Для перорального прийому. Таблетки розжувати перед ковтанням. Лікарський засіб слід застосовувати дітям під наглядом дорослих.
Дозування
Рекомендована доза для дітей віком від 2 до 5 років становить 1 жувальна таблетка (4 мг) на добу, застосовують увечері. Препарат слід приймати за 1 годину до їди або через 2 години після їди. Немає потреби в корекції дози для цієї вікової групи.
Загальні рекомендації
Як додаткове лікування при бронхіальній астмі у пацієнтів з персистуючою астмою легкого та середнього ступеня.
Терапевтична дія монтелукасту на показники контролю астми настає протягом 1 доби. Пацієнтам слід рекомендувати продовжувати приймати монтелукаст, навіть якщо досягнуто контролю астми, а також у періоди загострення астми.
Немає потреби у корекції дози для пацієнтів з порушеннями функції нирок або з порушеннями функції печінки легкого та середнього ступеня тяжкості. Немає даних щодо пацієнтів з порушеннями функції печінки тяжкого ступеня. Дозування для хлопчиків та дівчаток однакове.
Як альтернативний метод лікування замість низькодозових інгаляційних кортикостероїдів при персистуючій астмі легкого ступеня.
Монтелукаст не рекомендується як монотерапія у пацієнтів з персистуючою астмою середнього ступеня. Застосування монтелукасту як альтернативи низькодозових інгаляційних кортикостероїдів див. розділ "Покази"). Персистуюча астма легкого ступеня визначена як виникнення симптомів астми частіше. рази на тиждень, але рідше 1 разу на добу, виникнення нічних симптомів найчастіше 2 рази на місяць, але рідше 1 разу на тиждень, нормальна функція легень у періодах між епізодами. Якщо достатнього контролю астми не досягнуто, надалі (зазвичай, протягом 1 місяця) слід визначити необхідність додаткової або іншої протизапальної терапії, ґрунтуючись на послідовній системі лікування астми. Слід періодично оцінювати стан пацієнтів контролю астми.
Профілактика астми у пацієнтів віком від 2 до 5 років, у яких основним компонентом астми є бронхоспазм, індукований фізичним навантаженням.
Монтелукаст рекомендований пацієнтам віком від 2 до 5 років.
профілактики бронхоспазму, індукованого фізичним навантаженням, який може бути основним проявом персистуючої астми, при якій необхідне застосування інгаляційних кортикостероїдів. Стан пацієнтів слід оцінити після 2-4 тижнів лікування монтелукастом. Якщо достатньої відповіді не досягнуто, необхідно розглянути питання щодо додаткової або іншої терапії.
Застосування монтелукасту залежно від іншого лікування астми.
Коли монтелукаст застосовується як додаткова терапія до інгаляційних кортикостероїдів, не слід різко замінювати ним інгаляційні кортикостероїди (див. «Особливості застосування»).
Полегшення симптомів сезонного та цілорічного алергічного риніту. Для полегшення симптомів алергічного риніту під час прийому монтелукасту підбирають індивідуально.
Особливості застосування
Пацієнтів слід попередити, що Монтулар ніколи не застосовують для лікування гострих нападів астми, а також про те, що вони повинні завжди мати при собі відповідний препарат екстреної допомоги. При гострому нападі слід застосовувати інгаляційні β-агоністи короткої дії. Пацієнти повинні якнайшвидше проконсультуватися з лікарем, якщо вони потребують більшої кількості β-агоніста короткої дії, ніж зазвичай.
Не слід різко замінювати монтелукастом терапію інгаляційними чи пероральними глюкокортикостероїдами.
Немає даних, які б підтверджували, що дозу пероральних кортикостероїдів можна зменшити при одночасному застосуванні монтелукасту.
Повідомлялося про виникнення психоневрологічних явищ у пацієнтів, які приймають монтелукаст (див. розділ «Побічні реакції»). Оскільки ці явища можуть впливати на інші фактори, невідомо, чи пов'язані ці явища із застосуванням монтелукасту. Лікарі повинні обговорити ці небажані явища зі своїми пацієнтами та/або їхніми доглядальницями. Пацієнтам та/або доглядальниці слід дати вказівки про те, щоб вони повідомляли лікаря про виникнення таких змін.
У поодиноких випадках у пацієнтів, які отримують протиастматичні засоби, у тому числі монтелукаст, може спостерігатися системна еозинофілія, іноді разом із клінічними проявами васкуліту, так званий синдром Чарга-Страуса, лікування якого проводиться за допомогою системної кортикостероїди терапії. Такі випадки зазвичай (але не завжди) були пов'язані зі зменшенням дози або скасуванням кортикостероїдів препарату. Імовірність того, що антагоністи лейкотрієнових рецепторів можуть бути пов'язані з появою синдрому Чарга-Страуса, неможливо спростувати або підтвердити. Лікарі повинні пам'ятати про можливість виникнення у пацієнтів еозинофілії, васкулітного висипання, погіршення легеневої симптоматики, ускладнення з боку серця та/або нейропатії. Пацієнтів, у яких виникли такі симптоми, слід повторно обстежити та переглянути їх схему лікування.
Лікування монтелукастом не дозволяє пацієнтам з аспіринзалежною астмою застосовувати аспірин або інші нестероїдні протизапальні препарати.