Ламал таблетки 200 мг № 30

Таблетки 200 мг: по 15 таблеток у блістері з алюмінієвої фольги та полівінілхлоридної плівки; по 2 блістери (30 таблеток) у пачці з картону.

Таблетки.

Основні фізико-хімічні властивості: 200 мг,  білого кольору круглі двоопуклі таблетки з ризиком з одного боку.

Ламотріджин — протисудомний засіб, механізм дії якого пов'язаний з блокуванням потенціалзалежних натрієвих каналів пресинаптичної мембрани. Це призводить до зменшення виділення в синаптичну щілину медіаторів, насамперед глутамату — амінокислоти, яка відіграє важливу роль у виникненні епілептичного нападу.

Після прийому внутрішньо препарат швидко та повністю абсорбується із шлунково-кишкового тракту. Максимальна концентрація в плазмі крові (Cmax) досягається через 2-3 години. Cmax незначно подовжується після їди, але ступінь абсорбції при цьому не змінюється.

Ламотриджин метаболізується у печінці шляхом глюкуронування. Період напіввиведення значно залежить від супутніх препаратів. Менш 10% ламотриджину виділяється із сечею, не засвоївшись організмом. Майже 2% виділяється із фекаліями. Період напіввиведення ламотриджину в середньому становить 24-35 годин.

Проникає в грудне молоко в концентраціях, які становлять 40-60% від такої в плазмі крові.

Протиепілептичні засоби. Інші протиепілептичні засоби.

Код АТX N03A X09.

Встановлено, що урідіндифосфоглюкуронілтрансфераза — фермент, який відповідає за метаболізм ламотриджину. Немає доказів того, що застосування ламотриджину може зумовити клінічно значущу індукцію або пригнічення мікросомальних ферментів печінки, що беруть участь у метаболізмі препарату, також малоймовірна взаємодія між ламотриджином та препаратами, що метаболізуються ферментами цитохрому Р450. Ламотриджин може індукувати власний метаболізм, але цей ефект помірний і не має значних клінічних наслідків (див. таблицю 1).

Таблиця 1.

Вплив інших препаратів на глюкуронізацію ламотриджину

* див. розділ «Спосіб застосування та дози».

** Інші пероральні контрацептиви та препарати гормонозамісної терапії не вивчалися, але вони можуть впливати аналогічно на фармакокінетичні властивості ламотриджину.

Взаємодія з протиепілептичними препаратами.

Вальпроат, що гальмує глюкуронізацію ламотриджину, знижує метаболізм ламотриджину та збільшує середній період напіввиведення приблизно в 2 рази.

Деякі протиепілептичні препарати (такі як фенітоїн, карбамазепін, фенобарбітал та примідон), що індукують печінкові ферменти, пригнічують метаболізм глюкуронізації ламотриджину та прискорюють метаболізм ламотриджину.

Є повідомлення про виникнення побічних явищ з боку центральної нервової системи (ЦНС), які включали запаморочення, атаксію, диплопію, нечіткість зору та нудоту у пацієнтів, які приймають карбамазепін одночасно з ламотриджином. Ці явища зазвичай відбуваються після зниження дози карбамазепіну. Подібний ефект був виявлений при дослідженні ламотриджину та окскарбазепіну у здорових дорослих добровольців, але зниження дози не вивчали.

У дослідженні на здорових дорослих добровольцях, які приймали дозу ламотриджину 200 мг та дозу окскарбазепіну 1200 мг, було виявлено, що окскарбазепін не змінював метаболізм ламотриджину, а ламотріджин, у свою чергу, не змінював метаболізм окскарбазену.

У дослідженні на здорових добровольцях встановлено, що одночасне застосування фелбамату в дозі 1200 мг 2 рази на добу та ламотриджину в дозі 100 мг 2 рази на добу протягом 10 днів не має клінічно значущого впливу на фармакокінетику останнього. За даними ретроспективного аналізу плазмових рівнів крові у пацієнтів, які застосовували ламотриджин з/без габапентину, виявлено, що габапентин не змінює рівень кліренсу ламотриджину.

Потенційна медикаментозна взаємодія між леветирацетамом та ламотриджином була вивчена шляхом оцінки рівня концентрації обох препаратів у сироватці крові під час плацебоконтрольованих клінічних досліджень. За даними, речовини не змінюють фармакокінетику одна одну.

Стійка концентрація ламотриджину в плазмі не змінюється при одночасному застосуванні з прегабаліном (200 мг 3 рази на добу). Фармакокінетичної взаємодії між ламотриджином та прегабаліном немає.

Топірамат не впливає на плазмову концентрацію ламотриджину. Застосування ламотриджину на 15% підвищує концентрацію топірамату в плазмі крові. За даними дослідження, застосування зонісаміду (200–400 мг на добу) одночасно з ламотриджином (150–500 мг на добу) протягом 35 днів для лікування епілепсії не має суттєвого впливу на ламотриджина.Хоча описані випадки зміни концентрації інших протисудомних препаратів у плазмі крові, контрольні дослідження показали, що ламотриджин не впливає на концентрацію в плазмі супутніх протиепілептичних препаратів. Результати досліджень in vitro показали, що ламотриджин не витісняє інші протисудомні препарати з їхніх зв'язків із білками.

Взаємодія з іншими психотропними засобами.

При одночасному застосуванні 100 мг на добу ламотриджину та 2 г глюконату літію 2 рази на добу протягом 6 днів 20 пацієнтам фармакокінетика літію не змінювалася.

Застосування багаторазових пероральних доз бупропіону не мало статистично значущого впливу на фармакокінетику ламотриджину при дослідженні 12 пацієнтів, що тільки призвело до слабкого підвищення рівня глюкуроніду ламотриджину.

За даними досліджень здорових дорослих добровольців, 15 мг оланзапіну знижували фармакокінетичну криву «концентрація-година» (AUC) та Cmax ламотриджину в середньому на 24 та 20% відповідно. Такий виражений ефект у клінічній практиці спостерігається рідко. Доза 200 мг ламотриджину не впливає на фармакокінетику оланзапіну.

Багаторазові пероральні дози ламотриджину по 400 мг на добу не викликали клінічно значущого впливу на фармакокінетику рисперидону при прийомі разової дози 2 мг у дослідженнях за участю 14 дорослих здорових добровольців. При сумісному застосуванні 2 мг рисперидону разом з ламотриджином у 12 із 14 добровольців зафіксували виникнення сонливості порівняно з 1 із 20 добровольців при застосуванні лише рисперидону. Не виявлено жодного випадку сонливості при застосуванні лише ламотриджину.

У клінічному дослідженні із залученням 18 дорослих пацієнтів з біполярним розладом, які приймали ламотриджин (100–400 мг на добу), дози арипіпразолу були підвищені з 10 до 30 мг на добу протягом 7 діб та призначали ще протягом 7 діб. Усього виявлено зменшення Сmax і AUC ламотриджину приблизно на 10%. Не очікується, що такі зміни будуть мати клінічні наслідки.

Експерименти in vitro показали, що на формування первинного метаболіту ламотриджину 2-N-глюкуроніду мінімально впливають амітриптилін, бупропіон, хлоназепам, флуоксетин, галоперидол або лоразе. За даними вивчення метаболізму буфуралолу в мікросомах печінки людини, можна визначити, що ламотриджин не знижує кліренс препаратів, що метаболізуються головним чином за допомогою CYP 2D6. Результати експериментів in vitro дають можливість стверджувати, що клозапін, фенелзин, рисперидон, серталін і тразодон не впливають на кліренс ламотриджину.

Взаємодія з гормональними контрацептивами.

Вплив гормональних контрацептивів на фармакокінетику ламотриджину. У ході дослідження за участю 16 жінок-добровольців, які приймали ламотриджин з комбінацією етинілестрадіол 30 мкг/левоноргестрел 150 мкг, було відмічено рази, що, у свою чергу, викликало зменшення AUC та Cmax ламотриджину в середньому на 52 та 39% відповідно. Концентація ламотриджину в сироватці крові поступово зростала протягом тижневої перерви, досягаючи концентрації ближче до кінця тижневої перерви в середньому приблизно в 2 рази вище, ніж при сумісному застосуванні препаратів.

Вплив ламотриджину на фармакокінетику гормональних контрацептивів. За даними досліджень за участю 16 жінок-добровольців, постійна доза ламотриджину 300 мг не впливала на фармакокінетику етинілестрадіолу, що входить до складу ламотриджину. Наголошувалося на постійному незначному підвищенні виведення левоноргестрелу, що, в свою чергу, зумовлювало зменшення AUC та Cmax левоноргестрелу в середньому на 19 і 12% відповідно.

Вимірювання рівня фолікулостимулюючого гормону, лютеїнізуючого гормону та естрадіолу протягом дослідження показало пригнічення гормональної активності яєчників у деяких жінок, хоча результати вимірювання рівня прогестерону в сироватці крові показали відсутність будь-яких гормональних симптомів овуляції у всіх 16 жінок.

Вплив зміни рівня фолікулостимулюючого та лютеїнізуючого гормонів у сироватці крові та незначне збільшення виведення левоноргестрелу на активність овуляції яєчників невідоме (див. розділ «Особливості застосування»). Вплив ламотриджину у добовій дозі понад 300 мг не досліджувався. Дослідження інших гормональних контрацептивів також не проводились.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами. У дослідженні за участю 10 чоловіків-добровольців, які приймали ламотриджин одночасно з рифампіцином, підвищувався рівень виведення та зменшувався період напіввиведення ламотриджину внаслідок індукції печінкових ферментів, відповідальних за глюкуронізацію. У пацієнтів, які приймають одночасно терапію рифампіцином, необхідно застосовувати схему лікування, рекомендовану для терапії ламотриджином та відповідними індукторами глюкуронізації.

За даними досліджень за участю здорових добровольців, лопінавір/ритонавір приблизно вдвічі знижує концентрацію ламотриджину в плазмі шляхом індукції глюкуронізації. Для лікування пацієнтів, які вже приймають лопінавір/ритонавір, необхідно дотримуватися режиму терапії, рекомендованого при застосуванні ламотриджину та індукторів глюкуронізації.

За даними досліджень на здорових добровольцях, застосування атазанавіру/ритонавіру (300 мг/100 мг) зменшувало AUC та Cmax ламотриджину в плазмі крові (у дозі 100 мг) у середньому на 32 і 6% відповідно.

Дані дослідження in vitro вплив ламотриджину на органічні катіонні транспортери 2 (ГКТ 2) продемонстрували, що ламотриджин, але не N(2)-глюкуронід метаболіт, є інгібітором ГКТ 2 у потенційно клінічно значущих концентраціях. Ці дані демонструють, що ламотриджин є більш потужним інгібітором ГКТ 2, ніж циметидин, з IC50 показниками 53,8 і 186 µМ відповідно (див. розділ «Особливості застосування»).

Взаємодія із залученням лабораторних тестів.

Повідомлялося про взаємодію ламотриджину з тестами, що застосовуються для швидкого визначення деяких лікарських засобів у сечі, результатом чого можуть стати хибнопозитивні показники, особливо при визначенні фенциклідину. Для підтвердження позитивних результатів необхідно застосувати альтернативний, специфічніший хімічний метод.

діюча речовина: lamotrigine;

1 таблетка містить ламотриджину 25 мг або 50 мг, або 100 мг або 200 мг;

допоміжні речовини: гідроксипропілцелюлоза низькозаміщена, кальцію карбонат, натрію крохмальгліколят (тип А), кремнію діоксид колоїдний безводний, алюмінію-магнію силікат, магнію стеарат, сахарин натрію, повидон, чорносмородиновий 501017 АР0551 (мальтодекстрин, ароматичні добавки, гліцерол триацетат (Е 1518), триетилцитрат (Е 1505), карамель сульфату аміаку (Е 150D).

За даними двох досліджень на добровольцях було виявлено, що ефект ламотриджину, пов'язаний з координацією зору, руху очей, управління тілом та суб'єктивний седативний ефект не відрізняються від такого у плацебо. При прийомі ламотриджину повідомлялося про випадки запаморочення та диплопії, тому пацієнти повинні спочатку оцінити власну реакцію лікування ламотриджином перед тим, як керувати автомобілем або працювати з іншими механізмами. Оскільки існує індивідуальна реакція на протиепілептичні лікарські засоби, пацієнту слід проконсультуватися з лікарем щодо особливостей керування автомобілем у цих випадках.

Ризик, пов'язаний із застосуванням протиепілептичних препаратів у цілому.

Жінкам репродуктивного віку слід звернутися за порадою до лікаря. Під час планування вагітності необхідність лікування протиепілептичними засобами слід переглянути. Жінкам, хворим на епілепсію, які вже лікуються, слід уникати раптового припинення протиепілептичної терапії, оскільки це може призвести до загострення нападів і мати тяжкі наслідки як для жінки, так і для дитини.

Ризик виникнення вроджених аномалій у дітей матерів, які лікувалися протиепілептичними лікарськими засобами, вищий у порівнянні з таким у загальній популяції приблизно на 3%. Найбільш поширеними дефектами, про які повідомлялося, були ущелина губи (заяча губа), порушення розвитку серцево-судинної системи та дефекти нервової трубки. Ризик виникнення вроджених вад більш високий при комбінованій протиепілептичній терапії в порівнянні з монотерапією, тому коли це можливо, слід застосовувати монотерапію.

Ризик, пов'язаний із застосуванням ламотриджину.

Період вагітності

Отримано постмаркетингові дані дослідження, в якому брали участь понад 8400 жінок, які отримували монотерапію ламотриджином у І триместр вагітності. Взагалі, за цими даними не наведено свідчення значущого підвищення ризику виникнення більшості вроджених вад розвитку, однак за даними обмеженої кількості реєстрів повідомлялося про підвищення ризику виникнення такої вродженої вади як ізольоване розщеплення верхнього неба. За даними контрольного дослідження випадків захворювання не продемонстровано підвищення ризику ізольованого розщеплення верхнього неба в порівнянні з іншими пороками після застосування ламотриджину.

У разі необхідності лікування ламотриджином у період вагітності слід застосовувати найнижчі можливі терапевтичні дози.

Даних про застосування ламотриджину при комбінованій терапії недостатньо, щоб зробити висновки про наявність впливу ламотриджину на ризик виникнення вад розвитку, асоційованих з іншими препаратами.

Ламотриджин слід призначати під час вагітності лише у випадку, якщо очікувана користь для матері перевищує можливий ризик для плода.

Ламотриджин має слабкий інгібіторний вплив на дигідрофолатредуктазу, тому теоретично може підвищити ризик порушення розвитку ембріона шляхом зниження рівня фолієвої кислоти. Тому слід зважити на необхідність прийому фолієвої кислоти під час планування та в ранні терміни вагітності.

Фізіологічні зміни у період вагітності можуть впливати на рівень ламотриджину та/або його терапевтичний ефект. Були випадки зниження рівня ламотриджину під час вагітності, що потенційно збільшувало ризик втрати контролю нападів. Тому вагітним, які застосовують ламотриджин, слід постійно перебувати під наглядом лікаря.

Після народження дитини рівень ламотриджину може швидко збільшитись з потенційним ризиком виникнення дозозалежних побічних реакцій. Тому рівень ламотриджину в сироватці крові слід перевіряти перед, у період вагітності та після пологів. У разі необхідності дозу ламотриджину слід модифікувати для підтримки концентрації ламотриджину в сироватці крові на рівні, який був до настання вагітності, або адаптувати відповідно до клінічного стану. Додатково слід контролювати дозозалежні побічні реакції після народження дитини.

Період годування груддю

Повідомлялося, що ламотриджин проникає у грудне молоко у варіабельних концентраціях, внаслідок чого у немовлят проявляється у концентраціях, що становлять 50% препарату у плазмі крові матері. Тому у деяких немовлят, які перебували на грудному вигодовуванні, рівень ламотриджину в сироватці крові може досягати рівнів, при яких можливий прояв фармакологічних ефектів. Тому користь від годування груддю необхідно порівнювати з можливим ризиком виникнення побічних дій у дитини. Якщо жінка прийняла рішення про вигодовування дитини грудним молоком під час лікування ламотриджином, необхідно проведення моніторування дитини на виявлення небажаних явищ, таких як седація, висипання та недостатнє збільшення в масі тіла.

Дія ламотриджину як монотерапія для лікування дітей до 2-х років або додаткова терапія для лікування дітей до 1 місяця не вивчалася. Ефективність та безпека ламотриджину як додаткової терапії парціальних нападів у дітей від 1 місяця до 2 років не встановлені. Тому препарат не рекомендується застосовувати дітям цієї вікової категорії.

Ламотриджин не показаний для застосування дітям з біполярним розладом (див. розділи «Протипоказання» та «Особливості застосування»). Ефективність та безпека застосування ламотриджину для лікування пацієнтів з біполярним розладом цієї вікової групи не вивчалися, тому рекомендацій щодо режиму дозування немає.

Епілепсія:

• дорослі та підлітки з 12 років: монотерапія та додаткова терапія епілепсії, зокрема парціальних та генералізованих нападів, включаючи тоніко-клонічні напади, а також напади, пов'язані з синдромом Леннокса-Гасто;< /li>
• діти з 2 до 12 років: додаткова терапія епілепсії, зокрема парціальних та генералізованих нападів, включаючи тоніко-клонічні напади, а також напади, пов'язані з синдромом Леннокса-Гасто.</li >

Після досягнення контролю нападів прийом допоміжних препаратів можна припинити та продовжити монотерапію ламотриджином.

Монотерапія типових малих епілептичних нападів.

Біполярні розлади у дорослих.

Для запобігання випадкам емоційних порушень, переважно для запобігання депресивним епізодам у хворих на біполярні розлади.

Підвищена чутливість до ламотриджину або до будь-якої з допоміжних речовин препарату.

Ламал®, таблетки, ковтати цілими, не розжовуючи і не розламуючи.

Якщо доза ламотриджину (наприклад, у дітей або дорослих пацієнтів з порушеннями функції печінки) не відповідає дозі цілої таблетки, необхідно призначити найменшу дозу, яка відповідає цілій таблетці.

Епілепсія.

При монотерапії.

Дорослі та діти з 12 років (див. таблицю 2).

Початкова доза препарату Ламал ® складає 25 мг 1 раз на добу протягом 2 тижнів, потім приймати в дозі 50 мг на добу протягом наступних 2 тижнів, надалі дозу підвищувати на 50 100 мг кожні 1 тиждень. до досягнення оптимального ефекту. Звичайна підтримуюча доза становить 100-200 мг на добу в 1-2 прийоми. Деяким пацієнтам може знадобитися підвищення дози до 500 мг на добу.

Діти з 2 до 12 років (див. таблицю 3).

Початкова доза препарату Ламал для лікування типових малих епілептичних нападів становить 0,3 мг/кг маси тіла на добу в 1 або 2 прийоми на добу протягом 2 тижнів, потім приймати 0,6 мг/кг маси тіла/ добу в 1 або 2 прийоми на добу протягом наступних 2 тижнів. В подальшому дозу слід підвищувати на 0,6 мг/кг кожні 1-2 тижні до досягнення оптимального ефекту. Звичайна підтримуюча доза становить 1-10 мг/кг на добу в 1 або 2 прийоми. Деяким пацієнтам може знадобитися більша доза.

У зв'язку з ризиком виникнення висипки не слід перевищувати початкову дозу та прискорювати темп її підвищення.

При комбінованій терапії.

Дорослі та діти з 12 років (див. таблицю 2).

Для пацієнтів, які приймають вальпроат (у тому числі в комбінації з іншими протиепілептичними препаратами), початкова доза препарату Ламал® становить 25 мг через день протягом 2 тижнів і потім — по 25 мг щоденно протягом наступних 2 тижнів. Після цього дозу слід підвищувати (максимально на 25–50 мг на добу) кожні 1–2 тижні до досягнення оптимального терапевтичного ефекту. Звичайна підтримуюча доза становить 100–200 мг на добу в 1–2 прийоми.

Пацієнтам, які приймають інші протиепілептичні препарати або інші препарати, індуктори глюкуронізації ламотриджину в поєднанні з іншими протиепілептичними препаратами або без них (за винятком вальпроату натрію), початкова доза препарату Ламал і складає 50 мг на 1 раз на 2 рази на добу, потім — по 100 мг на добу за 2 прийоми протягом 2 тижнів. Потім дозу необхідно підвищувати (максимально на 100 мг) кожні 1-2 тижні до досягнення оптимального терапевтичного ефекту. Звичайна підтримуюча доза становить 200-400 мг на добу в 2 прийоми. Деяким пацієнтам може знадобитися підвищення дози до 700 мг на добу.

Для пацієнтів, які приймають інші препарати, що істотно не індукують або інгібують глюкуронізацію ламотриджину (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»), початкова доза препарату Ламал протягом 2 тижнів, надалі — 50 мг 1 раз на добу протягом наступних 2 тижнів. Після цього дозу потрібно підвищувати (максимально на 50–100 мг/добу) кожні 1–2 тижні до досягнення оптимального терапевтичного ефекту. Звичайна підтримуюча доза становить 100–200 мг на добу за 1 або 2 прийоми.

Рекомендована схема лікування епілепсії для дорослих та дітей з 12 років

Пацієнтам, які приймають протиепілептичні препарати, взаємодія з ламотриджином невідома, рекомендується використовувати таку ж схему лікування, як і для пацієнтів, які застосовують ламотриджин з вальпроатом.

У зв'язку з ризиком виникнення висипу початкову дозу та темп її подальшого підвищення не можна перевищувати.

Діти з 2 до 12 років (див. таблицю 3).

Для дітей, які отримують вальпроат натрію у поєднанні з іншими протиепілептичними препаратами або без них, початкова доза препарату Ламал® 0,15 мг/кг маси тіла на добу за 1 прийом протягом 2 тижнів, потім — 0,3 мг/кг на добу за 1 прийом протягом 2 тижнів. Далі дозу необхідно підвищувати (максимально на 0,3 мг/кг маси тіла) кожні 1-2 тижні до досягнення оптимального терапевтичного ефекту. Підтримуюча доза становить 1-5 мг/кг в 1-2 прийоми (максимальна - 200 мг на добу).

Для дітей, які отримують інші протиепілептичні препарати або інші препарати, індуктори глюкуронізації ламотриджину у поєднанні з іншими протиепілептичними препаратами або без них (за винятком вальпроату натрію), початкова доза препарату Ламал становить 0,6 мг/кг мас добу за 2 прийоми протягом 2 тижнів, потім — 1,2 мг/кг маси тіла на добу протягом наступних 2 тижнів. Далі дозу слід підвищувати (максимально на 1,2 мг/кг маси тіла) кожні 1-2 тижні до досягнення оптимального терапевтичного ефекту. Середня підтримуюча доза становить 5–15 мг/кг маси тіла на добу за 2 прийоми (максимально 400 мг на добу).

Для дітей, які приймають інші препарати, які істотно не впливають на індукцію або інгібування глюкуронізації ламотриджину (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»), початкова доза препарату Ламал® становить 0,3 мг/ кг маси тіла на добу за 1 & 2; прийому протягом 2 тижнів, надалі — 0,6 мг/кг маси тіла на добу в 1-2 прийоми протягом наступних 2 тижнів. Після цього дозу необхідно підвищувати (максимально на 0,6 мг/кг) кожні 1-2 тижні до досягнення оптимального терапевтичного ефекту. Звичайна підтримуюча доза становить 1–10 мг/кг на добу за 1–2 прийоми. Максимальна доза — 200 мг на добу.

Для правильного розрахунку підтримуючої дози слід контролювати масу тіла дитини.

Рекомендована схема лікування епілепсії для дітей віком від 2 до 12 років (загальна добова доза в мг/кг маси тіла на добу)

*При необхідності прийому розрахованої дози від 1 до 2 мг дозволяється прийом 2 мг препарату Ламал® через день протягом перших двох тижнів. Якщо підрахована доза менше 1 мг, приймати Ламал® не рекомендується.

Дітям, які приймають протиепілептичні препарати, взаємодія з ламотриджином невідома, рекомендується застосовувати таку ж схему лікування, як для пацієнтів, які приймають ламотриджин з вальпроатом.

Через ризик розвитку висипу початкову дозу та темпи її подальшого підвищення не слід перевищувати.

Слід мати на увазі, що у разі відсутності таблеток препарату Ламал® у дозі 2 мг правильно розпочати лікування дітям з масою тіла менше 17 кг неможливо.

Діти до 2 років.

Достатня інформація щодо застосування Ламалу® для лікування дітей до 2 років відсутня, тому застосування препарату не рекомендується в даній віковій групі.

Прозагальні рекомендації при лікуванні епілепсії.

При припиненні застосування супутніх протиепілептичних препаратів для досягнення монотерапії ламотриджином або при додатковому призначенні інших протиепілептичних препаратів при лікуванні ламотриджином слід оцінити можливий вплив на фармакокінетику ламотриджину.

Біполярні розлади.

Дорослі.

У зв'язку з ризиком виникнення висипки не слід перевищувати початкову дозу та темпи подальшого підвищення дози.

Ламал® рекомендується застосовувати пацієнтам з біполярними розладами з підвищеним ризиком депресивних епізодів у майбутньому.

Слід дотримуватись наведеного нижче перехідного режиму застосування. Цей режим включає підвищення дози ламотриджину до досягнення підтримуючої дози протягом 6 тижнів (див. таблицю 4), після чого застосування інших психотропних та/або протиепілептичних препаратів можна відмінити з урахуванням клінічної доцільності (див. таблицю 5).

Слід розглянути необхідність додаткової терапії з метою запобігання маніакальним епізодам, оскільки ефективність застосування препарату при маніакальному синдромі точно не встановлена.

Рекомендована схема підвищення дози ламотриджину для досягнення підтримуючої добової дози при лікуванні дорослих з біполярними порушеннями

*Підтримуюча доза може бути змінена залежно від клінічної відповіді.

Примітка. Пацієнтам, які приймають протиепілептичні препарати з невідомим впливом на фармакокінетику ламотриджину, слід застосовувати схему підвищення дози, рекомендовану для супутнього застосування вальпроату.

а) Додаткова терапія інгібіторами глюкуронізації ламотриджину, наприклад, вальпроатом.

Початкова доза для пацієнтів, які приймають як супутню терапію інгібітором глюкуронізації, наприклад вальпроат, становить 25 мг через день протягом 2 тижнів, потім 25 мг 1 раз на добу наступні 2 тижні. Дозу слід збільшити до 50 мг на добу (за 1–2 прийоми) на 5-му тижні. Звичайною дозою для досягнення оптимальної відповіді є 100 мг на добу (за 1-2 прийоми). Однак, дозу можна збільшити до максимальної 200 мг на добу залежно від клінічної відповіді.

б) Додаткова терапія індукторами глюкуронізації ламотриджину у пацієнтів, які не приймають інгібітори, такі як вальпроат. Цю схему лікування слід застосовувати з фенітоїном, карбамазепіном, фенобарбіталом, примідоном або іншими індукторами глюкуронізації ламотриджину.

Початкова доза становить 50 мг 1 раз на добу протягом 2 тижнів, потім 100 мг на добу (за 2 прийоми) наступні 2 тижні. Дозу слід збільшити до 200 мг на добу (за 2 прийоми) на 5-му тижні. Доза може бути підвищена до 300 мг на добу на 6-му тижні, однак звичайною дозою для досягнення оптимальної відповіді є 400 мг на добу (за 2 прийоми), яка може бути призначена з 7 тижня.

в) Монотерапія ламотриджином або додаткова терапія у пацієнтів, які приймають інші препарати, які суттєво не індукують або пригнічують глюкуронізацію ламотриджину (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій» ).

Початкова доза становить 25 мг 1 раз на добу протягом 2 тижнів, потім 50 мг на добу (за 1-2 прийоми) наступні 2 тижні. Дозу слід збільшити до 100 мг на добу на 5-му тижні. Звичайною дозою для досягнення оптимальної відповіді є 200 мг на добу (за 1-2 прийоми). Однак під час клінічних досліджень застосовували дози в межах 100–400 мг.

Після досягнення необхідної підтримуючої дози прийом інших психотропних препаратів може бути скасований згідно з наведеною нижче схемою (див. таблицю 5).

Підтримуюча стабілізаційна доза при біполярних порушеннях з подальшим припиненням прийому супутніх психотропних або протиепілептичних засобів

* За необхідності дозу можна збільшити до 400 мг/добу.

Примітка. Пацієнтам, які приймають протиепілептичні препарати з невідомим впливом на фармакокінетику ламотриджину, необхідно застосовувати режим терапії, при якому зберігається існуюча доза препарату Ламал® і її корекція проводиться на основі клінічного стану.

а) З подальшим припиненням прийому інгібіторів глюкуронізації ламотриджину, наприклад, вальпроату.

Стабілізаційну дозу ламотриджину необхідно подвоїти та зберегти на цьому рівні після припинення прийому вальпроату.

б) З подальшим припиненням прийому індукторів глюкуронізації ламотриджину в залежності від початкової підтримуючої дози. Цю схему лікування слід застосовувати з фенітоїном, карбамазепіном, фенобарбіталом, примідоном або іншими індукторами глюкуронізації ламотриджину.

Дозу ламотриджину необхідно зменшити протягом 3 тижнів після припинення прийому препаратів, що індукують глюкуронізацію.

в) З подальшим припиненням прийому інших препаратів, які суттєво не пригнічують або не індукують глюкуронізацію ламотриджину.

Необхідно зберігати рівень дози після режиму підвищення.

Зміна дозування ламотриджину для пацієнтів з біполярними розладами при додатковому призначенні інших препаратів.

Клінічного досвіду зміни дозування ламотриджину при призначенні інших препаратів немає, але, базуючись на даних щодо взаємодії лікарських засобів, можна рекомендувати наведену нижче схему (див. таблицю 6).

Зміна дозування ламотриджину для пацієнтів з біполярними розладами при додатковому призначенні інших препаратів

Примітка. Пацієнтам, які приймають протиепілептичні препарати з невідомим впливом на фармакокінетику ламотриджину, необхідно застосовувати режим лікування, рекомендований для супутнього застосування вальпроату.

Припинення прийому ламотриджину пацієнтам із біполярними розладами.

Не відзначалося підвищення частоти, ступеня тяжкості або типу побічних реакцій після раптової відміни препарату порівняно з плацебо. Тому припиняти прийом препарату можна одразу без поступового зниження дози.

Діти та підлітки.

Ламал® не призначений для лікування біполярних розладів у дітей та підлітків (див. розділ «Особливості застосування»). Вивчення безпеки та ефективності застосування ламотриджину для лікування біполярних розладів у цій віковій групі не проводилося. Відповідно, неможливо дати рекомендації щодо дозування препарату.

Загальні рекомендації щодо дозування для спеціальних груп пацієнтів.

Жінки, які приймають гормональні контрацептиви.

а) Початок лікування ламотриджином пацієнтів, які вже приймають гормональні контрацептиви.

Хоча пероральні контрацептиви підвищують кліренс ламотриджину, немає необхідності вносити корективи до схем збільшення дози ламотриджину у разі прийому тільки гормональних контрацептивів. Дозу підвищувати за рекомендованою схемою у випадках, коли ламотриджин додається до вальпроату (інгібітор глюкуронізації ламотриджину) або до індуктора глюкуронізації ламотриджину або ламотриджин додається за відсутності вальпроату або індуктора глюкуронізації ламотриджину.

б) Початок курсу лікування гормональними контрацептивами пацієнтів, які приймають підтримуючі дози ламотриджину та не приймають індуктори глюкуронізації ламотриджину.

Підтримуючу дозу ламотриджину в більшості випадків необхідно збільшити у 2 рази. Рекомендується від початку лікування гормональними контрацептивами дозу ламотриджину підвищувати від 50 до 100 мг на добу щотижня згідно з індивідуальною клінічною відповіддю на лікування. Підвищення дози не повинно перевищувати зазначений рівень, якщо тільки відповідно до клінічної відповіді на лікування таке підвищення дози не буде необхідним.

в) Припинення курсу лікування гормональними контрацептивами пацієнтів, які приймають підтримуючі дози ламотриджину та не приймають індуктори глюкуронізації ламотриджину.

Підтримуючу дозу ламотриджину в більшості випадків необхідно знизити до 50%. Рекомендується добову дозу ламотриджину знижувати поступово від 50 до 100 мг на добу щотижня (не більше 25% загальної дози за 1 тиждень) протягом 3 тижнів, якщо згідно з індивідуальною клінічною відповіддю терапія не буде призначена інакше.

Застосування разом з атазанавіром/ритонавіром.

Хоча застосування атазанавіру/ритонавіру знижує концентрацію ламотриджину в плазмі крові, змінювати рекомендовані схеми підвищення дозування ламотриджину не потрібно, ґрунтуючись на застосуванні атазановіру/ритонавіру. Збільшення дози препарату повинно базуватися на рекомендаціях в залежності від схем застосування препарату Ламал® /p>

У пацієнтів, які вже застосовують підтримуючі дози ламотриджину і не застосовують індуктори глюкуронізації, дозу ламотриджину можна підвищувати, якщо додається лікування атазанавіром/ритонавіром, або знижувати, якщо лікування атазанавіром/ритонавіром припиняється.

Пацієнти похилого віку (з 65 років).

Змінювати дозу не потрібно. Фармакокінетика ламотриджину у цій віковій групі не відрізняється від такої у пацієнтів середнього віку.

Печінкова недостатність.

Початкову дозу, підвищення дози та підтримуючу дозу необхідно знизити загалом на 50% у пацієнтів з помірною (ступінь В за шкалою Чайлда-П'ю) та на 75% — з тяжкою (ступінь С за шкалою Чайлда-П'ю) печінковою недостатністю. Підвищення дози та підтримуюча доза коригуються відповідно до клінічного ефекту.

Ниркова недостатність.

При призначенні препарату хворим з нирковою недостатністю необхідно дотримуватися обережності. При лікуванні хворих на термінальну стадію ниркової недостатності початкова доза ламотриджину базується на індивідуальній схемі протиепілептичного лікування. При лікуванні хворих із значною нирковою недостатністю слід знижувати підтримуючу дозу ламотриджину.

Повторний початок лікування.

Якщо пацієнту, який припинив лікування, слід призначати повторне лікування, потрібно чітко встановити необхідність підвищення підтримуючої дози, оскільки існує ризик виникнення висипів у зв'язку з високою початковою дозою та перевищенням рекомендованої схеми підвищення дози ламотриджину. Чим більший інтервал між часом прийому попередньої дози, тим більше уваги необхідно проводити підвищення дози до досягнення рівня підтримуючої дози. Коли інтервал після припинення прийому ламотриджину перевищив період напіввиведення в 5 разів, дозу ламотриджину підвищують до підтримуючої дози відповідно до існуючої схеми.

Не рекомендується починати лікування ламотриджином, якщо лікування було припинено у зв'язку з появою висипів внаслідок попереднього застосування ламотриджину. У такому разі при вирішенні питання щодо повторного призначення препарату необхідно зважити очікувану користь від можливого лікування та можливий ризик.

Побічні ефекти можна розділити на 2 групи — специфічні для епілепсії та біполярних розладів. Однак для оцінки загального профілю безпеки застосування препарату слід брати до уваги обидві. Для оцінки частоти розвитку побічних ефектів слід використовувати таку класифікацію: дуже часто (>1/10), часто (>1/100, <1/10), нечасто (>1/1000, <1/100) , рідко (>1/10000, <1/1000), дуже рідко (<1/10000), частота невідома (неможливо оцінити на основі наявних даних).

Епілепсія.

З боку шкіри та підшкірних тканин: дуже часто — шкірний висип; рідко — мультиформна ексудативна еритема (зокрема синдром Стівенса-Джонсона); дуже рідко — токсичний епідермальний некроліз.

Під час проведення подвійних сліпих клінічних досліджень у дорослих комбінованого лікування ламотриджином шкірні висипання відзначали у 10% хворих, які приймали ламотриджин, та у 5% пацієнтів, які приймали плацебо. Висипання були причиною припинення прийому препарату у 2% хворих. Шкірні висипання мали макулопапульозний характер, частіше виникали протягом 8 тижнів після початку лікування та зникали після припинення прийому ламотриджину.

Зрідка повідомлялося про виникнення важких загрозливих для життя шкірних реакцій, включаючи синдром Стівенса-Джонсона та токсичний епідермальний некроліз (синдром Лайєлла). Хоча більшість пацієнтів одужують після припинення прийому препарату, у деяких з них залишаються незворотні рубці, у поодиноких випадках ці симптоми призводили до смерті.

Загальний ризик виникнення шкірного висипу, очевидно, тісно пов'язаний з високими початковими дозами ламотриджину та перевищенням рекомендованої схеми підвищення доз при терапії ламотриджином, а також із супутнім застосуванням вальпроату.

Також повідомлялося, що шкірні висипання є частиною синдрому підвищеної чутливості, який супроводжується різними системними симптомами (див. «Імунна система»).

З боку крові та лімфатичної системи: дуже рідко — гематологічні відхилення (у тому числі нейтропенія, лейкопенія, анемія, тромбоцитопенія, панцитопенія, апластична анемія та агранулоцитоз), лімфаденопатія, гемофагоцитарний лімфогістіоцитоз.

Гематологічні відхилення та лімфаденопатія можуть бути як пов'язані, так і не пов'язані з синдромом підвищеної чутливості.

З боку імунної системи: дуже рідко — синдром підвищеної чутливості, включаючи такі симптоми як лихоманка, лімфаденопатія, набряк особи, зміни показників крові та порушення функції печінки, синдром дисемінованого внутрішньосудинного згортання крові та поліорганна недостатність; частота невідома — гіпогаммаглобулінемія.

Також повідомлялося про висипання як частини синдрому підвищеної чутливості, що супроводжувався різними системними проявами, включаючи лихоманку, лімфаденопатію, набряк обличчя, зміни крові та порушення функції печінки. Синдром може мати різний ступінь тяжкості і рідко може призводити до синдрому дисемінованого внутрішньосудинного згортання крові та поліорганної недостатності. Важливо відзначити, що ранні ознаки підвищеної чутливості (наприклад, лихоманка та лімфаденопатія) можуть виникати навіть за відсутності шкірних висипань. За наявності таких симптомів пацієнта слід негайно оглянути та за відсутності інших причин припинити застосування препарату.

З боку психіки: часто — агресивність, дратівливість, тривожність; дуже рідко — тик, галюцинації та сплутаність свідомості.

За іншими клінічними даними: дуже рідко — нічне марення.

З боку нервової системи: при монотерапії (за даними клінічних досліджень) дуже часто — головний біль; часто — сонливість, безсоння, запаморочення, тремор; нечасто — Атаксія; рідко — ністагм.

За іншими клінічними даними: дуже часто — сонливість, атаксія, біль голови, запаморочення; часто — ністагм, тремор, безсоння; рідко — асептичний менінгіт (див. розділ «Особливості застосування»), дуже рідко — тривожне збудження, порушення рівноваги, рухові розлади, загострення хвороби Паркінсона, екстрапірамідні ефекти, хореоатетоз, збільшення частоти нападів.

Описано, що ламотриджин може погіршувати симптоми паркінсонізму у пацієнтів із цією хворобою. Є окремі повідомлення про екстрапірамідні ефекти та хореоатетоз у хворих на цю патологію.

З боку органів зору: за даними клінічних досліджень (монотерапія ламотриджином) не часто — диплопія, завіса перед очима.

За іншими клінічними даними: дуже часто — диплопія, пелена перед очима; рідко — кон'юнктивіт.

З боку шлунково-кишкового тракту: при монотерапії (за даними клінічних випробувань): часто — нудота, блювота та діарея.

За іншими клінічними даними: дуже часто — нудота блювота; часто — діарея.

З боку гепатобіліарної системи: дуже рідко — підвищення показників функціональних печінкових проб, порушення функції печінки, печінкова недостатність.

Порушення функції печінки зазвичай виникає у зв'язку з реакціями підвищеної чутливості, але є окремі випадки без видимих ​​ознак підвищеної чутливості.

З боку опорно-рухової системи та сполучних тканин: дуже рідко — вовчаковоподібні реакції.

Загальні порушення: часто — підвищена стомлюваність.

Інші: різка відміна препарату Ламал®, як і інших протиепілептичних препаратів, може спровокувати почастішання судомних нападів, пов'язаних з розвитком синдрому відміни. Встановлено, що при недостатній ефективності препарату, у тому числі при епілептичному статусі, може відзначатися рабдоміоліз, поліорганна дисфункція, дисеміноване внутрішньосудинне згортання крові, іноді з летальним кінцем.

Біполярні розлади.

З боку шкіри та підшкірних тканин: дуже часто — шкірний висип; рідко — мультиформна ексудативна еритема (зокрема синдром Стівенса-Джонсона).

За даними всіх клінічних досліджень (контрольованих та неконтрольованих), у хворих на біполярний розлад шкірні висипання відзначалися у 12% пацієнтів, які приймали ламотриджин. Тоді як у контрольованих дослідженнях висипання виявляли у 8% хворих, які лікувалися ламотриджином, порівняно з 6% хворих, які приймали плацебо.

З боку шлунково-кишкового тракту: часто — сухість у роті.

З боку психіки: за іншими клінічними даними: дуже рідко — нічне марення.

З боку нервової системи: дуже часто — головний біль; часто — тривожне збудження, сонливість, запаморочення.

З боку опорно-рухової системи та сполучних тканин: часто — артралгія.

Загальні порушення: часто — біль, біль у спині.

Є повідомлення про випадки гострого передозування (при прийомі доз, що в 10–20 разів перевищували максимальні терапевтичні дози), включаючи летальні випадки. Симптомами передозування були атаксія, ністагм, порушення свідомості, великі епілептичні напади та кома. Також при передозуванні повідомлялося про розширення комплексу QRS на електрокардіограмі (порушення внутрішньошлуночкової провідності).

У разі передозування пацієнта необхідно госпіталізувати для проведення відповідної підтримуючої терапії.

Зберігати при температурі не вище 25 оС.

Зберігати у недоступному для дітей місці.

Препарат Ламал використовується при епілепсії, біполярних розладах, для запобігання випадкам емоційних порушень, переважно для запобігання депресивним епізодам у хворих на біполярні розлади І типу.