Іпігрикс таблетки по 20 мг, 50 шт.

По 25 таблеток у блістері; по 2 блістера в пачці з картону.

Таблетки.

Основні фізико-хімічні властивості: круглі плоскоциліндрічні таблетки білого або майже білого кольору з фаскою.

Іпідакрин‒ це препарат, що має біологічно вигідну комбінацію двох молекулярних ефектів: блокади калієвої проникності мембрани та інгібування холінестерази. При цьому блокада калієвої проникності мембрани відіграє вирішальну роль.

Блокада калієвої проникності мембрани призводить насамперед до продовження реполяризаційної фази потенціалу дії збудженої мембрани і підвищення активності пресинаптичного аксона. Це спричиняє збільшення входу іонів кальцію у пресинаптичну терміналь, що, зі свого боку, призводить до збільшення викиду медіатору у пресинаптичну щілину у всіх синапсах. Підвищення концентрації медіатору у синаптичній щілині сприяє сильнішій стимуляції постсинаптичної клітини внаслідок медіатор-рецепторної взаємодії. У холінергічних синапсах інгібування холінестерази стає причиною ще більшого накопичення нейромедіатору в синаптичній щілині і посилення функціональної активності постсинаптичної клітини (скорочення, проведення збудження).

Іпідакрин посилює вплив ацетилхоліну, адреналіну, серотоніну, гістаміну, окситоцину на гладкі м’язи.

Іпідакринвиявляє такі фармакологічні ефекти:

• стимуляція і відновлення нервово-м’язової передачі;
• відновлення проведення імпульсу у периферичній нервовій системі після її блокади різними агентами (травма, запалення, дія місцевих анестетиків, деяких антибіотиків, калію хлориду, токсинів);
• посилення скоротливості гладком’язових органів;
• специфічно помірне стимулювання центральної нервової системи (ЦНС) з окремими проявами седативного ефекту;
• покращення пам’яті та здатності до навчання;
• аналгетичний ефект.

Іпідакрин не чинить тератогенної, ембріотоксичної, мутагенної, канцерогенної, алергенної та імунотоксичної дії, а також не впливає на ендокринну систему.

Після прийому внутрішньо швидко всмоктується з травного тракту. Максимальна концентрація активної речовини досягається у плазмі крові через 1 годину після прийому.

Із крові швидко надходить у тканини, у стадії стабілізації у сироватці крові виявляється тільки 2 %, період напівелімінації у фазі розподілу ‒ 40 хвилин. 40‒50 % іпідакрину зв’язуються з білками плазми крові.

Абсорбується переважно із дванадцятипалої кишки, трохи менше ‒ із тонкої та клубової кишок, тільки 3 % дози всмоктується у шлунку.

Виведення з організму здійснюється за рахунок поєднання ниркових і позаниркових механізмів (біотрансформація, секреція з жовчю), при цьому переважає секреція зі сечею. Тільки 3,7 % препарату виділяється зі сечею у незміненому вигляді, що свідчить про швидкий метаболізм в організмі.

Засоби, що діють на нервову систему. Парасимпатоміметики. Антихолінестеразні засоби.
Код АТХ N07A A.

Іпідакрин посилює седативний ефект у комбінації з лікарськими засобами, які пригнічують ЦНС. Дія та побічні ефекти підсилюються при сумісному застосуванні з іншими інгібіторами холінестерази і м-холіноміметичними засобами.

При одночасному застосуванні з холінергічними засобами у хворих на міастенію підвищується ризик розвитку холінергічного кризу. Зростає риск розвитку брадикардії, якщо β-адреноблокатори застосовувати до початку лікування іпідакрином.

Іпідакрин можна застосовувати в комбінації з ноотропними препаратами.

Алкоголь підсилює побічні ефекти препарату.

Церебролізин покращує дію іпідакрину на психіку.

діюча речовина: ipidacrine;

1 таблетка містить 20 мг іпідакрину гідрохлориду (в перерахунку на безводну речовину);

допоміжні речовини: лактоза, моногідрат; крохмаль картопляний; кальцію стеарат.

Ипидакрин может проявлять седативное действие, поэтому следует быть осторожными при управлении транспортными средствами.

Ипидакрин повышает тонус матки и может вызвать преждевременные роды, поэтому в период беременности его применение противопоказано.

В период кормления грудью применение ипидакрина противопоказано.

Препарат можна застосовувати дітям віком від 12 років.

• Захворювання периферичної нервової системи (нейропатія, неврит, поліневрит і полінейропатія, мієлополірадикулоневрит), міастенія та міастенічний синдром різної етіології.
• Бульбарні паралічі і парези.
• Порушення пам’яті різної етіології (хвороба Альцгеймера та інші форми старечого порушення розумової діяльності); затримка розумового розвитку у дітей.
• Відновлювальний період органічних уражень ЦНС, що супроводжуються руховими порушеннями.
• У комплексній терапії розсіяного склерозу та інших форм демієлінізуючих захворювань нервової системи.
• Атонія кишечнику.

• Підвищена чутливість до іпідакрину та/або до інших компонентів препарату.
• Епілепсія.
• Екстрапірамідні порушення з гіперкінезами.
• Стенокардія.
• Виражена брадикардія.
• Бронхіальна астма.
• Вестибулярні розлади.
• Механічна непрохідність кишечнику і сечовивідних шляхів.
• Виразкова хвороба шлунка або дванадцятипалої кишки у стадії загострення.

Препарат застосовують внутрішньо.

При невритах – по 1 таблетці 2–3 рази на добу. Курс лікування – від 10–15 днів при гострих невритах до 20–30 днів при хронічних невритах. У разі необхідності курс лікування повторювати 2–3 рази з інтервалом у 2–4 тижні до досягнення максимального ефекту.

При мієлополірадикулоневритах і парезах – по 1 таблетці 2–3 рази на добу протягом 30–40 днів. Курс лікування повторювати багаторазово з перервою 1–2 місяці до досягнення терапевтичного ефекту.

При міастенії і міастенічних синдромах – по 1-2 таблетки 2–3 рази на добу. При тяжких формах дозу можна підвищити до 200 мг на добу (по 2 таблетки 5 разів на добу через 2–3 години). Лікування курсове, чергують із лікуванням класичними антихолінестеразними препаратами.

При розсіяному склерозі та інших формах демієлінізуючих захворювань нервової системи, бульбарному паралічі – по 1 таблетці 3–5 разів на добу протягом 60 днів 2–3 рази на рік.

При хворобі Альцгеймера та інших формах старечого порушення розумової діяльності починати з дози 1–2 таблетки на добу, розподіливши на 2 прийоми, поступово підвищуючи дозу на 2 таблетки на тиждень до 6–10 таблеток на добу (2 таблетки 3–5 разів на добу). Тривалість лікування – від 4 місяців до 1 року. Можлива курсова терапія – по 4–5 місяців із перервою в 1–2 місяці.

При органічних ураженнях ЦНС, що супроводжуються руховими порушеннями, – по 1 таблетці 2–3 рази на добу. Середній курс лікування – 30 днів. У разі необхідності курс лікування можна повторити.

При атонії кишечнику – по 1 таблетці 1–3 рази на добу. Курс лікування становить 1–3 тижні.

Дітям віком від 12 років із затримкою розумового розвитку та захворюваннями периферичної нервової системи призначати по 1 таблетці (20 мг) 2–3 рази на добу. Курс лікування становить 1–2 місяці, залежно від клінічної картини.

Особливості щодо застосування

Класифікація частоти побічних реакцій: дуже часто (≥1/10); часто (≥1/100, <1/10); нечасто (≥1/1000, <1/100); рідко (≥1/10000, <1/1000); дуже рідко (<1/10000), включаючи окремі випадки; частота невідома (не можна визначити за наявними даними).

Можливі побічні реакції пов’язані зі збудженням м-холінорецепторів.

З боку імунної системи: частота невідома – реакції підвищеної чутливості (включаючи алергічний дерматит, анафілактичний шок, астму, токсичний епідермальний некроліз, еритему, кропив'янку, дихання зі свистом, набряк гортані, висипання в місці ін’єкції).

З боку серця: часто – відчуття серцебиття, брадикардія, біль за грудниною.

З боку нервової системи: нечасто (при застосуванні високих доз) – запаморочення, головний біль, сонливість, загальна слабкість, м’язові судоми.

З боку дихальної системи, органів грудної клітки і середостіння: нечасто – підвищення виділення бронхіального секрету, бронхоспазм.

З боку шлунково-кишкового тракту: часто – слиновиділення, нудота; нечасто (при застосуванні високих доз) – блювання; рідко – діарея, біль в епігастральній ділянці.

З боку печінки та жовчовивідних шляхів: частота невідома – жовтяниця.

З боку шкіри і підшкірних тканин: часто – посилене потовиділення; нечасто – після прийому високих доз можливі алергічні реакції, у тому числі кропив’янка, ангіоневротичний набряк, свербіж, висипання.

З боку репродуктивної системи: частота невідома – підвищення тонусу матки.

Слиновиділення і брадикардію можуть зменшити холіноблокатори (атропін). У разі появи небажаних ефектів слід зменшити дозу або зробити коротку перерву у застосуванні препарату (1–2 дні).

При тяжкій інтоксикації може розвинутися холінергічний криз.

Симптоми: бронхоспазм, сльозотеча, посилене потовиділення, звуження зіниць, ністагм, посилення перистальтики шлунково-кишкового тракту, спонтанна дефекація та сечовипускання, блювання, жовтяниця, брадикардія, порушення провідності серця, аритмія, зниження артеріального тиску, занепокоєння, тривожність, збудження, відчуття страху, атаксія, судоми, кома, порушення мовлення, сонливість, загальна слабкість.

Лікування: симптоматична терапія. Застосування м-холіноблокаторів (атропін, циклодол, метацин).

Зберігати при температурі не вище 25 °С.

Зберігати в недоступному для дітей місці.

Іпідакрин – це препарат, що діє на нервову систему.

Іпідакрин був першим у світі медичним препаратом, офіційно дозволеним для лікування хвороби Альцгеймера.

В даний час є досвід застосування іпідакрину у відновлювальному періоді інсульту, травматичної хвороби головного мозку, при нейродегенеративних процесах.

Іпідакрин ефективний при компресійно-ішемічних та травматичних ураженнях периферичних нервів та невропатії лицьового нерву.