Інфорс таблетки при еректильній дисфункції 100 мг, 8 шт.

По 4 таблеток у блістері, по 2 блістери в картонній пачці.

Таблетки, вкриті плівковою оболонкою.
Основні фізико-хімічні властивості: таблетки блакитного кольору, овальні, двоопуклі, з рискою з обох сторін. Таблетку можна розділити на дві рівні дози.

Механізм дії. Силденафіл є пероральним препаратом, який застосовується для лікування порушень ерекції у чоловіків. При статевому збудженні препарат відновлює знижену еректильну функцію шляхом посилення припливу крові до пенісу.

Фізіологічний механізм, що зумовлює ерекцію, включає вивільнення окису азоту (NO) у кавернозних тілах під час статевого збудження. Оксид азоту, що вивільняється, активує фермент гуанілатциклазу, що стимулює підвищення рівня циклічного гуанозинмонофосфату (цГМФ), що, у свою чергу, призводить до розслаблення гладкої мускулатури кавернозних тіл, сприяючи припливу крові.

Силденафіл є потужним та селективним інгібітором цГМФ-специфічної фосфодіестерази 5 (ФДЕ5) у кавернозних тілах, де ФДЕ5 відповідає за розпад цГМФ. Ефекти силденафілу на ерекцію мають периферичний характер. Силденафіл не безпосередньо впливає на ізольовані кавернозні тіла людини, але сильно посилює розслаблюючу дію NO на цю тканину. При активації метаболічного шляху NO/цГМФ, що відбувається при статевій стимуляції, пригнічення силденафілом ФДЕ5 призводить до підвищення рівня цГМФ у кавернозних тілах. Таким чином, для того, щоб силденафіл викликав потрібний фармакологічний ефект, потрібне статеве збудження.

Абсорбція. Силденафіл швидко абсорбується. Максимальна плазмова концентрація препарату досягається протягом 30–120 хвилин (з медіаною 60 хвилин) після його перорального застосування натще. Середня абсолютна біодоступність після перорального застосування становить 41% (з діапазоном від 25 до 63%). У рекомендованому діапазоні доз (від 25 до 100 мг) AUC та Сmax силденафілу після його перорального застосування підвищуються пропорційно дозі.

При застосуванні силденафілу під час їжі ступінь абсорбції знижується із середнім подовженням Tmax до 60 хвилин та середнім зниженням Cmax на 29%.

Розподіл. Середній рівноважний об'єм розподілу (Vd) становить 105 літрів, що свідчить про розподіл препарату у тканинах організму.

Після одноразового перорального застосування силденафілу в дозі 100 мг середня максимальна загальна плазмова концентрація силденафілу становить близько 440 нг/мл (коефіцієнт варіації становить 40%). Оскільки зв'язування силденафілу та його головного N-десметилметаболіту з білками плазми досягає 96%, середня максимальна плазмова концентрація вільного силденафілу досягає 18 нг/мл (38 нмоль).

Ступінь зв'язування з білками плазми не залежить від загальних концентрацій силденафілу.

У здорових добровольців, які застосовували силденафіл одноразово в дозі 100 мг, через 90 хвилин в еякуляті визначалося менше 0,0002% (в середньому 188 нг) дози.

Біотрансформація. Метаболізм силденафілу здійснюється головним чином за участю мікросомальних ізоферментів печінки CYP3A4 (головний шлях) та CYP2C9 (другорядний шлях). Головний циркулюючий метаболіт утворюється шляхом N деметилювання силденафілу. Селективність метаболіту по відношенню до ФДЕ5 можна порівняти з селективністю силденафілу, а активність метаболіту по відношенню до ФДЕ5 становить приблизно 50% активності вихідної речовини. Плазмові концентрації цього метаболіту становлять приблизно 40% концентрації силденафілу у плазмі крові. N-деметилований метаболіт піддається подальшому метаболізму, а період його напіввиведення становить приблизно 4 години.

Елімінація. Загальний кліренс силденафілу становить 41 л/год, обумовлюючи період напіввиведення тривалістю 3-5 годин. Як після перорального, так і після внутрішньовенного застосування екскреція силденафілу у вигляді метаболітів здійснюється головним чином з калом (близько 80% пероральної дози) та меншою мірою із сечею (близько 13% пероральної дози).

Фармакокінетика у спеціальних груп пацієнтів

Пацієнти похилого віку. У здорових добровольців похилого віку (вік від 65 років) відзначалося зниження кліренсу силденафілу, що призводило до підвищення плазмових концентрацій силденафілу та його активного N-деметилованого метаболіту приблизно на 90% порівняно з відповідними концентраціями у здорових добровольців молодшого віку (18&) . У зв'язку з віковими відмінностями у зв'язуванні з білками плазми відповідне підвищення плазмової концентрації вільного силденафілу склало приблизно 40%.

Ниркова недостатність. У добровольців з порушеннями функції нирок легкого та помірного ступеня (кліренс креатиніну 30–80 мл/хв) фармакокінетика силденафілу залишалася незмінною після одноразового перорального застосування у дозі 50 мг. Середні AUC та Cmax N-деметилованого метаболіту підвищувалися максимум на 126% та максимум 73% порівняно з такими показниками у добровольців такого ж віку без порушень функції нирок. Проте через високу індивідуальну варіабельність ці відмінності були статистично значущими. У добровольців з тяжкими порушеннями функції нирок (кліренс креатиніну нижче 30 мл/хв) кліренс силденафілу знижувався, що викликало середнє підвищення AUC та Cmax на 100% та 88% порівняно з добровольцями такого ж віку без порушень функції нирок. Крім того, значення AUC та Cmax N-деметилованого метаболіту значно підвищувалися на 200% та 79% відповідно.

Печінкова недостатність. У добровольців з цирозом печінки легкого та помірного ступеня (класів А та В за класифікацією Чайлда – П'ю) кліренс силденафілу знижувався, що призводило до підвищення AUC (84%) та Cmax (47%) у порівнянні з добровольцями такого ж віку без порушень функцій . печінки. Фармакокінетика силденафілу у пацієнтів з порушеннями функції печінки тяжкого ступеня не вивчалася.

Засоби, які застосовують при еректильній дисфункції. Силденафіл. Код АТХ G04В Е03.

Ефекти інших лікарських засобів на силденафілі

Дослідження in vitro. Метаболізм силденафілу відбувається переважно за участю ізоформи 3А4 (головний шлях) та ізоформи 2С9 (другорядний шлях) цитохрому Р450 (CYP). Тому інгібітори цих ізоферментів можуть знижувати кліренс силденафілу, а індуктори цих ізоферментів можуть підвищувати кліренс силденафілу.

Дослідження in vivo. Популяційний фармакокінетичний аналіз даних клінічних досліджень показав зниження кліренсу силденафілу при одночасному застосуванні з інгібіторами CYP3A4 (такими як кетоконазол, еритроміцин, циметидин). Хоча при одночасному застосуванні силденафілу та інгібіторів CYP3A4 зростання частоти побічних явищ не спостерігалося, слід розглянути можливість застосування початкової дози силденафілу 25 мг.

Одночасне застосування інгібітору ВІЛ-протеази ритонавіру, дуже потужного інгібітору Р450, у рівноважній концентрації (500 мг 1 раз на добу) та силденафілу (разова доза) 100 мг) призводило до підвищення Cmax силденафілу на 300% (4 підвищення плазмової AUC силденафілу на 1000% (в 11 разів). Через 24 години плазмові рівні силденафілу все ще становили приблизно 200 нг/мл порівняно з рівнем приблизно 5 нг/мл, характерним для застосування силденафілу окремо, що відповідає значному впливу ритонавіру на широкий спектр субстратів Р450. Силденафіл не впливає на фармакокінетику ритонавіру. Враховуючи ці фармакокінетичні дані, одночасне застосування силденафілу та ритонавіру не рекомендується (див. розділ «Особливості застосування»); доза силденафілу за жодних обставин не повинна перевищувати 25 мг протягом 48 годин. разово) призводило до підвищення Cmax силденафілу на 140% та збільшення системної експозиції. на 210%. Не виявлено вплив силденафілу на фармакокінетику саквінавіру (див. «Спосіб застосування та дози»).

Припускається, що сильніші інгібітори CYP3A4, такі як кетоконазол та ітраконазол, будуть більш вираженим впливом.

При застосуванні силденафілу (100 мг разово) та еритроміцину, помірного інгібітору CYP3A4, у рівноважному стані (500 мг 2 рази на добу протягом 5 днів) спостерігалося підвищення системної експозиції силденафілу на 182% (АUC). У здорових добровольців чоловічої статі не спостерігалося впливу азитроміцину (500 мг на добу протягом 3 діб) на AUC, Сmax, Tmax, константу швидкості елімінації та наступний період напіввиведення силденафілу або його головного метаболіту, що циркулює. Циметидин (інгібітор цитохрому Р450 та неспецифічний інгібітор CYP3A4) у дозі 800 мг при одночасному застосуванні з силденафілом у дозі 50 мг у здорових добровольців підвищував плазмові концентрації силденафілу на 56%.

Грейпфрутовий сік є слабким інгібітором CYP3A4 у стінці кишечника і може спричинити помірне підвищення рівня силденафілу в плазмі крові.

Одноразове застосування антацидів (гідроксіду магнію/алюмінію гідроксиду) не впливало на біодоступність силденафілу.

Хоча досліджень специфічної взаємодії з усіма лікарськими засобами не проводилося, за даними популяційного фармакокінетичного аналізу, фармакокінетика силденафілу не змінювалася при його одночасному застосуванні з лікарськими засобами, що належать до групи інгібіторів CYP2C9 (толбутамід, варфарин антидепресанти), групи тіазидних та тіазидоподібних діуретиків, петлевих та калійзберігаючих діуретиків, інгібіторів ангіотензинперетворюючого ферменту, антагоністів кальцію, антагоністів β-адренорецепторів або антагоністів β-адренорецепторів.

Одночасне застосування антагоніста ендотеліну босентану (помірний індуктор CYP3A4, CYP2C9 і, можливо, CYP2C19) у рівноважному стані (125 мг двічі на добу) та силденафілу у рівноважному стані (80 мг 3 рази на добу); та 55,4% відповідно. Тому одночасне застосування таких потужних індукторів CYP3A4 як рифампін може призводити до більш вираженого зниження концентрації силденафілу в плазмі.

Нікорандил являє собою гібрид активатора кальцієвих каналів та нітрату. Нітратний компонент обумовлює можливість його серйозної взаємодії із силденафілом.

Ефекти силденафілу на інші лікарські засоби
Дослідження in vitro. Сілденафіл – слабкий інгібітор ізоформ 1А2, 2C9, 2C19, 2D6, 2E1 та 3А4 цитохрому Р450 (ІК50 150 мкмоль). Оскільки пікові плазмові концентрації силденафілу дорівнюють приблизно 1 мкмоль, вплив препарату на кліренс субстратів цих ізоферментів є малоймовірним.

Немає даних про взаємодію силденафілу та таких неспецифічних інгібіторів фосфодіестерази, як теофілін та дипіридамол.

Дослідження in vivo. Відомо, що силденафіл впливає наметаболізм оксиду азоту циклічного гуанозинмонофосфату (цГМФ) Було встановлено, що силденафіл потенціює гіпотензивну дію нітратів, тому його одночасне застосування з донорами оксиду азоту або нітратами у будь-якій формі протипоказано (див. розділ «Протипоказання»).

Одночасне застосування силденафілу та блокаторів -адренорецепторів може призвести до розвитку симптоматичної артеріальної гіпотензії у деяких схильних до цього пацієнтів. Така реакція найчастіше виникала протягом 4 годин після застосування силденафілу (див. «Спосіб застосування та дози» та «Особливості застосування»). У ході досліджень специфічної взаємодії лікарських засобів блокатор -адренорецепторів доксазозин (4 та 8 мг) та силденафіл (25, 50 та 100 мг) застосовували одночасно пацієнтам з доброякісною гіперплазією передміхурової залози, стабілізація стану яких була досягнута при застосуванні доксазозину. У цих популяціях спостерігалося додаткове середнє зниження артеріального тиску в положенні лежачи на 7/7 мм рт. ст., 9/5 мм рт. ст. та 8/4 мм рт. ст. та середнє зниження АТ у положенні стоячи на 6/6 мм рт. ст., 11/4 мм рт. ст., 4/5 мм рт. ст. відповідно. При одночасному застосуванні силденафілу та доксазозину у пацієнтів, стабілізація стану яких була досягнута при застосуванні доксазозину, іноді повідомлялося про розвиток симптоматичної гіпотензії. У цих повідомленнях йшлося про випадки запаморочення та стан непритомності, але без синкопе.

Не спостерігалося жодних значущих взаємодій при одночасному застосуванні силденафілу (50 мг) та толбутаміду (250 мг) або варфарину (40 мг), що метаболізуються CYP2C9.

Силденафіл (50 мг) не призводив до продовження часу кровотечі, викликаного застосуванням ацетилсаліцилової кислоти (150 мг).

Силденафіл (50 мг) не потенціював гіпотензивну дію алкоголю на здорових добровольців при середніх максимальних рівнях етанолу крові 80 мг/дл.

У пацієнтів, які застосовували силденафіл, не спостерігалося жодних відмінностей профілю побічних ефектів у порівнянні з плацебо при одночасному застосуванні таких класів гіпотензивних лікарських засобів, як діуретики, блокатори &адренорецепторів, інгібітори АПФ, антагоністи ангіотензину II, антигіпертензив. , блокатори адренергічних нейронів, блокатори кальцієвих каналів та блокатори -адренорецепторів У спеціальному дослідженні взаємодії при одночасному застосуванні силденафілу (100 мг) та амлодипіну пацієнтам з артеріальною гіпертензією спостерігалося додаткове зниження артеріального систолічного тиску в положенні лежачи на 8. ст.

Підходяще зниження діастолічного артеріального тиску становило 7 мм рт.ст. За величиною ці додаткові зниження АТ були порівняні з тими, що спостерігалися при застосуванні тільки силденафілу у здорових добровольців (див. розділ «Фармакодинаміка»).

Силденафіл у дозі 100 мг не впливав на фармакокінетичні показники інгібіторів ВІЛ-протеази, саквінавіру та ритонавіру, що є субстратами CYP3A4.

У здорових добровольців чоловічої статі застосування силденафілу в рівноважному стані (80 мг 3 рази на добу) призводило до підвищення AUC та Cmax босентану (125 мг 2 рази на добу) на 49,8% та 42% відповідно.

Діюча речовина: sildenafil.
1 таблетка, вкрита плівковою оболонкою, містить силденафілу цитрату 140,48 мг, що еквівалентно силденафілу 100 мг.
Допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна, кальцію гідрогенфосфат безводний, повідон, натрію кроскармелоза, магнію стеарат, «Опадрай блю 03А205003» [гіпромелоза, целюлоза мікрокристалічна, макроголу стеарат, титану діоксид (Е 171), діамантовий синій (Е 133)], макрогол.

Досліджень впливу препарату на здатність керувати транспортними засобами та працювати з іншими механізмами не проводили. Оскільки у ході клінічних досліджень застосування силденафілу повідомлялося про випадки запаморочення та порушення з боку органів зору, перед тим як сідати за кермо транспортного засобу або працювати з механізмами, пацієнтам необхідно з’ясувати, якою є їхня індивідуальна реакція на застосування препарату.

Препарат не призначений для застосування жінкам.

Препарат не показаний до застосування особам віком до 18 років.

Препарат рекомендується застосовувати чоловікам з еректильною дисфункцією, яка визначається як нездатність досягти або підтримати ерекцію статевого члена, необхідну для успішного статевого акту.
Для ефективної дії препарату необхідне статеве збудження.

Підвищена чутливість до силденафілу або будь-якої з допоміжних речовин препарату. Одночасне застосування з донорами оксиду азоту (наприклад, амілнітритом) або нітратами у будь-якій формі протипоказано, оскільки відомо, що силденафіл впливає на шляху метаболізму оксиду азоту циклічного гуанозинмонофосфату (цГМФ) та потенціює гіпотензивний ефект нітратів.

Стани, за яких статева активність небажана (тяжкі серцево-судинні розлади, такі як нестабільна стенокардія або серцева недостатність тяжкого ступеня).

Прийом препарату протипоказаний пацієнтам, які втратили зір на одному оці внаслідок неартеріальної передньої ішемічної нейропатії зорового нерва незалежно від того, пов'язана ця патологія з попереднім застосуванням інгібіторів ФДЕ5 чи ні.

Наявність таких захворювань, як:

• порушення функції печінки тяжкого ступеня,
• артеріальна гіпотензія (артеріальний тиск нижче 90/50 мм рт. ст.),
• нещодавно перенесений інсульт або інфаркт міокарда
• відомі спадкові дегенеративні захворювання сітківки, такі як пігментний ретиніт (невелика кількість генетичні розлади фосфодієстераз сітківки) – безпека силденафілу не досліджувалась у таких підгрупах пацієнтів.

Одночасне застосування інгібіторів ФДЕ5 (зокрема силденафілу) з етилбуляторами гуанілатциклази, такими як ріоцигуат, протипоказане, оскільки може призвести до симптоматичної гіпотензії.

Препарат застосовувати перорально.

Дорослі. Рекомендована доза становить 50 мг, застосовувати за необхідності приблизно за 1 годину до статевої активності. Залежно від ефективності та переносимості препарату дозу можна збільшити до 100 мг або знизити до 25 мг. Максимальна рекомендована доза становить 100 мг. Частота застосування максимальної рекомендованої дози становить 1 раз на добу. При застосуванні препарату під час їжі дія препарату може наступати пізніше, ніж при його застосуванні натще.

Пацієнти похилого віку. Необхідність корекції дози пацієнтам похилого віку (≥ 65 років) відсутня.

Пацієнти з нирковою недостатністю. Для пацієнтів з нирковою недостатністю легкого та помірного ступеня тяжкості (кліренс креатиніну 30–80 мл/хв) рекомендована доза препарату така сама, як зазначено вище в розділі «Дорослі».

Оскільки у пацієнтів з нирковою недостатністю (кліренс креатиніну – 30 мл/хв) кліренс силденафілу знижений, слід розглянути можливість застосування дози 25 мг. Залежно від ефективності та переносимості препарату, при необхідності дозу можна поступово збільшити до 50 мг та до 100 мг.

Пацієнти з печінковою недостатністю. Оскільки у пацієнтів із печінковою недостатністю (наприклад, цирозом) кліренс силденафілу знижений, слід розглянути можливість застосування дози 25 мг. Залежно від ефективності та переносимості препарату, при необхідності дозу можна поступово збільшити до 50 мг та до 100 мг.

Пацієнти, які застосовують інші лікарські засоби. Якщо пацієнти одночасно застосовують інгібітори CYP3A4 (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»), слід розглянути можливість застосування початкової дози 25 мг (за винятком ритонавіру, застосування якого одночасно з силденафілом не рекомендується, див. розділ « Особливості застосування »).

З метою мінімізації ризику розвитку постуральної гіпотензії у пацієнтів, які застосовують блокатори &lpha;-адренорецепторів, їх стан слід стабілізувати за допомогою блокаторів α-адренорецепторів до початку застосування силденафілу. Також слід розглянути можливість застосування початкової дози 25 мг (див. розділи «Особливості застосування» та «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Найчастіше повідомлялося про такі побічні реакції, як головний біль, припливи, диспепсія, закладеність носа, біль у спині, запаморочення, нудота, припливи жару, порушення зору, ціанопсія та затуманювання зору.

Усі клінічно значущі побічні реакції, що спостерігалися під час клінічних досліджень частіше, ніж при застосуванні плацебо, наведені нижче систем органів та частоти: дуже часто (≥ 1/10), часто (≥ 1/100 – < 1 /10), нечасто (≥ 1/1000 – < 1/100) і рідко (≥ 1/10000 – < 1/1000). По частоті побічні реакції наведено у порядку їх зменшення.

Інфекційні та інвазивні хвороби

Нечасто: риніт.

З боку імунної системи

Нечасто: гіперчутливість.

З боку нервової системи

Дуже часто: головний біль.

Часто: запаморочення.

Нечасто: сонливість, гіпестезія.

Рідко: інсульт, транзиторна ішемічна атака, судоми*, рецидиви судом*, синкопе.

З боку органів зору

Часто: порушення сприйняття кольору**, розлади зору, затуманювання зору.

Нечасто: розлади сльозовиділення, біль в очах, фотофобія, фотопсія, гіперемія очей, яскравість зору, кон'юнктивіт.

Рідко: неартеріальна передня ішемічна нейропатія зорового нерва*, оклюзія судин сітківки*, ретинальний крововилив, артеріосклеротична ретинопатія, порушення з боку сітківки, глаукома, дефекти поля зору, диплопія, зниження гостроти зору, міоп , поява сяючих кіл навколо джерела світла (гало) у полі зору, набряк очей, припухлість очей, порушення з боку очей, гіперемія кон'юнктиви, роздратування очей, аномальні відчуття в очах, набряк повік, знебарвлення скле.

З боку органів слуху та вестибулярного апарату

Нечасто: вертиго, дзвін у вухах.

Рідко: глухота.

З боку серця

Нечасто: тахікардія, посилене серцебиття.

Рідко: раптова серцева смерть, інфаркт міокарда, шлуночкова аритмія, фібриляція передсердь, нестабільна стенокардія.

З боку судин

Часто: приплив крові до обличчя, приплив спеки.

Нечасто: артеріальна гіпертензія/гіпотензія.

З боку респіраторної системи, грудної клітки та середостіння

Часто: закладеність носа.

Не часто: носова кровотеча, закладеність придаткових пазух носа.

Рідко: відчуття стиснення в горлі, набряк слизової оболонки носа, сухість у носі.

З боку шлунково-кишкового тракту

Часто: нудота, диспепсія.

Нечасто: гастроезофагеальна рефлюксна хвороба, блювання, біль у верхній частині живота, сухість у роті.

Рідко: гіпестезія порожнини рота.

З боку шкіри та підшкірної тканини

Нечасто: висип.

Рідко: синдром Стівенса – Джонсона, токсичний епідермальний некроліз.

З боку опорно-рухового апарату та сполучної тканини

Нечасто: міалгія, біль у кінцівках.

З боку сечовивідної системи

Нечасто: гематурія.

З боку репродуктивної системи та молочних залоз

Рідко: кровотеча зі статевого члена, пріапізм*, гематоспермія, подовжена ерекція.

Загальні порушення

Нечасто: біль у грудях, підвищена стомлюваність, відчуття жару.

Рідко: роздратування.

Обстеження

Нечасто: підвищена частота серцевих скорочень.

* - Повідомлялося лише під час дослідження після виходу препарату на ринок.

** - Порушення колірного сприйняття: хлоропсія, хроматопсія, ціанопсія, еритропсія, ксантопсія.

*** - Порушення сльозовиділення: сухість в очах, порушення сльозовиділення та підвищення сльозовиділення.

Наступні явища спостерігалися у <2% пацієнтів; причинний зв'язок не визначено. Повідомлення включали явища, які мали ймовірний зв'язок із застосуванням препарату.

Явлення, які не були відзначені, були легкими, повідомлення були дуже неточними, щоб мати значення.

Під час застосування разової дози силденафілу до 800 мг побічні реакції були подібними до тих, що спостерігалися при застосуванні силденафілу у нижчих дозах, але зустрічалися частіше та були більш тяжкими. Застосовування силденафілу у дозі 200 мг не призводило до підвищення ефективності, але спричиняло зростання кількості випадків розвитку побічних реакцій (головного болю, припливів, запаморочення, диспепсії, закладеності носа, порушень з боку органів зору).
У разі передозування при необхідності слід вдаватися до звичайних підтримувальних заходів. Прискорення кліренсу силденафілу при гемодіалізі малоймовірне через високий ступінь зв’язування препарату з білками плазми крові та відсутність елімінації силденафілу із сечею.

Зберігати в оригінальній упаковці для захисту від світла при температурі не вище 30 ºС. Зберігати в недоступному для дітей місці.

Засіб, який застосовуєть при еректильній дисфункції