Фармакодинаміка.
Механізм дії
Моксифлоксацин — 8-метоксифторхінолоновий засіб із широким спектром бактерицидної дії. In vitro моксифлоксацин ефективний щодо багатьох грампозитивних та грамнегативних мікроорганізмів.
Встановлено, що моксифлоксацин ефективний відносно бактерій, стійких до β-лактамних та макролідних препаратів.
Бактерицидна дія моксифлоксацину спричинена інгібуванням обох типів ІІ топоізомерази (ДНК-гіраза та топоізомераза IV), необхідних для реплікації, транскрипції та відновлення бактеріальної ДНК.
Вважають, що С
8-метокси залишок робить внесок у покращання активності та нижчу селекцію резистентних мутантів грампозитивних бактерій порівняно з С
8-Н залишком. Наявність великого дициклоамінового залишку в С-7 положенні запобігає активному відтоку, пов’язаному з генами norA або pmrA, які виявлено у деяких грампозитивних бактерій.
Моксифлоксацин володіє залежною від концентрації бактерицидною активністю. Мінімальні бактерицидні концентрації (МБК), як правило, відповідають мінімальним інгібуючим концентраціям (МІК).
Вплив на кишкову флору у людей
У двох дослідженнях з участю добровольців після перорального застосування моксифлоксацину відзначалися нижченаведені зміни у кишковій флорі. Знижувалася кількість E. coli, Bacillus spp., Enterococcus та Klebsiella spp., а також анаеробів Bacteroides vulgatus, Bifidobacterium spp., Eubacterium та Peptostreptococcus. Спостерігалося підвищення кількості Bacteroides fragilis. Кількість вказаних вище мікроорганізмів поверталася у межі норми упродовж 2 тижнів.
Резистентність
Механізми резистентності, за рахунок яких інактивуються пеніциліни, цефалоспорини, аміноглікозиди, макроліди і тетрацикліни, не впливають на антибактеріальну ефективність моксифлоксацину. Інші механізми резистентності, такі як бар’єри проникнення (поширені у Pseudomonas aeruginosa) та механізми відтоку, можуть впливати на чутливість до моксифлоксацину.
Формування резистентності до моксифлоксацину in vitro спостерігали як поступовий процес, який полягає у точечних мутаціях обох типів ІІ топоізомерази, ДНК-гірази та топоізомерази IV. Моксифлоксацин є слабким субстратом для механізмів активного відтоку у грампозитивних мікроорганізмів.
Спостерігається перехресна резистентність з іншими фторхінолонами. Однак, оскільки моксифлоксацин інгібує обидві топоізомерази ІІ та IV зі схожою активністю деяких грампозитивних бактерій, ці бактерії можуть бути резистентними до інших хінолонів, але чутливими до моксифлоксацину.
Контрольні точки
Клінічні МІК та контрольні точки дискової дифузії для моксифлоксацину (01.01.2012) за даними EUCAST (Європейський комітет з тестування антимікробної чутливості )
Мікроорганізм |
Чутливий |
Резистентний |
Staphylococcus spp. |
≤ 0,5 мг/л ≥ 24 мм |
> 1 мг/л < 21 мм |
S. pneumoniae |
≤ 0,5 мг/л ≥ 22 мм |
> 0,5 мг/л < 22 мм |
Streptococcus, групи A, B, C, G |
≤ 0,5 мг/л ≥ 18 мм |
> 1 мг/л < 15 мм |
H. influenzae |
≤ 0,5 мг/л ≥ 25 мм |
> 0,5 мг/л < 25 мм |
M. catarrhalis |
≤ 0,5 мг/л ≥ 23 мм |
> 0,5 мг/л < 23 мм |
Enterobacteriaceae |
≤ 0,5 мг/л ≥ 20 мм |
> 1 мг/л < 17 мм |
Контрольні точки, не пов’язані з видом* |
≤ 0,5 мг/л |
> 1 мг/л |
* Контрольні точки, не пов’язані з видом, були визначені головним чином на підставі даних фармакокінетики/фармакодинаміки та не залежать від поширення МІК специфічних видів. Ці дані використовують тільки щодо видів, яким не надавали контрольні точки за окремими видами, та не використовують щодо видів, у яких інтерпретаційні критерії підлягають визначенню. |
Мікробіологічна чутливість
Частота набутої резистентності може змінюватися залежно від географічного розташування регіону та протягом часу визначеного для певних видів мікроорганізмів. Бажано мати доступ до локальної інформації щодо резистентності мікроорганізмів, особливо при лікуванні тяжких інфекцій.
У разі необхідності слід звертатися за консультацією до експерта з питань антибіотикорезистентності, коли місцеве домінування резистентності виявляється настільки сильним, що вплив певного лікарського засобу щонайменше на деякі види інфекційних збудників залишається під сумнівом.
Чутливі види
Аеробні грампозитивні мікроорганізми:
Gardnerella vaginalis,
Staphylococcus aureus* (чутливий до метициліну),
Streptococcus agalactiae (група B),
Streptococcus milleri group* (S. anginosus, S. constellatus та S. intermedius),
Streptococcus pneumoniae*,
Streptococcus pyogenes* (група A),
Streptococcus viridans група (S. viridans, S. mutans, S. mitis, S. sanguinis, S. salivarius, S. thermophilus).
Аеробні грамнегативні мікроорганізми:
Acinetobacter baumanii,
Haemophilus influenzae*,
Haemophilus parainfluenzae*,
Legionella pneumophila,
Moraxella (Branhamella) catarrhalis*.
Анаеробні мікроорганізми:
Fusobacterium spp.,
Prevotella spp.
Інші мікроорганізми:
Chlamydophila (Chlamydia) pneumoniae*,
Chlamydia trachomatis*,
Coxiella burnetii,
Mycoplasma genitalium,
Mycoplasma hominis,
Mycoplasma pneumoniae*.
Види з можливою набутою резистентністю
Аеробні грампозитивні мікроорганізми:
Enterococcus faecalis*,
Enterococcus faecium*,
Staphylococcus aureus (метицилінрезистентний)+.
Аеробні грамнегативні мікроорганізми:
Enterobacter cloacae*,
Escherichia coli*#,
Klebsiella pneumoniae*#,
Klebsiella oxytoca,
Neisseria gonorrhoeae*+,
Proteus mirabilis*.
Анаеробні мікроорганізми:
Bacteroides fragilis*,
Peptostreptococcus spp.*.
Резистентні види
Аеробні грамнегативні мікроорганізми:
Pseudomonas aeruginosa.
* Продемонстровано задовільну активність щодо впливу на чутливі штами під час досліджень.
#Штами, які виробляють ESBL, є зазвичай резистентними до фторхінолонів.
+Показник резистентності> 50% в одній чи більше країн.
Доклінічні дані з безпеки
Вплив на кровотворну систему (незначне зниження кількості еритроцитів та тромбоцитів) спостерігався у щурів та мавп. Як і при застосуванні інших хінолонів, гепатотоксичність (підвищення рівня ферментів печінки та вакуольна деградація) відзначалася у щурів, мавп та собак. У мавп фіксували випадки нейротоксичності (ураження ЦНС — судоми). Вказані ефекти спостерігалися тільки після прийому високих доз моксифлоксацину або після довготривалого застосування препарату.
Моксифлоксацин, як і інші хінолони, показав генотоксичність під час тестів in vitro з бактеріями або клітинами ссавців. Оскільки вказаний ефект пояснюється взаємодією з бактеріальною гіразою та в разі вищої концентрації — взаємодією з топоізомеразою ІІ у клітинах ссавців, можна припустити наявність порогової концентрації для генотоксичності. Під час тестів in vivo не було виявлено ознак генотоксичності, незважаючи на застосування високих доз моксифлоксацину. Таким чином, препарат показав достатній потенціал безпеки при застосуванні терапевтичної дози для людини. Моксифлоксацин не показав канцерогенного ефекту під час дослідження, яке проводили на щурах.
Багато хінолонів є фотореактивними і можуть провокувати реакції фототоксичності, проявляти фотомутагенний та фотоканцерогенний ефекти. При цьому є дані щодо відсутності фототоксичних та фотогенотоксичних властивостей у моксифлоксацину при його тестуванні в рамках комплексної програми під час досліджень in vitro та in vivo. У таких самих умовах хінолони демонстрували вказані ефекти.
У високих концентраціях моксифлоксацин діє як інгібітор швидкого компонента кардіального повільного компонента розправляючого калієвого току та, отже, може призвести до подовження інтервалу QT. Токсикологічні дослідження, які проводили на собаках та під час яких препарат застосовували перорально в дозах ≥ 90 мг/кг, що забезпечувало концентрацію ≥ 16 мг/л, виявили подовження інтервалу QT без аритмій. Оборотну нелетальну шлуночкову аритмію спостерігали тільки після внутрішньовенного введення високої кумулятивної дози, яка більше ніж у 50 разів перевищувала дозу, передбачену для людини (> 300 мг/кг), що забезпечувало концентрацію у плазмі крові ≥ 200 мг/л (що більше ніж у 40 разів перевищувало терапевтичний рівень).
Відомо, що хінолони спричиняють ураження хрящів великих діартродіальних суглобів у молодих тварин. Найнижча пероральна доза моксифлоксацину, яка призводить до артротоксичного ефекту у молодих собак, у чотири рази перевищувала максимальну рекомендовану терапевтичну дозу 400 мг (передбачену для 50 кг маси тіла), розраховану на підставі співвідношення доза/маса тіла (мг/кг), із концентрацією в плазмі крові у два чи три рази вищою за концентрацію, передбачену в разі застосування максимальної терапевтичної дози.
Тести на токсичність, які проводили на щурах та мавпах (повторне введення протягом періоду до 6 місяців), не виявили ознак ризику для органів зору. Під час досліджень на собаках застосування тільки високих доз перорально (≥ 60 мг/кг) призводило до концентрації у плазмі крові ≥ 20 мг/л, що спричиняло зміни електроретинограми та в окремих випадках призводило до атрофії сітківки.
При вивченні впливу моксифлоксацину на репродуктивну функцію тварин доведено, що моксифлоксацин проникає крізь плаценту. Досліди, що проводились на щурах (при застосуванні моксифлоксацину перорально і внутрішньовенно) і мавпах (при застосуванні моксифлоксацину перорально), не виявили тератогенної дії моксифлоксацину і його впливу на фертильність. При внутрішньовенному застосуванні моксифлоксацину у дозі 20 мг/кг у кролів відзначалась мальформація скелета. Виявлено збільшення кількості викиднів у мавп і кролів при застосуванні моксифлоксацину у терапевтичній дозі. У щурів відзначалося зменшення маси плода, почастішання випадків викиднів, невелике збільшення тривалості періоду вагітності і збільшення спонтанної активності потомства при застосуванні моксифлоксацину, дозування якого у 63 рази перевищувало рекомендоване.
Фармакокінетика.
Всмоктування та біодоступність
При пероральному прийомі моксифлоксацин швидко та майже повністю всмоктується. Абсолютна біодоступність досягає майже 91%.
У діапазоні доз 50–800 мг при одноразовому прийомі та у дозах по 600 мг на добу протягом 10 діб фармакокінетика є лінійною. Рівноважний стан досягається протягом 3 днів. Після прийому пероральної дози 400 мг пікова концентрація в крові досягається протягом 0,5–4 годин і становить 3,1 мг/л. Максимальна та мінімальна плазмові концентрації в рівноважному стані (400 мг 1 раз на добу) становлять 3,2 та 0,6 мг/л відповідно.
Розподіл
Моксифлоксацин швидко розподіляється в екстраваскулярному просторі, після застосування дози 400 мг AUC становить 35 мкг/л. Об’єм розподілу в рівноважному стані дорівнює 2 л/кг. Як встановлено в експериментах in vitro та ex vivo, зв’язування з білками крові становить приблизно 40–42% та не залежить від концентрації препарату.
Після перорального прийому одноразової дози моксифлоксацину 400 мг спостерігали таку пікову концентрацію (середнє геометричне):
Тканина |
Концентрація |
Місцевий рівень — рівень у плазмі крові |
Плазма |
3,1 мг/л |
|
Слина |
3,6 мг/л |
0,75 — 1,3 |
Вміст пухиря |
1,61 мг/л |
1,71 |
Слизова оболонка бронхів |
5,4 мг/кг |
1,7 — 2,1 |
Альвеолярні макрофаги |
56,7 мг/кг |
18,6 — 70,0 |
Рідина епітеліальної вистілки |
20,7 мг/л |
5 — 7 |
Гайморова порожнина |
7,5 мг/кг |
2,0 |
Етмоїдальні пазухи |
8,2 мг/кг |
2,1 |
Назальні поліпи |
9,1 мг/кг |
2,6 |
Інтерстиціальна рідина |
1,02 мг/л |
0,8 — 1,42,3 |
Жіночі статеві органи* |
10,24 мг/кг |
1,724 |
* Внутрішньовенне застосування одноразової дози 400 мг. 1 10 годин після введення. 2 Вільна концентрація. 3 Від 3 годин до 36 годин після введення дози. 4 В кінці інфузії. |
Метаболізм
Моксифлоксацин підлягає біотрансформації II фази і виводиться з організму нирками, а також із фекаліями/жовчю як у незміненому стані, так і у вигляді неактивних сульфосполук (М1) і глюкуронідів (М2). М1 та М2 є тільки метаболітами, релевантними для людини, обидва вони є мікробіологічно неактивними. Під час досліджень in vitro та клінічних досліджень фази І не спостерігалося метаболічної фармакокінетичної взаємодії з іншими препаратами, задіяними у біотрансформацію фази І з участю ферментів системи цитохрому Р450. Ознак окислювального метаболізму немає.
Виведення з організму
Період напіввиведення препарату становить приблизно 12 годин. Середній загальний кліренс після введення 400 мг становить від 179 до 246 мл/хв. Нирковий кліренс становить приблизно 24–53 мл/хв та свідчить про часткову канальцеву реабсорбцію препарату з нирок. Після прийому дози 400 мг виведення із сечею (близько 19% — лікарський засіб у незміненому вигляді, близько 2,5% — М1 та близько 14% — М2) та калом (близько 25% — лікарський засіб у незміненому вигляді, близько 36% — М1 та відсутність виведення у вигляді М2) загалом становило близько 96%. Супутнє введення ранітидину та пробенециду не змінює нирковий кліренс препарату.
Фармакокінетика у різних груп пацієнтів.
Пацієнти літнього віку та пацієнти з низькою масою тіла
У здорових добровольців із низькою масою тіла (зокрема, у жінок) та у здорових добровольців літнього віку спостерігали вищу концентрацію препарату у плазмі крові.
Ниркова недостатність
Не виявлено істотних змін фармакокінетики моксифлоксацину у пацієнтів із порушенням функції нирок (включаючи пацієнтів з кліренсом креатиніну > 20 мл/хв/1,73 м
2). Оскільки функція нирок знижується, концентрація метаболіту М2 (глюкороніду) збільшується до показника 2,5 (у пацієнтів із кліренсом креатиніну <30 мл/хв/1,73 м
2).
Порушення функції печінки
На підставі даних досліджень фармакокінетики, які проводили з участю пацієнтів із печінковою недостатністю (клас А–С за класифікацією Чайлд-П’ю), неможливо визначити, чи є різниця порівняно зі здоровими добровольцями. Порушення функції печінки було пов’язане з більшою дією М1 у плазмі крові, тоді як дія вихідної лікарської речовини була порівнянною з дією у здорових добровольців. Достатнього досвіду клінічного застосування моксифлоксацину для лікування пацієнтів із порушенням функції печінки немає.