Морфін р-н д/ін. 1% амп. 1 мл

По 1 мл в ампулі із безкольорового скла І гідролітичного класу з лінією або крапкою розламу та маркувальними кільцями. По 5 ампул в контурній чарунковій упаковці (піддоні) із полівінілхлоридної плівки. По 1, 2 або 20 контурних чарункових упаковок (піддонів) у пачці з картону з контролем першого відкриття у вигляді самоклеючого стикеру на кожній частині пачки, що відкривається.

Розчин для ін’єкцій. Основні фізико-хімічні властивості: прозора безбарвна або жовтувата рідина.

Фармакодинаміка. Морфін є природним алкалоїдом, класичним знеболювальним засобом, що чинить потужну центральну дію. Сильна аналгетична дія пов’язана з агоністичною дією на опіоїдні рецептори в корі головного мозку, таламусі, сітчастій структурі, лімбіко-гіпоталамусній системі, періакведуктальній сірій речовині та желатинозній субстанції. Агоністична дія морфіну гідрохлориду найбільш виражена на мю- і каппа-рецептори. Вплив на сигма- та дельта-рецептори менш виражений. Морфін, активуючи мю-рецептори, викликає супраспінальну аналгезію, ейфорію та лікарську залежність. Вплив на мю₂-рецептори викликає міоз, пригнічення дихання і уповільнює рух кишечнику. Стимуляція каппа-рецепторів викликає спінальну аналгезію, міоз та седативний ефект. Діючи на центральну нервову систему (ЦНС), морфін значно зменшує гострий та хронічний біль, знижує психомоторне збудження, викликає загальну релаксацію й ейфорію. Морфін зменшує об’єм і частоту видиху, знижує чутливість дихального центру до вуглекислого газу. Міоз з’являється в результаті збудливої дії морфіну, викликаної активацією мю- і каппа-рецепторів окуломоторних нервів. Сильно звужені зіниці є типовим проявом передозування морфіну. Морфін активує рецептори гладкої мускулатури шлунка і кишечнику, підвищує їх тонус і зменшує перистальтику. Таким чином, подовжується евакуація зі шлунка. Це знижує секрецію шлунка, жовчі та підшлункової залози. Уповільнений пасаж води викликає реабсорбцію води і збільшує в’язкість калу. Через судинорозширювальну дію морфін зменшує венозний відтік, тому його застосування доцільно при лікуванні серцевої недостатності та набряку легень. При збільшенні спазму жовчного міхура і тонусу сфінктера Одді збільшується тиск жовчі. Спазми уретрального сфінктера можуть викликати затримку сечі. Тривале застосування викликає звикання, яке в основному стосується гнітючої дії морфіну, а не його міотичної дії або дії, що спричиняє запор. Фармакокінетика. Абсорбція Після підшкірної або внутрішньом’язової ін’єкції морфін швидко всмоктується у кров. У разі циркуляторного шоку абсорбція уповільнюється. Після підшкірного введення максимальний ефект досягається протягом 50–90 хвилин, після внутрішньом’язового введення - протягом 30–60 хвилин, тривалість дії - 4–5 годин. Розподіл Велика частина активної речовини утворює сполуки в печінці та кишечнику. Морфін з кров’ю поширюється в основному в нирки, печінку, легені і селезінку, в меншій концентрації - у мозок і м’язи. Морфін легко долає гематоенцефалічний та плацентарний бар’єр, проникає у грудне молоко (у кількості менше 1% введеної дози) та у піт. Приблизно 35% зв’язується з білками плазми крові. Передбачуваний об’єм розподілу в рівноважному стані - 3,3±0,9 л/кг. Виведення Напівперіод виведення морфіну становить 2 години, у сполук - 2,4–6,7 години. Менше 10% морфіну виводиться у незміненому вигляді. Більша частина морфіну в вигляді сполук виводиться зі сечею, до 10% - у вигляді сполук із жовчю виводиться з калом. Приблизно 90% морфіну виводяться з організму протягом 24 годин, але його сліди в сечі зберігаються більше 48 годин. Особливі групи пацієнтів У пацієнтів літнього віку виведення морфіну з організму відбувається швидше, у новонароджених - повільніше. Порушення функції печінки і нирок також можуть впливати на виведення морфіну.

Анальгетики. Опіоїди. Алкалоїди опію. Код АТХ N02А А01.

Пригнічувальну дію морфіну гідрохлориду можуть посилити інші депресанти ЦНС (алкоголь, барбітурати, нейролептичні засоби, антидепресанти, антигістамінні засоби), інгібітори МАО, фізостигмін, неостигмін, амфетамін. Взаємодія викликає пригнічення ЦНС і дихання, підсилює гіпотензивний ефект. Одночасне застосування опіоїдів і седативних препаратів, таких як бензодіазепіни або аналогічні лікарські засоби, через додаткову пригнічувальну дію на ЦНС збільшує ризик седації, пригнічення дихання, коми і летального наслідку. Доза і тривалість сумісного застосування повинні бути обмежені (див. розділ «Особливості застосування»). Морфіну гідрохлорид можна призначати не раніше ніж через 2 тижні після припинення застосування інгібіторів МАО (див. розділ «Протипоказання»). Трициклічні антидепресанти, в основному дезипрамін, підсилюють і подовжують аналгетичну дію морфіну гідрохлориду. Одночасне застосування опіоїдних аналгетиків підсилює седативний ефект. При застосуванні з цизапридом підвищується концентрація морфіну гідрохлориду в плазмі крові. Циметидин і ритонавір підвищують концентрацію морфіну гідрохлориду в плазмі крові (ризик токсичності). Дію морфіну гідрохлориду зменшують опіоподібні змішані агоністи-антагоністи і часткові агоністи (пентазоцин, буторфанол, бупренор). Ці препарати можуть посилити симптоми абстиненції у пацієнтів, які тривалий час застосовують морфіну гідрохлорид. Одночасне застосування морфіну гідрохлориду та метоклопраміду або домперидону зменшує вплив морфіну гідрохлориду на шлунково-кишковий тракт. У пацієнтів із гострим коронарним синдромом, які отримували морфін, спостерігали уповільнену та зменшену експозицію щодо антитромбоцитарної терапії пероральним інгібітором P2Y12. Ця взаємодія може бути пов’язана зі зниженою моторикою шлунково-кишкового тракту та стосуватися інших опіоїдів. Клінічна значимість невідома, але дані вказують на можливість зниження ефективності інгібітора P2Y12 у пацієнтів, яким одночасно вводили морфін та інгібітор P2Y12 (див. розділ «Особливості застосування»). Для пацієнтів із гострим коронарним синдромом, для яких неможлива відміна терапії морфіном і швидке інгібування P2Y12 для яких вважається значимим, можна розглянути можливість використання парентерального інгібітора P2Y12. Морфіну гідрохлорид зменшує дію діуретичних засобів, звільняючи антидіуретичний гормон, також зменшує дію проносних засобів. Опіоїди уповільнюють всмоктування мексилетину. Морфіну гідрохлорид збільшує токсичність органічних фосфатів.

діюча речовина: morphine; 1 мл розчину (1 ампула) містить морфіну гідрохлориду 10 мг; допоміжні речовини: кислота хлористоводнева розведена, вода для ін’єкцій.

Початкові дози дітям при гострих болях: віком до 1 місяця доза становить 0,15 мг/кг маси тіла; віком від 1 до 12 місяців - до 0,2 мг/кг маси тіла; віком від 1 до 12 років - до 0,2 мг/кг маси тіла. Надалі дози коригуються залежно від відповідної реакції пацієнта. Для купірування післяопераційного болю у дітей: віком до 1 місяця доза становить 0,15 мг/кг маси тіла; віком від 1 до 12 місяців - до 0,2 мг/кг маси тіла; віком від 1 до 12 років - до 0,2 мг/кг маси тіла. Дози коригуються залежно від відповідної реакції пацієнта. Для премедикації - внутрішньом’язово 0,15 мг/кг маси тіла.

Купірування сильного, гострого болю після тяжких поранень, переломів кісток, опіків, операцій; усунення гострого і хронічного болю при інфаркті міокарда, а також у разі гострого панкреатиту; зменшення сильного, хронічного болю при злоякісній пухлині та зменшення спастичного болю в результаті руху каменів у нирках і в жовчному міхурі; як протикашльовий засіб при пораненні грудної клітки і в разі кровотечі в легенях, коли напади кашлю стають небезпечними для життя, також при кашлі, який важко купірується, при раку легенів у заключній стадії; у разі диспное, пов’язаного з пошкодженням лівого шлуночка серця та набряком легенів; для премедикації перед анестезією.

Підвищена чутливість до активної речовини або до будь-якого з компонентів препарату; гостре пригнічення дихання, напади бронхіальної астми; гостра інтоксикація алкоголем; делірій; паралітичний ілеус або біль неясного походження у животі («гострий живіт»); гостра діарея, викликана отруєнням; підвищений внутрішньочерепний тиск або травма голови, пухлина мозку; інсульт; епілептичний статус; загальне сильне виснаження; гарячка; коронарна хвороба серця; мікседема; недостатність надниркових залоз (хвороба Аддісона); феохромоцитома; тяжкі захворювання печінки або нирок; жовчна коліка; порфірія. Морфіну гідрохлорид не можна призначати під час терапії інгібіторами моноаміноксидази (МАО), а також протягом 2 тижнів після припинення їх застосування. Морфіну гідрохлорид не можна призначати безпосередньо після операції на жовчовивідних шляхах, а також у разі викликаної токсинами діареї.

Застосовують внутрішньовенно, внутрішньом’язово або підшкірно. Примітка: при набряку вводять тільки внутрішньом’язово. При повільному внутрішньовенному введенні застосовують ¼-½ відповідної внутрішньом’язової дози. Для розведення застосовують розчини 0,9% натрію хлориду або 5% глюкози. Дорослі При гострому болю підшкірно або внутрішньом’язово зазвичай вводять 10 мг морфіну гідрохлориду. При необхідності ін’єкцію можна повторити кожні 4-6 годин. Для купірування післяопераційного болю підшкірно або внутрішньом’язово вводять 10 мг морфіну гідрохлориду кожні 2-4 години (за потребою). При хронічних болях підшкірно або внутрішньом’язово вводять 5-20 мг кожні 4 години. При інфаркті міокарда повільно (2 мг/хв) внутрішньовенно вводять 10 мг морфіну гідрохлориду, при необхідності далі застосовують 5-10 мг. Для премедикації підшкірно або внутрішньом’язово вводять до 10 мг морфіну гідрохлориду за 60-90 хвилин до операції. Максимальна разова доза морфіну гідрохлориду для дорослих становить 20 мг, максимальна добова доза - 50 мг. Пацієнти літнього віку та ослаблені пацієнти Пацієнтам літнього віку та ослабленим пацієнтам при інфаркті міокарда вводять ½ дози. Порушення діяльності печінки та/або нирок У разі порушення функції нирок (гломерулярна фільтрація <10 мл/хв) дозу необхідно зменшити до ½. При порушенні функції печінки інтервали між дозами повинні бути в 1,5-2 рази більшими. При діалізі дозу підбирати не слід. Припинення терапії Після раптового припинення застосування опіоїдів можливий розвиток синдрому абстиненції. Тому перед припиненням лікування слід зменшувати дозу поступово.

При застосуванні рекомендованих доз побічні реакції спостерігалися у майже 7% пацієнтів. Найчастіше спостерігаються нудота, блювання (в основному на початку застосування), запор (3-4%). Побічні реакції представлені нижче відповідно до класифікації систем органів, а також за частотою виникнення (MedDRA): дуже часто (≥1/10), часто (від ≥1/100 до <1/10), нечасто (від ≥1/1000 до <1/100), рідко (від ≥1/10000 до <1/1000), дуже рідко (<1/10000), частота невідома (не можна визначити за наявними даними). З боку імунної системи: рідко — анафілактичний шок; частота невідома — анафілактоїдні реакції. З боку психіки: часто - сонливість та розгубленість; частота невідома - галюцинації дисфорія, занепокоєння, зміни настрою, зменшення статевого потягу або потенції, залежність. З боку нервової системи: частота невідома — головний біль, запаморочення, алодинія, гіпералгезія (див. розділ «Особливості застосування»), гіпергідроз. З боку органів зору: частота невідома - міоз, подвоєння в очах. Порушення функції серця: частота невідома - брадикардія, тахікардія, тріпотіння серця. З боку судинної системи: нечасто - гіпотензія; частота невідома — почервоніння обличчя, постуральна гіпотензія. З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: частота невідома — пригнічення дихання, бронхоконстрикція. Великі дози можуть викликати виражене пригнічення дихання. У пацієнтів з астмою морфіну гідрохлорид може викликати бронхоспазм. З боку шлунково-кишкового тракту: часто — відчуття сухості у роті, нудота, блювання, запор. З боку печінки та/або жовчовивідних шляхів: частота невідома - спазми жовчовивідних шляхів. З боку шкіри та підшкірних тканин: частота невідома - шкірний свербіж, висипання, кропив’янка, контактний дерматит. З боку скелетно-м'язової системи та сполучної тканини: нечасто - м’язова ригідність (особливо при застосуванні великих доз); частота невідома — судоми (особливо у дітей). З боку нирок та сечовивідних шляхів: частота невідома - порушення сечовипускання, спазм сечовивідних шляхів. Загальні порушення та реакції у місці введення: частота невідома — посилене потовиділення, гіпотермія; синдром відміни ліків (абстиненції). Лікарська залежність і синдром відміни (абстиненції) Застосування опіоїдних аналгетиків може бути пов’язано з розвитком фізичної та/або психологічної залежності або толерантності. Абстинентний синдром може бути спричинений раптовим припиненням застосування опіоїдів або введенням опіоїдних антагоністів, або іноді може виникнути між застосуванням доз. Інформацію про лікування див. у розділі «Особливості застосування». Психологічними симптомами відміни є ломота в тілі, тремор, синдром неспокійних ніг, діарея, коліки у черевній порожнині, нудота, грипоподібні симптоми, тахікардія і мідріаз. Психологічними симптомами можуть бути дисфоричний настрій, тривожність і дратівливість. У разі медикаментозної залежності часто виникає тяга до лікарських засобів.

Чутливість до морфіну гідрохлориду індивідуальна. Чутливість підвищена у дітей віком до 2-х років (пригнічення дихання та збудження) і у пацієнтів літнього віку (пригнічення дихання). Вона може бути знижена у пацієнтів, які регулярно застосовують препарати морфіну або наркотики. Симптоми Симптомами невеликої інтоксикації є ейфорія, сонливість, міоз та уповільнення діяльності кишечнику. Тяжке отруєння характеризується істотним зменшенням частоти дихання, сильно звуженими зіницями та комою. Результатом пригнічення дихання є ціаноз з подальшою гіпоксією тканин, пошкодженням капілярів і шоком. Іншими симптомами інтоксикації є зниження температури тіла, млявість м’язів, блокада дихальних шляхів через розслаблення язика. Можлива аспіраційна пневмонія. Дихальна недостатність може призвести до летального наслідку. У разі симптомів інтоксикації необхідно відрізнити симптоми, викликані вивільненням гістаміну, що характеризуються гіпотензією, тахікардією та еритемою. Лікування Лікування гіпотензії, гіпотермії і пригнічення дихання симптоматичне. Найбільш важливо забезпечити прохідність дихальних шляхів і достатню вентиляцію. При гіпотензії призначають ізотонічний розчин натрію хлориду або інші замінники плазми. При незадовільному ефекті додатково можна ввести дофамін у дозі 5-15 мкг/кг/хв. Специфічним антидотом морфіну є налоксон, який швидко зменшує симптоми інтоксикації. Його вводять внутрішньовенно в дозі 0,4-2 мг, дозу повторюють з інтервалом 2-3 хвилини до пробудження пацієнта і стабілізації дихання та кашльового рефлексу. У разі інтоксикації морфіном методи виведення препарату (перитонеальний діаліз, гемодіаліз, гемоперфузію) не застосовують.

Зберігати при температурі не вище 25 °С. Зберігати в оригінальній упаковці для захисту від дії світла. Зберігати у недоступному для дітей місці. Несумісність. Солі морфіну випадають в осад у лужному середовищі. Морфіну гідрохлорид несумісний з амінофіліном, гепарином, тіопенталом, пептобарбіталом, фенобарбіталом та метарамінолом, тому їх не можна змішувати в одному шприці (застосовувати у суміші).