Лоракорт можна вводити внутрішньовенно, внутрішньом’язово, внутрішньосуглобово, в місця ураження, а також у м’які тканини. Дози та режими дозування різні і повинні бути індивідуальними, залежно від особливостей захворювання, тяжкості і ефективності проведеного лікування. Початкова доза для дорослих становить до 8 мг бетаметазону на добу. У менш тяжких випадках можливе застосування у нижчих дозах. За необхідності початкові разові дози можуть бути збільшені. Початкову дозу слід коригувати до отримання задовільної клінічної відповіді. Якщо клінічний результат не досягається через певний проміжок часу, слід відмінити Лоракорт і переглянути терапію.
Для дітей середня початкова внутрішньом’язова доза бетаметазону становить 20 – 125 мкг/кг маси тіла на добу. Дозування для дітей молодшого і старшого віку слід встановлювати за тими ж принципами, що для дорослих (надаючи перевагу чіткому дотриманню доз, вказаних для віку та маси тіла).
Внутрішньовенно краплинно Лоракорт вводять з ізотонічним розчином натрію хлориду або глюкози. Лоракорт додають до інфузійного розчину під час уведення. Невикористаний розчин слід зберігати у холодильнику та використати протягом доби.
Після досягнення позитивного клінічного ефекту початкову дозу поступово зменшують через певні інтервали до досягнення найменшої дози, що дозволяє підтримувати необхідний клінічний результат.
Виникнення у пацієнта стресових ситуацій (не пов’язаних з його захворюванням) може вимагати збільшення дози Лоракорту.
При відміні препарату після довготривалого його застосування дозу слід зменшувати поступово.
Набряк головного мозку. Покращання стану хворого відбувається протягом кількох годин після введення 2 – 4 мг бетаметазону. Пацієнтам у стані коми середня разова доза становить 2 – 4 мг 4 рази на добу.
Реакції відторгнення ниркового алотрансплантата. Лоракорт вводять внутрішньовенно краплинно, початкова доза бетаметазону становить 60 мг протягом перших 24 годин. Можливі невеликі індивідуальні зміни дози.
Для профілактики трансфузійних ускладнень вводять 1 або 2 мл препарату (4 – 8 мг бетаметазону) внутрішньовенно (безпосередньо перед переливанням крові); у жодному разі не допускається додавання Лоракорту до крові, яку переливають. При повторних переливаннях крові сумарна доза препарату може досягати 4 разових доз, які вводять протягом 24 годин, якщо необхідно.
М’язово-скелетні ураження, захворювання м’яких тканин:
Місце ураження
|
Бетаметазон, мг
|
великі суглоби (кульшовий суглоб)
|
2,0 - 4,0
|
дрібні суглоби
|
0,8 - 2,0
|
синовіальна сумка
|
2,0 - 3,0
|
сухожилкова піхва
|
0,4 - 1,0
|
мозоль
|
0,4 - 1,0
|
м’які тканини
|
2,0 - 6,0
|
ганглій
|
1,0 - 2,0
|
Допологова профілактика респіраторного дистрес-синдрому у недоношених новонароджених. При стимуляції пологової діяльності до 32 тижнів вагітності або при неминучості передчасних пологів до 32 тижнів вагітності внаслідок акушерських ускладнень рекомендується протягом 24 – 48 годин, які передують передбачуваному розродженню, вводити внутрішньом’язово по 4 – 6 мг бетаметазону кожні 12 годин (2 – 4 дози). Необхідно, щоб лікування було розпочато принаймні за 24 години (а ще краще за 48 – 72 години) до розродження, щоб мати достатньо часу для досягнення ефекту кортикостероїду та надійного клінічного результату.
Лоракорт для ін’єкцій може застосовуватись і з профілактичною метою, якщо в навколоплідних водах знижено відношення лецитин/сфінгомієлін (або знижена стабільність “пінного” тесту навколоплідних вод). При визначенні дози медикаменту у подібних випадках слід керуватися зазначеними вище рекомендаціями, включаючи і рекомендації, які стосуються термінів введення медикаменту перед пологами.
Субкон’юнктивально вводять, як правило, 0,5 мл препарату (2 мг бетаметазону).
Особливості застосування
Застережні заходи. Потрібно дотримуватись суворої асептичної техніки.
Препарат має в своєму складі натрій бісульфіт, що може спричиняти розвиток алергічних реакцій в осіб з підвищеною чутливістю.
Щодо осіб, які мають в анамнезі алергію на ліки, слід вдатись до застережних заходів.
Лоракорт для ін’єкцій слід обережно призначати внутрішньом’язово хворим, які страждають на ідіопатичну тромбоцитопенічну пурпуру.
Ін’єкції потрібно вводити глибоко тільки у великі м’язові маси для уникнення місцевої атрофії тканини.
При введенні в м’які тканини, в місця ураження та внутрішньосуглобово можливе виникнення як місцевих, так і системних ефектів кортикостероїдів.
Потрібно уникати ін’єкцій в інфікований суглоб (для виключення септичного процесу досліджують внутрішньосуглобову рідину).
Кортикостероїди не слід вводити в нестабільні суглоби, ділянки запалення та міжхребцеві простори, безпосередньо в сухожилля. Повторні ін’єкції у суглоби при остеоартриті можуть збільшувати деструкцію суглоба. Слід уникати перевантажень цих суглобів.
При довготривалому застосуванні кортикостероїдної терапії перед переходом із парентерального до перорального застосування слід урахувати всі потенційні переваги та ризик.
Можливі зміни режиму дозування згідно з перебігом захворювання (ремісія або загострення), реакції пацієнта на терапію, негативним змінам емоційного та фізичного стану пацієнта (тяжка інфекція, хірургічне втручання, травма). Після закінчення тривалого або інтенсивного курсу лікування глюкокортикостероїдами потрібен постійний контроль за станом пацієнта протягом року.
Кортикостероїди можуть маскувати ознаки інфекцій, крім того, знижується резистентність організму та здатність локалізувати інфекцію.
При довготривалому застосуванні можливо виникнення задньої субкапсулярної катаракти (особливо у дітей), глаукоми з імовірним ушкодженням зорового нерва, підвищення ризику розвитку вторинної грибкової або вірусної інфекції очей. Необхідно періодично проводити офтальмологічні обстеження, особливо хворим, які отримують Лоракорт більше шести місяців.
Застосування середніх і великих доз кортикостероїдів може спричинити підвищення артеріального тиску, затримку солі та води і підвищення екскреції калію. Ці ефекти менш імовірні при застосуванні синтетичних похідних (але не у великих дозах). Однак може бути необхідним дотримання дієти з обмеженням вживання солі та прийому калієвих домішок. Всі кортикостероїди підвищують виведення кальцію.
Пацієнти, які отримують кортикостероїди (переважно високі дози), не повинні вакцинуватися (небезпека розвитку неврологічних ускладнень і зниження імунної відповіді). Але імунізація можлива у пацієнтів, які отримують кортикостероїди як замісну терапію (хвороба Аддисона).
Пацієнти, які отримують імуносупресивні дози кортикостероїдів, повинні уникати контакту з хворими на вітряну віспу та кір (особливо важливо для дітей) .
При активному туберкульозі (лише у випадках швидкоплинного або дисемінованого) препарат застосовують тільки разом із протитуберкульозною терапією. Хворі на латентний туберкульоз, які отримують кортикостероїди, повинні перебувати під наглядом лікаря і отримувати хіміопрофілактику.
Для виключення виникнення вторинної недостатності кори надниркових залоз, індукованої препаратом, дозу Лоракорту після закінчення терапії потрібно знижувати поступово.
При виникненні або загрозі виникнення стресової ситуації протягом цього періоду лікування Лоракортом слід відновити.
З обережністю повинні лікуватися хворі на гіпотиреоз або цироз печінки, пацієнти із захворюванням очей, що спричинені герпесом (через можливість перфорації рогівки); при неспецифічному виразковому коліті, при загрозі перфорації, абсцесі або інших гнійних інфекціях, а також при дивертикуліті, свіжих кишкових анастомозах, активній або латентній виразковій хворобі шлунка та дванадцятипалої кишки, нирковій недостатності, артеріальній гіпертензії, остеопорозі, тяжкій міастенії.
На тлі лікування Лоракорту можливі порушення психіки (особливо у пацієнтів з емоційною нестабільністю або схильністю до психозів).
При лікуванні Лоракортом хворі на цукровий діабет можуть потребувати корекції цукрознижувальної терапії.
На тлі застосування глюкокортикостероїдів можлива зміна рухливості та кількості сперматозоїдів.