Престілол 5мг/5мг №10 таблетки

ПРЕСТИЛОЛ 5 мг/5 мг: по 10, 30 або 100 таблеток у контейнері для таблеток; по 1 контейнеру для пігулок у коробці з картону пакувального.

Таблетки, покриті плівковою оболонкою.

Основні фізико-хімічні властивості:

ПРЕСТИЛОЛ 5мг/5 мг: рожево-бежевого кольору, довгастої форми таблетка, покрита плівковою оболонкою, з насічкою та з тисненням з одного боку та «5/5» – з іншого. Пігулка підлягає розділу на дві частини.

Механізм дії

Бісопролол

Бісопролол – це високоселективний блокатор β ₁ -адренорецепторів, що не має внутрішньої симпатоміметичної та вираженої мембраностабілізуючої активності. Він має низьку спорідненість з β ₂&nb -рецепторами гладкої мускулатури бронхів і судин, а також з β ₂ -рецепторами, що відповідають за регуляцію метаболізму.  ;_–  опосередковані метаболічні ефекти. Його β ₁ -селективність поширюється за межі терапевтичного дозування.

Периндоприл

Периндоприл – інгібітор ферменту, який перетворює ангіотензин I на ангіотензин II (ангіотензинперетворюючий фермент (АПФ)). Перетворювальний фермент, або кіназа – це екзопептидаза, яка робить можливим перетворення ангіотензину І на судинозвужувальний ангіотензин ІІ, а також призводить до розпаду вазодилататора брадикініну на неактивний гептапептид. Інгібування АПФ призводить до зменшення концентрації ангіотензину II у плазмі крові, реніну в плазмі крові (за рахунок інгібування негативного зворотного зв'язку вивільнення реніну) та знижує секрецію альдостерону. 

Оскільки АПФ інактивує брадикінін, інгібування АПФ також призводить до підвищення активності циркулюючої та місцевої калікреїн-кінінової системи (і, таким чином, також призводить до активації системи простагландинів). Цей механізм дії зумовлює зниження АТ інгібіторами АПФ та поява деяких побічних ефектів (наприклад, кашлю). Периндоприл діє через активний метаболіт – периндоприлат. Інші метаболіти не демонструють активності в інгібуванні АПФв пробірці.

Фармакодинамічні ефекти

Бісопролол

Бісопролол не проявляє вираженого негативного інотропного ефекту. Максимальний ефект бісопрололу досягається через 3-4 год після застосування. Завдяки напіввиведенню, що становить 10-12 годин, бісопролол зберігає терапевтичний ефект протягом 24 годин.  ефект бісопрололу досягається зазвичай через два тижні застосування. При одноразовому застосуванні пацієнтам з ішемічну хворобу серця без хронічної серцевої недостатності бісопролол зменшує частоту серцевих скорочень та ударний об'єм і таким чином зменшує серцевий викид та споживання кисню. 

При тривалому застосуванні знижується спочатку підвищена периферична резистентність. Зниження активності реніну плазми, ймовірно, призводить до антигіпертензивного ефекту β-блокаторів. Бісопролол знижує симпатоадренергическую реакцію, блокуючи&n частоти серцевих скорочень та скорочувальної здібності. Це, у свою чергу, призводить до зменшення споживання кисню міокардом, що необхідно при лікуванні стенокардії при ішемічній хворобі серця.

Периндоприл

Периндоприл ефективно знижує АТ при всіх ступенях артеріальної гіпертензії (м'якої, помірної та тяжкої); зниження систолічного та діастолічного АТ спостерігається у пацієнта як у положенні лежачи, так і в положенні стоячи. Периндоприл зменшує опір, призводить до зниження АТ. В результаті збільшується периферичний кровотік без впливу на частоту серцевих скорочень. Як правило, збільшується і нирковий кровотік, у той час як швидкість клубочкової фільтрації (СКФ) зазвичай не змінюється. Максимальний антигіпертензивний ефект розвивається через 4-6 годин після прийому одноразової дози і зберігається не менше 24 годин: залишковий ефект становить близько 87-100% пікового ефекту.

Артеріальний тиск знижується швидко. У пацієнтів, які відповіли на лікування, нормалізація АТ відбувається протягом місяця і зберігається без виникнення тахіфілаксії. Припинення лікування не супроводжується ефектом відміни. Периндоприл зменшує гіпертрофію лівого шлуночка. Клінічні дослідження довели, що периндоприл має судинорозширюючі властивості. Він поліпшує еластичність великих артерій і зменшує співвідношення товщин стінки до просвіту судини для малих артерій. Периндоприл зменшує роботу серця шляхом зменшення перед- і післянавантаження на серце: зменшує тиск наповнення периферичний судинний опір, збільшує серцевий викид та покращує серцевий індекс (за даними досліджень).

Механізм дії

Бісопролол

Бісопролол – це високоселективний блокатор β ₁ -адренорецепторів, що не має внутрішньої симпатоміметичної та вираженої мембраностабілізуючої активності. Він має низьку спорідненість з β ₂&nb -рецепторами гладкої мускулатури бронхів і судин, а також з β ₂ -рецепторами, що відповідають за регуляцію метаболізму.  ;_–  опосередковані метаболічні ефекти. Його β ₁ -селективність поширюється за межі терапевтичного дозування.

Периндоприл

Периндоприл – інгібітор ферменту, який перетворює ангіотензин I на ангіотензин II (ангіотензинперетворюючий фермент (АПФ)). Перетворювальний фермент, або кіназа – це екзопептидаза, яка робить можливим перетворення ангіотензину І на судинозвужувальний ангіотензин ІІ, а також призводить до розпаду вазодилататора брадикініну на неактивний гептапептид. Інгібування АПФ призводить до зменшення концентрації ангіотензину II у плазмі крові, що підвищує активність реніну в плазмі крові (за рахунок інгібування негативного зворотного зв'язку вивільнення реніну) та знижує секрецію альдостерону. 

Оскільки АПФ інактивує брадикінін, інгібування АПФ також призводить до підвищення активності циркулюючої та місцевої калікреїн-кінінової системи (і, таким чином, також призводить до активації системи простагландинів). Цей механізм дії зумовлює зниження АТ інгібіторами АПФ та поява деяких побічних ефектів (наприклад кашлю). Периндоприл діє через активний метаболіт – периндоприлат. Інші метаболіти не демонструють активності в інгібуванні АПФв пробірці.

Фармакодинамічні ефекти

Бісопролол

Бісопролол не проявляє вираженого негативного інотропного ефекту. Максимальний ефект бісопрололу досягається через 3-4 год після застосування. Завдяки напіввиведенню, що становить 10-12 годин, бісопролол зберігає терапевтичний ефект протягом 24 годин.  ефект бісопрололу досягається зазвичай через два тижні застосування. При одноразовому застосуванні пацієнтам з ішемічною хворобою серця без хронічної серцевої недостатності бісопролол зменшує частоту серцевих скорочень та ударний об'єм і таким чином зменшує серцевий викид та споживання кисню. 

При тривалому застосуванні знижується спочатку підвищена периферична резистентність. Зниження активності реніну плазми, ймовірно, призводить до антигіпертензивного ефекту β-блокаторів. Бісопролол знижує симпатоадренергическую реакцію, блокуючи Це, в свою чергу, призводить до зменшення споживання кисню міокардом, що необхідно при лікуванні стенокардії при ішемічній хворобі серця.

Периндоприл

Периндоприл ефективно знижує АТ при всіх ступенях артеріальної гіпертензії (м'якої, помірної та тяжкої); Зниження систолічного та діастолічного АТ спостерігається у пацієнта як у положенні лежачи, так і в положенні стоячи. Периндоприл зменшує опір пери судин, що призводить до зниження АТ. В результаті збільшується периферичний кровотік без впливу на частоту серцевих скорочень. Як правило, збільшується і нирковий кровотік, в той час як швидкість клубочкової фільтрації (СКФ) зазвичай не змінюється. ефект розвивається через 4-6 годин після прийому одноразової дози та зберігається не менше 24 годин: залишковий ефект становить близько 87-100% пікового ефекту.

Артеріальний тиск знижується швидко. У пацієнтів, які відповіли на лікування, нормалізація АТ відбувається протягом місяця і зберігається без виникнення тахіфілаксії. Припинення лікування не супроводжується ефектом відміни. Периндоприл зменшує гіпертрофію лівого желудочка. Клінічні дослідження довели, що периндоприл має судинорозширюючі властивості. Він покращує еластичність великих артерій і зменшує співвідношення товщин стінки до просвіту судини для малих артерій.  зменшує тиск наповнення лівого та правого шлуночків, знижує загальний периферичний судинний опір, збільшує серцевий викид та покращує серцевий індекс (за даними досліджень).

Інгібітори АПФ, інші комбінації. Код ATX C09B X02.

У дослідженні взаємодії, проведеному за участю здорових добровольців, взаємодії між бісопрололом та периндоприлом не виявлено. Докладніше про взаємодію з іншими лікарськими засобами кожної з діючих речовин.

Лікарські засоби, що викликають гіперкаліємію. Деякі лікарські засоби (терапевтичні класи лікарських засобів) можуть підвищувати ризик виникнення гіперкаліємії, а саме: аліскірен, солі калію, калійзберігаючі діуретики, інгібітори АПФ, антагоністи рецепторів ангіотензину II, НПЗЗ, гепарин, імуносупресори, такі як циклоспорин або такролімус, триметоприм. Одночасне застосування зазначених лікарських засобів підвищує ризик виникнення гіперкаліємії.

Одночасне застосування протипоказане (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ).

Аліскірен. Одночасне застосування препарату Престилол та аліскірену у пацієнтів з цукровим діабетом або у пацієнтів з порушеною функцією нирок протипоказано, оскільки підвищується ризик гіперкаліємії, погіршення функції нирок та кардіоваскулярної захворюваності та смертності.

Екстракорпоральні методи лікування. Екстракорпоральні методи лікування, які призводять до контакту крові з негативно зарядженими поверхнями, такі як діаліз або гемофільтрація з використанням певних мембран з високою гідравлічною проникністю (наприклад поліакрилонітрилових) та аферез ЛПНЩ та із застосуванням декстрану сульфату протипоказані через підвищений ризик розвитку. ступеня (див. & nbsp; ПРОТИПОКАЗАННЯ). У разі необхідності проведення такого лікування слід розглянути можливість використання діалізної мембрани іншого типу або застосування іншого класу антигіпертензивних засобів.

Сакубітрил/валсартан. Одночасне застосування периндоприлу з сакубітрилом/валсартаном протипоказане, оскільки одночасне інгібування неприлізину та АПФ може призвести до підвищення ризику розвитку ангіоневротичного набряку. Починати застосування сакубітрилу/валсартану слід не раніше ніж через 36 годин після прийому останньої дози периндоприлу. Терапію периндоприлом слід починати не раніше ніж через 36 годин після прийому останньої дози сакубітрилу/валсартану (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ та ОСОБЛИВІ ВКАЗІВКИ).

Одночасне застосування не рекомендується.

Взаємодії, пов'язані з бісопрололом.

Антигіпертензивні препарати центральної дії, такі як клонідин та інші (наприклад, метилдопа, моксонідин, рілменідин). Одночасне застосування з антигіпертензивними препаратами центральної дії може призвести до погіршення перебігу серцевої недостатності внаслідок зниження центрального симпатичного тонусу (зниження ЧСС та серцевого викиду, вазодилатація). Раптова скасування терапії блокаторами β-адренорецепторів, зокрема без попереднього зниження дози, може підвищити ризик виникнення рикошетної гіпертензії.

Антиаритмічні препарати І класу (наприклад хінідин, дизопірамід; лідокаїн, фенітоїн; флекаїнід, пропафенон). Можливе потенціювання впливу на час AV-провідності та посилення негативного інотропного ефекту.

Антагоністи кальцію групи верапамілу та меншою мірою — дилтіазему. Негативний вплив на скорочувальну здатність міокарда та AV-провідність. В/в введення верапамілу пацієнтам, які застосовують блокатори β-адренорецепторів, може призвести до значної артеріальної гіпотензії та AV-блокади.

Взаємодії, пов'язані з периндоприлом

Аліскірен. У будь-яких інших пацієнтів, як і у хворих на цукровий діабет або пацієнтів з порушеною функцією нирок, підвищується ризик гіперкаліємії, погіршення функції нирок та кардіоваскулярної захворюваності та смертності.

Одночасне застосування інгібіторів АПФ та блокаторів рецепторів ангіотензину. Дані клінічних досліджень показали, що подвійна блокада РААС шляхом одночасного застосування інгібіторів АПФ, блокаторів рецепторів ангіотензину II або аліскірену підвищує ризик виникнення побічних реакцій, таких як артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія та погіршення функції нирок (включаючи гостру ниркову недостатність) у порівнянні з застосуванням одного препарату, що впливає на РААС (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ та ОСОБЛИВІ ВКАЗІВКИ). У публікаціях повідомлялося, що у пацієнтів з встановленим атеросклерозом, серцевою недостатністю або у хворих на цукровий діабет з ураженням органів-мішеней супутня терапія інгібітором АПФ та блокаторами рецепторів ангіотензину супроводжувалася підвищенням частоти виникнення артеріальної гіпотензії, непритомності, гіперкаліємії. ) порівняно із застосуванням одного лікарського кошти, що впливає РААС. Подвійна блокада (тобто комбінація інгібітору АПФ з антагоністами рецепторів ангіотензину II) може бути застосована в індивідуальних випадках та під ретельним контролем функції нирок, рівня калію та АТ. Не рекомендується одночасне застосування інгібіторів АПФ та блокаторів рецепторів ангіотензину II у пацієнтів з діабетичною нефропатією.

Естрамустин. Існує ризик збільшення побічних реакцій, зокрема виникнення ангіоневротичного набряку (ангіоедеми).

Калійс-зберігаючі діуретики (наприклад, тріамтерен, амілорид), солі калію. Виникнення гіперкаліємії (можливо летальної), особливо у пацієнтів з нирковою недостатністю (Адитивний гіперкаліємічний ефект). Вищевказані препарати не рекомендовані для одночасного застосування з периндоприлом (див. ОСОБЛИВІ ВКАЗІВКИ). Однак якщо одночасне призначення цих речовин необхідне, їх слід застосовувати з обережністю та проводити частий моніторинг калію у плазмі. Про застосування спіронолактону при серцевій недостатності — див. нижче.

Літій. Повідомлялося про оборотне підвищення концентрації літію в плазмі крові та збільшення його токсичності при одночасному застосуванні з інгібіторами АПФ. Одночасно застосовувати периндоприл із літієм не рекомендується. Однак, якщо така комбінація обґрунтована, слід ретельно контролювати рівень концентрації літію в плазмі крові (див. особливі вказівки).

Одночасне застосування, що потребує особливої ​​уваги.

Взаємодії, пов'язані з бісопрололом та периндоприлом.

Протидіабетичні засоби (інсулін, пероральні цукрознижувальні засоби). Результати епідеміологічних досліджень припускають, що одночасне застосування інгібіторів АПФ та протидіабетичних засобів (інсулін, пероральні цукрознижувальні засоби) може призвести до посилення гіпоглікемічного ефекту з ризиком розвитку гіпоглікемії. Найімовірніше цей феномен може виникати у перші тижні комбінованого лікування та за наявності ниркової недостатності. Одночасне застосування бісопрололу з інсуліном та пероральними протидіабетичними засобами може призвести до посилення гіпоглікемічного ефекту. Блокада β-адренорецепторів може маскувати симптоми гіпоглікемії.

НПЗЗ, включаючи ацетилсаліцилову кислоту в дозі ≥3 г/добу. При одночасному застосуванні Престилолу з НПЗП (такими як ацетилсаліцилова кислота в протизапальних дозах, інгібітори ЦОГ-2 та неселективні НПЗЗ) можливе антигіпертензивного ефекту бісопрололу та периндоприлу. Крім того, одночасне застосування інгібіторів АПФ та нестероїдних протизапальних засобів може підвищити ризик погіршення функції нирок, включаючи можливу гостру ниркову недостатність, та підвищити рівень калію в крові, особливо у пацієнтів з попередньо встановленим порушенням функції нирок. Таку комбінацію слід призначати з обережністю, особливо для осіб похилого віку. У пацієнтів необхідно відновити водний баланс і розглянути питання щодо контролю функції нирок після початку комбінованої терапії та при подальшому лікуванні.

Антигіпертензивні лікарські засоби та вазодилататори. Одночасне застосування з антигіпертензивними лікарськими засобами, вазодилататорами. (наприклад нітрогліцерином, іншими нітратами або іншими вазодилататорами) або з іншими препаратами, які можуть знижувати АТ (наприклад, трициклічними антидепресантами, барбітуратами, фенотіазинами), може підвищити ризик гіпотензивного ефекту периндоприлу та бісопрололу.

Трициклічні антидепресанти/антипсихотичні засоби/анестетики. Одночасне застосування інгібіторів АПФ та деяких анестетиків, трициклічних антидепресантів та антипсихотичних засобів може призвести до подальшого зниження артеріального тиску. Одночасне застосування бісопрололу з анестетиками може призвести до ослабленої рефлекторної тахікардії та підвищення ризику артеріальної гіпотензії.

Симпатоміметики. β-симпатоміметики (наприклад ізопреналін, добутамін): одночасне застосування з бісопрололом може зменшити вираженість ефектів обох препаратів. Симпатоміметики, які активують α- та β-адренорецептори (наприклад норепінефрин, епінефрин): комбінація з бісопрололом може розкрити опосередковані через α-адренорецептори судинозвужувальні ефекти цих препаратів, що призведе до підвищення АТ та загострення. Такі взаємодії вірогідніші з неселективними блокаторами β-адренорецепторів. Симпатоміметики можуть зменшувати вираженість антигіпертензивних ефектів інгібіторів АПФ.

Взаємодії, пов'язані з бісопрололом.

Антагоністи кальцію дигідропіридинового типу, такі як фелодипін та амлодипін. Одночасне застосування може підвищити ризик виникнення гіпотензії; не виключається підвищення ризику подальшого погіршення насосної функції шлуночків у пацієнтів із серцевою недостатністю.

Антиаритмічні препарати III класу (наприклад аміодарон). Можливе посилення впливу на час AV-провідності.

Парасимпатоміметичні препарати. Одночасне застосування може збільшувати час AV-провідності та підвищувати ризик брадикардії.

Блокатори ß-адренорецепторів місцевої дії (наприклад, очні краплі для лікування при глаукомі). Одночасне застосування може посилювати системні ефекти бісопрололу.

Глікозиди дигіталісу. Зниження ЧСС, збільшення часу AV-провідності.

Взаємодії, пов'язані з периндоприлом.

Баклофен. Посилює антигіпертензивний ефект. Необхідно контролювати АТ і за необхідності провести корекцію дози.

Діуретики. У пацієнтів, які приймають діуретики, і особливо у разі порушення водно-електролітного обміну, можливо надмірне зниження артеріального тиску після початку лікування інгібіторами АПФ. Імовірність розвитку гіпотензивного ефекту знижується у разі відміни діуретика, підвищення ОЦК або споживання кухонної солі до початку терапії, яку слід розпочинати з низьких доз із поступовим підвищенням доз периндоприлу. При АГ, коли попередньо призначений діуретик міг спричинити недостатність води/електролітів, його необхідно відмінити перед початком лікування інгібітором АПФ (у таких випадках прийом діуретика може бути відновлений з часом) або лікування інгібітором АПФ має починатися з низьких доз із поступовим їх підвищенням. При застійній серцевій недостатності на фоні прийому діуретика застосування інгібітору АПФ слід починати з низької дози, ймовірно після зниження дози поєднаного діуретика. У всіх випадках необхідно контролювати функцію нирок (рівень креатиніну) протягом перших тижнів лікування інгібітором АПФ.

Калійсзберігаючі діуретики (еплеренон, спіронолактон). При одночасному застосуванні еплеренону або спіронолактону в дозах 12,5–50 мг/добу з низькими дозами інгібіторів АПФ у разі недотримання рекомендацій щодо призначення даної комбінації існує ризик виникнення гіперкаліємії (можливо, летальної) при лікуванні пацієнтів із серцевою недостатністю II& за NYHA та фракцією викиду <40%, які попередньо лікувалися інгібіторами АПФ та петльовим діуретиком. Перед призначенням такої комбінації слід переконатися у відсутності гіперкаліємії та ниркової недостатності. Рекомендується проводити ретельний моніторинг каліємії та креатинінемії щотижня під час першого місяця лікування та щомісяця надалі.

Рацекадотрил. Відомо, що інгібітори АПФ (наприклад, периндоприл) можуть призвести до розвитку ангіоневротичного набряку. Цей ризик може зростати при одночасному застосуванні з рацекадотрилом (лікарським засобом, який використовується для лікування гострої діареї).

Інгібітори mTOR (наприклад, сиролімус, еверолімус, темсіролімус). У пацієнтів, які одночасно приймають інгібітори mTOR, можливе підвищення ризику розвитку ангіоневротичного набряку.

Одночасне застосування, що потребує уваги.

Взаємодії, пов'язані з бісопрололом.

Мефлохін. Підвищення ризику розвитку брадикардії.

Інгібітори МАО (за винятком інгібіторів MAO-B). Посилення гіпотензивного ефекту блокаторів β-адренорецепторів та ризик розвитку гіпертонічного кризу.

Взаємодії, пов'язані з периндоприлом

Гліптини (лінагліптин, саксагліптин, ситагліптин, вільдагліптин). У пацієнтів, яким призначено комбінацію гліптину та інгібітора АПФ, можливе підвищення ризику виникнення ангіоедеми внаслідок того, що гліптин знижує активність дипептидилпептидази-IV.

Золото. Одночасне застосування інгібіторів АПФ, включаючи периндоприл, та ін'єкційних препаратів золота (натрію ауротіомалат) рідко може викликати реакції, подібні до нітратів (симптоми: почервоніння обличчя (припливи), нудота, блювання та гіпотензія).

діючі речовини: bisoprolol fumarate/perindopril arginine;

ПРЕСТИЛОЛ ⁵ мг/5 мг: 1 таблетка містить 5 мг бісопрололу фумарату (що відповідає 4,24 мг бісопрололу) та 5 мг периндоприлу аргініну (що відповідає 3,395 мг периндоприлу);

інші складові : целюлоза мікрокристалічна (тип 102), кальцію карбонат, крохмаль прежелатинізований (кукурудзяний) ,  натрію крохмальгліколят (тип А), кремнію діоксид колоїдний безводний, магнію стеарат (Е 470 b );

плівкова оболонка: гліцерин (Е 422), гіпромелоза (Е 464), макрогол 6000, магнію стеарат (Е 470 b ), титану діоксид (Е 171), заліза оксид жовтий (Е 1 червоний (Е 172).

ПРЕСТИЛОЛ не має прямого впливу на здатність керувати транспортними засобами або працювати з іншими механізмами. Однак у деяких пацієнтів при прийомі лікарського засобу можуть виникати індивідуальні реакції, пов'язані зі зниженням АТ, особливо на початку лікування або при зміні лікування, а також у поєднанні з алкоголем. В результаті здатність керувати транспортними засобами або працювати з механізмами може бути порушена.

Вагітність. Застосування препарату Престилол протипоказане в період вагітності.

Годування грудьми. Застосування препарату ПРЕСТИЛОЛ не рекомендується в період годування груддю. У разі необхідності лікування слід вирішити питання щодо припинення грудного вигодовування.

Фертильність. Клінічні дані щодо впливу на фертильність при застосуванні препарату ПРЕСТИЛОЛ^® відсутні.

Безпека та ефективність застосування препарату ПРЕСТИЛОЛ дітям (до 18 років) встановлено не була. Дані відсутні. Тому застосовувати препарат дітям (до 18 років) протипоказано.

Гіперчутливість до діючих речовин або будь-якої з допоміжних речовин або будь-яких інших інгібіторів АПФ;

• гостра серцева недостатність або серцева недостатність у стадії декомпенсації, що потребує внутрішньовенної інотропної терапії; 
• кардіогенний шок;
• атріовентрикулярна блокада II або III ступеня (без штучного водія ритму);
• синдром слабкості синусового вузла;
• синоатріальна блокада;
• симптоматична брадикардія;
• симптоматична артеріальна гіпотензія;
• важка форма бронхіальної астми або тяжкий перебіг хронічного обструктивного захворювання легень;
• важка форма облітеруючих захворювань периферичних артерій або важка форма синдрому Рейно;
• нелікована феохромоцитома (див. розділ «Особливості застосування»);
• метаболічний ацидоз;
• ангіоневротичний набряк в анамнезі, пов'язаний з попередньою терапією інгібіторами АПФ (див. розділ «Особливості застосування»);
• спадковий або ідіопатичний ангіоневротичний набряк;
• вагітність або планування вагітності (див. розділ «Застосування у період вагітності або годування груддю»);
• одночасне застосування з препаратами, що містять аліскірен, у пацієнтів з цукровим діабетом або нирковою недостатністю (СКФ < 60 мл/хв/1,73м ² ) (див. розділи «Особливості застосування», «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій »);
• одночасне застосування з сакубітрилом/валсартаном (див. розділи «Особливості застосування» та «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»);
• екстракорпоральні методи лікування, що призводять до контакту крові з негативно зарядженими поверхнями (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»);
• значний двосторонній стеноз ниркових артерій або стеноз артерії єдиної функціонуючої нирки (див. розділ «Особливості застосування»).

Giperchuvstvitel'nost' k deystvuyushchim veshchestvam ili k lyubomu iz vspomogatel'nykh veshchestv ili k lyubym drugim ingibitoram APF;

• ostraya serdechnaya nedostatochnost' ili serdechnaya nedostatochnost' v stadii dekompensatsii, trebuyushchey vnutrivennoy inotropnoy terapii; 
• kardiogennyy shok;
• atrioventrikulyarnaya blokada II ili III stepeni (bez iskusstvennogo voditelya ritma);
• sindrom slabosti sinusovogo uzla;
• sinoatrial'naya blokada;

Гіперчутливість до діючих речовин або будь-якої з допоміжних речовин або будь-яких інших інгібіторів АПФ;

 

• гостра серцева недостатність або серцева недостатність у стадії декомпенсації, що потребує внутрішньовенної інотропної терапії; 
• кардіогенний шок;
• атріовентрикулярна блокада II або III ступеня (без штучного водія ритму);
• синдром слабкості синусового вузла;
• синоатріальна блокада;
т
• симптоматична брадикардія;
• симптоматична артеріальна гіпотензія;
• важка форма бронхіальної астми або тяжкий перебіг хронічного обструктивного захворювання легень;
• важка форма облітеруючих захворювань периферичних артерій або важка форма синдрому Рейно;
• нелікована феохромоцитома (див. розділ «Особливості застосування»);
• метаболічний ацидоз;
• ангіоневротичний набряк в анамнезі, пов'язаний з попередньою терапією інгібіторами АПФ (див. розділ «Особливості застосування»);
• симптоматична брадикардія;
• симптоматична артеріальна гіпотензія;
• важка форма бронхіальної астми або тяжкий перебіг хронічного обструктивного захворювання легенів;
• важка форма облітеруючих захворювань периферичних артерій або важка форма синдрому Рейно;
• нелікована феохромоцитома (див. розділ «Особливості застосування»);
• метаболічний ацидоз;
• ангіоневротичний набряк в анамнезі, пов'язаний з попередньою терапією інгібіторами АПФ (див. розділ «Особливості застосування»);
• екстракорпоральні методи лікування, що призводять до контакту крові з негативно зарядженими поверхнями (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»);
• значний двосторонній стеноз ниркових артерій або стеноз артерії єдиної функціонуючої нирки (див. розділ «Особливості застосування»).

Дозування. Звичайна доза — 1 таблетка 1 раз на день вранці перед їдою. Стан здоров'я пацієнтів має бути стабілізованим при застосуванні еквівалентних доз бісопрололу та периндоприлу протягом не менше 4 тижнів. Фіксована комбінація не призначена для початкової терапії.

Пацієнтам, стабілізованим застосуванням 2,5 мг бісопрололу та 2,5 мг периндоприлу, рекомендується ½ таблетки 5 мг/5 мг 1 раз на добу.

Пацієнтам, стабілізованим застосуванням 2,5 мг бісопрололу 5 мг периндоприлу, рекомендується ½ таблетки 5 мг/10 мг 1 раз на добу.

При необхідності зміни дози слід провести індивідуальний вибір доз кожного з компонентів препарату.

Таблетки ПРЕСТИЛОЛ^® 5 мг/5 мг та ПРЕСТИЛОЛ^® 5 мг/10 мг мають насічку для поділу на дві частини.

Особливі групи пацієнтів

Порушення функції нирок (див. ОСОБЛИВІ УКАЗАННЯ та Фармакокінетика). ПРЕСТИЛОЛ^® 5 мг/5 мг неприйнятний для застосування у пацієнтів з нирковою недостатністю тяжкого ступеня (кліренс креатиніну 30 мл/хв). Для таких пацієнтів рекомендується індивідуальний вибір дози кожного з компонентів. Для пацієнтів з нирковою недостатністю помірного ступеня (кліренс креатиніну – 30–60 мл/хв) рекомендована доза периндоприлу становить 2,5 мг/добу. Тому застосовують ½ препарату Престилол 5 мг/5 мг 1 раз на добу. ПРЕСТИЛОЛ^® 5 мг/5 мг можна застосовувати пацієнтам з кліренсом креатиніну ≥60 мл/хв.

ПРЕСТИЛОЛ^® 5 мг/10 мг та ПРЕСТИЛОЛ^® 10 мг/5 мг: для пацієнтів з кліренсом креатиніну ≥60 мл/хв рекомендована добова доза ПРЕСТИЛОЛ^® 5 мг/10 мг становить ½ таблетки, а ПРЕСТИЛОЛ^® 10 мг/5 мг — 1 пігулку. ПРЕСТИЛОЛ^® 5 мг/10 мг та ПРЕСТИЛОЛ^® 10 мг/5 мг неприйнятні для застосування у пацієнтів з кліренсом креатиніну <60 мл/хв (ниркова недостатність помірної та тяжкого ступеня). Для таких пацієнтів рекомендується індивідуальний вибір дози кожного з компонентів.

ПРЕСТИЛОЛ^® 10 мг/10 мг неприйнятний для застосування у осіб з нирковою недостатністю. Для таких пацієнтів рекомендується індивідуальний вибір дози кожного з компонентів.

Порушення функції печінки (див. ОСОБЛИВІ УКАЗАННЯ та Фармакокінетика). Пацієнтам з порушенням функції печінки не потрібно підбирати дозу.

Пацієнти похилого віку. Застосування Престилолу можливе з урахуванням функції нирок.

Найчастішими побічними реакціями, відміченими при застосуванні бісопрололу, є головний біль, запаморочення, погіршення серцевої недостатності, гіпотензія, відчуття холоду в кінцівках, нудота, блювання, біль у животі, діарея, запор, астенія та втома.

Найчастішими побічними реакціями, відміченими під час клінічних досліджень із застосуванням периндоприлу, є головний біль, запаморочення, вертиго, парестезії, порушення зору, дзвін у вухах, артеріальна гіпотензія, кашель, диспное, нудота, блювання, біль у животі, діарея, запор, порушення смаку (дисгевзія), диспепсія, висипання, свербіж, м'язові судоми та астенія.

Під час клінічних досліджень та/або постмаркетингових спостережень з бісопрололом або периндоприлом, які застосовувалися окремо, повідомлялося про наведені нижче побічні реакції, що класифікуються за класами систем органів MedDRA та за частотою: дуже часто (≥1/10); часто (≥1/100, <1/10); нечасто (≥1/1000, <1/100); рідко (≥1/10 000, <1/1000); дуже рідко (<1/10 000); частота невідома (не може бути визначена за наявною інформацією).

Іінфекції та інвазії. Риніт (бісопролол — рідко, периндоприл — дуже рідко).

З боку системи крові та лімфатичної системи. Еозинофілія (периндоприл — нечасто*); агранулоцитоз (периндоприл — дуже рідко); панцитопенія (периндоприл — дуже рідко); лейкопенія (периндоприл — дуже рідко); нейтропенія (периндоприл — дуже рідко); тромбоцитопенія (периндоприл — дуже рідко); гемолітична анемія у пацієнтів з вродженим дефіцитом глюкозо-6-фосфатдегідрогенази (периндоприл — дуже рідко).

З боку метаболізму та обміну речовин. Гіпоглікемія (периндоприл — нечасто*); гіперкаліємія, оборотна при скасуванні діючої речовини (періндоприл — нечасто*); гіпонатріємія (періндоприл — нечасто*).

З боку психіки. Зміни настрою (періндоприл — нечасто); порушення сну (бісопролол — нечасто, периндоприл — нечасто); депресія (бісопролол — нечасто); кошмарні сновидіння, галюцинації (бісопролол – рідко); сплутаність свідомості (периндоприл — дуже рідко).

З боку нервової системи Головний біль** (бісопролол — часто, периндоприл — часто); запаморочення** (бісопролол — часто, периндоприл — часто); вертиго (периндоприл — часто); порушення смаку (дисгевзія) (періндоприл — часто); парестезія (периндоприл — часто); сонливість (періндоприл — нечасто*); непритомність (бісопролол — рідко, периндоприл — нечасто*).

З боку органів зору. Порушення зору (периндоприл – часто); зниження сльозовиділення (слід враховувати при носінні контактних лінз) (бісопролол — рідко); кон'юнктивіт (бісопролол — дуже рідко).

З боку органів слуху та рівноваги. Дзвін у вухах (периндоприл — часто); розлади слуху (бісопролол — рідко).

З боку серця. Пальпітація (періндоприл — нечасто*); тахікардія (периндоприл — нечасто*); брадикардія (бісопролол — дуже часто); погіршення серцевої недостатності (бісопролол — часто); порушення атріовентрикулярної провідності (бісопролол – нечасто); аритмія (периндоприл — дуже рідко); стенокардія (периндоприл – дуже рідко); інфаркт міокарда може виникати внаслідок надмірного зниження артеріального тиску у пацієнтів групи високого ризику (периндоприл — дуже рідко).

З боку судинної системи. Гіпотензія та пов'язані з нею симптоми (бісопролол — часто, периндоприл — часто); відчуття холоду або оніміння кінцівок (бісопролол часто); ортостатична гіпотензія (бісопролол — нечасто); васкуліт (періндоприл — нечасто*); інсульт, можливо, внаслідок надмірного зниження АТ у пацієнтів групи високого ризику (периндоприл – дуже рідко); феномен Рейно (періндоприл – частота невідома).

З боку респіраторної системи, органів грудної клітки та середостіння. Кашель (периндоприл — часто); диспное (періндоприл — часто); бронхоспазм (бісопролол — нечасто, периндоприл — нечасто); еозинофільна пневмонія (периндоприл — дуже рідко).

З боку системи травлення. Біль у животі (бісопролол — часто, периндоприл — часто); запор (бісопролол — часто, периндоприл — часто); діарея (бісопролол — часто, периндоприл — часто); нудота (бісопролол — часто, периндоприл — часто); блювання (бісопролол — часто, периндоприл — часто); диспепсія (періндоприл — часто); сухість у роті (периндоприл — нечасто); панкреатит (периндоприл — дуже рідко).

З боку гепатобіліарної системи. Цитолітичний або холестатичний гепатит (бісопролол – рідко, периндоприл — дуже рідко).

З боку шкіри та підшкірної тканини. Висипання (периндоприл — часто); свербіж (периндоприл — часто); ангіоневротичний набряк обличчя, кінцівок, губ, слизової оболонки, язика, голосової щілини та/або гортані (периндоприл нечасто); кропив'янка (периндоприл — нечасто); реакції фоточутливості (периндоприл — нечасто*); пемфігоїд (периндоприл — нечасто*); гіпергідроз (периндоприл — нечасто); реакції гіперчутливості — свербіння, почервоніння, висипання (бісопролол — рідко); посилення симптомів псоріазу (периндоприл – рідко); мультиформна еритема (періндоприл — дуже рідко); алопеція (бісопролол — дуже рідко); блокатори β-адренорецепторів можуть викликати або загострювати псоріаз, провокувати псоріатичні висипання (бісопролол — дуже рідко).

З боку кістково-м'язової системи та сполучної тканини. М'язові судоми (бісопролол — нечасто, периндоприл — часто); м'язова слабкість (бісопролол — нечасто); артралгія (периндоприл — нечасто*); міалгія (періндоприл — нечасто*).

З боку нирок та сечовивідних шляхів. Ниркова недостатність (периндоприл – нечасто); ОПН (периндоприл — дуже рідко).

З боку репродуктивної системи та молочних залоз. Еректильна дисфункція (периндоприл — нечасто); порушення потенції (бісопролол — рідко).

Загальні порушення. Астенія (бісопролол — часто, периндоприл — часто); стомлюваність (бісопролол — часто); біль у грудній клітці (периндоприл — нечасто*); нездужання (періндоприл — нечасто*); периферичний набряк (периндоприл — нечасто*); гіпертермія (периндоприл — нечасто*).

Дослідження. Підвищення рівня сечовини у крові (периндоприл — нечасто*); підвищення рівня креатиніну в крові (периндоприл — нечасто*); підвищення рівня печінкових ензимів (бісопролол — рідко, периндоприл — рідко); підвищення рівня білірубіну в крові (периндоприл – рідко); підвищення рівня тригліцеридів (бісопролол – рідко); зниження гемоглобіну та зниження гематокриту (периндоприл — дуже рідко).

Ушкодження, отруєння та ускладнення прийому. Падіння (периндоприл — нечасто*).

*Частота проявів побічних реакцій, виявлених за допомогою спонтанних повідомлень, розрахована за даними клінічних досліджень.

**Ці симптоми спостерігаються особливо на початку лікування. Загалом вони слабко виражені і часто зникають протягом 1-2 тижнів.

Під час застосування інших інгібіторів АПФ повідомлялося про випадки виникнення синдрому неадекватної секреції АДГ (СНСАДГ). Тому можна розцінювати СНСАДГ як ймовірне ускладнення, пов'язане із застосуванням інгібіторів АПФ, у тому числі периндоприлу, із частотою виникнення дуже рідко.

Дані про передозування препарату ПРЕСТИЛОЛ^® відсутні.

Бісопролол.

Симптоми. Як правило, найчастішими проявами передозування блокаторів β-адренорецепторів є брадикардія, артеріальна гіпотензія, бронхоспазм, гостра серцева недостатність та гіпоглікемія. В даний час відомо кілька випадків передозування бісопрололу (максимальна доза – 2000 мг) у пацієнтів з АГ та/або ІХС з розвитком брадикардії та/або гіпотензії; всі пацієнти одужали. Існує широка варіабельність індивідуальної чутливості до одноразової високої дози бісопрололу; пацієнти з серцевою недостатністю, ймовірно, дуже чутливі.

Лікування. При передозуванні терапію бісопрололом слід припинити та провести підтримуюче та симптоматичне лікування. Обмежена кількість даних свідчить про те, що бісопролол важко піддається діалізу. Враховуючи очікувані фармакологічні дії та рекомендації для інших блокаторів β-адренорецепторів, слід розглянути наведені нижче загальні заходи, які клінічно обґрунтовані.

Брадикардія. Ввести атропін внутрішньовенно. Якщо реакція на введення препарату недостатня, обережно ввести ізопреналін або інший засіб з позитивними хронотропними властивостями. У деяких випадках може знадобитися трансвенозне введення штучного водія ритму.

Артеріальна гіпотензія. В/в введення рідин та судинозвужувальних препаратів. Внутрішнє введення глюкагону може бути корисним.

AV-блокада (II або III ступеня). Слід ретельно контролювати стан пацієнтів та інфузійно ввести ізопреналін або застосувати трансвенозне введення кардіостимулятора.

гостре погіршення серцевої недостатності. Ввести внутрішньовенні діуретики, інотропні препарати або вазодилататори.

Бронхоспазм. Провести терапію бронходилататорами, наприклад, ввести ізопреналін, β₂-симпатоміметики та/або амінофілін.

Гіпоглікемія. Ввести глюкозу внутрішньовенно.

Периндоприл.

Симптоми. Інформація про передозування периндоприлу обмежена. Симптомами передозування інгібіторів АПФ є артеріальна гіпотензія, циркуляторний шок, порушення електролітного балансу, ниркова недостатність, гіпервентиляція, тахікардія, пальпітація, брадикардія, запаморочення, тривога та кашель.

Лікування. При передозуванні рекомендується внутрішньовенне введення 0,9% розчину хлориду натрію. У разі виникнення гіпотензії пацієнту слід надати горизонтальне положення з піднятими ногами. Якщо можливо, слід розглянути доцільність інфузії з ангіотензином II та/або внутрішньовенного введення катехоламінів. Периндоприл може бути виведений із системного кровообігу за допомогою гемодіалізу (див. ОСОБЛИВІ ВКАЗІВКИ). У разі виникнення стійкої до Терапії брадикардії показано застосування штучного водія ритму Необхідний постійний моніторинг основних показників життєдіяльності, концентрації електролітів та креатиніну у сироватці крові.

Особливості застосування

Усі застереження, пов'язані з кожним компонентом препарату, стосуються лікарського засобу ПРЕСТИЛОЛ^®.

Артеріальна гіпотензія. Інгібітори АПФ можуть спричинити різке зниження артеріального тиску. Симптоматична гіпотензія відзначається рідко у пацієнтів з неускладненою АГ і більш ймовірна у пацієнтів з гіповолемією, наприклад, у тих, хто приймає діуретики, дотримується дієти з обмеженням кількості кухонної солі, у пацієнтів, які перебувають на діалізі, у осіб з діареєю або блювотою або у осіб з тяжкою ренінозалежною АГ (див. ВЗАЄМОДІЇ та ПОБОЧНІ ЕФЕКТИ).

Симптоматична артеріальна гіпотензія більш ймовірна у пацієнтів із симптоматичною серцевою недостатністю із супутньою нирковою недостатністю або без неї. Виникнення симптоматичної артеріальної гіпотензії найбільш ймовірне у пацієнтів з тяжким ступенем серцевої недостатності, які приймають петлеві діуретики у високих дозах, з гіпонатріємією або нирковою недостатністю функціонального характеру. Пацієнтам з підвищеним ризиком розвитку симптоматичної артеріальної гіпотензії на початку терапії та на етапі підбору дози необхідне ретельне спостереження лікаря. Ці застереження стосуються також пацієнтів з ІХС або цереброваскулярними захворюваннями, у яких надмірне зниження артеріального тиску може призвести до інфаркту міокарда або інсульту.

У разі розвитку артеріальної гіпотензії пацієнту необхідно надати горизонтальне положення та за необхідності ввести внутрішньовенний розчин хлориду натрію 9 мг/мл (0,9%). Транзиторна гіпотензія не є протипоказанням для подальшого застосування препарату, який зазвичай можна застосовувати без будь-яких перешкод після відновлення ОЦК та підвищення АТ. У деяких пацієнтів із застійною серцевою недостатністю із нормальним або зниженим АТ периндоприл може спричинити додаткове зниження системного АТ. Такий ефект є очікуваним і зазвичай не потребує припинення лікування. Якщо артеріальна гіпотензія симптоматична, може виникнути необхідність зниження дози або поступової відміни лікування із застосуванням окремих компонентів.

Гіперчутливість/ангіоневротичний набряк. У пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ, включаючи периндоприл, повідомлялося про рідкісні випадки розвитку ангіоневротичного набряку особи, кінцівок, губ, слизової оболонки, язика, голосової щілини та/або гортані (див. побічні ефекти). Це може виникнути будь-коли під час лікування. У таких випадках необхідно негайно припинити застосування препарату Престилол^®. Терапію блокаторами β-адренорецепторів слід продовжувати. Потрібно встановити належний контроль за станом здоров'я пацієнта до повного зникнення симптомів. У тих випадках, коли набряк поширювався лише на обличчя та губи, стан пацієнта зазвичай покращувався без лікування, проте застосування антигістамінних препаратів може бути корисним для зменшення виразності. симптомів.

Ангіоневротичний набряк, пов'язаний з набряком гортані, може призвести до смерті. Якщо набряк поширюється на мову, голосову щілину або гортань, що може призвести до обструкції дихальних шляхів, необхідно терміново провести невідкладну терапію, яка може включати введення адреналіну та/або підтримання прохідності дихальних шляхів. Пацієнт повинен перебувати під постійним медичним наглядом до повного та сталого зникнення симптомів. У осіб з ангіоневротичним набряком в анамнезі, який не був пов'язаний з терапією інгібіторами АПФ, зазначають підвищений ризик розвитку ангіоневротичного набряку (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ).

У пацієнтів під час лікування інгібіторами АПФ повідомлялося про поодинокі випадки виникнення інтестинальної ангіоедеми. У таких пацієнтів спостерігався абдомінальний біль (з нудотою та блюванням або без них); в деяких випадках не відмічено попереднього ангіоневротичного набряку особи і рівень С-1 естерази був у нормі. Діагноз інтестинальної ангіоедеми встановлено під час комп'ютерної томографії або УЗД чи хірургічного втручання. Після відміни інгібітору АПФ симптоми ангіоневротичного набряку зникали. При проведенні диференціального діагнозу абдомінального болю, що виникає у пацієнтів на фоні прийому інгібіторів АПФ, необхідно враховувати можливість інтестинального виникнення ангіоедеми.

Одночасне застосування інгібіторів mTOR (наприклад, сиролімусу, еверолімусу, темсиролімусу): у пацієнтів, які одночасно приймають інгібітори mTOR, можливе збільшення ризику розвитку ангіоневротичного набряку (зокрема набряку дихальних шляхів або язика, з порушенням функції дихання або без). ЗАСОБИМИ). Одночасне застосування периндоприлу з сакубітрилом/валсартаном протипоказане через підвищений ризик розвитку ангіоневротичного набряку (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ). Застосування сакубітрилу/валсартану слід починати не раніше ніж через 36 годин після прийому останньої дози периндоприлу. У разі припинення лікування сакубітрилом/валсартаном терапію периндоприлом слід починати не раніше ніж через 36 годин після прийому останньої дози сакубітрилу/валсартану (див. протипоказання та взаємодії). Одночасне застосування інших інгібіторів нейтральної ендопептидази (НЕП) (наприклад рацекадотрилу) та інгібіторів АПФ може призвести до підвищення ризику розвитку ангіоневротичного набряку (див. Взаємодія з іншими лікарськими засобами). Тому перед початком лікування інгібіторами НЕП (наприклад, рацекадотрилом) у пацієнтів, які застосовують периндоприл, слід провести ретельну оцінку співвідношення користь/ризик.

Порушення функції печінки. Рідко прийом інгібіторів АПФ був пов'язаний із синдромом, який починається з холестатичної жовтяниці та переходить у швидкоплинний некроз печінки, іноді з летальним результатом. Механізм виникнення цього синдрому невідомий. Пацієнти, у яких на фоні прийому інгібіторів АПФ розвивається жовтяниця або значно підвищується рівень печінкових ферментів, повинні припинити прийом інгібітора АПФ та пройти відповідне медичне обстеження та лікування (див. Побічні ефекти).

Расові особливості. Інгібітори АПФ частіше викликають ангіоневротичний набряк у пацієнтів негроїдної раси, ніж у представників інших рас. Як і інші інгібітори АПФ, периндоприл менш ефективно знижує АТ у пацієнтів негроїдної раси з артеріальною гіпертензією, ніж у представників інших рас, що, можливо, пояснюється низьким рівнем реніну в крові цих пацієнтів.

Кашель. Повідомлялося про виникнення кашлю під час прийому інгібіторів АПФ. Цей кашель є непродуктивним, стійким та припиняється після відміни препарату. Кашель, спровокований інгібітором АПФ, має бути частиною диференціального діагнозу кашлю.

Гіперкаліємія. У деяких пацієнтів на фоні прийому інгібіторів АПФ, включаючи периндоприл, відзначалося підвищення концентрації калію в плазмі. До факторів ризику виникнення гіперкаліємії відносяться ниркова недостатність, порушення функції нирок, вік 70 років, цукровий діабет, інтеркурентні стани, такі як дегідратація, гостра серцева декомпенсація, метаболічний ацидоз і одночасне застосування калійзберігаючих діуретиків (таких як спіронолактон, еплеренон, тріамтерен або тріамтерен). , що містять калій, або його солі з калієм; або прийом інших препаратів, що підвищують концентрацію калію у плазмі (зокрема гепарин). Застосування харчових добавок, що містять калій, калійзберігаючих діуретиків або замінників солі з калієм, особливо у осіб з порушенням функції нирок, може призвести до значне підвищення рівня калію в плазмі крові. Гіперкаліємія може спричинити важку, іноді з летальним результатом аритмію. Якщо одночасне застосування периндоприлу та будь-якої з вищевказаних речовин вважається за доцільне, таке застосування потребує обережності та частого моніторингу рівня калію в плазмі крові (див. ВЗАЄМОДІЇ).

Комбінації з літієм. Одночасне застосування літію та периндоприлу зазвичай не рекомендується (див. ВЗАЄМОДІЇ).

Комбінації з калійзберігаючими препаратами, харчовими добавками, що містять калій, або замінниками солі з калієм. Одночасне застосування периндоприлу з калійзберігаючими препаратами або харчовими добавками, що містять калій, або замінниками солі з калієм зазвичай не рекомендується (див. ВЗАЄМОДІЇ).

Подвійна блокада РААС. Існують дані, що одночасне застосування інгібіторів АПФ, блокаторів рецепторів ангіотензину II або аліскірену підвищує ризик виникнення артеріальної гіпотензії, гіперкаліємії та зниження функції нирок (зокрема ГНН). Тому застосування подвійної блокади РААС внаслідок одночасного прийому інгібіторів АПФ, блокаторів рецепторів ангіотензину II або аліскірену не рекомендується (див. ВЗАЄМОДІЇ). Якщо ж терапія подвійною блокадою РААС вважається абсолютно необхідним, то її слід проводити лише під наглядом спеціаліста та за умови частого ретельного моніторингу функції нирок, рівня електролітів та АТ. Пацієнтам з діабетичною нефропатією не слід застосовувати одночасно інгібітори АПФ та блокатори рецепторів ангіотензину ІІ.

Комбінації з антагоністами кальцію, антиаритмічними препаратами І класу та антигіпертензивними препаратами центрального механізму дії. Одночасне застосування бісопрололу з антагоністами кальцію типу верапаміл або дилтіазем, з антиаритмічними препаратами І класу та антигіпертензивними. засобами центральної дії зазвичай не рекомендується (див. ВЗАЄМОДІЇ).

Припинення лікування. Необхідно уникати різкої відміни лікування блокаторами β-адренорецепторів, особливо пацієнтам з ІХС, оскільки це може призвести до транзиторного погіршення функції серця. Дозу слід знижувати поступово, із застосуванням окремих компонентів, бажано протягом 2 тижнів, і при необхідності розпочати замісну терапію.

Брадикардія. Якщо під час лікування ЧСС у стані спокою знижується до <50–55 уд./хв і у пацієнта спостерігаються симптоми, що вказують на наявність брадикардії, дозу препарату Престилол слід знизити із застосуванням окремих компонентів препарату. Бісопролол слід застосовувати у відповідній дозі.

AV-блокада І ступеня. Враховуючи негативну дромотропну дію блокаторів β-адренорецепторів, слід призначати їх з обережністю пацієнтам з AV-блокадою І ступеня.

Стеноз аортального та мітрального клапанів/гіпертрофічна кардіоміопатія. Як і інші інгібітори АПФ, периндоприл слід призначати з обережністю пацієнтам зі стенозом мітрального клапана та обструкцією виходу з лівого шлуночка (аортальний стеноз). або гіпертрофічна кардіоміопатія).

Стенокардія Принцметалу. Застосування блокаторів β-адренорецепторів може збільшити кількість та тривалість нападів у хворих зі стенокардією Принцметалу. Застосування селективних блокаторів β¹-адренорецепторів можливе при легких формах захворювання і лише у комбінації з вазодилататорами.

Порушення функції нирок. У разі порушення функції нирок добова доза ПРЕСТИЛОЛ має базуватися на кліренсі креатиніну (див. ЗАСТОСУВАННЯ). Звичайне медичне спостереження таких пацієнтів має включати контроль рівня креатиніну та калію (див. Побічні ефекти). У пацієнтів із симптоматичною серцевою недостатністю гіпотензія, що виникає на початку лікування інгібіторами АПФ, може призвести до подальшого погіршення функції нирок. Повідомлялося про ГНН, яка, як правило, є оборотною.

У деяких пацієнтів із двостороннім стенозом ниркової артерії або стенозом артерії єдиної нирки при застосуванні інгібіторів АПФ відзначали підвищення рівня концентрації сечовини в крові та креатиніну в плазмі крові, який зазвичай повертався до норми після припинення лікування. Це більш характерно для пацієнтів із нирковою недостатністю. Наявність реноваскулярної АГ підвищує ризик виникнення тяжкої гіпотензії та ниркової недостатності. Лікування цих пацієнтів слід розпочинати під ретельним наглядом лікаря, з низьких доз та з обережною їх титрацією. З урахуванням вищесказаного діуретики можуть призводити до виникнення артеріальної гіпотензії, тому їх слід відмінити та проводити моніторинг функції нирок у перші тижні лікування препаратом ПРЕСТИЛОЛ^®.

У деяких пацієнтів з АГ, у яких до початку лікування не виявлено реноваскулярних захворювань, відзначали незначне тимчасове підвищення рівня сечовини у крові та креатиніну у плазмі. крові, особливо при одночасному застосуванні периндоприлу з діуретиком. Виникнення такого стану є більш ймовірним у пацієнтів з наявною нирковою недостатністю. Можливо буде потрібно зниження дози та/або скасування діуретика та/або периндоприлу.

Реноваскулярна гіпертензія. У пацієнтів із двостороннім стенозом ниркових артерій або стенозом артерії єдиної нирки при лікуванні інгібіторами АПФ підвищується ризик виникнення артеріальної гіпотензії та ниркової недостатності (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ). Застосування діуретиків може бути сприятливим фактором. Зниження функції нирок може супроводжуватися лише незначними змінами рівня креатиніну у сироватці крові навіть у пацієнтів із одностороннім стенозом ниркової артерії.

Трансплантація нирки. Немає досвіду застосування периндоприлу аргініну у пацієнтів із нещодавно перенесеною трансплантацією нирки.

Пацієнти, що знаходяться на гемодіалізі. У пацієнтів, які перебували на діалізі з використанням високопроточних мембран і одночасно приймали інгібітори АПФ, спостерігали супроводжуватися лише незначними змінами рівня креатиніну у сироватці крові навіть у пацієнтів із одностороннім стенозом ниркової артерії.

Трансплантація нирки. Немає досвіду застосування периндоприлу аргініну у пацієнтів із нещодавно перенесеною трансплантацією нирки.

Пацієнти, що знаходяться на гемодіалізі. У пацієнтів, які перебували на діалізі з використанням високопроточних мембран і одночасно приймали інгібітори АПФ, спостерігали супроводжуватися лише незначними змінами рівня креатиніну у сироватці крові навіть у пацієнтів із одностороннім стенозом ниркової артерії.

Трансплантація нирки. Немає досвіду застосування периндоприлу аргініну у пацієнтів із нещодавно перенесеною трансплантацією нирки.

Пацієнти, що знаходяться на гемодіалізі. У пацієнтів, які перебували на діалізі з використанням високопроточних мембран і одночасно приймали інгібітори АПФ, спостерігали анафілактоїдні реакції. Для цих пацієнтів необхідно прийняти рішення щодо використання іншого типу діалізних мембран або іншого класу антигіпертензивних препаратів.

Анафілактоїдні реакції під час аферезу ЛПНГ. Повідомлялося про поодинокі випадки виникнення небезпечних для життя анафілактоїдних реакцій у пацієнтів, які приймали інгібітори АПФ, при проведенні аферезу ЛПНГ із застосуванням декстрансульфату. Розвитку анафілактоїдних реакцій можна уникнути, якщо перед проведенням кожного аферезу тимчасово припиняти лікування інгібіторами АПФ.

Анафілактоїдні реакції під час десенсибілізуючої терапії. У пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ під час десенсибілізації (наприклад, препаратами, що містять бджолину отруту), можуть виникати анафілактоїдні реакції. Цих реакцій можна уникнути при тимчасовому припиненні застосування інгібіторів АПФ, але реакції можуть виникнути при необережному відновленні лікування.

Як та інші блокатори β-адренорецепторів, бісопролол може посилювати як чутливість до алергенів, так і збільшувати тяжкість анафілактоїдних реакцій. У таких випадках лікування епінефрином не завжди дає очікуваний терапевтичний ефект.

Нейтропенія/агранулоцитоз/тромбоцитопенія/анемія. Серед пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ, зареєстровані випадки нейтропенії/агранулоцитозу, тромбоцитопенії та анемії. У осіб із нормальною функцією нирок та за відсутності інших факторів ризику нейтропенія виникає рідко. Периндоприл слід призначати дуже обережно пацієнтам з колагенозами, під час терапії імунодепресантами, алопуринолом або прокаїнамідом або при поєднанні цих обтяжливих факторів, особливо за наявності порушення функції нирок. У деяких з таких хворих відзначали розвиток серйозних інфекційних захворювань, у кількох випадках mdash; резистентних до інтенсивної антибіотикотерапії При призначенні периндоприлу цим пацієнтам рекомендується періодично контролювати кількість лейкоцитів у крові, також пацієнти повинні знати, що про будь-який прояв інфекційного захворювання (зокрема біль у горлі, підвищення температури тіла) необхідно повідомляти лікаря.

Бронхоспазм (БА, обструктивні захворювання дихальних шляхів). При бронхіальній астмі або інших ХОЗЛ, які можуть викликати симптоми бронхоспазму, показана супутня терапія бронходилататорами. В деяких випадках на тлі прийому блокаторів β-адренорецепторів пацієнтам з бронхіальною астмою через підвищення тонусу дихальних шляхів можуть знадобитися вищі дози β₂-симпатоміметиків.

Пацієнти з цукровим діабетом. Слід з обережністю застосовувати ПРЕСТИЛОЛ^® хворим на цукровий діабет із значними коливаннями рівня глюкози в крові. Симптоми гіпоглікемії можуть бути замасковані на фоні прийому блокаторів β-адренорецепторів.

Строга дієта. Слід з обережністю застосовувати у пацієнтів, які дотримуються строгої дієти.

Оклюзійне захворювання периферичних артерій. При застосуванні блокаторів β-адренорецепторів можливе загострення симптомів, особливо на початку лікування.

Анестезія. У пацієнтів, яким застосовують загальну анестезію, бета-блокада знижує частоту аритмії та ішемії міокарда під час індукції, інтубації та у післяопераційний період. Рекомендується, щоб підтримка бета-блокади тривала протягом періоду періоду. Анестезіолога необхідно попередити про бета-блокаду у зв'язку з потенційною взаємодією з іншими лікарськими засобами, що може призвести до брадіаритмії, ослаблення рефлекторної тахікардії та зниження рефлекторної здатності компенсувати втрату крові. Якщо необхідно припинити лікування блокаторами β-адренорецепторів перед оперативним втручанням, це слід робити поступово і завершити приблизно за 48 годин до анестезії. Якщо пацієнту планується хірургічне втручання або необхідна анестезія засобами, що спричиняють гіпотензію, периндоприл може блокувати утворення ангіотензину ІІ після компенсаторного вивільнення реніну. Лікування слід припинити за 1 день до хірургічного втручання. Якщо гіпотензія вже виникла і спричинена саме цим механізмом, корекція можлива шляхом збільшення ОЦК.

Псоріаз. Пацієнтам з псоріазом або псоріазом в анамнезі рекомендується призначати блокатори β-адренорецепторів тільки після ретельної оцінки співвідношення користь/ризик.

Феохромоцитома. За наявності феохромоцитоми або підозри на неї бісопролол слід завжди призначати у комбінації з блокаторами α-адренорецепторів.

Тіреотоксикоз. Прийом бісопрололу може маскувати симптоми тиреотоксикозу.

Серцева недостатність. Не існує терапевтичного досвіду лікування бісопрололом серцевої недостатності у пацієнтів з такими захворюваннями та станами: інсулінозалежний цукровий діабет (I типу), тяжкі порушення функції нирок, тяжкі порушення функції печінки, рестриктивна кардіоміопатія, вроджені захворювання серця, гемодинамічно значущі органічні вади клапанів серця, за останні 3 місяці

Не вимагає особливих умов зберігання. Зберігати у недоступному для дітей місці.

Це комбіновані антигіпертензивні ліки (знижують артеріальний тиск).