Пантор таблетки в/о 40 мг № 30

По 10 таблеток у блістері, по 1 або 3 блістери у картонній упаковці.

Таблетки, вкриті оболонкою, кишковорозчинні.

Основні фізико-хімічні властивості: овальні двоопуклі таблетки, покриті кишковорозчинною оболонкою жовтого кольору, гладкі з обох боків.

Пантопразол – заміщений бензімідазол, що інгібує секрецію соляної кислоти в шлунку шляхом специфічної блокади протонних помп парієтальних клітин.

Пантопразол трансформується в активну форму в кислотному середовищі в парієтальних клітинах, де інгібує фермент H ⁺ -K ⁺ -АТФазу, тобто блокує кінцевий етап продукування соляної кислоти в шлунку. Інгібування є дозозалежним і стосується як базальної, так і стимульованої секреції кислоти. Більшість пацієнтів звільняються від симптомів протягом 2 тижнів. . Застосування пантопразолу, як і у випадку з іншими інгібіторами протонної помпи (ІПП) та інгібіторами H ₂-рецепторів, знижує кислотність у шлунку і таким чином збільшує секрецію гастрину пропорційно зменшенню кислотності.  секреції гастрину є оборотним. Оскільки пантопразол зв'язує фермент дистально по відношенню до клітинного рецептора, він може інгібувати секрецію соляної кислоти незалежно від стимуляції іншими речовинами (ацетилхолін, гістамін, гастрин). Ефект однаков >

При застосуванні пантопразолу збільшуються рівні гастрину натще. При короткостроковому застосуванні вони в більшості випадків не перевищують верхню межу норми. При тривалому лікуванні рівні гастрину в більшості випадків зростають вдвічі.  Як наслідок, у невеликій кількості випадків при тривалому лікуванні спостерігається слабке або помірне збільшення специфічних ендокринних (ECL) клітин у шлунку (подібно до аденоматоїдної гіперплазії).  (Атипова гіперплазія) або нейроендокринних пухлин шлунка, виявлених у дослідженнях на тваринах, у людей не спостерігалося.

Виходячи з результатів досліджень на тваринах, не можна виключати вплив тривалого (більше одного року) лікування пантопразолом на ендокринні параметри щитовидної залози.

На тлі лікування антисекреторними лікарськими засобами рівень гастрину в сироватці крові зростає у відповідь на зниження секреції кислоти. Крім того, через зниження кислотності шлунка підвищується рівень хромограніну А (CgA).  Підвищений рівень CgA може впливати на результати досліджень при діагностиці нейроендокринних пухлин. Наявні опубліковані дані свідчать про те, що лікування інгібіторами протонної помпи слід припинити протягом від 5 днів до 2 тижнів до вимірювань рівня CgA. CgA повернутися до діапазону нормальних значень, які можуть бути помилково підвищені після лікування ІПП.

Всмоктування.Пантопразол всмоктується швидко, а максимальні концентрації в плазмі крові досягаються вже після одноразового перорального прийому дози 40 мг. В середньому через 2,5 години після прийому досягається максимальна концентрація в сироватці крові на концентрація залишається на постійному рівні після багаторазового прийому. Фармакокінетичні властивості не змінюються після одноразового або повторного прийому. В діапазоні доз від 10 до 80 мг при пероральному прийомі, так і при введенні. Встановлено, що абсолютна біодоступність таблеток становить близько 77%. Одночасний прийом їжі не впливає на AUC (площу під кривою концентрація-година) або максимальну концентрацію в сироватці крові, а відповідно, і на біодоступність.

Розподіл. Зв'язування пантопразолу з білками сироватки крові становить близько 98%. Обсяг розподілу – близько 0,15 л/кг.

Біотрансформація. Речовина метаболізується практично тільки в печінці. Основним метаболічним шляхом є деметилювання CYP2C19 з подальшою сульфатною кон'югацією; інших метаболічних шляхів відноситься окиснення за допомогою CYP>

Виведення. Кінковий період напіввиведення – близько 1 години, а кліренс – 0,1 л/год/кг. Були відзначені кілька випадків затримки виведення. У результаті специфічного зв'язування пантопразолу з протонними насосами парієтальних клітин період напіввиведення не корелює з набагато більш тривалою тривалістю дії (інгібування секреції кислоти).

Основна частина метаболітів пантопразолу виводиться з сечею (близько 80%), решта виводяться з калом. Основним метаболітом як у сироватці крові, так і в сечі є десметилпантопразол, кон'югований з сульфатом. Період напіввиведення ,5 год) не набагато перевищує період напіввиведення пантопразолу.

Особливі групи пацієнтів.

Повільні метаболізатори . Близько 3% європейців мають функціональний недолік активності ферменту CYP2C19; їх називають повільними метаболізаторами. В організмах таких осіб метаболізм пантопразолу, ймовірно, головним чином каталізує CYP3A4. Після прийому 1 дози 40 мг пантопразолу середня площа, обмежена фармакокінетичною кривою «концентрація в плазмі – час» була приблизно в 6 разів більше повільних метаболізаторів, ніж у осіб, які мають функціонально активний фермент CYP2C19 (швидкі метаболізатори). Середня пікова концентрація в плазмі крові росла приблизно на 60%. Ці результати не впливають на дозування пантопразолу.

Порушення функції нирок. Рекомендацій щодо зниження дози при призначенні пантопразолу пацієнтам зі зниженою функцією нирок (у тому числі пацієнтам на діалізі) немає. Як і у здорових людей, період напіввиведення пантопразолу у їх короткий. Діалізуються тільки дуже невеликі кількості пантопразолу. Незважаючи на те, що у основного метаболіту помірно тривалий період напіввиведення (2-3 години), висновок все одно швидкий, тому кумуляції не відбувається.

Порушення функції печінки. Хоча у пацієнтів з цирозом печінки (класи А та Б за шкалою Чайлда-П'ю) період напіввиведення зростає до 7-9 годин, а AUC збільшується в 5-7 разів, максимальна концентрація в сироватці крові збільшується лише незначно. в 1,5 рази порівняно з такою у здорових добровольців.

Пацієнти похилого віку. Невелике збільшення AUC та C _max у добровольців похилого віку порівняно з молодими волонтерами також не має клінічного значення.

Діти. Після прийому дози 20 або 40 мг пантопразолу перорально, AUC та C _max у дітей віком від 5 до 16 років перебували в межах відповідних значень у дорослих. Після одноразового введення пантопразолу в дозах 0,8 або 1,6 мг/кг дітям віком від 2 до 16 років не було відзначено значущого зв'язку між кліренсом пантопразолу та віком або масою тіла. AUC та обсяг розподілу відповідали , отриманим під час досліджень на дорослих.

Препарат для лікування пептичних виразок; інгібітор протонної помпи. Код АТХ А02В С02.

Лікарські засоби, абсорбція яких залежить від рН. У результаті повного та тривалого інгібування секреції соляної кислоти пантопразол може впливати на абсорбцію препаратів, для яких значення рН шлункового соку є важливим фактором їхньої біодоступності (наприклад , деяких протигрибкових препаратів, таких як кетоконазол, ітраконазол, позаконазол або інших препаратів, таких як ерло).

Інгібітори протеази ВІЛ. Не рекомендується спільне застосування пантопразолу з інгібіторами протеази ВІЛ (такими як атазанавір), абсорбція яких залежить від внутрішньошлункового рН через суттєве зниження їхньої біодоступності (див. розділ « Особливості застосування»).

Якщо спільного застосування інгібіторів протеази ВІЛ з інгібіторами протонної помпи не можна уникнути, рекомендується ретельний клінічний моніторинг (наприклад, вірусного навантаження). Не слід перевищувати добову дозу пантопразолу 20 мг. Може виникнути необхідність /p>

Кумаринові антикоагулянти (фенпрокумон та варфарин).

Спільне застосування пантопразолу з варфарином або фенпрокумоном не впливало на фармакокінетику варфарину, фенпрокумону або МНІ (міжнародний нормалізований індекс). Однак повідомлялося про підвищення МНІ та продовження протромбінового часу у пацієнтів, які спільно застосовували ІПП.  Підвищення МНІ та подовження протромбінового часу може призвести до розвитку патологічної кровотечі і навіть летального результату. У разі сумісного застосування необхідно проводити моніторинг МНІ та протромбінового часу.

Метотрексат. Повідомлялося, що одночасне застосування високих доз метотрексату (наприклад, 300 мг) та інгібіторів протонної помпи збільшує рівень метотрексату в крові у деяких пацієнтів. Пацієнтам, які застосовують високі дози метотрексату наприклад, хворим на рак або псоріаз, рекомендується тимчасово припинити лікування пантопразолом.

Дослідження інших взаємодій

Пантопразол значною мірою метаболізується в печінці через систему ферментів цитохрому Р450. Основний шлях метаболізму – деметилювання за допомогою CYP2C19 та інших метаболічних шляхів, включаючи окиснення ферментом CYP3A4.

Дослідження з лікарськими засобами, що також метаболізуються за допомогою цих шляхів, такими як карбамазепін, діазепам, глібенкламід, ніфедипін, фенпрокумон та оральними контрацептивами, що містять левоноргестрел та етинілестрадіол, не виявили клінічно значущих взаємодій.

Не можна виключати взаємодію пантопразолу з іншими препаратами, що метаболізуються через цю ж ферментну систему.

Результати досліджень щодо можливих взаємодій показують, що пантопразол не впливає на метаболізм активних речовин, що метаболізуються за допомогою CYP1A2 (таких як кофеїн та теофілін), CYP2C9 (наприклад піроксикам, диклофенак, напроксен), CYP2D6 (наприклад, метопролол), на р-глікопротеїн, що забезпечує всмоктування дигоксину.

Не виявлено взаємодії з одночасно призначеними антацидами.

Проведено спеціальні дослідження взаємодії пантопразолу з певними антибіотиками (кларитроміцин, метронідазол, амоксицилін) при одночасному застосуванні препаратів. Клінічно значимих взаємодій між цими препаратами не виявлено.

Лікарські засоби, що інгібують або індукують CYP2C19. Інгібітори CYP2C19, такі як флувоксамін, можуть збільшувати системний вплив пантопразолу. Слід розглянути необхідність зниження дози препарату дозах, і для пацієнтів з порушенням функції печінки. Індуктори ферментів, що впливають на CYP2C19 і CYP3A4, такі як рифампіцин і звичайний звіробій ( Hypericum perforatum ), можуть знижувати плазмові концентрації метаболізуються через ці ферментні системи.

діюча речовина: 1 таблетка містить пантопразолу натрію сесквігідрату еквівалентно пантопразолу 20 мг або 40 мг;

інші складові: манніт (E 421), кросповідон, натрію карбонат безводний, гідроксипропілцелюлоза, кальцію стеарат, гіпромелозу, титану діоксид (Е 171), заліза оксид жовтий (Е 172), , метакрилатного сополі.

Пантопразол не впливає або має дуже незначний вплив на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами. Необхідно брати до уваги можливий розвиток побічних реакцій, таких як запаморочення та розлади зору (див. «Побічні реакції»).  У таких випадках не слід керувати автотранспортом або працювати з іншими механізмами.

Вагітність . Наявні дані щодо застосування препарату вагітним жінкам (приблизно 300–1000 повідомлень про результати вагітності) вказують на відсутність ембріональної або фето-неонатальної токсичності препарату. У процесі досліджень на тварин спостерігалася репродуктивна токсичність. Як запобіжний захід слід уникати застосування препарату вагітним жінкам.

Період годування груддю. Дослідження на тваринах показали екскрецію пантопразолу в грудне молоко. Недостатньо даних про екскрецію пантопразолу в грудне молоко людини, проте про таку екскрецію повідомлялося. Не можна виключати ризик для новонароджених/немовлят. Рішення про продовження/припинення годування груддю або припинення/утримання від лікування препаратом, необхідно приймати з урахуванням користі від годування груддю для дитини та користі від лікування препаратом для жінки.

Фертильність . Пантопразол не порушував фертильності у дослідженнях на тваринах.

Препарат показаний дітям віком від 12 років для лікування рефлюкс-езофагіту. Препарат не рекомендується застосовувати дітям до 12 років, оскільки дані щодо безпеки та ефективності застосування препарату для цієї вікової категорії обмежені.

Таблетки по 20 мг

Дорослі та діти віком від 12 років:

• симптоматичне лікування гастроезофагельної рефлюксної хвороби;
• тривале лікування та профілактика рецидивів рефлюкс-езофагіту.

Дорослі:

• профілактика утворення виразки шлунка та дванадцятипалої кишки, спричиненої прийомом неселективних нестероїдних протизапальних засобів (НПЗЗ) у пацієнтів групи ризику, які повинні застосовувати НПЗЗ протягом тривалого часу.

Таблетки по 40 мг

Дорослі та діти віком від 12 років:

• рефлюкс-езофагіт.

Дорослі:

• ерадикація Helicobacter pylori ( H. pylori ) у пацієнтів з H. Pylori -асоційованими виразками шлунка та дванадцятипалої кишки у комбінації з відповідними антибіотиками;
• виразка дванадцятипалої кишки;
• виразка шлунка;
• синдром Золлінгера-Еллісона та інші гіперсекреторні патологічні стани.

Підвищена чутливість до активної речовини, похідних бензімідазолу або до компонентів препарату.

Пантор 20 та Пантор 40, таблетки, вкриті оболонкою, кишковорозчинні, слід приймати за 1 годину до їжі повністю, не розжовувати та не подрібнювати, запивати водою.

Таблетки по 20 мг

Рекомендоване дозування.

Дорослі та діти віком від 12 років.

Симптоматичне лікування гастроезофагеальної рефлюксної хвороби.

Рекомендована доза становить 20 мг (1 таблетка) на добу. Зазвичай симптоми печії проходять протягом 2-4 тижнів. Якщо цього терміну недостатньо, лікування продовжують протягом наступних 4 тижнів. Після зникнення симптоматики повторну появу симптомів можна контролювати, застосовуючи при необхідності 20 мг 1 раз на добу, приймаючи 1 таблетку, коли це необхідно. Перехід на тривалу терапію слід розглянути, якщо не забезпечується задовільний контроль симптомів при терапії за потребою.

Тривале лікування та профілактика рецидивів рефлюкс-езофагіту.

Для тривалого лікування підтримуюча доза становить 20 мг (1 таблетка) препарату Пантор 20/добу, при загостренні захворювання можливе збільшення дози до 40 мг/добу. У такому випадку рекомендується прийом таблеток пантора 40 мг. дозу можна знизити до 20 мг на добу.

Дорослі.

Профілактика виразок шлунка та дванадцятипалої кишки, викликаних прийомом неселективних НПЗЗ у пацієнтів групи ризику, які повинні приймати НПЗЗ тривалий час.

Рекомендована доза становить 20 мг (1 таблетка) препарату Пантор 20/добу.

Порушення функції печінки. Пацієнтам з тяжкими порушеннями функції печінки не слід перевищувати дозу 20 мг (1 таблетка) на добу.

Порушення функції нирок. Пацієнти з порушенням функцій нирок не потребують коригування дози.

Пацієнти похилого віку не потребують коригування дози.

Таблетки по 40 мг

Рекомендоване дозування.

Дорослі та діти віком від 12 років.

Лікування рефлюкс-езофагіту.

Рекомендована доза для дітей віком від 12 років і дорослих становить 1 таблетка (40 мг) 1 раз на добу. В окремих випадках дозу можна подвоїти (2 таблетки на добу), особливо за відсутності ефекту від застосування інших препаратів для лікування рефлюкс -езофагіт. Для лікування рефлюкс-езофагіт зазвичай потрібно 4 тижні. Якщо цього недостатньо, то одужання можна очікувати протягом наступних 4 тижнів.

Дорослі .

Ерадикація H. руlori у поєднанні з двома антибіотиками.

У дорослих пацієнтів з виразкою шлунка та дванадцятипалої кишки та позитивним результатом на H. pylori необхідно досягти ерадикації мікроорганізму за допомогою комбінованої терапії. Слід враховувати локальні дані щодо бактеріальної резистентності та національні рекомендації щодо призначення та застосування відповідних антибактеріальних засобів. Залежно від чутливості для ерадикації&nb; pylori у дорослих можуть бути призначені такі терапевтичні комбінації:

а) 1 таблетка пантора 40 мг 2 рази на добу

+1000 мг амоксициліну 2 рази на добу

+ 500 мг кларитроміцину 2 рази на добу;

б) 1 таблетка пантора 40 мг двічі на добу

+ 400-500 мг метронідазолу (або 500 мг тинідазолу) 2 рази на добу

+ 250-500 мг кларитроміцину 2 рази на добу;

в) 1 таблетка пантора 40 мг 2 рази на добу

+1000 мг амоксициліну 2 рази на добу

+ 400-500 мг метронідазолу (або 500 мг тинідазолу) 2 рази на день.

При застосуванні комбінованої терапії для ерадикації H. pylori другу таблетку Пантора 40 мг слід приймати ввечері за 1 годину до їди.  Термін лікування становить 7 днів і може бути продовжений ще на 7 днів із загальною тривалістю не більше двох тижнів. Якщо для забезпечення загоєння виразки показано подальше лікування пантопразолом, то слід розглянути рекомендації з дозування при виразках шлунка та дванадцятипалої кишки. терапія не показана, наприклад у пацієнтів з негативним результатом H. руlori , для монотерапії препарат Пантор 40 застосовують у вказаному нижче дозуванні.

Лікування виразки шлунка.

1 таблетка Пантора 40 мг на добу. В окремих випадках дозу можна подвоїти (2 таблетки Пантора 40 мг на добу), особливо за відсутності ефекту від застосування інших препаратів.

Для лікування виразки шлунка зазвичай потрібно 4 тижні. Якщо цього недостатньо, загоєння виразки можна очікувати протягом наступних 4 тижнів.

Лікування виразки дванадцятипалої кишки.

1 таблетка Пантора 40 мг на добу. В окремих випадках дозу можна подвоїти (2 таблетки Пантора 40 мг на добу), особливо за відсутності ефекту від застосування інших препаратів.

Лікування синдрому Золлінгера-Еллісона та інших гіперсекреторних патологічних станів.

Для тривалого лікування синдрому Золлінгера-Еллісона та інших патологічних гіперсекреторних станів початкова добова доза становить 80 мг (2 таблетки Пантора 40 мг).  При необхідності, після цього дозу можна титрувати, збільшуючи або зменшуючи, залежно від показників кислотності шлункового соку. Дозу, що перевищує 80 мг на добу, слід розподілити на два прийоми. Можливе тимчасове збільшення дози більше 160 мг пантопразолу, але тривалість застосування має обмежуватися лише періодом, необхідним для адекватного контролю кислотності.

Тривалість лікування синдрому Золлінгера-Еллісона та інших патологічних станів не обмежена та залежить від клінічної необхідності.

Пацієнти з порушенням функції печінки. Пацієнтам з тяжкими порушеннями функції печінки не слід перевищувати добову дозу 20 мг. (1 таблетка Пантора 20 мг). Не слід застосовувати препарат Пантор для ерадикації H. руlori у комбінованій терапії пацієнтам з порушеннями функції печінки середнього та тяжкого ступеня, оскільки досі немає даних про ефективність та безпеку такого застосування для цієї категорії пацієнтів.

Пацієнти з порушеннями функції нирок. Для пацієнтів з порушеннями функції нирок коригування дози не потрібне. Не слід застосовувати препарат Пантор 20 для ерадикації  H. руlori у комбінованій терапії пацієнтам з порушеннями функції нирок, оскільки досі немає даних про ефективність та безпеку такого застосування для цієї категорії пацієнтів.

Пацієнти похилого віку не потребують коригування дози.

Виникнення побічних реакцій спостерігалося близько 5% пацієнтів. Найчастіші побічні реакції – діарея та головний біль (близько 1%).

Небажані ефекти за частотою виникнення класифікують за такими категоріями: дуже часто (≥ 1/10), часто (≥ 1/100 та < 1/10), нечасто (≥ 1/1000 та < 1/ 100), рідко (≥ 1/ 10000 та <1/1000), дуже рідко (<1/10000), невідомо (частота не визначена за наявними даними).

З боку крові та лімфатичної системи.

Рідко агранулоцитоз.

Дуже рідко: лейкопенія, тромбоцитопенія, панцитопенія.

З боку імунної системи.

Рідко: реакції гіперчутливості (включаючи анафілактичні реакції, анафілактичний шок).

Метаболізм та порушення обміну речовин.

Рідко гіперліпідемія та підвищення рівня ліпідів (тригліцериди, холестирол), зміни маси тіла.

Невідомо: гіпонатріємія, гіпомагніємія (див. розділ «Особливості застосування»), гіпокальціємія ¹ , гіпокаліємія.

Психічні розлади.

Нечасто: розлади сну.

Рідко депресія (у тому числі загострення).

Дуже рідко: дезорієнтація (у тому числі загострення).

Невідомо: галюцинація, сплутаність свідомості (особливо у пацієнтів із схильністю до цих розладів, а також загострення цих симптомів у разі їх передіснування).

З боку нервової системи.

Нечасто: головний біль, запаморочення.

Рідко: розлади смаку.

Невідомо: парестезія.

З боку органів зору .

Рідко: порушення зору/затуманювання зору.

З боку травного тракту.

Часто: поліпи з фундальних залоз (доброякісні).

Нечасто: діарея, нудота, блювання, здуття живота, запор, сухість у роті, абдомінальний біль та дискомфорт.

З боку гепатобіліарної системи.

Нечасто: підвищення рівня печінкових ферментів (трансаміназ, g-ГТ).

Рідко: підвищення рівня білірубіну.

Невідомо: ураження гепатоцитів, жовтяниця, гепатоцелюлярна недостатність.

З боку шкіри та підшкірних тканин.

Нечасто: шкірний висип, висип, свербіж.

Рідко: кропив'янка, ангіоневротичний набряк.

Невідомо: синдром Стівенса-Джонсона, синдром Лайєлла, мультиформна еритема, фоточутливість, підгострий шкірний червоний вовчак (див. розділ «Особливості застосування»).

З боку кістково-м'язової системи та сполучної тканини.

Нечасто: переломи стегна, зап'ястя, хребта (див. розділ «Особливості застосування»).

Рідко: артралгія, міалгія.

Невідомо: спазм м'язів ² .

З боку нирок та сечовидільної системи.

Невідомо: інтерстиціальний нефрит (з можливим розвитком ниркової недостатності).

З боку репродуктивної системи та молочних залоз.

Рідко: гінекомастія.

Спільні розлади.

Нечасто: астенія, втома, нездужання.

Рідко: підвищення температури тіла, периферичні набряки.

^1. Гіпокальціємія одночасно з гіпомагніємією.

^2. Спазм м'язів внаслідок порушення балансу електролітів.

Симптоми передозування невідомі.

Дози до 240 мг при внутрішньом'язовому введенні протягом 2 хвилин добре переносилися. Оскільки пантопразол екстенсивно зв'язується з білками крові, він не відноситься до препаратів, які можна легко вивести за допомогою діалізу.

При передозуванні з появою клінічних ознак інтоксикації застосовувати симптоматичну та підтримуючу терапію. Рекомендацій щодо специфічної терапії немає.

Особливості застосування

Злоякісні новоутворення шлунка. Симптоматична відповідь на застосування пантопразолу може маскувати симптоми злоякісних новоутворень шлунка та відкладати їхню діагностику. За наявності тривожних симптомів (наприклад, у разі суттєвої втрати маси тіла, періодичного блювання, дисфагії, блювоти з кров'ю, анемії, мелени), а також при підозрі або наявності виразки шлунка слід виключити наявність злоякісного процесу.

Якщо симптоми зберігаються при адекватному лікуванні, необхідно провести додаткове обстеження.

Наявні тривожні симптоми. За наявності тривожних симптомів (наприклад, у разі суттєвої ненавмисної втрати маси тіла, періодичного блювання, дисфагії, блювання з кров'ю, анемії, мелени), а також за наявності виразки шлунка або підозри на неї слід виключити наявність злоякісного процесу, оскільки лікування пантопразолом може маскувати симптоми та відстрочити встановлення діагнозу. Якщо симптоми зберігаються під час адекватного лікування, необхідно провести додаткове обстеження.

Порушення функції печінки. Пацієнтам із тяжкими порушеннями функції печінки необхідно регулярно контролювати рівень печінкових ферментів. У разі підвищення рівня печінкових ферментів лікування необхідно припинити (див. розділ «Спосіб застосування та дози»).

Інгібітори протеази ВІЛ. Не рекомендується спільне застосування пантопразолу з інгібіторами протеази ВІЛ (такими як атазанавір), абсорбція яких залежить від внутрішньошлункового рН, через суттєве зниження їх біодоступності (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Інфекції шлунково-кишкового тракту, спричинені бактеріями. Пантопразол, як і інші інгібітори протонної помпи, може збільшувати кількість бактерій, які зазвичай присутні у верхніх відділах шлунково-кишкового тракту. Лікування препаратом може дещо підвищити ризик виникнення шлунково-кишкових інфекцій, спричинених такими бактеріями, як Salmonella та Campylobacter або C. Difficile.

Натрій. Препарат містить менше 1 ммоль натрію (23 мг) у флаконі, тобто по суті є вільним від натрію.

Гіпомагніємія. Спостерігалися випадки тяжкої гіпомагніємії у пацієнтів, які отримували ІПП, такі як пантопразол, протягом не менше трьох місяців, а в більшості випадків протягом року. Можуть виникнути і спочатку непомітно розвиватися серйозні клінічні прояви гіпомагніємії: втома, тетанія, делірій, судоми, запаморочення та шлуночкова аритмія. У разі гіпомагніємії в більшості випадків стан пацієнтів покращувався після замісної коригуючої терапії препаратами магнію та припинення прийому ІПП.

Пацієнтам, які потребують тривалої терапії, або пацієнтам, які приймають ІПП одночасно з дигоксином або препаратами, які можуть спричинити гіпомагніємію (наприклад, діуретики), потрібно визначати рівень магнію перед початком лікування ІПП та періодично під час лікування.

Переломи кісток. Тривале лікування (більше 1 року) високими дозами інгібіторів протонної помпи може незначно збільшити ризик перелому стегна, зап'ястя та хребта, переважно у пацієнтів похилого віку або за наявності інших факторів ризику. Результати дослідження вказують, що застосування інгібіторів протонної помпи може збільшити загальний ризик переломів на 10-40%. Деякі з них можуть бути зумовлені іншими факторами ризику. Пацієнти з ризиком розвитку остеопорозу повинні отримувати лікування відповідно до діючих клінічних рекомендацій та споживати достатню кількість вітаміну D та кальцію.

Загострений шкірний червоний вовчак. Застосування інгібіторів протонної помпи пов'язують з дуже рідкісними випадками розвитку підгострого шкірного червоного вовчака. Якщо виникає ураження, особливо на ділянках, що піддаються дії сонячного світла, і це супроводжується артралгією, пацієнту необхідно негайно звернутися до лікаря, який розгляне необхідність відміни препарату Пантор. Виникнення підгострого шкірного червоного вовчаку у пацієнтів під час попередньої терапії інгібіторами протонної помпи може підвищити ризик його розвитку при застосуванні інших інгібіторів протонної помпи.

Вплив на результати лабораторних досліджень.

Підвищений рівень хромограніну А (CgA) може впливати на результати досліджень при діагностиці нейроендокринних пухлин. Щоб уникнути такого впливу, лікування Пантором слід припинити принаймні за 5 днів до проведення оцінки рівня CgA. (див. розділ «Фармакологічні»). Якщо рівні CgA та гастрину не повернулися до діапазону нормальних значень після початкового вимірювання, слід провести повторні вимірювання через 14 днів після відміни лікування інгібіторами протонної помпи.

Зберігати при температурі не вище 25 °С в оригінальній упаковці.

Зберігати у недоступному для дітей місці.

Пантор - засіб, який застосовується при захворюваннях, пов'язаних з порушенням кислотності.