Глимакс таблетки 2 мг блістер № 30

По 10 таблеток у блістері, по 3 блістери у картонній упаковці.

Таблетки.
Основні фізико-хімічні властивості: таблетки по 2 мг: світло-жовті круглі плоскі таблетки з лінією розламу з одного боку і гладенькі з іншого.

Глімепірид - це гіпоглікемічна речовина, активна при пероральному застосуванні, яка відноситься до групи сульфонілсечовини. Його можна застосовувати при цукровому діабеті ІІ типу.

Глімепірид діє переважно шляхом стимуляції вивільнення інсуліну з бета-клітин підшлункової залози.

Як і у разі інших препаратів сульфонілсечовини, такий ефект ґрунтується на підвищенні чутливості клітин підшлункової залози до фізіологічної стимуляції глюкозою. Крім цього, глімепірид має виражену позапанкреатичну дію, також характерна і для інших препаратів сульфонілсечовини.

Вивільнення інсуліну. Препарати сульфонілсечовини регулюють секрецію інсуліну шляхом закриття АТФ-залежного калієвого каналу, розташованого в мембрані бета-клітини підшлункової залози. Закриття калієвого каналу викликає деполяризацію бета-клітини та шляхом відкриття кальцієвих каналів, призводить до збільшення припливу кальцію в клітину, що, у свою чергу, призводить до вивільнення інсуліну шляхом екзоцитозу.

Глімепірид з високою швидкістю заміщення зв'язується з білком мембрани бета-клітин, пов'язаним з АТФ-залежним калієвим каналом, проте розташування його місця зв'язування відрізняється від звичайного місця зв'язування препаратів сульфонілсечовини.

Позапанкреатична активність. До позапанкреатичних ефектів відносяться, наприклад, поліпшення чутливості периферичних тканин до інсуліну та зменшення утилізації інсуліну печінкою.

Утилізація глюкози крові периферичними тканинами (м'язової та жирової) відбувається за допомогою спеціальних транспортних білків, розташованих у клітинній мембрані. Транспортування глюкози до цих тканин обмежена швидкістю етапу утилізації глюкози. Глімепірид дуже швидко збільшує кількість активних молекул, що транспортують глюкозу, на плазматичних мембранах клітин м'язової та жирової тканини, що призводить до стимуляції захоплення глюкози.

Глімепірид збільшує активність глікозилфосфатидилінозитспецифічної фосфоліпази С, з якою в ізольованих м'язових та жирових клітинах може корелювати викликаний препаратом ліпогенез та глікогенез.

Глімепірид пригнічує вироблення глюкози в печінці шляхом збільшення внутрішньоклітинних концентрацій фруктозо-2,6-біфосфату, який, у свою чергу, пригнічує глюконеогенез.

Загальні характеристики. У здорових осіб мінімальна ефективна пероральна доза становить приблизно 0,6 мг. Вплив глімепіриду є дозозалежним та відтворюваним. Фізіологічна реакція на гострі фізичні навантаження, тобто зменшення секреції інсуліну, в умовах дії глімепіриду зберігається.

Не було виявлено достовірної різниці у дії глімепіриду при застосуванні препарату за 30 хвилин до їди або безпосередньо перед їдою. У пацієнтів із цукровим діабетом належний метаболічний контроль протягом 24 годин забезпечувався при застосуванні препарату 1 раз на добу.

Хоча гідроксильований метаболіт викликає незначне, але достовірне зниження рівня глюкози крові у здорових осіб, це лише незначна складова загальної дії препарату.

Застосування у комбінації з метформіном. В одному дослідженні було продемонстровано поліпшення метаболічного контролю при супутній терапії глімепіридом у порівнянні з монотерапією метформіном у пацієнтів, діабет у яких належним чином не контролюється при застосуванні максимальних доз метформіну. .

Застосування в комбінації з інсуліном. Дані щодо застосування препарату в комбінації з інсуліном обмежені. Для пацієнтів, діабет яких належним чином не контролюється при застосуванні максимальних доз глімепіриду, можна розпочати супутнє лікування інсуліном. У двох дослідженнях завдяки цій комбінації вдалося досягти такого ж покращення метаболічного контролю, як і за монотерапії інсуліном; проте при комбінованій терапії потрібна менша середня доза інсуліну.

Всмоктування. Після прийому внутрішньо глімепірид має 100% біодоступність. Прийом їжі не робить значного впливу на всмоктування, а лише дещо уповільнює його швидкість. Максимальна концентрація у сироватці крові (Cmax) досягається через 2,5 години після перорального застосування препарату (середній показник становить 0,3 мкг/мл при прийомі багаторазової добової дози 4 мг). Існує лінійне співвідношення між дозою та Cmax, а також дозою та AUC (площа під кривою «концентрація - час»).

Розподіл. Глімепірид має дуже низький об'єм розподілу (близько 8,8 л), що приблизно дорівнює об'єму розподілу альбуміну, високий ступінь зв'язування з білками плазми (більше 99%) та низький кліренс ( близько 48 мл/хв).

У тварин глімепірид проникає у грудне молоко. Глімепірид проникає крізь плаценту. Проникнення через гематоенцефалічний бар'єр є низьким.

Метаболізм та виведення. Середній основний період напіввиведення при концентраціях препарату в плазмі крові, що відповідають багаторазовому режиму дозування, становить приблизно від 5 до 8 годин. Після застосування великих доз спостерігалося незначне збільшення періоду напіввиведення.

Порівняння фармакокінетики після одноразового застосування та багаторазового прийому препарату один раз на добу не виявило достовірних відмінностей. Міжіндивідуальна варіабельність була дуже низькою. Кумуляції, яка мала важливе значення, не спостерігалося.

Особливі категорії пацієнтів.

Фармакокінетичні параметри у чоловіків і жінок, як і у молодих та осіб похилого віку (від 65 років), були подібними. У пацієнтів зі зниженим кліренсом креатиніну спостерігалася тенденція до збільшення кліренсу глімепіриду та зниження його середніх концентрацій у плазмі крові, що, швидше за все, обумовлено швидким висновком унаслідок меншого ступеня зв'язування з білками. Виведення обох метаболітів піднімалося. Усього цих пацієнтів не очікується додаткового ризику кумуляції препарату.

Фармакокінетичні показники у пацієнтів, які перенесли хірургічне втручання на жовчовивідних шляхах, були подібні до здорових добровольців.

Діти, у тому числі підлітки. Дослідження, в якому вивчали фармакокінетику, безпеку та переносимість після одноразового застосування 1 мг глімепіриду у ситому стані у дітей (віком 10-17 років) з цукровим діабетом II типу показало, що середні показники AUC (0-last), Cmax і t1/2 були подібні до тих, що раніше спостерігалися у дорослих.

Доклінічні дані з безпеки. Ефекти, що спостерігалися під час доклінічних досліджень, що виникали при рівнях експозиції, які набагато перевищували максимальні рівні експозиції у людини, вказує на їх незначну цінність для клінічної практики, або були викликані фармакодинамической дією препарату (гіпоглікемією). Ці результати були отримані в рамках традиційних фармакологічних досліджень безпеки, досліджень токсичності при введенні повторних доз, тестів на генотоксичність, онкогенний потенціал та репродуктивної токсичності. Побічні ефекти, виявлені в ході останніх (які охоплювали вивчення ембріотоксичності, тератогенності та токсичного впливу на розвиток організму), вважалися наслідком гіпоглікемічних ефектів, спричинених препаратом у самок та у дитинчат.

Гіпоглікемічні засоби, за винятком інсулінів. Сульфонаміди, похідні сечовини. Код АТХ А10В В12.

Одночасний прийом препарату Глімакс з певними лікарськими засобами може спричиняти як зниження, так і посилення гіпоглікемічної дії глімепіриду. Тому інші препарати слід приймати лише за згодою (або призначенням) лікаря. Глімепірид метаболізується за допомогою цитохрому P450 2C9 (CYP2C9). Відомо, що в результаті одночасного прийому індукторів (наприклад, рифампіцину) або інгібіторів CYP2C9 (наприклад, флуконазолу) цей метаболізм може змінюватися. Результати дослідження взаємодії in vivo показали, що флуконазол, один із найсильніших інгібіторів CYP2C9, збільшує AUC глімепіриду приблизно вдвічі. Про існування цих типів взаємодій свідчить досвід застосування глімепериду та інших похідних сульфонілсечовини.

Потенціювання ефекту зниження рівня глюкози в крові, а, отже, в деяких випадках і гіпоглікемія може виникати у разі одночасного застосування з глімепіридом таких препаратів як: фенілбутазон, азапропазон та оксифенбутазон, сульфінпіразон, інсулін та пероральні протидіабетичні препарати, деякі , метформін, тетрациклін, саліцилати та p-аміносаліцилова кислота, інгібітори MAO, анаболічні стероїди та чоловічі статеві гормони, хінолонові антибіотики та кларитроміцин, хлорамфенікол, пробенецид, непрямих антикоагулянтів, міконазол, міконазол, , інгібітори АПФ, флуконазол, флуоксетин, алопуринол, симпатолітики, цикло-, тро- та іфосфаміди.

Ослаблення ефекту зниження рівня глюкози в крові і, відповідно, збільшення цього рівня може спостерігатися, якщо хворий одночасно приймає такі лікарські засоби як: естрогени та прогестагени; салуретики, тіазидні діуретики препарати, що стимулюють функцію щитовидної залози, глюкокортикоїди, похідні фенотіазину, хлорпромазин, адреналін та симпатоміметики; нікотинова кислота (високі дози) та її похідні; проносні засоби (тривале застосування) фенітоїн, діазоксид; глюкагон, барбітурати та рифампіцин; ацетозоламід.

Антагоністи H2-рецепторів, бета-блокатори, клонідин та резерпін можуть призводити як до потенціювання, так і до послаблення ефекту зниження рівня глюкози в крові.

Під впливом симпатолітиків, таких як бета-блокатори, клонідин, гуанетидин та резерпін, прояви адренергічної гіпоглікемії можуть зменшуватися або зникати.

Вживання алкоголю може посилювати або послаблювати гіпоглікемічну дію глімепіриду непередбачуваним чином.

Глімепірид може як збільшувати, так і зменшувати вплив похідних кумарину.

Колесевелам зв'язується з глімепіридом і зменшує всмоктування останнього із шлунково-кишкового тракту. Жодних взаємодій не спостерігалося, якщо глімепірид приймався мінімум за 4 години до застосування колесевелама. У зв'язку з цим глімепірид слід приймати не менш як за 4 години до застосування колесевелама.

Діюча речовина: глімепірид (glimepiride);
1 таблетка містить глімепіриду 2 мг;
допоміжні речовини (таблетки по 2 мг): лактози моногідрат, натрію крохмальгліколят (тип А), повідон К-30, целюлоза мікрокристалічна, магнію стеарат, заліза оксид жовтий (Е 172).

Дослідження впливу препарату на здатність керувати транспортними засобами та працювати з механізмами не проводили.
Здатність до концентрації та швидкість реакції можуть знижуватися внаслідок гіпоглікемії чи гіперглікемії або, наприклад, через погіршення зору. Це може створювати ризик у ситуаціях, коли така здатність є особливо важливою (наприклад, керування автомобілем або робота з механізмами).
Пацієнтів слід застерігати, що вони не повинні допускати розвитку в себе гіпоглікемії під час керування транспортним засобом. Це особливо стосується тих осіб, які погано або зовсім не можуть розпізнавати в себе симптоми-провісники гіпоглікемії, та тих, у кого напади гіпоглікемії є частими. Необхідно серйозно зважити, чи варто за таких обставин сідати за кермо або працювати з механізмами.

Вагітність.

Ризик, пов'язаний з діабетом. Відхилення від нормальних рівнів глюкози в крові під час вагітності можуть бути причиною збільшення ймовірності виникнення вроджених вад розвитку та перинатальної летальності. Тому слід ретельно контролювати кількість глюкози у крові вагітної жінки для того, щоб уникнути тератогенного ризику.

Вагітну хвору на цукровий діабет необхідно перевести на інсулін. Жінкам, які страждають на цукровий діабет, слід інформувати свого лікаря про заплановану вагітність для корекції лікування та переходу на інсулін.

Ризик, пов'язаний з глімепіридом. Немає даних щодо застосування глімепіриду вагітним жінкам. Дані доклінічних досліджень показали, що препарат має репродуктивну токсичність, пов'язану, ймовірно, з фармакологічною дією глімепіриду (гіпоглікемія). Тому протягом усього періоду вагітності жінці глімепірид застосовувати не можна (див. розділ «Протипоказання»).

Якщо пацієнтка, яка приймає глімепірид, планує вагітність або завагітніла, її якнайшвидше слід перевести на терапію інсуліном.

Період годування груддю.

Для уникнення попадання глімепериду разом з грудним молоком в організм дитини і можливого шкідливого впливу на неї, препарат Глімакс не слід приймати грудьми, що годують. Якщо необхідно, пацієнтка повинна перейти на застосування інсуліну або повністю відмовитися від годування груддю (див. розділ «Протипоказання»).

Існуючих даних стосовно безпеки та ефективності препарату у дітей недостатньо, тому його не рекомендується застосовувати цій категорії пацієнтів.

Цукровий діабет II типу у дорослих, якщо рівень цукру в крові не можна підтримувати лише дієтою, фізичними вправами та зниженням маси тіла.

Застосування препарату протипоказане хворим на тяжкі порушення функції нирок або печінки. У разі тяжких порушень функції нирок або печінки необхідно перевести пацієнта на інсулін.

Препарат не можна приймати хворим з підвищеною чутливістю до глімепіриду або до будь-якого допоміжного інгредієнта, що входить до складу препарату, до похідних сульфонілсечовини або інших сульфаніламідних препаратів (ризик розвитку реакцій гіперчутливості).

Період вагітності та годування груддю.

Успішне лікування цукрового діабету залежить від дотримання хворим відповідного раціону харчування, регулярної фізичної активності, а також постійного контролю рівня глюкози у крові та сечі. Недотримання хворим на дієту не може бути компенсовано прийомом таблеток або інсуліну.

Дозування залежить від результатів аналізів вмісту глюкози в крові та сечі.

Монотерапія.

Початкова доза становить 1 мг (табл. по 2 мг) глімепіриду на добу. Якщо така доза дозволяє досягти контролю захворювання, її слід застосовувати для підтримуючої терапії.

Якщо глікемічний контроль не є оптимальним, дозу потрібно збільшувати до 2 або 3, або 4 мг глімепіриду на добу поетапно (з інтервалами 1-2 тижні).

Доза, більша за 4 мг на добу, дає кращі результати лише в окремих випадках. Максимальна рекомендована доза – 6 мг Глімакс на добу.

Комбінація з метформіном

Якщо максимальна добова доза метформіну не забезпечує достатнього глікемічного контролю, можна розпочати супутню терапію пацієнта глімепіридом.

Не змінюючи попереднього дозування метформіну, прийом глімепіриду слід розпочати з низької дози, яку потім можна поступово підвищувати до максимальної добової дози, орієнтуючись на бажаний рівень метаболічного контролю. Комбіновану терапію необхідно проводити під наглядом лікаря.

Комбінація з інсуліном

Якщо максимальна добова доза Глімакс не забезпечує достатнього глікемічного контролю, при необхідності можна розпочати супутню терапію інсуліном. Не змінюючи попереднього дозування глімепіриду, лікування інсуліном слід розпочати з низької дози, яку потім можна підвищувати, орієнтуючись на бажаний рівень метаболічного контролю.

Комбіновану терапію слід проводити під наглядом лікаря.

Зазвичай 1 доза глімепіриду на добу достатньо. Її рекомендується приймати незадовго до або під час ситного сніданку, або якщо сніданку немає, незадовго до або під час першого основного прийому їжі. Помилки застосування препарату, наприклад пропуск прийому чергової дози, ніколи не можна виправляти шляхом наступного прийому вищої дози. Таблетку слід ковтати не розжовуючи, запиваючи рідиною.

Якщо у хворого спостерігається гіпоглікемічна реакція на прийом глімепіриду в дозі 1 мг на добу, це означає, що цукровий діабет може контролюватись лише за допомогою дотримання дієти.

Поліпшення контролю діабету супроводжується підвищенням чутливості до інсуліну, тому під час курсу лікування потреба у глімепіриді може зменшуватись. Щоб уникнути гіпоглікемії, слід поступово зменшувати дозу або взагалі перервати терапію. Необхідність перегляду дозування також може виникнути, якщо у хворого змінюється маса тіла або спосіб життя або діють інші фактори, що підвищують ризик гіпо- або гіперглікемії.

Перехід з пероральних протидіабетичних засобів на препарат Глімакс.

Зазвичай можна перевести з інших пероральних протидіабетичних засобів на Глімакс. Під час такого переходу слід враховувати ефективність та період напіввиведення попереднього засобу. У деяких випадках, особливо якщо протидіабетичний препарат має тривалий період напіввиведення (наприклад, хлорпропамід), перед початком застосування препарату Глімакс рекомендується почекати кілька днів. Це дозволить зменшити ризик гіпоглікемічних реакцій внаслідок адитивної дії двох лікарських засобів.

Рекомендована початкова доза 1 мг глімепіриду на добу. Як зазначалося вище, дозу можна поетапно збільшити з урахуванням реакцій на препарат.

Перехід з інсуліну на препарат Глімакс.

У виняткових випадках хворим на цукровий діабет II типу, які приймають інсулін, може бути показана заміна його на Глімакс. Такий перехід слід проводити під наглядом лікаря.

З боку крові: тромбоцитопенія, лейкопенія, гранулоцитопенія, агранулоцитоз, еритроцитопенія, гемолітична анемія, панцитопенія.

З боку імунної системи: помірні алергічні реакції (можуть іноді перерости у серйозні реакції з розвитком задишка, артеріальної гіпотензії, шоку), лейкопластичний васкуліт, перехресна чутливість з препаратами сульфонілсечовини або групи сульфаніламідів або з спорідненими сполуками.

Метаболічні порушення: гіпоглікемія.

З боку органу зору: минущі порушення зору.

З боку травного тракту: нудота, блювання, діарея, відчуття тиску або переповнення шлунка, біль у животі.

З боку травної системи: підвищення рівня печінкових ферментів, патологія з боку печінки (холестаз та жовтяниця), гепатит, печінкова недостатність.

З боку шкіри та підшкірної тканини: алергічні реакції, включаючи свербіж, висипання, кропив'янка, фотосенсибілізація.

Лабораторні показники: зниження рівня натрію в сироватці крові.

Передозування може призвести до гіпоглікемії, яка триває від 12 до 72 години і після першого полегшення може з'являтися повторно. Симптоми можуть виявитися через 24 години після всмоктування препарату. Як правило, для таких хворих рекомендується спостереження у клініці. Можуть виникати нудота, блювання та біль в епігастральній ділянці. Гіпоглікемія часто може супроводжуватися неврологічними симптомами, такими як занепокоєння, тремор, розлади зору, порушення координації, сонливість, кома та судоми.

Лікування передозування. Лікування полягає, насамперед, у перешкоджанні абсорбції. Для цього необхідно викликати блювання, а потім випити води або лимонаду з активованим вугіллям (адсорбент) та сульфатом натрію (проносне). Якщо прийняти велику кількість глімепіриду, промивання шлунка, після чого – застосування активованого вугілля та сульфату натрію. У разі тяжкого передозування необхідна госпіталізація у відділення реанімації. Якнайшвидше слід розпочати введення глюкози: при необхідності - спочатку одноразова внутрішньовенна ін'єкція 50 мл 50% розчину, а потім - вливання 10% розчину, постійно контролюючи рівень глюкози в крові. Подальше лікування – симптоматичне.

Під час лікування гіпоглікемії, викликаної випадковим прийомом препарату Глімакс, у немовлят та дітей молодшого віку дозу глюкози потрібно особливо ретельно коригувати з урахуванням можливості виникнення небезпечної гіперглікемії, а її контроль здійснювати шляхом уважного спостереження за рівнем глюкози в крові.

Зберігати при температурі не вище 25 °С в оригінальній упаковці.
Зберігати у недоступному для дітей місці.

Препарат призначений для лікування інсулінозалежного цукрового діабету І типу, діабетичного кетоацидозу, діабетичної коми.