Лікарський засіб застосовувати внутрішньо за 1 годину до їди, оскільки при наявності їжі в шлунку всмоктування знижується.
Дозу лікарського засобу встановлювати індивідуально залежно від клінічної картини захворювання.
Початкова доза становить 1/2 таблетки (25 мг каптоприлу та 12,5 мг гідрохлортіазиду) 1 раз на добу.
У подальшому за необхідності підтримуючу дозу можна збільшити до 1 таблетки (50 мг каптоприлу та 25 мг гідрохлортіазиду) 1 раз на добу.
Максимальний терапевтичний ефект настає через 6-8 тижнів після початку лікування. Коректування дози слід проводити з 6-тижневими інтервалами, якщо клінічні прояви не вимагають швидшої зміни дозування. При недостатньому зниженні АТ у схему лікування можна включити додатково каптоприл і гідрохлортіазид у вигляді монопрепаратів. При цьому добова доза каптоприлу не повинна перевищувати 150 мг, гідрохлортіазиду – 50 мг.
Хворі на порушення функції нирок.
Оскільки каптоприл і гідрохлортіазид виводяться з організму переважно нирками, при порушенні їх функції рівень препаратів може зростати. Рекомендується зниження дози лікарського засобу: при кліренсі креатиніну від 30 до 80 мл/хв початкова доза становить 1/2 таблетки (25 мг каптоприлу та 12,5 мг гідрохлортіазиду) 1 раз на добу, вранці.
Особливості застосування
Перед початком застосування препарату слід зменшити або повністю припинити прийом діуретиків. Перед призначенням інгібіторів АПФ слід відкоригувати об'єм циркулюючої крові (ОЦК), а також вирішити питання призначення найнижчої ефективної дози препарату.
Під час застосування лікарського засобу слід періодично визначати рівень електролітів (зокрема калію), вміст сечовини та креатиніну в плазмі крові, картину периферичної крові.
При застосуванні лікарського засобу показана дієта з низьким вмістом натрію.
При використанні лікарського засобу не рекомендується вживати алкогольні напої.
Лікарський засіб застосовувати з обережністю пацієнтам з порушеннями водно-електролітного балансу (внаслідок інтенсивної сечогінної терапії, діареї, блювання, дієти зі зниженим вмістом натрію) та пацієнтам на гемодіалізі, оскільки можливий розвиток артеріальної гіпотензії. провести корекцію водно-електролітного балансу.
Лікарський засіб застосовувати з обережністю хворим з вираженими порушеннями серцевої діяльності, пацієнтам похилого віку (віком від 65 років). Призначення лікарського засобу цієї категорії пацієнтів можливе лише в умовах ретельного контролю АТ, функції нирок, стану водно-електролітного обміну.
У разі виникнення гіпотонії пацієнту необхідно надати горизонтальне положення (покласти на спину), а при необхідності – збільшити ОЦК за рахунок введення 0,9% розчину хлориду натрію.
Особливості застосування, пов'язані з наявністю у складі лікарського засобу каптоприлу
Лікарський засіб слід з обережністю застосовувати пацієнтам з порушенням функції нирок (кліренс креатиніну менше 40 мл/хв). Початкові дози каптоприлу слід призначати відповідно до кліренсу креатиніну, а надалі – в залежності від реакції пацієнта на лікування. Слід регулярно проводити контроль показників нирок (на початку і періодично під час лікування): визначати рівень калію та креатиніну в плазмі крові.
Лікарський засіб слід з обережністю застосовувати пацієнтам з неускладненою артеріальною гіпертензією, оскільки в окремих випадках можливий розвиток симптоматичної артеріальної гіпотензії. дієти зі зниженим вмістом натрію) і у пацієнтів на гемодіалізі. Також симптоматична гіпотензія спостерігалася у пацієнтів з серцевою недостатністю. Лікування таких хворих слід починати під наглядом лікаря низькими дозами, при цьому ретельно підбирати дози. Це також стосується і пацієнтів. з ішемічною хворобою серця або захворюваннями судин мозку, у яких значне зниження артеріального тиску може призвести до інфаркту міокарда або порушення мозкового кровообігу (інсульту).
Необхідно уникати прийому каптоприлу при розвитку кардіогенного шоку та значних гемодинамічних порушень.
Лікарський засіб слід з обережністю застосовувати пацієнтам з реноваскулярною гіпертензією, оскільки при одночасному застосуванні з інгібіторами АПФ підвищується ризик розвитку тяжкої артеріальної гіпотензії та ниркової недостатності. Лікування таких хворих слід починати під наглядом лікаря низькими дозами, при цьому ретельно під.
Очевидно, що комбіноване застосування інгібуєіторів АПФ, блокаторів рецептора ангіотензину II або аліскірену підвищує ризик виникнення артеріальної гіпотензії, гіперкаліємії і призводить до зниження функції нирок (включаючи гостру ниркову недостатність).
Якщо терапія подвійною блокадою необхідна, її слід проводити під наглядом лікаря з частими перевірками функції нирок, електролітів та АТ.
Не можна застосовувати інгібітори АПФ та блокатори рецептора ангіотензину II пацієнтам з діабетичною нефропатією.
Лікарський засіб слід обережно застосовувати хворим на цукровий діабет, який приймає пероральні протидіабетичні засоби або інсулін, і регулярно проводити контроль рівня глюкози в крові, особливо протягом першого місяця лікування.
Дуже рідко прийом інгібіторів АПФ пов'язаний з синдромом, який починається з холестатичної жовтяниці і швидко прогресує до некрозу печінки і (іноді) призводить до летального результату. Механізм цього синдрому не визначений. розвинулася жовтяниця або помітне підвищення рівня печінкових ферментів, слід припинити застосування інгібіторів АПФ та звернутися до лікаря.
У пацієнтів з порушеннями функції нирок або приймаючих відносно високі дози каптоприлу (більше 150 мг на добу) можливий розвиток протеїнурії. Зміст білка в сечі більше 1 г на добу було зареєстровано приблизно у 0,7% пацієнтів, які отримували каптоприл. Нефротичний синдром діагностований у 20% пацієнтів з протеїнурією. У більшості випадків протеїнурія зникала протягом 6 місяців після відміни лікарського засобу. Параметри функції нирок, такі як рівень азоту сечовини та креатиніну, рідко змінювалися. порушеннями функції нирок слід визначити вміст білка в сечі до лікування та періодично контролювати під час терапії лікарським засобом.
Зафіксовані випадки нейтропенії, агранулоцитозу, тромбоцитопенії та анемії у пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ. У пацієнтів з нормальною нирковою функцією при відсутності інших факторів нейтропенії спостерігається рідко. курс лікування імунодепресантами, приймають алопуринол або прокаїнамід, а також при поєднанні цих станів, особливо на тлі наявного порушення функції нирок. У деяких пацієнтів розвиваються важкі інфекції, які не завжди піддаються інтенсивній терапії антибіотиками. При застосуванні лікарського засобу у таких пацієнтів слід проводити періодичний контроль кількості лейкоцитів у крові та їх диференціальний підрахунок (до лікування, кожні 2 тижні протягом перших трьох місяців терапії та періодично надалі) та попередити хворого про необхідність повідомляти про будь-які ознаки інфекції (підвищення температури, збільшення лімфатичних вузлів, біль у горлі). При виникненні нейтропенії (кількість нейтрофілів < 1000/мм)3 застосування лікарського засобу слід припинити. Після припинення терапії у більшості хворих кількість нейтрофілів швидко повертається до нормального рівня.
У деяких пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ, включаючи каптоприл, спостерігається підвищення рівня калію в сироватці крові. , які приймають інші лікарські засоби, що підвищують рівень калію в сироватці крові. Якщо прийом вищезгаданих препаратів на фоні лікування інгібіторами АПФ необхідний, регулярно проводити контроль рівня калію в сироватці крові.
Повідомлялося про випадки ангіоневротичного набряку обличчя, кінцівок, губ, язика, голосової щілини та гортані у деяких пацієнтів, які приймали інгібітори АПФ, особливо протягом перших тижнів лікування. У деяких випадках ангіоневротичний набряк може розвинутись навіть після тривалого лікування інгібіторами АПФ. . Зареєстровані поодинокі летальні випадки внаслідок ангіоневротичного набряку гортані або язика. При розвитку набряку слід негайно припинити прийом каптоприлу та провести відповідне лікування. Пацієнта необхідно госпіталізувати та встановити спостереження протягом як мінімум 2. Для пацієнтів негроїдної раси характерний підвищений ризик розвитку ангіоневротичного набряку.
У пацієнтів, які підлягають хірургічному втручанню або анестезії препаратами, що знижують артеріальний тиск, каптоприл може блокувати підвищення утворення ангіотензину II під впливом компенсаторного викиду реніну.
Прта застосування інгібіторів АПФ у пацієнтів може з'явитися стійкий непродуктивний кашель, що зникає після припинення лікування.
У пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ при проведенні десенсибілізації алергеном з отрути перетинчастокрилих, можливий розвиток стійких анафілактоїдних реакцій. Розвитку цих реакцій можна уникнути шляхом тимчасового припинення прийому інгібіторів АПФ.
У пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ при проходженні гемодіалізу з використанням високопроточних мембран, можливий розвиток стійких анафілактоїдних реакцій. Розвитку цих реакцій можна уникнути заміною діалізних мембран на мембрани іншого типу або застосовувати антигіпертензивні засоби іншого класу.
У пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ, під час проведення аферезу ліпопротеїдів низької щільності можливий розвиток стійких анафілактоїдних реакцій. Розвитку цих реакцій можна уникнути заміною діалізних мембран на мембрани іншого типу або застосовувати антигіпертензивні засоби іншого класу.
Для препаратів, що містять інгібітори АПФ, можлива перехресна гіперчутливість.
Застосування інгібіторів АПФ, у тому числі каптоприлу, пацієнтам негроїдної раси є менш ефективним для зниження артеріального тиску, ніж пацієнтам іншої раси, внаслідок переважання низьких фракцій реніну.
Одночасне застосування лікарського засобу з літієм не рекомендується через посилення токсичності останнього.
Особливості застосування, пов'язані з наявністю у складі лікарського засобу гідрохлортіазиду
Як і при застосуванні інших антигіпертензивних лікарських засобів у деяких пацієнтів може виникати симптоматична гіпотензія.
Під час лікування тіазидами можливе зниження глюкозотолерантності. Може виникнути необхідність модифікації доз протидіабетичних засобів, у тому числі інсуліну. На фоні терапії тіазидами може маніфестувати цукровий діабет.
Тіазиди можуть знижувати виведення нирками кальцію, а також викликати невелике транзиторне підвищення рівня кальцію в сироватці крові. Значна гіперкальціємія може бути проявом латентного гіперпаратиреозу.
У пацієнтів, які отримують тіазиди, можуть розвиватися реакції гіперчутливості при наявності алергії або бронхіальної астми в анамнезі, а також якщо пацієнти раніше не страждали на ці захворювання.
Лікарський засіб може впливати на результати наступних лабораторних аналізів:
- лікарський засіб може знижувати рівень пов'язаного з білками йоду в плазмі;
- лікування препаратом слід припинити перед проведенням лабораторного обстеження з метою оцінки функції паращитовидних залоз;
- лікарський засіб здатний підвищувати концентрацію вільного білірубіну в сироватці крові.
Лікарський засіб застосовувати з обережністю при порушенні функції печінки або при прогресуючих захворюваннях печінки, оскільки тіазидні діуретики можуть спричинити порушення водно-електролітного балансу, що може призвести до швидкого розвитку печінкової коми. Призначення лікарського засобу цієї категорії пацієнтів можливе тільки в ретельного контролю АТ, функції нирок, стану водно-електролітного обміну.
Лікарський засіб слід з обережністю застосовувати при порушенні функції нирок, оскільки тіазидні діуретики можуть викликати азотемію. Також можлива кумуляція лікарського засобу. при необхідності припинити лікування.
Гіпотензивна дія гідрохлортіазиду може посилюватися після симпатектомії.
У пацієнтів, які приймають гідрохлортіазид, можливе загострення подагри через підвищення концентрації сечової кислоти, клінічне виявлення прихованої форми цукрового діабету, загострення системного червоного вовчаку.
Під час лікування тіазидними діуретиками повідомляли про випадки реакції фоточутливості. Якщо при використанні лікарського засобу виникають реакції фоточутливості, то його рекомендується відмінити. Якщо лікар вважає за необхідне повторне призначення діуретика, рекомендується захистити ділянки тіла, що піддаються впливу. штучного УФ-опромінення.
Гідрохлортіазид може викликати водно-електролітний дисбаланс (гіпокаліємія, гіпонатріємія та гіпохлоремічний алкалоз). Симптоми: сухість у роті, спрага; слабкість, млявість, сонливість, занепокоєння; артеріальна гіпотензія; олігурія; тахікардія та шлунково-кишкові розлади, такі як нудота та блювота. Хоча одночасне застосування з каптоприлом зменшує ризик розвитку гіпокаліємії, спричиненої гідрохлортіазидом, до групи підвищеного ризикурозвитку гіпокаліємії відносяться пацієнти з цирозом печінки, підвищеним діурезом, недостатнім пероральним заміщенням втрати електролітів, а також особи, які отримують терапію глюкокортико. У гарячу погоду у пацієнтів, схильних до набряків, може виникнути гіпонатріємія, зазвичай помірна і не потребує.
Гідрохлортіазид може спричинити гіперкальціємію, тому перед проведенням визначення функції паращитовидних залоз застосування лікарського засобу слід припинити.
Гідрохлортіазид може підвищувати рівень холестерину та тригліцеридів, знижувати вміст магнію та тиреоглобулінів, що зв'язують йод (без ознак порушень функції щитовидної залози).
Гідрохлортіазид може стати причиною позитивного тесту на допінг.
Немеланомний рак шкіри. Результати двох останніх фармакоепідеміологічних досліджень (згідно з датськими загальнонаціональними джерелами інформації, включаючи датський реєстр випадків раку та державний реєстр призначених ліків) показали сукупний дозозалежний зв'язок між застосуванням гідрохлоротіазиду і плоскоклітинної карциноми. Фотосенсибілізуюча дія гідрохлортіазиду може бути причиною розвитку таких патологій. Пацієнтам, які приймають гідрохлортіазид окремо або в комбінації з іншими лікарськими засобами, слід проінформувати про ризик виникнення немеланомного раку шкіри, а також змін вже наявних і повідомляти про будь-які підозрілі ураження шкіри.
Підоглядні ураження шкіри підлягають гістологічному дослідженню за допомогою біопсії. Пацієнтам слід рекомендувати обмежити перебування під сонячними променями та УФ-променями та використовувати належний захист при знаходженні під сонячними променями та УФ-променями з метою мінімізації ризику раку шкіри.
Доцільність застосування гідрохлортіазиду також слід ретельно переглянути для пацієнтів з раком шкіри в анамнезі (див. «Побічні реакції»).
Лікарський засіб містить лактозу, тому пацієнтам з рідкісними спадковими формами непереносимості галактози, недостатністю лактази або синдромом глюкозо-галактозної мальабсорбції не слід приймати цей препарат.