Гліптар таблетки при діабеті по 50 мг, 60 шт.

По 10 таблеток у блістері, по 6 блістерів в пачці.

Таблетки.
Основні фізико-хімічні властивості: таблетки від білого до світло-жовтого кольору, круглої форми з плоскою поверхнею, з фаскою.

Вілдагліптин відноситься до класу речовин, які посилюють роботу бета-клітин острівкового апарату підшлункової залози, є потужним та селективним інгібітором дипептидилпептидази-4 (DPP-4).

Застосування вілдагліптину призводить до швидкого та повного припинення активності DPP-4. Інгібування вілдагліптином DPP-4 призводить до підвищення ендогенного рівня гормонів інкретину ГПП-1 (глюкагоноподібний пептид 1) та ГІП (глюкозалежний інсулінотропний пептид) під час голоду та після прийому їжі.

Внаслідок підвищення ендогенних рівнів цих гормонів інкретину вілдагліптин покращує чутливість бета-клітин до глюкози, що призводить до посилення секреції глюкозозалежного інсуліну. Лікування пацієнтів з діабетом типу II препаратом у дозах від 50 до 100 мг на добу суттєво покращувало дію маркерів функції бета-клітин, включаючи HOMA-beta; (гомеостатичну модель оцінки функції β-клітин), ставлення проінсуліну до інсуліну та показники чутливості бета-клітин при багаторазовому проведенні тесту толерантності до їжі. У пацієнтів, які не хворіють на цукровий діабет (з нормальним рівнем глюкози в крові), віллдагліптин не викликає стимуляції секреції інсуліну або зниження рівнів глюкози.

Внаслідок підвищення ендогенних рівнів ГПП-1 віллдагліптин також посилює чутливість альфа-клітин до глюкози, що призводить до підвищення глюкозозалежної секреції глюкагону. Значне зростання співвідношення інсулін/глюкагон під час гіперглікемії, спричиненої підвищенням рівня гормону інкретину, призводить до зниження продукції глюкози під час голоду та після прийому їжі, що спричиняє зниження глікемії.

Відомий вплив підвищеного рівня ГПП-1, який полягає у подовженні евакуації вмісту шлунка, не спостерігається під час лікування вілдагліптином.

Абсорбція. Після перорального прийому натщесерце вілдагліптин швидко абсорбується, причому C_max спостерігається через 1,7 години. Одночасний прийом з їжею трохи затримує час досягнення C_max в плазмі крові – до 2,5 годин, але не впливає на загальну експозицію (AUC). Застосування віллдагліптину з їжею призводить до зниження максимальної концентрації C_max (19%). Незважаючи на це, величина змін клінічно не значуща, тому Гліптар можна приймати незалежно від їди. Абсолютна біодоступність становить 85%.

Розподіл. Коефіцієнт зв'язування віллдагліптину з протеїнами плазми крові низький (9,3%); Вілдагліптин розподіляється рівномірно між плазмою крові та еритроцитами. Середній обсяг розподілу віллдагліптину на стадії плато після внутрішньовенного введення (V_ss) становить 71 літр, що говорить про екстрасудинний розподіл.

Метаболізм. Метаболізм є основним шляхом виведення вілдагліптину у людини, яка становить 69% прийнятої дози. Основний метаболіт, LAY151, фармакологічно не активний і є продуктом гідролізу складової ціану, що становить 57% дози і супроводжується глюкуронідним (BQS867) та амідним гідролізом (4% дози). Дані, отримані в процесі дослідження в умовах in vitro в мікросомах нирок людини, вказують на те, що нирки можуть бути одним з основних органів, який сприяє гідролізу віллдагліптину до його основного неактивного метаболіту, LAY151. DPP-4 частково бере участь у гідролізі вілдагліптину, що було підтверджено дослідженнями in vivo у пацюків з дефіцитом DPP-4.

Вілдагліптин не метаболізується ензимами цитохрому Р450 у такому обсязі, який можна було б визначити. Таким чином, не очікується, що супутній прийом лікарських препаратів, таких як інгібітори та індуктори CYР450, впливатимуть на метаболічний кліренс вілдагліптину. Дослідження in vitro продемонстрували, що вілдагліптин не інгібує і не індукує ензими цитохрому Р450. Таким чином, віллдагліптин, швидше за все, не впливає на метаболічний кліренс одночасно прийнятих лікарських засобів, які метаболізуються CYP 1A2, CYP 2C8, CYP 2C9, CYP 2C19, CYP 2D6, CYP 2E1 або CYP 3A4/5.

Виведення. Після перорального прийому [¹⁴С]- вілдагліптину приблизно 85% дози виводиться із сечею і 15% дози – з фекаліями. Ниркове виведення незміненого віллдагліптину становить 23% перорально прийнятої дози. Після внутрішньовенного введення здоровим добровольцям загальний плазмовий та нирковий кліренс вілдагліптину становить 41 л на годину та 13 л на годину відповідно. Середній період напіввиведення після внутрішньовенного введення становить приблизно 2 години. Період напіввиведення після перорального прийому становить приблизно 3 години.

Лінійність/нелінійність. Максимальна концентрація в плазмі крові (C_max) вілдагліптину і площа під кривою концентрація в плазмі/час (AUC) збільшується практично пропорційно дозі в всьому діапазоні терапевтичних доз.

Окремі групи пацієнтів.

Пол. Не спостерігалося жодних відмінностей у фармакокінетиці препарату у здорових добровольців чоловічої та жіночої статі різного віку та з різним індексом маси тіла (ІМТ). Інгібування DPP-4 вілдагліптином не залежить від статі пацієнта.

Захворювання печінки. Вплив порушення функції печінки на фармакокінетику вілдагліптину досліджувався у пацієнтів з незначними, помірними та серйозними порушеннями функції печінки за класифікацією Чайлда П'ю (від 6 для незначного до 12 для серйозного порушення) у порівнянні з пацієнтами з нормальною функцією печінки. Експозиція вілдагліптину після прийому разової дози пацієнтами з незначними та помірними порушеннями функції печінки була знижена (на 20% і 8% відповідно), тоді як експозиція вілдагліптину у пацієнтів з серйозними порушеннями збільшувалася на 22%. Максимальна зміна (збільшення або зменшення) експозиції вілдагліптину становить приблизно 30%, що не вважається клінічно суттєвим. Не було виявлено залежності між тяжкістю порушення функції печінки та змінами експозиції вілдагліптину.

Захворювання нирок. Відкрите дослідження з багаторазовим використанням препарату було проведено з метою оцінки фармакокінетики найнижчих терапевтичних доз віллдагліптину (50 мг один раз на добу) у пацієнтів з різним ступенем хронічного порушення функції нирок, який визначався за кліренсом креатиніну (легке порушення функції нирок від 50 до 80 мл/хв, помірне порушення функції нирок від 30 до 50 мл/хв і тяжке порушення функції нирок 30 мл/хв), порівняно з контрольною групою учасників дослідження з нормальною функцією нирок.

У пацієнтів з незначними, помірними та серйозними порушеннями функції нирок AUC вілдагліптину збільшувалася у порівнянні з пацієнтами з нормальною функцією нирок. Показники AUC метаболітів LAY151 та BQS867 збільшувалися в середньому приблизно у 1,5, 3 та 7 разів у пацієнтів з легким, помірним та тяжким порушенням функції нирок відповідно. Деякі дані щодо пацієнтів з нирковою недостатністю у термінальній стадії (ННТС) показують, що експозиція вілдагліптину схожа на експозицію препарату у пацієнтів з тяжким порушенням функції нирок. Концентрації LAY151 були приблизно в 2-3 рази вище, ніж у пацієнтів з тяжким порушенням функції нирок.

Вілдагліптин виводився з організму за допомогою гемодіалізу в обмеженій кількості (3% протягом 3-4-годинного гемодіалізу, який починали проводити через 4 години після застосування препарату).

Пацієнти похилого віку. У здорових пацієнтів (≥ 70 років) загальна експозиція вілдагліптину (100 мг один раз на добу) збільшувалася на 32%, а максимальна концентрація в плазмі крові — на 18% порівняно з молодими здоровими добровольцями (віком від 18 до 40 років).

Ці зміни, однак, не вважаються клінічно значущими. Інгібування DPP-4 вілдагліптином не залежить від віку пацієнта у досліджених вікових групах.

Раса. Обмежені дані свідчать про те, що расова приналежність не має значного впливу на фармакокінетику віллдагліптину.

Гіпоглікемічні синтетичні та інші засоби. Інгібітори дипептидилпептидази-4. Код АТХ A10B H02.

Вілдагліптин має низький потенціал для взаємодії з іншими препаратами. Оскільки вілдагліптин не є субстратом ензиму цитохрому Р450 (CYP) і не є інгібітором або каталізатором ензимів CYP 450, його взаємодія з іншими препаратами, які є субстратами, інгібіторами або каталізаторами цих ензимів, малоймовірна.

Комбінація з піоглітазоном, метформіном та глибуридом

Результати досліджень, проведених із цими пероральними протидіабетичними засобами, не показали клінічно значущої фармакокінетичної взаємодії.

Дігоксин (субстрат Pgp), варфарин (субстрат CYP2C9)

Клінічні дослідження, проведені за участю здорових добровольців, не показали клінічно значущої фармакокінетичної взаємодії. Однак це не було встановлено у цільовій популяції.

Комбінація з амлодипіном, раміприлом, валсартаном або симвастатином

Дослідження лікарської взаємодії за участю здорових добровольців були проведені з амлодипіном, раміприлом, валсартаном та симвастатином. У процесі цих досліджень після одночасного застосування зазначених препаратів з віллдагліптином клінічно значущих фармакокінетичних взаємодій виявлено не було.

Як і у випадку з іншими пероральними протидіабетичними лікарськими засобами, певні активні речовини, включаючи тіазиди, кортикостероїди, препарати гормонів щитовидної залози та симпатоміметики можуть зменшувати гіпоглікемічний ефект вілдагліптину.

Діюча речовина: vildagliptin;
1 таблетка містить вілдагліптину 50 мг;
допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна, лактоза безводна, натрію крохмальгліколят (тип А), магнію стеарат.

Дослідження щодо впливу препарату на здатність керувати автомобілем та працювати з іншими механізмами не проводилися. Пацієнти, які відчувають запаморочення, не повинні керувати автотранспортом або працювати з іншими механізмами.

Вагітність

Досі немає відповідних досліджень застосування вілдагліптину вагітним жінкам.

Дослідження на тваринах показали репродуктивну токсичність при застосуванні високих доз препарату. Потенційний ризик для людини не відомий. Через відсутність даних віллдагліптин не слід застосовувати під час вагітності.

Період годування груддю

Невідомо, чи проникає віллдагліптин у грудне молоко. Дослідження на тваринах виявили наявність вілдагліптину в молоці тварин. Гліптар не слід призначати жінкам, які годують грудьми.

Фертильність

Дослідження щодо впливу препарату Гліптар на фертильність людини не проводилися.

Дітям та підліткам віком до 18 років застосування препарату Гліптар не рекомендується через відсутність даних про безпеку та ефективність.

Лікування дорослих пацієнтів з цукровим діабетом типу II.
Як монотерапія:
для пацієнтів, у яких застосування тільки дієти та фізичних вправ не забезпечує достатнього контролю, а також для пацієнтів, у яких застосування метформіну вважається неприйнятним через наявність протипоказань або непереносимості.
У складі подвійної пероральної терапії в комбінації з:
метформіном для пацієнтів з недостатнім глікемічним контролем, незважаючи на застосування максимально переносимої дози при проведенні монотерапії метформіном;
сульфонілсечовиною для пацієнтів з недостатнім глікемічним контролем, незважаючи на застосування максимальної переносимої дози сульфонілсечовини, та для пацієнтів, для яких застосування метформіну вважається неприйнятним через наявність протипоказань або непереносимості;
тіазолідиндіоном для пацієнтів з недостатнім глікемічним контролем, для яких застосування тіазолідиндіону вважається прийнятним.
У складі потрійної пероральної терапії в комбінації з:
сульфонілсечовиною та метформіном, коли дієта і фізичні вправи разом з подвійною терапією цими лікарськими засобами не забезпечують адекватного глікемічного контролю.
В комбінації з інсуліном (з метформіном або без), коли дієта та фізичні вправи разом зі стабільною дозою інсуліну не забезпечують адекватного глікемічного контролю.

Відома гіперчутливість до вілдагліптину або до будь-якої допоміжної речовини.

При застосуванні як монотерапія, у комбінації з метформіном, у комбінації з тіазолідиндіоном, у комбінації з метформіном і сульфонілсечовиною або в комбінації з інсуліном (з метформіном або без) рекомендована добова доза препарату Гліптар становить 100 мг : 50 мг вранці та 50 мг увечері.

При застосуванні у складі подвійної комбінації з сульфонілсечовиною рекомендована доза препарату Гліптар становить 50 мг один раз на добу вранці. У цій популяції пацієнтів Гліптар у дозі 100 мг на добу був не більш ефективним, ніж Гліптар у дозі 50 мг один раз на добу.

При застосуванні в комбінації з сульфонілсечовиною з метою зниження ризику розвитку гіпоглікемії можливе застосування низьких доз сульфонілсечовини.

Перевищувати дозу препарату 100 мг не рекомендовано.

У разі пропуску дози препарату Гліптар її слід прийняти відразу, як тільки пацієнт згадає про це. Подвійну дозу препарату не слід приймати того ж дня.

Безпека та ефективність вілдагліптину у складі потрійної пероральної терапії в комбінації з метформіном та тіазолідиндіоном не встановлені.

Дозування для пацієнтів з порушенням функції печінки або нирок

Гліптар не рекомендується застосовувати пацієнтам з порушенням функції печінки, у тому числі пацієнтам, у яких до лікування рівень АЛТ або АСТ у 3 рази вищий за верхню межу норми.

Для пацієнтів з порушенням функції нирок легкого ступеня (кліренс креатиніну 50 мл/хв) немає необхідності в корекції дозування препарату Гліптар. Для пацієнтів з помірним або тяжким порушенням функції нирок або нирковою недостатністю в термінальній стадії (ННТС) рекомендована доза препарату становить 50 мг один раз на добу.

Дозування для пацієнтів похилого віку

Для пацієнтів віком від 65 років немає необхідності змінювати дозування.

Спосіб застосування

Для перорального застосування.

Гліптар можна застосовувати незалежно від їди.

У процесі проведення контрольованих досліджень тривалістю не менше 12 тижнів за участю 3784 пацієнтів, які приймали віллдагліптин у добовій дозі 50 мг (один раз на добу) або 100 мг (по 50 мг двічі на добу або 100 мг один раз на добу), були отримані дані щодо безпеки застосування препарату. З цих пацієнтів 2264 пацієнти отримували віллдагліптин як монотерапію і 1520 пацієнтів отримували віллдагліптин у поєднанні з іншими лікарськими засобами. 2682 пацієнти отримували лікування віллдагліптином у дозі 100 мг на добу (або по 50 мг двічі на добу, або 100 мг один раз на добу), а 1102 пацієнти отримували лікування віллдагліптином у дозі 50 мг один раз на добу.

Більшість побічних реакцій, які виникали при прийомі вілдагліптину, були легкими за характером та тимчасовими, і не вимагали припинення лікування. Не було виявлено зв'язку між розвитком побічних реакцій та віком чи расою пацієнта, тривалістю прийому препарату або добовою дозою.

Повідомлялося про окремі випадки розвитку печінкової дисфункції (у тому числі гепатиту). Ці випадки були здебільшого безсимптомними, без клінічних наслідків, а результати тестів функції печінки (ТФП) після припинення лікування поверталися до нормальних. За даними контрольованих досліджень монотерапії та додаткової терапії тривалістю до 24 тижнів, частота підвищення рівня АЛТ або АСТ ≥ 3 рази від верхньої межі норми (було виявлено в процесі двох послідовних вимірювань або під час заключного візиту) склала 0,2%, 0,3% і 0,2% при застосуванні віллдагліптину в дозі 50 мг один раз на добу, двічі на добу та при застосуванні всіх препаратів порівняння відповідно. Підвищення рівнів трансаміназ були переважно безсимптомними, не прогресували і не були пов'язані з холестазом або жовтяницею.

Одиничні випадки ангіоневротичного набряку, про які повідомлялося у зв'язку із застосуванням вілдагліптину, спостерігалися з такою самою частотою, як і в контрольній групі. Вищий відсоток таких випадків спостерігався в тій групі, де віллдагліптин застосовувався в комбінації з інгібітором ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ). Більшість явищ були легкими за тяжкістю і проходили на фоні прийому віллдагліптину.

Побічні реакції, які спостерігалися протягом подвійних сліпих досліджень у пацієнтів, які приймали препарат вилдагліптину як монотерапію та у складі комбінованої терапії, вказані нижче для кожного показання щодо класу системи органів та абсолютної частоти. Частота визначається таким чином: дуже часто (≥ 1/10), часто (≥ 1/100, < 1/10), нечасто (≥ 1/1000, < 1/100), рідко (> 10000 , ≤ 1/1000), дуже рідко (≤ 1/10000), частота невідома (не може бути оцінена на підставі наявних даних). У кожній об'єднаній за частотою групі небажані реакції представлені як зменшення серйозності.

Монотерапія препаратом вілдагліптину. Побічні реакції, зареєстровані у пацієнтів, які отримували вілдагліптин у дозі 100 мг на добу як монотерапію у процесі проведення подвійних сліпих досліджень (N = 1855).

Інфекції та інвазії: дуже рідко — інфекція верхніх дихальних шляхів, назофарингіт.

З боку обміну речовин: нечасто — гіпоглікемія.

З боку нервової системи: часто — запаморочення; нечасто — головний біль.

З боку серцево-судинної системи: нечасто — периферичні набряки.

З боку шлунково-кишкового тракту: нечасто — запор.

З боку кістково-м'язової та сполучної системи: нечасто — артралгія.

З боку шкіри:можливі реакції гіперчутливості.