Оксітоцин розчин для ін'єкцій, 5МО/мл, 1 мл в ампулах, 10 шт.

По 1 мл у ампулі. По 5 ампул у блістері, по 2 блістери у пачці з картону.

Розчин для ін’єкцій.

Основні фізико-хімічні властивості: прозора безбарвна рідина із специфічним запахом.

Клініко-фармакологічні властивості окситоцину подібні з властивостями ендогенного окситоцину задньої частки гіпофіза. Мускулатура матки містить чутливі до окситоцину рецептори сімейства G-протеїнозалежних рецепторів. Окситоцин спричиняє скорочення гладкої мускулатури матки, збільшуючи внутрішньоклітинну концентрацію кальцію, імітуючи таким чином родові перейми при нормальній, спонтанній скорочувальній діяльності матки і тимчасово перешкоджаючи кровотоку в матці.

Зі збільшенням амплітуди і тривалості м’язових скорочень відбувається розширення і згладжування шийки матки. По мірі розвитку вагітності кількість рецепторів до окситоцину і чутливість матки до нього зростають і до кінця вагітності досягають свого максимуму. У певних кількостях окситоцин здатний підсилити скорочувальну здатність матки до рівня, характерного для мимовільної родової діяльності аж до тетанічного стану.

Окситоцин спричиняє скорочення міоепітеліальних клітин, прилеглих до альвеол грудної залози, і тим самим сприяє виділенню молока.

Впливаючи на гладку мускулатуру судин, окситоцин спричиняє вазодилатацію, збільшує кровоток у нирках, коронарних судинах та судинах головного мозку. При цьому артеріальний тиск залишається зазвичай незмінним, проте при внутрішньовенному введенні великих доз або концентрованого розчину окситоцину артеріальний тиск може тимчасово знижуватися з розвитком рефлекторної тахікардії і рефлекторного збільшення серцевого викиду. Слідом за деяким початковим зниженням артеріального тиску настає тривале, хоча і невелике, його підвищення.

На відміну від вазопресину, окситоцин має слабку антидіуретичну дію. Гіпергідратація можлива при одночасному застосуванні окситоцину з великими кількостями безелектролітних рідин і/або при швидкому введенні.

При внутрішньовенному введенні дія окситоцину на матку проявляється майже миттєво і триває протягом години. При внутрішньом’язовому введенні міотонічна дія настає у перші 3–7 хвилин і триває протягом 2–3 годин.

Подібно до вазопресину окситоцин розподіляється по всьому позаклітинному простору. Невеликі кількості окситоцину, вірогідно, потрапляють у кровообіг плода.

Період напіввиведення окситоцину становить 1–6 хвилин, він коротший у пізньому періоді вагітності та в період годування груддю. Більша частина препарату піддається швидкому метаболізму в печінці та нирках. У процесі ензимного гідролізу окситоцин інактивується, головним чином під дією тканинної окситокінази (окситокіназа знаходиться також у плаценті і плазмі крові). Лише невелика кількість окситоцину виводиться з сечею у незміненому вигляді.

Ниркова недостатність

Дослідження за участю пацієнтів з нирковою недостатністю не проводилися. Однак, враховуючи шлях виведення і погіршення ниркової екскреції окситоцину через антидіуретичну дію, існує ймовірність кумуляції і пролонгованої дії окситоцину.

Печінкова недостатність

Дослідження за участю пацієнтів із печінковою недостатністю не проводилися. Зміна фармакокінетики препарату у пацієнтів з порушенням функції печінки малоймовірна, оскільки фермент, що метаболізує окситоцин (окситокіназа), знаходиться не тільки в печінці, а активність окситокінази в плаценті значно збільшується до моменту пологів. Таким чином, біотрансформація окситоцину в умовах порушеної функції печінки не викличе значної зміни метаболічного кліренсу окситоцину.

Гормони задньої частки гіпофіза. Окситоцин та аналоги. Окситоцин. Код АТХ Н01ВВ02.

Є повідомлення про тяжку артеріальну гіпертензію, коли окситоцин призначали через 3–4 години після профілактичного введення вазоконстрикторів сумісно з каудальною анестезією. Анестезія за допомогою циклопропану, енфлурану, галатону, ізофлурану може змінити вплив окситоцину на серцево-судинну систему, приводячи до несподіваних результатів, таких як артеріальна гіпотензія. Також відомо, що одночасне застосування окситоцину і циклопропанової анестезії може спричинити синусову брадикардію та атріовентрикулярний ритм.

Окситоцин слід призначати з обережністю пацієнтам, які приймають препарати, що можуть подовжувати інтервал QTс.

Простагландини посилюють дію окситоцину, тому їх одночасне застосування не рекомендується. У зв’язку з підсиленням скорочувальної діяльністю матки слід дотримуватися обережності при послідовному використанні простагландинів та окситоцину.

Одночасне застосування окситоцину з іншими індукторами пологів або аборту може призвести до гіпертонії матки (підвищення тонусу) і розриву матки або травми шийки, наприклад, застосування простагландинів може збільшити стимуляцію родової діяльності та стимуляцію мускулатури матки. Тому під час застосування препарату у пацієнтів необхідно строго контролювати: кислотно-лужний баланс; частоту, тривалість та силу скорочень матки; серцебиття плода; серцеві скорочення і артеріальний тиск матері; тонус матки; рідинний баланс.

діюча речовина: окситоцин;

1 мл містить 5 МО окситоцину;

допоміжні речовини: хлорбутанол гемігідрат, вода для ін’єкцій.

Окситоцин не впливає на здатність керувати транспортними засобами та механізмами. Препарат застосовують в умовах стаціонару.

Немає жодних відомих показань для застосування у І триместрі вагітності, крім як у зв’язку зі спонтанним або штучним перериванням вагітності. Широкий досвід застосування окситоцину і його хімічна структура та фармакологічні властивості вказують на те, що при застосуванні препарату відповідно до показань він не впливає на формування вад розвитку плода.

У невеликих кількостях проникає у грудне молоко. У випадках застосування препарату для зупинки маткової кровотечі годування груддю можливе тільки після закінчення курсу лікування окситоцином.

Окситоцин застосовується для збудження та стимуляції скорочувальної діяльності матки.

Показання до застосування у допологовий період

Індукція пологів

Індукція пологової діяльності за допомогою окситоцину показана на останніх або близьких до них термінах вагітності за наявності артеріальної гіпертензії (наприклад, прееклампсія, еклампсія або за наявності серцево-судинного та ниркового захворювання), еритробластоз плода, материнський або гестаційний цукровий діабет, дородова кровотеча або розродження, передчасний розрив плодових оболонок, при яких не відбувається спонтанної скорочувальної діяльності матки.

Планова індукція скорочувальної діяльності матки за допомогою окситоцину може бути показана при переношеній вагітності (більше 42 тижнів). Індукція скоротливої ​​діяльності матки може бути показана у випадках внутрішньоутробної смерті плода, внутрішньоутробної затримки розвитку плода.

Посилення скоротливої ​​діяльності матки

У першому або другому періоді пологів можна застосовувати внутрішньовенно у вигляді інфузії для посилення сутичок при тривалих пологах або дисфункціональної інертності матки.

Показання у післяпологовий період

При гіпотонії матки для зупинки післяпологової кровотечі.

Інші показання до застосування

Ад'ювантної терапії при неповному аборті або аборті, що не відбувся.

Застосування для діагностики

Для визначення ембріонально-плацентарної дихальної здатності плода (навантажувальний тест із окситоцином).

Окситоцин, розчин для ін’єкцій, протипоказаний у таких випадках:

• клінічно вузький таз;
• несприятливе положення плода, що перешкоджає спонтанному розродженню без попереднього втручання (поперечне положення плода);
• так звані акушерські екстрені ситуації, в яких співвідношення користі до ризику для плода або породіллі вимагає хірургічного втручання;
• фетальний дистрес задовго до термінальних строків вагітності;
• застосування при відсутності скоротливої діяльності матки або вираженій токсемії;
• гіпертонічний характер маткових скорочень;
• гіперчутливість до компонентів лікарського засобу;
• індукція або збільшення скорочувальної діяльності матки у випадках, коли вагінальні пологи протипоказані, наприклад, при передлежанні або випаданні пуповини, повному передлежанні плаценти або передлежанні судин;
• дистонія;
• тяжкі серцево-судинні розлади.

Дозу визначати з урахуванням індивідуальної чутливості вагітної та плода.

Для індукції або стимуляції родової діяльності окситоцин застосовувати виключно у вигляді внутрішньовенної краплинної інфузії. Дотримання запропонованої швидкості інфузії є обов'язковим. Для безпечного застосування окситоцину необхідне використання інфузійної помпи або іншого подібного пристрою, а також проведення моніторингу маткових скорочень та серцевої діяльності плода. У разі надмірного посилення скорочувальної діяльності матки слід відразу ж зупинити інфузію, внаслідок чого надлишкова м'язова активність матки швидко знижується.

Інфузію окситоцину не можна проводити протягом перших 6 годин після застосування вагінальних простагландинів.

1. Перш ніж приступити до введення препарату, слід почати вводити фізіологічний розчин, що не містить окситоцину.

2. Для приготування стандартного розчину для інфузії вміст 1 ампули – 1 мл (5 МО) окситоцину розчинити в стерильних умовах 1000 мл розчинника (0,9% розчин натрію хлориду, 5% розчин глюкози) і ретельно перемішати, обертаючи ємність. В 1 мл приготовленого таким чином розчину міститься 5 mМЕ окситоцину. Для точного дозування інфузійного розчину слід застосовувати інфузійну помпу або інший пристрій.

3. Швидкість введення початкової дози не повинна перевищувати 0,5–4 мм МЕ/хв. Кожні 20-40 хвилин її можна збільшувати на 1-2 mМЕ/хв, поки не буде досягнутий бажаний ступінь скорочувальної діяльності матки. Після досягнення бажаної частоти маткових скорочень, що відповідає нормальній родовій діяльності, за відсутності ознак фетального дистресу і при розкритті зіва матки на 4-6 см можна поступово знизити швидкість інфузії в темпі, подібному до її прискорення. На пізніх термінах вагітності проведення інфузії з більшою швидкістю потребує обережності, лише в поодиноких випадках може знадобитися швидкість, що досягає 8–9 мм МЕ/хв. У разі передчасних пологів може знадобитися прискорене введення окситоцину, рідко швидкість може перевищувати 20 mМЕ/хв.

Якщо у жінки на останніх або близьких до них термінах вагітності не було досягнуто адекватної скорочувальної діяльності матки після інфузії у загальній кількості 5 МО окситоцину, то рекомендується припинити спроби стимуляції пологів. Стимуляція пологів може бути відновлена ​​наступного дня, починаючи з дози 0,5–4 mМЕ/хв.

4. Слід контролювати серцебиття плода, тонус матки у спокої, частоту, тривалість та силу її скорочень.

5. При матковій гіперактивності або фетальному дистресі слід негайно припинити введення окситоцину. Породіллі слід забезпечити кисневу терапію. Стан породіллі та плода повинні бути під контролем лікаря-фахівця.

Контроль маткових кровотеч у післяпологовому періоді:

а) внутрішньовенна інфузія (капельний метод): в 1000 мл розчинника (0,9% розчин натрію хлориду, 5% розчин глюкози) розчинити 10-40 МО окситоцину, для профілактики маткової атонії зазвичай необхідно 20-40 mМЕ/хв;

б) внутрішньом'язове введення 1 мл (5 ОД) окситоцину після відділення плаценти.

Ад'ювантна терапія при неповному аборті або аборті, що не відбувся.

Внутрішньовенна інфузія 10 МО окситоцину в 500 мл 0,9% розчину натрію хлориду або суміші 5% декстрози з фізіологічним розчином зі швидкістю 20-40 крапель/хв.

Діагностика матково-плацентарної недостатності (навантажувальний тест із окситоцином).

Почати інфузію зі швидкістю 0,5 mМЕ/хв і кожні 20 хвилин подвоювати швидкість доти, доки не буде досягнуто ефективної дози, яка зазвичай становить 5-6 МЕ/хв, максимум – 20 mМЕ/хв. Після появи протягом 10-хвилинного періоду 3 помірних скорочень тривалістю по 40-60 секунд слід припинити введення окситоцину і простежити за зміною, тобто уповільненням серцевої діяльності плода.

Спосіб застосування

Внутрішньовенні краплинні інфузії або внутрішньом'язові ін'єкції. Окситоцин можна вводити лише парентерально (або внутрішньовенно, або внутрішньом'язово).

Особливі категорії пацієнток

Пацієнтки похилого віку

Дослідження за участю пацієнток похилого віку (старше 65 років) не проводилися.

Ніркова та печінкова недостатність

Дослідження за участю пацієнток з нирковою та печінковою недостатністю не проводилися.

Особливості застосування

За винятком особливих випадків застосування окситоцину не рекомендується при:

• передчасних пологах;
• хірургічних операціях на шийці матки або матці в анамнезі, включаючи кесарів розтин;
• надмірному розтягуванны матки;
• багатоплідної вагітності;
• інвазивній карциномі шийки матки.

До моменту вставки головки або тазу плода у вхід тазу матері застосовувати окситоцин для індукції пологів не можна. Визначення так званих «особливих випадків», обумовлених сполуками різних факторів, є завданням лікаря. Перш ніж приступити до застосування окситоцину, слід ретельно зважити очікувані позитивні ефекти терапії та небезпеку (можливі гіпертонус та тетанія матки).

З метою індукції пологів та посилення скорочувальної діяльності матки окситоцин застосовують виключно внутрішньовенно, у стаціонарі та при відповідному лікарському спостереженні. Кожна пацієнтка, яка отримує інфузію окситоцину, повинна перебувати під постійним наглядом лікаря, який має досвід застосування препарату.

Щоб уникнути ускладнень під час введення окситоцину, слід постійно контролювати:

• скорочення матки;
• частоту серцевих скорочень плода та породіллі;
• артеріальний тиск (АТ) породіллі.

При перших ознаках гіперактивності матки слід негайно припинити введення окситоцину; внаслідок цього маткові скорочення, спричинені препаратом, зазвичай вщухають.

При адекватному застосуванні окситоцин викликає маткові скорочення, подібні до нормальних пологів. Надмірна стимуляція, що виникає при неправильному застосуванні лікарського засобу, є небезпечною як для породіллі, так і для плода.

Стимуляції родової діяльності слід уникати у разі загибелі плода в матці та/або за наявності меконію у навколоплідних водах, оскільки це може призвести до емболії навколоплідними водами.

Необхідно мати на увазі, що у випадках підвищеної чутливості до препарату гіпертонічні скорочення можливі при застосуванні звичайних доз препарату. Слід враховувати можливість посилення кровотечі та розвитку афібриногенемії.

Окситоцин не слід застосовувати протягом тривалого часу пацієнткам із стійкою до окситоцину слабкістю пологової діяльності, з тяжким токсикозом та прееклампсією або тяжкими серцево-судинними розладами.

Окситоцин не слід застосовувати у вигляді внутрішньовенних ін'єкцій, оскільки це може спричинити гостру короткочасну гіпотонію, що супроводжується припливами та рефлекторною тахікардією. 

Окситоцин слід застосовувати з обережністю пацієнтам зі схильністю до ішемії міокарда через серцево-судинні захворювання (наприклад, гіпертрофічна кардіоміопатія, порок серця та/або ішемічна хвороба серця, у тому числі спазм коронарних артерій), щоб уникнути значних змін артеріального тиску та частоти серцевих скорочень у цих пацієнтів. 

Окситоцин слід призначати з обережністю пацієнтам з «синдромом подовженого інтервалу QT» або пов'язаними з ним симптомами, а також пацієнтам, які приймають препарати, що подовжують інтервал QT.

Відомі випадки летального результату для породіллі внаслідок реакцій підвищеної чутливості, гіпертонічних епізодів, субарахноїдального крововиливу, розриву матки, а також випадки загибелі плода з різних причин під час парентерального застосування препарату з метою індукції пологів та стимуляції маткових скорочень.

Дисеміноване внутрішньосудинне згортання крові

У поодиноких випадках при фармакологічній індукції пологів із застосуванням утеротонічних препаратів, включаючи окситоцин, спостерігається підвищений ризик розвитку синдрому дисемінованого внутрішньосудинного згортання (ДВЗ) у післяпологовому періоді. Цей ризик пов'язаний безпосередньо з фармакологічною індукцією, а не із застосуванням конкретного препарату. Ризик, насамперед, підвищений у жінок, які мають додаткові фактори ризику ДВЗ: вік старше 35, ускладнений перебіг вагітності (наприклад, гестаційний діабет, артеріальна гіпертензія, гіпотиреоз), гестаційний термін понад 40 тижнів. Таким жінкам окситоцин та альтернативні лікарські засоби необхідно використовувати з обережністю, а лікар має враховувати можливість розвитку ДВЗ.

Гіпергідратація

Оскільки окситоцин має слабкий антидіуретичний ефект, тривале внутрішньовенне введення високих доз препарату у поєднанні з введенням високих доз рідини (наприклад, при лікуванні неповного або безперервного аборту або кровотечі в післяпологовому періоді) може викликати гіпергідратацію у поєднанні з гіпонатріємією. При введенні окситоцину та внутрішньовенному введенні рідини спостерігається комбінований антидіуретичний ефект, внаслідок чого виникає гіперволемія з подальшим розвитком гемодинамічної форми гострого набряку легень без гіпонатріємії. Щоб уникнути цих рідкісних ускладнень, при введенні високих доз окситоцину протягом тривалого часу слід дотримуватись таких правил безпеки: використовувати розчинник, який містить електроліти (не декстрозу); інфузії рідини слід проводити в невеликих обсягах (при індукції або стимуляції пологової діяльності на пізніх термінах вагітності допускається введення окситоцину в концентраціях, які перевищують рекомендовані); пероральний прийом рідини має бути обмежений; необхідно вести запис балансу рідини; при підозрі на порушення електролітного балансу показано лабораторне дослідження вмісту електролітів. 

Анафілаксія у жінок з алергією на латекс

Є повідомлення про анафілаксію після введення окситоцину у жінок з алергією на латекс. Через існуючу структурну гомологію між окситоцином та латексом латексна алергія/непереносимість може бути важливим фактором ризику розвитку анафілаксії після введення окситоцину.

Лікарський засіб протипоказаний пацієнткам, які мають в анамнезі гіперчутливість до окситоцину.

Окситоцин не можна одночасно вводити різними шляхами. Окситоцин можна вводити лише одним способом (або внутрішньовенно, або внутрішньом'язово).

Побічні реакції у породіль.

Побічні реакції у перинатальний період

Симптоми залежать, головним чином, від ступеня гіперактивності матки, незалежно від наявності підвищеної чутливості до лікарського засобу. Гіперстимуляція може призвести до сильних (гіпертонічних) і тривалих (тетанічних) скорочень або до стрімких пологів з характерним базовим тонусом в 15–20 і більше мм водн. ст., вимірюваним між двома скороченнями, а також може спричинити розрив тіла або шийки матки, піхви, кровотечу у післяпологовому періоді, матково-плацентарну гіпоперфузію, уповільнення серцевої діяльності плода, гіпоксію, гіперкапнію та загибель плода.

Тривале застосування препарату у великих дозах (40–50 мл/хв) може супроводжуватися серйозним ускладненням − гіпергідратацією, зумовленою антидіуретичним ефектом окситоцину. Лікування полягає у припиненні інфузії окситоцину, обмеженні вживання рідини, у застосуванні діуретиків, внутрішньовенному введенню гіпертонічного сольового розчину, коригуванны електролітного балансу, купіруванні судом барбітуратами та забезпеченні симптоматичного лікування у спеціалізованому стаціонарі для догляду за пацієнткою у стані коми.

Зберігати в оригінальній упаковці для захисту від дії світла при температурі від 2°С до 8°С. Зберігати у недоступному для дітей місці.

Окситоцин застосовують для стимуляції родової діяльності або її слабкості (при передчасному відходження навколоплідних вод). Призначають також для профілактики і лікування гіпотонічних маткових кровотеч в ранньому післяпологовому періоді (в тому числі для прискорення інволюції матки), для штучної стимуляції родової діяльності при ускладненнях вагітності, для посилення скорочувальної здатності матки при кесаревому розтині, посилення процесу лактації.