Головна
Каталог ліків
Медикаменти
Препарати для обміну речовин
Травлення та метаболізм
ЕСОЗОЛ
Есозол порошок д/ін. 40 мг фл.
Дата оновлення препарату: 13.11.2024
Немає в наявності
Характеристики
Категорія
Дозування
40 мг
Виробник
СТЕРИЛ-ДЖЕН ЛАЙФ САЙЄНСИЗ (П) ЛТД / Steril-Gene Life Sciences (P) Ltd.
Країна-виробник
Індія
Торгова назва
Форма випуску
Ліофілізат для приготування розчину для ін'єкцій
Термін придатності
18 місяців
Активні речовини
Езомепразол
Кількість в упаковці
1
Спосіб введення
перорально
Код Моріон
434796
Код АТС/ATX
A02B C05
Кому можна
ДІТЯМ
з 1 года
Особливості
РЕЦЕПТУРНИЙ ВІДПУСК
без рецепту
ТЕМПЕРАТУРА ЗБЕРІГАННЯ
от 5°C до 30°C
Зверніть увагу!
Інструкція, розміщена на цій сторінці, має інформаційний характер та призначена виключно для ознайомлення. Не використовуйте цю інструкцію в якості медичних рекомендацій. Постановлення діагнозу та вибору методики лікування здійснюються тільки вашим сімейним лікарем. Медмаркет LikiE не несе відповідальності за можливі негативні наслідки, виникщі в результати використання інформації, розміщеної на сайті likie.ua.
Детальіше про Відмова від відповідальності.
Важливо! Ця інструкція із застосування є офіційною інструкцією виробника, затвердженою та наданою Державним реєстром лікарських засобів України. Ця інструкція представлена винятково з метою ознайомлення і не є підставою для самолікування.
Упаковка №1. Ліофілізат для розчину для ін'єкцій та інфузій у прозорому скляному флаконі, закупореному пляшковою гумовою пробкою та алюмінієвою кришкою з накладкою фліп-офф. 1 такий флакон у картонній упаковці.
Упаковка №10. Ліофілізат для розчину для ін'єкцій та інфузій у прозорому скляному флаконі, закупореному пляшковою гумовою пробкою та алюмінієвою кришкою з накладкою фліп-офф. 10 флаконів у картонній упаковці.
Ліофілізат для розчину для ін'єкцій та інфузій.
Езомепразол є S-ізомером омепразолу; він знижує секрецію шлункової кислоти шляхом специфічного цільового механізму дії. Езомепразол є специфічним інгібітором кислотної помпи у парієтальній клітині. R- та S-ізомери омепразолу мають однакову фармакодинамічну активність.
Механізм дії
Езомепразол є слабкою основою; він концентрується і трансформується в активну форму у висококислотному середовищі секреторних канальців парієтальної клітини, де він інгібує фермент Н+К+-АТФазу кислотної помпи та інгібує як базальну, так і стимульовану секрецію кислоти.
Вплив на секрецію шлункової кислоти
Через п'ять днів перорального застосування езомепразолу по 20 мг та 40 мг у пацієнтів із симптомами гастроезофагеальної рефлюксної хвороби (ГЕРХ) рівень внутрішньошлункового рН вище 4 протягом доби зберігався в середньому протягом 13 годин та 17 годин відповідно. Цей ефект однаковий незалежно від шляху введення езомепразолу – перорального або внутрішньовенного.За допомогою AUC як сурогатного параметра плазмової концентрації був показаний зв'язок між пригніченням кислотної секреції та експозицією після перорального застосування езомепразолу.
Протягом доби при внутрішньовенному застосуванні інфузії 80 мг езомепразолу протягом 30 хвилин з подальшим проведенням тривалої внутрішньовенної інфузії у дозі 8 мг/год у здорових добровольців значення внутрішньошлункового рН вище 4 та вище 6 зберігалося в середньому протягом 21 години та 11- 13 годин відповідно.
Терапевтичні ефекти пригнічення секреції кислоти
Лікування рефлюкс-езофагіту езомепразолом у дозі 40 мг демонструє ефективність у 78% пацієнтів через 4 тижні та у 93% пацієнтів через 8 тижнів перорального прийому препарату.
Інші ефекти, пов'язані з пригніченням секреції кислоти
Під час лікування антисекреторними препаратами рівень гастрину в сироватці крові збільшується у відповідь на зниження секреції кислоти.
У деяких пацієнтів під час тривалого лікування пероральним езомепразолом спостерігається збільшення кількості ентерохромафіноподібних клітин (ECL), що можливо пов'язано з підвищеними сироватковими рівнями гастрину.
Повідомлялося про підвищену частоту виникнення кіст шлункових залоз при тривалому лікуванні пероральними антисекреторними препаратами. Ці зміни є фізіологічним наслідком інгібування секреції кислоти. Вони доброякісні і, ймовірно, оборотні.
Зниження секреції шлункового соку внаслідок застосування будь-якого інгібітору протонної помпи збільшує у шлунку кількість бактерій, які в нормі присутні у гастроінтестинальному тракті. Лікування інгібіторами протонної помпи може призводити до підвищення ризику гастроінтестинальної інфекції, спричиненої, наприклад, Salmonella або Campilobacter і, можливо, Clostridium difficile у госпітальних хворих.
Розподіл
Виражений обсяг розподілу при рівноважній концентрації у здорових добровольців становить близько 0,22 л/кг маси тіла. Езомепразол зв'язується з білками плазми на 97%.
Метаболізм та виведення
Езомепразол повністю метаболізується за допомогою системи цитохрому Р450 (CYP). Основна частина метаболізму езомепразолу залежить від поліморфного ізоферменту CYP2C19, відповідального за утворення гідрокси- та дезметилметаболітів езомепразолу. Інша частина залежить від іншого специфічного ізоферменту, CYP3А4, який відповідає за утворення езомепразолу сильфону головного метаболіту в плазмі.
Наведені нижче параметри відображають головним чином фармакокінетику у осіб з функціональним ферментом CYP2C19 (екстенсивних метаболізаторів).
Загальний кліренс у плазмі становить приблизно 17 л/год після застосування разової дози та приблизно 9 л/год після повторної. Період напіввиведення з плазми становить близько 1,3 години після повторного прийому добової дози. Загальна експозиція (AUС) збільшується при повторному застосуванні езомепразолу. Це збільшення є дозозалежним і призводить до нелінійної залежності доза AUC після повторного прийому. Ця залежність від часу та дози обумовлена зниженням метаболізму першого проходження та системного кліренсу, що, ймовірно, спричинене придушенням ферменту CYP2C19 езомепразолом та/або його сульфоновим метаболітом.
Езомепразол повністю виводиться з плазми між прийомами дози і не має тенденції до кумуляції при застосуванні препарату один раз на добу.
Після повторного застосування внутрішньовенних ін'єкцій у дозі 40 мг середня пікова концентрація у плазмі становить близько 13,6 мкмоль/л. Після введення порівняно з пероральним застосуванням може спостерігатися менше збільшення (приблизно на 30%) загальної експозиції.
Основні метаболіти езомепразолу не впливають на шлункову секрецію кислоти.
Особливі категорії пацієнтів
Приблизно 2,9 ± 1,5 % населення не вистачає функціонального ферменту CYP2C19 (їх називають слабкими метаболізаторами). За ідеєю, у цих осіб метаболізм езомепразолу головним чином здійснюється за допомогою CYP3A4. Після повторного перорального прийому 40 мг езомепразолу 1 раз на добу середня загальна експозиція була приблизно на 100% більша у слабких метаболізаторів, ніж у осіб із гарним функціонуванням ферменту CYP2C19 (екстенсивних метаболізаторів). Середні пікові концентрації в плазмі збільшувалися приблизно на 60%. Подібна різниця спостерігалася при внутрішньовенному застосуванні езомепразолу. Втім, ці дані не впливають на дозування езомепразолу.
Метаболізм езомепразолу не зазнає істотних змін у пацієнтів похилого віку (від 71 до 80 років).
Після одноразового перорального прийому 40 мг езомепразолу середня загальна експозиція приблизно на 30% більше у жінок, ніж у чоловіків. Жодної різниці, пов'язаної зі статтю, не спостерігалося при повторному прийомі препарату 1 раз на добу. Подібна гендерна різниця відзначалася при внутрішньовенному застосуванні езомепразолу. На дозування езомепразолу ці результати не впливають.
Метаболізм езомепразолу у пацієнтів із слабкою або помірною дисфункцією печінки може бути порушений. Швидкість метаболізму знижується у пацієнтів із тяжким порушенням функції печінки, що призводить до збільшення загальної експозиції езомепразолу у 2 рази. Таким чином, пацієнтам з ГЕРХ та тяжкою печінковою недостатністю не слід перевищувати максимальну дозу 20 мг. Пацієнтам із кровоточивими виразками та тяжкою печінковою недостатністю після початкової інфузії Есозолу у дозі 80 мг проведення тривалої внутрішньовенної інфузії у дозі 4 мг/год протягом 71,5 год може бути достатнім. Езомепразол або його основні метаболіти не мають тенденції до кумуляції при застосуванні препарату раз на день.
Дослідження щодо застосування за участю пацієнтів зі зниженою нирковою функцією не проводилися. Оскільки нирки відповідають за екскрецію метаболітів езомепразолу, але не за вихід вихідної сполуки, малоймовірно, щоб метаболізм езомепразолу змінювався у пацієнтів з порушенням функції нирок.
Засоби лікування пептичної виразки. Інгібітори протонного насосу. Код ATX A02B C05.
Дані медикаментозними взаємодіями базуються на дослідженнях, проведених за участю тільки дорослих пацієнтів.
Вплив езомепразолу на фармакокінетику інших лікарських засобів
Лікарські засоби, абсорбція яких залежить від рН
Знижена кислотність шлункового соку при лікуванні езомепразолом може збільшити або зменшити абсорбцію лікарських засобів, якщо на механізм їхньої абсорбції впливає кислотність шлунка.
Як і у разі застосування інших препаратів, що зменшують внутрішньошлункову кислотність, абсорбція таких препаратів, як кетоконазол, ітраконазол, а також ерлотиніб може знижуватися, тоді як всмоктування таких препаратів, як дигоксин, може підвищуватись при лікуванні езомепразолом та ацетилсаліцилової кислотою. Одночасне застосування омепразолу (20 мг на день) та дигоксину у здорових добровольців підвищувало біодоступність дигоксину на 10% (у двох із десяти осіб – на 30%).
Як і при застосуванні інших інгібіторів протонної помпи або антацидів, при лікуванні езомепразол може знизитися абсорбція кетоконазолу або ітраконазолу.
Одночасне застосування омепразолу (40 мг один раз на добу) з атазанавіром 300 мг/ритонавіром 100 мг у здорових добровольців призводило до істотного зниження експозиції атазанавіру (приблизно 75% зниження AUC, C max , sub>min ). Підвищення дози атазанавіру до 400 мг не компенсувало вплив омепразолу на експозицію атазанавіру.
Інгібітори протонного насоса, включаючи езомепразол, не призначають одночасно з атазанавіром та нелфінавіром.
Метаболізовані лікарські засоби CYP2С19
Езомепразол інгібує CYP2С19 – основний фермент, що метаболізує езомепразол. Таким чином, при одночасному застосуванні езомепразолу з препаратами, що метаболізуються ферментом CYP2С19, такими як діазепам, циталопрам, іміпрамін, кломіпрамін, фенітоїн тощо, концентрації цих лікарських засобів у плазмі можуть зрости, тому потрібне зниження їх дози. Одночасне пероральне застосування 30 мг езомепразолу призводило до зниження кліренсу CYP2С19 субстрату діазепаму на 45%. Одночасне застосування 40 мг езомепразолу та фенітоїну призводило до підвищення рівнів фенітоїну в плазмі крові на 13% у хворих на епілепсію. Рекомендується контролювати концентрацію фенітоїну в плазмі крові на початку або при відміні лікування езомепразолом. Омепразол (40 мг один раз на добу) підвищував Cmaxі AUCτ вориконазолу (субстрату CYP2C19) на 15% та 41% відповідно.
Езомепразол, як і омепразол, є інгібітором CYP 2C19. Застосування омепразолу в дозі 40 мг здоровими добровольцями призводило до збільшення ¦Cmax і площі під кривою залежності концентрації від часу (AUC) для цилостазолу на 18% і 26% відповідно і для одного з його активних метаболітів на 29% 69% відповідно.
Супутнє застосування 40 мг езомепразолу пацієнтами, які приймали варфарин, показало, що час коагуляції залишався у допустимих межах. Однак постмаркетинговий досвід перорального застосування езомепразолу свідчить про декілька поодиноких випадків клінічно значущого підвищення міжнародного нормалізованого відношення (INR) при одночасному застосуванні езомепразолу та варфарину. Отже, на початку та після закінчення одночасного лікування езомепразолом та варфарином або іншими похідними кумарину рекомендується проводити моніторинг INR.
У здорових добровольців одночасне пероральне застосування 40 мг езомепразолу та цизаприду призводило до збільшення площі під кривою залежності концентрації від часу (AUC) на 32% та збільшення часу напіввиведення (t½) на 31%, але суттєвого збільшення пікових рівнів цизаприду у плазмі крові. не спостерігалося. При окремому застосуванні цизаприду спостерігалося незначне подовження інтервалу QTc, яке не збільшувалося далі при призначенні цизаприду у комбінації з езомепразолом.
При одночасному застосуванні езомепразолу повідомлялося про підвищення сироваткового рівня такролімусу.
Повідомлялося про підвищення рівня метотрексату у крові деяких пацієнтів при одночасному прийомі з інгібіторами протонного насоса. При необхідності вводити метотрексат у високих дозах слід розглянути питання про тимчасове скасування езомепразолу.
Зазначали, що омепразол взаємодіє з деякими антиретровірусними засобами. Клінічна значимість та механізм такої взаємодії не завжди відомі. Підвищення шлункового рН під час застосування омепразолу може змінювати всмоктування антиретровірусних препаратів. Інші механізми взаємодії, можливо, пов'язані із ферментом CYP 2C19. При застосуванні деяких антиретровірусних засобів, таких як атазанавір та нелфінавір, відзначали знижені рівні останніх у сироватці крові при одночасному застосуванні з омепразолом. Тому супутнє застосування омепразолу та таких препаратів, як атазанавір та нелфінавір, не рекомендується. Повідомлялося про підвищення рівнів у сироватці інших антиретровірусних засобів, таких як саквінавір. Існують також інші антиретровірусні препарати, рівні яких у сироватці крові залишаються незмінними при одночасному застосуванні з омепразолом. Через подібні фармакодинамічні ефекти та фармакокінетичні властивості омепразолу та езомепразолу одночасне застосування езомепразолу та антиретровірусних препаратів, таких як атазанавір та нелфінавір, не рекомендується.
Езомепразол не впливає на клінічно суттєвий вплив на фармакокінетику амоксициліну або хінідину.
Вплив інших лікарських засобів на фармакокінетику езомепразолу
Езомепразол метаболізується ферментами CYP2C19 та CYP3A4. Супутнє пероральне застосування езомепразолу та інгібітору CYP3A4 кларитроміцину (500 мг двічі на добу) призводило до подвоєння експозиції (AUC) езомепразолу. Одночасне призначення езомепразолу та комбінованого інгібітору CYP2C19 та CYP3A4 може призвести до підвищення більш ніж удвічі експозиції езомепразолу. Інгібітор CYP2C19 та CYP3A4 – вориконазол – підвищував AUCτ езомепразолу на 280%. У таких випадках не завжди потрібне коригування дози езомепразолу. Однак слід розглядати необхідність коригування дози для пацієнтів з тяжкою печінковою недостатністю та у разі потреби тривалого лікування.
У пацієнтів дитячого віку дози езомепразолу 0,5 мг/кг та 1,0 мг/кг відповідно у грудних дітей < 1 місяць та 1 – 11 місяців знижують середній відсоток часу з внутрішньостравохідним рН < 4. Профіль безпеки застосування препарату подібний до , що спостерігається у дорослих.
Внаслідок фармакокінетичної/фармакодинамічної взаємодії між клопідогрелом (навантажувальна доза -300 мг/добова підтримуюча доза - 75 мг) та езомепразолом (40 мг на добу перорально) експозиція активного метаболіту клопідогрелу зменшується в середньому на 40 %, 14%. Втім, вказівок на підвищення ризику патологічних серцево-судинних випадків на тлі одночасного застосування клопідогрелу та ІПП, у тому числі езомепразолу, відсутні.
Препарати, що індукують CYP2C19, CYP3A4 або обидва ферменти (такі як рифампіцин або трава звіробою), можуть призводити до зниження рівнів езомепразолу в сироватці шляхом прискорення його метаболізму.
Діюча речовина: езомепразол;
1 флакон містить езомепразол натрію 42,55 мг еквівалентно езомепразолу 40 мг;
інші складові: динатрію едетат, натрію гідроксид.
Малоймовірно, що Есозол впливав на здатність керувати автомобілем та працювати з іншими механізмами. Однак, слід враховувати, що при лікуванні препаратом можуть спостерігатися побічні реакції з боку нервової системи або органів зору.
Дані щодо застосування Есозолу під час вагітності обмежені. Дослідження езомепразолу на тваринах не вказують на прямий чи непрямий шкідливий вплив речовини на розвиток ембріона/плода. Дослідження на тваринах із застосуванням рацемічної суміші не вказують на прямий чи непрямий шкідливий вплив на вагітність, пологи чи постнатальний розвиток. Однак призначати Есозол вагітним жінкам слід особливо обережно.
Невідомо, чи виділяється езомепразол у грудне молоко жінок. Дослідження за участю жінок, які годують грудьми, не проводилися. Тому Есозол не слід застосовувати під час годування груддю.
Антисекреторна терапія у разі, коли неможливо використовувати пероральний шлях введення, наприклад, гастроезофагеальна рефлюксна хвороба (ГЕРХ) у пацієнтів з ерозивним рефлюксним езофагітом та/або тяжкими симптомами рефлюксу.
Дорослі
Антисекреторна терапія, якщо неможливо використовувати пероральний шлях введення, наприклад:
гастроезофагеальна рефлюксна хвороба у пацієнтів з езофагітом та/або тяжкими симптомами рефлюксу;
лікування виразок шлунка, пов'язаних з терапією нестероїдними протизапальними засобами (НПЗЗ);
Запобігання виразкам шлунка та дванадцятипалої кишки, пов'язаним з терапією НПЗЗ, у пацієнтів, які входять до групи ризику.
Короткострокова підтримка гемостазу та профілактика повторної кровотечі у пацієнтів після ендоскопічного лікування гострої кровотечі виразки шлунка або дванадцятипалої кишки.
Діти віком від 1 до 18 років
Антисекреторна терапія у разі, коли неможливо використовувати пероральний шлях введення, наприклад, гастроезофагеальна рефлюксна хвороба (ГЕРХ) у пацієнтів з ерозивним рефлюксним езофагітом та/або важкими симптомами рефлюксу.
Підвищена чутливість до езомепразолу або інших компонентів препарату, до заміщених бензімідазолів.
Есозол, як і інші інгібітори протонного насоса, не слід застосовувати разом з атазанавіром, нелфінавіром.
Дозування
Дорослі
Антисекреторна терапія, якщо неможливо використовувати пероральний шлях введення
Пацієнтам, які не можуть застосовувати перорально, призначають парентеральне введення езомепразолу в дозі 20-40 мг один раз на добу. Пацієнтам з рефлюкс-езофагітом слід призначати дозу 40 мг один раз на добу. Пацієнтам із гастроезофагеальною рефлюксною хворобою, які отримують симптоматичне лікування, слід призначати дозу 20 мг один раз на добу.
Для лікування виразок шлунка та дванадцятипалої кишки, пов'язаних з терапією НПЗЗ, звичайна доза становить 20 мг один раз на добу. Для профілактики виразок шлунка та дванадцятипалої кишки, пов'язаних з терапією НПЗЗ, пацієнтам, які входять до групи ризику, слід призначати дозу 20 мг один раз на добу.
Зазвичай курс внутрішньовенного лікування є короткочасним, після чого пацієнта якомога швидше переводять на пероральний прийом.
Підтримка гемостазу та попередження повторної кровотечі виразок шлунка та дванадцятипалої кишки
Після ендоскопічного лікування гострої кровотечі виразки шлунка або дванадцятипалої кишки слід застосовувати дозу 80 мг, яку вводять як інфузію протягом 30 хвилин, після чого застосовують тривалу внутрішньовенну інфузію у дозі 8 мг/год протягом 3 днів (72 години). /p>
Після парентеральної терапії слід застосувати пероральну терапію, спрямовану на пригнічення секреції кислоти протягом 4 тижнів.
Спосіб застосування
Ін'єкції
У формі ін'єкції Есозол 40 мг вводиться протягом 3 хвилин. Розчин для ін'єкції готується шляхом додавання 5 мл 0,9% розчину натрію хлориду у флакон з езомепразолом. Для введення дози 20 мг використовується половина розчину. Невикористаний залишок розчину слід знищити.
Інфузії
У формі внутрішньовенної інфузії Есозол вводять 40 мг протягом 10-30 хвилин. Розчин для інфузії готують шляхом розчинення вмісту одного флакона з 40 мг езомепразолу в 100 мл 0,9% натрію хлориду для внутрішньовенного застосування. Для введення дози 20 мг використовується половина розчину. Невикористаний залишок розчину слід знищити.
Відтворюваний розчин для інфузій та ін'єкцій є прозорим розчином від безбарвного до жовтуватого кольору.
Інфузія 80 мг
Розчин для інфузії 80 мг готують шляхом розчинення вмісту двох флаконів по 40 мг езомепразолу в обсязі до 100 мл 0,9% хлориду натрію для внутрішньовенного застосування.
Приготовлений розчин слід вводити як тривалу інфузію протягом 30 хвилин.
Доза 8 мг/рік
Приготовлений розчин слід вводити як тривалу внутрішньовенну інфузію протягом 72 годин (розраховано на швидкість інфузії 8 мг/год).
Недостатність ниркової функції
Пацієнтам із недостатністю ниркової функції від легкого та помірного ступеня коригування дози не потрібно. Через обмежений досвід застосування при тяжкій нирковій недостатності пацієнтів з таким розладом слід лікувати з обережністю.
Недостатність функції печінки
Гастроезофагеальна рефлюксна хвороба: пацієнтам з печінковою недостатністю легкого та помірного ступеня коригування дози не потрібно. Для лікування пацієнтів з тяжкою печінковою недостатністю не слід перевищувати максимальну добову дозу 20 мг езомепразолу.
виразки кровотечі: пацієнтам з печінковою недостатністю легкого та помірного ступеня коригування дози не потрібно. Для лікування пацієнтів з тяжкою печінковою недостатністю після початкового введення дози 80 мг езомепразолу протягом 30 хвилин для проведення тривалої внутрішньовенної інфузії протягом 72 годин може бути достатньо дози 4 мг/год.
Пацієнти похилого віку
Пацієнтам похилого віку не потрібно коригувати дозу.
Діти
Дозування
Антисекреторна терапія, якщо неможливо використовувати пероральний шлях введення
Пацієнтам, які не можуть застосовувати препарат перорально, може бути призначене парентеральне введення препарату один раз на добу як частину курсу лікування гастроезофагеальної рефлюксної хвороби (ГЕРХ) (за дозуванням препарату див. таблицю 1).
Зазвичай курс внутрішньовенного лікування має бути короткочасним, після чого пацієнта слід перевести на пероральне лікування якнайшвидше.
Таблиця 1.
Рекомендовані дози езомепразолу для введення препарату
Вікова група |
Лікування ерозивного рефлюксного езофагіту |
Симптоматичне лікування ГЕРХ |
1 – 11 років |
Маса тіла < 20 кг: 10 мг один раз на добу Маса тіла ≥ 20 кг: 10 мг або 20 мг один раз на добу |
10 мг один раз на добу |
12 – 18 років |
40 мг один раз на добу |
20 мг один раз на добу |
Спосіб застосування
Ін'єкція
Доза 40 мг
5 мл відновленого розчину (8 мг/мл) слід ввести у вигляді внутрішньовенної ін'єкції протягом періоду не менше 3 хвилин.
Доза 20 мг
2,5 мл або половину відновленого розчину (8 мг/мл) слід ввести у вигляді внутрішньовенної ін'єкції протягом періоду не менше 3 хвилин. Невикористаний залишок розчину слід знищити.Доза 10 мг
1,25 мл відновленого розчину (8 мг/мл) слід ввести у вигляді внутрішньовенної ін'єкції протягом періоду не менше 3 хвилин. Невикористаний залишок розчину слід знищити.Інфузія
Доза 40 мг
Відновлений розчин слід ввести у вигляді внутрішньовенної інфузії протягом періоду від 10 до 30 хвилин.
Доза 20 мг
Половину відновленого розчину слід ввести у вигляді внутрішньовенної інфузії протягом періоду від 10 до 30 хвилин. Невикористаний залишок розчину слід знищити.
Доза 10 мг
Чверть відновленого розчину слід ввести у вигляді внутрішньовенної інфузії протягом періоду від 10 до 30 хвилин. Невикористаний залишок розчину слід знищити.Особливості застосування.
При наявності будь-якого тривожного симптому (наприклад, вираженої ненавмисної втрати маси тіла, періодичної нудоти, дисфагії, гематемезису або мелени) та у разі, коли виразка шлунка підозрюється або присутня, необхідно виключити злоякісність, оскільки застосування Есозолу може полегшувати симптоми та відстрочити встановлення правильного діагнозу.
Внаслідок фармакокінетичної/фармакодинамічної взаємодії між клопідогрелом (навантажувальна доза – 300 мг/добова підтримуюча доза – 75 мг) та езомепразолом (40 мг на добу перорально), експозиція активного метаболіту клопідогрелу зменшується в середньому на 40 %, а максимальне пригнічення (АДФ-індукованого) агрегації тромбоцитів – в середньому на 14 %. Відповідно до цього, супутнього застосування езомепразолу та клопідогрелу слід уникати.
Під час клінічних досліджень та після впровадження езомепразолу у широку медичну практику повідомлялося про наведені побічні ефекти. Небажані явища класифікували залежно від частоти виникнення: часто (>1/100, <1/10); нечасто (>1/1000, <1/100); рідко (>1/10000, <1/1000) та дуже рідко (<1/10000).
З боку системи крові та лімфи |
Рідко: лейкопенія, тромбоцитопенія Дуже рідко: агранулоцитоз, панцитопенія |
З боку імунної системи |
Рідко: реакції гіперчутливості, такі як лихоманка, ангіоневротичний набряк та анафілактична реакція/шок |
З боку метаболізму |
Нечасто: периферичні набряки Рідко: гіпонатріємія Дуже рідко: гіпомагніємія; тяжка гіпомагніємія може призвести до гіпокаліємії |
Психічні розлади |
Нечасто: безсоння Рідко: збудження, депресія, сплутаність свідомості Дуже рідко: агресія, галюцинації |
З боку нервової системи |
Часто: головний біль Нечасто: запаморочення, парестезія, сонливість Рідко: порушення смаку |
З боку органів зору |
Рідко: нечіткість зору |
З боку органів слуху |
Нечасто: вестибулярні запаморочення |
З боку дихальної системи |
Рідко: бронхоспазм |
З боку травлення |
Часто: біль у животі, запори, діарея, здуття живота, нудота, блювота Нечасто: сухість у роті Рідко: стоматит, кандидоз травного тракту Дуже рідко: мікроскопічний коліт |
З боку гепатобіліарної системи |
Нечасто: підвищення рівнів печінкових ферментів Рідко: гепатит з або без жовтяниці Дуже рідко: печінкова недостатність, енцефалопатія у пацієнтів із захворюваннями печінки. |
З боку шкіри та м'яких тканин |
Часто: реакції в місці введення* Нечасто: дерматит, свербіж, висипання, кропив'янка Рідко: алопеція, фоточутливість Дуже рідко: мультиформна еритема, синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз |
Скелетно-м'язові порушення |
Рідко: артралгія, міалгія Дуже рідко: м'язова слабкість |
З боку нирок та сечовидільної системи |
Дуже рідко: інтерстиційний нефрит |
З боку репродуктивної системи |
Дуже рідко: гінекомастія |
Загальні порушення |
Рідко: слабкість, посилення потовиділення. |
*Реакції у місці введення переважно спостерігалися у дослідженні із застосуванням високих доз протягом 3 днів (72 години). При внутрішньовенному застосуванні езомепразолу подразнення судин не спостерігалося, однак була помічена незначна реакція запалення тканини в ділянці підшкірної (околовенозної) ін'єкції. Виразність подразнення тканини пов'язана з концентрацією розчину.
Повідомлялося про поодинокі випадки необоротного порушення зору у критично хворих пацієнтів, які отримували внутрішньовенні ін'єкції омепразолу (рацемату), особливо у високих дозах, проте причинно-наслідковий зв'язок не доведений.
Педіатрична популяція
Профіль безпеки застосування препарату дітям відповідає відомому профілю безпеки езомепразолу у дорослих пацієнтів.
Дані передозування обмежені та пов'язані з навмисним передозуванням. При пероральному прийомі езомепразолу в дозі 280 мг було описано симптоми шлунково-кишкових розладів та слабкість. Одноразове застосування езомепразолу в дозі 80 мг перорально та внутрішньовенне застосування дози 308 мг езомепразолу протягом 24 годин симптомів не викликало.
Специфічний антидот невідомий. Езомепразол значною мірою пов'язується з протеїнами плазми та швидко не діалізується. Як і в будь-якому випадку передозування, лікування має бути симптоматичним із застосуванням загальних підтримуючих заходів.
Зберігати в оригінальній упаковці при температурі не вище 30°С у недоступному для дітей місці.
Препарат використовується як антисекреторна терапія, для короткострокової підтримки гемостазу та профілактики повторної кровотечі у пацієнтів після ендоскопічного лікування гострої кровотечі виразки шлунка або дванадцятипалої кишки.
Часті запитання
Відгуки про товар
Ще немає відгуків про товар.Будь першим, хто залишить відгук.