Лінкоміцин не слід вводити внутрішньовенно у вигляді болюсу нерозведеного препарату. Внутрішньовенно препарат можна вводити винятково шляхом крапельної інфузії тривалістю щонайменше 1 годину.
Якщо під час терапії розвивається сильна діарея, застосування цього антибактеріального засобу слід припинити.
Тривалість лікування визначається лікарем індивідуально залежно від тяжкості та перебігу захворювання.
Дорослі
А. Внутрішньом’язове введення
Тяжкі інфекції: 600 мг внутрішньом’язово кожні 24 години.
Більш тяжкі форми інфекцій: по 600 мг внутрішньом’язово кожні 12 годин або частіше.
В. Внутрішньовенне введення
Внутрішньовенна доза визначається тяжкістю інфекції.
- Тяжкі інфекції: від 600 мг до 1 г кожні 8–12 годин.
- При більш тяжких інфекціях ці дози можна підвищити.
- При станах, що загрожують життю, добова доза для внутрішньовенного введення може становити до 8 г.
Діти віком від 1 місяця
А. Внутрішньом’язове введення
Тяжкі інфекції: 10 мг/кг у вигляді 1 внутрішньом’язової ін’єкції кожні 24 години.
Більш тяжкі форми інфекцій: 10 мг/кг кожні 12 годин або частіше.
В. Внутрішньовенне введення
Від 10 до 20 мг/кг/добу, залежно від тяжкості інфекції, можна вводити кількома дозами, відповідно до описаних правил розведення і швидкості інфузії.
Дозування для пацієнтів із порушеннями функції печінки або нирок. У пацієнтів із порушеннями функції печінки або нирок збільшується період напіввиведення лінкоміцину із сироватки крові, що є підставою для зниження частоти введення лінкоміцину таким пацієнтам. Якщо терапія лінкоміцином необхідна для пацієнтів зі значним порушенням функції нирок, відповідна доза повинна становити від 25 до 30% від дози, рекомендованої пацієнтам із нормальною функцією нирок.
Інфекції, спричинені бета-гемолітичним стрептококом. Лікування має тривати не менше 10 діб.
Розведення і швидкість інфузії.
Доза для введення у формі інфузії розраховується таким чином: 1 г лінкоміцину розводити не менше ніж у 100 мл відповідного розчину для розведення, при цьому тривалість інфузії має бути не менше 1 години.
Доза
|
Об’єм розчину
для розведення
|
Тривалість інфузії
|
600 мг
|
100 мл
|
1 година
|
1 г
|
100 мл
|
1 година
|
2 г
|
200 мл
|
2 години
|
3 г
|
300 мл
|
3 години
|
4 г
|
400 мл
|
4 години
|
Зазначені дози можна вводити повторно, частота введення визначається за необхідністю, при цьому добова доза не повинна перевищувати максимальну рекомендовану дозу лінкоміцину, що становить 8 г.
Примітка. Можуть виникати тяжкі реакції з боку серцево-судинної і легеневої систем, якщо цей препарат вводити у більш високих, ніж рекомендовано, концентраціях, і з більшою швидкістю.
Особливості застосування
За наявності показань лікарський засіб можна застосовувати одночасно з іншими протимікробними засобами.
Застосування лінкоміцину для лікування незначних бактеріальних інфекцій та вірусних інфекцій не показане.
Через ризик розвитку Clostridium difficile-асоційованої діареї перед прийняттям рішення щодо застосування лінкоміцину лікар має проаналізувати природу інфекції та оцінити доцільність застосування альтернативних препаратів.
Clostridium difficile-асоційована діарея
Clostridium difficile-асоційована діарея (КДАД) була пов’язана з прийомом майже усіх антибактеріальних препаратів, включаючи лінкоміцин, і різнилася за ступенем тяжкості від легкої форми діареї до летального коліту. Лікування антибактеріальними препаратами порушує нормальну флору товстого кишечнику, що призводить до надмірного росту C. difficile.
- difficile продукує токсини А і В, що сприяють розвитку КДАД. Штами C. difficile, що продукують гіпертоксин, є причиною підвищення захворюваності та летальності, оскільки ця інфекція може бути рефрактерною до антибактеріальної терапії і потребувати проведення колектомії. У пацієнтів, які мають діарею після прийому антибіотиків, має бути розглянутий діагноз КДАД. Також детальний збір анамнезу є необхідним, оскільки випадки КДАД були зареєстровані через 2 місяці після призначення антибактеріальних препаратів.
При діагностуванні чи підозрі на КДАД може виникнути потреба у припиненні поточної антибіотикотерапії, не спрямованої проти C. difficile. За наявності клінічних показань слід проводити відповідну корекцію водно-електролітного балансу, введення білків, антибіотикотерапію, спрямовану проти C. difficile, а також хірургічне обстеження.
Гіперчутливість
У пацієнтів, які отримували лікування Лінкоцином, були відмічені тяжкі реакції гіперчутливості, включаючи анафілактичні реакції та тяжкі шкірні побічні реакції, такі як: синдром Стівенса ‒ Джонсона, токсичний епідермальний некроліз, гострий генералізований екзантематозний пустульоз та мультиформна еритема. У разі виникнення анафілактичної або тяжкої шкірної реакції слід відмінити прийом Лінкоцину та розпочати відповідну терапію (див. розділ «Побічні реакції»).
Ризик розвитку токсичності, пов’язаний із бензиловим спиртом, у дітей (гаспінг-синдром)
До складу лікарського засобу входить консервант бензиловий спирт. Повідомлялось, що бензиловий спирт асоційований з розвитком серйозних побічних реакцій, у тому числі гаспінг-синдрому. І хоча зі звичайними терапевтичними дозами цього лікарського засобу до організму зазвичай надходять такі кількості бензилового спирту, які значно менші за ті, про які повідомлялося у зв’язку з розвитком гаспінг-синдрому, мінімальна кількість бензилового спирту, за якої може розвиватися токсичність, невідома. Ризик, пов’язаний із бензиловим спиртом, залежить від введеної кількості та здатності печінки та нирок знешкоджувати цю хімічну сполуку. Недоношені діти та новонароджені з низькою масою тіла при народженні можуть бути більш схильними до розвитку токсичності.
Застосування при менінгіті
Незважаючи на те, що лінкоміцин проникає у цереброспінальну рідину (ЦСР), рівень лінкоміцину у ЦСР може бути недостатнім для лікування менінгітів, тому препарат не слід призначати у таких випадках.
Аналіз накопиченого на сьогодні досвіду свідчить, що у підгрупі пацієнтів старшого віку з наявними тяжкими захворюваннями схильність до діареї вища. Якщо Лінкоцин призначають пацієнтам цієї групи, необхідно ретельно контролювати у них зміни частоти випорожнень.
Препарат слід з обережністю застосовувати пацієнтам з гастроінтестинальними захворюваннями в анамнезі, зокрема колітом.
Лінкоцин слід з обережністю застосовувати пацієнтам з анамнезом, обтяженим бронхіальною астмою або вираженими алергічними реакціями.
Певні інфекції можуть потребувати здійснення розрізу та дренування або виконання інших показаних хірургічних процедур на додаток до антибактеріальної терапії.
Застосування Лінкоцину може призводити до надмірного росту нечутливих організмів, зокрема дріжджових грибів. У разі виникнення суперінфекцій слід вжити відповідних заходів, показаних відповідно до клінічної ситуації. Якщо лікування Лінкоцином потребують пацієнти з уже існуючими грибковими інфекціями, необхідно одночасно проводити протигрибкову терапію.
Пацієнти із порушеннями функції нирок та/або печінки
У пацієнтів із тяжкими порушеннями функцій нирок період напіввиведення лінкоміцину із сироватки крові може бути подовжений порівняно з пацієнтами із нормальною функцією нирок. У пацієнтів із порушеннями функції печінки період напіввиведення із сироватки крові може бути збільшений вдвічі порівняно з пацієнтами із нормальною функцією печінки.
Пацієнтам із тяжкими порушеннями функції нирок та/або порушеннями функції печінки слід з обережністю підбирати дозу препарату та контролювати рівні лінкоміцину у сироватці крові під час терапії високими дозами (див. розділ «Спосіб застосування та дози»).
Під час довготривалого лікування Лінкоцином необхідно періодично виконувати функціональні проби печінки та нирок, а також проводити аналізи крові.
Призначення Лінкоцину у разі відсутності підтвердженої або підозрюваної з високою ймовірністю бактеріальної інфекції навряд чи буде корисним для пацієнта та підвищує ризик виникнення бактерій із резистентністю до лікарського препарату.
Застосування антибіотиків часто супроводжується розвитком діареї, що зазвичай закінчується після припинення антибіотикотерапії. Іноді після початку антибіотикотерапії у пацієнтів можуть спостерігатися водянисті чи кров’янисті випорожнення, що можуть супроводжуватися або не супроводжуватися спазмами у животі та підвищенням температури тіла та виникати навіть через 2 або більше місяців після прийому останньої дози антибіотика. У такому випадку пацієнтові слід якомога швидше звернутися до лікаря.