Ібупрофен 400 таблетки по 400 мг, 20 шт.

По 10 таблеток у блістері; по 2 блістера у пачці з картону.

Таблетки, вкриті оболонкою.

Основні фізико-хімічні властивості: таблетки, вкриті оболонкою, видовженої форми, білого або майже білого кольору, з верхньою та нижньою опуклими поверхнями.

Ібупрофен – це НПЗП (НПЗЗ), похідна речовина пропіонової кислоти, яка надає спрямовану дію проти болю, жару та запалення шляхом придушення синтезу простагландинів – медіаторів болю та запалення. Крім того, ібупрофен оборотно пригнічує агрегацію тромбоцитів. Експериментальні дані свідчать, що ібупрофен може конкурентно придушувати ефект низької дози ацетилсаліцилової кислоти/аспірину на агрегацію тромбоцитів при одночасному застосуванні цих препаратів. Деякі дослідження фармакодинаміки показують, що при застосуванні разових доз ібупрофену 400 мг в межах 8 годин до та в межах 30 хвилин після застосування ацетилсаліцилової кислоти/аспірину негайного вивільнення (81 мг) знижується вплив ацетилсаліцилової кислоти/аспірину на утворення тромбоксану або тромбоксану.

Хоча є неточності щодо екстраполяції отриманих даних на клінічну ситуацію, не можна виключити ймовірності, що регулярне тривале застосування ібупрофену може зменшити кардіопротекторний ефект низьких доз ацетилсаліцилової кислоти/аспірину. При несистематичному застосуванні ібупрофену такий клінічно значущий ефект вважається малоймовірним (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Всмоктування

Ібупрофен швидко всмоктується в основному в тонкому кишечнику та зв’язується з білками плазми крові. Після перорального прийому 200-600 мг ібупрофену максимальна плазмова концентрація 15-55 мкг/мл (Cmax) досягається в середньому за 1-2 години (tmax).
Якщо препарат приймати після вживання їжі, всмоктування ібупрофену здійснюється значно повільніше, а максимальні концентрації у плазмі крові будуть нижчі. Після перорального прийому разової дози 400 мг ібупрофену пік концентрації 8-13 мкг/мл у плазмі крові досягається через 6 годин.

Розподіл

99% ібупрофену зв’язується з білками плазми крові. Зв'язування оборотне.

Метаболізм

Понад 50-60% пероральної дози ібупрофену метаболізується у печінці до двох неактивних метаболітів. Метаболізм ібупрофену подібний у дітей та дорослих.

Вивидення

Період напіввиведення у плазмі крові становить 1½-2 години. Короткий період напіввиведення означає, що навіть після повторного введення ібупрофену не відбувається накопичування. Ібупрофен та його метаболіти практично повністю виводяться нирками через 24 години після прийому препарату. У пацієнтів літнього віку не спостерігається істотних відмінностей у фармакокінетичному профілі.

Засоби, що впливають на опорно-руховий апарат. Протизапальні та протиревматичні засоби. Нестероїдні протизапальні та протиревматичні засоби. Похідні пропіонової кислоти. Ібупрофен. Код АТХ М01А Е01.

• Інші нестероїдні протизапальні засоби, у тому числі з селективними інгібіторами ЦОГ-2: одночасне застосування кількох нестероїдних протизапальних засобів може підвищити ризик шлунково-кишкових виразок та кровотеч через синергічний ефект. Таким чином, слід уникати спільного застосування ібупрофену з іншими нестероїдними протизапальними засобами (див. розділ «Особливості застосування»);
• кортикостероїди: підвищують ризик появи виразок та кровотеч у шлунково-кишковому тракті (див. розділ «Особливості застосування»);
• алкоголь: посилює шлунково-кишкові побічні ефекти, підвищує ризик шлунково-кишкових кровотеч;
• антигіпертензивні засоби, β-блокатори та діуретики: НПЗЗ можуть зменшувати ефект діуретиків та інших антигіпертензивних препаратів, таких як інгібітори АПФ, антагоністи ангіотензину та β-блокатори. У деяких пацієнтів з порушенням функції нирок (у пацієнтів з зневодненням або у пацієнтів похилого віку з ослабленою функцією нирок) одночасне застосування інгібітору АПФ або антагоніста ангіотензину ІІ та препаратів, що інгібують ЦОГ, може призводити до подальшого погіршення функції нирок, включаючи можливу недостатність, яка зазвичай має оборотний характер. Тому такі комбінації слід призначати з обережністю, особливо пацієнтам похилого віку. При необхідності тривалого лікування слід провести адекватну гідратацію пацієнта та визначити потребу у проведенні моніторингу функції нирок на початку комбінованого лікування, а також надалі. Діуретики підвищують ризик нефротоксичної дії НПЗП. Пробенецид та сульфінпіразон: можуть затримувати виведення ібупрофену, урикозуричний ефект пробенециду та сульфінпіразону послаблюється;
• антикоагулянти НПЗЗ: можуть посилити лікувальний ефект таких антикоагулянтів, як варфарин (див. антиагрегантні препарати та селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну (СІЗЗС): збільшення ризику шлунково-кишкової кровотечі при прийомі з НПЗЗ (див. розділ «Особливості застосування»);
• аміноглікозиди: НПЗЗ можуть зменшувати виведення аміноглікозидів;
• ацетилсаліцилова кислота/аспірин: не слід застосовувати у комбінації з ібупрофеном, оскільки це збільшує ризик виникнення побічних реакцій. Експериментальні дані свідчать, що при одночасному застосуванні ібупрофен може пригнічувати вплив низьких доз ацетилсаліцилової кислоти/аспірину на агрегацію тромбоцитів. Однак невизначеність щодо можливості екстраполяції цих даних на клінічну ситуацію не дозволяє зробити остаточні висновки про те, що регулярне тривале застосування ібупрофену може зменшити кардіопротекторний ефект низьких доз ацетилсаліцилової кислоти/аспірину. При несистематичному застосуванні ібупрофену такі клінічно значущі ефекти вважаються малоймовірними (див. розділ «Особливості застосування»);
• препарати сульфонілсечовини: дія пероральних протидіабетичних препаратів (сульфонілсечовини) може бути посилена дією ібупрофену та інших НПЗЗ. Рідко повідомляли про гіпоглікемію у пацієнтів, які отримували ібупрофен на терапії сульфонілсечовини. Слід регулярно перевіряти рівень глюкози в крові та за необхідності коригувати дозу протидіабетичних препаратів;
• антагоністи Н2 гістаміну: клінічно значущої взаємодії ібупрофену з циметидином або ранітидином не встановлено;
• дигоксин: нестероїдні протизапальні засоби можуть підвищувати концентрацію дигоксину в плазмі;
• фенітоїн: нестероїдні протизапальні засоби можуть підвищувати концентрацію фенітоїну в плазмі;
• літій: НПЗЗ можуть знижувати виведення літію;
• метотрексат: нестероїдні протизапальні засоби можуть пригнічувати канальцеву секрецію метотрексату та знижувати кліренс метотрексату;
• баклофен: застосування НПЗЗ підвищує токсичність баклофену;
• холестирамін: при одночасному застосуванні з холестираміном може знижуватися абсорбція ібупрофену у шлунково-кишковому тракті, проте клінічне значення цього невідоме;
• циклоспорин: підвищення ризику нефротоксичності;
• такролімус: підвищення ризику нефротоксичності;
• екстракти трав: гінкго білоба може посилювати ризик кровотеч, пов'язаний з нестероїдними протизапальними засобами;
• міфепристон: зменшення ефективності лікарського засобу теоретично можливе з огляду на антипростагландин властивості НПЗЗ. Обмежені дані дозволяють припустити, що одночасне застосування нестероїдних протизапальних засобів у день застосування простагландину не змінює дію міфепристону або простагландинів на дозрівання шийки матки або скоротливість матки і не знижує клінічну ефективність медикаментозного переривання вагітності;
• хінолонові антибіотики: дослідження на тваринах показали, що судоми, пов'язані з хінолонами, можуть виникати частіше у зв'язку з прийомом НПЗЗ. Одночасний прийом з ібупрофеном підвищує ризик виникнення судом;
• зидовудін: відомо про підвищений ризик гематологічної токсичності при одночасному застосуванні зидовудину та НПЗЗ. Існують докази підвищення ризику розвитку гемартрозу та гематоми у ВІЛ-інфікованих пацієнтів, які страждають на гемофілію, у разі супутнього лікування зидовудином та ібупрофеном;
• інгібітори CYP2C9: одночасне призначення ібупрофену з інгібіторами CYP2C9 може збільшувати експозицію ібупрофену (субстрат CYP2C9). В ході одного дослідження було показано, що вориконазол та флуконазол (інгібітори CYP2C9) збільшували експозицію S(+) – ібупрофену приблизно на 80-100%. Необхідно розглянути зниження дози ібупрофену при одночасному призначенні з інгібіторами CYP2C9, особливо при призначенні високих доз ібупрофену пацієнтам, які приймають вориконазол або флуконазол;
• одночасне застосування ібупрофену та калійзберігаючих діуретиків може призвести до гіперкаліємії (рекомендується перевірка калію у сироватці крові);
• серцевих глікозидів: нестероїдні протизапальні засоби можуть посилювати порушення серцевої функції, знижувати функцію клубочкової фільтрації нирок і підвищувати рівень глікозидів у плазмі крові.

діюча речовина: ібупрофен;

1 таблетка містить ібупрофену 400 мг;

допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна, натрію кроскармелоза, лактози моногідрат, кремнію діоксид колоїдний безводний, натрію лаурилсульфат, магнію стеарат, гіпромелоза, титану діоксид (Е 171), тальк, макрогол 4000.

Ніяких відповідних досліджень не проводили. Прийом ібупрофену може впливати на швидкість реакції пацієнтів, про що слід пам’ятати у разі заняття діяльністю, яка потребує підвищеної концентрації уваги, наприклад, при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами. Вплив на швидкість реакції значною мірою посилюється при комбінації з алкоголем.

Після прийому НПЗЗ можливі небажані явища, такі як запаморочення, сонливість, втома і порушення зору. Якщо такі явища з’явилися під час застосування НПЗЗ, пацієнти не повинні керувати автотранспортом та працювати з іншими механізмами.

Вагітність

Пригнічення синтезу простагландинів може негативно впливати на вагітність та/або розвиток ембріона/плода. Дані епідеміологічних досліджень вказують на підвищений ризик викидня, вроджених вад серця та гастрошизису після застосування інгібіторів синтезу простагландинів на ранній стадії вагітності. Абсолютний ризик серцево-судинних вад збільшувався з менш ніж 1 % до приблизно 1,5 %. Вважається, що ризик підвищується зі збільшенням дози та тривалості терапії. У тварин застосування інгібіторів синтезу простагландинів призводило до збільшення випадків перед- та післяімплантаційних викиднів та летальності ембріонів/плодів. Крім того, повідомляли про підвищену частоту різних вад розвитку, включаючи вади з боку серцево-судинної системи, у тварин, які отримували інгібітори синтезу простагландинів у період органогенезу.

Ібупрофен не слід приймати у перші два триместри вагітності, окрім випадків, коли це є вкрай необхідним. Жінкам, які намагаються завагітніти, а також під час І та ІІ триместрів вагітності слід застосовувати найменшу можливу дозу протягом найкоротшого періоду часу.

Ібупрофен протипоказаний у ІІІ триместрі вагітності. Протягом ІІІ триместру вагітності всі інгібітори синтезу простагландину можуть впливати на плід, призводячи до таких ризиків: кардіопульмонарна токсичність (що характеризується передчасним закриттям артеріальної протоки та легеневою гіпертензією); порушення функції нирок, яке може прогресувати до ниркової недостатності, що супроводжується олігогідрамніоном.

Наприкінці вагітності інгібітори синтезу простагландинів у матері та новонародженого можуть призводити до можливого подовження часу кровотечі, антитромбоцитарного ефекту, який може розвинутися навіть при дуже низьких дозах; пригнічення скорочень матки, що призводить до затримки або збільшення тривалості пологів.

Пологи

Не рекомендується приймати ібупрофен під час пологів. Початок пологів може бути відкладеним у часі, а їх тривалість подовжитися разом зі збільшенням схильності до кровотеч у матері та дитини.

Годування груддю

У деяких дослідженнях ібупрофен був виявлений у грудному молоці у дуже низькій концентрації, тому малоймовірно, що він може негативно вплинути на немовля, яке годують груддю. В якості запобіжних заходів ібупрофен не рекомендується застосовувати жінкам у період годування груддю.

Не застосовувати дітям віком до 12 років та з масою тіла < 40 кг.

Симптоматичне лікування легкого та помірного болю різного походження (головний, зубний біль, болісні менструації), в тому числі при застуді та гарячці.

• Підвищена чутливість до ібупрофену або до будь-якого з компонентів лікарського засобу;
• реакції гіперчутливості (наприклад, бронхіальна астма, риніт, ангіоневротичний набряк або кропив’янка), які спостерігалися раніше після застосування ібупрофену, ацетилсаліцилової кислоти/аспірину або інших НПЗЗ в анамнезі;
• виразкова хвороба шлунка і/або дванадцятипалої кишки або шлунково-кишкова кровотеча в активній формі, або рецидиви в анамнезі (два і більше виражених епізоди виразкової хвороби чи кровотечі в минулому);
• гострі або перенесені раніше запальні хвороби кишечнику (такі як хвороба Крона, виразковий коліт);
• шлунково-кишкова кровотеча або перфорація, пов’язана із попереднім застосуванням НПЗЗ, в анамнезі;
• підвищена схильність до кровотеч;
• тяжка ниркова недостатність (кліренс креатинину ˂ 30 мл/хв);
• тяжка печінкова недостатність (цироз печінки, асцит);
• тяжка серцева недостатність (клас ІІІ-IV за класифікацією NYHA (Нью-Йоркської Асоціації Кардіологів);
• лікування післяопераційного болю після коронарного шунтування (або використання апарату штучного кровообігу);
• останній триместр вагітності (див. розділ «Застосування у період вагітності або годування груддю).

Застосовувати внутрішньо дорослим та дітям старше 12 років з масою тіла > 40 кг. Тільки для короткочасного застосування. Побічні ефекти можна мінімізувати шляхом застосування мінімально ефективної дози протягом найкоротшого періоду часу, необхідного для контролю симптомів.

Таблетки слід приймати переважно під час або після їжі, не розжовуючи, запиваючи водою. Розова доза для дітей віком від 12 років з масою тіла > 40 кг та дорослих становить 1 таблетку (400 мг ібупрофену). У разі потреби можна застосовувати по 1 таблетці кожні 6 годин. Максимальна добова доза становить 1200 мг (3 таблетки на добу). Застосовувати мінімальну ефективну дозу, необхідну для лікування симптомів, протягом короткого періоду часу. Якщо у підлітків симптоми захворювання погіршуються або зберігаються більше 3 днів, необхідно звернутися до лікаря для уточнення діагнозу та корекції схеми лікування.

Якщо у дорослих підвищена температура тіла зберігається більше 3 днів або біль не зникає протягом 4 днів, або симптоми захворювання погіршуються, необхідно звернутися до лікаря для уточнення діагнозу та корекції схеми лікування. Тривалість лікування визначає лікар індивідуально залежно від перебігу захворювання та стану пацієнта.

Пацієнти похилого віку не вимагають спеціального підбору дози, крім випадків вираженої ниркової або печінкової недостатності. Через можливість розвитку побічних ефектів пацієнти похилого віку потребують ретельного спостереження. Пацієнти з легким та помірним порушенням функції нирок не вимагають зниження дози (за пацієнтами з тяжким порушенням функції нирок див. розділ «Протипоказання»). Пацієнти з легким та помірним порушенням функції печінки не вимагають зниження дози (пацієнтів з тяжким порушенням функції печінки див. розділ «Протипоказання»).

Особливості застосування

Загальні застереження

Побічні ефекти ібупрофену в цілому можна зменшити шляхом застосування мінімальної ефективної дози, необхідної для лікування симптомів, протягом короткого періоду часу (див. розділ «Спосіб застосування та дози» та шлунково-кишкові, кардіоваскулярні ризики нижче).

Тривале застосування будь-яких знеболювальних засобів для лікування головного болю може погіршити цей стан. При підозрі або підтвердженні цієї ситуації слід звернутися до лікаря та скасувати лікування. Слід припускати діагноз головного болю, зумовленого надмірним застосуванням лікарського засобу у пацієнтів, які страждають частими або щоденними головними болями, незважаючи на (або через) регулярне застосування лікарських засобів проти головного болю.

Для деяких селективних інгібіторів ЦОГ-2 у плацебо-контрольованих дослідженнях було виявлено підвищений ризик тромботичних серцево-судинних та цереброваскулярних ускладнень. Поки що не відомо, чи корелює цей ризик безпосередньо селективність ЦОГ-1/ЦОГ-2 для окремих НПЗЗ. Оскільки в даний час немає порівнянних даних клінічного дослідження з ібупрофену з максимальними дозами та тривалою терапією, аналогічно підвищений ризик не можна виключити. Поки не будуть доступні відповідні дані, ібупрофен слід застосовувати при клінічно доведеній ішемічній хворобі, цереброваскулярній хворобі, захворюваннях периферичних артерій або пацієнтам зі значними факторами ризику (наприклад, високий артеріальний тиск, гіперліпідемія, цукровий діабет, куріння) та користі. Також через цей ризик слід давати найменшу ефективну дозу протягом найкоротшого терміну терапії.

Ніркові ефекти НПЗЗ включають затримку рідини з набряком та/або артеріальною гіпертензією. Тому ібупрофен слід застосовувати з обережністю пацієнтам із порушенням роботи серця та іншими станами, схильним до затримки рідини. Слід бути обережними також пацієнтам, які приймають діуретики або інгібітори АПФ одночасно, а також через підвищений ризик гіповолемії.

При одночасному застосуванні НПЗЗ з алкоголем можуть збільшуватися побічні ефекти, пов'язані з активною речовиною, зокрема з боку шлунково-кишкового тракту або центральної нервової системи (ЦНС).

Маскування симптомів основних інфекцій. Ібупрофен може маскувати симптоми інфекційного захворювання, яке може призвести до затримки початку відповідного лікування та цим ускладнити перебіг захворювання. Це спостерігалося при бактеріальній позалікарняній пневмонії та бактеріальних ускладненнях вітряної віспи. Якщо ібупрофен застосовувати при підвищенні температури тіла або для полегшення болю при інфекції, рекомендується проводити моніторинг інфекційного захворювання. В умовах лікування поза медичною установою пацієнт повинен звернутися до лікаря, якщо симптоми зберігаються або посилюються.

Респіраторні розлади. З обережністю слід призначати ібупрофен пацієнтам, які страждають на бронхіальну астму, хронічний риніт, алергічними захворюваннями або які мають їх в анамнезі, оскільки повідомляли, що ібупрофен може викликати бронхоспазм у таких пацієнтів.

Порушення функції серця, нирок та печінки. З обережністю слід застосовувати НПЗЗ пацієнтам з порушеннями функції нирок, печінки або серця, оскільки це може призвести до погіршення функції нирок.

Звичайний одночасний прийом подібних знеболювальних препаратів надалі підвищує цей ризик.

Пацієнтам з порушенням функції нирок, печінки або серця слід застосовувати найнижчу ефективну дозу протягом короткого періоду часу, а також контролювати функцію нирок, особливо у разі тривалого лікування (див. розділ «Протипоказання»).

Інші НПЗП. Одночасне застосування ібупрофену з іншими НПЗП, включаючи селективні інгібітори ЦОГ-2, підвищує ризик розвитку побічних реакцій, тому його слід уникати.

Пацієнти похилого віку. У пацієнтів похилого віку спостерігається підвищена частота побічних реакцій на нестероїдні протизапальні засоби, особливо шлунково-кишкових кровотеч і перфорацій, які можуть бути летальними.

Шлунково-кишкові кровотечі, виразки, перфорації. НПЗЗ слід з обережністю застосовувати пацієнтам з хронічними запальними захворюваннями кишечника (виразковий коліт, хвороба Крона), оскільки ці стани можуть загострюватись (див. розділ «Протипоказання»).

Є повідомлення про випадки шлунково-кишкової кровотечі, перфорації, виразки, в т.ч. летальні, які виникали на будь-якому етапі лікування НПЗП, незалежно від наявності попереджувальних симптомів або за наявності тяжких порушень з боку шлунково-кишкового тракту в анамнезі.

Ризик шлунково-кишкової кровотечі, перфорації, виразки підвищується при збільшенні доз НПЗЗ у пацієнтів з виразкою в анамнезі, особливо якщо вона ускладнена кровотечею або перфорацією, та у пацієнтів похилого віку. Ці пацієнти повинні розпочинати з мінімальних доз. Слід дотримуватися обережності при лікуванні пацієнтів, які отримують супутні препарати, що підвищують ризик гастротоксичності або кровотечі, такі як пероральні кортикостероїди, антикоагулянти (наприклад, варфарин), СІОЗС або антиагрегантні препарати, такі як ацетилсаліцилова кислота/аспірин засобами та інші види взаємодій»). При тривалому лікуванні для цих пацієнтів, а також для пацієнтів, які потребують супутнього застосування низьких доз ацетилсаліцилової кислоти/аспірину або інших лікарських засобів, що збільшують ризик для шлунково-кишкового тракту, може знадобитися призначення лікарем комбінованої терапії мізопростолом або інгібіторами протонної помпи.

Пацієнти зі шлунково-кишковими розладами в анамнезі, передусім пацієнти похилого віку, повинні повідомляти про будь-які незвичайні симптоми з боку шлунково-кишкового тракту (переважно кровотечу), особливо про шлунково-кишкову кровотечу на початку лікування.

У разі шлунково-кишкової кровотечі або виразки у пацієнтів, які отримують ібупрофен, слід негайно припинити лікування.

Ібупрофен слід призначати лише за суворими показаннями та під контролем за шлунково-кишковими скаргами та дисфункцією печінки, оскільки їх стан може погіршитися (див. «Побічні реакції»).

Серцево-судинний та цереброваскулярний вплив. Пацієнтам з неконтрольованою артеріальною гіпертензією, застійною серцевою недостатністю (клас VI за класифікацією NYHA) в анамнезі слід з обережністю розпочинати тривале лікування (необхідна консультація лікаря), оскільки при терапії ібупрофеном, як і іншими НПЗЗ, повідомляли про випадки затримки рідини, артеріальну гіпертензію та набряки.

Дані клінічного дослідження свідчать про те, що застосування ібупрофену, особливо у високих дозах (2400 мг на добу), може бути пов'язане з підвищеним ризиком артеріальних тромботичних ускладнень (наприклад, інфаркту міокарда або інсульту). Загалом дані епідеміологічних досліджень не припускають, що низька доза ібупрофену (наприклад, 1200 мг на добу) пов'язана з підвищеним ризиком артеріальних тромботичних ускладнень.

Пацієнтів з неконтрольованою артеріальною гіпертензією, застійною серцевою недостатністю (клас II-III за класифікацією NYHA), діагностованою ішемічною хворобою серця, захворюванням периферичних артерій та/або цереброваскулярними захворюваннями слід лікувати ібупрофеном лише після ретельної оцінки клінічної картини. Слід уникати високих доз (2400 мг на добу). Також слід ретельно оцінювати клінічну картину перед початком тривалого лікування пацієнтів з факторами ризику серцево-судинних ускладнень (наприклад, артеріальна гіпертензія, гіперліпідемія, цукровий діабет, куріння), особливо якщо потрібні високі дози ібупрофену (2400 мг на добу).

Шкірні реакції. Дуже рідко на тлі прийому НПЗЗ можуть виникати важкі форми шкірних реакцій, які можуть призвести до летального результату, включаючи ексфоліативний дерматит, синдром Стівенса-Джонсона та токсичний епідермальний некроліз (див. Розділ «Побічні реакції»). Найвищий ризик появи таких реакцій спостерігається на ранніх етапах терапії, у більшості випадків такі реакції виникають протягом першого місяця лікування. Також повідомлялося про випадок гострого генералізованого екзантемального пустульозу, що виник після застосування лікарських засобів, що містять ібупрофен.

Слід припинити використання ібупрофену при появі перших ознак та симптомів уражень шкіри, таких як шкірні висипання, ураження слизової або будь-які інші ознаки гіперчутливості.

У виняткових випадках вітряна віспа може спричинити важкі інфекційні ускладнення з боку шкіри та м'яких тканин. В даний час не можна виключати вплив нестероїдних протизапальних засобів на погіршення цих інфекцій, тому рекомендується уникати застосування ібупрофену у разі вітряної віспи.

Вплив на нирки. З обережністю слід розпочинати лікування ібупрофеном пацієнтів із значною дегідратацією. Існує ризик порушення функції нирок, особливо у дітей, підлітків та літніх пацієнтів з дегідратацією. Як і при застосуванні інших нестероїдних протизапальних засобів, тривалий прийом ібупрофену може призвести до папілярного некрозу нирок та інших патологічних змін у нирках. Токсична дія на нирки також спостерігалася у пацієнтів, у яких ниркові простагландини грали компенсаторну роль у підтримці перфузії нирок. Призначення НПЗЗ таким пацієнтам може спричинити дозозалежне зменшення утворення простагландинів і, по-друге, зменшення ниркового кровотоку, що може призвести до ниркової недостатності.

До групи високого ризику розвитку такої реакції належать пацієнти з порушенням функції нирок, серцевою недостатністю, порушенням функції печінки, які приймають діуретики та інгібітори АПФ (АПФ), а також пацієнти похилого віку. Припинення прийому НПЗЗ зазвичай супроводжується відновленням, що передувало лікуванню.

Звичайне застосування знеболювальних лікарських засобів, особливо комбінації кількох знеболювальних, може призвести до стійкого порушення функції нирок із ризиком ниркової недостатності (анальгетична нефропатія). Цей ризик може бути підвищений через втрату солей та зневоднення.

Гематологічні ефекти. Ібупрофен може тимчасово пригнічувати функцію тромбоцитів (впливати на агрегацію тромбоцитів) та збільшувати час кровотечі. Тому рекомендується ретельно стежити за станом пацієнтів із порушеннями згортання крові.

Асептичний менінгіт, системний червоний вовчак і змішані захворювання сполучної тканини. З обережністю слід застосовувати ібупрофен при проявах системного червоного вовчаку та змішаних захворюваннях сполучної тканини через підвищений ризик виникнення асептичного менінгіту. Однак при прийомі ібупрофену виникали симптоми асептичного менінгіту також у пацієнтів, які не мали жодного з цих хронічних захворювань.

Вплив на фертильність у жінок. За деякими даними, лікарські засоби, які пригнічують синтез циклооксигенази / простагландину, можуть впливати на процес овуляції. Це явище є оборотним після припинення лікування. Тривале застосування (стосується дози 2400 мг протягом доби, а також тривалості лікування більше 10 днів) ібупрофену може порушити жіночу фертильність і не рекомендується жінкам, які намагаються завагітніти. Жінкам, які мають проблеми з настанням вагітності або проходять обстеження через безпліддя, цей лікарський засіб застосовувати не слід.

Метаболізм порфірину. Слід дотримуватися обережності пацієнтам із вродженим розладом метаболізму порфірину (наприклад, гостра порфірія, що перемежується).

Хірургічні втручання. Слід дотримуватися обережності безпосередньо після великих хірургічних втручань.

Інші. Дуже рідко спостерігаються важкі гострі реакції гіперчутливості (наприклад, анафілактичний шок). За перших ознак реакції гіперчутливості після застосування препарату терапію необхідно припинити. У таких випадках необхідно проводити як симптоматичну, так і спеціалізовану терапію.

При тривалому застосуванні препарату необхідно регулярно перевіряти показники функції печінки та нирок, а також перевіряти картину крові.

Це лікарський засіб містить 26,67 мг моногідрату лактози. Пацієнтам, які мають рідкісну спадкову форму непереносимості фруктози, синдром мальабсорбції глюкози та галактози, а також недостатність ферментів сахараз або ізомальтази, не слід приймати цей препарат.

Зазначені нижче побічні реакції спостерігалися під час короткотривалого застосування доз ібупрофену, що не перевищували 1200 мг на добу. При лікуванні хронічних захворювань при тривалому застосуванні можуть виникати додаткові побічні ефекти.

Побічні реакції, що виникали при застосуванні ібупрофену, наводяться за системами органів та частотою їх прояву.

Частота побічних реакцій визначається таким чином:

• дуже часто (≥ 1/10),
• часто (від ≥ 1/100 до < 1/10),
• нечасто (від ≥ 1/1000 до < 1/100),
• рідко (від ≥ 1/10000 до < 1/1000),
• дуже рідко (< 1/10000)
• частота невідома (не можна оцінити з огляду на наявні дані).

Найчастіше спостерігаються побічні реакції при застосуванні НПЗЗ, що впливають на шлунково-кишковий тракт за своєю природою і здебільшого залежать від дози, зокрема ризик виникнення шлунково-кишкової кровотечі, який залежить від дози та тривалості лікування.

Можуть виникати пептичні виразки, перфорації або кровотечі, іноді летальні, особливо у пацієнтів літнього віку (див. розділ «Особливості застосування»), нудота, блювання, діарея, метеоризм, запори, порушення травлення (диспепсія), болі в животі, мелена, гематемезис.

Після застосування повідомляли про виразковий стоматит, загострення коліту та хворобу Крона (див. «Попередження та запобіжні заходи»). Гастрит спостерігається рідше. Рідко повідомляли про перфорацію шлунково-кишкового тракту при застосуванні ібупрофену.

Загострення шкірних інфекцій, спричинених інфекцією (наприклад, розвиток некротизуючого фасцититу), було описано при одночасному застосуванні НПЗЗ. У виняткових випадках під час варицельної інфекції можуть виникнути важкі інфекції шкіри та ускладнення м’яких тканин. Якщо є якісь ознаки інфекції або вона погіршується під час використання ібупрофену, пацієнт повинен негайно звернутися до лікаря.

Клінічні дослідження свідчать про те, що застосування ібупрофену, особливо у високих дозах (2400 мг на добу), може бути пов’язаним з дещо підвищеним ризиком артеріальних тромботичних ускладнень (таких як інфаркт міокарда або інсульт) (див. розділ «Особливості застосування»).

Інфекції та інвазії: нечасто – риніт; рідко – асептичний менінгіт (особливо у пацієнтів з існуючими аутоімунними порушеннями, такими як системний червоний вовчак і змішані захворювання сполучної тканини) із симптомами ригідності потиличних м´язів, головним болем, нудотою, блюванням, гарячкою або дезорієнтацією (див. розділ «Особливості застосування»).

Описано випадки загострення запалень шкіри, спричинених інфекцією (наприклад, розвиток некротичного фасциту) під час застосування НПЗЗ. Якщо під час застосування ібупрофену виникають або загострюються ознаки інфекції, пацієнту слід негайно звернутися до лікаря.

З боку крові та лімфатичної системи: рідко – апластична анемія, лейкопенія, тромбоцитопенія, нейтротопенія, агранулоцитоз, гемолітична анемія, які можуть виникати при тривалому лікуванні, першими ознаками яких є пропасниця, біль у горлі, поверхневі виразки у ротовій порожнині, грипоподібні симптоми, тяжка форма виснаження, кровотеча нез’ясованого походження та синці.

З боку імунної системи: нечасто – гіперчутливість. Є повідомлення про виникнення реакцій гіперчутливості після лікування ібупрофеном. До таких реакцій належать неспецифічні алергічні реакції та анафілаксія, реакції з боку дихальних шляхів, включаючи бронхіальну астму, загострення астми, бронхоспазм або задишку, різні розлади з боку шкіри, включаючи висипи різного типу, свербіж, кропив’янку, пурпуру, ангіоневротичний набряк, рідше – ексфоліативний та бульозний дерматози (включаючи епідермальний некроліз та мультиформну еритему). Рідко – анафілактична реакція, синдром вовчакового еритематозу, аутоімунна гемолітична анемія.

З боку психіки: нечасто – безсоння, тривожні розлади; рідко – депресія, сплутаність свідомості, збудження, галюцинації; дуже рідко – психічні розлади.

З боку нервової системи: часто – головний біль, запаморочення, зниження чутливості (особливо у поєднанні з алкоголем); нечасто – парестезія, сонливість.

З боку органів зору: нечасті – погіршення зору, як правило, оборотні, якщо лікування припинено; рідко – токсична амбліопія, токсична невропатія зорового нерва, неврит зорового нерва.

З боку органів слуху і лабіринтні порушення: нечасто – погіршення слуху, вертиго, при тривалому лікуванні можливі дзвін у вухах та запаморочення.

З боку серця: дуже рідко – серцева недостатність, набряк, інфаркт.

З боку судин: дуже рідко – артеріальна гіпертензія.

Дані клінічних досліджень свідчать про те, що застосування ібупрофену, особливо у високих дозах (2400 мг на добу), може дещо підвищувати ризик виникнення артеріальних тромботичних явищ (наприклад, інфаркту міокарда або інсульту) (див. розділ «Особливості застосування»).

З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: нечасто – бронхіальна астма, бронхоспазм, диспное, небезпека виникнення гострого набряку легенів у пацієнтів із серцевою недостатністю.

З боку шлунково-кишкового тракту: часто – абдомінальний біль, диспепсія, діарея, блювання, нудота, метеоризм, запор, мелена, гематемезис, перфорація або шлунково-кишкова кровотеча; нечасто – гастрит, дуоденальна виразка, шлункова виразка, виразковий стоматит, шлунково-кишкова кровотеча, що можуть у деяких випадках призвести до летального наслідку, особливо в осіб літнього віку; дуже рідко – панкреатит; невідомо – печія, утворення виразок ротової порожнини, езофагіт, розвиток стриктур кишечнику, загострення виразкового коліту та хвороба Крона (див. розділ «Протипоказання»).

З боку печінки та жовчовивідних шляхів: нечасто – гепатит, жовтяниця, порушення функції печінки; дуже рідко – печінкова недостатність.

З боку шкіри та підшкірних тканин: часто – висип; рідко – кропив’янка, свербіж, пурпура, ангіоневротичний набряк, реакції фоточутливості; дуже рідко – тяжкі форми шкірних реакцій (наприклад, мультиформна еритема, бульозні реакції, включаючи синдром Стівенса–Джонсона та токсичний епідермальний некроліз); частота невідома – медикаментозна реакція з еозинофілією та системними симптомами (DRESS-синдром), гострий генералізований екзантемальний пустульоз.
У виняткових випадках на тлі вітряної віспи можуть виникати тяжкі шкірні інфекції та ускладнення з боку м’яких тканин (див. також «Інфекції та інвазії»).

З боку нирок та сечовидільних шляхів: рідко – токсична нефропатія у різних формах, у тому числі тубулоінтерстиціальний нефрит, нефротичний синдром і ниркова недостатність; дуже рідко – гостре порушення функції нирок, сосочковий некроз, особливо при тривалому застосуванні, пов’язані з підвищенням рівня сечовини у плазмі крові, та набряк, гіпернатріємія (затримка натрію), рідке сечовипускання.

Загальні порушення і порушення у місці введення: часто – нездужання/стомлювальність, роздратованість; рідко – набряк.

Лабораторні дослідження: дуже рідко – зниження рівня гемоглобіну.

Симптоми токсичності зазвичай не спостерігалися при застосуванні доз нижче 100 мг/кг у дітей та дорослих. Проте в деяких випадках можуть бути потрібні підтримуючі заходи. Застосування лікарського засобу дітям у дозі понад 400 мг/кг може спричинити появу симптомів інтоксикації. У дорослих ефект дози менш виражений. Період напіввиведення при передозуванні становить 1,5‒3 години.

У більшості пацієнтів симптоми передозування розвиваються протягом 4–6 годин після прийому значної кількості ібупрофену.

Найчастіші симптоми передозування включають нудоту, блювання, біль у животі, млявість і сонливість. Прояви з боку центральної нервової системи (ЦНС): головний біль, дзвін у вухах, запаморочення, судоми і втрата свідомості. Рідко повідомляли про ністагм, метаболічний ацидоз, гіпотермію, симптоми з боку нирок, шлунково-кишкову кровотечу, кому, апное і пригнічення ЦНС та дихальної системи. Повідомляли про серцево-судинну токсичність, включаючи розвиток артеріальної гіпотензії, брадикардії і тахікардії.

У разі значного передозування можливий розвиток ниркової недостатності і ураження печінки. Значне передозування зазвичай добре переноситься, якщо не приймати інші препарати. При серйозних отруєннях може виникнути метаболічний ацидоз.

Лікування. Немає специфічного антидоту при передозуванні ібупрофеном. Якщо прийнята кількість препарату перевищує 400 мг/кг, рекомендується протягом 1 години після його прийому провести промивання/спорожнення шлунка з подальшим симптоматичним лікуванням. Протягом 1 години після прийому потенційно токсичної кількості необхідно призначити активоване вугілля і спостерігати за пацієнтом принаймні протягом чотирьох годин.

Лікування повинно включати забезпечення прохідності дихальних шляхів і моніторинг серцевої функції та основних показників життєдіяльності до нормалізації стану пацієнта. Слід Забезпечити достатній діурез. Часті або тривалі судоми слід лікувати внутрішньовенним введенням діазепаму. Інші заходи можуть бути показані за клінічним станом пацієнта.

Зберігати в оригінальній упаковці при температурі не вище 30°С. Зберігати у недоступному для дітей місці.

Ібупрофен має аналгетичну, жарознижувальну та протизапальну дії.