Геердін ліофілізат для розчину для ін'єкцій, 20 мг, 10 мл

Порошок у флаконі, по 1 флакону у картонній упаковці.

Ліофілізат для розчину для ін'єкцій.

Основні фізико-хімічні властивості:  біла кристалічна ліофілізована маса з жовтуватим відтінком.

Інгібітор Н+-К+-АТФази (протонного насоса). Пригнічення активності ферменту Н+-К+-АТФази в парієтальних клітинах шлунка призводить до блокування кінцевої стадії утворення соляної кислоти. Ця дія є дозозалежною і призводить до пригнічення як базальної, так і стимульованої секреції соляної кислоти незалежно від подразника. Рабепразол зв'язується за допомогою ковалентного зв'язку з протонною помпою парієтальних клітин, що супроводжується незворотним зниженням секреції кислоти. Кислота може виділятися тільки новоствореною протонною помпою. Таким чином, кінетика рабепразолу в плазмі крові не має вирішального значення для антисекреторної дії; період біологічної активності рабепразолу значно перевищує період його напіввиведення. Більше значення має період напіврозпаду протонної помпи (20-24 години), а не період напіввиведення рабепразолу.

Максимальний рівень зниження секреції може бути отриманий у випадку, коли рабепразол досягає парієтальної клітини в момент її активації. Це може бути досягнуто внутрішньовенним інфузійним введенням рабепразолу. Завдяки цьому активізована під впливом циркадних ритмів (ацетилхолін) або після їжі (гістамін та гастрин) протонна помпа відразу ж зв'язується з молекулою рабепразолу та продукція соляної кислоти припиняється.

Активна речовина рабепразол швидко накопичується в кислому середовищі парієтальних клітин шлунка, де перетворюється на активну форму приєднанням до неї сульфенамідної групи. Взаємодіє з цистеїном протонної помпи.

Після введення дія рабепразолу розвивається протягом 1 години та досягає максимуму через 2-4 години. Середній кліренс при введенні внутрішньовенної дози 20 мл становить 283+/-98 мл/хв. Період напіввиведення дози 20 мг, введеної внутрішньовенно, становить 1,02+/-0,63 години. Після відміни препарату секреторна активність відновлюється через 2-3 доби.

Застосування препарату в дозі 20 мг на добу протягом 2 тижнів не впливає на функцію щитовидної залози, метаболізм вуглеводів, концентрацію в крові паратгормону, кортизолу, естрогенів, тестостерону, пролактину, холецистокініна, секретину, глюкагону, ФС реніна, альдостерону.

Абсолютна біодоступність при внутрішньовенному введенні дози 20 мг становить близько 100%, тобто всі молекули рабепразолу досягають парієтальних клітин. Біодоступність рабепразолу не змінюється при багаторазовому введенні. Зв'язування із білками плазми становить 97%. При багаторазовому введенні рабепразолу спостерігається лінійна фармакокінетика, тобто період напіввиведення, кліренс та обсяг розподілу рабепразолу є дозозалежними величинами.

Метаболізується у печінці. Рабепразол метаболізується з утворенням основних метаболітів тіоефіру та вугільної кислоти. Інші метаболіти - сульфон, диметилтіоефір та кон'югат меркаптурової кислоти - наявні в низьких концентраціях.

Період напіввиведення із сироватки крові становить близько 1 години. Приблизно 90% дози виводиться із сечею, переважно у вигляді двох метаболітів – кон'югату меркаптопурової кислоти та карбонової кислоти. Невелика частина метаболітів виводиться з фекаліями.

У пацієнтів похилого віку виведення рабепразолу дещо сповільнюється. Кумуляції рабепразолу не наголошувалося.

Інгібітори протонної помпи. Код АТХ А02В С04.

Система CYP450

Рабепразол натрію метаболізується системою печінкових ферментів CYP450 ― CYP2C19 та CYP3A4. 

Дослідження виявили, що рабепразол натрію не має фармакокінетичних або клінічно значущих взаємодій із варфарином, фенітоїном, теофіліном чи діазепамом, кожен із яких метаболізується CYP450.

Взаємодії, спричинені пригніченням секреції шлункової кислоти

Рабепразол натрію спричиняє сильне та тривале зниження продукування шлункової кислоти. Таким чином, рабепразол може взаємодіяти з препаратами, абсорбція яких залежить від показника рН шлункового вмісту. Одночасне застосування рабепразолу натрію та кетоконазолу або ітраконазолу може призвести до зниження концентрації останніх у плазмі крові, а застосування з дигоксином може призвести до підвищення концентрації останнього. Таким чином, окремим пацієнтам, які застосовують зазначені препарати разом із рабепразолом, слід перебувати під наглядом лікаря для визначення необхідності коригування дози. 

Антациди

Не спостерігалося взаємодії рабепразолу з рідкими формами антацидів, таких як алюмінію чи магнію гідроксид.

Атазанавір

Одночасне застосування атазанавіру 300 мг/ритонавіру 100 мг з омепразолом (40 мг 1 раз на добу) або атазанавіру 400 мг із лансопразолом (60 мг 1 раз на добу) у здорових добровольців призводило до значного зниження експозиції атазанавіру. Абсорбція атазанавіру залежить від рН. Хоча досліджень не проводили, очікуються схожі результати застосування інших інгібіторів протонної помпи. Інгібітори протонної помпи, включаючи рабепразол, протипоказано застосовувати у комбінації з атазанавіром (див. розділи «Особливості застосування», «Протипоказання»).

Метотрексат

Хоча ніяких формальних досліджень не було проведено, повідомлення про побічні реакції, опубліковані дані популяційних фармакокінетичних досліджень та ретроспективні аналізи дають змогу припустити, що одночасне застосування метотрексату та інгібіторів протонної помпи (переважно у високих дозах) може призвести до збільшення рівня метотрексату та/або його метаболіту гідроксиметотрексату в сироватці крові. 

Клопідогрель

Одночасне застосування клопідогрелю та рабепразолу здоровим добровольцям не мало клінічно важливого впливу на концентрацію активного метаболіту клопідогрелю. Корекція дози не потрібна. 

Циклоспорин

Дослідження in vitro виявили, що рабепразол натрію інгібує метаболізм циклоспорину. Цей рівень інгібування аналогічний рівню інгібування омепразолом.

Таблиця 1

Лікарські засоби, не рекомендовані для одночасного застосування з рабепразолом

Таблиця 2

Лікарські засоби, які слід призначати з обережністю

діюча речовина: rabeprazole;

1 флакон містить рабепразолу 20 мг;

допоміжні речовини: маніт (Е 421), натрію карбонат.

З огляду на фармакодинаміку рабепразолу та властивий йому профіль побічних ефектів, можна вважати, що рабепразол не повинен негативно впливати на керування автотранспортом або іншими механізмами. Однак у разі виникнення сонливості рекомендується уникати керування автотранспортом або іншими механізмами.

Вагітність

Немає даних щодо безпеки застосування рабепразолу в період вагітності.

Застосування рабепразолу у період вагітності протипоказане.

Період годування груддю

Невідомо, чи проникає рабепразол у грудне молоко. Відповідних досліджень не проводили.

Рабепразол не слід призначати жінкам під час годування груддю.

Рабепразол не рекомендується призначати дітям, оскільки немає достатнього досвіду його застосування у пацієнтів цієї вікової групи.

Рабепразол у вигляді ліофілізату для приготування розчину для ін'єкцій призначають у випадках, коли застосування пероральної форми неможливе, а саме:

• загострення виразкової хвороби шлунка або дванадцятипалої кишки з кровотечею та важкими ерозіями;
• короткочасне лікування гастроезофагеальної рефлюксної хвороби з ерозіями та виразками;
• профілактика аспірації кислим вмістом шлунка;
• синдром Золлінгера-Еллісона.

• Гіперчутливість до рабепразолу, заміщених бензімідазолів або будь-якого іншого інгредієнта препарату. Не застосовувати разом з атазанавіром.
• Період вагітності та годування груддю.

Внутрішньовенне призначення рабепразолу рекомендовано лише у тих випадках, коли пероральне застосування неможливе. Як тільки стає можливим призначення пероральної форми рабепразолу, внутрішньовенне призначення слід відмінити.

Рекомендована доза – 20 мг рабепразолу 1 раз на добу. 

Приготований розчин слід вводити тільки внутрішньовенно. 

Для введення у вигляді ін'єкції вміст флакона розчинити у 5 мл розчинника (вода для ін'єкцій, 0,9 % розчин натрію хлориду) та вводити у вену повільно – протягом 5–15 хв.

Для введення у вигляді внутрішньовенної інфузії вміст флакона спочатку розчинити у 5 мл води для ін'єкцій, отриманий розчин перенести у флакон 0,9 % розчину натрію хлориду об’ємом 100 мл або у 5 % розчину глюкози об’ємом 100 мл. Перед введенням необхідно візуально оцінити повноту розчинення та виключити зміну кольору, наявність осаду та зміну прозорості розчину. Розчин об'ємом 100 мл вводити протягом 15–30 хв та використати протягом 4 годин. Невикористаний розчин зберігати не рекомендується.

Порушення функції нирок та печінки. Пацієнти з порушеннями функції нирок або печінки не потребують коригування дози препарату. Для інформації щодо застосування препарату для лікування пацієнтів з тяжкими порушеннями функції печінки див. розділ «Особливості застосування».

Найчастішими побічними реакціями, про які повідомлялося, були головний біль, діарея, абдомінальний біль, астенія, метеоризм, висипання та сухість у роті. Побічні ефекти, що спостерігалися, були здебільшого незначними, помірними і швидко минали. 

Інфекції та інвазії: інфекції, інтерстиціальна пневмонія.

З боку системи крові: анемія, еозинофілія, еритроцитопенія, лімфопенія, нейтропенія, лейкопенія, тромбоцитопенія, лейкоцитоз, панцитопенія, агранулоцитоз, гемолітична анемія. 

З боку імунної системи: гіперчутливість (включаючи шок, анафілактоїдні реакції, кропив’янку, набряк обличчя, ангіоневротичний набряк, артеріальну гіпотензію та диспное; еритему, бульозні реакції та гострі системні алергічні реакції, що зазвичай зникають після припинення лікування).

З боку метаболізму: анорексія, гіпомагніємія, гіпонатріємія.

З боку психіки: безсоння, знервованість, збудження, депресія, сплутаність свідомості.

З боку нервової системи: головний біль, запаморочення, сонливість, слабкість у кінцівках, оніміння кінцівок, гіпестезія, астенія, зниження сили стиснення кисті, порушення мовлення, дезорієнтація, делірій, кома.

З боку органів зору: розлади зору, збільшення внутрішньоочного тиску.

З боку серцево-судинної системи: периферичні набряки, артеріальна гіпертензія, пальпітація.

З боку дихальної системи: кашель, фарингіт, риніт, бронхіт, синусит, глосит, бронхіальний спазм.

З боку травного тракту: діарея, блювання, нудота, біль у животі, запор, метеоризм, відчуття переповнення та тяжкості у шлунку, кандидоз, диспепсія, висипання та сухість у роті, відрижка, гастрит, стоматит, порушення відчуття смаку, ентерит, езофагіт, хейліт, печія, геморой, доброякісні поліпи фундальних залоз шлунка. 

З боку гепатобіліарної системи: гепатит, фульмінантна форма гепатиту, порушення функції печінки, жовтяниця, печінкова енцефалопатія (у поодиноких випадках печінкова енцефалопатія спостерігалась у пацієнтів із цирозом печінки).

З боку шкіри та підшкірних тканин: висипання, еритема (бульозні реакції та реакції гіперчутливості, що зазвичай зникають після припинення лікування), свербіж, підвищена пітливість, бульозні реакції, мультиформна еритема, токсичний епідермальний некроліз, синдром Стівенса–Джонсона, підгострий шкірний червоний вовчак (див. розділ «Особливості застосування»).

З боку кістково-м’язової системи: неспецифічний біль, біль у спині, міалгія, судоми ніг, артралгія, рабдоміоліз, перелом шийки стегна, зап’ястка або хребта (див. розділ «Особливості застосування»).

З боку нирок та сечовидільної системи: гостра ниркова недостатність, інфекції сечовивідних шляхів, інтерстиціальний нефрит.

З боку репродуктивної системи: гінекомастія, посилення ерекції.

Загальні розлади та реакції у місці введення: астенія, грипоподібний синдром, нездужання, біль у грудях, біль у спині, озноб, пірексія (гарячка), жар, спрага, алопеція, зміни у місці введення.

Лабораторні дослідження: збільшення рівня печінкових ферментів (АЛТ, АСТ), ЛДГ, гамма-глутамілтрансферази, лужної фосфатази, загального білірубіну, збільшення маси тіла, протеїнурія, збільшення рівня загального холестерину, тригліцеридів, азоту сечовини, підвищення рівня ТСГ, КФК, сечової кислоти, глюкози сечі, гіперамоніємія.

Слід бути обережними при призначенні рабепразолу пацієнтам із тяжкими порушеннями функції печінки (див. розділ «Особливості застосування»). 

Побічні реакції, які мають клінічне значення: шок та анафілактичні реакції; панцитопенія, лейкопенія, агранулоцитоз, гемолітична анемія; фульмінантна форма гепатиту, порушення функції печінки, жовтяниця; інтерстиціальна пневмонія; токсичний епідермальний некроліз, синдром Стівенса-Джонсона, мультиформна еритема; гостра ниркова недостатність, інтерстиційний нефрит; гіпонатріємія; рабдоміоліз.

Побічні реакції, які мають клінічне значення та властиві інгібіторам протонної помпи: порушення зору, ангіоневротичний набряк, бронхіальний спазм, сплутаність свідомості.

Досвід навмисного або випадкового передозування обмежений. Жодних симптомів, пов'язаних із передозуванням, не виявлено. Максимальна досліджена доза не перевищувала 180 мг рабепразолу 1 раз на добу під час лікування синдрому Золлінгера-Еллісона.

Специфічний антидот для рабепразолу невідомий. Рабепразол добре зв'язується з білками плазми і не виводиться під час діалізу. При передозуванні необхідно проводити симптоматичну та підтримуючу терапію.

Зберігати при температурі не вище 25 ºС в оригінальній упаковці у недоступному для дітей місці.

Це  противиразковий препарат.  Основний діючий компонент препарату впливає на протонну помпу за допомогою ковалентного зв'язку, що призводить до незворотного зниження вироблення соляної кислоти.