Мілістан мультисимптомний суспензія 100 мл

По 100 мл суспензії у пластиковому флаконі. По 1 флакону разом з мірною ложечкою у картонній упаковці.

Суспензія оральна.
Основні фізико-хімічні властивості: cуспензія від світло-рожевого до рожевого кольору.

Парацетамол має аналгетичну, жарознижувальну та слабку протизапальну дії. Механізм дії пов’язаний з інгібуванням синтезу простагландинів та переважаючим впливом на центр терморегуляції у гіпоталамусі.
Цетиризину гідрохлорид має протиалергічні властивості завдяки інгібуванню пізньої фази міграції клітин, які беруть участь у запальній реакції (переважно еозинофілів). Пригнічує дію інших медіаторів та індукторів секреції гістаміну, таких як PAF (тромбоцит-активуючий фактор) та субстанція Р. Практично не має антихолінергічних та антисеротонінових ефектів. У терапевтичних дозах не спричиняє седативної дії.
Декстрометорфану гідробромід – протикашльовий засіб, ефективний при непродуктивному бронхіальному кашлі, який виникає через подразнення бронхів при вдиханні холодного повітря. Механізм дії пов’язаний з впливом на центр кашлю у довгастому мозку.
Хлорфеніраміну малеат – протиалергічний засіб, блокатор гістамінових Н1-рецепторів. Спричиняє помірно виражений седативний ефект.

Всмоктування. Після прийому внутрішньо препарат швидко і майже повністю всмоктується з травного тракту.

Застосування препарату одночасно з їжею не впливає на всмоктування, але дещо знижує швидкість.

Розподіл. Парацетамол добре розподіляється в тканинах (за винятком жирової тканини) та спинномозкової рідини. Зв'язування парацетамолу з білками плазми становить приблизно 10% і незначною мірою підвищується при передозуванні. Цетиризин також може зв'язуватися з білками плазми. Має низький обсяг розподілу (Vd - 0,5 л/кг), не проникає усередину клітини.

Метаболізм. Парацетамол метаболізується в печінці шляхом кон'югації з глюкуронідом, сульфатом та окислення за участю змішаних оксидаз печінки та цитохрому P450. Цетиризин у печінці практично не метаболізується. Декстрометорфану гідробромід швидко і майже повністю метаболізується в печінці до активного метаболіту декстрофану.

Виведення. Період напіввиведення парацетамолу становить 1-4 години. У пацієнтів із цирозом печінки період напіввиведення збільшується. Зв'язування з білками плазми варіабельне. Нирковий кліренс парацетамолу становить 5%. Виводиться із сечею, головним чином, у вигляді глюкуронової та сульфатних кон'югатів. Менше 5% виводиться у незміненому вигляді парацетамолу. Препарат здатний виводитись із грудним молоком. Після одноразового застосування цетиризину гідрохлориду період його напіввиведення становить близько 10 год. Період напіввиведення декстрометорфану гідроброміду – майже 4 години., Препарат виводиться через нирки у незміненому вигляді та у вигляді деметильованих метаболітів (включаючи декстрорфан). Діючі речовини препарату проникають через плаценту та виділяються з грудним молоком.

Аналгетики та антипіретики. Парацетамол, комбінації без психолептиків. Код ATХ N02B Е51.

Слід уникати одночасного застосування з іншими лікарськими засобами, які містять парацетамол або інші діючі речовини, що входять до складу лікарського засобу Мілістан Мультісимптомній.

Особливості взаємодії препарату обумовлені властивостями його складових.

Парацетамол.

Швидкість всмоктування парацетамолу може збільшуватися при застосуванні метоклопраміду та домперидону та зменшуватись при застосуванні холестираміну. Антикоагулянтний ефект варфарину та інших кумаринів може посилюватись при одночасному тривалому регулярному щоденному застосуванні парацетамолу з підвищенням ризику кровотечі. Періодичне застосування не має значного ефекту.

Барбітурати зменшують жарознижувальний ефект парацетамолу.

Протисудомні препарати (включаючи фенітоїн, барбітурати, карбамазепін), барбітурати, рифампіцин, ізоніазид та алкоголь, які стимулюють активність мікросомальних ферментів печінки, можуть посилювати токсичну дію парацетамолу на печінку внаслідок підвищення ступеня перетворення препарату на гепа.

При одночасному застосуванні парацетамолу з гепатотоксичними засобами збільшується токсичний вплив препаратів на печінку.

Одночасне застосування високих доз парацетамолу з ізоніазидом підвищує ризик розвитку гепатотоксичного синдрому.

Парацетамол знижує ефективність діуретиків.

Кофеїн може посилювати знеболювальну дію парацетамолу.

Хлорфенамін

Хлорфенамін посилює антихолінергічну дію атропіну, спазмолітиків, засобів, що пригнічують ЦНС (транквілізатори, барбітурати), протипаркінсонічних препаратів.

Одночасне застосування зі снодійними засобами, барбітуратами, заспокійливими засобами, нейролептиками, транквілізаторами, анестетиками, наркотичними анальгетиками, алкоголем посилює дію хлорфеніраміну малеату, що може спричинити симптоми передозування.

Хлорфенірамін пригнічує метаболізм фенітоїну і може призвести до токсичності фенітоїну.

Протипоказаний з інгібіторами МАО. Інгібітори моноаміноксидази (інгібітори МАО), включаючи фуразолідон (антибактеріальний препарат) та прокарбазин (протипухлинний препарат): одночасний прийом не рекомендується, оскільки можуть подовжуватися та посилитися антихолінергічна дія та пригнічення центральної нервової системи, властиве антигістамінним препаратам.

Трициклічні антидепресанти мапротиліну (чотирициклічний антидепресант) та інші препарати антихолінергічної дії може посилитися антихолінергічна дія цих препаратів або таких антигістамінних засобів як Хлорфенірамін. У разі виникнення побічних ефектів з боку шлунково-кишкового тракту пацієнтам необхідно якомога раніше звернутися до лікаря, оскільки це може призвести до паралітичної непрохідності кишечника.

Декстрометорфану гідробромід

Декстрометорфан метаболізується за участю ферментів CYP2D6 і має виражений пресистемний метаболізм. Одночасне застосування з інгібіторами ферментів CYP2D6 може збільшити концентрацію декстрометорфану в організмі до рівня, що в кілька разів перевищує норму. Це підвищує ризик токсичної дії декстрометорфану на пацієнта (збудження, сплутаність свідомості, тремор, безсоння, діарея та дихальна недостатність) та ризик розвитку серотонінового синдрому. Інгібіторами ферментів CYP2D6 є флуоксетин, пароксетин, хінідин та тербінафін. При одночасному застосуванні з хінідином концентрація декстрометорфану в плазмі зростає в 20 разів, що посилює побічні реакції препарату з боку центральної нервової системи. Аміодарон, флекаїнід та пропафенон, сертралін, бупропіон, метадон, цинакальцету, галоперидол, перфеназин та тіоридазин також мають подібний вплив на метаболізм декстрометорфану. При необхідності одночасного застосування інгібіторів CYP2D6 та декстрометорфану слід стежити за станом пацієнта, оскільки може виникнути потреба у корекції дози декстрометорфану.

Застосування лікарського засобу одночасно з інгібіторами МАО, препаратами для лікування хвороби Паркінсона, специфічними інгібіторами зворотного захоплення серотоніну та іншими антидепресантами призводить до посилення ефекту останніх. Одночасне застосування препарату із зазначеними лікарськими засобами протипоказане.

Застосування лікарського засобу одночасно з аміодароном, хінідином призводить до збільшення плазмових концентрацій декстрометорфану.

Алкоголь може посилити побічні реакції декстрометорфану.

Уетиризину гідрохлорид

Дослідження фармакокінетичної взаємодії проводилися цетиризину та псевдоефедрину, циметидину, кетоконазолу, еритроміцину, азитроміцину; фармакокінетичних взаємодій немає. У дослідженні багаторазового застосування теофіліну (400 мг 1 раз на добу) та цетиризину спостерігалося незначне (16%) зниження кліренсу цетиризину, тоді як диспозиція теофіліну не порушувалася при одночасному прийомі цетиризину.

У дослідженнях застосування цетиризину з циметидином, гліпізидом, діазепамом та псевдоефедрину не виявлено доказів побічних фармакодинамічних взаємодій. У дослідженнях застосування цетиризину з азитроміцином, еритроміцином, кетоконазолом, теофіліном та псевдоефедрину не виявлено доказів побічних клінічних взаємодій.

Крім того, одночасне застосування цетиризину з макролідами або кетоконазолом ніколи не призводило до клінічно значимих змін на ЕКГ. У дослідженні багаторазового застосування ритонавіру (600 мг 2 рази на добу) та цетиризину (10 мг на добу) тривалість експозиції до цетиризину збільшилася приблизно на 40%, тоді як диспозиція ритонавіру дещо порушувалася (мінус11%) при одночасному прийомі цетиризину. Об'єм абсорбції цетиризину не знижується при їді, хоча показник абсорбції зменшується на 1 годину.

Немає даних щодо посилення ефекту седативних засобів при застосуванні в терапевтичних дозах. Але слід уникати застосування седативних засобів під час прийому препарату.

Ототоксичні препарати можуть замаскувати такі симптоми ототоксичності, як дзвін у вухах, запаморочення та непритомність.

Одночасний прийом препарату з алкоголем або іншими засобами, що пригнічують центральну нервову систему, може спричинити додаткове погіршення уваги та порушення працездатності, хоча цетиризин не потенціює ефект алкоголю (при рівнях алкоголю в крові 0,5 г/л).

Фотосенсибілізуючі препарати можуть спричинити появу додаткової фотосенсибілізуючої дії.

Препарат не застосовувати одночасно з протикашльовими засобами, що пригнічують кашльовий рефлекс (наприклад, з кодеїном), особливо перед сном. Таке комбіноване застосування препаратів ускладнює відхаркування.

діючі речовини: парацетамол, цетиризину гідрохлорид, хлорфенамін, декстрометорфану гідробромід;

5 мл суспензії містять парацетамолу 160 мг, цетиризину гідрохлориду 2,5 мг, хлорфеніраміну малеату 1 мг, декстрометорфану гідроброміду 5 мг;

допоміжні речовини: натрію метилпарабен (Е 219), натрію пропілпарабен (Е 217), натрію карбоксиметилцелюлоза, аспартам (Е 951), ксантанова камедь, сорбіту розчин 70%, натрію едет кармоізин (Е 122), сахароза, есенція очищена фруктова вода.

У разі виникнення неврологічних розладів (сонливість, запаморочення, порушення зору) необхідно утриматися від керування автотранспортом або роботи з іншими механізмами.

Не слід застосовувати лікарський засіб у період вагітності. Бажано утриматися від застосування препарату у період годування груддю або слід вирішити питання про припинення годування груддю, якщо виникла необхідність у застосуванні препарату.
Дані щодо парацетамолу:
Стандартних досліджень із використанням прийнятих на даний час стандартів оцінки репродуктивної та онтогенетичної токсичності немає.
Велика кількість даних про вагітних не вказує ні на мальформативну, ні на фето/неонатальну токсичність. Епідеміологічні дослідження розвитку нервової системи у дітей, які піддавалися внутрішньоутробному впливу парацетамолу, не дають переконливих результатів.

Лікарський засіб застосовувати дітям віком від 4 років.

Симптоматичне лікування грипу та гострих респіраторно-вірусних інфекцій, які супроводжуються підвищенням температури тіла, болем у м’язах і суглобах, головним болем, болем у горлі та у ділянці придаткових порожнин носа, закладенням носа, нежитем, сухим подразнюючим кашлем, сльозотечею та чханням.

Підвищена чутливість до компонентів лікарського засобу, до гідроксизину або до будь-якої похідної піперазину, інших антигістамінних препаратів, тяжкі порушення функції печінки, нирок, вроджена гіпербілірубінемія, дефіцит глюкозо-6-фосфатдегідрогенази, алкоголізм, захворювання крові, синдром Жильбера, виражена анемія, лейкопенія, гіпокоагуляція, закритокутова глаукома, ризик затримки сечі у зв’язку з захворюваннями уретри та простати, обструкція шийки сечового міхура, пілородуоденальний стеноз, непрохідність кишечнику, тяжкий перебіг гіпертонічної хвороби, захворювання коронарних артерій серця, аритмії, епілепсія; гіпертиреоз. Також протипоказаний пацієнтам з ризиком виникнення дихальної недостатності. Не застосовувати разом з інгібіторами моноаміноксидази (МАО) та протягом 2 тижнів після припинення застосування інгібіторів МАО, антидепресантів зі зворотним нейрональним захопленням серотоніну (флуоксетин, пароксетин).

1 мірна ложка (5 мл) знаходиться всередині упаковки.

Дітям віком від 4 до 6 років: по 1 чайній ложці 2 рази на добу;

дорослим та дітям старше 6 років: по 2 мірні ложечки 2 рази на добу.

Максимальна тривалість лікування: 3-5 діб.

Інтервал між прийомами має становити не менше 4 годин.

Не вживати більше 2 разів на добу!

Особливості застосування

Пов'язані з парацетамолом.

Оскільки препарат містить у своєму складі парацетамол, необхідно порадитися з лікарем щодо можливості його застосування у пацієнтів з порушеннями функції нирок та печінки. Слід враховувати, що у хворих на алкогольні нециротичні ураження печінки збільшується ризик гепатотоксичної дії парацетамолу; препарат може впливати на результати лабораторних досліджень щодо вмісту в крові глюкози та сечової кислоти.

З обережністю призначати препарат пацієнтам похилого віку, пацієнтам, у яких існує ризик виникнення судомних нападів, пацієнтам з бронхіальною астмою, персистуючим або хронічним кашлем, що виникає внаслідок куріння, астми або емфіземи легень, коли кашель супроводжується надлишковою секрецією. Не перевищувати зазначених доз. Не приймати препарат одночасно з іншими засобами, які містять парацетамол.

Перед застосуванням препарату необхідно проконсультуватися з лікарем, якщо ви застосовуєте варфарин або подібні препарати, які мають антикоагулятний ефект. Пацієнтам, які приймають анальгетики щодня при артритах легкої форми, необхідно проконсультуватися з лікарем. Якщо головний біль стає постійним, слід звернутися до лікаря. При тривалому застосуванні необхідно контролювати функцію печінки, нирок, стан кровотворної системи. Якщо симптоми не зникають, слід звернутися до лікаря.

У пацієнтів з тяжкими інфекціями, такими як сепсис, які супроводжуються зниженням рівня глутатіону при прийомі парацетамолу, підвищується ризик виникнення метаболічного ацидозу. Симптомами метаболічного ацидозу є глибоке, прискорене або утруднене дихання, нудота, блювання, втрата апетиту. Слід негайно звернутися до лікаря у разі появи цих симптомів.

Якщо захворювання спричинене бактеріальною інфекцією, рекомендується паралельне лікування антибіотиками.

Якщо при застосуванні лікарського засобу Мілістан Мультисимптомний виникає гемоліз еритроцитів або медикаментозна гемолітична анемія, препарат слід негайно відмінити.

При виникненні шкірних висипань застосування препарату слід припинити.

Пов'язані з цетиризину гідрохлорид.

Під час прийому в терапевтичних дозах не спостерігалося клінічно значущих взаємодій з алкоголем (при рівнях алкоголю в крові 0,5 г/л). Однак рекомендується уникати одночасного застосування лікарського засобу з алкоголем. Рекомендується з обережністю призначати пацієнтам з епілепсією та пацієнтам з ризиком виникнення судом.

З обережністю застосовувати пацієнтам, схильним до затримки сечі (ушкодження хребта, гіперплазія простати), оскільки цетиризин підвищує ризик розвитку затримки сечі.

Антигістамінні препарати пригнічують шкірну алергічну пробу, тому перед її проведенням прийом препарату необхідно припинити за 3 дні до дослідження (період виведення).

Пов'язані з хлорфенамін

Хлорфенірамін, як і інші препарати, що мають антихолінергічні ефекти, слід з обережністю застосовувати при епілепсії; при високому внутрішньоочному тиску, включаючи глаукому, при гіпертрофії передміхурової залози, тяжкій гіпертензії або серцево-судинних захворюваннях, бронхіті, бронхоектазах або астмі; при печінковій недостатності та нирковій недостатності. У дітей та пацієнтів похилого віку на тлі терапії Хлорфенірамін частіше можуть виникати побічні реакції з боку нервової системи, такі як антихолінергічні ефекти та парадоксальне збудження (збільшення енергійності, занепокоєння, нервозність).

Антихолінергічні властивості хлорфеніраміну можуть викликати сонливість, запаморочення, помутніння зору та порушення психомоторних реакцій, які можуть серйозно вплинути на здатність керувати транспортними засобами та механізмами.

Під час лікування не вживати седативні препарати (особливо барбітурати), що підвищують седативну дію антигістамінних препаратів (хлорфеніраміну малеату).

Слід уникати одночасного застосування хлорфеніраміну з алкоголем, оскільки вплив останнього посилюється.

Не слід застосовувати хлорфенірамін з іншими антигістамінними препаратами.

Пов'язані з декстрометорфану гідробромід

Пацієнтам, які мають хронічний кашель, викликаний курінням або бронхіальною астмою, або кашель внаслідок гострого нападу астми, перед застосуванням декстрометорфану гідрохлориду слід проконсультуватися з лікарем. Також необхідна консультація лікаря перед застосуванням препарату пацієнтам, у яких кашель супроводжується надмірним виділенням харкотиння.

Якщо кашель триває більше 7 днів або супроводжується лихоманкою, висипом або головним болем, необхідно належним чином обстежити пацієнта для виявлення причинного захворювання.

Є повідомлення про випадки зловживання декстрометорфану гідробромід. Це необхідно враховувати, призначаючи препарат підліткам та особам молодого віку, а також пацієнтам із обтяженим анамнезом зловживання наркотиками чи психотропними речовинами.

Декстрометорфан метаболізується у печінці цитохрому P450 2D6. Активність цього ферменту обумовлена ​​генетично. Близько 10% населення загалом є повільними метаболізаторами ферменту CYP2D6. У таких осіб, а також у пацієнтів, які отримують терапію інгібіторами CYP2D6, можуть виникати ознаки передозування та/або тривалого впливу декстрометорфану. Тому слід бути обережним при застосуванні препарату пацієнтам, які є повільними метаболізаторами CYP2D6 або інгібітори CYP2D6.

Допоміжні речовини.

Препарат містить натрію метилпарабен (Е 219), барвник кармоізин (Е 122), натрію пропілпарабен (Е 217), які можуть викликати алергічні реакції (можливо, уповільнені), а також аспартам (Е 951), який становить небезпеку для хворих фенілкетонурією.

З обережністю застосовувати хворим на цукровий діабет, оскільки препарат у своєму складі містить сахарозу. Не застосовувати пацієнтам з непереносимістю фруктози, глюкози-цукрози, сахарози-ізомальтози.

Під час застосування препарату забороняється вживати алкоголь!

З боку шкіри та підшкірної клітковини: шкірний висип, включаючи генералізовані, плямисто-папульозні, еритематозні; кропив'янка, висипання на слизових оболонках, гіперемія, свербіж, мультиформна ексудативна еритема, синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз, стійка медикаментозна еритема, судинний набряк, синці, ексфоліативний дерматит, фотосенсибілізація.

З боку імунної системи: реакції гіперчутливості, включаючи алергічні реакції, анафілаксії, анафілактичні реакції, анафілактичний шок, ангіоневротичний набряк.

З боку травного тракту: диспепсичні розлади, шлунково-кишкові розлади, нудота, блювання, біль в епігастрії, біль у животі, сухість у роті, діарея, гастрит, печія, підвищений апетит, запор, метеоризм.

З боку травної системи: підвищення активності «печінкових» ферментів (трансаміназ, лужної фосфатази, гамма - глютамілтранспептидази (ГГТП), як правило, без розвитку жовтяниці, гіпербілірубінемія, гепатит, жовтяниця. При тривалому застосуванні, особливо у великих дозах, не виключена гепатотоксична дія, порушення функції печінки.

З боку ендокринної системи: гіпоглікемія, аж до гіпоглікемічної коми.

З боку метаболізму: підвищення апетиту, анорексія.

З боку системи крові та лімфатичної системи: анемія, сульфгемоглобінемія та метгемоглобінемія (ціаноз, задишка, біль у серці), апластична анемія, гемолітична анемія агранулоцитоз, тромбоцитопенія, лейкопенія з боку крові.

З боку дихальної системи: фарингіт, риніт, бронхоспазм у пацієнтів, у т.ч. секреції.

З боку нервової системи: головний біль, можлива парадоксальна стимуляція ЦНС, збудження, седативний ефект, парестезії, судоми, рухові розлади, дисгевзія, непритомність, синкопе, тремор, порушення тонусу (дистонія) , дискінезія, тривожність, нервозність, дратівливість, ейфорія, невроз, неврит, кома, зміни поведінки, порушення пам'яті, амнезія, порушення уваги.

З боку органів слуху та рівноваги: вертиго, порушення координації, запаморочення, дзвін у вухах, шум у вухах, гострий лабіринтит.

З боку сечовивідної системи: утруднення та затримка сечовипускання (див. розділ «Особливості застосування»), дизурія, енурез.

З боку органу зору: порушення акомодації ока, нечіткість зору, зниження гостроти зору, мимовільні рухи очних яблук, затуманювання, двоїння, підвищення внутрішньоочного тиску, мідріаз, світлобоязнь.

Психічні розлади: агресія, сплутаність свідомості, депресія, галюцинації, порушення сну, безсоння, сонливість, нервовий тик, суїцидальні думки, збентеження, дратівливість, нічні кошмари.

З боку серцево-судинної системи: тахікардія, аритмія, відчуття прискореного серцебиття, коливання артеріального тиску, гіпотензія.

З боку опорно-рухової та сполучної тканини: посмикування м'язів, м'язова слабкість.

Загальні розлади: астенія, підвищена стомлюваність, нездужання, набряк, почуття сором'язливості в грудях.

Лабораторні дослідження: збільшення маси тіла.

З боку репродуктивної системи: порушення менструального циклу; імпотенція.

Інші: сухість слизових оболонок, підвищена пітливість, стомлюваність.

Натрію пропілпарабен та натрію метилпарабен, що входять до складу препарату, можуть викликати розвиток алергічних реакцій (можливо відстрочених).

Явлення передозування зазвичай виникають при застосуванні парацетамолу, який є діючою речовиною лікарського засобу Мілістан Мультисимптомний, у дорослих – у разовій дозі 10 г і більше, у дітей – у разовій дозі 150 мг/кг маси тіла та більше. Також передозування може статися, якщо лікарський засіб Мілістан Мультисимптомний використовувати у рекомендованих або збільшених дозах, але з частотою понад 4 рази на добу.

У пацієнтів з факторами ризику (тривалий прийом карбамазепіну, фенобарбітал, фенітоїн, примідону, рифампіцину, звіробою або інших препаратів, індукують печінкові ферменти, зловживання алкоголем, недостатність глутатіонової системи, наприклад: розлади травлення, ВІЧ, ВІЛ кахексія) прийом 5 г або більше парацетамолу може призвести до ураження печінки.

Симптомами передозування можуть бути блідість, сухість шкіри та слизових оболонок, підвищення температури тіла, нудота, блювання, анорексія, біль у животі, діарея, атонія кишечника, підвищення рівня трансаміназ, білірубіну, азотемія , порушення метаболізму глюкози та альбуміну, метаболічний ацидоз, олігурія, печінкова недостатність (може прогресувати в енцефалопатію, крововиливи, гіпоглікемію, кому і мати летальний результат), гепатонекроз, можлива гостра ниркова недостатність з гострим некрозом гематурією, протеїнурією; ниркова колька, інтерстиціальний нефрит, капілярний некроз, затримка сечовипускання, серцева аритмія, тахікардія, тахіпное, панкреатит, запаморочення, головний біль, підвищення температури тіла, порушення сну, сонливість, тремор, психомоторне збудження, гіперактивність, подразливість, , Порушення орієнтації; висип, свербіж, уртикарний висип, пошкодження слизової оболонки ротової порожнини, сплутаність свідомості, підвищена стомлюваність, нездужання, мідріаз, занепокоєння, фотофобія, седативний ефект, ступор, пригнічення центральної нервової системи, що супроводжується розладами дихання пульсу, падіння артеріального тиску до судинної недостатності), диплопія, атаксія, судоми.

При тривалому застосуванні препарату у великих дозах з боку органів кровотворення може розвинутись апластична анемія, панцитопенія, агранулоцитоз, нейтропенія, лейкопенія, тромбоцитопенія, погіршується згортаюча активність крові, що може супроводжуватися кровотечами, зокрема з боку травного тракту.

Пов'язані з цетиризину гідрохлорид.

Передозування цетиризину головним чином пов'язане з впливом на центральну нервову систему (ЦНС) або ефектами, які можуть вказувати на антихолінергічну дію. Побічні ефекти, про які повідомлялося після прийому дози, перевищувала мінімум у 5 разів рекомендовану добову дозу, включають: сплутаність свідомості, діарея, запаморочення, стомлюваність, головний біль, нездужання, мідріаз, свербіж, неспокій, седативний ефект, сонливість, ступор тремор та затримку сечовипускання.

Пов'язані з хлорфенамін.

Пов'язані з декстрометорфану гідробромід

Симптоми передозування декстрометорфану гідроброміду: нудота і блювота, пригнічення ЦНС, запаморочення, дизартрія, атаксія, нечіткість зору, міоклонус, ністагм, сонливість, тремор, збудження, гіперактивність, сплутаність свідомості,психічні розлади

Лікування. При передозуванні необхідна швидка медична допомога. Для швидкої медичної допомоги пацієнта слід негайно доставити до лікарні, навіть якщо відсутні ранні симптоми передозування. Симптоми можуть бути обмежені нудотою та блюванням або можуть не відображати тяжкості передозування або ризику ураження органів.

Якщо надмірна доза була прийнята в межах 1 години, слід розглянути лікування активованим вугіллям. Концентрацію парацетамолу в плазмі крові слід вимірювати через 4 години або пізніше після прийому (раніше концентрації є недостовірними). Лікування N-ацетилцистеїн можна застосовувати протягом 24 годин після прийому парацетамолу, але максимальний захисний ефект з'явиться при застосуванні протягом 8 годин після прийому. Ефективність антидоту різко знижується після цього. У разі потреби пацієнту внутрішньовенно слід ввести N-ацетилцистеїн згідно з діючими рекомендаціями. За відсутності блювоти можна застосовувати внутрішньо метіонін як відповідну альтернативу у віддалених районах поза лікарнею.

Крім вищезазначеного, рекомендується проводити симптоматичну або підтримуючу терапію. Гемодіаліз неефективний.

Зберігати при температурі не вище 25 ºC в оригінальній упаковці та недоступному для дітей місці.

Мілістан — комбінований препарат. Парацетамол має аналгетичну, жарознижувальну та слабку протизапальну дію. Механізм дії пов'язаний з інгібуванням синтезу простагландинів та переважним впливом на центр терморегуляції в гіпоталамусі.