Меронем порошок д/ін. 1000 мг фл.

Порошок для розчину для ін’єкцій або інфузій.

Меропенем чинить бактерицидну дію шляхом інгібування синтезу стінок бактеріальних клітин у грампозитивних і грамнегативних бактерій шляхом зв’язування з білками, що зв’язують пеніцилін (PBP). Як і для інших бета-лактамних антибактеріальних засобів, показники часу, при яких концентрації меропенему перевищували мінімальні інгібуючі концентрації (МІС) (Т>МІС), вказували на високий ступінь кореляції з ефективністю. На доклінічних моделях меропенем продемонстрував активність при концентраціях у плазмі крові, що перевищували МІС для інфікуючих мікроорганізмів приблизно на 40 % від інтервалу дозування. Це цільове значення не було встановлено клінічно. Бактеріальна резистентність до меропенему може виникнути у результаті: (1) зниження проникності зовнішньої мембрани грамнегативних бактерій (у зв’язку зі зниженням продукування поринів), (2) зниження спорідненості з цільовими PBP, (3) підвищення експресії компонентів ефлюксного насоса та (4) продукування бета-лактамаз, які можуть гідролізувати карбапенеми. У Європейському Союзі були зареєстровані вогнища інфекції, спричинені бактеріями, стійкими до карбапенемів. Перехресна резистентність між меропенемом і лікарськими засобами, що належать до класів хінолонів, аміноглікозидів, макролідів та тетрациклінів, з урахуванням цільових мікроорганізмів відсутня. Тим не менше, бактерії можуть проявляти резистентність до більш ніж одного класу антибактеріальних препаратів у випадку, коли залучений до дії механізм включає непроникність мембрани клітин та/або присутність ефлюксного(-их) насоса(насосів). Поширеність набутої резистентності може змінюватися географічно та у часі для окремих видів, тому бажано спиратися на місцеву інформацію стосовно резистентності мікроорганізмів, особливо при лікуванні тяжких інфекцій. У разі необхідності, коли рівень поширеності резистентності мікроорганізмів на місцевому рівні є таким, що користь від застосування лікарського засобу, принаймні по відношенню до деяких видів інфекцій, викликає сумніви, слід звернутися за консультацією до експерта. Нижче перераховуються патогенні мікроорганізми, виходячи з клінічного досвіду і терапевтичних протоколів лікування захворювань. Зазвичай чутливі види Грампозитивні аероби Enterococcus faecalis7 Staphylococcus aureus (метицилін чутливий)8 Види Staphylococcus (метицилін чутливий), у тому числі Staphylococcus epidermidis Streptococcus agalactiae (група В) Група Streptococcus milleri (S. anginosus, S. constellatus та S. intermedius) Streptococcus pneumoniae Streptococcus pyogenes (група А) Грамнегативні аероби Citrobacter freundii Citrobacter koseri Enterobacter aerogenes Enterobacter cloacae Escherichia coli Haemophilus influenzae Klebsiella oxytoca Klebsiella pneumoniae Morganella morganii Neisseria meningitides Proteus mirabilis Proteus vulgaris Serratia marcescens Грампозитивні анаероби Clostridium perfringens Peptoniphilus asaccharolyticus Види Peptostreptococcus (у тому числі P. micros, P. anaerobius, P. magnus) Грамнегативні анаероби Bacteroides caccae Група Bacteroides fragilis Prevotella bivia Prevotella disiens Види, для яких набута резистентність може бути проблемою Грампозитивні аероби Enterococcus faecium7,9 Грамнегативні аероби Види Acinetobacter Burkholderia cepacia Pseudomonas aeruginosa За своєю природою резистентні мікроорганізми Грамнегативні аероби Stenotrophomonas maltophilia Види Legionella Інші мікроорганізми Chlamydophila pneumoniae Chlamydophila psittaci Coxiella burnetii Mycoplasma pneumoniae 7Види, які виявили природну проміжну чутливість. 8Усі метицилін-резистентні стафілококи є резистентними до меропенему. 9Показник резистентності > 50 % в одній або кількох країнах ЄС. Сап і меліоїдоз: використання меропенему у людей базується на даних чутливості до B. mallei і B. pseudomallei in vitro і на обмежених даних у людей. Лікарі повинні спиратися на національні та/або міжнародні консенсусні документи, що стосуються лікування сапу і меліоїдозу.

У здорових людей середній період напіввиведення з плазми крові становить приблизно 1 годину; середній об’єм розподілу становить приблизно 0,25 л/кг (11‒27 л); середній кліренс становить 287 мл/хв при застосуванні препарату у дозі 250 мг, зі зниженням кліренсу до 205 мл/хв при застосуванні препарату у дозі 2 г. При застосуванні препарату у дозах 500, 1000 і 2000 мг, що вводили у вигляді інфузії протягом 30 хвилин, середні значення Cmax відповідно становлять приблизно 23, 49 і 115 мкг/мл; відповідні значення AUC становили 39,3, 62,3 і 153 мкг×год/мл. Після проведення інфузії протягом 5 хвилин значення Cmax становлять 52 і 112 мкг/мл при введенні препарату у дозах 500 і 1000 мг відповідно. При введені кількох доз препарату кожні 8 годин пацієнтам з нормальною функцією нирок накопичення меропенему не спостерігалося. У ході проведення дослідження з участю 12 пацієнтів, яким вводили меропенем у дозі 1000 мг кожні 8 годин після проведення хірургічної операції з приводу інтраабдомінальних інфекцій, були виявлені значення показників Cmax і періоду напіввиведення, які відповідають показникам здорових людей, але більший об’єм розподілу (27 л). Розподіл Середнє значення зв’язування меропенему з білками плазми крові становило приблизно 2 % і не залежало від концентрації препарату. Після швидкого введення препарату (5 хвилин або менше) фармакокінетика є біекспоненціальною, але це є набагато менш очевидним після 30-хвилинної інфузії. Було виявлено, що меропенем добре проникає у деякі рідини та тканини організму, включаючи легені, бронхіальний секрет, жовч, спинномозкову рідину, тканини статевих органів жінки, шкіру, фасції, м’язи і перитонеальні ексудати. Метаболізм Меропенем метаболізується шляхом гідролізу бета-лактамного кільця, утворюючи мікробіологічно неактивний метаболіт. В умовах in vitro меропенем демонструє знижену сприйнятливість до гідролізу під дією дегідропептидази-І (ДГП-І) людини порівняно з іміпенемом і потреби в одночасному застосуванні інгібітора ДГП-І немає. Виведення Меропенем у першу чергу виводиться у незміненому вигляді нирками; близько 70 % (50‒75 %) дози препарату виводиться у незміненому вигляді протягом 12 годин. Ще 28 % виділяється у вигляді мікробіологічно неактивного метаболіту. Виведення з калом являє собою лише близько 2 % від дози. Виміряний нирковий кліренс та ефект пробенециду показують, що меропенем піддається як фільтрації, так і канальцевій секреції. Ниркова недостатність Порушення функції нирок зумовлює появу високих показників AUC у плазмі крові і триваліший період напіввиведення для меропенему. Спостерігалося збільшення показників AUC у 2,4 раза у пацієнтів з помірним порушенням функції нирок (кліренс креатиніну (КК) 33‒74 мл/хв), у 5 разів – у пацієнтів з тяжким порушенням функції нирок (КК 4‒23 мл/хв) і в 10 разів – у пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі (КК <2 мл/хв) порівняно зі здоровими особами (КК >80 мл/хв). Показники AUC мікробіологічно неактивного метаболіту з відкритим кільцем також значно підвищувалися у пацієнтів з порушенням функції нирок. Корекція дози препарату рекомендується пацієнтам з помірним та тяжким порушенням функції нирок (див. розділ «Спосіб застосування та дози»). Меропенем виводиться шляхом гемодіалізу з кліренсом, що був під час проведення гемодіалізу приблизно в 4 рази вищий, ніж у пацієнтів з анурією. Печінкова недостатність Дослідження з участю пацієнтів з алкогольним цирозом печінки показує відсутність впливу захворювання печінки на фармакокінетику меропенему після застосування повторних доз препарату. Дорослі пацієнти Дослідження фармакокінетики, проведені з участю пацієнтів, не виявили значних фармакокінетичних відмінностей порівняно зі здоровими особами з аналогічною функцією нирок. Популяційна модель, розроблена на основі даних 79 пацієнтів з інтраабдомінальною інфекцією або пневмонією, показала залежність основного об’єму від маси тіла, кліренсу креатиніну і віку. Діти Дослідження фармакокінетики у немовлят і дітей з інфекцією при застосуванні препарату у дозах 10, 20 і 40 мг/кг продемонстрували значення Cmax, що наближаються до значень, виявлених у дорослих після застосування препарату у дозах 500, 1000 і 2000 мг відповідно. У ході проведення порівняння були виявлені фармакокінетичні характеристики між дозами препарату і періодами напіввиведення, подібні до таких, що спостерігалися у дорослих, у всіх, крім наймолодших пацієнтів (< 6 місяців t1/2 1,6 годин). Середні значення кліренсу меропенему становили 5,8 мл/хв/кг (6‒12 років), 6,2 мл/хв/кг (2‒5 років), 5,3 мл/хв/кг (6‒23 місяці) і 4,3 мл/хв/кг (2‒5 місяців). Приблизно 60 % дози виводиться з сечею протягом 12 годин у вигляді меропенему та ще 12 % – у вигляді метаболіту. Концентрації меропенему у спинномозковій рідині у дітей з менінгітом становлять приблизно 20 % від одночасно виявлених рівнів препарату у плазмі крові, хоча має місце значна міжіндивідуальна варіабельність показників. Фармакокінетика меропенему у новонароджених, яким застосовували антибактеріальне лікування, продемонструвала вищий кліренс у новонароджених з більшим хронологічним або гестаційним віком із загальним середнім періодом напіввиведення 2,9 години. Моделювання процесу за Монте Карло з урахуванням популяційної ФК-моделі показало, що при режимі дозування 20 мг/кг кожні 8 годин було досягнуто T>MIC 60 % по відношенню до P. aeruginosa у 95 % новонароджених, які народилися передчасно, і у 91 % доношених новонароджених. Пацієнти літнього віку Дослідження фармакокінетики у здорових осіб літнього віку (65‒80 років) показали зниження кліренсу плазми крові, що корелює зі зниженням кліренсу креатиніну, пов’язаним з віком, а також незначне зниження нениркового кліренсу. Корекція дози препарату не потрібна пацієнтам літнього віку, за винятком випадків помірного і тяжкого порушення функції нирок.

Протимікробні засоби для системного застосування. Карбапенеми. Код АТХ J01D H02.

Дослідження щодо взаємодії препарату з іншими лікарськими засобами, крім пробенециду, не проводили. Пробенецид конкурує з меропенемом щодо активного канальцевого виведення і таким чином пригнічує ниркову екскрецію меропенему, що призводить до збільшення періоду напіввиведення та підвищення концентрації меропенему у плазмі крові. Слід проявляти обережність у випадку одночасного застосування пробенециду з меропенемом. Потенційний вплив меронему на зв’язування з білками інших препаратів або метаболізм не вивчався. Проте зв’язування з білками настільки незначне, що взаємодії з іншими сполуками з урахуванням цього механізму можна не очікувати. При одночасному застосуванні з карбапенемами було зареєстровано зниження рівнів вальпроєвої кислоти в крові, у результаті чого зниження рівнів вальпроєвої кислоти приблизно за 2 дні становило 60-100 %. Через швидкий початок дії та ступінь зниження одночасне застосування вальпроєвої кислоти/вальпроату натрію/вальпроміду і карбапенемів вважається таким, що не піддається коригуванню, тому слід уникати такої взаємодії (див. розділ «Особливості застосування»). Пероральні антикоагулянти Одночасне застосування антибіотиків з варфарином може посилювати його антикоагулянтний ефект. Було зареєстровано багато повідомлень про підвищення антикоагулянтного ефекту пероральних антикоагулянтних препаратів, у тому числі варфарину, у пацієнтів, які одночасно отримують антибактеріальні препарати. Ризик може змінюватися залежно від виду основної інфекції, віку і загального стану пацієнта, таким чином внесок антибактеріальних препаратів у підвищення рівнів МНВ (міжнародного нормалізованого відношення) оцінити важко. Рекомендується проводити частий контроль рівнів МНВ протягом та одразу після одночасного застосування антибіотиків з пероральним антикоагулянтом. Діти Усі дослідження лікарських взаємодій проводили тільки у дорослих.

Діюча речовина - meropenem (1 флакон містить меропенему тригідрат 1140 мг (еквівалентно 1000 мг меропенему безводного)). Допоміжна речовина - натрію карбонат безводний.

Дослідження впливу препарату на здатність керувати транспортними засобами та працювати з механізмами не проводили. При керуванні автотранспортом або іншими механізмами рекомендується дотримуватися особливої обережності, враховуючи можливість розвитку головного болю, парестезії або судом, про які повідомлялося при застосуванні меропенему.

В якості запобіжного заходу бажано уникати застосування меропенему під час вагітності. Повідомлялося, що невелика кількість меропенему проникає в грудне молоко. «Меронем» можна застосовувати при лактації тільки у випадках, коли очікувана користь для матері перевищує потенційний ризик для дитини.

Немає даних про безпеку та ефективність меропенему у дітей у віці до 3-х місяців, і оптимальний режим дозування не встановлено. Існують обмежені фармакокінетичні дані, що обгрунтовують застосування дози меропенему 20 мг/кг кожні 8 годин. Рекомендовані дози для дітей віком від 3-х місяців до 11-ти років і з масою тіла до 50-ти кг (доза для введення кожні 8 годин): пневмонія, в тому числі позалікарняна і госпітальна пневмонія - 10 або 20 мг/кг маси тіла; бронхолегеневі інфекції при муковісцидозі - 40 мг/кг маси тіла; ускладнені інфекції сечовивідних шляхів - 10 або 20 мг/кг маси тіла; ускладнені інтраабдомінальні інфекції - 10 або 20 мг/кг маси тіла; ускладнені інфекції шкіри та м'яких тканин - 10 або 20 мг/кг маси тіла; гострий бактеріальний менінгіт - 40 мг/кг маси тіла; лікування пацієнтів з фебрильною нейтропенією - 20 мг/кг маси тіла. Діти з масою тіла більше 50-ти кг: слід застосовувати дозу, як для дорослих пацієнтів.

Меронем показаний для лікування таких інфекцій у дорослих і дітей віком від 3 місяців: пневмонії, у тому числі негоспітальної та госпітальної пневмонії; бронхолегеневих інфекцій при муковісцидозі; ускладнених інфекцій сечовивідних шляхів; ускладнених інтраабдомінальних інфекцій; інфекцій під час пологів і післяпологових інфекцій; ускладнених інфекцій шкіри і м’яких тканин; гострого бактеріального менінгіту. Меронем можна застосовувати для лікування пацієнтів з нейтропенією і лихоманкою при підозрі на те, що вона спричинена бактеріальною інфекцією. Лікування пацієнтів з бактеріємією, яка пов’язана або може бути пов’язана з будь-якою з зазначених вище інфекцій. Слід враховувати офіційні рекомендації щодо відповідного застосування антибактеріальних препаратів.

підвищена чутливість до діючої речовини або до будь-якого з допоміжних речовин препарату; підвищена чутливість до будь-якого іншого антибактеріального засобу групи карбапенеми; важка підвищена чутливість (наприклад анафілактична реакція, тяжкі шкірні реакції) до будь-якого іншого типу бета-лактамних антибактеріального засобу (наприклад пеніцилінів або цефалоспоринів).

Наведені нижче дані містять загальні рекомендації щодо дозування препарату. Доза меропенему і тривалість лікування залежить від виду збудника хвороби, тяжкості захворювання та відповіді на лікування. «Меронем» при застосуванні в дозі до 2-х г три рази на добу у дорослих та дітей з масою тіла більше 50-ти кг і в дозі до 40-ка мг/кг три рази на добу у дітей може бути особливо доцільним при лікуванні деяких видів інфекцій, спричинених менш чутливими видами бактерій (наприклад, види Enterobacteriaceae, Pseudomonas aeruginosa, Acinetobacter), або при дуже тяжких інфекціях. Необхідно дотримуватися додаткові рекомендації щодо дозування при лікуванні пацієнтів з нирковою недостатністю. Дорослі та дітей з масою тіла більше 50-ти кг Рекомендовані дози для дорослих і дітей з масою тіла більше 50-ти кг (доза для введення кожні 8 годин): пневмонія, в тому числі позалікарняна і госпітальна пневмонія - 500 мг або 1 г; бронхолегеневі інфекції при муковісцидозі - 2 г; ускладнені інфекції сечовивідних шляхів - 500 мг або 1 г; ускладнені інтраабдомінальні інфекції - 500 мг або 1 г; інфекції під час пологів і післяпологові інфекції - 500 мг або 1 г; ускладнені інфекції шкіри та м'яких тканин - 500 мг або 1 г; гострий бактеріальний менінгіт - 2 г; лікування пацієнтів з фебрильною нейтропенією - 1 м «Меронем» зазвичай слід застосовувати у вигляді інфузії тривалістю від 15-ти до 30-ти хвилин. Крім того, дози препаратадо 1-го г можна вводити у вигляді болюсної ін'єкції протягом 5-ти хвилин. Дані щодо безпеки, що підтверджують введення дорослим препарату в дозі 2 г у вигляді болюсної ін'єкції, обмежені. Спосіб використання «Меронем» зазвичай слід застосовувати у вигляді інфузії тривалістю від 15-ти до 30-т хвилин. Крім того, дози меропенему до 20-ти мг/кг можуть бути введені у вигляді болюсної ін'єкції протягом 5-ти хвилин. Дані щодо безпеки, що підтверджують введення дітям препарату в дозі 40 мг/кг у вигляді болюсної ін'єкції, обмежені. Розчин слід струсити перед використанням. Будь-який невикористаний продукт або відходи необхідно утилізувати відповідно до локальних вимог.

В ході огляду даних 4872 з 5026 пацієнтів щодо впливу лікування меропенему найчастішими небажаними реакціями, пов'язаними із застосуванням меропенему, були діарея (2,3%), висип (1,4%), нудота / блювання (1,4%) і запалення в місці введення ін'єкції (1,1%). Найчастішими небажаними, пов'язаними із застосуванням меропенему явищами з боку лабораторних показників, про які повідомлялося, були тромбоцитоз (1,6%) і підвищення рівня печінкових ферментів (1,5-4,3%).

Відносне передозування можлива у пацієнтів з порушенням функції нирок в разі, якщо доза не коригується. Обмежений досвід постмаркетингового застосування препарату вказує на те, що якщо після передозування виникають небажані реакції, вони узгоджуються з профілем зазначених побічних реакцій, описаних в розділі «Побічні ефекти» і, як правило, легкі по вазі прояви та проходять після відміни препарату або зниження його дози . Слід розглянути необхідність симптоматичного лікування. У осіб з нормальною функцією нирок відбувається швидке виведення препарату нирками. Гемодіаліз виводить меропенем і його метаболіти з організму.

Зберігати при температурі не вище 30 °C, в недоступному для дітей місці. Чи не заморожувати. Кожен флакон призначений тільки для одноразового використання. При приготуванні розчину і під час його застосування слід використовувати стандартні асептичні методи роботи.

Порошок для розчину для ін'єкцій «Меронем» показаний для лікування таких інфекцій у дорослих і дітей віком від 3-х місяців: пневмонії, в тому числі позалікарняної і госпітальної пневмонії; бронхолегеневих інфекцій при муковісцидозі; ускладнених інфекцій сечовивідних шляхів ускладнених інтраабдомінальних інфекцій; інфекцій під час пологів і післяпологових інфекцій; ускладнених інфекцій шкіри та м'яких тканин; гострого бактеріального менінгіту. «Меронем» можна застосовувати для лікування пацієнтів з нейтропенією та лихоманкою при підозрі на те, що вона викликана бактеріальною інфекцією. Лікування пацієнтів з бактеріємією, яка пов'язана або може бути пов'язана з будь-якою із зазначених вище інфекцій.