Симптоми залежать головним чином від рівня гіперактивності матки, незалежно від наявності підвищеної чутливості до лікарського засобу. Гіперстимуляція може призвести до сильних (гіпертонічним) і тривалим (тетанічним) скорочень або до стрімких пологів з характерним базовим тонусом в 15-20 і більше мм водн. ст., що вимірюється між двома скороченнями, а також може викликати розрив тіла або шийки матки, піхви, кровотечу в післяпологовому періоді, матково-плацентарну гіпоперфузію, уповільнення серцевої діяльності плода, гіпоксію, гіперкапнію та загибель плода.
Тривале застосування препарату у великих дозах (40-50 мл/хв) може супроводжуватися серйозним ускладненням – гіпергідратацією, обумовленою антидіуретичним ефектом окситоцину. Лікування полягає в припиненні інфузії окситоцину, обмеження вживання рідини, у застосуванні діуретиків, внутрішньовенного введення гіпертонічного сольового розчину, коригуванні електролітного балансу, купіруванні судом барбітуратами та забезпеченні симптоматичного лікування в спеціалізованому стаціонарі для догляду за пацієнткою.
Особливості застосування
За винятком особливих випадків, застосування окситоцину не рекомендується при:
- передчасних пологах;
- хірургічні операції на шийці матки або матці в анамнезі, включаючи кесарів розтин;
- надмірне розтягування матки;
- багатоплідної вагітності;
- інвазивна карцинома шийки матки.
До моменту вставки головки або таза плода у вхід таза матері застосовувати окситоцин для індукції пологів не можна. Визначення так званих особливих випадків, обумовлених поєднанням різних факторів, є завданням лікаря. Перш ніж приступити до застосування окситоцину, слід ретельно зважити очікувані сприятливі ефекти терапії та небезпеки (можливі гіпертонус та тетанія матки).
З метою індукції пологів та посилення скорочувальної діяльності матки окситоцин застосовують виключно внутрішньовенно, у стаціонарі та при відповідному лікарському спостереженні.
Щоб уникнути ускладнень під час введення окситоцину, слід постійно контролювати:
- скорочення матки;
- частоту серцевих скорочень плода та породіллі;
- артеріальний тиск (АТ) породіллі.
При перших ознаках гіперактивності матки слід негайно припинити введення окситоцину; в результаті цього маткові скорочення, викликані препаратом, зазвичай вщухають.
При адекватному застосуванні окситоцин тягне за собою маткові скорочення, подібні до нормальних пологів. Надмірна стимуляція, що виникає при неправильному застосуванні лікарського засобу, небезпечна як для породіллі, так і для плода.
Стимуляції родової діяльності слід уникати при загибелі плода в матці та/або за наявності меконію в навколоплідних водах, оскільки це може призвести до емболії навколоплідними водами.
Необхідно мати на увазі, що у випадках підвищеної чутливості до препарату гіпертонічні скорочення можливі при застосуванні звичайних доз препарату. Слід враховувати можливість посилення кровотечі та розвитку афібриногенемії.
Окситоцин не слід застосовувати протягом тривалого часу пацієнткам зі стійкою до окситоцину слабкістю пологової діяльності, тяжким токсикозом та прееклампсією або тяжкими серцево-судинними розладами.
Окситоцин не слід застосовувати у вигляді внутрішньовенної ін'єкції, оскільки це може спричинити гостру короткочасну гіпотонію, що супроводжується припливами та рефлекторною тахікардією.
Окситоцин слід застосовувати з обережністю пацієнтам зі схильністю до ішемії міокарда у зв'язку з серцево-судинними захворюваннями (наприклад, гіпертрофічна кардіоміопатія, вада серця та/або ішемічна хвороба серця, у тому числі спазм коронарних артерій) та щоб уникнути значних змін артеріального тиску частоти серцевих скорочень у цих пацієнтів.
Окситоцин слід призначати з обережністю пацієнтам з «синдромом подовженого інтервалу QT» або зі зв'язаними з ним симптомами, а також пацієнтам, які приймають препарати, що подовжують інтервал QT.
Відомі випадки летального результату для породіллі внаслідок реакцій підвищеної чутливості, гіпертонічних епізодів, субарахноїдального крововиливу, розриву матки, а також випадки загибелі плода з різних причин при парентеральному застосуванні препарату з метою індукції пологів та стимуляції маткових.
Дисеміноване внутрішньосудинне згортання
У поодиноких випадках при фармакологічній індукції пологів із застосуванням утеротонічних препаратів, включаючи окситоцин, спостерігається підвищений ризик розвитку синдрому дисемінованого внутрішньосудинного згортання (ДВЗ) у післяпологовий період. Цей ризик безпосередньо пов'язаний з фармакологічною індукцією, а не із застосуванням конкретного препарату. Ризик підвищений передусім у жінок, які мають додаткові фактори ризику ДВЗ: вік понад 35 років, ускладнений перебіг вагітності (наприклад, гестаційний діабет, артеріальна гіпертензія, гіпотиреоз), термін гестації понад 40 тижнів. Таким жінкам окситоцин та альтернативні лікарські засоби необхідно застосовувати з обережністю, лікар має враховувати можливість розвитку ДВЗ.
Гіпергідратація
Оскільки окситоцин має слабку антидіуретичну дію, тривале введення високих доз препарату спільно з введенням великого об'єму рідини (наприклад, при лікуванні загрозливого або невдалого аборту або кровотечі у післяпологовому періоді) може спричинити гіпергідратацію у поєднанні з гіпонатріємією. При введенні окситоцину та внутрішньовенному введенні рідин спостерігається комбіноване антидіуретичне дію, в результаті якого виникає гіперволемія з розвитком гемодинамічної форми гострого набряку легень без гіпонатріємії. Щоб уникнути цих рідкісних ускладнень, при введенні високих доз окситоцину протягом тривалого часу слід дотримуватись наступних правил безпеки: використовувати розчинник, що містить електроліти (не декстрози) інфузії рідин, слід проводити в невеликих обсягах (при індукції або стимуляції родової діяльності на пізніх термінах вагітності допускається введення окситоцину в концентраціях, що перевищують рекомендовані); пероральний прийом рідин має бути обмежений; необхідно вести запис балансу рідин; При підозрі на порушення електролітного балансу показано лабораторне дослідження вмісту електролітів.
Анафілаксія у жінок з алергією на латекс.
У поодиноких випадках при фармакологічній індукції пологів із застосуванням утеротонічних препаратів, включаючи окситоцин, спостерігається підвищений ризик розвитку синдрому дисемінованого внутрішньосудинного згортання (ДВС) у післяпологовий період. Цей ризик безпосередньо пов'язаний з фармакологічною індукцією, а не з застосуванням. Ризик підвищений насамперед у жінок, які мають додаткові фактори ризику ДВЗ: вік понад 35 років, ускладнений перебіг вагітності (наприклад, гестаційний діабет, артеріальна гіпертензія, гіпотиреоз), термін гестації більше 40 тижнів. Таким жінкам окситоцин та альтернативні лікарські засоби необхідно застосовувати з обережністю, лікар має враховувати можливість розвитку ДВЗ.
Гіпергідратація
Оскільки окситоцин має слабку антидіуретичну дію, тривале введення високих доз препарату спільно з введенням великого об'єму рідини (наприклад, при лікуванні загрозливого або невдалого аборту або кровотечі у післяпологовому періоді) може спричинити гіпергідратацію у поєднанні з гіпонатріємією. При введенні окситоцину та внутрішньовенному введенні рідин спостерігається комбіноване антидіуретичне дію, в результаті якого виникає гіперволемія з розвитком гемодинамічної форми гострого набряку легень без гіпонатріємії. Щоб уникнути цих рідкісних ускладнень, при введенні високих доз окситоцину протягом тривалого часу слід дотримуватись наступних правил безпеки: використовувати розчинник, що містить електроліти (не декстрози); інфузії рідин слід проводити в невеликих обсягах (при індукції або стимуляції пологової діяльності на пізніх термінах вагітності допускається введення окситоцину в концентраціях, що перевищують рекомендовані); пероральний прийом рідин має бути обмежений; необхідно вести запис балансу рідин; При підозрі на порушення електролітного балансу показано лабораторне дослідження вмісту електролітів.
Анафілаксія у жінок з алергією на латекс.