Макситран слід вводити (краплинно, струминно).
Дорослі.
При генералізованому фібринолізі транексамова кислота вводити внутрішньовенно повільно в дозі 1 г (2 ампули по 5 мл) або 15 мг/кг маси тіла кожні 6-8 годин, швидкість введення– 1 мл/хв.
При місцевому фібринолізі рекомендується застосовувати препарат, починаючи з дози 500 мг (1 ампула 5 мл) до 1 г (2 ампули по 5 мл) внутрішньовенно повільно (приблизно 1 мл/хв) 2-3 рази на добу.
Дозування для пацієнтів з порушеннями функції нирок.
У разі ниркової недостатності застосування транексамової кислоти протипоказане пацієнтам з тяжкою нирковою недостатністю. Для пацієнтів, які мають легку або помірну ниркову недостатність, дозування транексамова кислоти слід зменшити відповідно до показників рівня сироваткового креатиніну:
Сироватковий креатинін |
Доза (внутрішньовенно), мг/мл |
Вступ |
мкмоль/л |
мг/10 мл |
120-249 |
1,35-2,82 |
10 |
кожні 12 годин |
250-500 |
2,82-5,65 |
10 |
кожні 24 години |
> 500 |
> 5,65 |
5 |
кожні 24 години |
Дозування для пацієнтів з порушеннями функції печінки.
Пацієнтам з порушеннями функції печінки корекція дози не потрібна.
Застосування для дітей.
Дітям віком від 1 року застосовувати за показаннями (див. розділ «Покази»), дозування – близько 20 мг/кг/добу. Однак дані щодо ефективності, безпеки, особливостей дозування при застосуванні дітям за вказаними показаннями обмежені.
Аспекти ефективності, особливості дозування та безпеки застосування транексамової кислоти дітям, які перенесли операції на серці, не були досліджені в повному обсязі.
Застосування у пацієнтів похилого віку.
Зазвичай корекція дози не потрібна, якщо немає ознак ниркової недостатності.
Спосіб застосування.
Вступ повинен мати суворо обмежений режим – повільне введення (ін'єкція/інфузія).
Транексамову кислоту не слід вводити внутрішньом'язово.
Внутрішньовенна ін'єкція: транексамову кислоту слід вводити шляхом повільної болюсної ін'єкції протягом не менше 5 хвилин.
Внутрішньовенна інфузія: транексамову кислоту потрібно змішувати безпосередньо з такими розчинами для ін'єкцій/інфузій: натрію хлорид 0,9%, розчин для ін'єкцій розчин для ін'єкцій Рінгера; декстроза; розчин для ін'єкцій, 5%; декстрин-40 у розчині глюкози для ін'єкцій (5%) та декстрин-40 у розчині натрію хлориду 0,9% для ін'єкцій амінокислотний розчин.
Особливості застосування
Слід суворо дотримуватися зазначених показань та способу застосування:
- внутрішньовенні ін'єкції слід робити дуже повільно;
- транексамову кислоту не можна вводити внутрішньом'язово.
Судоми. У пацієнтів були зареєстровані випадки судом, пов'язані з лікуванням транексамової кислоти. Під час операцій аортокоронарного шунтування (АКШ) більшість із зазначених випадків були зареєстровані після введення транексамової кислоти у високих дозах. При використанні рекомендованих низьких доз транексамової кислоти частота післяопераційних судом була такою ж, як у пацієнтів, які не застосовували препарат.
Порушення зору. Необхідно враховувати можливість виникнення офтальмологічних ускладнень, включаючи порушення зору, погіршення зору, порушення колірного зору. У зазначених випадках лікування слід припинити. При тривалому застосуванні транексамової кислоти (ін'єкції) повинні бути призначені регулярні офтальмологічні обстеження (у тому числі перевірка гостроти зору, колірного зору, очного дна, виду тощо). У разі наявності та при виникненні патологічних офтальмологічних змін, пов'язаних у тому числі із захворюваннями сітківки, після відповідної консультації спеціаліста лікар повинен вирішити питання щодо необхідності та можливості довгострокового застосування транексамової кислоти (ін'єкції) у кожному окремому випадку індивідуально.
Гематурія. У разі гематурії із залученням верхніх сечових шляхів може виникнути небезпека обструкції уретри.
Тромбоемболічні ускладнення. Перед призначенням транексамової кислоти слід розглянути фактори ризику тромбоемболічних ускладнень. Пацієнтам з наявністю в анамнезі тромбоемболічних захворювань та хворим, у яких за даними сімейного анамнезу є ризик тромбоемболічних ускладнень (пацієнти з високим ризиком тромбофілії), транексамову кислоту (розчин для ін'єкцій) слід вводити лише у випадках, коли є прямі життєві показання, слід починати після консультації спеціаліста, який має досвід у гемостазіології, та проводити під суворим наглядом лікаря.
Через підвищений ризик розвитку тромбозу транексамову кислоту слід призначати з обережністю пацієнтам, які отримують пероральні контрацептиви.
Дисемінована внутрішньосудинна коагуляція (ДВК). Пацієнти із синдромом ДВК зазвичай не повинні отримувати лікування із застосуванням транексамової кислоти. Якщо є необхідність застосування транексамової кислоти, вона повинна бути призначена виключно за наявності переважної активації фібринолітичної системи з гострою важкою кровотечею. Встановлено, що характерний гематологічний профіль за цих станів наближається до наступного: зменшується час формування еуглобулінового згустку; спостерігається подовжений протромбіновий час; наявне зниження рівня у плазмі фібриногену, факторів V та VIII, плазміногену фібринолізину та α-2 макроглобуліну; нормальні плазмові рівні Р та Р-комплексу; є фактори II (протромбін), VIII та X; підвищені рівні у плазмі крові продуктів розпаду фібриногену; нормальний рівень тромбоцитів.
Вищесказане припускає, що за наявності основного хворобливого стану не можуть самі по собі змінитись різні елементи в цьому профілі. У таких гострих випадках для зупинки кровотечі разова доза 1 г транексамової кислоти часто є достатньою. Можливість застосування транексамової кислоти при синдромі ДВК у пацієнта слід розглядати лише тоді, коли є відповідна гематологічна лабораторна база та накопичений клінічний досвід.