Рекомендована доза - 1 таблетка на добу. Максимальна добова доза - 1 таблетка.
У зв'язку з тим, що їжа не впливає на всмоктування діючих речовин, лікарський засіб можна застосовувати незалежно від їжі.
Як правило, комбінований препарат з фіксованою дозою не слід застосовувати для початкової терапії.
Лікарський засіб Комбіприл-КВ, таблетки 10 мг/5 мг, показаний тільки тим пацієнтам, для яких титровані оптимальні підтримуючі дози лізиноприлу та амлодипіну становлять 10 мг та 5 мг відповідно. Якщо потрібно коригувати дозу, можна розглянути титрування дози окремих компонентів лікарського засобу.
Пацієнти з нирковою недостатністю.
Для визначення оптимальної початкової дози та підтримуючої дози у пацієнтів з нирковою недостатністю титрування доз слід провести в індивідуальному порядку, використовуючи окремі компоненти препарату - лізиноприл та амлодипін.
У ході терапії лікарським засобом Комбіприл-КВ слід проводити постійне спостереження за функцією нирок, а також за вмістом калію та натрію у сироватці крові. У разі порушення функції нирок застосування лікарського засобу Комбіприл-КВ слід припинити та замінити терапією окремими складовими з відповідними змінами доз. Амлодипін не виводиться під час діалізу.
Пацієнти з печінковою недостатністю.
Чіткі рекомендації щодо режиму дозування для пацієнтів з порушенням функції печінки легкого та середнього ступеня не встановлені, тому Комбіприл-КВ слід призначати з мінімальної рекомендованої дози. Щоб визначити оптимальну стартову дозу та підтримуючу дозу для пацієнтів із печінковою недостатністю, режим дозування необхідно визначити в індивідуальному порядку, застосовуючи окремо лізиноприл та амлодипін.
Фармакокінетичні дослідження амлодипіну у пацієнтів із тяжкою печінковою недостатністю не проводили. Дозування амлодипіну для пацієнтів з вираженою печінковою недостатністю слід розпочинати з мінімальної дози та повільно титрувати до оптимальної дози.
Пацієнти похилого віку (з 65 років).
Пацієнтам похилого віку лікарський засіб слід призначати з обережністю.
Зміни профілю ефективності та безпеки амлодипіну або лізиноприлу в залежності від віку не спостерігалося. Для вибору оптимальної підтримуючої дози у пацієнтів похилого віку титрування доз слід провести в індивідуальному порядку, використовуючи вільну комбінацію лізиноприлу та амлодипіну.
Особливості застосування
Пов'язані з лізиноприлом.
Симптоматична артеріальна гіпотензія.
Суттєве зниження артеріального тиску може виникати у пацієнтів зі зниженням об'єму циркулюючої крові внаслідок застосування діуретиків, суворої дієти без солі, діалізу, діареї, блювання, а також у пацієнтів з вираженою ренінзалежною артеріальною гіпертензією.
У пацієнтів із серцевою недостатністю, що супроводжується нирковою недостатністю або без останньої, зареєстровані випадки виникнення симптоматичної гіпотензії. Подібні випадки найбільш ймовірні у пацієнтів з тяжким ступенем серцевої недостатності внаслідок застосування великих доз петлевих діуретиків, гіпонатріємії або функціональної ниркової недостатності. Для пацієнтів з підвищеним ризиком симптоматичної гіпотензії слід вести спостереження за параметрами гіпотензивного ефекту після застосування початкової дози. Ці рекомендації стосуються пацієнтів з ішемічною хворобою серця та цереброваскулярними захворюваннями, у яких надмірне зниження артеріального тиску може призвести до інфаркту міокарда або інсульту.
У разі розвитку артеріальної гіпотензії пацієнту слід надати положення лежачи на спині з піднятими нижніми кінцівками та заповнити втрату рідини (внутрішньовенне вливання фізіологічного розчину) за потреби. Транзиторна артеріальна гіпотензія не є протипоказанням до застосування препарату, і подальше дозування зазвичай не викликає проблем після підвищення артеріального тиску через збільшення об'єму циркулюючої крові.
У деяких пацієнтів із серцевою недостатністю із нормальним або зниженим артеріальним тиском лізиноприл може спричинити додаткове зниження системного артеріального тиску. Це відомий ефект, і зазвичай він не є причиною припинення терапії. Якщо артеріальна гіпотензія стає симптоматичною, може знадобитися зниження дози або відміни застосування лізиноприлу.
Артеріальна гіпотензія при гострому інфаркті міокарда.
Лікування лізиноприлом не слід починати для пацієнтів з гострим інфарктом міокарда, схильних до ризику подальшого серйозного погіршення гемодинаміки після лікування вазодилататорами. Це пацієнти із систолічним артеріальним тиском 100 мм. рт. ст. або нижче, або з кардіогенним шоком.
Протягом перших 3 днів після інфаркту міокарда дозу слід зменшити, якщо систолічний артеріальний тиск становить 120 мм. рт. ст. або нижче. Підтримуючі дози слід зменшити до 5 мг або тимчасово до 2,5 мг, якщо систолічний артеріальний тиск становить 100 мм. рт. ст. або нижче. У разі збереження артеріальної гіпотензії (систолічний артеріальний тиск менше 90 мм. рт. ст. зберігається більше 1 години) лізиноприл слід відмінити.
Стеноз аорти, гіпертрофічна кардіоміопатія, стеноз мітрального клапана.
Як і всі судинорозширюючі засоби, лізиноприл слід застосовувати з особливою обережністю пацієнтам з обструкцією вихідного тракту лівого шлуночка та стенозом мітрального клапана, такими як аортальний стеноз або гіпертрофічна кардіоміопатія легкого та помірного ступеня.
Порушення функції нирок.
При порушенні функції нирок (кліренс креатиніну < 80 мл/хв) початкову дозу лізиноприлу необхідно коригувати залежно від кліренсу креатиніну пацієнта, а потім - залежно від реакції пацієнта лікування. Для таких пацієнтів необхідно вести спостереження за вмістом калію та креатиніну у сироватці крові.
У пацієнтів із серцевою недостатністю артеріальна гіпотензія після початку лікування інгібіторами АПФ може призвести до ще більшого розладу функції нирок. У таких пацієнтів можливий розвиток гострої ниркової недостатності, як правило, зворотної.
У деяких пацієнтів із двостороннім стенозом ниркових артерій або зі стенозом артерії єдиної нирки, які отримували інгібітори АПФ, можливе підвищення концентрації сечовини крові та креатиніну сироватки крові, як правило, оборотне після відміни препарату, тому застосування лізиноприлу протипоказане для таких пацієнтів (див .розділ «Протипоказання»). За наявності у пацієнта також реноваскулярної гіпертензії існує підвищений ризик розвитку тяжкої гіпотензії та ниркової недостатності.
Лікування таким пацієнтам необхідно починати з низьких доз при ретельному медичному спостереженні та обережно титрувати дозу. Оскільки лікування діуретиками може сприяти розвитку вищезазначених станів, їх застосування слід припинити, при цьому функції нирок слід контролювати протягом перших тижнів терапії лізиноприлом.
У деяких пацієнтів з артеріальною гіпертензією без виражених проявів реноваскулярних захворювань спостерігалося підвищення в крові концентрації сечовини та сироваткового креатиніну, в більшості випадків - мінімальний або транзиторний, більш виражений при одночасному застосуванні лізиноприлу та діуретика і більш характерний для пацієнтів з попереднім ураженням нирок. Подібний стан може вимагати зниження дози та/або відміни діуретика та/або лізиноприлу.
При гострому інфаркті міокарда не слід розпочинати лікування лізиноприлом хворих з вираженим порушенням функцій нирок (рівень креатиніну у сироватці крові вище 177 мкмоль/л та/або протеїнурія більше 500 мг/добу). Якщо на фоні лікування лізиноприлом розвивається порушення функції нирок (концентрація креатиніну сироватки крові перевищує 265 мкмоль/л або вдвічі перевищує значення до початку лікування), застосування лізиноприлу необхідно відмінити.
Підвищена чутливість, ангіоневротичний набряк.
Виникнення ангіоневротичного набряку особи, кінцівок, губ, язика, голосових зв'язок та/або гортані відзначалося у пацієнтів, які отримували інгібітори ангіотензинперетворюючого ферменту, у тому числі лізиноприл. У таких випадках слід негайно припинити застосування лікарського засобу комбіприлу-КВ. Пацієнту слід перебувати під наглядом лікаря до повного та сталого зникнення симптомів. Навіть у випадках набряку язика, який супроводжується дихальною недостатністю, пацієнтам може знадобитися тривале спостереження, оскільки лікування антигістамінними препаратами та кортикостероїдами може бути недостатнім.
Ангіоневротичний набряк, що супроводжується набряком гортані або язика, може загрожувати життю і призвести до смерті. У разі слід розпочати заходи невідкладної допомоги. Належні заходи включають застосування адреналіну, а потім глюкокортикоїдів та антигістамінних препаратів, одночасно необхідно проводити спостереження за життєво важливими функціями організму.
Інгібітори ангіотензинперетворюючого ферменту частіше викликають ангіоневротичний набряк у пацієнтів негроїдної раси, ніж у інших рас.
Пацієнти, які мають в анамнезі ангіоневротичний набряк, не пов'язаний із застосуванням інгібіторів АПФ, можуть наражатися на підвищений ризик ангіоневротичного набряку при застосуванні інгібіторів АПФ.
Анафілактоїдні реакції у пацієнтів під час проведення гемодіалізу.
Відзначали виникнення анафілактоїдних реакцій у пацієнтів при проведенні гемодіалізу з використанням високоміцних діалізних мембран з високою проникністю (наприклад, AN 69), які застосовували інгібітор ангіотензинперетворюючого ферменту. Для таких пацієнтів слід застосовувати фільтр іншого типу або призначати антигіпертензивний препарат іншої групи. Застосування лізиноприлу протипоказане для цієї категорії пацієнтів (див. розділ «Протипоказання»).
Анафілактоїдні реакції при проведенні аферезу ліпопротеїнів низької щільності (ЛНП).
Рідко у пацієнтів, які приймали інгібітори АПФ під час проходження аферезу ліпопротеїнів низької щільності (ЛНП) з декстраном сульфатом, розвивалися анафілактоїдні реакції, що загрожують життю. Виникнення подібних реакцій можна уникнути, якщо утримуватись від терапії інгібіторами АПФ перед кожним сеансом аферезу.
Десенсибілізація отрутою перетинчастокрилих комах (бджоли, оси).
Іноді у пацієнтів, які отримували інгібітори АПФ під час десенсибілізації отрутою перетинчастокрилих, розвивалися анафілактоїдні реакції. Виникнення подібних реакцій, що загрожують життю, можна уникнути, якщо тимчасово припинити терапію інгібіторами АПФ.
Печінкова недостатність.
Дуже рідко застосування інгібіторів АПФ супроводжувалося синдромом, який починався з холестатичної жовтяниці або гепатиту та призводив до миттєвого некрозу печінки та іноді до летального результату. Механізм цього синдрому не виявили. Пацієнтам, які приймають Комбіприл-КВ, у яких розвивається жовтяниця або відзначається підвищення печінкових ферментів, необхідно припинити застосування лікарського засобу та звернутися за медичною допомогою.
Нейтропенія/агранулоцитоз/тромбоцитопенія/анемія.
У пацієнтів, які отримували інгібітори АПФ, відзначалося виникнення нейтропенії, агранулоцитозу, тромбоцитопенії та анемії. У пацієнтів із нормальною функцією нирок та без інших ускладнюючих факторів нейтропенія зустрічається рідко. Нейтропенія та агранулоцитоз оборотний після припинення прийому інгібіторів АПФ.
Лікарський засіб Комбіприл-КВ необхідно застосовувати з обережністю пацієнтам з колагенозом судин, які отримують імуносупресивну терапію, лікування алопуринолом або прокаїнамідом або за наявності комбінації цих ускладнюючих факторів, особливо якщо функція нирок спочатку порушена. У деяких із цих пацієнтів розвивалися серйозні інфекції, які в деяких випадках не були чутливими до інтенсивної терапії антибіотиками. Якщо такі пацієнти застосовують лікарський засіб Комбіприл-КВ, рекомендується періодичний контроль кількості лейкоцитів, а пацієнтів слід проінструктувати про необхідність повідомляти будь-які ознаки прояву інфекції.
Подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС).
На основі наявних даних спільне застосування інгібіторів АПФ, блокатори рецепторів ангіотензину II (БРА II) або аліскіреном підвищує ризик розвитку гіпотонії, гіперкаліємії та порушення функції нирок (включаючи гостру ниркову недостатність). З цієї причини подвійна блокада РААС шляхом одночасного застосування з АПФ, БРА II або аліскіреном не рекомендується.
Якщо подвійна блокада РААС абсолютно показана, необхідно ретельне спостереження спеціаліста та обов'язковий моніторинг функції нирок, водно-електролітного балансу, артеріального тиску.
АПФ та БРА II не слід одночасно застосовувати пацієнтам з діабетичною нефропатією.
Раса .
Інгібітори ангіотензинперетворюючого ферменту частіше викликають ангіоневротичний набряк у пацієнтів негроїдної раси, ніж у осіб інших рас. Як і у випадку з іншими інгібіторами АПФ, у пацієнтів негроїдної раси лізиноприл може бути менш ефективним щодо зниження артеріального тиску, ніж у пацієнтів іншої расової приналежності, що, ймовірно, обумовлено більш високою частотою станів з низьким рівнем реніну у пацієнтів негроїдної раси, які страждають артеріальною гіпертензією.
Кашель .
При застосуванні інгібіторів АПФ відзначалося виникнення кашлю. Характерно, що кашель є непродуктивним, стійким і зникає після припинення лікування інгібіторами АПФ.
Зумовлений інгібіторами АПФ кашель слід розглядати при диференціальній діагностиці кашлю.
Хірургічне втручання, анестезія.
При великих операціях або при застосуванні засобів для наркозу, які спричиняють гіпотензію, лізиноприл гальмує компенсаторне вивільнення ангіотензину ІІ. Гіпотензія, що відзначається в цьому випадку, відповідно до описаного механізму, можна усунути введенням 0,9 % розчину натрію хлориду.
Гіперкаліємія.
У деяких пацієнтів при лікуванні інгібіторами АПФ спостерігався підвищений вміст калію у сироватці крові. Ризик розвитку гіперкаліємії підвищений у пацієнтів з нирковою недостатністю, гострою серцевою недостатністю, при дегідратації, метаболічному ацидозі, у пацієнтів, які застосовують одночасно калійзберігаючі діуретики, препарати калію або замінники солі, що містять калій, або у пацієнтів, які застосовують інші препарати, що підвищують вміст калію у сироватці крові (наприклад, гепарин). Якщо є показання до одночасного застосування лікарського засобу Комбіприл-КВ з вищезазначеними засобами, рекомендується регулярно контролювати вміст калію у сироватці крові (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).
Первинний гіперальдостеронізм.
Для пацієнтів, які страждають на первинний альдостеронізм, інгібітори АПФ неефективні, тому застосування лізиноприлу не рекомендується.
Протеїнурія.
Є поодинокі випадки розвитку протеїнурії у пацієнтів, особливо зі зниженою функцією нирок або після прийому високих доз лізиноприлу. У разі клінічно значущої протеїнурії (понад 1 г/добу) лікарський засіб слід застосовувати лише після оцінки терапевтичної користі та потенційного ризику та при постійному контролі клінічних та біохімічних показників.
Пацієнти, хворі на цукровий діабет.
У пацієнтів з цукровим діабетом, які приймають гіпоглікемічні препарати або приймають інсулін, протягом першого місяця лікування інгібітором АПФ слід здійснювати ретельний контроль глікемії (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).
Препарати літію.
Як правило, не рекомендується комбінація препаратів літію та лізиноприлу (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).
Вагітність та лактація.
Комбіприл-КВ протипоказаний у період вагітності. Застосування лікарського засобу не слід розпочинати у період вагітності або жінкам, які планують вагітність. При встановленні вагітності лікування лікарським засобом Комбіприл-КВ слід негайно припинити та перевести пацієнтку на інший гіпотензивний засіб, дозволений до застосування у період вагітності.
Застосування лікарського засобу Комбіприл-КВ у період годування груддю протипоказано.
Пов'язані з амлодипіном.
Безпека та ефективність застосування амлодипіну при гіпертонічному кризі не встановлена.
Пацієнти із серцевою недостатністю.
Для пацієнтів із серцевою недостатністю амлодипін слід застосовувати з обережністю.
Блокатори кальцієвих каналів, у тому числі амлодипін, слід обережно призначати пацієнтам із застійною серцевою недостатністю, оскільки вони можуть підвищувати ризик серцево-судинних подій та летальності в майбутньому.
Застосування пацієнтам із печінковою недостатністю.
У пацієнтів із печінковою недостатністю відзначається подовження періоду напіввиведення амлодипіну та підвищення значення AUC, проте відповідні рекомендації щодо дозування не розроблені. Тому застосування амлодипіну слід розпочинати з мінімальної дози в діапазоні дозування, а починати лікування та підвищувати дозу слід з обережністю.
Для пацієнтів з тяжкою печінковою недостатністю може знадобитися повільна титрація дози та ретельне спостереження за пацієнтами.
Пацієнти похилого віку.
У пацієнтів похилого віку підвищувати дозу необхідно з обережністю (див. розділ «Спосіб застосування та дози»).
Застосування при нирковій недостатності.
Таким пацієнтам амлодипін можна призначати у звичайних дозах. Зміни концентрації амлодипіну в плазмі не корелюють зі ступенем ниркової недостатності. Амлодипін не виводиться за допомогою діалізу.
Повідомлялося про оборотні біохімічні зміни головки сперматозоїда у деяких пацієнтів при застосуванні блокаторів кальцієвих каналів. Клінічної інформації щодо потенційного впливу амлодипіну на фертильність недостатньо.