Дозу визначати з урахуванням індивідуальної чутливості вагітної та плода.
Для індукції або стимуляції пологової діяльності окситоцин застосовувати винятково у вигляді внутрішньовенної краплинної інфузії. Дотримання запропонованої швидкості інфузії обов’язкове. Для безпечного застосування окситоцину необхідне використання інфузійної помпи або іншого подібного пристосування, а також проведення моніторингу маткових скорочень і серцевої діяльності плода. У випадку надмірного посилення скорочувальної діяльності матки слід одразу ж зупинити інфузію, у результаті надлишкова м’язова активність матки швидко знижується.
Інфузію окситоцину не можна проводити протягом перших 6 годин після застосування вагінальних простагландинів.
1. Перш ніж приступити до введення препарату, слід розпочати вводити 0,9 % розчин натрію хлориду, який не містить окситоцин.
2. Для приготування стандартного розчину для інфузії: вміст 1 ампули − 1 мл (5 МО) окситоцину розчинити в стерильних умовах у 1000 мл розчинника (0,9 % розчин натрію хлориду, 5 % розчин глюкози) і ретельно перемішати, обертаючи ємність. В 1 мл приготованого таким чином розчину міститься 5 mМО окситоцину. Для точного дозування інфузійного розчину слід застосовувати інфузійну помпу або інший подібний пристрій.
3. Швидкість введення початкової дози не повинна перевищувати 0,5−4 mМО/хв. Кожні 20−40 хвилин її можна збільшувати на 1−2 mМО/хв, поки не буде досягнуто бажаного ступеня скорочувальної діяльності матки. Після досягнення бажаної частоти маткових скорочень, що відповідає нормальній пологовій діяльності, при відсутності ознак фетального дистресу і при розкритті зіва матки на 4−6 см можна поступово зменшити швидкість інфузії у темпі, подібному до її прискорення. На пізніх термінах вагітності проведення інфузії з більшою швидкістю вимагає обережності, лише в рідкісних випадках може знадобитися швидкість, що досягає 8−9 mМО/хв. У разі передчасних пологів може знадобитися прискорене введення окситоцину, у поодиноких випадках швидкість може перевищувати 20 mМО/хв.
Якщо у жінки на останніх або близьких до них термінах вагітності не було досягнуто адекватної скоротливої діяльності матки після інфузії у загальній кількості 5 МО окситоцину, то рекомендується припинити спроби стимуляції пологів. Стимуляція пологів може бути поновлена на наступний день, починаючи з дози 0,5−4 mМО/хв.
4. Слід контролювати серцебиття плода, тонус матки у спокої, частоту, тривалість і силу її скорочень.
5. У разі маткової гіперактивності або фетального дистресу слід негайно припинити введення окситоцину. Породіллі слід забезпечити кисневу терапію. Стан породіллі та плода мають перебувати під контролем лікаря-фахівця.
Контроль маткових кровотеч у післяпологовому періоді:
а) внутрішньовенна інфузія (краплинний метод): у 1000 мл розчинника (0,9 % розчин натрію хлориду, 5 % розчин глюкози) розчинити 10−40 МО окситоцину, для профілактики маткової атонії зазвичай необхідно 20−40 mМО/хв окситоцину;
б) внутрішньом’язове введення: 1 мл (5 МО) окситоцину після відділення плаценти.
Ад’ювантна терапія при неповному аборті або аборті, що не відбувся.
Внутрішньовенна інфузія 10 МО окситоцину в 500 мл 0,9 % розчину натрію хлориду або суміші 5 % глюкози з 0,9 % розчином натрію хлориду зі швидкістю 20−40 крапель/хв.
Діагностика матково-плацентарної недостатності (навантажувальний тест із окситоцином).
Почати внутрішньовенну інфузію зі швидкістю 0,5 mМО/хв і кожні 20 хвилин подвоювати швидкість, поки не буде досягнута ефективна доза, що зазвичай становить 5−6 mМО/хв, максимум 20 mМО/хв. Після появи протягом 10-хвилинного періоду 3 помірних скорочень тривалістю по 40−60 секунд кожне слід припинити введення окситоцину і простежити за зміною, тобто уповільненням серцевої діяльності плода.
Спосіб застосування
Внутрішньовенні краплинні інфузії або внутрішньомʼязові інʼєкції.
Окситоцин можна вводити тільки парентерально (або внутрішньовенно, або внутрішньомʼязово).
Окремі категорії пацієнток
Пацієнтки літнього віку
Дослідження за участю пацієнток літнього віку (старше 65 років) не проводилися.
Ниркова та печінкова недостатність
Дослідження за участю пацієнток з нирковою та печінковою недостатністю не проводилися.
Особливості застосування
За винятком особливих випадків, застосування окситоцину не рекомендується в таких ситуаціях:
- передчасні пологи;
- пограничний ступінь клінічно вузького таза (невідповідність розмірів голівки плода і таза породіллі);
- великі хірургічні втручання на шийці або тілі матки в анамнезі, включаючи кесарів розтин;
- надмірне розтягнення матки;
- численні пологи;
- інвазивний рак шийки матки;
Окситоцин не можна вводити до моменту вставляння голівки або сідниць плода в малий таз.
Виявлення особливих випадків, обумовлених сполученнями різних факторів, є завданням лікаря. Слід ретельно оцінити можливі позитивні ефекти терапії окситоцином та ризик розвитку рідкісних, але серйозних явищ − гіпертонусу або тетанії матки.
З метою індукції пологів і посилення скорочувальної діяльності матки окситоцин застосовують винятково внутрішньовенно, у стаціонарі і при відповідному лікарському нагляді. Кожна пацієнтка, яка одержує інфузію окситоцину, повинна перебувати під постійним наглядом лікаря, що має досвід застосування препарату.
Щоб уникнути ускладнень під час введення окситоцину, необхідний постійний контроль наступних показників:
- скорочувальна діяльність матки;
- частота серцевих скорочень породіллі і плоду;
- артеріальний тиск породіллі.
При виникненні гіперактивності матки введення окситоцину потрібно негайно припинити; маткові скорочення, викликані окситоцином, зазвичай слабшають незабаром після відміни препарату.
При правильному застосуванні окситоцин викликає маткові скорочення, подібні до нормальних пологів. Надмірна стимуляція, що виникає при неправильному застосуванні препарату, небезпечна як для породіллі, так і для плода.
При наявності гіперчутливості до окситоцину розвиток гіпертонічних скорочень матки можливий, незважаючи на правильний вибір дози і відповідний медичний нагляд.
При введенні лікарського засобу слід враховувати ймовірність посилення крововтрати і розвитку афібриногенемії.
Стимуляції родової діяльності слід уникати у разі загибелі плода в матці та/або при наявності меконію в навколоплідних водах, оскільки це може призвести до емболії навколоплідними водами.
Окситоцин не слід застосовувати при тяжких захворюваннях серцево-судинної системи, а також протягом тривалого часу – при слабкості родової діяльності, стійкої до окситоцину, або при вираженій преекламптичній токсемії.
Протипоказано внутрішньовенне болюсне введення окситоцину, оскільки це може спричинити гостру короткочасну гіпотонію з розвитком гіперемії і рефлекторної тахікардії.
З особливою обережністю окситоцин слід застосовувати у пацієнток, які страждають захворюваннями серцево-судинної системи (наприклад, гіпертрофічна кардіоміопатія, ураження клапанного апарату та (або) ішемічна хвороба серця, в тому числі спазм коронарних артерій) і мають схильність до ішемії міокарда, щоб уникнути значних змін артеріального тиску і частоти серцевих скорочень.
Окситоцин слід призначати з обережністю пацієнтам із синдромом подовженого інтервалу QT або повʼязаними з ним симптомами, а також пацієнтам, які приймають препарати, що подовжують інтервал QT.
На тлі парентерального введення препарату з метою збудження пологів або посилення скорочувальної діяльності матки на першій і другій стадії пологів описані летальні випадки породіллі внаслідок розвитку реакцій гіперчутливості, субарахноїдального крововиливу та розриву матки, а також випадки загибелі плода з різних причин.
Дисеміноване внутрішньосудинне згортання
У рідкісних випадках при фармакологічній індукції пологів із застосуванням утеротонічних препаратів, включаючи окситоцин, спостерігається підвищений ризик розвитку синдрому дисемінованого внутрішньосудинного згортання (ДВЗ) в післяпологовому періоді. Цей ризик повʼязаний безпосередньо з фармакологічною індукцією, а не із застосуванням конкретного препарату. Ризик насамперед підвищений у жінок, що мають додаткові фактори ризику ДВЗ: вік старше 35 років, ускладнений перебіг вагітності (наприклад, гестаційний діабет, артеріальна гіпертензія, гіпотиреоз), термін гестації понад 40 тижнів. У таких жінок окситоцин і альтернативні лікарські засоби необхідно застосовувати з обережністю, а лікар повинен враховувати можливість розвитку ДВЗ.
Гіпергідратація
Оскільки окситоцин чинить слабку антидіуретичну дію, тривале в/в введення високих доз препарату спільно із введенням великого обʼєму рідини може викликати гіпергідратацію в поєднанні з гіпонатріємією. При введенні окситоцину та в/в введенні рідин спостерігається комбінована антидіуретична дія, в результаті якої виникає гіперволемія з подальшим розвитком гемодинамічної форми гострого набряку легенів без гіпонатріємії. Щоб уникнути цих рідкісних ускладнень, при введенні високих доз окситоцину протягом тривалого часу слід дотримуватися таких правил безпеки: використовувати розчинник, що містить електроліти (не декстрозу); інфузії рідин слід проводити в невеликих обсягах (при індукції або стимуляції пологової діяльності на пізніх термінах вагітності допускається введення окситоцину в концентраціях, що перевищують рекомендовані); пероральний прийом рідин повинен бути обмежений; необхідно вести запис балансу рідин; при підозрі на порушення електролітного балансу показано лабораторне дослідження вмісту електролітів.
Окситоцин протипоказаний пацієнтам, які мають в анамнезі гіперчутливість до препарату.
Не можна використовувати одночасно різні шляхи введення окситоцину.
Окситоцин можна вводити лише одним способом введення (або внутрішньовенно, або внутрішньомʼязово).