Оменакс порошок для розчину для ін'єкцій, 40 мг

По 1 флакону с порошком в картонной коробке.

Порошок для ін'єкцій.

Основні фізико-хімічні властивості: ліофілізований порошок від білого до майже білого кольору.

Омепразол, рацемічна суміш двох енантіомерів, зменшує секрецію соляної кислоти у шлунку завдяки механізму спрямованої дії. Омепразол пригнічує секрецію соляної кислоти в шлунку шляхом специфічного впливу на протонний насос у парієтальних клітинах. Препарат при застосуванні 1 раз на добу діє швидко та забезпечує контроль оборотного пригнічення секреції соляної кислоти шлункового соку.

Омепразол є слабкою основою, яка накопичується і перетворюється на активну форму у вкрай кислому середовищі внутрішньоклітинних канальців парієтальних клітин, де він інгібує фермент Н+, К+-АТФазу (протонний насос). Цей ефект на заключному етапі процесу формування соляної кислоти шлункового соку дозозалежний та забезпечує високоефективне пригнічення як базальної, так і стимульованої секреції соляної кислоти незалежно від типу стимуляції.

Всі фармакодинамічні ефекти можуть пояснюватися впливом омепразолу на секрецію соляної кислоти.

Вплив на секрецію соляної кислоти у шлунку.

Внутрішньовенне введення омепразолу спричиняє дозозалежне пригнічення секреції соляної кислоти у шлунку людини. Для того, щоб відразу аналогічно знизити рівень внутрішньошлункової кислотності, що досягається повторними дозами препарату по 20 мг перорально, рекомендується як перша доза внутрішньовенного введення 40 мг препарату. Це призводить до негайного зниження внутрішньошлункової кислотності та подальшого утримання цього показника зниження в середньому на 90% протягом 24 годин як після внутрішньовенної ін'єкції, так і після внутрішньовенної інфузії.

Пригнічення секреції соляної кислоти пов'язується з площею під кривою «концентрація-час» (AUC) омепразолу і не залежить від фактичної концентрації омепразолу в плазмі на даний момент часу.

Під час лікування омепразолом не відзначено ознак тахіфілаксії.

Вплив на H. pylori

H. pylori пов'язана з розвитком виразкової хвороби, у тому числі виразкової хвороби дванадцятипалої кишки та шлунка. H. pylori є головним фактором розвитку гастриту.

H. pylori разом із соляною кислотою шлункового соку є основним фактором розвитку виразкової хвороби. H. pylori є основним фактором розвитку атрофічного гастриту, що асоціюється з підвищеним ризиком раку шлунка.

Ерадикація H. pylori за допомогою омепразолу та протимікробних препаратів пов'язана з високими рівнями загоєння та тривалою ремісією виразкової хвороби.

Інші ефекти, пов'язані з пригніченням секреції соляної кислоти у шлунку.

Під час лікування антисекреторними препаратами сироватковий рівень гастрину підвищується у відповідь знижену секрецію кислоти. Також у зв'язку зі зниженою шлунковою кислотністю збільшується рівень хромограніну А (CgA). Підвищення рівня CgA може стати на заваді обстеженню нейроендокринних пухлин. Повідомлялося, що лікування інгібіторами протонного насоса слід припинити за 5-14 днів до визначення CgA. Визначення слід повторити, якщо рівні досі не нормалізувалися.

Збільшення кількості ECL-клітин, пов'язане з збільшенням сироваткового рівня гастрину, спостерігається як у дітей, так і у дорослих під час тривалого лікування омепразолом. Вважається, що ці дані не мають клінічного значення.

Під час тривалого курсу лікування повідомлялося про підвищену частоту появи залізних кіст у шлунку. Ці зміни є фізіологічним наслідком вираженого інгібування секреції соляної кислоти; цей процес є доброякісним і, ймовірно, оборотним.

Зниження кислотності шлункового соку будь-якими засобами, включаючи інгібітори протонної помпи, збільшує кількість бактерій у шлунку, які зазвичай присутні у шлунково-кишковому тракті. Лікування препаратами, що знижують кислотність, може призвести до дещо підвищеного ризику розвитку інфекцій шлунково-кишкового тракту, спричинених Salmonella та Campylobacter.

Омепразол повністю метаболізується системою цитохрому Р450 (CYP). Основна частина його метаболізму залежить від поліморфного експресованого CYP2C19, відповідального за утворення гідроксиомепразолу, основного метаболіту речовини у плазмі крові. Інші залежать від іншої специфічної ізоформи (CYP3A4), яка відповідає за утворення омепразолу сульфону. Внаслідок високої спорідненості омепразолу з CYP2C19 існує можливість конкурентного пригнічення та метаболічної міжлікарської взаємодії з іншими субстратами CYP2C19. Однак через незначну спорідненість із CYP3A4 омепразол не здатний до пригнічення метаболізму інших субстратів CYP3A4. Крім того, омепразол не має гальмівної дії на основні ферменти CYP.

Приблизно у 3% представників європеоїдної раси та у 15-20% представників монголоїдної раси функціональний фермент CYP2C19 відсутній; їх відносять до так званих повільних метаболізаторів. У цих осіб метаболізм омепразолу, можливо, каталізується переважно ферментом CYP3A4. Після повторного призначення омепразолу в дозі 20 мг 1 раз на добу середнє значення AUC у повільних метаболізаторів у 5-10 разів більше, ніж у осіб із функціональним ферментом CYP2C19 (швидкі метаболізатори). Середні максимальні концентрації в плазмі були також вищими – у 3-5 разів. Однак ці результати не впливають на дозування омепразолу.

Загальний плазмовий кліренс становить близько 30-40 л/год після одноразової дози. Період напіввиведення омепразолу з плазми зазвичай менше 1 години як після разового, так і після повторного застосування препарату 1 раз на добу. Омепразол повністю виводиться з плазми між прийомами доз без тенденції до накопичення при його застосуванні 1 раз на добу. Майже 80% дози омепразолу виводиться у вигляді метаболітів із сечею, а решта із фекаліями, переважно шляхом секреції з жовчю.

AUC омепразолу збільшується при повторному застосуванні препарату. Це збільшення залежить від дози та забезпечує нелінійну залежність AUC від дози після повторного застосування препарату. Така залежність від часу та дози обумовлена ​​зменшенням пресистемного метаболізму та системного кліренсу, що може бути викликане пригніченням ферменту CYP2C19 омепразолом та/або його метаболітами (наприклад, сульфоном). Не було виявлено, щоб будь-який метаболіт впливав на секрецію соляної кислоти шлункового соку.

Пацієнти з порушенням функцій печінки

Метаболізм омепразолу у пацієнтів з порушеннями функцій печінки уповільнений, що призводить до збільшення AUC. При застосуванні омепразолу 1 раз на добу жодної тенденції до накопичення препарату не спостерігалося.

Пацієнти з порушенням функцій нирок

Фармакокінетика омепразолу, включаючи системну біодоступність та швидкість виведення, у пацієнтів із зниженою нирковою функцією не змінюється.

Пацієнти похилого віку

Швидкість метаболізму омепразолу у пацієнтів похилого віку (75-79 років) дещо знижена.

Засоби для лікування виразки та гастроезофагеальної рефлюксної хвороби. Інгібітори протонної помпи. Омепразол. Код АТХ А02В С01.

Вплив омепразолу на фармакокінетику інших лікарських засобів.

Лікарські засоби, всмоктування яких залежить від рН шлунка.

Пригнічення шлункової секреції при лікуванні омепразолом та іншими препаратами групи ІПП може знижувати або підвищувати абсорбцію лікарських засобів, всмоктування яких залежить від рН шлунка. Як і у разі застосування з іншими препаратами, що зменшують внутрішньошлункову кислотність, абсорбція таких препаратів як кетоконазол, ітраконазол, а також ерлотиніб може зменшуватись, тоді як всмоктування таких препаратів як дигоксин може підвищуватися під час лікування омепразолом. Одночасне застосування омепразолу (20 мг на добу) та дигоксину у здорових добровольців підвищувало біодоступність дигоксину на 10% (у двох із десяти піддослідних – до 30%).

елфінавір, атазанавір

Плазмові рівні нелфінавіру та атазанавіру знижуються при одночасному застосуванні з омепразолом. Одночасне застосування омепразолу та нелфінавіру протипоказане.

Одночасне застосування омепразолу з атазанавіром протипоказане

Дігоксин

Клопідогрель

У ході досліджень клопідогрель (навантажувальна доза – 300 мг з подальшою дозою 75 мг на добу) у вигляді монотерапії та з омепразолом (80 мг одночасно з клопідогрелем) застосовували протягом 5 днів. При одночасному застосуванні клопідогрелю та омепразолу експозиція активного метаболіту клопідогрелю знижувалася на 46% (день 1) та на 42% (день 5). Середнє пригнічення агрегації тромбоцитів знижувалося на 47% (через 24 години) та на 30% (день 5), коли клопідогрель та омепразол застосовували разом. У ході іншого дослідження було показано, що прийом клопідогрелю та омепразолу в різний час не перешкоджав їхній взаємодії, що, ймовірно, викликане інгібуючим ефектом омепразолу на CYP2C19. Суперечливі дані щодо клінічних проявів цієї фармакокінетичної/фармакодинамічної (ФК/ФД) взаємодії з точки зору основних серцево-судинних захворювань були зареєстровані в ході проведення досліджень. Таким чином, слід утримуватися від одночасного застосування омепразолу та клопідогрелю.

Інші лікарські засоби

Всмоктування посаконазолу, ерлотинібу, кетоконазолу та ітраконазолу значно знижується і, отже, клінічна ефективність може послаблюватися. Слід уникати одночасного застосування з посаконазолом та ерлотинібом.

Лікарські засоби метаболізуються за участю CYP2C19

Омепразол є помірним інгібітором CYP2C19, основного ферменту, що метаболізує омепразол. Таким чином, метаболізм супутніх лікарських засобів, що також метаболізуються за участю CYP2C19, може зменшуватися, а системна експозиція цих засобів – ndash; збільшуватись. Прикладом таких препаратів є R-варфарин та інші антагоністи вітаміну К, цилостазол, діазепам та фенітоїн.

Результати досліджень у здорових добровольців продемонстрували наявність ФК/ФД взаємодії між клопідогрелем (навантажувальна доза – 300 мг/добова підтримуюча доза – 75 мг) та омепразолом (80 мг на добу перорально, тобто доза, що в 4 рази перевищує стандарт добову дозу), що призводила до зменшення експозиції активного метаболіту клопідогрелю в середньому на 46% та зменшення максимальної інгібуючої дії (АДФ-індукованої) агрегації тромбоцитів у середньому на 16%. Як запобіжний засіб необхідно уникати одночасного застосування омепразолу і клопідогрелю. Однак залишається незрозумілим, якою мірою ця взаємодія може мати клінічне значення.

Виходячи з результатів одного рандомізованого (але незавершеного) о) дослідження (порівнювалося лікування плацебо та омепразолом у дозі 20 мг пацієнтів, які лікувалися клопідогрелем та ацетилсаліциловою кислотою) та нерандомізованих post-hoc аналізів даних з великих рандомізованих досліджень з клінічних виходів. підвищення ризику патологічних серцево-судинних виходів на тлі одночасного застосування клопідогрелю та ІПП, у тому числі езомепразолу.

Ряд досліджень продемонстрували суперечливі результати, чи підвищується ризик серцево-судинних тромбоемболічних явищ, якщо пацієнт отримує клопідогрель разом з ІПП.

У ході дослідження за участю здорових добровольців, у якому вивчали застосування клопідогрелю разом із комбінацією ацетилсаліцилової кислоти та езомепразолу порівняно з клопідогрелем у монорежимі, відзначали зниження експозиції активного метаболіту клопідогрелю майже на 40%. Однак максимальна інгібуюча активність щодо (АТФ-індукованої) агрегації тромбоцитів у цих осіб була однаковою в групах, де приймали клопідогрель окремо та клопідогрель у комбінації з ацетилсаліциловою кислотою та езомепразолом, що, напевно, пояснюється одночасним введенням.

Цілостазол

Під час перехресного дослідження введення омепразолу в дозі 40 мг здоровим добровольцям підвищувало максимальну концентрацію та AUC цилостазолу на 18% та 26% відповідно, а одного з його активних метаболітів – на 29% та 69% відповідно.

Фенітоїн

Моніторинг концентрації фенітоїну в плазмі рекомендується проводити протягом перших 2 тижнів після початку лікування омепразолом; і якщо була проведена корекція дози фенітоїну, моніторинг та подальша корекція дози препарату необхідно проводити після закінчення лікування омепразолом.

Невідомий механізм

Саквіновір

Одночасне застосування омепразолу з саквінавіром/ритонавіром призводило до збільшення рівня саквінавіру в плазмі крові приблизно до 70%, що асоціювалося з правильною переносимістю у ВІЛ-інфікованих пацієнтів.

Такролімус

При одночасному застосуванні омепразолу повідомляли про збільшення рівня такролімусу у сироватці крові. Слід проводити посилений моніторинг концентрації такролімусу, а також функції нирок (кліренс креатиніну) та за необхідності відкоригувати дозування такролімусу.

Метотрексат

Повідомлялося про підвищення рівня метотрексату у деяких пацієнтів при одночасному прийомі з інгібіторами протонного насоса. При необхідності застосування метотрексату у високих дозах слід розглянути питання про тимчасове скасування омепразолу.

Вплив інших лікарських засобів на фармакокінетику омепразолу.

Інгібітори CYP2C19 та/або CYP3A4

Оскільки омепразол метаболізується за допомогою ферментів CYP2C19 і CYP3A4, препарати, які, як відомо, пригнічують активність CYP2C19 або CYP3A4, або обох ферментів (такі як кларитроміцин та вориконазол), можуть призводити до зростання рівнів омепразолу. Одночасне застосування вориконазолу призводило до більш ніж дворазового зростання експозиції омепразолу. Оскільки високі дози омепразолу добре переносилися, корекція дози омепразолу зазвичай не потрібна. Однак слід розглянути питання про корекцію дози для пацієнтів з тяжкою печінковою недостатністю та у разі, якщо показано тривале лікування.

Омепразол частково метаболізується також CYP3A4, але не пригнічує цей фермент. Таким чином, омепразол не впливає на метаболізм препаратів, що метаболізуються CYP3A4, таких як циклоспорин, лідокаїн, хінідин, естрадіол, еритроміцин та будесонід.

Індуктори CYP2C19 та/або CYP3A4

Препарати, які, як відомо, індукують активність CYP2C19 або CYP3A4 або обох ферментів (такі як рифампіцин та звіробій) можуть призводити до зниження рівнів омепразолу в сироватці крові внаслідок прискорення швидкості його метаболізму.

діюча речовина: omeprazole;

1 флакон містить омепразол натрію еквівалентно омепразолу 40 мг;

допоміжна речовина: гідроксид натрію.

Малоймовірно, що омепразол впливає на здатність керувати автотранспортом або іншими механізмами. Можуть спостерігатися такі небажані реакції на застосування препарату, як запаморочення та порушення зору. Якщо такі порушення спостерігаються, пацієнти не повинні керувати автотранспортом та іншими механізмами.

Ефективність та безпека застосування омепразолу не встановлені, тому препарат не рекомендується призначати під час вагітності.

Омепразол проникає в грудне молоко, але його вплив на дитину невідомий, тому не рекомендується застосовувати препарат у період годування груддю.

Досвід застосування омепразолу для введення в педіатричній практиці обмежений, тому препарат не слід призначати цій віковій категорії пацієнтів.

Оменакс для внутрішньовенного застосування показаний як альтернатива пероральної терапії при показаннях нижче.

Дорослі

• лікування виразки дванадцятипалої кишки.
• профілактика рецидивів виразки дванадцятипалої кишки.
• лікування виразки шлунка.
• профілактика рецидивів виразки шлунка.
• у комбінації з відповідними антибіотиками для ерадикації Helicobacter pylori (H. pylori) при виразці.
• лікування виразки шлунка та дванадцятипалої кишки, пов'язаної із застосуванням нестероїдних протизапальних препаратів (НПЗЗ).
• профілактика виразки шлунка та дванадцятипалої кишки, пов'язаної із застосуванням нестероїдних протизапальних засобів у пацієнтів категорії ризику.
• лікування рефлюкс-езофагіту.
• тривале лікування пацієнтів з неактивним рефлюкс-езофагітом.
• лікування симптоматичної гастроезофагеальної рефлюксної хвороби.
• лікування синдрому Золлінгера-Еллісона.

• Підвищена чутливість до омепразолу, заміщених бензімідазолів або до будь-якої з допоміжних речовин.
• Одночасне застосування омепразолу, як і інших інгібіторів протонної помпи (ІПП), з нелфінавіром та атазанавіром протипоказано.

Дозування

Альтернатива пероральної терапії

Пацієнтам, для яких пероральна форма препарату неприйнятна, рекомендують застосовувати Оменакс 40 мг 1 раз на добу внутрішньовенно. Пацієнтам із синдромом Золлінгера-Еллісона рекомендована початкова доза препарату Оменакс, яку слід вводити внутрішньовенно, становить 60 мг на добу. Може знадобитися високі добові дози, тому дозу слід підбирати індивідуально. Якщо доза перевищує 60 мг на добу, її слід розділити порівну на дві частини та приймати двічі на добу.

Оменакс слід вводити внутрішньовенно у вигляді інфузії протягом 20-30 хвилин

При внутрішньовенних ін'єкціях вміст кожного флакону Оменакс 40 мг розчиняють у 10 мл стерильної води (або 0,9% розчині натрію хлориду) для ін'єкцій. Засіб у вигляді внутрішньовенної ін'єкції слід вводити повільно (протягом 5 хвилин).

Інструкція з відновлення препарату перед введенням

Всі вміст кожного флакона слід розчинити приблизно в об'ємі 5 мл, а потім відразу ж розвести в об'ємі до 100 мл. Необхідно використовувати 0,9% розчин хлориду натрію або

5% розчин глюкози. Стабільність омепразолу залежить від рН розчину для інфузії, тому для розведення не слід застосовувати інший розчинник або його кількість.

Підготовка

1. За допомогою шприца відібрати 5 мл розчину для інфузії зі стамілілітрової пляшки або мішка для інфузії.
2. Додати цей обсяг у флакон з ліофілізованим омепразолом, ретельно перемішати, переконавшись, що весь препарат розчинився.
3. Відібрати розчин омепразолу назад у шприц.
4. Перенести розчин у мішок або пляшку для інфузії.
5. Повторити етапи 1–4, щоб переконатися, що весь обсяг омепразолу перенесений з флакона в мішок або пляшку для інфузії.

Альтернативний метод підготовки розчину для інфузій в еластичному контейнері.

Двосторонню голку-перехідник приєднати до ін'єкційної мембрани мішка для інфузії. Підключити інший кінець голки до флакона з ліофілізованим омепразолом.

Розчинити субстанцію омепразолу шляхом прокачування інфузійного розчину вперед-назад між мішком для інфузії та флаконом.

Переконайтеся, що весь препарат розчинився.

Отриманий розчин слід використовувати для внутрішньовенної інфузії протягом 20-30 хвилин.

Будь-який невикористаний лікарський засіб або відходи слід утилізувати відповідно до місцевих вимог.

Порушення функцій нирок

Корекція дози не потрібна для пацієнтів з порушенням функції нирок.

Порушення функцій печінки

Для пацієнтів з порушеннями функції печінки може бути достатньою добова доза 10-20 мг.

Пацієнти похилого віку (>65 років)

Корекція дози не потрібна для пацієнтів похилого віку.

Особливості застосування

Найчастішими побічними реакціями є головний біль, біль у животі, запор, діарея, метеоризм та нудота/блювота.

Під час проведення досліджень було виявлено нижченаведені небажані реакції на лікарський засіб. Жодне із явищ не було визнано дозозалежним.

З боку крові та лімфатичної системи: лейкопенія, тромбоцитопенія, агранулоцитоз, панцитопенія.

З боку імунної системи: реакції гіперчутливості, у тому числі гарячка, ангіоневротичний набряк та анафілактичні реакції/шок.

З боку обміну речовин та харчування: гіпонатріємія, гіпомагніємія, важка гіпомагніємія може призвести до гіпокальціємії; гіпомагніємія може також спричинити гіпокаліємію;

З боку психіки: безсоння, тривожність, незначна дезорієнтація, збудження, сплутаність свідомості, депресія, агресія, галюцинації.

З боку нервової системи:  головний біль, запаморочення, парестезії, порушення сну, почуття слабкості, сонливість, порушення смаку.

З боку органів зору: нечіткість зору, порушення зору.

З боку органів слуху та рівноваги: вертиго.

З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: раптове почуття хрипів або задишки (бронхоспазм).

З боку шлунково-кишкового тракту: біль у животі, запор, діарея, метеоризм, нудота/блювота, сухість у роті, стоматит, кандидоз шлунково-кишкового тракту, мікроскопічний коліт, поліпи фундальних залоз (доброякісні).

З боку гепатобіліарної системи: підвищений рівень печінкових ферментів, гепатит з жовтяницею або без неї, печінкова недостатність, енцефалопатія у пацієнтів з існуючими захворюваннями печінки.

З боку шкіри та підшкірної клітковини: дерматит, гіперемія, свербіж, висип, кропив'янка, алопеція, фоточутливість, мультиформна еритема, синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз (ТЕН), підгостра шкірна червона вовчак (див. розділ «Особливості застосування»).

Сторони скелетно-м'язової системи, сполучної тканини та кісток: артралгія, міалгія, перелом стегна, зап'ястя або хребта, м'язова слабкість.

З боку нирок та сечовидільної системи: інтерстиціальний нефрит, потемніння сечі.

З боку репродуктивної системи та молочних залоз: імпотенція, гінекомастія.

Загальні порушення та реакції в місці введення препарату: нездужання, периферичний набряк, посилене потовиділення.

В окремих випадках повідомлялося про необоротне порушення зору у тяжкохворих пацієнтів, які отримували омепразол у вигляді внутрішньовенної ін'єкції, особливо у великих дозах, але причинно-наслідковий зв'язок не встановлено.

Повідомлення про підозрювані побічні реакції

Повідомлення про підозрювані побічні реакції після реєстрації лікарського засобу дуже важливе. Це дозволяє постійно спостерігати за співвідношенням користь/ризик препарату. Медичних працівників просять повідомляти про підозрювані побічні реакції через національну систему звітності.

Інформація про наслідки передозування омепразолу у людини обмежена. Описано випадки застосування у дозах до 560 мг; також були отримані окремі повідомлення про пероральне застосування одноразових доз омепразолу, що досягали 2400 мг (у 120 разів вище звичайної рекомендованої дози). Зареєстровані випадки нудоти, блювання, запаморочення, біль у животі, діареї та головного болю. Також у поодиноких випадках повідомляли про апатію, депресію та сплутаність свідомості.

Описані симптоми були тимчасовими та повідомлень про серйозні наслідки не надходило. Швидкість виведення препарату не змінювалася (кінетика першого порядку) зі збільшенням доз препарату. При необхідності слід проводити симптоматичне лікування.

Під час проведення клінічних досліджень застосовували введення препарату в дозах до 270 мг протягом одного дня та до 650 мг протягом 3 днів, що не призвело до появи жодних дозозалежних небажаних реакцій.

Зберігати при температурі не вище 25 ºС в оригінальній упаковці. Зберігати у недоступному для дітей місці.

Препарат для лікування пептичної виразки та гастроезофагеальної рефлюксної хвороби.