Неотранекс слід вводити внутрішньовенно (краплинно, струминно).
Дорослі.
При генералізованому фібринолізі транексамову кислоту вводити внутрішньовенно, повільно, у дозі 1 г (2 ампули по 5 мл) або 15 мг/кг маси тіла кожні 6–8 годин, швидкість введення – 1 мл/хв.
При місцевому фібринолізі рекомендується застосовувати препарат, починаючи з дози 500 мг (1 ампула по 5 мл) до 1 г (2 ампули по 5 мл) внутрішньовенно, повільно (приблизно 1 мл/хв) 2–3 рази на добу.
Дозування для пацієнтів із порушеннями функції нирок.
У разі ниркової недостатності застосування транексамової кислоти протипоказане пацієнтам з тяжкою нирковою недостатністю. Для пацієнтів, які мають легку або помірну ниркову недостатність, дозування транексамової кислоти потрібно зменшити відповідно до показників рівня сироваткового креатиніну:
Сироватковий креатинін |
Доза (внутрішньовенно), мг/мл |
Введення |
мкмоль/л |
мг/10 мл |
120-249 |
1,35-2,82 |
10 |
кожні 12 годин |
250-500 |
2,82-5,65 |
10 |
кожні 24 години |
> 500 |
> 5,65 |
5 |
кожні 24 години |
Дозування для пацієнтів із порушеннями функції печінки.
Пацієнтам з порушеннями функції печінки корекція дози не потрібна.
Застосування дітям.
Дітям віком від 1 року застосовувати за показаннями (див. розділ «Показання»), дозування – близько 20 мг/кг/добу. Однак дані з ефективності, безпеки, щодо особливостей дозування при застосуванні дітям за вказаними показаннями обмежені.
Аспекти ефективності, особливості дозування і безпеки застосування транексамової кислоти дітям, які перенесли операції на серці, не були досліджені в повному обсязі.
Застосування пацієнтам літнього віку.
Зазвичай корекція дози не потрібна, якщо немає ознак ниркової недостатності.
Спосіб застосування.
Введення має суворо обмежений режим – повільне внутрішньовенне введення (ін’єкція/інфузія).
Транексамову кислоту не слід вводити внутрішньом’язово.
Внутрішньовенна ін’єкція: транексамову кислоту потрібно вводити шляхом повільної болюсної ін’єкції протягом щонайменше 5 хвилин.
Внутрішньовенна інфузія: транексамову кислоту потрібно змішувати безпосередньо з такими розчинами для ін’єкцій/інфузій: натрію хлорид 0,9 %, розчин для ін’єкцій; розчин для ін’єкцій Рінгера; декстроза, розчин для ін’єкцій, 5 %; декстрин-40 у розчині декстрози для ін’єкцій (5 %) і декстрин-40 у розчині натрію хлориду 0,9 % для ін’єкцій; амінокислотний розчин.
Слід суворо дотримуватися зазначених показань та способу застосування:
- внутрішньовенні ін’єкції слід робити дуже повільно;
- транексамову кислоту не можна вводити внутрішньом’язово.
Судоми. У пацієнтів були зареєстровані випадки судом, пов’язані з лікуванням транексамовою кислотою. Під час операцій аортокоронарного шунтування (АКШ) більшість із вказаних випадків були зареєстровані після внутрішньовенного введення транексамової кислоти у високих дозах. У разі застосування рекомендованих низьких доз транексамової кислоти частота післяопераційних судом була такою ж, як у пацієнтів, які не застосовували цей лікарський засіб.
Порушення зору. Необхідно враховувати можливість виникнення офтальмологічних ускладнень, включаючи порушення зору, погіршення зору, порушення колірного зору. У вказаних випадках лікування слід припинити. При безперервному тривалому застосуванні транексамової кислоти (ін’єкції) мають бути призначені регулярні офтальмологічні обстеження (у тому числі перевірка гостроти зору, колірного зору, очного дна, поля зору і т. д.). У разі наявності та при виникненні патологічних офтальмологічних змін, пов’язаних зокрема із захворюваннями сітківки, після відповідної консультації фахівця лікар повинен вирішити питання про необхідність та можливість довгострокового застосування транексамової кислоти (ін’єкції) в кожному окремому випадку індивідуально.
Гематурія. У випадку гематурії із залученням верхніх сечових шляхів може виникнути небезпека обструкції уретри.
Тромбоемболічні ускладнення. Перед призначенням транексамової кислоти слід розглянути фактори ризику тромбоемболічних ускладнень. Пацієнтам з наявністю в анамнезі тромбоемболічних захворювань та хворим, у яких за даними сімейного анамнезу є ризик тромбоемболічних ускладнень (пацієнти з високим ризиком тромбофілії), транексамову кислоту (розчин для ін’єкцій) слід вводити тільки у випадках, коли є прямі життєві показання, при цьому лікування слід розпочинати після консультації фахівця, який має досвід у гемостазіології, і проводити під суворим наглядом лікаря.
Через наявність підвищеного ризику розвитку тромбозу транексамову кислоту слід призначати з обережністю пацієнтам, які отримують пероральні контрацептиви.
Дисемінована внутрішньосудинна коагуляція (ДВК). Пацієнти із синдромом ДВК зазвичай не повинні одержувати лікування із застосуванням транексамової кислоти. Якщо є необхідність у застосуванні транексамової кислоти, вона має бути призначена винятково у разі наявності переважної активації фібринолітичної системи з гострою тяжкою кровотечею. Встановлено, що характерний гематологічний профіль при цих станах наближається до такого: зменшується час формування еуглобулінового згустка; спостерігається подовжений протромбіновий час; наявні зниження рівня у плазмі фібриногену, факторів V і VIII, плазміногену фібринолізину і α-2 макроглобуліну; нормальні плазмові рівні Р і Р–комплексу; тобто фактори II (протромбін), VIII і X; підвищені рівні у плазмі крові продуктів розпаду фібриногену; нормальний рівень тромбоцитів. Вищенаведене передбачає, що у разі наявності основного хворобливого стану не можуть самі по собі змінитися різні елементи в цьому профілі. У таких гострих випадках для зупинки кровотечі разова доза 1 г транексамової кислоти часто є достатньою. Можливість застосування транексамової кислоти при синдромі ДВК у пацієнта слід розглядати тільки тоді, коли наявні відповідна гематологічна лабораторна база та накопичений клінічний досвід.