Канаміцин застосовують внутрішньом'язово.
Розчин для внутрішньом'язового введення готують ex tempore, додаючи до вмісту флакона (1 г) 4 мл стерильної води для ін'єкцій або 0,25-0,5 % розчину новокаїну, глибоко вводять у верхній зовнішній квадрант сідниці не частіше 2-3 разів. на добу. Для дітей як розчинник використовують тільки воду для ін'єкцій.
Для дорослих разова доза при лікуванні інфекцій нетуберкульозної етіології становить 0,5 г кожні 8-12 годин, добова доза становить 1-1,5 г; максимальна разова доза – 1 г з інтервалом між введеннями 12 год, максимальна добова доза – 2 г. Тривалість лікування – 5-7 днів. Залежно від тяжкості захворювання, ефективності лікування та перебігу захворювання тривалість лікування може бути змінена.
Дітям до 1 року при інфекціях нетуберкульозної етіології (у виняткових випадках) препарат призначають у середній добовій дозі 0,1 г; з 1 року до 5 років – 0,1-0,3 г; старше 5 років – 0,3-0,5 г; максимальна добова доза – 15 мг/кг маси тіла, кратність введення – 2-3 рази на добу.
Тривалість курсу лікування – 5-7 днів.
Під час лікування туберкульозу канаміцин вводять дорослим 1 раз на добу в дозі 1 г, дітям - по 15 мг/кг маси тіла 6 днів на тиждень з перервою на 7-й день.
Кількість циклів та загальна тривалість лікування визначаються стадією та особливостями перебігу захворювання.
При нирковій недостатності схема введення канаміцину коригується шляхом зменшення доз або збільшення інтервалів між введеннями.
Для розрахунку інтервалів між ін'єкціями з урахуванням ступеня порушення функції нирок може бути рекомендована така формула: інтервал між введеннями (у годинах) = вміст креатиніну в плазмі (в мг/100 мл) × 9.
Наприклад: якщо концентрація креатиніну в плазмі крові становить 2 мг, рекомендована доза повинна прийматися пацієнтом кожні 18 годин.
Початкова доза препарату розраховується з урахуванням маси тіла за формулою: доза (мг) = маса тіла (кг) × 7.
У дні гемодіалізу після його проведення додатково вводять разову дозу препарату.
Особливості застосування
Підставою до застосування канаміцину є неефективність інших антибіотиків. При нечутливості збудника до препаратів групи неоміцину (гентаміцин, неоміцин) зазвичай спостерігається перехресна стійкість і до канаміцину.
Факторами ризику розвитку ототоксичності та/або нефротоксичності препарату є: ; літній вік; початкове порушення слуху (отит, менінгіт, родова травма, гіпоксія під час пологів); високі дози; тривалий курс лікування; одночасне застосування інших ототоксичних або нефротоксичних лікарських засобів (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»); захворювання нирок та серцево-судинної системи, що призводять до кумуляції препарату; дегідратація; цукровий діабет; Віч інфекція; ниркова недостатність.
У зв'язку з цим до початку лікування, а також під час лікування препаратом необхідно здійснювати:
- ретельний контроль функції нирок (повторні аналізи сечі, визначення креатиніну сироватки крові та розрахунок клубочкової фільтрації кожні 3 дні, у разі зниження цього показника на 50% препарат слід відмінити);
- дослідження слухової функції (проведення аудіометрії не рідше 2 разів на тиждень);
- моніторинг концентрації канаміцину у крові. За перших ознак відотоксичної дії (навіть незначний шум у вухах) або нефротоксичної дії канаміцин скасовують.
При порушеннях рівноваги інтервал між ін'єкціями необхідно збільшити.
Слід враховувати можливість виникнення нервово-м'язової блокади (ін'єкцію проводити за наявності всіх необхідних умов здійснення штучної вентиляції легких). Ризик розвитку тяжкої нервово-м'язової блокади при застосуванні препарату зростає у пацієнтів з паркінсонізмом, міастенією, ботулізмом, при одночасному застосуванні канаміцину з міорелаксантами. Для усунення проявів нервово-м'язової блокади застосовують кальцію хлорид внутрішньовенно або антихолінестеразні препарати.
При появі ознак пригнічення дихання необхідно припинити введення канаміцину та терміново ввести внутрішньовенно розчин кальцію хлориду та підшкірно розчин прозерину з атропіном. При необхідності хворого переводять на дихання, що керується.
При зниженні рівня калію необхідно контролювати вміст магнію та кальцію у сироватці крові.
Пацієнтам похилого віку канаміцин слід призначати лише при неможливості застосування менш токсичних антибіотиків.
Уповільнений метаболізм препарату у пацієнтів похилого віку призводить до більш тривалої його циркуляції в крові навіть при нормальній функції нирок, що збільшує ризик ототоксичних проявів у даної категорії пацієнтів.
У разі застосування препарату не слід перевищувати рекомендовані дози.
Пацієнти з порушенням функцій печінки. У хворих із патологією печінки рівень препарату в крові не змінюється (крім важкого алкогольного цирозу з асцитом, що призводить до більшого обсягу розподілу препарату).
Призначення канаміцину хворим із серйозною патологією печінки вважається безпечним, але при цьому рекомендується дотримуватися особливої обережності, оскільки у деяких пацієнтів можливе швидке прогресування гепаторенального синдрому.