракту.

Абсорбція. Рабімак – таблетка, покрита кишковорозчинною оболонкою. Абсорбція рабепразолу починається лише після того, як пігулка проходить шлунок. Рабепразол швидко абсорбується у кишечнику. Максимальна концентрація рабепразолу в плазмі досягається через 3,5 години після прийому дози 20 мг. Максимальна концентрація в плазмі крові (Сmах) та площа під кривою «концентрація-час» (AUC) рабепразолу мають лінійний характер у діапазоні доз від 10 до 40 мг. Біодоступність після перорального прийому 20 мг (порівняно з внутрішньовенним введенням) становить близько 52%, переважно – із метаболізму першого проходження. Крім того, біодоступність не збільшується при багаторазовому прийомі рабепразолу. Період напіввиведення із плазми становить приблизно 1 годину (від 0,7 до 1,5 години), а сумарний кліренс становить згідно з оцінками 283 ± 98 мл/хв.

Розподіл. У людини рівень зв'язування рабепразолу з білками плазми становить близько 97%.

Метаболізм та екскреція. Як і інші представники класу інгібіторів протонної помпи, рабепразол метаболізується цитохромом Р450 (CYP450) печінкової системи метаболізму ліків. Дослідження in vitro з людськими печінковими мікросомами показали, що рабепразол метаболізується ізоензим CYP450 (CYP2C19 і CYP3A4). При очікуваному рівні у плазмі крові людини рабепразол не індукує та не пригнічує CYP3A4. Однак дослідження in vitro не можуть бути екстраполовані щодо ситуацій in vivo, ці результати показують, що взаємодія між рабепразолом і циклоспорином не очікується. У людини головними метаболітами, присутніми в плазмі крові, є тіоефір (М1) і карбонова кислота (М6), а другорядні метаболіти, присутні в низьких концентраціях, сульфон (М2), диметилтіоефіром (М4) та кон'югат меркаптурової кислоти (М). >

Незначну антисекреторну активність має тільки диметиловий метаболіт (МОЗ), однак він не присутній у плазмі крові. Після одноразового прийому 20 мг міченого 14С рабепразолу незміненого рабепразолу у сечі не виявляли. Приблизно 90% зазначеної дози елімінувалося з сечею переважно у вигляді двох метаболітів: кон'югату меркаптурової кислоти (М5) та карбонової кислоти (М6); крім того, у токсикологічних дослідженнях у лабораторних тварин було знайдено ще два неідентифіковані метаболіти. Частину дози, що залишилася, було знайдено у калових масах.

Підлогові особливості. Оскільки разова доза 20 мг рабепразолу підібрана за масою тіла та зростанням людини, статеві особливості не впливають на фармакокінетичні параметри.

Ніркова недостатність. У пацієнтів з термінальною хронічною нирковою недостатністю, що знаходяться на підтримуючому гемодіалізі (кліренс креатиніну <5 мл/хв/1,73 м2), розподіл рабепразолу був дуже схожий на такий у здорових добровольців. AUC рабепразолу та Сmах для таких пацієнтів були майже на 35% підвищені порівняно з такими у здорових добровольців. Середнє значення періоду напіввиведення становить 0,82 год у здорових добровольців, 0,95 год у пацієнтів, що перебувають на гемодіалізі, та 3,6 години у постдіалізних хворих. Кліренс лікарського засобу для пацієнтів з нирковою недостатністю, які перебувають на гемодіалізі, був приблизно вдвічі більшим, ніж у здорових добровольців.

Печовинна недостатність. Після одноразової дози 20 мг рабепразолу у пацієнтів з помірним хронічним ураженням печінки AUC збільшено вдвічі і спостерігалося дво-триразове збільшення періоду напіввиведення рабепразолу порівняно з такими у здорових добровольців. Таким чином, при щоденному прийомі препарату в дозі 20 мг протягом 7 днів AUC має збільшуватися не менше ніж у 1,5 рази, а зміни пікових концентрацій у плазмі крові Сmах– до 1,2. Період напіввиведення у пацієнтів із ураженням печінки становив 12,3 години порівняно з 2,1 годинами для здорових добровольців. Фармакодинамічна відповідь (рН-метрія шлункового вмісту) для двох груп пацієнтів була подібна за терапевтичними показаннями.

Пацієнти похилого віку. У пацієнтів похилого віку елімінація рабепразолу дещо знижена. Після 7 днів прийому рабепразолу по 20 мг на добу в осіб похилого віку AUC була приблизно вдвічі більша, Сmах збільшувалася на 60%, а Т1/2 збільшувався на 30% порівняно з такими у молодих здорових добровольців. Однак, слід зазначити відсутність ознак акумуляції рабепразолу.

Поліморфізм CYP2C19. При призначенні протягом 7 днів дози 20 мг рабепразолу на добу у пацієнтів, які мають уповільнений метаболізм CYP2C19, рівень AUC та період напіввиведення були вищими приблизно в 1,9 та 1,6 раза. відповідно порівняно з пацієнтами із швидким метаболізмом; в той же час Смах збільшувалася лише на 40%.

Препарати, що впливають на травний тракт і обмін речовин. Препарати для лікування захворювань, пов’язаних з порушенням кислотності. Противиразкові препарати і препарати для лікування гастроезофагеального рефлюксу. Інгібітори протонної помпи. Рабепразол. Код АТХ А02В С04.

Система CYP450

Рабепразол метаболізується системою печінкових ферментів CYP450, а саме CYP2C19 та CYP3A4. 

Дослідження показали, що рабепразол натрію не має фармакокінетичних або клінічно значущих взаємодій з варфарином, фенітоїном, теофіліном або діазепамом, кожен з яких метаболізується CYP450.

Взаємодії, спричинені пригніченням секреції шлункової кислоти

Рабепразол натрію призводить до сильного та тривалого зниження продукування шлункової кислоти. Таким чином, рабепразол може взаємодіяти з препаратами, абсорбція яких залежить від показника рН шлункового вмісту. Одночасне застосування рабепразолу натрію та кетоконазолу останніх у плазмі крові, а застосування дигоксином може призвести до підвищення концентрації останнього. Таким чином, окремим пацієнтам, які застосовують зазначені препарати разом із препаратом Рабімак, слід перебувати під наглядом лікаря для визначення необхідності коригування дози.

Антациди

Під час клінічних випробувань пацієнти одночасно з Рабімаком приймали при необхідності антациди; під час спеціального дослідження не спостерігалася взаємодії препарату з антацидами, такими як алюмінію або гідроксид магнію. 

Атазанавір

Одночасне застосування атазанавіру 300 мг/ритонавіру 100 мг з омепразолом (40 мг 1 раз на добу) або атазанавіру 400 мг з ланзопразолом (60 мг 1 раз на добу) у здорових добровольців призводило до значного зниження експозиції. залежить від рН. Хоча дослідження не проводилися, очікуються схожі результати застосування інших інгібіторів протонної помпи. Інгібітори протонної помпи, включаючи рабепразол, не слід застосовувати в комбінації з атазанавіром.

Метотрексат

Повідомлення про побічні реакції, опубліковані дані популяційних фармакокінетичних досліджень та ретроспективні аналізи, припускають, що одночасне застосування метотрексату та інгібіторів протонної помпи (переважно при високих дозах) може призвести до збільшення рівнів метотрексату та/або. формальних досліджень не проводилося.

Клопідогрель

Одночасне застосування клопідогрелю та рабепразолу здоровим добровольцям не вплинуло на клінічно важливий вплив на концентрації активного метаболіту клопідогрелю. Корекція дози не потрібна. 

Їжа

Дослідження показали, що їжа з низьким вмістом жирів не впливає на абсорбцію рабепразолу натрію. Прийом рабепразолу з жирною їжею може затримати абсорбцію на 4 години і більше, проте максимальна концентрація та рівень абсорбції залишаються незмінними.

Циклоспорин

Дослідження in vitro показали, що рабепразол натрію інгібує метаболізм циклоспорину. Цей рівень інгібування аналогічний до рівня інгібування омепразолом.

Лікарські засоби не рекомендовані для одночасного застосування з рабепразолом

Лікарські засоби, які слід призначати з обережністю

Діюча речовина: rabeprazole.
1 таблетка містить рабепразолу натрію 20 мг.
Допоміжні речовини: таблетки по 20 мг: маніт (Е 421), гідроксипропілцелюлоза низькозаміщена, магнію оксид важкий, повідон, натрію гідроксид, тальк, магнію стеарат, етилцелюлоза, заліза оксид жовтий (Е 172), титану діоксид (Е 171), метакрилатного сополімеру дисперсія, триетилцитрат.

З огляду на фармакодинаміку рабепразолу натрію та властивий йому профіль побічних ефектів можна вважати, що Рабімак не повинен негативно впливати на керування автотранспортом або іншими механізмами. Разом з тим у разі виникнення сонливості рекомендується уникати керування автотранспортом або іншими механізмами.

Вагітність
Немає даних щодо безпеки застосування рабепразолу у період вагітності. Дослідження репродуктивної токсичності на щурах та кроликах не виявили доказів порушення фертильності або шкоди для плода, пов’язаних із застосуванням рабепразолу натрію, хоча у щурів спостерігалося незначне проникнення через плацентарний бар’єр.
Застосування Рабімаку у період вагітності протипоказано.
Годування груддю
Невідомо, чи проникає рабепразол натрію у грудне молоко жінок. Відповідних досліджень не проводили. Хоча рабепразол натрію проникає у молоко щурів.
Рабімак не слід призначати жінкам у період годування груддю.

Рабімак не рекомендується призначати дітям, оскільки на даний час немає достатнього досвіду його застосування пацієнтам цієї вікової групи.

• Активна пептична виразка дванадцятиперсної кишки;
• активна доброякісна виразка шлунка;
• ерозивна або виразкова гастроезофагеальна рефлюксна хвороба (ГЕРХ);
• довготривале лікування гастроезофагеальної рефлюксної хвороби (підтримувальна терапія ГЕРХ);
• симптоматичне лікування гастроезофагеальної рефлюксної хвороби від помірного до дуже тяжкого ступеня (симптоматичне лікування ГЕРХ);
• синдром Золлінгера-Еллісона;
• у комбінації з відповідними антибактеріальними терапевтичними схемами для ерадикації Helicobacter pylori (H. pylori) у пацієнтів з пептичною виразкою шлунка та дванадцятипалої кишки.

Препарат протипоказаний пацієнтам з гіперчутливістю до рабепразолу натрію, заміщених бензимідазолів або до будь-якого іншого інгредієнта препарату.
Період вагітності або годування груддю.

Дорослі, у тому числі пацієнти похилого віку

Активна виразка дванадцятипалої кишки та активна доброякісна виразка шлунка: рекомендована доза при цих захворюваннях становить 20 мг 1 раз на добу вранці. 

У більшості пацієнтів з активною виразкою дванадцятипалої кишки час, необхідний для загоєння виразки, становить до 4 тижнів. Однак деяким пацієнтам для одужання слід приймати додатково протягом ще 4 тижнів. У більшості пацієнтів з активною доброякісною загоєння відбувається за 6 тижнів, але деяким пацієнтам, нечутливим до лікування, для загоєння виразок слід приймати препарат ще протягом 6 тижнів.

Ерозивна або виразкова рефлюксна гастроезофагеальна хвороба: рекомендована доза при цих захворюваннях становить 20 мг 1 раз на добу протягом 4-8 тижнів.

Тривале лікування рефлюксної гастроезофагеальної хвороби (підтримуюча терапія ГЕРХ): для тривалого лікування можна застосовувати підтримуючі дози препарату 10 мг або 20 мг 1 раз на добу, залежно від клінічної відповіді пацієнта. Симптоматичне лікування ГЕРХ від помірної до: Якщо після 4-х тижнів лікування симптоми не зникають, слід провести додаткове обстеження пацієнта. Як тільки симптоми зникнуть, подальший контроль симптомів можна досягти використанням режиму «по на вимогу»: застосовувати 10 мг 1 раз на добу за потребою.

Синдром Золлінгера-Еллісона: 

Рекомендована початкова доза – 60 мг 1 раз на добу. Дозу можна поступово підвищувати до 120 мг на добу при клінічній необхідності. Можна застосовувати разову дозу до 100 мг на добу. При необхідності прийому 120 мг на дозу можна ділити на 2 прийоми по 60 мг. Тривалість лікування залежить від клінічної необхідності.

Ерадикація Н. pylori: пацієнтам з Н. pylori слід застосовувати відповідні комбінації препарату з ерадикаційною терапією. Рекомендується призначення протягом 7 днів:

Рабімак 20 мг 2 рази на добу + кларитроміцин 500 мг 2 рази на добу та амоксицилін 1 г 2 рази на добу.

За показаннями, що вимагають прийому лише 1 раз на добу, таблетки слід приймати вранці до їжі. Хоча ні прийом у першу половину дня, ні вживання їжі не продемонстрували впливу на дію рабепразолу натрію, цей режим застосування більш сприятливий для лікування. Таблетки не можна розжовувати або дробити, їх слід ковтати повністю.

Порушення функції нирок та печінки. Пацієнти з порушенням функції нирок або печінки не потребують коригування дози препарату.

Особливості застосування

Слід дотримуватись обережності при призначенні рабепразолу пацієнтам з відомою гіперчутливістю до ліків. Ризик перехресної гіперчутливості з іншими інгібіторами протонної помпи або заміщеними бензімідазолу не виключається.

Застосування у пацієнтів похилого віку

Рабепразол метаболізується виключно в печінці. Оскільки з віком фізіологічна функція печінки може послаблюватися, у пацієнтів похилого віку можуть виникнути побічні реакції. Тому пацієнтів похилого віку слід спостерігати та дотримуватися рекомендацій щодо дозування та тривалості лікування.

Симптоматичне поліпшення лікування рабепразолом не виключає наявності злоякісної пухлини шлунка або стравоходу, тому перед призначенням рабепразолу слід виключити наявність злоякісної пухлини.

Пацієнтів, які проходять тривалий курс лікування (особливо тих, хто лікується більше 1 року), слід регулярно обстежувати.

Ризик розвитку реакцій перехресної гіперчутливості при застосуванні з іншими інгібіторами протонної помпи або заміщеними бензімідазолу не виключається.

Пацієнтів слід попередити, що таблетки Рабімак не можна розжовувати або подрібнювати, а треба ковтати повністю.

Рабепразол не рекомендується застосовувати дітям, оскільки немає досвіду застосування цієї категорії пацієнтів.

Повідомлялося про патологічні зміни крові (тромбоцитопенія та нейтропенія). Найчастіше інший етіології не знаходили; зміни крові були нескладні та зникали після відміни рабепразолу.

Відхилення печінкових ферментів від норми спостерігалися як у ході клінічних досліджень, так і під час постмаркетингового періоду. Найчастіше інший етіології не знаходили; порушення були нескладні та зникали після відміни рабепразолу.

Під час досліджень у пацієнтів з легкими або помірними порушеннями функції печінки не спостерігалося значної різниці частоти побічних ефектів при прийомі рабепразолу порівняно з такою у контрольній групі відповідної статі та віку. Лікарю слід бути обережним при призначенні рабепразолу на ранніх стадіях терапії пацієнтам з тяжкими порушеннями фунції печінки, оскільки відсутні клінічні дані щодо застосування препарату пацієнтам цієї групи.

Одночасне застосування атазанавіру та рабепразолу не рекомендується (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Лікування інгібіторами протонної помпи, включаючи рабепразол, може підвищувати ризик виникнення шлунково-кишкових інфекцій, таких як Salmonella, Campylobacter та Clostridium difficile (див. розділ «Фармакодінаміка»).

Інгібітори протонної помпи, особливо при застосуванні високих доз і протягом тривалого часу (більше 1 року), можуть підвищувати ризик переломів стегна, зап'ястя та хребців, переважно у пацієнтів похилого віку або у пацієнтів з іншими факторами ризику. Обсерваційні дослідження припускають, що інгібітори протонної помпи можуть підвищувати ризик переломів на 10-40%. Також ризик може бути підвищеним через інші фактори. Пацієнтам з ризиком остеопорозу слід проходити відповідне лікування та приймати вітамін D та кальцій.

Про випадки тяжкої гіпомагніємії повідомляли пацієнти, які приймали інгібітори протонної помпи протягом не менше 3 місяців і, як правило, протягом року. Можуть виникнути серйозні прояви гіпомагніємії, такі як слабкість, тетанія, делірій, судоми, запаморочення та аритмія шлуночків, але вони можуть виникнути несподівано і бути не виявленими. У більшості пацієнтів гіпомагніємія зникала після припинення прийому інгібіторів протонної помпи та замісної терапії препаратами магнію.

Пацієнтам при тривалому одночасному застосуванні з дигоксином або препаратами, що призводять до гіпомагніємії (наприклад, діуретики), потрібно моніторити рівень магнію в крові до початку та періодично під час лікування.

Одночасне застосування рабепразолу з метотрексатом

Літературні дані припускають, що одночасне застосування інгібіторів протонної помпи та метотрексату (переважно у високих дозах) може підвищити рівень метотрексату та/або його метаболітів у сироватці крові, що може призвести до метотрексат-залежної токсичності. У разі необхідності застосування високих доз метотрексату слід розглянути питання щодо припинення лікування інгібіторами протонної помпи.

Вплив на поглинання вітаміну В12

Рабепразол, як і всі препарати, що пригнічують секрецію шлункової кислоти, може зменшувати всмоктування вітаміну В12 (ціанокобаламіну) внаслідок гіпо-або ахлоргідрії. Це слід враховувати при зниженій масі тіла пацієнтів чи наявності факторів ризику зниженої абсорбції вітаміну В12 при тривалому лікуванні чи наявності відповідних клінічних симптомів.

Найчастішими побічними реакціями були головний біль, діарея, абдомінальний біль, астенія, метеоризм, висип і сухість у роті. Побічні ефекти, що спостерігалися, були в основному незначними, помірними і швидко минули.

Про побічні реакції, наведені нижче, повідомляли під час клінічних досліджень та в постмаркетинговий період. Частота визначається як: часто (>1/100, <1/10), нечасто (>1/1000, <1/100), рідко (>1/10000, <1/1000), дуже рідко (<1/10000) , невідомо (неможливо оцінити згідно з наявними даними).

Інфекції та інвазії: часто – інфекції.

З боку крові та лімфатичної системи: рідко – нейтропенія, лейкопенія, тромбоцитопенія, лейкоцитоз.

З боку імунної системи: рідко – гіперчутливість 1,2.

З боку метаболізму та харчування: рідко – анорексія; невідомо – гіпомагніємія 4, гіпонатріємія.

З боку психіки: часто – безсоння; нечасто – нервозність; рідко – депресія; невідомо – заплутаність свідомості.

З боку нервової системи : часто – головний біль, запаморочення; нечасто – сонливість.

З боку органів зору: рідко – розлади зору.

З боку судин: невідомо – периферичні набряки.

З боку дихальної системи: часто – кашель, фарингіт, риніт; нечасто – бронхіт, синусит.

З боку травного тракту: часто – діарея, блювання, нудота, біль у животі, запор, метеоризм, доброякісний фунгіцидний поліп; диспепсія, сухість у роті, відрижка; рідко – гастрит, стоматит, порушення відчуття смаку; невідомо – мікроскопічний коліт.

З боку гепатобіліарної системи: рідко – гепатит, жовтяниця, печінкова енцефалопатія 3.

З боку шкіри та підшкірних тканин: рідко – висип, еритема 2; рідко – свербіж, пітливість, бульозні реакції 2; дуже рідко – мультиформна еритема, токсичний епідермальний некроліз (ТЕН), синдром Стівенса-Джонсона; невідомо – підгострий шкірний червоний вовчак 4.

З боку кістково-м'язової системи : часто – неспецифічний біль, біль у спині; нечасто – міалгія, судоми ніг, артралгія, перелом шийки стегна, зап'ястя або хребта 4.

З боку нирок та сечовивідної системи: рідко – інфекції сечовивідних шляхів; рідко – інтерстиціальний нефрит.

З боку репродуктивної системи: невідомо – гінекомастія.

Загальні порушення: часто – астенія, грипоподібний синдром; нечасто – біль у грудях, озноб, пірексія.

Лабораторні дослідження: рідко – збільшення рівня печінкових ферментів 3; рідко – збільшення маси тіла.

1 – Включаючи набряк особи, гіпотензію та диспное. 

2 – Еритема, бульозні реакції та реакції гіперчутливості зазвичай зникали після припинення лікування.

3 - У окремих випадках печінкова енцефалопатія спостерігалася у пацієнтів з цирозом печінки. 

Слід дотримуватись обережності при призначенні лікування рабепразолом пацієнтам з тяжкими порушеннями функції печінки.

Побічні реакції, що мають клінічне значення: шок і анафілактичні реакції; панцитопенія, лейкопенія, агранулоцитоз, гемолітична анемія; фульмінантна форма гепатиту, порушення функції печінки, жовтяниця; інтерстиціальна пневмонія; токсичний епідермальний некроліз, синдром Стівенса-Джонсона, мультиформна еритема; гостра ниркова недостатність, інтерстиціальний нефрит; гіпонатріємія; рабдоміоліз.

Побічні реакції, що мають клінічне значення та властиві інгібіторам протонної помпи: порушення зору, ангіоневротичний набряк, бронхіальний спазм, сплутаність свідомості.

Повідомлення про підозрювані побічні реакції

Повідомлення про підозрювані побічні реакції після реєстрації лікарського засобу є важливим. Це дозволяє продовжувати вести контроль за співвідношенням користь/ризик застосування лікарського засобу. Медичних працівників просять повідомляти про будь-які підозрювані побічні реакції через національну систему повідомлень.

Досвід навмисного або випадкового передозування обмежений. Максимальна досліджена доза не перевищувала 60 мг рабепразолу натрію 2 рази на день або 160 мг рабепразолу натрію 1 раз на добу. Симптоми, що виникають при передозуванні, в основному мінімальні, типові для профілю відомих небажаних явищ і минають без необхідності подальшого медичного втручання.
Специфічний антидот для Рабімаку невідомий. Рабепразол натрію добре зв’язується з білками плазми крові та не виводиться під час діалізу. При передозуванні необхідно проводити симптоматичну та підтримувальну терапію.

Зберігати при температурі не вище 25 °С в оригінальній упаковці.
Зберігати у недоступному для дітей місці.

Рабімак таблетки призначаються при виразкових хворобах. Не рекомендується застосовувати дітям.