Механізм дії
Акалабрутиніб — це селективний інгібітор тирозинкінази Брутона (ТКБ). ТКБ є сигнальною молекулою антигенних рецепторів В-клітин (ВКР) та рецептора цитокінів. У B-клітинах передача сигналів за допомогою ТКБ сприяє виживанню та проліферації B-клітин та необхідна для клітинної адгезії, міграції та хемотаксису.
Акалабрутиніб та його активний метаболіт АСР-5862 формують ковалентний зв’язок із цистеїновим залишком в активному центрі ТКБ, що призводить до необоротної інактивації ТКБ з мінімальними нецільовими взаємодіями.
Фармакодинаміка.
У пацієнтів із В-клітинними лімфопроліферативними захворюваннями при отриманні акалабрутинібу у дозі 100 мг двічі на добу медіана зв’язування ТКБ у рівноважному стані в периферичній крові більше 95% зберігалася понад 12 годин, що призводило до інактивації ТКБ протягом рекомендованого інтервалу між прийомом доз лікарського засобу.
Кардіоелектрофізіологія
Вплив акалабрутинібу на інтервал QTc був оцінений у 46 здорових чоловіків та жінок в рандомізованому подвійно сліпому ретельному дослідженні QT із застосуванням плацебо і позитивного контролю. У надтерапевтичній дозі, яка в 4 рази перевищувала максимальну рекомендовану дозу, Калквенс не призводив до клінічно значущого збільшення інтервалу QT/QTc (наприклад, не перевищував або дорівнював 10 мс) (див. розділи «Особливості застосування» і «Побічні реакції»).
Клінічна ефективність і безпека
Пацієнти з раніше не лікованим хронічним лімфоцитарним лейкозом (ХЛЛ)
Безпека та ефективність застосування лікарського засобу Калквенс для лікування раніше не лікованого ХЛЛ були оцінені в рандомізованому мультицентровому відкритому дослідженні фази 3 (ELEVATE-TN) за участю 535 пацієнтів. Пацієнти отримували лікарські засоби за такими схемами лікування: Калквенс + обінутузумаб, Калквенс як монотерапія або обінутузумаб + хлорамбуцил. У дослідження ELEVATE-TN були включені пацієнти віком від 65 років або пацієнти віком від 18 до 65 років із супутніми захворюваннями, при цьому 27,9% пацієнтів мали КК < 60 мл/хв. У 16,1% пацієнтів віком до 65 років середній бал за шкалою CIRS-G становив 8. Учасникам дослідження дозволялося приймати антитромботичні лікарські засоби. З дослідження були виключені пацієнти, які потребували отримання антикоагулянтної терапії варфарином або аналогічними антагоністами вітаміну К.
Пацієнти були рандомізовані у співвідношенні 1:1:1 на 3 групи і отримували:
Калквенс + обінутузумаб (Калквенс + О): Калквенс приймали у дозі 100 мг двічі на добу, починаючи з дня 1 циклу 1, до прогресування захворювання або виникнення неприйнятного токсичного ефекту. Обінутузумаб застосовували з дня 1 циклу 2 протягом максимум 6 циклів терапії: у загальній дозі 1000 мг — в дні 1 і 2 (100 мг у день 1 та 900 мг у день 2), 8 та 15 циклу 2, а потім 1000 мг у день 1 циклів 3–7. Кожний цикл тривав 28 днів.
Калквенс як монотерапія: Калквенс приймали у дозі 100 мг двічі на добу до прогресування захворювання або виникнення неприйнятного токсичного ефекту.
Обінутузумаб + хлорамбуцил (О + ХЛ): обінутузумаб і хлорамбуцил застосовували протягом максимум 6 циклів терапії: обінутузумаб у загальній дозі 1000 мг — в дні 1 і 2 (100 мг у день 2 і 900 мг у день 2), 8 та 15 циклу 1, а потім 1000 мг у день 1 циклів 2–6; хлорамбуцил у дозі 0,5 мг/кг — в дні 1 та 15 циклів 1–6. Кожний цикл тривав 28 днів.
Пацієнти були стратифіковані за мутаційним статусом делеції ділянки 17p хромосоми (за наявністю або відсутністю), функціональним статусом за шкалою ECOG (0 або 1 проти 2) та географічним регіоном (Північна Америка та Західна Європа проти інших регіонів). Після підтвердження прогресування захворювання 45 пацієнтів, які були рандомізовані для отримання комбінації О + ХЛ, перейшли на Калквенс як монотерапію. У таблиці 1 наведено основні демографічні дані та характеристики захворювання досліджуваної популяції.
Таблиця 1
Характеристики пацієнтів із раніше не лікованим ХЛЛ (у дослідженні ELEVATE-TN)
Характеристика |
Калквенс + обінутузумаб N = 179 |
Калквенс як монотерапія N = 179 |
Обінутузумаб + хлорамбуцил N = 177 |
Медіана віку в роках (діапазон) |
70 (41–88) |
70 (44–87) |
71 (46–91) |
Чоловіки, % |
62 |
62 |
59,9 |
Представники європеоїдної раси, % |
91,6 |
95 |
93,2 |
Функціональний статус за шкалою ECOG 0-1, % |
94,4 |
92,2 |
94,4 |
Медіана часу з моменту діагнозу (місяців) |
30,5 |
24,4 |
30,7 |
Генералізована лімфаденопатія з вузлами ≥ 5 см, % |
25,7 |
38 |
31,1 |
Цитогенетичний профіль/ хромосомна аномалія, досліджена методом флуоресцентної гібридизації in situ, % |
|
|
|
Делеція ділянки 17p хромосоми |
9,5 |
8,9 |
9 |
Делеція ділянки 11q хромосоми |
17,3 |
17,3 |
18,6 |
Мутація гена TP53 |
11,7 |
10,6 |
11,9 |
Немутований ген варіабельних важких ланцюгів імуноглобуліну |
57,5 |
66,5 |
65,5 |
Складний каріотип (≥ 3 аномалій) |
16,2 |
17,3 |
18,1 |
Стадія ХЛЛ за Rai, % |
|
|
|
0 |
1,7 |
0 |
0,6 |
I |
30,2 |
26,8 |
28,2 |
II |
20,1 |
24,6 |
27,1 |
III |
26,8 |
27,9 |
22,6 |
IV |
21,2 |
20,7 |
21,5 |
Первинною кінцевою точкою була виживаність без прогресування (ВБП) групи пацієнтів, які отримували Калквенс + О, у порівнянні з групою пацієнтів, які отримували О+ХЛ, за оцінкою незалежної експертної комісії (НЕК) відповідно до критеріїв Міжнародного семінару з хронічного лімфоцитарного лейкозу (IWCLL), проведеного у 2008 році, із включенням роз’яснення щодо лімфоцитозу, пов’язаного з лікуванням (Cheson 2012). При медіані подальшого спостереження 28,3 місяця ВБП пацієнтів із раніше не лікованим ХЛЛ за оцінкою НЕК у групі застосування Калквенс + О показала статистично значуще зниження ризику прогресування захворювання абосмерті на 90% порівняно з групою застосування О + ХЛ. Результати оцінки ефективності наведено в таблиці 2. Криві Каплана – Мейєра для ВБП.
Таблиця 2
Ефективність застосування для лікування пацієнтів із ХЛЛ за оцінкою НЕК (у дослідженні ELEVATE-TN)
Показник |
Калквенс + обінутузумаб N = 179 |
Калквенс монотерапія N = 179 |
Обінутузумаб + хлорамбуцил N = 177 |
Виживаність без прогресування* |
Кількість подій (%) |
14 (7,8) |
26 (14,5) |
93 (52,5) |
ПЗ, n (%) |
9 (5) |
20 (11,2) |
82 (46,3) |
Летальні наслідки (%) |
5 (2,8) |
6 (3,4) |
11 (6,2) |
Медіана (95 % ДІ), місяці |
н. д. |
н. д. (34,2, н. д.) |
22,6 (20,2, 27,6) |
ВР† (95 % ДІ) |
0,10 (0,06, 0,17) |
0,20 (0,13, 0,30) |
|
P-значення |
< 0,0001 |
< 0,0001 |
|
Розрахунок за 24 місяці, % (95 % ДІ) |
92,7 (87,4, 95,8) |
87,3 (80,9, 91,7) |
46,7 (38,5, 54,6) |
Загальна виживаністьa |
Летальні наслідки (%) |
9 (5) |
11 (6,1) |
17 (9,6) |
Відношення ризиків (95 % ДІ)† |
0,47 (0,21, 1,06) |
0,60 (0,28, 1,27) |
|
Найкраща загальна частота відповіді* (ПВ + ПВн + ЧВм + ЧВ) |
ЗЧВ, n (%) |
168 (93,9) |
153 (85,5) |
139 (78,5) |
(95 % ДІ) |
(89,3, 96,5) |
(79,6, 89,9) |
(71,9, 83,9) |
P-значення |
< 0,0001 |
0,0763 |
|
ПВ, n (%) |
23 (12,8) |
1 (0,6) |
8 (4,5) |
ПВн, n (%) |
1 (0,6) |
0 |
0 |
ЧВn, n (%) |
1 (0,6) |
2 (1,1) |
3 (1,7) |
ЧВ, n (%) |
143 (79,9) |
150 (83,8) |
128 (72,3) |
ПЗ — прогресування захворювання; ДІ — довірчий інтервал; ВР — відношення ризиків; ЗЧВ — загальна частота відповіді; н. д. — не досягнуто; ПВ — повна відповідь; ПВн — повна відповідь із неповним відновленням параметрів крові; ЧВn — часткова нодулярна відповідь; ЧВ — часткова відповідь.
* За оцінкою НЕК.
† На основі стратифікованої моделі пропорційних ризиків Кокса.
a Медіана ЗВ не була досягнута в обох групах.
Кількість пацієнтів у групі ризику |
Місяць |
0 |
3 |
6 |
9 |
12 |
15 |
18 |
21 |
24 |
27 |
30 |
33 |
36 |
39 |
Калквенс |
179 |
166 |
161 |
157 |
153 |
150 |
148 |
147 |
103 |
94 |
43 |
40 |
4 |
3 |
Калквенс + О |
179 |
176 |
170 |
168 |
163 |
160 |
159 |
155 |
109 |
104 |
46 |
41 |
4 |
2 |
О + ХЛ |
177 |
162 |
157 |
151 |
136 |
113 |
102 |
86 |
46 |
41 |
13 |
13 |
3 |
2 |
Результати ВБП для схем лікування, що включають Калквенс з обінутузумабом або без нього, були аналогічними у всіх підгрупах, включно з підгрупами з ознаками високого ризику. У популяції ХЛЛ із високим ризиком (з делецією 17p, делецією 11q, мутацією гена TP53 та немутованим геном варіабельних важких ланцюгів імуноглобуліну) ВР для ВБП для схем лікування, що включали Калквенс з обінутузумабом або без нього, становило 0,08 [95% ДІ (0,04, 0,15)] порівняно з 0,13 [95% ДІ (0,08, 0,21)] для схеми обінутузумаб + хлорамбуцил.
Таблиця 3
Аналіз ВБП у підгрупах (у дослідженні ELEVATE-TN)
Показник |
Калквенс, монотерапія |
Калквенс + О |
N |
Відношення ризиків |
95% ДІ |
N |
Відношення ризиків |
95% ДІ |
Усі пацієнти |
179 |
0,20 |
(0,13, 0,30) |
179 |
0,10 |
(0,06, 0,17) |
Делеція 17p |
|
|
|
|
|
|
Так |
19 |
0,20 |
(0,06, 0,64) |
21 |
0,13 |
(0,04, 0,46) |
Ні |
160 |
0,20 |
(0,12, 0,31) |
158 |
0,09 |
(0,05, 0,17) |
Мутація гена TP53 |
|
|
|
|
|
|
Так |
19 |
0,15 |
(0,05, 0,46) |
21 |
0,04 |
(0,01, 0,22) |
Ні |
160 |
0,20 |
(0,12, 0,32) |
158 |
0,11 |
(0,06, 0,20) |
Делеція 17p та/або мутація TP53 |
|
|
|
|
|
|
Так |
23 |
0,10 |
(0,03, 0,34) |
25 |
(0,03, 0,34) |
(0,09, 0,48) |
Ні |
156 |
0,10 |
(0,05, 0,18) |
154 |
(0,05, 0,18) |
(0,21, 0,61) |
Мутація гена варіабельних важких ланцюгів імуноглобуліну |
|
|
|
|
|
|
З мутацією |
58 |
0,69 |
(0,31, 1,56) |
74 |
0,15 |
(0,04, 0,52) |
Без мутації |
119 |
0,11 |
(0,07, 0,19) |
103 |
0,08 |
(0,04, 0,16) |
Делеція 11q |
|
|
|
|
|
|
Так |
31 |
0,07 |
(0,02, 0,22) |
31 |
0,09 |
(0,03, 0,26) |
Ні |
148 |
0,26 |
(0,16, 0,41) |
148 |
0,10 |
(0,05, 0,20) |
Склад ний |
|
|
|
|
|
|
каріотип |
|
|
|
|
|
|
Так |
31 |
0,10 |
(0,03, 0,33) |
29 |
0,09 |
(0,03, 0,29) |
Ні |
117 |
0,27 |
(0,16, 0,46) |
126 |
0,11 |
(0,05, 0,21) |
Пацієнти з ХЛЛ, які отримали принаймні один курс терапії
Безпека та ефективність застосування лікарського засобу Калквенс для лікування рецидивуючого або рефрактерного ХЛЛ були оцінені в рандомізованому мультицентровому відкритому дослідженні фази 3 (ASCEND) за участю 310 пацієнтів, які отримали принаймні один курс терапії, що не включав інгібітори BCL-2 або інгібітори рецепторів В-клітин. Пацієнти отримували лікарські засоби за такими схемами лікування: Калквенс як монотерапія або іделалісиб + ритуксимаб чи бендамустин + ритуксимаб на вибір дослідника. Учасникам дослідження дозволялося приймати антитромботичні лікарські засоби. З дослідження були виключені пацієнти, які потребували отримання антикоагулянтної терапії варфарином або аналогічними антагоністами вітаміну К.
Пацієнти були рандомізовані в співвідношенні 1:1 та отримували:
Калквенс у дозі 100 мг двічі на добу до прогресування захворювання або неприйнятної токсичності або
На вибір дослідника:
- Іделалісиб у дозі 150 мг двічі на добу у комбінації з ритуксимабом у дозі 375 мг/м
2 внутрішньовенно у день 1 першого циклу, потім у дозі 500 мг/м
2 внутрішньовенно кожні 2 тижні до отримання 4 доз, а потім кожні 4 тижні до отримання 3 доз, що загалом відповідає 8 інфузіям.
- Бендамустин у дозі 70 мг/м
2 (у дні 1 та 2 кожного 28-денного циклу) у комбінації з ритуксимабом (375 мг/м
2/ 500 мг/м
2) у день 1 кожного 28-денного циклу протягом до 6 циклів.
Пацієнти були стратифіковані за мутаційним статусом делеції ділянки 17p хромосоми (за наявністю або відсутністю), функціональним статусом за шкалою ECOG (0 або 1 проти 2) та кількістю отриманих курсів терапії (1–3 проти ≥ 4). Після підтвердження прогресування захворювання 35 пацієнтів, які були рандомізовані на вибір дослідника для отримання комбінації іделалісиб + ритуксимаб або бендамустин + ритуксимаб, перейшли на Калквенс як монотерапію. У таблиці 4 наведено демографічні дані та характеристики захворювання досліджуваної популяції.
Таблиця 4
Характеристики пацієнтів із ХЛЛ (у дослідженні ASCEND)
Характеристика |
Калквенс монотерапія N = 155 |
Іделалісиб + ритуксимаб або бендамустин + ритуксимаб на вибір дослідника N = 155 |
Медіана віку в роках (діапазон) |
68 (32–89) |
67 (34–90) |
Чоловіки,% |
69,7 |
64,5 |
Представники європеоїдної раси,% |
93,5 |
91,0 |
Функціональний статус за шкалою ECOG,% |
|
|
0 |
37,4 |
35,5 |
1 |
50,3 |
51,0 |
2 |
12,3 |
13,5 |
Медіана часу з моменту діагнозу (місяці) |
85,3 |
79,0 |
Генералізована лімфаденопатія з вузлами ≥ 5 см,% |
49,0 |
48,4 |
Медіана кількості отриманих курсів терапії ХЛЛ (діапазон) |
1 (1–8) |
2 (1–10) |
Кількість отриманих курсів терапії ХЛЛ,% |
|
|
1 |
52,9 |
43,2 |
2 |
25,8 |
29,7 |
3 |
11,0 |
15,5 |
≥ 4 |
10,3 |
11,6 |
Цитогенетичний профіль/ хромосомна аномалія, досліджена методом флуоресцентної гібридизації in situ,% |
|
|
Делеція ділянки 17p хромосоми |
18,1 |
13,5 |
Делеція ділянки 11q хромосоми |
25,2 |
28,4 |
Мутація гена TP53 |
25,2 |
21,9 |
Немутований ген варіабельних важких ланцюгів імуноглобуліну |
76,1 |
80,6 |
Склад ний каріотип (≥ 3 аномалій) |
32,3 |
29,7 |
Стадія ХЛЛ за Rai,% |
|
|
0 |
1,3 |
2,6 |
I |
25,2 |
20,6 |
II |
31,6 |
34,8 |
III |
13,5 |
11,6 |
IV |
28,4 |
29,7 |
Первинною кінцевою точкою була ВБП за оцінкою НЕК відповідно до критеріїв Міжнародного семінару з хронічного лімфоцитарного лейкозу (IWCLL), проведеного у 2008 році, із включенням роз’яснення щодо лімфоцитозу, пов’язаного з лікуванням (Cheson 2012). При медіані подальшого спостереження 16,1 місяця ВБП показала статистично значуще зниження ризику смерті або прогресування захворювання на 69% у групі пацієнтів, які отримували Калквенс. Результати оцінки ефективності наведено в таблиці 5. Криві Каплана — Мейєра для ВБП.
Таблиця 5
Ефективність застосування для лікування пацієнтів із ХЛЛ за оцінкою НЕК (у дослідженні ASCEND)
Показник |
Калквенс, монотерапія N = 155 |
Іделалісиб + ритуксимаб або бендамустин + ритуксимаб на вибір дослідника N = 155 |
Виживаність без прогресування* |
Кількість подій (%) |
27 (17,4) |
68 (43,9) |
ПЗ, n (%) |
19 (12,3) |
59 (38,1) |
Летальні наслідки (%) |
8 (5,2) |
9 (5,8) |
Медіана (95% ДІ), місяці |
н. д. |
16,5 (14,0, 17,1) |
ВР† (95% ДІ) |
0,31 (0,20, 0,49) |
P-значення |
< 0,0001 |
Розрахунок за 15 місяців,% (95% ДІ) |
82,6 (75,0, 88,1) |
54,9 (45,4, 63,5) |
Загальна виживаністьa |
Летальні наслідки (%) |
15 (9,7) |
18 (11,6) |
Відношення ризиків (95% ДІ)† |
0,84 (0,42, 1,66) |
|
Найкраща загальна частота відповіді* (ПВ + ПВн + ЧВм + ЧВ)** |
ЗЧВ, n (%) |
126 (81,3) |
117 (75,5) |
(95% ДІ) |
(74,4, 86,6) |
(68,1, 81,6) |
P-значення |
0,2248 |
|
ПВ, n (%) |
0 |
2 (1,3) |
ЧВn, n (%) |
126 (81,3) |
115 (74,2) |
Тривалість відповіді (ТВ) |
Медіана (95% ДІ), місяці |
н.д. |
13,6 (11,9, н.д.) |
ПЗ — прогресування захворювання; ДІ — довірчий інтервал; ВР — відношення ризиків; н. д. — не досягнуто; ПВ — повна відповідь; ПВн — повна відповідь із неповним відновленням параметрів крові; ЧВn — часткова нодулярна відповідь; ЧВ — часткова відповідь.
* За оцінкою НЕК.
a Медіана ЗВ не була досягнута в обох групах. P-значення для ЗВ становило < 0,6089.
** ПВн та ЧВn становлять 0.
† На основі стратифікованої моделі пропорційних ризиків Кокса.
На основі довгострокових даних медіана подальшого спостереження становила 22,1 місяця у групі пацієнтів, які отримували Калквенс, і 21,9 місяця у групі пацієнтів, які отримували іделалісиб + ритуксимаб або бендамустин + ритуксимаб (ІР/БР). Медіана ВБП не була досягнута у групі пацієнтів, які отримували Калквенс, і становила 16,8 місяця у групі пацієнтів, які отримували ІР/БР. Відношення ризиків для оціненої дослідником ВБП у групі пацієнтів, які отримували Калквенс, становило 0,27 [95% ДІ, від 0,18 до 0,40] порівняно з групою пацієнтів, які отримували ІР/БР, що на 73% знижує ризик смерті або прогресування захворювання у групі пацієнтів, які отримували Калквенс. Результати виконаної дослідником оцінки ефективності наведено в таблиці 6.
Таблиця 6
Ефективність застосування для лікування пацієнтів із ХЛЛ за оцінкою дослідника, виконаною під час довготривалого подальшого спостереження (у дослідженні ASCEND)
Показник |
Калквенс, монотерапія N = 155 |
Іделалісиб + ритуксимаб або бендамустин + ритуксимаб на вибір дослідника N = 155 |
Виживаність без прогресування * |
Кількість подій (%) |
35 (22,6) |
90 (58,1) |
ПЗ, n (%) |
23 (14,8) |
79 (51) |
Летальні наслідки (%) |
12 (7,7) |
11 (7,1) |
Медіана (95% ДІ), місяці |
н. д. |
16,8 (14,1, 22,4) |
ВР† (95% ДІ) |
0,27 (0,18, 0,40) |
Розрахунок за 21 місяць,% (95% ДІ) |
79,1 (71,5, 84,8) |
45,3 (36,9, 53,4) |
Загальна виживаністьa |
Летальні наслідки (%) |
21 (13,5) |
26 (16,8) |
Відношення ризиків (95% ДІ)† |
0,78 (0,44, 1,40) |
|
Найкраща загальна частота відповіді * (ПВ + ПВн + ЧВn+ ЧВ) ** |
ЗЧВ, n (%) |
124 (80) |
130 (83,9) |
(95% ДІ) |
(73, 85,5) |
(77,3, 88,8) |
P-значення |
0,3516 |
|
ПВ, n (%) |
5 (3,2) |
6 (3,9) |
ЧВn, n (%) |
114 (73,5) |
122 (78,7) |
Тривалість відповіді (ТВ) |
Медіана (95% ДІ), місяці |
н. д. |
18 (11,9, 19,8) |
ДІ — довірчий інтервал; ВР — відношення ризиків; н. д. — не досягнуто; ПВ — повна відповідь; ПВн — повна відповідь із неповним відновленням параметрів крові; ЧВn — часткова нодулярна відповідь; ЧВ — часткова відповідь; ПЗ — прогресування захворювання.
* За оцінкою дослідника.
a Медіана ЗВ не була досягнута в обох групах. P-значення для ЗВ становило < 0,4094.
** ПВн та ЧВn становлять 2 та 5 відповідно.
† На основі стратифікованої моделі пропорційних ризиків Кокса.
|
Кількість пацієнтів у групі ризику |
|
Місяць |
0 |
1 |
2 |
3 |
4 |
5 |
6 |
7 |
8 |
9 |
10 |
11 |
12 |
13 |
14 |
15 |
16 |
17 |
18 |
19 |
20 |
21 |
22 |
23 |
Калквенс |
155 |
153 |
153 |
149 |
147 |
146 |
145 |
143 |
143 |
139 |
139 |
137 |
118 |
116 |
73 |
61 |
60 |
25 |
21 |
21 |
1 |
1 |
1 |
0 |
На вибір дослідника |
155 |
150 |
150 |
146 |
144 |
142 |
136 |
130 |
129 |
112 |
105 |
101 |
82 |
77 |
56 |
44 |
39 |
18 |
10 |
8 |
0 |
|
|
|
Результати ВБП для лікарського засобу Калквенс були аналогічними у всіх підгрупах, включно з підгрупами з ознаками високого ризику. У популяції ХЛЛ із високим ризиком (з делецією 17p, делецією 11q, мутацією гена TP53 та немутованим геном варіабельних важких ланцюгів імуноглобуліну) ВР для ВБП становило 0,25 [95% ДІ (0,16, 0,38)].
Таблиця 7
Аналіз ВБП у підгрупах (у дослідженні ASCEND)
Показник |
Калквенс як монотерапія |
N |
Відношення ризиків |
95% ДІ |
Усі пацієнти |
155 |
0,27 |
(0,18, 0,40) |
Делеція 17p |
|
|
|
Так |
28 |
0,18 |
(0,07, 0,43) |
Ні |
127 |
0,30 |
(0,19, 0,47) |
Мутація гена TP53 |
|
|
|
Так |
39 |
0,17 |
(0,08, 0,37) |
Ні |
113 |
0,33 |
(0,21, 0,52) |
Делеція 17p або мутація TP53 |
|
|
|
Так |
45 |
0,16 |
(0,08, 0,34) |
Ні |
108 |
0,34 |
(0,22, 0,55) |
Мутація гена варіабельних важких ланцюгів імуноглобуліну |
|
|
|
З мутацією |
33 |
0,30 |
(0,12, 0,76) |
Без мутації |
118 |
0,28 |
(0,18, 0,43) |
Делеція 11q |
|
|
|
Так |
39 |
0,35 |
(0,16, 0,75) |
Ні |
116 |
0,26 |
(0,16, 0,41) |
Склад ний каріотип |
|
|
|
Так |
50 |
0,28 |
(0,15, 0,53) |
Ні |
97 |
0,25 |
(0,15, 0,44) |
Пацієнти дитячого віку
Європейське агентство з лікарських засобів дозволило не подавати результати досліджень із застосування лікарського засобу Калквенс в усіх підгрупах пацієнтів дитячого віку з ХЛЛ (див. розділ «Спосіб застосування та дози» для отримання інформації щодо застосування дітям).
Фармакокінетика.
Фармакокінетика акалабрутинібу та його активного метаболіту АСР-5862 була вивчена в дослідженнях за участю здорових осіб та пацієнтів із В-клітинними лімфопроліферативними захворюваннями. Для акалабрутинібу характерна дозозалежність, при чому фармакокінетичні показники як для акалабрутинібу, так і ACP-5862 є майже лінійними в діапазоні доз від 75 до 250 мг. За даними популяційного фармакокінетичного моделювання, фармакокінетика акалабрутинібу та АСР-5862 є подібною у пацієнтів із різними B-клітинними лімфопроліферативними захворюваннями. У пацієнтів із В-клітинними лімфопроліферативними захворюваннями (у тому числі у пацієнтів із ХЛЛ) середнє геометричне площі під кривою «концентрація-час» при досягненні рівноважного стану в розрахунку за добу (AUC
24h) для акалабрутинібу та АСР-5862 становило 1679 нг × год/мл і 438 нг/мл, а максимальна концентрація акалабрутинібу в плазмі (C
max) — 4166 нг × год/мл і 446 нг/мл відповідно при прийомі препарату в рекомендованих дозах 100 мг двічі на добу.
Абсорбція
Час досягнення максимальної концентрації акалабрутинібу та АСР-5862 в плазмі (Т
max) становив 0,5–1,5 години і 1 годину відповідно. Абсолютна біодоступність лікарського засобу Калквенс становила 25%.
Вплив їжі на акалабрутиніб
У здорових осіб прийом одноразової дози 75 мг акалабрутинібу з їжею з високим вмістом жирів та калорій (приблизно 918 ккал, 59 г вуглеводів, 59 г жирів та 39 г білків) не впливав на середнє значення AUC у порівнянні з прийомом препарату натще. При цьому С
max зменшилася на 69%, а Т
max збільшився на 1–2 години.
Розподіл
Оборотне зв’язування з білками плазми людини становило 97,5% для акалабрутинібу та 98,6% для АСР-5862. Середнє співвідношення концентрацій у крові та плазмі in vitro становило 0,8 для акалабрутинібу та 0,7 для АСР-5862. Середній об’єм розподілу акалабрутинібу в рівноважному стані (V
ss) становив приблизно 34 л.
Біотрансформація/метаболізм
In vitro акалабрутиніб переважно метаболізується за участю ферментів CYP3A та меншою мірою — шляхом кон’югації з глутатіоном і гідролізу амідів. АСР-5862 є основним метаболітом у плазмі крові, який в подальшому метаболізується переважно за рахунок CYP3A-опосередкованого окиснення і середнє геометричне експозиції (AUC) якого приблизно в 2–3 рази більше, ніж акалабрутинібу. АСР-5862 приблизно на 50% менш ефективно пригнічує ТКБ, ніж акалабрутиніб.
Результати досліджень in vitro свідчать про те, що акалабрутиніб не інгібує CYP1A2, CYP2B6, CYP2C8, CYP2C9, CYP2C19, CYP2D6, UGT1A1 або UGT2B7 у клінічно значущих концентраціях. Його вплив на кліренс субстратів цих CYP є малоймовірним.
Результати досліджень in vitro свідчать про те, що ACP-5862 не інгібує CYP1A2, CYP2B6, CYP2C8, CYP2C9, CYP2C19, CYP2D6, CYP3A4/5, UGT1A1 або UGT2B7 у клінічно значущих концентраціях. Його вплив на кліренс субстратів цих CYP є малоймовірним.
Взаємодія з транспортними білками
Результати досліджень in vitro свідчать про те, що акалабрутиніб і ACP-5862 є субстратами P-gp і BCRP. Однак малоймовірно, що супутнє застосування з інгібіторами BCRP призведе до клінічно значущих взаємодій з іншими лікарськими засобами. Супутнє застосування з інгібітором OATP1B1/1B3 (600 мг рифампіцину, одноразова доза) призводило до збільшення C
max і AUC акалабрутинібу в 1,2 і 1,4 раза (N = 24, здорові добровольці) відповідно, що не є клінічно значущим.
Акалабрутиніб і ACP-5862 не інгібують P-gp, OAT1, OAT3, OCT2, OATP1B1, OATP1B3 та MATE2-K у клінічно значущих концентраціях. У клінічно значущих концентраціях акалабрутиніб може інгібувати BCRP у кишечнику, тоді як ACP-5862 може інгібувати MATE1 (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»). Акалабрутиніб не інгібує MATE1, а ACP-5862 не інгібує BCRP у клінічно значущих концентраціях.
Виведення
Після одноразового перорального прийому акалабрутинібу в дозі 100 мг період його напіввиведення (t
1/2) становив 1–2 години. t
1/2 активного метаболіту ACP-5862 становив приблизно 7 годин.
Середній уявний пероральний кліренс (CL/F) у пацієнтів із B-клітинними лімфопроліферативними захворюваннями становив 134 л/год і 22 л/год для акалабрутинібу та АСР-5862 відповідно.
Після одноразового прийому здоровими добровольцями 100 мг акалабрутинібу, міченого радіоактивним ізотопом
14С, 84% прийнятої дози виводилося з фекаліями, 12% — з сечею; менше 2% виводилося в незміненому вигляді.
Особливі категорії пацієнтів.
За даними популяційного фармакокінетичного аналізу, вік (від 18 років), стать, раса (європеоїдна раса, афроамериканці) і маса тіла пацієнта не мали клінічно значущого впливу на фармакокінетику акалабрутинібу та його активного метаболіту АСР-5862.
Пацієнти дитячого віку
Фармакокінетичні дослідження лікарського засобу Калквенс за участю пацієнтів віком до 18 років не проводилися.
Пацієнти з нирковою недостатністю
Акалабрутиніб виводиться з сечею у мінімальному об’ємі. Дослідження фармакокінетики за участю пацієнтів із нирковою недостатністю не проводилися.
За даними популяційного фармакокінетичного аналізу не було виявлено клінічно значущих відмінностей щодо фармакокінетики між 408 пацієнтами з легкою нирковою недостатністю (розрахункова швидкість клубочкової фільтрації (рШКФ) від 60 до 89 мл/хв/1,73 м
2), 109 пацієнтами з помірною нирковою недостатністю (рШКФ від 30 до 59 мл/хв/1,73 м
2) та 192 пацієнтами з нормальною функцією нирок (рШКФ більше або дорівнює 90 мл/хв/1,73 м
2). Фармакокінетика акалабрутинібу не вивчалась у пацієнтів з тяжкою нирковою недостатністю (рШКФ <29 мл/хв/1,73 м
2) та пацієнтів з нирковою недостатністю, які потребували проведення діалізу. У клінічні дослідження не включалися пацієнти з рівнем креатиніну, у 2,5 раза більшим за встановлену верхню межу норми (ВМН) (див. розділ «Спосіб застосування та дози»).
Пацієнти з печінковою недостатністю
Акалабрутиніб метаболізується у печінці. У спеціальних дослідженнях фармакокінетики акалабрутинібу у пацієнтів з легкою (n = 6, клас А за класифікацією Чайлда — П’ю), помірною (n = 6, клас В за класифікацією Чайлда — П’ю) та тяжкою (n = 8, клас С за класифікацією Чайлда — П’ю) печінковою недостатністю було відзначено збільшення AUC відповідно у 1,9, 1,5 і 5,3 раза порівняно з пацієнтами з нормальною функцією печінки (n = 6). Проте не було виявлено значущих змін з точки зору виведення препарату у пацієнтів з помірною печінковою недостатністю, тому її вплив, ймовірно, був недооцінений у цьому дослідженні. За даними популяційного фармакокінетичного аналізу не було виявлено клінічно значущих відмінностей між пацієнтами з легкою (n = 79) або помірною печінковою недостатністю (n = 6) (з концентрацією білірубіну, в 1,5–3 рази більшою за верхню межу норми [ВМН] при будь-якій активності аспартатамінотрансферази (ACT)) та пацієнтами з нормальною функцією печінки (n = 613) (з концентрацією загального білірубіну та активністю ACT в межах ВМН) (див. розділ «Спосіб застосування та дози»).