Лікарський засіб призначений для перорального застосування.
Запорука успішного лікування діабету – це правильна дієта, регулярна фізична активність, а також періодична перевірка рівня глюкози у крові та сечі. Пероральні протидіабетичні препарати або інсулін не можуть компенсувати недотримання пацієнтом рекомендованої дієти.
Дозування визначається лікарем за результатами досліджень рівня цукру в крові та сечі.
Початкова доза глімепіриду становить 1 мг* на добу. Досягши належного контролю, дозу слід застосовувати для підтримуючої терапії.
Для різних режимів дозування існують таблетки з відповідною силою дії. Якщо глікемічний контроль недостатній, дозування необхідно поступово збільшувати, ґрунтуючись на даних цього контролю, з інтервалом приблизно 1-2 тижні між кожним етапом, до 2, 3* або 4 мг глімепіриду на добу.
Дозування більше 4 мг глімепіриду на добу дає найкращі результати лише у виняткових випадках. Максимальна рекомендована добова доза глімепіриду становить 6 мг.
У пацієнтів з недостатнім контролем максимальною добовою дозою метформіну можна розпочати супутню терапію глімепіридом.
При збереженні дози метформіну терапія глімепіридом починається з низької дози, яку слід збільшувати до максимальної добової дози в залежності від бажаного рівня метаболічного контролю. Комбіновану терапію слід розпочинати під ретельним медичним наглядом.
У хворих з недостатнім контролем максимальною добовою дозою глімепіриду в разі потреби може бути розпочато супутню терапію інсуліном. При збереженні дози глімепіриду лікування інсуліном починається з низької дози, яку слід збільшувати залежно від бажаного рівня метаболічного контролю. Комбіновану терапію слід розпочинати під ретельним медичним наглядом.
Зазвичай достатньо одноразової добової дози глімепіриду. Рекомендується приймати цю дозу безпосередньо перед або під час ситного сніданку або, якщо його немає, безпосередньо перед або під час першого основного їди. Якщо прийом дози був пропущений, не слід коригувати стан збільшення наступної дози. Таблетки слід ковтати повністю, запиваючи рідиною.
Якщо у пацієнта виникають гіпоглікемічні реакції на дозу 1 мг* глімепіриду, це вказує на те, що їх можна контролювати за допомогою однієї дієти.
Під час лікування, оскільки покращення контролю діабету пов'язане з вищою чутливістю до інсуліну, потреба в глімепіриді може знижуватися. Тому для запобігання гіпоглікемії необхідно розглянути тимчасове зниження дози або припинення лікування. Зміна дозування може бути необхідною при зміні маси тіла або способу життя хворого або при появі інших факторів, що збільшують ризик гіпо- або гіперглікемії.
Переведення з інших пероральних протидіабетичних препаратів на глімепірид.
Загалом переведення з інших пероральних протидіабетичних препаратів на глімепірид можливе. При переведенні на глімепірид слід враховувати силу дії та період напіввиведення попереднього препарату. У деяких випадках, особливо при застосуванні протидіабетичних препаратів із тривалим періодом напіввиведення (наприклад хлорпропамід), рекомендується перечекати період вимивання протягом кількох діб для мінімізації ризику гіпоглікемічних реакцій внаслідок адитивного ефекту двох засобів.
Рекомендована початкова доза глімепіриду становить 1 мг * на добу. Дозування глімепіриду можна поступово з урахуванням реакції на лікарський засіб, як було описано вище.
* Застосовувати глімепірид у відповідному дозуванні.
Переклад з інсуліну на глімепірид.
У виняткових випадках, якщо хворі на цукровий діабет II типу отримують терапію інсуліном, їм може бути показаний переведення на глімепірид. Переклад слід проводити під ретельним контролем.
Особливості застосування
Олтар® необхідно застосовувати безпосередньо перед або під час вживання їжі.
При нерегулярному вживанні їжі або пропуску прийому їжі лікування глімепіридом може призвести до гіпоглікемії. Можливі симптоми гіпоглікемії: головний біль, сильне відчуття голоду, нудота, блювання, втомлюваність, сонливість, розлади сну, збуджений стан, агресивність, ослаблення концентрації уваги, тривожність, збільшення часу реакції, депресія, сплутаність свідомості, розлади мовлення та зору, афазія, тремор, парез, сенсорні порушення, запаморочення, безпорадність, втрата самоконтролю, делірій, церебральні судоми, сонливість та втрата свідомості аж до розвитку коми, поверхневе дихання та брадикардія. Крім цього, можуть бути присутні ознаки адренергічної контррегуляції, такі як потовиділення, липка шкіра, відчуття тривоги, тахікардія, артеріальна гіпертензія, прискорене серцебиття, стенокардія та серцеві аритмії.
Клінічна картина тяжкого нападу гіпоглікемії може нагадувати клінічну картину інсульту.
Симптоми гіпоглікемії майже завжди можна швидко усунути негайним вживанням вуглеводів (цукру). Штучні замінники цукру неефективні.
Про інші препарати сульфонілсечовини відомо, що гіпоглікемія може повторюватися, незважаючи на успішні початкові заходи.
Тяжка або тривала гіпоглікемія, що лише тимчасово контролюється звичайними кількостями цукру, вимагає негайного лікування та зрідка – госпіталізації.
Розвитку гіпоглікемії можуть сприяти такі фактори: небажання або нездатність хворого до співпраці з лікарем (найчастіше – у пацієнтів літнього віку); недостатнє, нерегулярне харчування, пропуск прийомів їжі або періоди голодування; невідповідність між фізичним навантаженням і прийомом вуглеводів; зміни в дієті; вживання алкоголю, особливо у поєднанні з пропуском прийомів їжі; порушення функції нирок; серйозне порушення функції печінки; передозування глімепіридом; деякі некомпенсовані захворювання ендокринної системи, що впливають на обмін вуглеводів або контррегуляцію гіпоглікемії (наприклад при певних порушеннях функції щитовидної залози, недостатності функції передньої долі гіпофіза або кори надниркових залоз); одночасний прийом деяких інших лікарських засобів (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).
Лікування глімепіридом вимагає регулярного контролю рівня цукру в крові та сечі.
Крім того, рекомендується визначати рівень глікозильованого гемоглобіну.
Під час лікування глімепіридом необхідно регулярно контролювати показники функції печінки, крові (особливо кількість лейкоцитів і тромбоцитів).
У стресовій ситуації (наприклад травми, термінові оперативні втручання, інфекційні захворювання з гарячкою та ін.) може бути показане тимчасове переведення на інсулін.
Досвіду застосування глімепіриду хворим із тяжким порушенням функції печінки та пацієнтам, які перебувають на діалізі, немає. Пацієнтам із тяжкими порушеннями функції нирок або печінки показане переведення на інсулін.
Лікування хворих із недостатністю глюкозо-6-фосфатдегідрогенази препаратами сульфонілсечовини може спричинити гемолітичну анемію. Оскільки глімепірид належить до класу препаратів сульфонілсечовини, його слід приймати з обережністю пацієнтам з недостатністю глюкозо-6-фосфатдегідрогенази та розглянути альтернативні лікарські засоби, що не містять сульфонілсечовину.
Цей лікарський засіб містить лактози моногідрат, тому його не слід застосовувати хворим із рідкісною спадковою непереносимістю галактози, недостатністю лактази або синдромом глюкозо-галактозної мальабсорбції.