Меліпрамін 25 мг №50 таблетки

50 таблеток, вкритих плівковою оболонкою, у флаконі з коричневого скла з кришкою з поліетилену в картонній коробці.

Таблетки, вкриті плівковою оболонкою.

Основні фізико-хімічні властивості: червоно-коричневі круглі двоопуклі таблетки, вкриті плівковою оболонкою, з матовою поверхнею, вільних від механічних забруднень і плям, без або майже без запаху.

На поверхні таблеток, покритих плівковою оболонкою, дозволяється наявність незначних нерівностей.

Механізм терапевтичної дії іміпраміну повністю не з'ясований. Іміпрамін, похідне дибензоазепіну, є трициклічним антидепресантом. Пригнічує зворотне захоплення в синапсах норадреналіну і серотоніну, нейронів, що вивільняються, при стимуляції, полегшуючи тим самим норадренергічну і серотонінергічну передачу. Іміпрамін виявляє інгібуючу дію також щодо мускаринових та H1-гістамінових рецепторів, забезпечуючи антихолінергічний та помірний седативний ефект. Антидепресивна дія препарату проявляється поступово: оптимальний терапевтичний ефект зазвичай досягається через 2-4 (іноді 6-8) тижнів терапії.

При пероральному прийомі добре всмоктується у шлунково-кишковому тракті. Прийом їжі не впливає на всмоктування препарату.

Препарат піддається інтенсивному метаболізму першого проходження у печінці: його основний фармакологічно активний метаболіт, дезіпрамін (дезметил-іміпрамін) утворюється шляхом диметилювання. Концентрації іміпраміну та дезіпраміну в плазмі крові сильно коливаються. Через 10 днів лікування із застосуванням іміпраміну в дозі 50 мг 3 рази на добу рівноважна концентрація іміпраміну в плазмі крові коливалася від 33 до 85 нг/мл, а концентрація дезіпраміну – нд; від 43 до 109 нг/мл. Внаслідок зниженого метаболізму концентрація препарату в плазмі крові зазвичай вища у пацієнтів похилого віку, ніж у молодих.

Об'єм розподілу іміпраміну, що здається, – 10-20 л/кг.

Обидва активні сполуки значною мірою пов'язуються з білками плазми (іміпрамін: 60-96%, дезіпрамін: 73-92%).

Іміпрамін виводиться із сечею (майже 80%) та калом (приблизно 20%) переважно у вигляді неактивних метаболітів. Виведення з сечею та калом незміненого іміпраміну та його активного метаболіту, дезіпраміну становить 5-6% прийнятої дози. Після застосування разової дози період напіввиведення іміпраміну становить приблизно 19 годин і варіює між 9 і 28 годинами, і може значно збільшуватися в осіб похилого віку та передозування.

Іміпрамін проникає через плацентарний бар'єр та у грудне молоко.

Антидепресанти. Неселективні інгібітори зворотного захоплення моноамінів. Код АТС N06A A02.

Інгібітори МАО. Слід уникати комбінації даного препарату з інгібіторами моноамінооксидази (МАО), оскільки внаслідок їхньої синергічної дії центральні та периферичні норадренергічні ефекти, які вони викликають, можуть підвищуватися до токсичного рівня (гіпертонічний криз, гіперпірексія, міоклонія, ажитація, судоми). З міркувань безпеки терапію іміпраміном не слід починати раніше ніж через 3 тижні після припинення прийому інгібіторів МАО (винятком є ​​мокломемід, інгібітор МАО зворотної дії, після припинення терапії яким достатньо 24-годинного інтервалу). Тритижневу перерву слід дотримуватись після переходу з терапії іміпраміном на інгібітори МАО. Новий курс лікування як інгібітором МАО, так і Меліпрамін слід починати з малих доз, які слід поступово збільшувати при ретельному контролі клінічних ефектів.

Інгібітори печінкових ферментів. Прийом інгібіторів цитохрому P450-2D6 у поєднанні з іміпраміном може призвести до зниження метаболізму останнього та, відповідно, підвищення його концентрації у плазмі крові. До інгібіторів цієї категорії відносяться також лікарські засоби, що не є субстратом P450-2D6 (циметидин, метилфенідат), але метаболізуються цим ферментом (багато інших антидепресантів, фенотіазін, протиаритмічних препаратів класу 1С [пропафенон, флекаїнід]). Ефект P450-2D6, що інгібує активність хоча і різний за вираженістю, мають всі СІЗОС-антидепресанти (селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну; Selective Serotonin Reuptake Inhibitor – SSRI). Тому слід бути обережним при поєднанні іміпраміну з цими препаратами, а також при переході з СІЗОС на іміпрамін (і навпаки), особливо у випадку флуоксетину (через великий період напіввиведення препарату). Трициклічні антидепресанти можуть підвищувати концентрацію антипсихотичних засобів у плазмі крові (конкуренція на рівні печінкових ферментів).

Пероральні контрацептиви, естрогени. У жінок, які приймають пероральні контрацептивні засоби або препарати естрогену разом із трициклічними антидепресантами, описані випадки послаблення терапевтичного ефекту та прояву токсичної дії останніх. Тому комбінований прийом цих препаратів потребує обережності. У разі виникнення токсичних ефектів дозу препаратів слід зменшити.

Індуктори печінкових ферментів (алкоголь, нікотин, мепробамат, барбітурати, протиепілептичні засоби) посилюють метаболізм, знижуючи його рівень у плазмі та зменшуючи антидепресивний ефект.

Антихолінергічні засоби (наприклад, фенотіазини, протипаркінсонічні засоби, антигістамінні препарати, атропін, біперидин), що застосовуються в комбінації з іміпраміном, посилюють його антимускаринові ефекти та побічну дію (наприклад, паралітична непрохідність кишечника). Поєднання цих препаратів потребує ретельного контролю та ретельного підбору дози.

Депресанти центральної нервової системи (ЦНС). Прийом іміпраміну у поєднанні з депресантами ЦНС (наприклад, опіатами, бензодіазепінами, барбітуратами, анестезуючими засобами загальної дії) та алкоголем помітно посилює дію та побічні ефекти цих препаратів.

Нейролептики можуть підвищувати концентрацію в плазмі крові та, відповідно, посилювати як терапевтичний, так і побічні ефекти трициклічних антидепресантів. Може знадобитися зменшення дози. Прийом у комбінації з тіоридазином може спричинити важку аритмію.

Препарати тиреоїдних гормонів можуть посилювати антидепресивний ефект іміпраміну, а також побічні ефекти з боку серця, тому комбіноване застосування цих лікарських засобів потребує особливої ​​обережності.

Препарати, що блокують адренергічні нейрони. Іміпрамін може послаблювати антигіпертензивні ефекти блокаторів адренергічних нейронів (гуанетидину, бетанідину, резерпіну, клонідину та метилдопи), які застосовують одночасно. Тому пацієнтам, які потребують супутньої терапії з приводу артеріальної гіпертензії, слід призначати антигіпертензивні препарати інших типів (наприклад, діуретики, вазодилататори або блокатори).

Симпатоміметики. Іміпрамін посилює серцево-судинні ефекти симпатоміметиків (насамперед адреналіну, норадреналіну, ізопреналіну, ефедрину, фенілефрину).

Фенітоїн. Іміпрамін послаблює протисудомну дію фенітоїну.

Хінідін. Щоб уникнути розвитку порушень провідності та аритмії, не слід застосовувати трициклічні антидепресанти у поєднанні з протиаритмічними засобами хінідинового типу.

Пероральні антикоагулянти. Трициклічні антидепресанти пригнічують метаболізм пероральних коагулянтів і збільшують період їх напіввиведення. Це підвищує ризик крововиливів, тому при паралельному застосуванні цих препаратів потрібне ретельне медичне спостереження за пацієнтами та контроль рівня протромбіну у плазмі.

Протидіабетичні засоби. При терапіїІі іміпраміном можлива зміна рівня цукру в крові, тому рекомендується контролювати цей показник на початку, наприкінці курсу лікування, а також при зміні дози.

діюча речовина: іміпрамін;

1 таблетка, вкрита плівковою оболонкою, містить 25 мг іміпраміну гідрохлориду;

інші складові: магнію стеарат, кросповідон, тальк, повідон, лактози моногідрат, гіпромелоза, заліза оксид червоний (Е 172), заліза оксид чорний (Е 172), диметикон.

З огляду на те, що у чутливих хворих при застосуванні Меліпраміну можуть виникнути побічні реакції, на час прийому препарату слід утриматися від керування транспортними засобами та виконання інших робіт, які потребують концентрації уваги. Надалі обсяг та тривалість роботи з механізмами повинен визначати лікар в індивідуальному порядку.

Вагітність

Оскільки в деяких випадках була визнана можливість зв'язку між прийомом трициклічних антидепресантів та виникненням вад розвитку у плода, прийом цих препаратів у період вагітності протипоказаний.

Період годування груддю

Іміпрамін проникає у грудне молоко, тому застосування цього лікарського засобу в період годування груддю протипоказане.

Препарат можна застосовувати дітям віком від 6 років і виключно для лікування як тимчасова допоміжна терапія нічного енурезу за винятком органічної причини даного порушення.

- депресія будь-якого типу (з тривогою або без): велика депресія, депресивна фаза біполярних розладів, атипова депресія, депресивні стани та дистимія.

- панічні розлади.

- нічний енурез (у дітей віком від 6 років; як тимчасова допоміжна терапія за умови виключення органічної причини порушень).

- Гіперчутливість до діючої або будь-якої допоміжної речовини або інших трициклічних антидепресантів бензодіазепінової групи.

- терапія інгібіторами моноамінооксидази (МАО).

- нещодавно перенесений інфаркт міокарда. Порушення провідності. Аритмії серця.

- маніакальний стан.

- важка ниркова та/або печінкова недостатність.

- затримка сечі.

- глаукома (вугільна глаукома).

Депресія

Добове дозування та режим дозування повинні бути встановлені в індивідуальному порядку з урахуванням характеру та ступеня тяжкості захворювання. Як і при терапії іншими антидепресантами, для досягнення бажаного терапевтичного ефекту потрібно від 2 до

4-х тижнів (у деяких випадках – 6-8 тижнів). Прийом препарату слід починати з малих доз, поступово підвищуючи їх до досягнення мінімальної ефективної та підтримуючої дози.

Для осіб похилого віку та дітей титрування дози слід проводити з особливою обережністю.

Депресія

Пацієнти віком 18-60 років, які перебувають на амбулаторному лікуванні

Звичайна початкова доза для таких пацієнтів становить 25 мг 1-3 рази на добу з поступовим підвищенням її до 150-200 мг на добу до кінця першого тижня лікування. Звичайна підтримуюча доза становить 50-100 мг на добу.

Пацієнти віком 18-60 років, які перебувають на стаціонарному лікуванні

У стаціонарних хворих (в особливо тяжких випадках) початкова доза становить

75 мг на добу з поступовим підвищенням її на 25 мг на добу до 200 мг на добу або (у виняткових випадках) до 300 мг на добу.

Пацієнти віком від 60 років

У цих пацієнтів лікування слід розпочинати з найменшої дози. Надалі початкову дозу слід поступово підвищувати, доводячи її здебільшого до 50-75 мг/сут. Бажано досягти оптимальної дози протягом 10 днів та підтримувати її до кінця терапії.

Панічні розлади

У пацієнтів із цим типом розладів лікування слід розпочинати з найменшої дози. Тимчасове посилення тривожності на початку терапії антидепресантами може усуватись або лікуватися бензодіазепінами, дозу яких слід поступово знижувати до нуля паралельно із зменшенням тривожних проявів. Дозу Меліпраміну в більшості випадків слід поступово підвищувати до 75-100 мг на добу (у виняткових випадках – до 200 мг на добу). Мінімальна тривалість лікування становить 6 місяців. Наприкінці курсу терапії дозу Меліпраміну рекомендується знижувати поступово.

Препарат можна застосовувати лише дітям старше 6 років і виключно як тимчасову допоміжну терапію з приводу нічного діурезу за умови виключення органічної причини цього порушення.

Рекомендовані дози:

· 6-8 років (маса тіла 20-25 кг): 25 мг на добу;

· 9-12 років (маса тіла 25-35 кг): 25-50 мг на добу;

· віком від 12 років (маса тіла понад 35 кг): 50-75 мг на добу.

Застосування доз вище рекомендованих може бути виправдане тільки в тих випадках, коли після 1-го тижня терапії нижчою дозою препарату задовільної реакції на лікування не вдалося.

Для дітей добова доза в жодному разі не повинна перевищувати 2,5 мг/кг маси тіла.

Рекомендується використовувати мінімальну дозу вказаного діапазону. Добову дозу бажано приймати одноразово, після їди, перед сном. Якщо нічний енурез спостерігається на початку ночі, добову дозу препарату рекомендується приймати за два прийоми. після полудня та перед сном.

Тривалість лікування у дітей не повинна перевищувати 3 місяців.

Залежно від досягнутого терапевтичного ефекту підтримуюча доза може бути знижена. Скасування препарату слід проводити шляхом поступового зниження дози.

Особливості застосування.

Суїцид/суїцидальні думки або погіршення клінічних показників

Депресія пов'язана із підвищеним ризиком суїцидальних думок, заподіянням собі шкоди та фактично суїциду (пов'язаних із суїцидом явища). Цей ризик зберігається до суттєвої ремісії. Оскільки в перші кілька тижнів терапії поліпшення симптомів можуть бути відсутніми, до появи пацієнти повинні перебувати під пильним наглядом. Клінічний досвід свідчить, що ранніх етапах відновлення ризик суїциду може підвищуватися.

Інші психічні порушення, при яких може призначатися Меліпрамін, також можуть бути пов'язані з підвищеним ризиком пов'язаних із суїцидом явищ. Крім того, ці порушення можуть супроводжувати велике депресивне розлад. Тому при лікуванні пацієнтів з іншими психічними захворюваннями слід дотримуватися тих самих заходів безпеки, що і при терапії хворих з великими депресивними розладами. Відомо, що пацієнти, в анамнезі яких зазначені пов'язані із суїцидом явища, або пацієнти, які до початку терапії мали суттєвий рівень суїцидальної спрямованості мислення, більшою мірою схильні до суїцидальних думок чи спроб самогубства та під час лікування повинні бути під наглядом.

Протягом усього курсу лікування, зокрема на ранніх його етапах та після зміни дозування, слід здійснювати ретельне спостереження за пацієнтами, особливо за тими, що належать до групи підвищеного ризику. Пацієнти, а також особи, які доглядають за ними, повинні бути попереджені про необхідність відстежувати будь-які погіршення клінічних показників, ознаки суїцидальної поведінки або суїцидальне спрямування.ність мислення, а також незвичайні зміни в поведінці, і при виявленні подібних симптомів терміново звертатися за медичною допомогою.

Терапевтичний ефект не може бути досягнутий раніше, ніж через 2-4 тижні після початку лікування. Подібний пізній прояв лікувального ефекту, характерний і для інших антидепресантів, означає, що суїцидальні мотиви пацієнта не зникають відразу, і він потребує ретельного медичного нагляду до моменту, поки не буде досягнуто суттєвого поліпшення. Підтримуючу дозу слід приймати щонайменше протягом 6 місяців.

Дозу іміпраміну слід знижувати поступово, оскільки різке припинення прийому може супроводжуватися симптомами абстиненції (нудота, біль голови, відчуття дискомфорту, неспокій, тривожний стан, розлади сну, аритмія, екстрапірамідні симптоми), особливо вираженими у дітей.

У разі біполярної депресії терапія іміпраміном може спровокувати розвиток манії. Препарат слід застосовувати при маніакальних нападах. Як і інші трициклічні антидепресанти, іміпрамін знижує судомний поріг, тому пацієнти, які страждають на епілепсію або мають в анамнезі спазмофілію та епілепсію, повинні знаходитися під суворим медичним контролем і, при необхідності, отримувати належну протисудомну терапію.

Меліпрамін підвищує ризик розвитку небажаних явищ при проведенні електросудомної терапії, тому не рекомендується при цьому виді лікування. У перші дні терапії трициклічними антидепресантами можлива парадоксальна реакція та посилення тривожності у пацієнтів із панічними розладами. Підвищена тривожність зазвичай проходить самостійно протягом 1-2 тижнів, але за необхідності може лікуватися похідним бензодіазепіну.

У хворих з психозом на початку курсу лікування трициклічними антидепресантами може відзначатися підвищена стурбованість, тривожність та ажитація. У зв'язку з наявністю антихолінергічного ефекту при терапії іміпраміном необхідний ретельний контроль пацієнтів з глаукомою, гіпертрофією передміхурової залози та при вираженому запорі, оскільки ця сполука може посилювати зазначені симптоми.

Іміпрамін та інші трициклічні антидепресанти підвищують внутрішньоочний тиск тільки в очах з локальним анатомічним нахилом – вузьким кутом передньої камери. При відкритокутовій глаукомі підвищення внутрішньоочного тиску не спостерігається. Зменшення утворення слізної рідини та накопичення слизу може призвести до пошкодження епітелію рогівки у пацієнтів із контактними лінзами.

Іміпрамін слід застосовувати з обережністю пацієнтам з ішемічною хворобою серця, порушенням функції печінки та нирок, а також цукровим діабетом (зміною рівня глюкози у крові). Особливої ​​обережності слід дотримуватись при лікуванні пацієнтів з пухлинами надниркових залоз (феохромоцитомою або нейрообластомою), оскільки іміпрамін може спровокувати гіпертонічний криз.

При застосуванні препарату пацієнтам з гіпертиреозом та пацієнтам, які приймають препарати щитовидної залози, потрібне ретельне спостереження у зв'язку з підвищенням у цієї категорії хворих на ризик побічних ефектів з боку серця. У зв'язку з можливим підвищенням ризику аритмії та артеріальної гіпотензії при загальному наркозі важливо перед операцією поінформувати анестезіологів про прийом пацієнтом іміпраміну. У поодиноких випадках при терапії іміпраміном спостерігалися еозинофілія, лейкопенія, агранулоцитоз, тромбоцитопенія та пурпура, тому у пацієнтів, які приймають цей препарат, слід регулярно проводити підрахунок формених елементів крові.

Іміпрамін викликає світлочутливість, тому при лікуванні пацієнтам слід уникати дії інтенсивного світла. У схильних пацієнтів та/або літнього віку іміпрамін може викликати антихолінергічний (деліріозний) психосиндром, який проходить через кілька днів після припинення терапії.

Оскільки до складу таблеток Меліпраміну входить лактоза моногідрат, цей препарат не слід приймати пацієнтам з рідкісними спадковими порушеннями, а саме: непереносимістю галактози, дефіцитом лактази Лаппа або мальабсорбцією глюкози-галактози. При терапії іміпрамін протипоказаний прийом алкогольних напоїв.

Перед початком та регулярно протягом курсу лікування рекомендується контролювати такі показники:

- артеріальний тиск (особливо у пацієнтів з нестійким кровообігом або артеріальною гіпотензією);

- функцію печінки (особливо в осіб із захворюваннями печінки);

- диференціальний аналіз крові (терміново – у разі лихоманки або ларингіту, оскількивони можуть бути ознакою лейкопенії та агранулоцитозу; в інших випадках – перед початком та регулярно протягом лікування);

- ЕКГ (у пацієнтів похилого віку та осіб із серцево-судинними захворюваннями).

Під час розвитку у пацієнта підвищення температури тіла або болю в горлі необхідно провести контроль рівня лейкоцитів, при патологічному зниженні нейрофілів прийом іміпраміну слід припинити.

Небажані ефекти, наведені нижче, не обов'язково спостерігаються у кожного пацієнта. Деякі побічні дії мають дозозалежний характер і зникають при зниженні дози або проходять самостійно під час лікування. Деякі побічні ефекти важко від симптомів депресії (наприклад, стомлюваність, порушення сну, ажитація, неспокій, сухість у роті).

У разі серйозних неврологічних або психічних небажаних реакцій прийом іміпраміну слід припинити.

Пацієнти похилого віку особливо чутливі до антихолінергічних, неврологічних, психічних або серцево-судинних ефектів препарату. Здатність до виведення лікарських засобів у пацієнтів цієї вікової категорії може бути знижена, що може спричинити підвищення концентрації препарату в плазмі крові.

Небажані ефекти з однаковою частотою перераховані в порядку зниження тяжкості.

Відмінності від норми, виявлені у лабораторних дослідженнях

Підвищення рівня трансаміназ.

З боку серцевої системи.

Синусова тахікардія та клінічно незначні зміни ЕКГ (зубця T та сегмента ST) у пацієнтів із нормальним станом серцевої функції; ритмії, порушення провідності (розширення комплексу QRS та інтервалу PR, блокада ніжок пучка Гіса), прискорене серцебиття; серцева декомпенсація, інфаркт міокарда.

З боку судинної системи

Ортостатична гіпотензія, припливи; підвищення АТ, периферичні вазоспастичні реакції, інсульт.

З боку крові та лімфатичної системи.

Агранулоцитоз, лейкопенія, тромбоцитопенія, пурпура, еозинофілія.

З боку нервової системи

Тремор; парестезія, головний біль, запаморочення; епілептичні напади; екстрапірамідні симптоми, атаксія, міоклонія, розлади мови, зміни ЕЕГ, порушення координації, безсоння, нічні марення.

З боку органів зору

порушення акомодації, нечіткість зору; глаукома, мідріаз.

З боку органів слуху та рівноваги

Шум у вухах.

З боку травної системи

Запор, сухість у роті; блювання, нудота; паралітична непрохідність кишечника, стоматит, потемніння язика, дискомфорт в епігастрії, діарея, біль у животі.

З боку сечовивідної системи

Порушення сечовипускання, затримка сечі.

З боку шкіри та підшкірних тканин.

Підвищена пітливість; алергічні шкірні реакції (висип, кропив'янка); набряк (місцевий або генералізований), світлочутливість, свербіж, петехії, випадання волосся.

З боку ендокринної системи

Збільшення молочних залоз, галакторея, синдром неадекватної секреції антидіуретичного гормону (syndrome of inappropriate antidiuretic hormone secretion), підвищення або зниження рівня цукру в крові.

Порушення харчування та обміну речовин

Збільшення маси тіла; втрата апетиту, потемніння мови, зміни смаку; зменшення маси тіла.

Системні порушення та реакції в місці введення

Рідко: гіперпірексія, слабкість.

З боку імунної системи

Системні анафілактичні реакції, у тому числі артеріальна гіпотензія, алергічний альвеоліт (пневмоніт) з еозинофілією або без неї.

З боку гепатобіліарної системи

Гепатит без жовтяниці, жовтяниці.

Психічні порушення

Деліріозна заплутаність свідомості (особливо у пацієнтів старечого віку з хворобою Паркінсона), дезорієнтація та галюцинації, коливання між депресією та гіпоманією або манією, ажитація, неспокій, підвищена тривожність, стомлюваність, сонливість, розлади сну; активація психотичних симптомів; агресія, ілюзії.

Під час терапії іміпраміном або після її припинення були описані випадки суїцидальної спрямованості мислення та суїцидальної поведінки (див. розділ «Особливості застосування»).

Раптове припинення прийому препарату після тривалого застосування може спричинити розвиток таких симптомів: нудота, головний біль, слабкість.

Епідеміологічні дослідження, проведені у пацієнтів 50 років і більше, показують підвищений ризик перелому кісток у пацієнтів, які отримують інгібітори зворотного захоплення серотоніну та трициклічні антидепресанти.

Ознаки та симптоми

З боку центральної нервової системи: вертиго, сонливість, ступор, кома, атаксія, занепокоєння, ажитація, посилення рефлексів, м'язова ригідність, атеоїдні та хореіформні рухи, судоми.

З боку серцево-судинної системи: артеріальна гіпотензія, тахікардія, аритмія, порушення провідності, шок, серцева недостатність; дуже рідко – зупинка серця.

Інші симптоми: пригнічення дихання, ціаноз, блювання, лихоманка, підвищена пітливість, мідріаз, олігурія або анурія.

Лікування

При підозрі на передозування іміпраміну хворі підлягають госпіталізації та повинні перебувати під ретельним наглядом лікаря протягом як мінімум 72 годин.

Зберігати при температурі не вище 25 °C в оригінальній упаковці в недоступному для дітей місці.

Меліпрамін - антидепресант, що застосовують для лікування депресії будь-якого типу, панічних розладів, нічного енурезу