Миросибан концентрат для розчину для інфузій, 37,5 мг/5 мл, 5 мл

По 5 мл концентрату для розчину для інфузій у флаконі; по 1 флакону у картонній коробці.

Концентрат для розчину для інфузій.

Основні фізико-хімічні властивості: прозорий безбарвний розчин, практично вільний від видимих частинок.

Препарат Миросибан містить атосибан, синтетичний пептид ([Mpa 1,D-тирозин(Et) 2 ,треонін 4 ,орнітин 8 ]-окситоцин), що є конкурентним антагоністом людського окситоцину на рівні рецепторів. Зрозуміло, що атосибан, зв'язуючись із сенсорами окситоцину, знижує частоту скорочень матки та тонус міометрію, що призводить до пригнічення скорочення матки. Також атосибан пов'язується із рецепторами вазопресину, пригнічуючи його ефект. У тварин атосибан не впливав на серцево-судинну систему.

При розвитку передчасних пологів у людини атосибан у рекомендованих дозах пригнічує скорочення матки та забезпечує матці функціональний спокій. Розслаблення матки починається одразу після введення атосибану. Протягом 10 хвилин скорочувальна активність матки суттєво знижується, стабільний функціональний спокій матки (≤4 скорочень/година) підтримується протягом 12 годин.

У здорових невагітних жінок, які отримували атосибан у вигляді інфузії (від 10 до 300 мкг/хв протягом 12 год), рівноважна концентрація в плазмі збільшувалася пропорційно дозі. Кліренс препарату, обсяг розподілу і період напіввиведення не залежали від дози.

У жінок, які отримували атосибан у вигляді інфузії (300 мкг/хв протягом 6-12 год) з приводу передчасних пологів, рівноважна концентрація в плазмі крові досягалася протягом 1 год після початку інфузії (в середньому 442 ± 73 нг/мл, в діапазоні від 298 до 533 нг/мл). Після завершення інфузії концентрація препарату в плазмі крові швидко знижувалася зі значеннями початкового (tα) (tβ) часу напіввиведення 0,21±0,01 та 1,7±0,3 години відповідно. Середнє значення кліренсу становило 41,8 8,2 л/год. Середній обсяг розподілу становив 18,3&6,8 л. Зв'язування атосибану з білками плазми крові у вагітних становить від 46% до 48%. Невідомо, чи істотно відрізняється вільна фракція в материнському та фетальному компартментах. Атосибан не проникає в еритроцити.

Атосибан проникає через плаценту. Після інфузії 300 мкг/хв здоровій вагітній жінці співвідношення концентрації атосибану в організмі плода/матері становило 0,12. У плазмі крові та сечі людини ідентифіковано 2 метаболіти. Співвідношення концентрації головного метаболіту M1 (дез-(орнітин 8 , гліцин-NH 2 9 )-[Mpa 1 , D-тирозин(Et) 2 , треонін 4 ]-окситоцин) та концентрації атосибану в плазмі крові становило 1,4 та 2, 8 на другій годині інфузії та після її припинення відповідно. Невідомо, чи накопичується М1 у тканинах. Атосибан визначається в сечі тільки в невеликій кількості, його концентрація в сечі приблизно в 50 разів менше концентрації М1. Невідомо яка частина атосибану виводиться з калом. Основний метаболіт М1 інгібує викликані окситоцином скорочення матки in vitro приблизно в 10 разів слабше за атосибан. Метаболіт М1 проникає у грудне молоко.

Досліду лікування атосибаном у пацієнтів з порушенням функції печінки або нирок немає. Порушення функції нирок не потребує корекції дозування, оскільки із сечею виділяється незначна кількість атосибану. Пацієнтам з порушенням функції печінки слід з обережністю застосовувати атосибан.

Малоймовірно, що атосибан пригнічує ізоформи печінкового цитохрому Р450 у людини.

Інші засоби, що застосовуються в гінекології. Код ATХ G02С Х01.

Як показали дослідження in vitro, атосибан не є субстратом системи цитохрому Р450 і не гальмує утилізацію препаратів ферментами цієї системи, тому залучення атосибану в лікарські взаємодії, опосередковані цитохромом Р450, малоймовірне.

Були проведені дослідження взаємодії за участю здорових добровольців жіночої статі. Клінічно значущої взаємодії між атосибаном і бетаметазоном або лабеталолом не було відзначено.

Інші дослідження лікарських взаємодій з антибіотиками, алкалоїдами ріжків та антигіпертензивними препаратами не проводилися.

действующее вещество: atosiban acetate;

1 флакон (5 мл концентрата для раствора для инфузий) содержит 37,5 мг атосибана (в виде ацетата);

другие составляющие: маннит (Е 421), 1 М раствор хлористоводородной кислоты, вода для инъекций.

Вплив на здатність керувати автотранспортом та працювати зі складними механізмами не оцінювався через невідповідність клінічної ситуації.

Вагітність

Атосибан слід застосовувати лише при діагностованих передчасних пологах у термін вагітності від 24 до 33 повних тижнів.

Годування грудьми

Якщо в період вагітності жінка годує груддю раніше народжену дитину, на період лікування препаратом Міросибан годування груддю слід припинити, оскільки при годуванні груддю виділяється окситоцин, що може збільшувати скорочувальну здатність матки та протидіяти ефекту токолітичної терапії.

Під час клінічних досліджень атосибану не спостерігалося впливу на лактацію. Було відзначено, що невелика кількість атосибану проникає з плазми у грудне молоко жінки.

Репродуктивна функція

Дослідження ембріофетальної токсичності не виявили токсичної дії атосибану. Дослідження фертильності та раннього періоду ембріогенезу не проводилося.

Безпека та ефективність застосування Миросибану вагітним жінкам до 18 років не встановлені. Дані відсутні, тому не слід використовувати дітям.

Препарат Миросибан застосовувати для запобігання передчасним пологам у вагітних за всіх нижчеперелічених умов:

• регулярних маткових скорочень тривалістю не менше 30 с та частотою 4 разів протягом 30 хвилин;
• розкриття шийки матки від 1 до 3 см (0 – 3 см для жінок, що народжують вперше) та згладжування шийки матки ≥ 50%;
• у віці від 18 років;
• строку вагітності від 24 до 33 повних тижнів;
• нормальної частоти серцевих скорочень у плода.

Миросибан не слід застосовувати в наступних випадках:

• термін вагітності менше 24 або більше 33 повних тижнів;
• передчасний розрив навколоплідного міхура при вагітності більше 30 тижнів;
• порушення частоти серцебиття плода;
• дородова маткова кровотеча, що вимагає негайних пологів;
• підозра на внутрішньоматкову інфекцію;
• передлежання плаценти;
• відшарування плаценти;
• будь-які інші стани, що стосуються як матері, так і плода, при яких збереження вагітності становить небезпеку;
• гіперчутливість до чинної речовини або допоміжних речовин.

Лікування препаратом Миросибан повинен призначати та проводити лікар, який має досвід ведення передчасних пологів.

Препарат Миросибан вводити внутрішньовенно у три послідовні етапи:

• вводити початкову болюсну дозу (6,75 мг) препарату Миросибан, розчин для ін'єкцій, 6,75 мг/0,9 мл;
• відразу після цього проводити тривалу інфузію препарату Миросибан, концентрат для розчину для інфузій, 37,5 мг/5 мл, у високій дозі (навантажувальна інфузія, 300 мкг/хв) протягом 3 годин;
• після цього проводити інфузію нижчими дозами Миросибану, концентрат для розчину для інфузій 37,5 мг/5 мл (наступна інфузія, 100 мкг/хв) протягом 45 годин.

Тривалість лікування не повинна перевищувати 48 годин. Загальна доза протягом усього курсу терапії препаратом Миросибан не повинна перевищувати 330,75 мг атосибану.

Після діагностики передчасних пологів слід якнайшвидше розпочати внутрішньовенну терапію за допомогою початкової болюсної ін'єкції препаратом Миросибан, розчин для ін'єкцій (див. інструкцію з медичного застосування лікарського засобу Миросибан, розчин для ін'єкцій, 6,75 мг/0,9 мл). Після болюсної ін'єкції слід розпочинати інфузію. Якщо скорочувальна активність матки не зникає при лікуванні Миросибаном, слід розглянути альтернативне лікування.

У наступній таблиці наведено повну інформацію про дозування препарату для болюсного введення та подальшої інфузії:

Повторне застосування

У разі необхідності повторного застосування атосибану його слід починати з болюсного введення препарату Миросибан, розчин для ін'єкцій, 6,75 мг/0,9 мл, після чого проводити інфузію препарату Миросибан, концентрат для розчину для інфузій, 37,5 мг/ 5мл. Повторне лікування можна розпочинати у будь-який час після першого лікування, його можна повторювати до 3-х разів (див. розділ «Особливості застосування»).

Пацієнти з порушенням функції нирок або печінки

Досвід лікування атосибаном у пацієнтів з порушенням функції печінки або нирок немає. Порушення функції нирок не потребує корекції дозування, оскільки із сечею виділяється незначна кількість атосибану. Пацієнтам з порушенням функції печінки слід обережно застосовувати атосибан.

Приготування розчину для внутрішньовенного введення

Перед застосуванням препарату флакон слід оглянути візуально на наявність твердих частинок та зміни забарвлення розчину.

Після відкриття флакона з концентратом розведення слід проводити негайно. Розведений розчин для внутрішньовенного введення слід використовувати протягом 24 годин після приготування.

Для внутрішньовенної інфузії, яку проводити одразу після введення болюсної дози, концентрат для розчину для інфузій Миросибан 37,5 мг/5 мл слід розчинити в одній з перерахованих нижче рідин:

• 0,9% розчин хлориду натрію;
• розчин Рінгера лактатний;
• 5% розчин глюкози.

З ємності для інфузій 100 мл слід взяти 10 мл відповідного розчину та вилити його. Додати розчин 10 мл концентрату для розчину для інфузій Миросибан 37,5 мг/5 мл (2 флакони по 5 мл) для того, щоб отримати концентрацію 75 мг атосибану в 100 мл.

Отриманий таким чином розчин повинен бути прозорим, безбарвним і не містити частинок.

Навантажувальну інфузію проводити шляхом введення приготовленого розчину зі швидкістю 24 мл/год (тобто 18 мг/год) протягом 3 годин під належним медичним контролем в акушерському відділенні. Через 3 години темп інфузії знижується до 8 мл/год.

Для продовження інфузії слід приготувати наступні 100 мл методом, описаним вище.

Необхідно перерахувати кількість препарату для дотримання зазначеної пропорції при використанні ємності іншого об'єму.

Для досягнення точного дозування препарату необхідно відкалібрувати швидкість введення в приладі для внутрішньовенної дозованої інфузії в краплях/хвилину. Камера для внутрішньовенної мікрокрапельної інфузії може забезпечити зручний діапазон швидкостей інфузії в межах рекомендованих доз Миросибану.

Особливості застосування

У разі застосування атосибану пацієнткам, у яких можливий передчасний розрив навколоплідного міхура, переваги затримки пологів мають перевищувати потенційний ризик хоріоамніоніту.

Атосибан не застосовують при аномальному прикріпленні плаценти.

Досвід лікування атосибаном у пацієнтів з порушенням функції печінки або нирок відсутній. Порушення функції нирок не потребує корекції дозування, оскільки із сечею виділяється незначна кількість атосибану. Пацієнтам з порушенням функції печінки слід обережно застосовувати атосибан.

Досвід застосування атосибану при багатоплідній або термінах вагітності від 24 до 27 тижнів обмежений, що пов'язано з невеликою кількістю пролікованих пацієнтів. Тому переваги застосування атосибану цій підгрупі пацієнтів не визначено.

Можливо повторне застосування Миросибану, але не більше 3 разів (через обмеженість клінічного досвіду).

Хімічна та фізична стабільність після розтину упаковки була продемонстрована протягом 24 годин при температурі 25°С.

З мікробіологічної точки зору препарат слід використовувати негайно. Якщо препарат не використовувати відразу, відповідальність за тривалість та умови його зберігання несе користувач, і зазвичай термін зберігання не повинен перевищувати 24 години при температурі від 2 до 8°С, якщо відновлення розчину не відбувалося в контрольованих та валідованих асептичних умовах.

При внутрішньоутробній затримці росту рішення про продовження введення або повторне застосування препарату Миросибан залежить від оцінки зрілості плода.

При тривалій м'язовій активності матки при введенні атосибану слід проводити моніторинг скорочень матки та частоти серцевих скорочень плода.

Як антагоніст окситоцину, атосибан теоретично може посилити релаксацію матки та викликати післяпологову маткову кровотечу, тому слід контролювати крововтрату після пологів. Однак під час клінічних досліджень недостатнє скорочення матки у післяпологовому періоді не спостерігалося.

Багатоплідна вагітність та застосування лікарських засобів з токолітичною дією, таких як блокатори кальцієвих каналів та бета-міметики, як відомо, пов'язані з підвищеним ризиком набряку легень. Тому атосибан слід застосовувати з обережністю при багатоплідній вагітності та одночасному застосуванні інших лікарських засобів з токолітичною дією.

Зазвичай спостерігалися побічні реакції легкого ступеня. Найчастішою побічною реакцією, про яку повідомляли матері, була нудота.

Специфічних побічних реакцій у немовлят під час застосування атосибану під час клінічних досліджень не було виявлено. Побічні реакції, які спостерігалися у немовлят, перебували в межах нормальних варіацій і можна порівняти за частотою з групою застосування плацебо та бета-міметиків.

Частота побічних реакцій, зазначених нижче, визначається так: дуже часто (≥1/10); часто (≥1/100 до <1/10); нечасто (≥1/1000 до <1/100); рідко (≥1/10000 до <1/1000). У кожній групі за частотою побічні реакції вказані в порядку зменшення їх проявів.

Дані постмаркетингового спостереження

У постмаркетинговий період застосування атосибану повідомляли про респіраторні явища, такі як задишка та набряк легенів, особливо у поєднанні з супутнім застосуванням інших лікарських засобів з токолітичною активністю, таких як антагоністи кальцію та бета-міметики та/або у жінок з багатоплідною вагітністю.

Повідомлення про підозрювані побічні реакції

Повідомлення про підозрювані побічні реакції після реєстрації лікарського засобу є важливим. Це дозволяє продовжувати контроль за співвідношенням користь/ризик лікарського засобу. Медичним працівникам слід повідомляти про будь-які підозрювані побічні реакції через національну систему повідомлень.

Описано кілька випадків передозування, які проходили без специфічних ознак та симптомів. Специфічний антидот у разі передозування невідомий.

Зберігати при температурі від 2 до 8°С в оригінальній упаковці для захисту від світла. Зберігати у недоступному для дітей місці.

Розчин для інфузій для лікування гінекологічних захворювань та сечостатевої системи.