Дозу встановлювати індивідуально, залежно від локалізації та тяжкості перебігу інфекції, чутливості збудника.
Застосовувати внутрішньо за 1-1,5 години до або через 2-3 години після їди.
Дорослим по 200-500 мг 4 рази на добу; найвища разова доза – 500 мг, добова – 2 г.
Дітям від 30 до 50 мг/кг маси тіла на добу, розділених на 4 прийоми через кожні 6 годин;
у віці від 3 до 6 років - 500-700 мг на добу;
у віці від 6 до 8 років - 700 мг на добу; у віці від 8 до 14 років - до 1 г на добу, розподілити добову дозу на 4 прийоми; у віці від 14 років - доза для дорослих.
Пацієнтам похилого віку не потрібна корекція дози; рекомендується спостереження за функцією печінки у зв'язку з можливим її порушенням у цій віковій групі.
Курс лікування – 5-14 днів, після зникнення симптомів захворювання препарат застосовувати ще протягом 2 днів.
Особливості застосування
Перед застосуванням еритроміцину слід зібрати докладний анамнез пацієнта, що стосується реакцій підвищеної чутливості до еритроміцину, інших макролідів або інших алергенів. Повідомлялося про рідкісні серйозні алергічні реакції, включаючи гострий генералізований екзантематозний пустульоз (AGEP). Якщо у зв'язку із застосуванням еритроміцину розвивається реакція гіперчутливості, слід негайно припинити застосування препарату та розпочати симптоматичне лікування. Лікарі повинні враховувати, що рецидив алергічних симптомів може статися у разі припинення симптоматичної терапії.
Перед застосуванням препарату слід визначити збудника захворювання для зменшення ризику розвитку стійких форм бактерій. Але лікування еритроміцином можна розпочинати проведення антибіотикограми, після отримання якої продовжити лікування або провести відповідну заміну препарату.
При застосуванні препаратів еритроміцину повідомлялося про порушення функції печінки, включаючи підвищення рівня «печінкових» ферментів у сироватці крові, гепатоцелюлярний та/або холестатичний гепатит з/без жовтяниці. Еритроміцин виводиться головним чином печінкою, тому слід з обережністю призначати його пацієнтам з порушенням функції печінки, жовтяницею в анамнезі або пацієнтам, які лікуються потенційно гепатотоксичними ліками. Під час тривалого лікування або прийому великих доз необхідно контролювати функцію печінки.
У пацієнтів з нирковою та печінковою недостатністю, у пацієнтів похилого віку, враховуючи вікові зміни функції печінки та/або нирок, підвищується ризик розвитку ототоксичного ефекту.
У пацієнтів, які отримували макроліди, включаючи еритроміцин, спостерігали подовження інтервалу QT, що відбиває вплив на реполяризацію серця та створює ризик розвитку серцевої аритмії, у т.ч. «Torsade de pointes», іноді з летальним кінцем.
Еритроміцин слід застосовувати з обережністю пацієнтам з ішемічною хворобою серця, вираженою серцевою недостатністю, порушеннями провідності або клінічно значущою брадикардією, пацієнтам (особливо похилого віку), які одночасно приймають інші лікарські засоби, пов'язані з подовженням інтервалу QT.
Епідеміологічні дослідження, що вивчали ризик несприятливих серцево-судинних наслідків при застосуванні макролідів, показали різні результати. Деякі обсерваційні дослідження виявили невеликий короткочасний ризик виникнення аритмії, інфаркту міокарда та серцево-судинної смертності, пов'язаних із макролідами, включаючи еритроміцин. З огляду на ці результати, лікар перед призначенням еритроміцину слід оцінити користь та ризики лікування.
Через ризик розвитку таких побічних реакцій, як подовження інтервалу QT на ЕКГ, розвиток шлуночкових аритмій, у тому числі шлуночкової тахікардії та аритмії типу torsade de pointes препарат з обережністю призначають пацієнтам з аритміями в анамнезі.
Необхідно проводити контроль за пацієнтами з бронхіальною астмою, які приймають теофілін та еритроміцин, у тому числі оцінювати рівень теофіліну в крові, щоб уникнути інтоксикації.
Препарат може посилювати симптоми захворювання у хворих на myasthenia gravis.
У тяжких хворих, які приймають одночасно з еритроміцином ловастатин, спостерігалися випадки рабдоміолізу з/без ниркової недостатності. Тому при необхідності призначення комбінованого лікування ловастатином або іншими інгібіторами HMG-CoA редуктази та еритроміцином необхідно ретельно оцінювати співвідношення користь/ризик, спостерігати за появою таких симптомів, як біль у м'язах, слабкість, та контролювати рівень КФК та трансаміназ у сироватці крові.
Лікування антибактеріальними препаратами призводить до порушення нормальної флори товстого кишечника і може призвести до надмірного зростання резистентних штамів Clostridium difficile, токсини яких є основною причиною виникнення псевдомембранозного коліту. Псевдомембранозний коліт виникає безпосередньо під час прийому препарату, так і протягом 2 місяців після завершення антибактеріальної терапії. Про випадки розвитку псевдомембранозного коліту від легкої форми до такої, що загрожує життю, повідомлялося при застосуванні майже всіх антибактеріальних препаратів. Тому важливо враховувати можливість псевдомембранозного коліту у пацієнтів із діареєю після прийому антибактеріальних препаратів. У легких випадках зазвичай достатньо відмінити препарат, у тяжких – призначають метронідазол чи ванкоміцин. Протипоказаний прийом засобів, що уповільнюють перистальтику кишок.
Тривале або повторне застосування еритроміцину, як і інших антибактеріальних препаратів, може призводити до надмірного зростання нечутливих мікроорганізмів, зокрема грибків. Якщо в процесі лікування розвивається суперінфекція, прийом еритроміцину необхідно припинити та вжити відповідних заходів.
Під час лікування сифілісу у вагітних необхідно враховувати, що у плода препарат не досягає терапевтичних концентрацій, тому після народження дитини слід призначати пеніцилін новонародженим, матері яких застосовували еритроміцин.
Повідомлялося про гіпертрофічний пілоростеноз у дітей (IHPS), що виникає у немовлят після терапії еритроміцином. Епідеміологічні дослідження, що включають дані метааналізу, передбачають збільшення у 2-3 рази ризику виникнення IHPS, особливо у перші 14 днів життя. Наявні дані свідчать про ризик 2,6% (95% ДІ: 1,5-4,2%) після дії еритроміцину протягом цього періоду. Ризик IHPS у загальній популяції становить 0,1-0,2%.
Препарат може спотворювати результати визначення рівня катехоламінів у сечі, проведених флюорометричним методом.
Препарати, що підвищують кислотність шлункового соку, та кислі напої інактивують еритроміцин. Еритроміцин не можна запивати молоком та молочними продуктами.
Препарат містить у своєму складі натрій (натрію кроскармеллозу, натрію лаурилсульфат), що слід враховувати пацієнтам, які дотримуються дієти з контролем вмісту натрію.