Існує обмежений обсяг інформації про наслідки передозування омепразолу у людини. Були описані випадки застосування в дозах до 560 мг; також є окремі повідомлення про пероральне застосування одноразових доз омепразолу, які досягали 2400 мг дози). Були зареєстровані випадки нудоти, блювання, запаморочення, біль у животі, діареї та головного болю. Також у поодиноких випадках повідомлялося про апатію, депресію та сплутаність свідомості.
Описані симптоми були тимчасовими, повідомлень про серйозні наслідки не надходило. Швидкість виведення не змінювалася (кінетика першого порядку) зі збільшенням доз препарату. При необхідності проводити симптоматичне лікування.
Є дані про внутрішньовенне застосування препарату в дозах до 270 мг протягом одного дня і до 650 мг протягом трьох днів, що не призвело до появи жодних дозозалежних небажаних реакцій.
Особливості застосування
При наявності будь-якого тривожного симптому (наприклад, значної мимовільної втрати маси тіла, блювоти, що періодично повторюється, дисфагії, кривавого блювання або мелени)
і при підозрі або за наявності виразки шлунка необхідно виключити злоякісні пухлини, оскільки лікування може зменшити вираженість симптомів та затримати встановлення діагнозу.
Одночасне застосування атазанавіру з інгібіторами протонної помпи не рекомендується. Якщо комбінації атазанавіру з інгібітором протонної помпи не можна уникнути, рекомендується ретельний клінічний моніторинг (наприклад, вірусне навантаження до 0 мг до 0 мг); ;доза омепразолу не повинна перевищувати 20 мг.
Омепразол, як і всі лікарські засоби, що пригнічують секрецію соляної кислоти шлункового соку, може зменшити всмоктування вітаміну В 12
(ціанкобаламіну) через гіпо- або ахлоргідрію. Це слід враховувати для пацієнтів з кахексією або факторами ризику зниження всмоктування вітаміну В 12 при тривалій терапії. >
Омепразол є інгібітором CYP2C19. На початку або після завершення лікування омепразолом необхідно розглянути можливу взаємодію з лікарськими засобами, що метаболізуються за участю CYP2C19. Взаємодія спостерігається між клопідогрелем та омепразолом. Як міра обережності необхідно уникати одночасного застосування омепразолу та клопідогрелю.
Лікування інгібіторами протонної помпи може призвести до дещо підвищеного ризику розвитку інфекцій травного тракту, таких як Salmonella і Campylobacter .
Випадки важкої гіпомагніємії відзначалися у пацієнтів, які приймали інгібітори протонної помпи (ІПП), такі як омепразол протягом щонайменше трьох місяців, а в більшості випадків – протягом року. Гіпомагніємія може мати серйозні прояви, такі як втома, тетанія, делірій, судоми, запаморочення та шлуночкова аритмія, але їх розвиток може бути поступовим і залишатися непоміченим. У більшості пацієнтів з гіпомагніємією стан покращувався після замісної терапії магнієм та відміни ІПП.
Пацієнтам, для яких передбачається тривалий курс лікування або приймають ІПП з дигоксином або препаратами, здатними викликати гіпомагніємію (наприклад діуретиками), доцільним може бути вимірювання рівня магнію перед початком терапії ІПП та періодично протягом лікування.
Інгібітори протонної помпи, особливо при застосуванні у високих дозах та протягом тривалого періоду (>1 року) можуть дещо підвищувати ризик перелому стегна, зап'ястя та хребта, переважно у пацієнтів похилого віку або з іншими факторами Результати оглядових досліджень свідчать про те, що інгібітори протонної помпи можуть підвищувати загальний ризик переломів на 10-40%. В деякій мірі це підвищення може бути обумовлено іншими факторами ризику. Пацієнтам, що загрожують ризиком остеопорозу, слід відповідно до діючих клінічних посібників; також їм слід отримувати належну кількість вітаміну D та кальцію.
Вплив на результати лабораторних аналізів
При використанні омепразолу можливе підвищення концентрації хромограніну А (CgA). Підвищення концентрації CgA може впливати на результати обстежень для виявлення нейроендокринних пухлин. Для запобігання даному впливу необхідно тимчасово припинити прийом омепразолу за 5 днів до дослідження
Як і за будь-якого тривалого лікування, особливо коли період лікування омепразолом перевищує 1 рік, пацієнти повинні перебувати під постійним наглядом.