Нексиум 40 мг 10 порошок для приготування розчину для інфузій

По 10 скляних флаконів із порошком у картонній коробці.

Порошок для инъекций и инфузий.

Основные физико-химические свойства: ячеистый комок или порошок белого или почти белого цвета.

Езомепразол є S-ізомером омепразолу, що пригнічує секрецію кислоти шлункового соку завдяки специфічному, спрямованому механізму дії. Він є специфічним інгібітором кислотної помпи парієтальних клітин. І R-, і S-ізомери омепразолу /p>

Місце та механізм дії

Езомепразол являє собою слабку основу, що концентрується і перетворюється на активну форму в сильно кислому середовищі секреторних канальців парієтальних клітин, де інгібує фермент Н ⁺ К ⁺  ;-АТФ-азу – кислотну помпу – і пригнічує як базальну, так і стимульовану секрецію кислоти.

Вплив на секрецію шлункового соку

Через 5 днів перорального прийому по 20 мг та 40 мг езомепразолу рівень рН шлунка вище 4 зберігався відповідно в середньому 13 годин та 17 годин протягом 24-годинного інтервалу у пацієнтів з симптоматичною ГЕРХ (гастроезофагеальною рефлюксною хворобою).  незалежно від того, застосовується езомепразол перорально або внутрішньовенно.

За допомогою AUC як опосередкований параметр концентрації препарату в плазмі крові була продемонстрована залежність між пригніченням секреції кислоти та експозицією після перорального застосування езомепразолу.

При внутрішньовенному введенні езомепразолу здоровим добровольцям у дозі 80 мг у вигляді болюсної інфузії тривалістю 30 хв з подальшим застосуванням препарату у вигляді тривалої внутрішньовенної інфузії зі швидкістю 8 мг/год тривалістю 23,5 год. рівень рН шлунка вище 4 і вище 6 зберігався відповідно в середньому протягом 21 і 11 години протягом 24-годинного інтервалу.

Терапевтичний ефект пригнічення секреції кислоти

При пероральному застосуванні езомепразолу в дозі 40 мг приблизно 78% пацієнтів з рефлюксним езофагітом одужують через 4 тижні, 93% - через 8 тижнів лікування.

У рандомізованому подвійно сліпому плацебо-контрольованому клінічному дослідженні пацієнтів з ендоскопічно доведеною пептичною виразкою класу Іа, Іб, ІІа або ІІб (9%, 43%, 38% та 10% відповідно) за Форрестом рандомізували до групи препарату Некси n=3 ) або плацебо (n=389). Після ендоскопічного гемостазу пацієнтам вводили езомепразол у дозі 80 мг у вигляді внутрішньовенної інфузії тривалістю 30 хвилин з подальшою тривалою інфузією зі швидкістю 8 мг/год або плацебо протягом 72; -годинного періоду всіх пацієнтів переводили на відкритий пероральний прийом препарату Нексиум у дозі 40 мг протягом 27 днів для придушення кислотної секреції.  Частота повторної кровотечі протягом 3 діб склала 5,9% у групі прийому Нексіуму та 10,3% у групі плацебо.

Інші ефекти, пов'язані з пригніченням секреції кислоти

У період лікування антисекреторними препаратами рівні гастрину в сироватці зростають у відповідь на зниження секреції кислоти. Рівень хромограніну А (CgA) також зростає внаслідок зменшення кислотності шлункового соку. досліджень виявлення нейроендокринних пухлин.  Опубліковані дані свідчать про те, що лікування інгібіторами протонної помпи слід припинити протягом періоду від 5 днів до 2 тижнів до вимірювання рівня CgA для того, щоб рівень CgA нормалізувався, оскільки цей показник може бути підвищений після лікування інгібіторами протонної помпи (ІПП). /p>

Підвищення кількості ентерохромафіноподібних клітин, можливо пов'язане зі збільшенням рівня гастрину, спостерігалося у деяких пацієнтів у період тривалого лікування пероральним езомепразолом.

На тлі тривалого лікування пероральними антисекреторними препаратами відзначалося деяке зростання частоти шлункових гландулярних кіст.  Ці зміни є фізіологічним наслідком вираженого пригнічення секреції шлункового соку, володіють доброякісною та оборотною природою.

Зменшення кислотності шлункового соку з будь-яких причин, у тому числі внаслідок застосування інгібіторів протонної помпи, призводить до збільшення в шлунку кількості бактерій, зазвичай присутніх у шлунково-кишковому тракті. Лікування інгібіторами протонної помпи може дещо збільшувати ризик шлунково-кишкових інфекцій , обумовлених, наприклад, Salmonella і Campylobacter , і у госпіталізованих пацієнтів, можливо, також Clostridium difficile.< /p>

Діти

У плацебо-контрольованому дослідженні (98 хворих віком від 1 до 11 місяців) оцінювалися ефективність та безпеку застосування препарату у пацієнтів з ознаками та симптомами ГЕРХ. Езомепразол 1 мг/кг один раз на добу перорально вводили протягом 2 тижнів. (відкрита фаза), а 80 пацієнтів було включено протягом 4 додаткових тижнів (подвійна сліпа, фаза відміни лікування). Не спостерігалося істотної різниці між езомепразолом та плацебо щодо досягнення первинної кінцевої точки та припинення лікування через погіршення симптомів. >

У плацебо-контрольованому дослідженні (52 пацієнти у віці 1 місяця) оцінювали ефективність та безпеку препарату у пацієнтів з ГЕРХ. Езомепразол 0,5 мг/кг один раз на добу перорально вводили протягом мінімум 10 днів. ;Не було суттєвої різниці між езомепразолом та плацебо по відношенню до первинної кінцевої точки зміни кількості випадків симптомів ГЕРХ у порівнянні з вихідним рівнем.

Результати, отримані в ході досліджень за участю пацієнтів дитячого віку, показують, що дози езомепразолу 0,5 мг/кг та 1,0 мг/кг у немовлят <1 місяця та 1– 11 місяців відповідно, знижують середній відсоток часу внутрішньотравного рН < 4,0. Профіль безпеки застосування препарату виявився подібним до дорослих.

У дослідженні, проведеному за участю педіатричних пацієнтів з ГЕРХ (віком від 1 до 17 років), які отримували тривале лікування інгібіторами протонної помпи (ІПП), у 61% дітей спостерігалася гіперплазія ECL-клітин незначною мірою, щодо якої клінічна значущість була невідома; розвитку атрофічного гастриту або карциноїдних пухлин не відзначалося.

Розподіл

Обсяг розподілу в стаціонарному стані у здорових добровольців становить приблизно 0,22 л/кг маси тіла. Езомепразол зв'язується на 97% з білками плазми крові.

Метаболізм та виведення

Езомепразол повністю метаболізується системою цитохрому Р450 (CYP). Основна частина метаболізму езомепразолу залежить від поліморфного CYP2C19, що відповідає за утворення гідрокси- і десметилметаболітів езомепразолу. що відповідає за утворення езомепразолу сульфону, основного метаболіту в плазмі.

Наведені нижче параметри відображають переважно фармакокінетику у осіб з функціональним CYP2C19 ферментом, тобто швидких метаболізаторів.

Загальний плазмовий кліренс становить приблизно 17 л/год після одноразової дози та приблизно 9 л/год після повторного застосування. Період напіввиведення препарату з плазми крові становить близько 1,3 год при повторному застосуванні один раз на добу.

Езомепразол повністю виводиться з плазми між прийомами та тенденції до його накопичення в організмі при застосуванні один раз на добу не спостерігається.

Основні метаболіти езомепразолу не впливають на секрецію шлункового соку. Близько 80% пероральної дози езомепразолу виводиться у вигляді метаболітів із сечею, решта – з калом. Менше 1% вихідного з'єднання виводиться із сечею.

Загальна експозиція (AUC) зростає при повторному застосуванні езомепразолу. Цей рост залежить від дози і призводить до нелінійної залежності між дозою та AUC після повторного застосування. Така залежність від часу та дози обумовлена ​​зниженням пресистемного метаболізму та системного. кліренсу, спричиненого, ймовірно, пригніченням ферменту CYP2C19 езомепразолом та/або його сульфоновим метаболітом.

При повторному застосуванні в дозах 40 мг у вигляді внутрішньовенних ін'єкцій середня максимальна концентрація його в плазмі становить приблизно 13,6 мкмоль/л. Середня максимальна плазмова концентрація після відповідних пероральних доз становить близько 4,6 мкмоль/л. Найменший ріст (приблизно на 30%) загальної експозиції відзначається при внутрішньовенному застосуванні порівняно з пероральним прийомом. подальшим його введенням у вигляді тривалої інфузії (зі швидкістю 4 мг/год або 8 мг/год) протягом 23,5 годин.

Пацієнти спеціальних груп

Повільні метаболізатори

Приблизно 2,9 ±1,5 % населення не має функціонального ферменту CYP2C19 і називається повільними метаболізаторами. У цих осіб метаболізм езомепразолу, ймовірно, каталізується переважно CYP3A4. Після багаторазового перорального прийому раз на добу середня загальна експозиція була приблизно на 100% вище повільних метаболізаторів, ніж у осіб з функціональним ферментом CYP2C19 (швидких метаболізаторів). Середня максимальна концентрація в плазмі крові була підвищена приблизно на 60%. введення езомепразолу. Ці дані не вимагають змін у дозуванні езомепразолу.

Стати

Після одноразового прийому езомепразолу в дозі 40 мг середня загальна експозиція у жінок приблизно на 30% вище, ніж у чоловіків. Залежно від статі різниця не відзначається при повторному застосуванні препарату один раз на добу.  внутрішньовенне застосування езомепразолу. Ці дані не впливають на дозування езомепразолу.

Порушення функції печінки

Метаболізм езомепразолу у пацієнтів з легкими або помірними порушеннями функції печінки може бути порушений. У пацієнтів з тяжкими порушеннями функції печінки швидкість метаболізму знижується, внаслідок чого загальна експозиція езомепразолу зростає вдвічі.  Тому пацієнтам з ГЕРХ та тяжким порушенням функції печінки не слід перевищувати максимальну дозу 20 мг. У разі кровоточивої виразки та тяжких порушень функції печінки після введення початкової болюсної дози 80 мг введення препарату у вигляді тривалої внутрішньовенної інфузії зі швидкістю максимум 4 мг/год. протягом 71,5 год може бути достатнім. Езомепразол або його основні метаболіти не виявляють тенденції до накопичення при застосуванні один раз на день.

Порушення функції нирок

Не проводилося досліджень за участю пацієнтів зі зниженою функцією нирок. Оскільки нирки відповідають за виведення метаболітів езомепразолу, але не за виведення основної сполуки, зміни метаболізму не очікуються у пацієнтів із порушенням функції нирок.

Пацієнти похилого віку

Метаболізм езомепразолу незначно змінюється у літніх людей (71-80 років).

Діти

У рандомізованому відкритому міжнародному дослідженні багаторазових доз езомепразол застосовували шляхом 3-хвилинної ін'єкції один раз на добу протягом 4 днів. Всього до дослідження було залучено 59 дітей віком від 0 до 18 років, 50 з яких (7 дітей у віком від 1 до 5 років) завершили дослідження та за результатами яких була оцінена фармакокінетика езомепразолу.

У таблиці 1 представлені результати системного впливу езомепразолу після внутрішньовенного застосування шляхом ін'єкції тривалістю 3 хвилини у педіатричних пацієнтів та здорових дорослих добровольців.  шляхом інфузії тривалістю 30 хв. Максимальну рівноважну концентрацію препарату в плазмі крові (Сnss, maxnbsp;) оцінювали через 5 хвилин після введення дози у дітей у всіх вікових групах, а у дорослих пацієнтів через 7 хвилин після введення дози 40 мг і після інфузії в дозі 20 мг.

Таблиця 1

* Вікова група від 0 до 1 місяця включала пацієнтів із скоригованим віком (сума внутрішньоутробного віку та віку після народження у повних тижнях) ≥ 32 повних тижнів та < 44 повних тижнів. Вікова група від 1 до 11 місяців включала пацієнтів з коригованим віком ≥ 44 повних тижнів.

** Два пацієнти були виключені: один більш ймовірно у зв'язку зі зниженою активністю ізоферменту CYP2C19, другий – у зв'язку із супутнім застосуванням інгібітору ізоферменту CYP3A4.

Згідно з побудованою моделлю Css, max після внутрішньовенного введення езомепразолу шляхом 10-хвилинної, 20-хвилинної та 30-хвилинної інфузії зменшиться в середньому, на 37-49%, 54-66% та 61-72% відповідно та групах дозування порівняно зі значенням Css, max після 3-хвилинної ін'єкції.

Препарати, що застосовуються при розладах кислотності. Засоби для лікування пептичної виразки та гастроезофагеальної рефлюксної хвороби. Інгібітори протонної помпи.

Код АТН A02B C05.

Дослідження лікарської взаємодії проводилися лише за участю дорослих.

діюча речовина : езомепразол;

1 флакон містить езомепразол натрію 42,5 мг, що еквівалентно езомепразолу 40 мг;

інші складові: динатрію едетат, натрію гідроксид.

Езомепразол має мінімальний вплив на здатність керувати транспортними засобами або працювати з іншими механізмами. Повідомляється про такі небажані реакції, як запаморочення (нечасто) та нечіткість зору (нечасто) (див. розділ «Побічні реакції»).  Якщо такі порушення спостерігаються, пацієнтам не слід керувати транспортними засобами та працювати з іншими механізмами.

Дані по застосуванню Нексиуму в період вагітності обмежені. Кілька більша кількість даних епідеміологічних досліджень застосування рацемічної суміші омепразолу в період вагітності свідчить про відсутність ризику вроджених вад і фетотоксичного впливу. Дослідження на тваринах не виявили прямого або вплив ембріофетальний розвиток.

Дані дослідження рацемічної суміші у тварин не свідчать про безпосередній або опосередкований шкідливий вплив на вагітність, пологи або післяпологовий розвиток.  Призначати Нексіум вагітним жінкам слід обережно.

Помірна кількість даних щодо вагітних жінок (від 300 до 1000 випадків вагітності) вказує на відсутність мальформативних ефектів або токсичного впливу езомепразолу на стан плода/здоров'я новонародженої дитини.

Результати досліджень тварин свідчать про відсутність прямої або опосередкованої шкідливої ​​дії препарату на репродуктивну функцію за рахунок його токсичного впливу.

Годування грудьми

Невідомо, чи проникає езомепразол у грудне молоко. Досліджень за участю жінок, які годують груддю, не проводилося. Езомепразол не слід застосовувати в період годування груддю.

Фертильність

Результати досліджень рацемічної суміші омепразолу на тварин вказують на відсутність впливу омепразолу на фертильність при пероральному застосуванні препарату.

Застосовують дітям старше 1 року як засіб для антисекреторної терапії у разі, коли пероральний прийом препарату неможливий.

Дорослі

• Антисекреторна терапія, якщо неможливо застосовувати пероральний шлях введення, наприклад:
• гастроезофагеальна рефлюксна хвороба у пацієнтів з езофагітом та/або тяжкими симптомами рефлюксу;
• лікування виразок шлунка, пов'язаних з терапією нестероїдними протизапальними засобами (НПЗЗ);
• попередження виразок шлунка та дванадцятипалої кишки, пов'язаних з терапією НПЗЗ, у пацієнтів, які входять до групи ризику.
• Короткострокова підтримка гемостазу та профілактика повторної кровотечі у пацієнтів після ендоскопічного лікування гострої кровотечі внаслідок виразки шлунка або дванадцятипалої кишки.

Діти від 1 до 18 років

• Антисекреторна терапія, якщо неможливо застосовувати пероральний шлях введення, наприклад:

гастроезофагеальна рефлюксна хвороба (ГЕРХ) у пацієнтів з ерозивним рефлюксним езофагітом та/або важкими симптомами рефлюксу.

Підвищена чутливість до діючої речовини езомепразолу, інших заміщених бензімідазолів або будь-якої з допоміжних речовин цього лікарського засобу.

Езомепразол не слід застосовувати одночасно з атазанавіром, нелфінавіром (див. Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій).

Дозування

Дорослі

Антисекреторна терапія у разі, коли неможливо застосовувати пероральний шлях введення Пацієнтам, які не можуть приймати перорально лікарський засіб, можна вводити препарат парентерально в дозі 20 мг 40 мг один раз на добу.  Доза для пацієнтів з рефлюксним езофагітом становить 40 мг 1 раз на добу. Доза для пацієнтів, які отримують симптоматичне лікування рефлюксної хвороби, становить 20 мг 1 раз на добу.

При лікуванні виразок шлунка, зумовлених застосуванням НПЗЗ, звичайна доза становить 20 мг один раз на добу. Для запобігання виразкам шлунка та дванадцятипалої кишки, обумовлених терапією НПЗЗ, пацієнтам групи ризику призначають лікарський засіб у дозі 20 мг один раз на добу .

Зазвичай лікування за допомогою лікарського засобу для внутрішньовенного введення є короткочасним, пацієнтів слід переводити на пероральне застосування лікарського засобу якнайшвидше.

Короткострокова підтримка гемостазу та профілактика повторної кровотечі у пацієнтів після ендоскопічного лікування гострої кровотечі внаслідок виразки шлунка або дванадцятипалої кишки.

Після терапевтичної ендоскопії гострої кровотечі виразок шлунка або дванадцятипалої кишки вводять 80 мг лікарського засобу у вигляді болюсної інфузії тривалістю 30 хвилин, після чого продовжують введення препарату у вигляді тривалої внутрішньовенної інфузії зі швидкістю 8 мг/год. .

Після парентерального лікування терапію слід продовжити за допомогою пероральних засобів, що пригнічують кислотну секрецію.

Спосіб застосування

Інструкції з приготування відновленого розчину наведені в наведеному нижче розділі («Інструкції із застосування, використання та утилізації (у відповідних випадках)»).

Ін'єкції

Доза 40 мг

5 мл відновленого розчину (8 мг/мл) вводять у вигляді внутрішньовенної ін'єкції тривалістю не менше 3 хвилин.

Доза 20 мг

2,5 мл або половину відновленого розчину (8 мг/мл) вводять у вигляді внутрішньовенної ін'єкції тривалістю щонайменше 3 хвилини. Невикористаний розчин утилізують.

Інфузії

Доза 40 мг

Відновлений розчин вводять за допомогою внутрішньовенної інфузії тривалістю 10-30 хвилин.

Доза 20 мг

Половину відновленого розчину вводять за допомогою внутрішньовенної інфузії тривалістю 10-30 хвилин. Невикористаний розчин утилізують.

Болюсна доза 80 мг

Відновлений розчин вводять у вигляді тривалої інфузії протягом 30 хвилин.

Доза 8 мг/рік

Відновлений розчин вводять у вигляді тривалої внутрішньовенної інфузії протягом 71,5 год (розрахована швидкість інфузії 8 мг/год; термін придатності відновленого розчину вказаний у розділі «Термін придатності»).

Пацієнти спеціальних груп

Порушення функції нирок

Для пацієнтів з порушенням функції нирок корекція дози не потрібна.  Оскільки досвід застосування препарату з тяжкою нирковою недостатністю обмежений, таких пацієнтів слід лікувати з обережністю (див. розділ «Фармакокінетика»).

Порушення функції печінки

ГЕРХ: пацієнтам з легкими або помірними порушеннями функції печінки корекція дози не потрібна. Пацієнтам з тяжкими порушеннями функції печінки не слід перевищувати максимальну дозу Нексіуму 20 мг (див. розділ Фармакокінетика).

Виразки виразки: пацієнтам з легкими або помірними порушеннями функції печінки корекція дози не потрібна;  пацієнтам із тяжкими порушеннями функції печінки після введення початкової болюсної дози препарату Нексіум для інфузій 80 мг.

Пацієнти похилого віку

Корекція дози не потрібна.

Діти

Дозування

Діти у віці 1 – 18 років

Як засіб придушення шлункової секреції у разі, коли пероральний прийом препарату неможливий

Пацієнтам, які не можуть приймати перорально, в рамках періоду повного лікування ГЕРХ можна вводити препарат парентерально один раз на добу (дози вказані в таблиці 2).

Зазвичай лікування препаратом для введення має тривати недовго і пацієнтів слід переводити на пероральний прийом лікарського засобу якомога швидше.

Таблиця 2

Рекомендовані дози езомепразолу для внутрішньовенного введення

Спосіб застосування

Інструкції з приготування відновленого розчину наведені в наведеному нижче розділі («Інструкції із застосування, використання та утилізації (у відповідних випадках)»).

Ін'єкції

Доза 40 мг

5 мл відновленого розчину (8 мг/мл) вводять у вигляді внутрішньовенної ін'єкції тривалістю не менше 3 хвилин.

Доза 20 мг

2,5 мл або половину відновленого розчину (8 мг/мл) вводять у вигляді внутрішньовенної ін'єкції тривалістю не менше 3 хвилин. Невикористаний розчин утилізують.

Доза 10 мг

1,25 мл відновленого розчину (8 мг/мл) вводять у вигляді внутрішньовенної ін'єкції тривалістю не менше 3 хвилин. Невикористаний розчин утилізують.

Інфузії

Доза 40 мг

Відновлений розчин вводять за допомогою внутрішньовенної інфузії тривалістю 10-30 хвилин.

Доза 20 мг

Половину відновленого розчину вводять за допомогою внутрішньовенної інфузії тривалістю 10-30 хвилин. Невикористаний розчин утилізують.

Доза 10 мг

Четверть відновленого розчину вводять за допомогою внутрішньовенної інфузії тривалістю 10–30 хвилин. Невикористаний розчин утилізують.

Інструкції із застосування, використання та утилізації (у відповідних випадках)

Перед застосуванням відновлений розчин слід візуально оглянути наявність частинок та зміни забарвлення. Слід використовувати тільки прозорий розчин. Розчин призначений лише для одноразового застосування.

Якщо весь відновлений вміст флакона не потрібний, то невикористаний розчин слід утилізувати відповідно до місцевих вимог.

Розчин для ін'єкцій по 40 мг

Готують розчин для ін'єкції (8 мг/мл), додаючи 5 мл 0,9% хлориду натрію для внутрішньовенного застосування у флакон езомепразолу 40 мг.

Відновлений розчин для ін'єкцій прозорий і безбарвний або жовтуватий.

Розчин для інфузій по 40 мг

Готують розчин для інфузій, розчиняючи вміст одного флакону езомепразолу 40 мг на 100 мл 0,9% натрію хлориду для внутрішньовенного застосування.

Розчин для інфузій по 80 мг

Готують розчин для інфузій, розчиняючи вміст двох флаконів езомепразолу по 40 мг на 100 мл 0,9% натрію хлориду для внутрішньовенного застосування.

Відновлений розчин для інфузій прозорий і безбарвний або трохи жовтуватий.

Резюме профілю безпеки

Серед небажаних реакцій, що найчастіше зустрічаються під час проведення клінічних досліджень (а також у період післяреєстраційного застосування препарату), відзначаються головний біль, біль у животі, діарея та нудота. Крім того, профіль безпеки застосування препарату однаковий для різних лікарських засобів. форм препарату, показань для призначення лікування, вікових груп та популяцій пацієнтів. Долежних небажаних реакцій виявлено не було.

Список небажаних реакцій у вигляді таблиці

Наступні небажані реакції на препарат були виявлені або підозрювалися в програмі клінічних досліджень езомепразолу при його пероральному або внутрішньовенному застосуванні, а також при постмаркетинговому спостереженні за пероральним застосуванням препарату. Реакції розподілені за частотою: дуже часто (≥1/10) ; часто (≥1/100 – <1/10); нечасто (≥1/1000 – <1/100); рідко (≥1/10000 – < 1/1000); дуже рідко (<1/10000); невідома частота (неможливо визначити за наявними даними).

Таблиця 3

*Реакції у місці введення спостерігалися переважно у дослідженні із застосуванням високих доз протягом 3 діб (72 годин).

Необоротні порушення зору відзначалися в окремих випадках у критично хворих пацієнтів, які отримували омепразол (рацемат) у вигляді внутрішньовенної ін'єкції, особливо у високих дозах, проте причинно-наслідковий зв'язок не встановлено.

Повідомлення про побічні реакції

Після виходу лікарського засобу на ринок важливо повідомляти про побічні реакції. Це дозволяє здійснювати безперервний моніторинг співвідношення користь-ризик застосування лікарського засобу.

Педіатрична популяція

Рандомізоване відкрите міжнародне дослідження було проведене для оцінки фармакокінетики багаторазового внутрішньовенного застосування езомепразолу протягом 4 днів при введенні один раз на добу у дітей віком від 0 до 18 років (див. розділ «Фармакокінетика»).  Засоби безпеки були залучені 57 пацієнтів (8 дітей віком 1 5 років).

Досвід навмисного передозування нині дуже обмежений. Симптомами, що виникають у результаті перорального прийому дози 280 мг, були прояви з боку шлунково-кишкового тракту та слабкість. Разовий пероральний прийом 80 мг езомепразолу та введення 308 мг езомепразолу протягом 24 годин наслідків не викликали. Специфічний антидот невідомий. Езомепразол значно зв'язується з білками плазми і тому погано виводиться за допомогою діалізу. Як і у разі будь-якого передозування, слід надати симптоматичне лікування та вжити загальних підтримуючих заходів. Особливості застосування У разі будь-яких тривожних симптомів (наприклад, значного непередбачуваного зниження маси тіла, періодичного блювання, дисфагії, гематемезису або молоти) та при підозрі на виразку шлунка або за її наявності слід виключити злоякісне захворювання, оскільки Нексіум може приховувати симптоми та затримувати встановлення діагнозу. Шлунково-кишкові інфекції Терапія інгібіторами протонної помпи може дещо збільшувати ризик шлунково-кишкових інфекцій, таких як інфекції, обумовлені Salmonella і C аmpylobacter (див. розділ Фармакодинаміка). Всмоктування вітаміну В 12 Езомепразол, як і всі препарати, що блокують секрецію кислоти, може інгібувати всмоктування вітаміну В12(ціанокобаламіну) внаслідок гіпо- або ахлоргідрії. Це слід мати на увазі щодо пацієнтів зі зниженим запасом вітаміну в організмі або факторами ризику погіршення всмоктування вітаміну В12 при тривалій терапії. Гіпомагніємія Випадки важкої гіпомагніємії відзначалися у пацієнтів, які приймали інгібітори протонної помпи (ІПП), такі як езомепразол протягом щонайменше трьох місяців, а здебільшого – протягом року. Гіпомагніємія може мати серйозні прояви, такі як втома, тетанія, делірій, судоми, запаморочення та шлуночкова аритмія, але їх розвиток може бути поступовим та залишатися непоміченим. У більшості пацієнтів з гіпомагніємією стан покращувався після замісної терапії магнієм та припинення застосування ІПП. Пацієнтам, для яких передбачається тривалий курс лікування або приймають ІПП з дигоксином або препаратами, здатними викликати гіпомагніємію (наприклад з діуретиками), доцільним може бути вимірювання рівня магнію перед початком терапії ІПП та періодично протягом лікування. Ризик виникнення переломів Інгібітори протонної помпи, особливо при застосуванні у високих дозах та протягом тривалого періоду (>1 року) можуть дещо підвищувати ризик перелому стегна, зап'ястя та хребта, переважно у пацієнтів похилого віку або з іншими факторами ризику. Результати оглядових досліджень свідчать, що інгібітори протонної помпи можуть підвищувати загальний ризик переломів на 10-40%. Певною мірою це підвищення може бути зумовлене іншими факторами ризику. Пацієнтам, що загрожують ризиком остеопорозу, слід лікувати відповідно до діючих клінічних рекомендацій; також їм слід отримувати належну кількість вітаміну D та кальцію. Підгострий шкірний червоний вовчак Застосування інгібіторів протонної помпи пов'язують з дуже рідкісними випадками розвитку підгострого шкірного червоного вовчаку. Якщо виникає ураження, особливо на ділянках, що зазнають впливу сонячного світла, і це супроводжується артралгією, пацієнту необхідно негайно звернутися до лікаря, який розгляне необхідність припинення застосування препарату Нексіум. Виникнення підгострого шкірного червоного вовчаку у пацієнтів під час попередньої терапії інгібіторами протонної помпи може підвищити ризик її розвитку при застосуванні інших інгібіторів протонної помпи. Комбінація з іншими лікарськими засобами Не рекомендується застосовувати езомепразол одночасно з атазанавіром (див. Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій). Якщо застосування комбінації атазанавіру з інгібіторами протонної помпи вважається обов'язковим, рекомендується уважно спостерігати за пацієнтом та підвищити дозу атазанавіру до 400 мг у поєднанні зі 100 мг ритонавіру; дозу езомепразолу 20 мг не слід перевищувати. Езомепразол – інгібітор CYP2C19. На початку та наприкінці терапії езомепразолом слід враховувати можливість взаємодії з препаратами, що метаболізуються CYP2C19. Відзначено взаємодію між клопідогрелем та омепразолом (див. Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій). Клінічна значимість цієї взаємодії точно не визначено. В якості запобіжного заходу не рекомендується одночасно застосовувати езомепразол і клопідогрель. Вплив на результати лабораторних аналізів Підвищені рівні CgA можуть заважати діагностиці нейроендокринних пухлин. Щоб цього уникнути, слід тимчасово припинити застосування езомепразолу не менше ніж за п'ять днів до вимірювання рівня CgA. Якщо рівні CgA та гастрину не нормалізувалися після початкового вимірювання, слід провести повторні вимірювання через 14 днів після відміни лікування інгібіторами протонної помпи. Кожен флакон із препаратом містить менше 1 ммоль натрію, тобто нексиум практично вільний від натрію.

Досвід навмисного передозування в даний час дуже обмежений. Симптомами, що виникають в результаті перорального прийому дози 280 мг, були прояви з боку шлунково-кишкового тракту і слабкість.Разовий пероральний прийом 80 мг езомепразолу і введення 308 мг протягом 24 год наслідків не викликали. 

Специфічний антидот невідомий. Езомепразол значно зв'язується з білками плазми крові і тому погано виводиться за допомогою діалізу. Як і в разі будь-якого передозування, слід надати симптоматичне лікування та прийняти загальні підтримуючі заходи.

Особливості застосування

У разі будь-яких тривожних симптомів (наприклад, значного непередбачуваного зниження маси тіла, періодичного блювання, дисфагії, гематемези або молоти) і при підозрі на виразку шлунка або за її наявності слід виключити злоякісне захворювання, оскільки Нексіум може приховувати симптоми та затримувати встановлення діагнозу.

Шлунково-кишкові інфекції

Терапія інгібіторами протонної помпи може дещо збільшувати ризик шлунково-кишкових інфекцій, таких як інфекції, обумовлені Salmonella і C аmpylobacter</em > (див. розділ Фармакодинаміка).

Всмоктування вітаміну В ₁₂

Езомепразол, як і всі препарати, що блокують секрецію кислоти, може інгібувати всмоктування вітаміну В ₁₂ (ціанокобаламіну) внаслідок гіпо- або ахлоргідрії. Це слід мати на увазі щодо пацієнтів з зниженим запасом вітаміну в організмі або факторами ризику погіршення всмоктування вітаміну В ₁₂ при тривалій терапії.

Гіпомагніємія

Випадки важкої гіпомагніємії відзначалися у пацієнтів, які приймали інгібітори протонної помпи (ІПП), такі як езомепразол протягом щонайменше трьох місяців, а в більшості випадків – протягом року. Гіпомагніємія може мати серйозні прояви, такі як втома, тетанія, делірій, судоми, запаморочення та шлуночкова аритмія, але їх розвиток може бути поступовим і залишатися непоміченим. У більшості пацієнтів з гіпомагніємією стан покращувався після та припинення застосування ІПП.

Пацієнтам, для яких передбачається тривалий курс лікування або приймають ІПП з дигоксином або препаратами, здатними викликати гіпомагніємію (наприклад з діуретиками), доцільним може бути вимірювання рівня магнію перед початком терапії ІПП та періодично протягом лікування.

Ризик виникнення переломів

Інгібітори протонної помпи, особливо при застосуванні у високих дозах та протягом тривалого періоду (>1 року) можуть дещо підвищувати ризик перелому стегна, зап'ястя та хребта, переважно у пацієнтів похилого віку або з іншими факторами ризику. Результати оглядових досліджень свідчать про те, що інгібітори протонної помпи можуть підвищувати загальний ризик переломів на 10 – 40 %. Деякою мірою це підвищення може бути обумовлено іншими факторами ризику. Пацієнтам, що загрожують ризиком остеопорозу, слід лікувати відповідно до діючих клінічних рекомендацій;  також їм слід отримувати належну кількість вітаміну D та кальцію.

Загострений шкірний червоний вовчак

Застосування інгібіторів протонної помпи пов'язують з дуже рідкісними випадками розвитку підгострого шкірного червоного вовчаку. Якщо виникає поразка, особливо на ділянках, що зазнають впливу сонячного світла, і це супроводжується артралгією, пацієнту необхідно негайно звернутися до лікаря, який розгляне необхідність припинення застосування препарату Нексиум. Виникнення підгострого шкірного червоного вовчаку у пацієнтів під час попередньої терапії інгібіторами протонної помпи може підвищити ризик її розвитку при застосуванні інших інгібіторів протонної помпи.

Комбінація з іншими лікарськими засобами

Не рекомендується застосовувати езомепразол одночасно з атазанавіром (див. Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій). Якщо застосування комбінації атазанавіру з інгібіторами протонної помпи вважається обов'язковим, рекомендується уважно спостерігати за пацієнтом та підвищити дозу атазанавіру до 400 мг у поєднанні зі 100 мг ритонавіру; дозу езомепразолу 20 мг не слід перевищувати.

Езомепразол – інгібітор CYP2C19. На початку і в кінці терапії езомепразолом слід враховувати можливість взаємодії з препаратами, що метаболізуються CYP2C19. Відзначено взаємодію між клопідогрелем і омепразолом (див. Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші не визначена. В якості запобіжного заходу не рекомендується одночасно застосовувати езомепразол та клопідогрель.

Вплив на результати лабораторних аналізів

Підвищені рівні CgA можуть заважати діагностиці нейроендокринних пухлин. Щоб уникнути, слід тимчасово припинити застосування езомепразолу не менше ніж за п'ять днів до вимірювання рівня CgA. Якщо рівні CgA і гастрину не нормалізувалися після початкового вимірювання повторні вимірювання через 14 днів після відміни лікування інгібіторами протонної помпи.

Кожен флакон з препаратом містить менше 1 ммоль натрію, тобто нексиум практично вільний від натрію.

Зберігати в недоступному для дітей та захищеному від світла місці при температурі не вище 30 °C.

Препарат Нексіум (езомепразол) призначений для лікування пептичної виразки та гастроезофагеальної рефлюксної хвороби.