Фармакодинаміка.
Карнітин є природним компонентом клітин, у яких відіграє фундаментальну роль у процесах синтезу та транспортування енергії. Являє собою фактично єдиний незамінний фактор для процесу проникнення довголанцюжкових жирних кислот у мітохондрії та їх участі в β-окисненні. Крім того, карнітин контролює транспортування енергії, що продукується мітохондріями, в цитоплазму за допомогою модуляції ферменту аденіннуклеотидтранслокази.
Найвищі концентрації карнітину спостерігаються у скелетних м’язах і міокарді. Міокард, незважаючи на здатність використовувати різні субстрати для отримання енергії, зазвичай використовує жирні кислоти. Тому карнітин відіграє важливу роль у метаболізмі серця, оскільки окиснення жирних кислот строго залежить від наявності достатньої кількості речовини. Експериментальні дослідження показали, що при різних станах стресу, гострій ішемії, дифтерійному міокардиті може спостерігатися зниження рівня карнітину в тканинах міокарда. Дослідження з використанням різних моделей на тваринах підтвердили сприятливу дію карнітину при різних змінах функції серця, спричинених штучно: гостра і хронічна ішемія, стан серцевої недостатності, серцева недостатність на тлі дифтерійного міокардиту, медикаментозна кардіотоксичність (пропранолол, адріаміцин).
Левокарнітин продемонстрував терапевтичну ефективність при таких патологіях:
Первинний дефіцит карнітину, що характеризується фенотипами, такими як міопатія з накопиченням ліпідів, печінкова енцефалопатія типу синдрому Рея та/або прогресуюча дилатаційна кардіоміопатія.
Вторинний дефіцит карнітину у пацієнтів з органічною ацидурією генетичного походження (пропіонова ацидемія, метилмалонова ацидурія, ізовалеріанова ацидемія) та у пацієнтів із генетичними дефектами β-окиснення. У таких ситуаціях вторинний дефіцит проявляється в накопиченні ефірів жирних кислот. Фактично ендогенний левокарнітин діє як буфер по відношенню до різних жирних кислот, які не можуть бути метаболізовані.
Вторинний дефіцит карнітину у пацієнтів, які знаходяться на інтермітуючому гемодіалізі. Зниження левокарнітину у м’язах позитивно корелює із його втратою з діалізною рідиною.
М’язові симптоми, що зазвичай спостерігаються у таких пацієнтів після сеансу гемодіалізу, поліпшуються при терапії левокарнітином.
Фармакокінетика.
Після перорального застосування левокарнітин піддається деградації кишковими бактеріями, що призводить до утворення триметиламіну (ТМА) і γ-бутиробетаїну. Оскільки кількість левокарнітину, що потрапляє в системний кровотік у незміненому вигляді, становить близько 10–20%, вважається, що кишковий метаболізм відповідальний за виведення приблизно 80–90% пероральної дози.
Після абсорбції γ-бутиробетаїн виводиться у незміненому вигляді із сечею, тоді як TMA метаболізується у триметиламін-М-оксид (TMAO), який виявляється в сечі разом із невеликою кількістю TMA у незміненому вигляді.
Тривале пероральне застосування левокарнітину пацієнтам із тяжкою нирковою недостатністю або пацієнтам, які знаходяться на гемодіалізі, може призвести до накопичення TMA і TMAO у плазмі крові і, як наслідок, спричиняти триметиламінурію — патологічний стан, що характеризується наявністю сильного рибного запаху сечі, повітря, що видихається, та потових виділень у пацієнтів.