Дані про передозування обмежені. Симптомами передозування інгібіторів АПФ є артеріальна гіпотензія, шок, порушення електролітного балансу, ниркова недостатність, гіпервентиляція, тахікардія, брадикардія, серцебиття, запаморочення, неспокій, кашель.
Лікування слід проводити шляхом введення 0,9% розчину натрію хлориду. При появі артеріальної гіпотензії пацієнту слід надати горизонтальне положення та підняти ноги. Можно також використовувати ангіотензин II та/або катехоламіни для внутрішньовенного введення. Видалити периндоприлат із системного кровообігу можна шляхом гемодіалізу. Для усунення не піддається лікуванню брадикардії у разі крайньої необхідності розглядають питання про імплантацію водія ритму. Необхідно постійно контролювати основні показники життєдіяльності, рівень електролітів і креати.
Особливості застосування
Перед початком та під час застосування препарату необхідно контролювати артеріальний тиск, функції нирок та рівень калію у плазмі крові.
Стабільна ішемічна хвороба серця
Якщо протягом першого місяця лікування периндоприлом трапляється напад стенокардії тяжкого або середнього ступеня, слід зробити ретельну оцінку користь/ризик перед початком лікування.
Артеріальна гіпотензія
Прийом інгібіторів АПФ може спричинити зниження артеріального тиску. Симптоматична артеріальна гіпотензія спостерігається рідше у пацієнтів з неускладненою артеріальною гіпертензією і ймовірніше у пацієнтів з гіповолемією, викликаною терапією діуретиками, безсольовою дієтою, проведенням діалізу, діареєю або блюванням, або з тяжкою ренінзалежною гіпертензією (див. інші види взаємодій»і «Побічні реакції»). Симптоматична артеріальна гіпотензія спостерігалася у пацієнтів із симптоматичною серцевою недостатністю, з нирковою недостатністю або без неї.
Виникнення симптоматичної артеріальної гіпотензії скоріше у пацієнтів з тяжким ступенем серцевої недостатності, які приймають великі дози петлевих діуретиків, мають гіпонатріємію або ниркову недостатність функціонального характеру. Пацієнтам з підвищеним ризиком симптоматичної артеріальної гіпотензії слід на початку терапії та на етапі підбору доз перебувати під наглядом лікаря (див. Розділи «Спосіб застосування та дози» та «Побічні реакції»). Подібних заходів слід вживати при лікуванні пацієнтів з ішемічною хворобою серця або цереброваскулярною хворобою, коли надмірне зниження артеріального тиску може призвести до інфаркту міокарда або інсульту.
При виникненні артеріальної гіпотензії пацієнта слід перевести в горизонтальне положення та за необхідності ввести внутрішньовенно розчин натрію хлориду 9 мг/мл (0,9%). Транзиторна гіпотензія є протипоказанням для подальшого застосування препарату після нормалізації артеріального тиску шляхом збільшення об'єму крові.
У деяких пацієнтів із застійною серцевою недостатністю, які мають нормальний або низький артеріальний тиск, може статися додаткове зниження артеріального тиску при застосуванні периндоприлу. Такий ефект передбачається і зазвичай не є причиною припинення лікування. Якщо артеріальна гіпотензія стає систематичною, може виникнути необхідність зниження дози або припинення лікування периндоприлом.
Стеноз аортального та мітрального клапана, гіпертрофічна кардіоміопатія
Периндоприл, як і інші інгібітори АПФ, необхідно застосовувати з обережністю при лікуванні пацієнтів зі стенозом мітрального клапана або обструкцією виходу з лівого шлуночка (наприклад, аортальним стенозом або гіпертрофічною кардіоміопатією).
Порушення функції нирок
При порушенні функції нирок (кліренс креатиніну <60 мл/хв) початкову дозу периндоприлу слід підбирати залежно від кліренсу креатиніну (див. розділ «Спосіб застосування та дози»), а потім - відповідно до реакції пацієнта на лікування . Контроль рівня калію та креатиніну є звичайним стандартом медичної практики для таких пацієнтів (див. розділ «Побічні реакції»).
У пацієнтів із серцевою недостатністю артеріальна гіпотензія після початку терапії інгібіторами АПФ може призвести до подальшого порушення функції нирок. У такій ситуації може виникнути гостра ниркова недостатність, зазвичай оборотна.
У пацієнтів з двостороннім стенозом ниркових артерій або стенозом ниркової артерії єдиної нирки при лікуванні інгібіторами АПФ збільшуються рівні сечовини та креатиніну в сироватці крові, які зазвичай поверталися до норми після припинення лікування. Це особливо стосується пацієнтів із нирковою недостатністю.
У деяких пацієнтів з артеріальною гіпертензією без видимої реноваскулярної хвороби можуть збільшитись рівні сечовини та креатиніну у сироватці крові, зазвичай незначно та тимчасово, особливо коли периндоприл призначали одночасно з діуретиками. Це, ймовірно, може виникати у пацієнтів із наявними порушеннями функції нирок. Може знадобитися зниження дози та/або відміни діуретиків та/або периндоприлу.
Пацієнти, яким проводиться гемодіаліз
Повідомлялося про випадки виникнення анафілактоїдних реакцій у пацієнтів, які приймали інгібітори АПФ під час перебування на гемодіалізі з використанням високопроточних мембран. Таким пацієнтам слід застосовувати інший тип діалізних мембран або призначати інший клас антигіпертензивних засобів.
Трансплантація нирок
Відсутня досвід застосування периндоприлу пацієнтам із нещодавно проведеною трансплантацією нирки.
Реноваскулярна гіпертензія.
При призначенні інгібіторів АПФ пацієнтам з двостороннім стенозом артерій нирок або стенозом артерії єдиної нирки підвищується ризик виникнення гіпотензії та ниркової недостатності (див. розділ «Протипоказання»). Сприятливим фактором може бути лікування діуретиками. Втрата функції нирок може бути лише незначними змінами рівня креатиніну в плазмі крові навіть у пацієнтів стенозної артерії однієї з нирок.
Підвищена чутливість/ангіоневротичний набряк
Повідомлялося про рідкісні випадки виникнення ангіоневротичного набряку особи, кінцівок, губ, слизових оболонок, язика, голосової щілини та/або гортані у пацієнтів, при застосуванні інгібіторів АПФ, у тому числі периндоприлу (див. розділ «Побічні реакції»). Це може статися будь-коли під час лікування. У таких випадках застосування периндоприлу необхідно негайно припинити та розпочати ретельне спостереження та лікування до повного зникнення симптомів. У разі набряку обличчя та губ стан може покращитися без лікування, але застосування антигістамінних полегшить симптоми.
Ангіоневротичний набряк гортані може бути летальним. При набряку язика, голосової щілини або гортані можливе виникнення обструкції дихальних шляхів, у цих випадках необхідне застосування невідкладної терапії. Вона може включати застосування адреналіну та/або підтримку вільної прохідності дихальних шляхів.
Пацієнт повинен знаходитись під ретельним медичним наглядом до повного зникнення симптомів або стабілізації його стану. Пацієнти з ангіоневротичний набряк в анамнезі, який не був пов'язаний з прийомом інгібіторів АПФ, належать до групи підвищеного ризику розвитку ангіоневротичного набряку під час прийому інгібіторів АПФ (див. Розділ «Протипоказання»).
Повідомлялося про поодинокі випадки виникнення інтестинального ангіоневротичного набряку у пацієнтів під час лікування інгібіторами АПФ. У таких пацієнтів спостерігався біль у животі (з нудотою або блюванням або без них); у деяких випадках не спостерігалося попереднього ангіоневротичного набряку особи та рівень С-1 естерази був у нормі. Діагноз інтестинального ангіоневротичного набряку було встановлено під час комп'ютерної томографії черевної порожнини або ультразвукового дослідження або під час хірургічного втручання. Після відміни інгібітору АПФ симптоми ангіоневротичного набряку зникали. Інтестинальний ангіоневротичний набряк необхідно враховувати при проведенні диференціального діагнозу у пацієнтів з абдомінальним болем, які приймають інгібітори АПФ.
Одночасне застосування периндоприлу з сакубітрилом/вальзартаном протипоказане через підвищений ризик розвитку ангіоневротичного набряку (див. розділ «Протипоказання»). Починати застосування сакубітрилу/валсартану слід не раніше, ніж через 36 годин після прийому останньої дози периндоприлу. У разі припинення лікування сакубітрилом/вальзартаном терапію периндоприлом слід розпочинати не раніше ніж через 36 годин після прийому останньої дози сакубітрилу/валсартану (див. Розділи «Протипоказання» та «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій». >
Одночасне застосування інгібіторів АПФ з іншими інгібіторами нейтральної ендопептидази (НЕП) (наприклад рацекадотрилу), інгібіторами mTOR (наприклад сиролімус, еверолімусом, темсиролімусом) та віллдагліптином може призвести до підвищення ризику розвитку. функції дихання або без) (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).
Тому перед початком лікування інгібіторами НЕП (наприклад рацекадотрилом), інгібіторами mTOR (наприклад, сиролімус, еверолімусом, темсиролімусом) та віллдагліптином пацієнтам, які вже застосовують інгібітор АПФ, слід провести ретельну оцінку співвідношення користь/p>
Анафілактоїдні реакції під час аферезу ліпопротеїнів низької щільності
Рідко у пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ під час аферезу ліпопротеїнів низької щільності з сульфатом декстрану, трапляються анафілактоїдні реакції, що становлять загрозу життю. Такі реакції усувалися тимчасовим скасуванням прийому інгібіторів АПФ перед кожним плазмаферезом.
Анафілактоїдні реакції під час десенсибілізації
У пацієнтів, які приймали інгібітори АПФ під час процедури десенсибілізації (наприклад, до осиної або бджолиної отрути), спостерігалися анафілактоїдні реакції. У таких пацієнтів ці реакції зникають після тимчасового припинення прийому інгібіторів АПФ, але вони знову з'являлися при необережному проведенні провокаційних проб.
Печовинна недостатність
Лікування інгібітором АПФ іноді супроводжувалося появою синдрому, який починався як холестатична жовтяниця та прогресувала до спонтанного некрозу печінки та (іноді) смерті, що зустрічаються рідко. Механізм цього синдрому є нез'ясованим. Пацієнтам, які отримують інгібітори АПФ на тлі яких розвивається жовтяниця або відзначається підвищення рівня печінкових ферментів, слід припинити прийом інгібітора АПФ та отримати відповідне медичне обстеження та лікування (див. Розділ «Побічні реакції»).
& nbsp;
Нейтропенія / агранулоцитоз / тромбоцитопенія / анемія
Були повідомлення про розвиток нейтропенії/агранулоцитозу/тромбоцитопенії/анемії у пацієнтів, які отримували інгібітори АПФ. У пацієнтів із нормальною функцією нирок та за відсутності інших факторів ризику при прийомі інгібіторів АПФ нейтропенія виникає рідко. Периндоприл слід застосовувати з обережністю при лікуванні пацієнтів з колагенозами, під час терапії імуносупресорів, алопуринолом або прокаїнамідом, або при поєднанні цих обтяжливих факторів, особливо якщо є порушення функції нирок. У деяких таких пацієнтів визначався розвиток серйозних інфекційних захворювань, що у кількох випадках не відповідали на інтенсивну антибіотикотерапію. У разі застосування периндоприлу таким пацієнтам рекомендується періодично контролювати кількість лейкоцитів у крові. Також пацієнти повинні знати, що необхідно повідомляти про будь-який прояв інфекційного захворювання (біль у горлі, лихоманка).
Расовий фактор
Інгібітори АПФ частіше викликають виникнення ангіоневротичного набряку у пацієнтів негроїдної раси, ніж у інших. Периндоприл, як і інші інгібітори АПФ, може менш ефективно знижувати артеріальний тиск у пацієнтів негроїдної раси з гіпертензією, ніж у пацієнтів іншої раси, що, можливо, пояснюється низьким рівнем реніну в крові цих пацієнтів.
Кашель
При застосуванні інгібіторів АПФ іноді з'являється кашель. Цей кашель є непродуктивним, стійким і зникає після припинення терапії. Кашель, спричинений інгібіторами АПФ, слід розглядати як частину диференціального діагнозу кашлю.
Хірургія/загальна анестезія
У пацієнтів після хірургічної операції та у тих, хто отримує гіпотензивні засоби під час анестезії, периндоприл може блокувати формування ангіотензину II внаслідок компенсаторного вивільнення реніну. Лікування рекомендується тимчасово припинити за день до операції. Гіпотензії, які виникли внаслідок цього механізму, можна лікувати шляхом підвищення об'єму циркулюючої крові.
Гіперкаліємія
Інгібітори АПФ можуть спричинити гіперкаліємію, оскільки вони пригнічують вивільнення альдостерону. Ефект зазвичай незначний у пацієнтів із нормальною функцією нирок. До факторів ризику виникнення гіперкаліємії відносяться ниркова недостатність або зниження функції нирок, вік понад 70 років, цукровий діабет, інтеркурентні стани, такі як дегідратація, гостра серцева недостатність, метаболічний ацидоз та одночасне застосування калійзберігаючих діуретиків (наприклад спіронолактону, еплеренону, триам) харчових добавок, що містять калій, або його солі з калієм, або інших препаратів, що викликають підвищення концентрації калію в сироватці крові (наприклад, гепарину, триметоприм або котримоксазол, також відомий як триметоприм/сульфаметоксазол і особливо антагоністи альдостерону або блокатори ангіотензин-рецепторів). Гіперкаліємія може викликати серйозні, іноді летальні, аритмії. Якщо одночасне застосування периндоприлу та будь-якої з вищезгаданих речовин вважається доречним, їх слід застосовувати з обережністю та ретельним контролем рівня калію в плазмі крові (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).
Пацієнти з цукровим діабетом
У пацієнтів з цукровим діабетом, які приймають пероральні протидіабетичні засоби або інсулін, необхідно ретельно контролювати рівень цукру в крові під час перших місяців лікування інгібітором АПФ (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).
>
Літій.
Одночасний прийом літію та периндоприлу зазвичай не рекомендується (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).
Калійсзберігаючі препарати, харчові добавки, що містять калій, або замінники солі з калієм
Одночасне застосування периндоприлу з калійзберігаючими препаратами або харчовими добавками, що містять калій, не рекомендується (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).
Первинний альдостеронізм
Пацієнти з первинним гіперальдостеронізмом, як правило, не відповідають на лікування антигіпертензивними препаратами, які діють шляхом інгібування ренін-ангіотензинової системи. Тому таким пацієнтам застосовувати цей препарат не рекомендується.
Вагітність
Інгібітори АПФ не повинні призначати під час вагітності. Якщо під час лікування інгібіторами АПФ пацієнти планують вагітність, їх слід замінити на альтернативні антигіпертензивні засоби, які мають встановлений профіль безпеки для застосування вагітним. Якщо підтверджується вагітність - лікування інгібіторами АПФ слід негайно припинити і, якщо необхідно, розпочати альтернативну терапію (див. Розділи «Протипоказання» та «Застосування в період вагітності або годування груддю»).
Подвійна блокада ренін-ангіотензин-(РААС)
Наявні повідомлення, одночасний прийом інгібіторів АПФ, блокаторів рецепторів ангіотензину II або аліскіреном підвищує ризик виникнення гіпотензії, гіперкаліємії та зниження функції нирок (включаючи гостру ниркову недостатність). Тому подвійна блокада РААС шляхом одночасного прийому інгібіторів АПФ, блокаторів рецепторів ангіотензину II або аліскірену не рекомендується (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).
Якщо лікування з одночасним застосуванням двох блокаторів РААС вважається абсолютно необхідним, воно може відбуватися тільки під наглядом спеціаліста та після ретельного моніторингу функції нирок, рівня електролітів та артеріального тиску. Інгібітори АПФ та блокатори рецепторів ангіотензину II не слід застосовувати одночасно пацієнтам з діабетичною нефропатією.
Допоміжні речовини
До складу препарату входить аспартам (E 951), який є джерелом фенілаланіну, що може бути шкідливим для людей з фенілкетонурією.
Препарат містить сорбіт (E 420). Пацієнти з рідкісними спадковими проблемами непереносимості фруктози не повинні приймати препарат.