Дози Лютеїни в кожному окремому випадку слід встановлювати індивідуально, залежно від показань та терапевтичного ефекту. Для зручнішого застосування пацієнтками та регулювання дозового режиму існують такі дозування лютеїни, вагінальних таблеток: 50 мг, 100 мг, 200 мг. Вагінальні таблетки слід вводити у піхву за допомогою аплікатора, який укладається в упаковку. Для упаковки без аплікатора: таблетки слід вводити глибоко у піхву.
Перед кожним застосуванням препарату потрібно ретельно вимити руки, щоб не залишилося миючого засобу на руках.
- При частковій недостатності лютеїнової фази (дизовуляція, порушення менструального циклу) добова доза становить 200 мг протягом 10 діб (зазвичай з 17 до 26 доби циклу).
- При повній недостатності лютеїнової фази [повна відсутність прогестерону у жінок з нефункціонуючими (відсутніми) яєчниками (донація яйцеклітин)]: доза прогестерону становить 100 мг на 13 та 14 добу циклу перенесення. З 15 по 25 добу циклу доза прогестерону становить 200 мг, яку розподіляють на два прийоми (вранці та ввечері). Починаючи з 26-ї доби, у разі ранньої діагностики вагітності, дозу поступово (кожного тижня) збільшують на 100 мг прогестерону на добу, досягаючи максимуму 600 мг прогестерону на добу за три прийоми. Це дозування слід дотримуватись до 60-го дня.
- Підтримка лютеїнової фази при проведенні циклу екстракорпорального запліднення: лікування проводиться починаючи з вечора дня перенесення ембріона з розрахунку по 600 мг на добу в 3 прийоми (по 200 мг через кожні 8 годин) .
- Профілактика звичного викидня або загрози спонтанного викидня при лютеїновій недостатності: 200–400 мг/добу (100–200 мг на один прийом через кожні 12 годин) до 12 тижнів вагітності.
- Профілактика передчасних пологів у жінок з короткою шийкою матки або у жінок з наявністю передчасних спонтанних пологів в анамнезі: доза становить 200 мг на добу і застосовується ввечері перед сном з 22 по 36- й тиждень вагітності.
Особливості застосування
Застосування в дозах, що рекомендуються, не демонструє контрацептивний ефект.
Якщо курс лікування починається дуже рано на початку менструального циклу, особливо до 15-ї доби циклу, можуть спостерігатися скорочення циклу або кровотеча.
При маткових кровотечах не призначати препарат без уточнення їх причини, зокрема при обстеженні ендометрію.
З обережністю слід застосовувати пацієнтам із затримкою рідини (наприклад, у разі гіпертонії, захворювання серцево-судинної системи, нирок, хворим на епілепсію, мігрень, бронхіальну астму), з депресією в анамнезі, цукровим діабетом, порушеннями функції печінки, фоточутливістю.
Перед призначенням препарату слід ретельно обстежити пацієнтів з наявністю новоутворень у сімейному анамнезі та пацієнтів з рецидивним холестазом або постійним відчуттям свербежу у період вагітності, порушенням функції печінки, серцевою або нирковою недостатністю, фіброцистною мастопатією, епілепсією, астмою. >
Через тромбоемболічний та метаболічний ризик, який не можна повністю виключити, слід припинити прийом препарату у разі появи:
- зорових порушень, таких як втрата зору, двоїння в очах, судинні ураження сітківки, проптоз, набряк диска зорового нерва;
- тромбоемболічні венозні або тромботичні ускладнення незалежно від ділянки ураження;
- сильний головний біль, мігрені.
При появі аменореї в процесі лікування слід підтвердити або виключити вагітність, яка може бути причиною аменореї.
Більше половини ранніх мимовільних абортів спричинені генетичними ускладненнями. Крім того, причиною ранніх абортів можуть бути інфекційні прояви та механічні порушення. Єдиним обґрунтуванням призначення прогестерону є затримка відторгнення замерлого ембріона. Отже, призначення прогестерону за рекомендацією лікаря має бути передбачене у випадках, коли секреція прогестерону є недостатньою.
Перед початком лікування пацієнт повинен пройти ретельне медичне та гінекологічне обстеження, включаючи внутрішньовагінальне та мамологічне обстеження, мазок Папаніколау, з урахуванням даних анамнезу, протипоказань та запобіжних заходів при застосуванні. При лікуванні рекомендується проходити регулярні огляди лікаря. Жінкам, які отримують замісну гормональну терапію, слід ретельно оцінити всі ризики/корисність, пов'язані з терапією. Лікар повинен обговорити вищу ймовірність розвитку раку молочної залози з пацієнтками, які отримують довгострокову гормональну терапію.