Флутан таблетки по 250 мг, 100 шт.

Таблетки.

Основні фізико-хімічні властивості: світло-жовті круглі двоопуклі таблетки з рискою, діаметром майже 12 мм.

Флутамід − антиандрогенний препарат з нестероїдною структурою. Флутамід та його метаболіти не мають агоністичних або антагоністичних властивостей відносно рецепторів глюкокортикоїдів, естрогену, прогестину та мінералокортикоїдів.

Флутамід блокує андрогенні рецептори клітин-мішеней у передміхуровій залозі, гіпоталамусі і гіпофізі та інгібує біологічні ефекти ендогенних андрогенів. Проте флутамід не пригнічує дію на андрогенопосередковану секрецію гонадотропін-рилізинг-гормону (ГТРГ) гіпоталамусом або не впливає на чутливість гіпофіза до ГТРГ. Це призводить до підвищення вмісту гонадотропних гормонів (лютеїнізуючого і фолікулостимулюючого), унаслідок чого відбувається стимуляція гіперпродукування тестостерону. 

Флутамід і його метаболіти інгібують взаємодію дигідротестостерону з ядерними рецепторами андрогенів. Блокада рецепторів може також відбуватися на рівні клітинної мембрани і цитоплазми клітини. Основний метаболіт − 2-гідроксифлутамід. Його спорідненість із рецепторами андрогенів у 25 разів вища, ніж у флутаміду, що дозволяє розглядати його як активну форму флутаміду.

Комбінація флутаміду з хімічною або хірургічною кастрацією призводить до появи тестикулярних та адреналових ефектів андрогенів.

Після перорального застосування флутамід добре адсорбується зі шлунково-кишкового тракту. Максимальна концентрація у плазмі крові досягається протягом 2 годин. Досліди з використанням міченого тритієм флутаміду свідчать про його швидкий метаболізм до біологічно активної форми – 2-гідроксифлутаміду та до інших метаболітів. Період напіврозпаду препарату становить 5–6 годин. Існує приблизно 10 метаболітів флутаміду. Більш ніж 90 % флутаміду та 2-гідроксифлутаміду зв’язується з білками плазми крові. Елімінується переважно нирками. Приблизно 4 % прийнятої дози екскретується з калом.

Антиандрогенні засоби. Код АТХ L02B B01.

Взаємодії флутаміду з леупролідом не спостерігалося. Якщо флутамід та агоністи ЛГРГ застосовувати одночасно, потенціальний шкідливий ефект обох препаратів має бути розглянутий.

У пацієнтів, які одержують тривалу терапію варфарином, було відзначено збільшення протромбінового часу після застосування флутаміду. Рекомендований ретельний контроль протромбінового часу, оскільки може виникнути потреба у коригуванні дози антикоагулянту.

При сумісному застосуванні флутаміду та теофіліну можливе збільшення концентрацій теофіліну у плазмі крові. Теофілін метаболізується, в основному, системою цитохрому CYP1А2 – провідним ферментом біотрансформації флутаміду в його активний метаболіт 2-гідроксифлутамід.

Необхідно уникати одночасного застосування флутаміду та потенційно гепатотоксичних препаратів. 

При одночасному застосуванні існує можливість взаємодії з парацетамолом та опіоїдними аналгетиками.

Флутамід може уповільнювати метаболізм кортикостероїдів.

Під час лікування не слід вживати алкоголь.

Оскільки лікування андрогенної депривації може подовжувати інтервал QT, потрібно ретельно оцінити доцільність одночасного застосування флутаміду з лікарськими засобами, що подовжують інтервал QT, або лікарськими засобами, що здатні викликати тріпотіння/мерехтіння, такі як антиаритмічні лікарські засоби класу IA (наприклад, хінідин, дизопірамід) або класу III (наприклад, аміодарон, соталол, дофетилід, ібутилід), метадон, моксифлоксацин, нейролептики і т. д.

діюча речовина: flutamide;

1 таблетка містить флутаміду 250 мг; 

допоміжні речовини: натрію кроскармелоза, повідон, лактози моногідрат, целюлоза мікрокристалічна, натрію лаурилсульфат, магнію стеарат, кремнію діоксид колоїдний безводний.

Дослідження впливу лікарського засобу на здатність керувати автотранспортом або іншими механізмами не проводилися. Зазвичай препарат не впливає на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами, але в поодиноких випадках можливі підвищена втомлюваність, запаморочення, часткове порушення свідомості. У таких випадках необхідно утримуватись від керування автотранспортом або іншими механізмами.

Препарат застосовувати тільки чоловікам. У дослідженнях на тваринах репродуктивна токсичність була пов'язана з антиандрогенною активністю діючої речовини. Під час терапії необхідно застосовувати належні методи контрацепції.

Інформація щодо застосування флутаміду дітям відсутня, тому застосування препарату цій категорії пацієнтів не показане.

Лікування місцевопоширеного або метастазуючого раку простати як засіб монотерапії (з або без орхіектомії) або в комбінації з агоністами лютеїнізуючого гормону рилізинг-гормону (ЛГРГ) у хворих, яким раніше не призначали ніякого лікування, або лікування хворих, які не реагують чи у яких розвинулася резистентність до гормональної терапії або її непереносимість з метою досягнення максимальної андрогенної блокади.

У комбінованій терапії – як один із засобів для лікування локально обмеженого раку простати В2 – С2 (Т2b – Т4), для зменшення об’єму пухлини, посилення контролю над пухлиною та збільшення періоду між загостреннями хвороби.

Гіперчутливість до флутаміду або до допоміжних речовин, що входять до складу лікарського засобу.

Тяжка печінкова недостатність (базовий рівень печінкових ферментів слід оцінити до початку лікування).

Лікарський засіб приймати перорально, по 1 таблетці (250 мг) 3 рази на добу після їди кожні 8 годин. Добова доза становить 750 мг.

У складі комбінованої терапії з агоністами ЛГРГ прийом препарату можна розпочинати одночасно або за 3 доби до початку терапії агоністами ЛГРГ. 

При застосуванні променевої терапії флутамід призначати за 8 тижнів до її початку та продовжувати протягом усього курсу променевої терапії або за 12 тижнів перед простатектомією.

Печінкова недостатність. Для пацієнтів із печінковою недостатністю довготривале застосування Флутану можливе, коли очікувана користь перевищує можливий ризик.

Пацієнти літнього віку. Немає спеціальних рекомендацій щодо застосування Флутану.

Ниркова недостатність. Флутамід має високу здатність до зв’язування з білками та не виводиться за допомогою діалізу.

Особливості застосування

У складі комбінованої терапії з агоністами ЛГРГ терапію флутамідом слід розпочинати як мінімум за 3 дні до призначення агоністів ЛГРГ, що сприяє менш вираженій запальній гіперемії, ніж у разі паралельного початку терапії. 

За пацієнтами потрібно уважно спостерігати, насамперед проводити перевірку функції печінки та сперматогенезу у пацієнтів, яким не проводили орхіектомію.

При розладах функцій печінки застосування флутаміду як тривалої терапії можливе тільки після ретельної оцінки імовірної користі та ризиків.

Перевірку функції печінки слід проводити до початку лікування. Лікування препаратом не слід розпочинати хворим з рівнями трансамінази у сироватці крові, що в 2–3 рази перевищують верхню межу норми. 

Перевірку функції печінки слід проводити протягом усього періоду лікування препаратом, особливо пацієнтам, яким не проводили орхіектомію, оскільки були відзначені такі побічні реакції як холестатична жовтяниця, некроз печінки, зміна рівня трансамінази та печінкова енцефалопатія. Відповідне лабораторне тестування слід проводити щомісяця протягом перших 4 місяців лікування і далі періодично, а також при перших симптомах/ознаках дисфункції печінки (свербіж, темний колір сечі, стійка відсутність апетиту, жовтяниця, помірна болючість у правому верхньому квадранті живота або загальна слабкість).

При застосуванні флутаміду була відзначена зміна рівня трансаміназ, холестатична жовтяниця, некроз печінки та печінкова енцефалопатія. При лабораторному підтвердженні порушення функції печінки або жовтяниці у разі відсутності підтверджених біопсією метастазів у печінці лікування препаратом слід припинити, якщо у хворого продовжує розвиватися жовтяниця або якщо рівні трансамінази у сироватці крові перевищили у 2–3 рази верхню межу норми, навіть при відсутності клінічних симптомів. Порушення функцій печінки зазвичай буває оборотним після припинення лікування флутамідом. Однак існують свідчення про летальні випадки внаслідок тяжкого ураження печінки, спричиненого застосуванням флутаміду. 

Препарат застосовувати тільки чоловікам. Під час терапії необхідно застосовувати належні методи контрацепції.

Пацієнти з розладами функції нирок мають перебувати під ретельним наглядом під час терапії флутамідом. Пацієнтів слід проінформувати про те, що флутамід і лікарські засоби, призначені для медичної кастрації, необхідно застосовувати у поєднанні і не можна припиняти їхній прийом або змінювати дози без попередньої консультації з лікарем. Флутамід виводиться переважно нирками. Дозування може потребувати коригування для пацієнтів з нирковою недостатністю. Повідомлялося про підвищений рівень креатиніну в сироватці крові.

У випадку ціанозу необхідно перевірити хворого на наявність метгемоглобінемії, яка може розвинутись при передозуванні. У пацієнтів із прихованим або фактичним дефіцитом G-6-P може розвинутися метгемоглобінемія.

У пацієнтів, які не пройшли процедуру орхіектомії, при тривалому лікуванні препаратом необхідно періодично визначати кількість сперматозоїдів. Оскільки при лікуванні флутамідом підвищуються рівні тестостерону та естрадіолу у плазмі крові, можлива затримка рідини у тканинах організму, тому препарат необхідно з обережністю призначати пацієнтам з хворобами серця. Крім того, зростання рівня естрадіолу може підвищити ризик розвитку тромбоемболії.

При тривалому прийомі флутаміду може спостерігатися олігоспермія. У цьому разі доцільним є проведення кількісного аналізу сперми.

При застосуванні флутаміду може подовжуватися інтервал QT.

Лікар повинен оцінити співвідношення «ризик — користь», в тому числі потенціал для розвитку аритмії типу «пірует» (torsades de pointes), перед початком лікування флутамідом у хворих з подовженням QT в анамнезі або факторами ризику подовження QT та у хворих, які отримують супутні лікарські засоби, які можуть подовжувати інтервал QT.

Зростання рівня естрадіолу підвищує ризик розвитку тромбоемболії. 

Оскільки препарат містить лактозу, його не слід застосовувати пацієнтам із рідкісними спадковими формами непереносимості галактози, недостатністю лактази або синдромом глюкозо-галактозної мальабсорбції.

При монотерапии наиболее частыми побочными реакциями при лечении флутамидом является гинекомастия и/или болезненность в молочных железах, иногда сопровождающаяся галактореей. Указанные реакции исчезают после прекращения лечения или уменьшения дозы.

Со стороны сердечно-сосудистой системы возникают значительно реже по сравнению с таковыми при применении диэтилстилбестрола.

При комбинированной терапии с применением флутамида и ЛГРГ-агониста наиболее частыми побочными эффектами были ощущение жара, снижение либидо, импотенция, диарея, тошнота и рвота. Указанные побочные эффекты, за исключением диареи, наблюдаются при монотерапии ЛГРГ-агонистами с такой же частотой.

Частота проявлений гинекомастии при комбинированной терапии флутамидом и ЛГРГ-агонистом значительно ниже по сравнению с таковой при монотерапии флутамидом и существенно не отличается от частоты при приеме плацебо.

Флутамид приводит к временному повышению уровня печеночных трансаминаз вследствие гепатита.

В некоторых случаях поражение печени было смертельным.

Побочные эффекты, приведенные ниже, классифицированы по органам и системам и частоте возникновения. Критерии оценки частоты развития побочной реакции лекарственного средства: очень часто (≥ 1/10), часто (≥ 1/100, < 1/10), редко (≥ 1/1000, < 1/100), редко (≥ 1/10000) , < 1/1000), очень редко (< 1/10000), частота неизвестна (не может быть рассчитана по имеющимся данным). Курсивом выделены побочные реакции по постмаркетинговому опыту.

При монотерапии.

Инфекции и инвазии: редко – опоясывающий герпес.

Новообразования доброкачественные и злокачественные (в том числе кисты и полипы): очень редко – новообразования в грудной железе у мужчин*. Было зарегистрировано несколько случаев злокачественных новообразований грудной железы у мужчин, получавших флутамид.

Кровь и лимфатическая система: редко – отек, экхимоз, лимфоэдема, тромбоцитопения, анемия, лейкопения, метгемоглобинемия.

Иммунная система: редко – волчовидный синдром.

Метаболизм и нарушения пищеварения: часто – повышенный аппетит; редко – анорексия.

Психиатрические расстройства: часто – бессонница, редко – беспокойство, депрессия.

Нервная система: редко – головокружение, головные боли, сонливость.

Орган зрения: редко – нечеткость зрения.

Сердечно-сосудистая система: редко – приливы, гипертензия, сердечно-сосудистые расстройства; частота неизвестна – удлинение QT.

Дыхательная система: редко – диспноэ, пневмония; очень редко – кашель.

Желудочно-кишечный тракт: часто – диарея, тошнота, рвота, повышение аппетита; редко – неспецифические жалобы на функционирование желудочно-кишечного тракта, диспепсические расстройства, язвенная боль, изжога, запоры, нарушения функции желудочно-кишечного тракта, боль в области желудка, расстройства желудка, стоматит, колит.

Гепатобилиарная система: часто – гепатиты, желтуха, увеличение показателей печеночных проб.

Обычно печеночные расстройства исчезают после отмены флутамида; тяжелый токсический гепатит, некроз печени и печеночная энцефалопатия (эти побочные реакции обычно обратимы и исчезают после отмены терапии). Отмечены единичные летальные случаи, связанные с поражением печени вследствие применения препарата.

Почки и мочевыводящие пути.

Увеличение уровня мочевины и креатинина в крови (степень тяжести этого побочного эффекта обычно не требует снижения дозы или прекращения приема препарата), изменение цвета мочи на зеленый.

Кожа и подкожные ткани: редко – зуд, подкожные кровоизлияния, крапивница, экхимоз, сыпь, алопеция, в начале терапии флутамидом возможно развитие оборотных изменений структуры волос, изменение структуры роста волос, потеря волос; очень редко – реакции фоточувствительности.

Опорно-двигательная система: редко – мышечные спазмы.

Репродуктивная система и молочные железы: Со стороны репродуктивной системы и молочных желез: гинекомастия и/или боли в области грудных желез, галакторея, снижение либидо, уменьшение спермообразования, изменения молочных желез, в начале монотерапии флутамидом возможно увеличение уровня тестостерона в плазме крови обратимый характер, боль в груди.

Изменения молочных желез, в начале монотерапии флутамидом возможно увеличение уровня тестостерона в плазме крови, что имеет обратимый характер, боль в груди.

Общие нарушения: часто – повышенная утомляемость; редко – слабость, жажда, боль в груди, отеки, тревожность, лихорадка.

Изменения лабораторных показателей: часто преходящие нарушения функции печени.

При комбинированной терапии.

Кровь и лимфатическая система: редко – анемия, лейкопения, отек, тромбоцитопения; очень редко – гемолитическая анемия, макроцитарная анемия, метгемоглобинемия, сульфгемоглобинемия, мегалоцитарная анемия.

Метаболизм и расстройства пищеварения: редко – анорексия; чрезвычайно редко – гипергликемия, обострение течения сахарного диабета.

Психиатрические расстройства: редко – беспокойство, депрессия, тревожность, невроз, сонливость, бессонница, раздражительность.

Нервная система: редко онемение, сонливость, спутанность сознания, нервозность, вялость. Признаки нервно-мышечных болезней.

Сердечно-сосудистая система: очень часто – приливы; редко – артериальная гипертензия; частота неизвестна – тромбоэмболия, удлинение интервала QT. Отмечались случаи тромбофлебита, легочной эмболии, инфаркта миокарда.

Дыхательная система: очень редко – легочные симптомы (например диспноэ), одышка, интерстициальные заболевания легких.

Желудочно-кишечный тракт: очень часто – диарея, тошнота, рвота; редко – абдоминальная боль, неспецифические жалобы на функционирование желудочно-кишечного тракта.

В експериментах на тваринах флутамід спричиняв гіпоактивність, пілоерекцію, уповільнював частоту дихання, зумовлював атаксію та/або сльозотечу, анорексію, седацію, блювання і метгемоглобінемію.

Прийом флутаміду в добовій дозі до 1500 мг протягом 36 тижнів не спричиняє серйозних побічних ефектів. Іноді виникають гінекомастія, нагрубання молочних залоз і скороминущі зміни рівнів печінкових трансаміназ. Одноразова доза флутаміду (до 5 г) не спричиняє симптомів передозування та не становить загрозу для життя. 

Симптоми передозування, які б загрожували життю людини, невідомі.

Враховуючи високий ступінь зв’язування флутаміду з білками плазми крові, він не може бути виведений за допомогою діалізу. Як і при лікуванні передозування будь-якого лікарського засобу, слід враховувати можливість одночасного прийому кількох препаратів пацієнтом. Показано проведення загальних заходів щодо контролю і підтримки життєвих параметрів організму. Може знадобитися промивання шлунка.

Зберігати при температурі не вище 25 °С в оригінальній упаковці в недоступному для дітей місці.

Флутан - антиандрогенний препарат нестероїдної структури, який не має власної андрогенної активності. Флутан і його метаболіту також не мають агоністичних або антагоністичних властивостей щодо рецепторів глюкокортикостероїдів (ГКС), мінералокортикоїдів та екстрогенів.