Лінійність
Амлодипін, валсартан та гідрохлортіазид демонструють лінійну фармакокінетику.
Амлодипін/валсартан/гідрохлортіазид
Після перорального застосування препарату Комбісарт Н максимальні концентрації амлодипіну, валсартану та гідрохлортіазиду у плазмі крові досягаються протягом 6-8 годин, 3 годин та 2 годин відповідно. Швидкість та обсяг абсорбції амлодипіну, валсартану та гідрохлортіазиду при застосуванні препарату Комбісарт Н аналогічні показникам, які спостерігалися при застосуванні його компонентів як окремих препаратів.
Амлодипін
Абсорбція. Після перорального застосування в терапевтичних дозах окремо амлодипіну максимальна концентрація в плазмі досягається через 6-12 годин. Абсолютна біодоступність становить від 64 до 80%. Прийом їжі не впливає на біодоступність амлодипіну.
Розподіл. Об'єм розподілу становить приблизно 21 л/кг. Близько 97,5% препарату, що знаходиться в циркулюючій крові, зв'язується з білками плазми.
Біотрансформація. Амлодипін активно (приблизно 90%) метаболізується у печінці до неактивних метаболітів.
Виведення. Амлодипін виводиться з плазми крові в два етапи, кінцевий період напіввиведення становить приблизно 30-50 годин. Рівні рівноважного стану у плазмі досягаються після постійного застосування протягом 7-8 днів. 10% вихідного амлодипіну та 60% метаболітів амлодипіну виводяться із сечею.
Валсартан
Абсорбція. Після перорального застосування окремо валсартану його максимальні концентрації досягаються через 2-4 години. Середня абсолютна біодоступність становить 23%. Прийом їжі знижує експозицію (як визначено AUC) валсартану приблизно на 40%, а максимальну концентрацію в плазмі крові (Сmах) – приблизно на 50%, хоча приблизно через 8 годин після застосування концентрація валсартану є аналогічною у групах прийому препарату натще і після їди. Однак таке зменшення показника AUC не супроводжується клінічно значущим зниженням терапевтичного ефекту, тому валсартан можна застосовувати незалежно від їди.
Розподіл. Об'єм розподілу валсартану в рівноважному стані після внутрішньовенного введення становить приблизно 17 літрів, що вказує на те, що валсартан не розподіляється екстенсивно в тканинах. Валсартан активно зв'язується з білками сироватки крові (94 – 97 %), головним чином з альбумінами сироватки крові.
Біотрансформація. Валсартан не трансформується значною мірою, оскільки лише приблизно 20 % дози виводиться у вигляді метаболітів. Гідроксиметаболіт був ідентифікований у плазмі у низьких концентраціях (менше 10% від AUC валсартану). Цей метаболіт є фармакологічно неактивним.
Виведення. Валсартан виводиться переважно з калом (приблизно 83% дози) та сечею (приблизно 13% дози), головним чином у вигляді незміненого препарату. Після внутрішньовенного введення плазмовий кліренс валсартану становить близько 2 л/годину, а нирковий кліренс – ndash; 0,62 л/годину (приблизно 30% від загального кліренсу). Період напіввиведення валсартану – 6 годин.
Гідрохлортіазид
Абсорбція. Абсорбція гідрохлортіазиду після перорального застосування відбувається швидко (Тmах – приблизно 2 години). Підвищення середнього AUC є лінійною та пропорційною дозі при застосуванні в терапевтичному діапазоні доз. Не спостерігаються зміни кінетики гідрохлортіазиду при повторному застосуванні, а кумуляція була мінімальною при прийомі 1 раз на добу. При одночасному прийомі з їжею відзначалося як підвищення, так і зниження системної доступності гідрохлортіазиду порівняно з прийомом натще. Виразність цих ефектів є незначною і має невелику клінічну значущість. Абсолютна біодоступність гідрохлортіазиду становить 60 – 80% після перорального застосування.
Розподіл. Вигляд обсягу розподілу становить 4-8 л/кг. Гідрохлортіазид у циркулюючій крові зв'язується з білками плазми крові (40 – 70 %), головним чином з альбумінами сироватки крові. Гідрохлортіазид також накопичується в еритроцитах у кількості, що в 1,8 рази перевищує таке в плазмі крові.
Біотрансформаціяя. Гідрохлортіазид виводиться у незміненому вигляді.
Виведення. Більше 95% абсорбованої дози виводиться у незміненому вигляді із сечею. Нирковий кліренс складається з пасивної фільтрації та активної секреції у ниркових канальцях. Період напіввиведення – 6-15 годин.
Особливі групи пацієнтів
Діти (до 18 років)
Немає даних щодо фармакокінетики у дітей.
Пацієнти похилого віку (65 років і старше)
Час досягнення Смах амлодипіну аналогічний у молодих і літніх пацієнтів. У пацієнтів похилого віку кліренс амлодипіну має тенденцію до зниження, спричиняючи підвищення показника площі під кривою (AUC) та періоду напіввиведення. Середній системний показник AUC валсартану на 70% вищий у пацієнтів похилого віку, ніж у молодих пацієнтів, тому підвищувати дозу таким пацієнтам слід з обережністю.
Системна експозиція валсартану дещо вища у пацієнтів похилого віку порівняно з пацієнтами молодшого віку, але це не має клінічної значущості.
Обмежені дані вказують на те, що системний кліренс гідрохлортіазиду знижений як у здорових добровольців похилого віку, так і у пацієнтів похилого віку з артеріальною гіпертензією порівняно з молодшими здоровими добровольцями.
Оскільки три компоненти препарату однаково добре переносяться молодими пацієнтами та пацієнтами похилого віку рекомендується звичайний режим дозування.
Порушення функції нирок
Порушення функції нирок суттєво не впливає на фармакокінетику амлодипіну. Як і очікувалося, для препарату, нирковий кліренс якого становить лише 30% загального плазмового кліренсу, не спостерігається взаємозв'язку між функцією нирок та системною експозицією валсартану. Тому пацієнти з порушеннями функції нирок від легкого до помірного ступеня можуть застосовувати препарат у звичайній початковій дозі.
Порушення функції печінки
У пацієнтів з порушенням функції печінки кліренс амлодипіну знижений, що призводить до збільшення показника AUC приблизно на 40 – 60%. У середньому у пацієнтів з хронічними захворюваннями легкого та помірного ступеня експозиція (визначено за показником AUC) валсартану вдвічі вища, ніж у дорослих добровольців (згруповані за віком, статтю та масою тіла). З обережністю слід призначати препарат пацієнтам із захворюваннями печінки.
Комбінація амлодипін/валсартан/гідрохлортіазид не тестувалася щодо генотоксичності та канцерогенності, оскільки не спостерігалися ознаки взаємодії між цими препаратами, представленими на ринку протягом тривалого часу. Однак амлодипін, валсартан та гідрохлортіазид протестовані індивідуально щодо генотоксичності та канцерогенності; було отримано негативні результати.