Фармакодинаміка.
Дієногест — похідне нортестостерону без андрогенної та з певною антиандрогенною активністю, що становить приблизно одну третину активності ципротерону ацетату. Дієногест зв’язується з рецепторами прогестерону у матці тільки з 10% відносною афінністю. Незважаючи на низьку афінність до рецепторів прогестерону, дієногест виявляє сильний прогестогенний ефект in vivo. Дієногест не проявляє значну андрогенну, мінералокортикоїдну або глюкокортикоїдну активність in vivo.
Дієногест впливає на ендометріоз, зменшуючи ендогенну продукцію естрадіолу і таким чином пригнічуючи трофічні ефекти естрадіолу на еутопічний та ектопічний ендометрій. При безперервному застосуванні дієногест призводить до створення гіпоестрогенного, гіпергестагенного ендокринного середовища, що спричиняє початкову децидуалізацію тканини ендометрія з подальшою атрофією ендометріоїдних вогнищ.
Дані щодо ефективності
Перевага дієногесту порівняно з плацебо була продемонстрована у процесі тримісячного дослідження з участю 198 пацієнток з ендометріозом. Біль у ділянці таза, пов’язаний з ендометріозом, вимірювали за допомогою візуальної аналогової шкали (0–100 мм). Через 3 місяці терапії дієногестом була визначена статистично значуща різниця порівняно з плацебо (D = 12,3 мм; 95% ДІ: 6,4 — 18,1; p<0,0001) та клінічно значуще зменшення болю порівняно з початковим рівнем (середнє зменшення = 27,4 мм ± 22,9).
Через 3 місяці лікування зменшення болю у ділянці малого таза, що був пов’язаний з ендометріозом, на 50% або більше було досягнуто у 37,3% пацієнток, які отримували дієногест (плацебо: 19,8%) без відповідного збільшення дози супутнього знеболювального засобу; зменшення болю у ділянці малого таза, пов’язаного з ендометріозом, на 75% або більше (також без відповідного збільшення дози супутнього знеболювального) було досягнуто у 18,6% пацієнток, які отримували дієногест (плацебо: 7,3%).
Відкрите продовження цього плацебо-контрольованого дослідження показало безперервне зменшення пов’язаного з ендометріозом болю в ділянці таза при лікуванні тривалістю до
15 місяців.
Результати плацебо-контрольованих досліджень підтверджувалися результатами, отриманими у процесі шестимісячного активно контрольованого дослідження порівняно з агоністом гонадотропін-рилізинг гормону з участю 252 пацієнток з ендометріозом.
Три дослідження з участю 252 пацієнток, які отримували дієногест по 2 мг на добу, продемонстрували істотне зниження ендометріоїдних уражень через 6 місяців лікування.
У процесі невеликого дослідження (n=8 на групу дозування) застосування дієногесту у дозі 1 мг на добу виявило відсутність овуляції через 1 місяць терапії. Дієногест не досліджували щодо контрацептивної ефективності у більших дослідженнях.
Дані щодо безпеки
Рівень ендогенного естрогену тільки помірно пригнічується під час лікування дієногестом.
У даний час результати довгострокових досліджень мінеральної щільності кісток (МЩК) і ризику переломів у пацієнток, які застосовують дієногест, дотепер недоступні. МЩК оцінювали у 21 дорослої пацієнтки до та після 6 місяців лікування дієногестом. Зниження середнього показника МЩК виявлено не було. У 29 пацієнток, які отримували лейпрореліну ацетат, середнє зниження 4,04% ± 4,84 було відзначено за той же період (D між групами = 4,29%, 95% ДІ: 1,93–6,66, р <0,0003).
Не спостерігалося значного впливу на стандартні лабораторні показники, у тому числі на результати аналізу крові, біохімічного аналізу крові, рівень печінкових ферментів, рівень ліпідів і HbA1С, під час лікування дієногестом упродовж 15 місяців (n=168).
Дані щодо безпеки для підлітків
Безпеку дієногесту щодо МЩК було досліджено у процесі неконтрольованого дослідження протягом 12 місяців за участі 111 пацієнток підліткового віку (віком від 12 до <18 років) з клінічно підозрюваним або підтвердженим ендометріозом. Середня відносна зміна МЩК поперекового відділу хребта (L2 — L4) від вихідних показників у 103 пацієнток до закінчення лікування становила −1,2%. Повторне вимірювання через 6 місяців після закінчення лікування у субгрупі зі зниженими значеннями МЩК показало підвищення МЩК до −0,6%.
Дані доклінічних досліджень з безпеки
Дані доклінічних досліджень не вказують на існування особливого ризику для людини на підставі стандартних досліджень токсичності при багаторазовому прийомі, генотоксичності, канцерогенної дії та токсичного впливу на репродуктивну функцію. Проте слід брати до уваги, що статеві стероїди можуть спричиняти ріст певних гормонозалежних тканин та пухлин.
Фармакокінетика.
Всмоктування
Після перорального прийому дієногест швидко і повністю всмоктується. Максимальна концентрація у сироватці крові досягається упродовж 1,5 години після одноразового перорального прийому і становить 47 нг/мл. Біодоступність дієногесту становить приблизно 91%. Фармакокінетика дієногесту залежить від дози в діапазоні доз 1–8 мг.
Розподіл
Дієногест зв’язується зі сироватковим альбуміном та не зв’язується із глобуліном, що зв’язує статеві стероїди (ГЗСС), або глобуліном, що зв’язує кортикоїди (ГЗК). Лише 10% від загальної концентрації дієногесту в сироватці крові знаходяться у вигляді вільного стероїду, а 90% — неспецифічно зв’язані з альбуміном. Очевидний об’єм розподілу дієногесту становить 40 л.
Метаболізм
Дієногест повністю метаболізується відомими шляхами метаболізму стероїдів з утворенням переважно ендокринологічно неактивних метаболітів. На підставі досліджень in vitro та in vivo CYP3A4 — головний фермент, залучений у метаболізм дієногесту. Ці метаболіти дуже швидко виводяться з плазми крові у такий спосіб, що домінуючим метаболітом у плазмі крові є дієногест у незміненому вигляді.
Швидкість кліренсу зі сироватки крові становить 64 мл/хв.
Виведення
Рівень дієногесту в сироватці крові знижується двофазно з періодом напіввиведення, що становить 9–10 годин. Дієногест виводиться у формі метаболітів із сечею та калом у співвідношенні приблизно 3:1 після перорального прийому у дозі 0,1 мг/кг. Період напіввиведення метаболітів зі сечею становить приблизно 14 годин. Після перорального прийому 86% введеної дози виводиться з організму у межах 6 днів, більша частина цієї кількості виводиться у перші 24 години, головним чином із сечею.
Стан рівноваги
Фармакокінетика дієногесту не залежить від рівня ГЗСС. При щоденному прийомі концентрація речовини у сироватці крові зростає в 1,24 раза, досягаючи рівноважного стану через 4 дні застосування. Фармакокінетика дієногесту після повторного застосування може бути передбачена на підставі даних щодо фармакокінетики однієї дози.
Фармакокінетика в особливих групах пацієнтів
У пацієнтів із порушеннями функції нирок фармакокінетику дієногесту не вивчали.
У пацієнтів із порушеннями функції печінки фармакокінетику дієногесту не вивчали.