Еноксапарин-Лекхім р-н д/ін. 6000 анти-Ха МО шприц 0,6 мл №10

Загальні характеристики. Фармакокінетичні показники еноксапарину натрію досліджувалися переважно з огляду на динаміку анти-Xa-факторної активності в плазмі крові, а також анти-ІІа-факторної активності при застосуванні препарату в рекомендованих діапазонах доз після однократного та повторних п/ш введень, а також після однократного в/в введення. Кількісне визначення фармакокінетичної анти-Xa- і анти-IIa-факторної активності виконувалося за допомогою валідованих амідолітичних методів. Абсорбція. Абсолютна біодоступність еноксапарину натрію після п/ш ін’єкції, виходячи з анти-Ха-факторної активності, близька до 100 %. Можуть використовуватися різні дози, лікарські форми та схеми введення препарату. Середній максимальний рівень анти-Xa-факторної активності в плазмі крові спостерігається протягом 3-5 годин після п/ш ін’єкції і досягає приблизно 0,2, 0,4, 1,0 і 1,3 МО анти-Xa-активності на 1 мл після однократного п/ш введення препарату у дозах 2000 МО, 4000 МО, 100 МО/кг і 150 МО/кг (20 мг, 40 мг, 1 мг/кг і 1,5 мг/кг) відповідно. Внутрішньовенна болюсна ін’єкція в дозі 3000 МО (30 мг), а потім 100 МО/кг (1 мг/кг) п/ш кожні 12 годин забезпечували початковий максимальний рівень анти-Ха-факторної активності 1,16 МО/мл (n=16), а також середню експозицію, відповідну 88 % рівноважних рівнів. Рівноважний стан досягається на 2 добу лікування. Після повторного п/ш введення препарату за схемами 4000 МО (40 мг) 1 раз на добу та 150 МО/кг (1,5 мг/кг) 1 раз на добу у здорових добровольців рівноважний стан досягався на 2 добу з середнім коефіцієнтом експозиції приблизно на 15 % вище за той, що спостерігається при однократній дозі. Після повторного п/ш введення в дозі 100 МО/кг (1 мг/кг) 2 рази на добу рівноважний стан досягався на 3-4 добу, з середнім коефіцієнтом експозиції приблизно на 65 % вище за той, що спостерігається при однократній дозі, та середнім максимальним і мінімальним рівнями анти-Ха-факторної активності близько 1,2 та 0,52 МО/мл, відповідно. Об’єм ін’єкції та концентрація дози у межах діапазону 100-200 мг/мл не впливали на фармакокінетичні показники у здорових добровольців. У рекомендованому діапазоні доз фармакокінетика еноксапарину натрію є лінійною. Варіативність у пацієнта та між пацієнтами низька. Після повторного підшкірного введення акумуляція не відбувається. Рівень анти-ІІа-факторної активності у плазмі крові після п/ш введення приблизно у 10 разів нижчий, за рівень анти-Ха-факторної активності. Середній максимальний рівень анти-ІІа-факторної активності спостерігається приблизно через 3-4 години після п/ш ін’єкції, досягаючи 0,13 МО/мл і 0,19 МО/мл після багатократного введення препарату за схемами 100 МО/кг (1 мг/кг) 2 рази на добу і 150 МО/кг (1,5 мг/кг) 1 раз на добу, відповідно. Розподіл. Об’єм розподілу анти-Ха-факторної активності еноксапарину натрію становить приблизно 4,3 літра і наближається до об’єму циркулюючої крові. Біотрансформація. Еноксапарин натрій метаболізується головним чином у печінці шляхом десульфатування та/або деполімеризації до низькомолекулярних видів зі значно зниженою біологічною дією. Виведення. Еноксапарин натрій є лікарським засобом з низьким кліренсом, у якого середній кліренс анти-Ха-активності з плазми крові становить 0,74 л/год після 6-годинної інфузії у дозі 150 МО/кг (1,5 мг/кг). Виведення є монофазним з періодом напіввиведення близько 5 годин після однократної підшкірної дози до близько 7 годин після повторних доз. Нирковий кліренс активних фрагментів охоплює приблизно 10 % введеної дози, а загальна ниркова екскреція активних та неактивних фрагментів — 40 % дози. Особливі групи пацієнтів Пацієнти літнього віку. За результатами популяційного фармакокінетичного аналізу, профіль кінетики еноксапарину натрію у пацієнтів літнього віку не відрізняється від такого у більш молодих пацієнтів, якщо функція нирок не порушена. Однак, оскільки відомо, що функція нирок знижується з віком, у пацієнтів похилого віку може спостерігатися знижене виведення еноксапарину натрію (див. розділ «Спосіб застосування та дози»). Порушення функції печінки. У дослідженні, проведеному за участі пацієнтів з прогресуючим цирозом, які отримували еноксапарин натрій в дозі 4000 МО (40 мг) 1 раз на добу, зниження максимальної анти-Ха-факторної активності було пов’язано із підвищенням ступеню тяжкості порушення функції печінки (оцінюється за категоріями Чайлда – П’ю). Таке зниження пов’язували, головним чином, зі зниженням рівня АТІІІ у пацієнтів з порушенням функції печінки. Порушення функції нирок. Спостерігалася лінійна залежність між кліренсом анти-Ха-факторної активності з плазми крові та кліренсом креатиніну у рівноважному стані, що свідчить про зменшення кліренсу еноксапарину натрію у пацієнтів з порушенням функції нирок. Експозиція анти-Xa-факторної активності, представлена AUC, в рівноважному стані дещо підвищується при порушенні функції нирок легкого (кліренс креатиніну 50-80 мг/хв) та середнього ступеня (кліренс креатиніну 30-50 мл/хв) після повторних п/ш доз 4000 МО (40 мг) 1 раз на добу. У пацієнтів з тяжким ступенем ниркової недостатності (кліренс креатиніну < 30 мл/хв) рівень AUC у рівноважному стані значно підвищується в середньому на 65 % після повторного п/ш введення препарату у дозі 4000 МО (40 мг) 1 раз на добу (див. розділи «Спосіб застосування та дози» і «Особливості застосування»). Гемодіаліз. Фармакокінетика еноксапарину натрію при гемодіалізі була подібною до такої в контрольній групі після однократного в/в введення препарату у дозах 25 МО, 50 МО або 100 МО/кг (0,25, 0,50 або 1,0 мг/кг), однак AUC була вдвічі більша за показник в контрольній групі. Маса тіла. Після повторного п/ш введення препарату у дозі 150 МО/кг (1,5 мг/кг) 1 раз на добу середній рівень AUC анти-Xa-факторної активності незначно вищій в рівноважному стані у здорових добровольців з ожиріння (ІМТ 30-48 кг/м2) у порівнянні з контрольною групою пацієнтів без ожиріння, а максимальний рівень анти-Ха-факторної активності в плазмі крові не підвищується. Спостерігається нижчий скоригований за вагою кліренс у пацієнтів з ожирінням після п/ш введення препарату. При застосуванні препарату у дозах без поправки на масу тіла було виявлено, що після однократного п/ш введення препарату у дозі 4000 МО (40 мг) експозиція анти-Xa-факторної активності була на 52 % вищою у жінок з низькою масою тіла (< 45 кг) і на 27 % вищою у чоловіків з низькою масою тіла (< 57 кг) у порівнянні з контрольною групою пацієнтів з нормальною вагою (див. розділ «Особливості застосування»). Фармакокінетичні взаємодії. Фармакокінетичні взаємодії між еноксапарином натрію та тромболітиками при одночасному введенні не спостерігалися. Доклінічні дані з безпеки. Окрім антикоагулянтних ефектів еноксапарину натрію, не спостерігалося ніяких ознак небажаного впливу при застосуванні препарату у дозі 15 мг/кг на добу у 13-тижневих дослідженнях токсичності препарату після п/ш введення у щурів та собак і у дозі 10 мг/кг на добу у 26-тижневих дослідженнях токсичності препарату після п/ш і в/в введення як у щурів, так і у мавп. Еноксапарин натрію не проявляв мутагенної активності в тестах in vitro, у тому числі тест Еймса, тест на пряму мутацію клітин лімфоми мишей, а також жодної кластерогенної активності в in vitro дослідженні хромосомної аберації в лімфоцитах людини, а також в in vivo дослідженні хромосомних аберацій в клітинах кісткового мозку щурів. Дослідження, проведені на вагітних самках щурів та кроликів, при п/ш введенні еноксапарину натрію в дозах до 30 мг/кг/добу не виявило жодних доказів тератогенного впливу або фетотоксичності. Було показано, що еноксапарин натрію не має впливу на фертильність або репродуктивну функцію самців та самок щурів при застосуванні підшкірних доз до 20 мг/кг/добу.

Не рекомендується одночасне застосування з нижчезазначеними препаратами Лікарські засоби, які впливають на гемостаз (див. розділ «Особливості застосування»). Застосування деяких засобів, що впливають на гемостаз, рекомендується скасовувати до призначення лікування еноксапарином натрієм, за винятком випадків існування абсолютних показань. Якщо така комбінація показана, еноксапарин натрій необхідно застосовувати з ретельним клінічним та лабораторним моніторингом. До препаратів, що впливають на гемостаз, належать: – саліцилати для системного застосування, ацетилсаліцилова кислота у протизапальних дозах і нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП), в тому числі кеторолак; – інші тромболітики (наприклад альтеплаза, ретеплаза, стрептокіназа, тенектеплаза, урокіназа) та антикоагулянти (див. розділ «Спосіб застосування та дози»). Препарати, одночасне застосування з якими потребує обережності Зазначені нижче лікарські засоби застосовувати одночасно з еноксапарином натрієм з обережністю. · Інші лікарські засоби, що впливають на гемостаз, наприклад: - ігібітори агрегації тромбоцитів, у тому числі ацетилсаліцилова кислота, що застосовується в антиагрегантній дозі (кардіопротекція), клопідогрель, тиклопідин, та антагоністи глікопротеїну IIb/IIIa показані при гострому коронарному синдромі через ризик кровотечі; - декстран 40; - системні глюкокортикостероїди · Лікарські засоби, що підвищують рівень калію: Лікарські засоби, що підвищують рівень калію в сироватці крові, можна вводити одночасно з еноксапарином натрію під ретельним клінічним та лабораторним контролем (див. розділи «Особливості застосування» та «Побічні реакції»).

1 попередньо наповнений шприц містить 6000 анти-Ха МО/0,6 мл, що еквівалентно еноксапарину натрію 60 мг.

Еноксапарин натрію не має жодного впливу або має незначний вплив на здатність керування автомобілем та управління механізмами.

Вагітність. Немає доказів того, що еноксапарин проникає через плацентарний бар’єр у людей під час другого та третього триместрів вагітності. Інформація стосовно першого триместру наразі відсутня. Дослідження на тваринах не виявили жодних ознак фетотоксичності або тератогенності (див. розділ «Доклінічні дані з безпеки»). Дослідження на тваринах виявили мінімальне проникнення еноксапарину через плаценту. Еноксапарин натрій слід призначати вагітним лише у разі встановлення лікарем чіткої потреби у такому лікуванні. За вагітними жінками, які отримують еноксапарин натрій, необхідно уважно спостерігати щодо виникнення ознак кровотечі або надмірної антикоагулянтної дії, а також потрібно застерегти таких пацієнток про ризик геморагічних явищ. В цілому наявні дані вказують на відсутність будь-яких доказів підвищеного ризику кровотеч, тромбоцитопенії або остеопорозу у таких пацієнток порівняно з цим ризиком у невагітних жінок, окрім ризику, який спостерігається у вагітних зі штучними клапанами серця (див. розділ «Особливості застосування»). Якщо планується епідуральна анестезія, рекомендується перед її виконанням скасувати лікування еноксапарином натрієм (див. розділ «Особливості застосування»). Грудне годування. Невідомо, чи виділяється еноксапарин у вигляді незміненої субстанції у грудне молоко людини. У щурів у період лактації проникнення еноксапарину або його метаболітів у молоко є дуже низьким. Пероральна абсорбція еноксапарину натрію є малоймовірною, тому його можна застосовувати жінкам під час годування грудьми. Фертильність. Клінічні дані щодо впливу еноксапарину натрію на фертильність наразі відсутні. Дослідження на тваринах не продемонстрували жодного впливу на фертильність.

Безпека та ефективність застосування еноксапарину натрію педіатричним пацієнтам наразі не встановлені.

Профілактика венозних тромбоемболічних ускладнень у хірургічних та терапевтичних пацієнтів; лікування тромбозу глибоких вен та тромбоемболії легеневої артерії; гострий коронарний синдром.

Підвищена чутливість до еноксапарину або гепарину; наявність гепарин-індукованої тромбоцитопенії в анамнезі; активна клінічно значуща кровотеча.

Дозування. Профілактика венозної тромбоемболії у пацієнтів хірургічного профілю з помірним та високим ризиком. Індивідуальний тромбоемболічний ризик у пацієнтів може бути оцінений за допомогою валідованої моделі (шкали) стратифікації ризиків. – Для пацієнтів із помірним тромбоемболічним ризиком рекомендована доза еноксапарину натрію становить 2000 МО (20 мг) 1 раз на добу, яку вводять шляхом п/ш ін’єкції. Було доведено, що початок терапії еноксапарином натрію в дозі 2000 МО (20 мг) перед операцією (за 2 години до операції) є ефективним та безпечним при операції з помірним ризиком. Пацієнтам з помірним ризиком терапію еноксапарином натрію потрібно продовжувати протягом мінімального періоду 7-10 днів, незалежно від одужання (наприклад, здатність до пересування). Профілактичне лікування слід продовжувати доти, доки у пацієнта більше не спостерігатиметься значно зниженої мобільності. – Для пацієнтів із високим ризиком тромбоемболії рекомендована доза еноксапарину натрію становить 4000 МО (40 мг) 1 раз на добу, яку бажано вводити за 12 годин до оперативного втручання шляхом підшкірної (п/ш) ін’єкції. Якщо є потреба почати профілактичне застосування еноксапарину натрію за більш ніж 12 годин до оперативного втручання (наприклад, пацієнт із високим ризиком, який очікує на відкладене ортопедичне хірургічне втручання), останню ін’єкцію слід робити не пізніше ніж за 12 годин до оперативного втручання і відновити профілактичне застосування через 12 годин після оперативного втручання. – Для пацієнтів, які підлягають великому ортопедичному хірургічному втручанню, рекомендується тривала тромбопрофілактика — до 5 тижнів. – Для пацієнтів з високим ризиком ВТЕ, яким виконують оперативні втручання на органах черевної порожнини або таза з приводу онкологічних захворювань, рекомендується тривала тромбопрофілактика — до 4 тижнів. Профілактика венозного тромбозу у хворих терапевтичного профілю. Рекомендована доза еноксапарину натрію становить 4000 МО (40 мг) 1 раз на добу, яку вводять шляхом п/ш ін’єкції. Терапія еноксапарином натрієм призначається протягом 6-14 днів, незалежно від одужання (наприклад, здатність до пересування). Користь від терапії тривалістю більше 14 днів не встановлена. Лікування ТГВ та ТЕЛА. Еноксапарин натрій потрібно вводити п/ш у вигляді ін’єкції 150 МО/кг (1,5 мг/кг) 1 раз на добу або у вигляді ін’єкцій 100 МО/кг (1 мг/кг) 2 рази на добу. Схему дозування обирає лікар з огляду на результати індивідуальної оцінки, яка має включати оцінку ризику тромбоемболічних ускладнень та ризику геморагічних ускладнень. Схему дозування по 150 МО/кг (1,5 мг/кг) 1 раз на добу слід призначати пацієнтам без ускладнень з низьким ризиком рецидиву ВТЕ. Схему дозування по 100 МО/кг (1 мг/кг) 2 рази на добу слід призначати усім іншим пацієнтам, таким як пацієнти з ожирінням, симптоматичною ТЕЛА, онкологічними захворюваннями, рецидивними ВТЕ або тромбозом проксимальних вен (клубової вени). Еноксапарин натрій застосовують в середньому протягом 10 днів. За необхідності слід розпочати прийом пероральних антикоагулянтів (див. «Перехід з еноксапарину натрію на прямі пероральні антикоагулянти і навпаки» у кінці цього розділу). При довготривалому лікуванні ТГВ і ТЕЛА і профілактиці їх рецидивів у пацієнтів з активним раком лікарі повинні ретельно оцінювати індивідуальні ризики тромбоемболії та кровотечі у пацієнта. Рекомендована доза становить 100 МО/кг (1 мг/кг), яку вводять підшкірно 2 рази на добу протягом 5–10 днів, з подальшою підшкірною ін’єкцією 150 МО/кг (1,5 мг/кг) 1 раз на добу протягом 6 місяців. Через 6 місяців лікування потрібно повторно оцінювати користь від постійної терапії антикоагулянтами. Профілактика утворення тромбів під час гемодіалізу. Рекомендована доза еноксапарину натрію становить 100 МО/кг (1 мг/кг). Пацієнтам із високим ризиком геморагічних ускладнень дозу слід знизити до 50 МО/кг (0,5 мг/кг) при наявності подвійного судинного доступу або до 75 МО/кг (0,75 мг/кг) при наявності єдиного судинного доступу. Під час гемодіалізу еноксапарин натрій слід вводити в артеріальну частину контуру на початку сеансу діалізу. Цієї дози, як правило, вистачає для проведення діалізу впродовж 4 годин. Однак при виникненні фібринових кілець, наприклад, коли сеанс триває довше, ніж звичайно, можна ввести додаткову дозу від 50 МО до 100 МО/кг (від 0,5 до 1 мг/кг). Даних щодо застосування еноксапарину натрію пацієнтам для профілактики або лікування під час сеансів гемодіалізу немає. Гострий коронарний синдром: лікування нестабільної стенокардії та інфаркту міокарда без підйому сегмента ST (NSTEMI) і гострого інфаркту міокарда з підйомом сегмента ST (STEMI) – Для лікування нестабільної стенокардії та NSTEMI рекомендована доза еноксапарину натрію становить 100 МО/кг (1 мг/кг), яку вводять кожні 12 годин шляхом п/ш ін’єкції та призначають у комбінації з антитромботичною терапією. Лікування слід застосовувати протягом принаймні 2 днів та продовжувати до клінічної стабілізації пацієнта. Звичайна тривалість лікування становить від 2 до 8 днів. – Для усіх пацієнтів, у яких немає протипоказань, рекомендується застосування ацетилсаліцилової кислоти перорально у початковій навантажувальній дозі 150-300 мг (пацієнти, які ще не отримували ацетилсаліцилову кислоту) та підтримувальній дозі 75-325 мг на добу довгостроково незалежно від стратегії лікування. – Для лікування гострого STEMI рекомендовано однократне внутрішньовенне (в/в) введення болюсно 3000 МО (30 мг) еноксапарину натрію + доза 100 МО/кг (1 мг/кг) п/ш з наступним введенням препарату у дозі 100 МО/кг (1 мг/кг) п/ш кожні 12 годин (максимум 10000 МО (100 мг) для кожної з перших двох доз, що вводяться п/ш). Слід одночасно призначити відповідну антитромботичну терапію, наприклад ацетилсаліцилову кислоту перорально (75-325 мг 1 раз на добу), якщо немає протипоказань. Рекомендована тривалість лікування становить 8 днів або до виписки пацієнта зі стаціонару, залежно від того, що відбудеться раніше. У разі застосування разом із тромболітичною терапією (фібринспецифічною або нефібринспецифічною) еноксапарин натрій слід вводити у проміжку від 15 хвилин до початку фібринолітичної терапії і до 30 хвилин після початку фібринолітичної терапії. – Особливості дозування лікарського засобу для пацієнтів віком ≥75 років наводяться нижче («Пацієнти літнього віку»). – Пацієнтам, які проходять ЧКВ, у разі введення останньої дози еноксапарину натрію п/ш менш ніж за 8 годин до роздування балона додаткові дози препарату більше не потрібні. Якщо останнє п/ш введення препарату було більш ніж за 8 годин до роздування балона, потрібно ввести в/в болюсно 30 МО/кг (0,3 мг/кг) еноксапарину натрію. Пацієнти дитячого віку. Безпека та ефективність застосування еноксапарину натрію педіатричним пацієнтам наразі не встановлені. Пацієнти літнього віку. При усіх показаннях, окрім інфаркту міокарда з підйомом сегмента ST (STEMI), пацієнтам літнього віку зниження дози не потрібне, за винятком випадків порушення функції нирок (див. нижче «Порушення функції нирок» і розділ «Особливості застосування»). Для лікування гострого інфаркту міокарда з підйомом сегмента SТ у людей похилого віку старше 75 років початкову внутрішньовенну болюсну ін’єкцію застосовувати не можна. Застосування лікарського засобу починати з дози 75 МО/кг (0,75 мг/кг) п/ш кожні 12 годин (максимум 7500 МО (75 мг) для кожної з перших двох п/ш доз з подальшим застосуванням препарату в дозі 75 МО/кг (0,75 мг/кг) п/ш для решти доз). Особливості дозування препарату для літніх пацієнтів з порушенням функцій нирок див. нижче у підрозділі «Порушення функції нирок» та розділі «Особливості застосування». Порушення функції печінки. Наразі доступні лише обмежені дані щодо застосування препарату пацієнтам із порушенням функції печінки (див. розділи «Фармакодинаміка» і «Фармакокінетика»), тому щодо цієї категорії пацієнтів слід дотримуватися обережності (див. розділ «Особливості застосування»). Порушення функції нирок. (див. розділи «Особливості застосування» і «Фармакокінетика»). Тяжке порушення функції нирок. Еноксапарин натрій не рекомендований до застосування пацієнтам із термінальною стадією захворювання нирок (кліренс креатиніну < 15 мл/хв) з огляду на відсутність належних даних щодо цієї популяції, за винятком профілактики утворення тромбів у екстракорпоральному кровообігу під час гемодіалізу. Порушення функції нирок помірного та легкого ступеня тяжкості. Хоча для пацієнтів із порушенням функції нирок помірного (кліренс креатиніну 30-50 мл/хв) та легкого (кліренс креатиніну 50-80 мл/хв) ступеня тяжкості коригування дози не рекомендується, рекомендується ретельний медичний нагляд. Спосіб застосування. Лікарський засіб не можна вводити внутрішньом’язово. Для профілактики венозних тромбоемболічних ускладнень після оперативних втручань, лікування ТГВ і ТЕЛА, розширене лікування ТГВ та ТЕЛА у пацієнтів з активним раком, лікування нестабільної стенокардії та NSTEMI еноксапарин натрій слід вводити шляхом п/ш ін’єкції. – Для лікування гострого STEMI застосування препарату слід розпочинати з однократної в/в болюсної ін’єкції з подальшим негайним п/ш введенням. – Для профілактики утворення тромбів у екстракорпоральному кровообігу під час гемодіалізу препарат вводити в артеріальну магістраль діалізного контуру. Лікарський засіб у попередньо наповненому шприці готовий для негайного використання. При використанні ампул або багатодозових віал рекомендується використовувати туберкуліновий шприц або еквівалентний шприц для забезпечення витягання належного об’єму лікарського засобу. Техніка виконання п/ш ін’єкції Лікарський засіб бажано вводити у положенні пацієнта лежачи. Еноксапарин натрій вводиться шляхом глибокої п/ш ін’єкції. Щоб уникнути втрати препарату при використанні попередньо наповненого шприца, не слід видаляти зі шприца пухирці повітря перед ін’єкцією. Якщо необхідно відкоригувати кількість препарату для введення з огляду на масу тіла пацієнта, потрібно використовувати градуйовані попередньо наповнені шприци, з яких перед ін’єкцією треба видалити надлишок, щоб отримати потрібний об’єм. Слід взяти до уваги, що у деяких випадках неможливо отримати точну дозу через характер градуювання на шприці, і тоді необхідно округлити величину об’єму до найближчого показника градуювання. Введення препарату потрібно виконувати поперемінно у ліву і праву передньобічні або задньобічні стінки живота. Голку необхідно вводити на повну довжину вертикально у складку шкіри, яка м’яко утримується між великим та вказівним пальцями. Складку шкіри потрібно утримувати, поки ін’єкція не буде завершена. Не слід розтирати місце ін’єкції після введення препарату. Система безпеки попередньо наповнених шприців із захисною системою голки активується у кінці ін’єкції. Якщо пацієнт вводить собі препарат самостійно, йому слід порадити дотримуватися інструкції щодо самостійного ведення препарату у попередньо наповненому шприці з захисною системою голки. В/в (болюсна) ін’єкція (лише при застосуванні лікарського засобу за показанням гострий інфаркт міокарда з підйомом сегмента ST [STEMI]) Для лікування гострого STEMI застосування лікарського засобу слід розпочинати з однократної в/в болюсної ін’єкції з подальшим негайним п/ш введенням. Для в/в ін’єкції можна використовувати препарат в іншій упаковці — багатодозовий флакон — або попередньо наповнений шприц. Еноксапарин натрій слід вводити через систему для в/в інфузій. Його не можна змішувати або призначати одночасно з іншими лікарськими засобами. Щоб уникнути можливого змішування еноксапарину натрію з іншими лікарськими засобами, обраний в/в доступ потрібно промити достатньою кількістю фізіологічного розчину хлориду натрію або 5 % розчину глюкози до введення в/в болюсу еноксапарину натрію та після нього, щоб очистити порт введення від лікарських засобів. Еноксапарин натрій можна безпечно вводити з фізіологічним розчином хлориду натрію (0,9 %) або 5% розчином глюкози у воді для ін’єкцій. Початковий болюс 3 000 МО (30 мг). Для введення початкового болюсу 3 000 МО (30 мг) за допомогою попередньо наповненого шприца необхідно видалити зі шприца надлишковий об’єм так, щоб у шприці залишилося лише 3 000 МО (30 мг). Після цього дозу 3 000 МО (30 мг) можна безпосередньо вводити у систему для в/в інфузій. Додатковий болюс при ЧКВ у разі, коли останнє п/ш введення препарату виконували більш ніж за 8 годин до роздування балона. Для пацієнтів, які проходять ЧКВ, необхідне введення додаткового в/в болюсу 30 МО/кг (0,3 мг/кг), якщо останнє п/ш введення препарату виконували більш ніж за 8 годин до роздування балона. Щоб забезпечити точність введення такого невеликого об’єму, рекомендується розвести лікарський засіб до концентрації 300 МО/мл (3 мг/мл). Для одержання розчину концентрацією 300 МО/мл з використанням попередньо заповненого шприца, що містить 6000 МО (60 мг) еноксапарину, рекомендується використовувати інфузійний мішок місткістю 50 мл (наприклад, використовують або натрію хлорид розчин для ін’єкцій 9 мг/мл (0,9%), або 5% розчин глюкози у воді для ін’єкцій) наступним чином: за допомогою шприца з інфузійного мішка відбирають 30 мл та зливають рідину. Вводять вміст попередньо заповненого шприца, що містить 6000 МО (60 мг) еноксапарину, у 20 мл рідини, що залишилася в мішку. Обережно перемішують вміст мішка. Відбирають потрібний об’єм розведеного розчину шприцом для введення в систему для в/в інфузій. Після виконання розведення об’єм для введення можна розрахувати за допомогою такої формули: [Об’єм розведеного розчину (мл) = Маса тіла пацієнта (кг) × 0,1] Введення в артеріальну частину діалізного контуру. Лікарський засіб вводити в артеріальну лінію діалізного контуру для профілактики утворення тромбів у екстракорпоральному кровообігу під час гемодіалізу. Перехід з еноксапарину натрію на пероральні антикоагулянти Перехід з еноксапарину натрію на антагоністи вітаміну K (АВK) і навпаки. Слід посилити клінічний моніторинг та контроль лабораторних показників [протромбіновий час, виражений через міжнародне нормалізоване відношення (МНВ)] для відстежування ефекту АВK. Оскільки існує певний проміжок часу, поки АВK досягне максимуму свого ефекту, слід продовжувати введення еноксапарину натрію у постійній дозі стільки, скільки потрібно для підтримання МНВ у цільовому терапевтичному діапазоні для відповідного показання за результатами двох послідовних аналізів. Пацієнтам, які отримують АВK, потрібно припинити застосування АВK і першу дозу еноксапарину натрію вводити тоді, коли МНВ зменшиться до рівня нижче терапевтичного діапазону. Перехід з еноксапарину натрію на прямі пероральні антикоагулянти і навпаки. Пацієнтам, які отримують еноксапарин натрію, потрібно припинити застосовувати еноксапарин натрій і розпочати застосування прямих пероральних антикоагулянтів (ППОА) за 0-2 години (див. інструкцію для медичного застосування конкретного ППОА) до того часу, коли потрібно було вводити наступну заплановану дозу еноксапарину натрію. Пацієнтам, які отримують ППОА, першу дозу еноксапарину натрію потрібно вводити тоді, коли потрібно було вводити наступну дозу ППОА. Застосування лікарського засобу при спінальній/епідуральній анестезії або при люмбальній пункції. Якщо лікар прийме рішення про необхідність застосування антикоагулянтів при спінальній/епідуральній анестезії або при люмбальній пункції, рекомендується ретельне неврологічне спостереження з огляду на ризик розвитку нейроаксіальної гематоми (див. розділ «Особливості застосування»). Застосування профілактичних доз. Необхідно витримати інтервал без проведення пункцій тривалістю принаймні 12 годин між останньою ін’єкцією еноксапарину натрію у профілактичній дозі і введенням голки або катетера. При виконанні процедури з пролонгованим доступом необхідно витримати аналогічний інтервал тривалістю принаймні 12 годин до моменту видалення катетера. Для пацієнтів з кліренсом креатиніну 15-30 мл/хв слід зважити доцільність подовження часу до виконання пункції / встановлення або видалення катетера до принаймні 24 годин. Початкове введення еноксапарину натрію 2 000 МО (20 мг) за дві години до оперативного втручання не застосовується при виконанні нейроаксіальної анестезії. Застосування лікувальних доз. Необхідно витримати інтервал без проведення пункцій тривалістю принаймні 24 години між останньою ін’єкцією еноксапарину натрію у лікувальній дозі і введенням голки або катетера (див. також розділ «Протипоказання»). При виконанні процедури з пролонгованим доступом необхідно витримати аналогічний інтервал тривалістю принаймні 24 години до моменту видалення катетера. Для пацієнтів з кліренсом креатиніну 15-30 мл/хв слід зважити доцільність подовження часу до виконання пункції / встановлення або видалення катетера до принаймні 48 годин. Пацієнти, які отримують лікарський засіб за схемою з введенням 2 рази на добу (тобто 75 МО/кг (0,75 мг/кг) 2 рази на добу або 100 МО/кг (1 мг/кг) 2 рази на добу), повинні пропустити другу дозу еноксапарину натрію, щоб забезпечити достатній проміжок часу до встановлення або видалення катетера. У цих часових точках все ще виявляються рівні анти-Xa-факторної активності препарату, і дотримання цих інтервалів часу не гарантує уникнення розвитку нейроаксіальних гематом. Відповідно, не слід застосовувати еноксапарин натрій протягом принаймні 4 годин після спінальної/епідуральної пункції та після видалення катетера. Цей інтервал часу повинен обумовлюватися результатами оцінки співвідношення користь/ризик, яка має враховувати як ризик тромбозу, так і ризик кровотечі при цій процедурі з огляду на фактори ризику, наявні у пацієнта. Інструкції щодо самостійного ведення лікарського засобу у попередньо наповнених шприцах 1. Вимити руки водою з милом. Висушити їх. 2. Сядьте або ляжте в зручне положення, щоб ви були розслаблені. Переконайтеся, що ви бачите місце, куди будете робити ін’єкцію. У кріслі для відпочинку, на кріслі або в ліжку з подушками ідеально підходить. 3. Обрати ділянку у правій або лівій частині живота. Ця ділянка має бути віддалена (у напрямку до боків) від пупка щонайменше на 5 сантиметрів. Пам’ятайте: не робіть собі ін’єкції в межах 5 см від пупка або навколо наявних шрамів чи синців. Змініть місце ін’єкції між лівою та правою сторонами живота залежно від області, у яку ін’єкцію робили останню. 4. Вийміть із коробки пластиковий блістер, що містить попередньо заповнений шприц. Відкрийте блістер і вийміть попередньо заповнений шприц. 5. Обережно зніміть ковпачок голки зі шприца. Викиньте ковпачок. Шприц попередньо наповнений і готовий до використання. Не натискайте на поршень перед тим, як робити собі ін’єкцію. Після зняття ковпачка не дозволяйте голці торкатися нічого. Це необхідно для того, щоб переконатися, що голка залишається чистою (стерильною). 6. Тримайте шприц рукою, якою пишете (як олівець), а іншою рукою обережно стисніть очищену ділянку живота між вказівним і великим пальцями, щоб зробити складку на шкірі. Переконайтеся, що ви тримаєте шкірну складку протягом всієї ін’єкції. 7. Тримайте шприц так, щоб голка була спрямована вниз (вертикально під кутом 90º). Введіть голку на всю довжину в складку шкіри. 8. Натисніть на поршень великим пальцем. Це призведе до введення лікарського засобу в жирову тканину живота. Переконайтеся, що ви тримаєте шкірну складку протягом всієї ін’єкції. 9. Вийміть голку, витягнувши її прямо. Щоб уникнути синців, не тріть місце ін’єкції після того, як ви самі зробили ін’єкцію. 10. Опустіть використаний шприц у контейнер для гострих предметів. Щільно закрийте ємність кришкою і поставте ємність у недоступне для дітей місце.

Загальний опис профілю безпеки препарату. Дію еноксапарину натрію вивчали у більш ніж 15 000 пацієнтів, які отримували еноксапарин натрій у рамках клінічних досліджень: 1776 випадків застосування препарату для профілактики ТГВ після ортопедичних оперативних втручань або оперативних втручань на органах черевної порожнини у пацієнтів з підвищеним ризиком тромбоемболічних ускладнень, 1169 випадків застосування препарату для профілактики ТГВ у пацієнтів з гострими терапевтичними захворюваннями та гострим обмеженням мобільності, 559 випадків застосування препарату для лікування ТГВ з ТЕЛА або без неї, 1578 випадків застосування препарату для лікування нестабільної стенокардії та інфаркту міокарда без зубця Q і 10 176 випадків застосування препарату для лікування гострого інфаркту міокарда з підйомом сегмента ST. Схема прийому еноксапарину натрію у цих клінічних дослідженнях були різними залежно від показань. Доза еноксапарину натрію для профілактики ТГВ після оперативних втручань або у пацієнтів з гострими терапевтичними захворюваннями з гостро обмеженою мобільністю становила 4000 МО (40 мг) п/ш 1 раз на добу. При лікуванні ТГВ без ТЕЛА пацієнти, отримували еноксапарин натрій або у дозі 100 МО/кг (1 мг/кг) п/ш кожні 12 годин, або у дозі 150 МО/кг (1,5 мг/кг) п/ш 1 раз на добу. У клінічних дослідженнях, в яких препарат застосовувався для лікування нестабільної стенокардії та інфаркту міокарда (ІМ) без зубця Q, дози становили 100 МО/кг (1 мг/кг) п/ш кожні 12 годин, а у клінічному дослідженні, в якому препарат застосовувався для лікування гострого ІМ з підйомом сегмента ST, схема застосування еноксапарину натрію була наступною: 3000 МО (30 мг) в/в болюсно з наступним введенням препарату у дозі 100 МО/кг (1 мг/кг) п/ш кожні 12 годин. У клінічних дослідженнях небажаними реакціями, про які повідомлялося найчастіше, були геморагічні явища, тромбоцитопенія та тромбоцитоз (див. розділ «Особливості застосування» та «Опис окремих небажаних реакцій» нижче). Профіль безпеки еноксапарину для тривалого лікування ТГВ і ТЕЛА у пацієнтів з активним раком подібний до його профілю безпеки для лікування ТГВ і ТЕЛА. Повідомлялося про виникнення ГГЕП, пов’язаного із застосуванням еноксапарину (див. розділ «Особливості застосування»). Перелік побічних реакцій. Інші побічні реакції, що спостерігалися в клінічних дослідженнях, і побічні реакції, про які повідомляли в період післяреєстраційного застосування препарату (позначені *), докладно описані нижче. Частота визначалася таким чином: дуже часто (≥ 1/10); часто (від ≥ 1/100 до < 1/10); нечасто (від ≥ 1/1 000 до < 1/100), рідко (від ≥ 1/10 000 до < 1/1 000), дуже рідко (< 1/10 000); частота невідома (не можна оцінити за наявними даними). В межах кожної групи за частотою побічні реакції представлено в порядку зменшення ступеня їхньої серйозності. Розлади з боку крові та лімфатичної системи: часто — геморагічні явища, геморагічна анемія*, тромбоцитопенія, тромбоцитоз; рідко — еозинофілія*, випадки імуноалергічної тромбоцитопенії з тромбозом; у деяких з цих випадків тромбоз був ускладнений інфарктом органів або ішемією кінцівок (див. розділ «Особливості застосування»). Розлади з боку імунної системи: часто — алергічна реакція; рідко —анафілактичні/анафілактоїдні реакції, зокрема шок*. Розлади з боку нервової системи: часто — головний біль*. Розлади з боку судин: рідко — спінальна гематома* (або нейроаксіальна гематома). Ці реакції призводили до неврологічних розладів різного ступеня тяжкості, в тому числі до тривалого або необоротного паралічу (див. розділ «Особливості застосування»). Розлади з боку печінки та жовчовивідних шляхів: дуже часто — підвищення рівнів печінкових ферментів (головним чином рівнів трансаміназ більш ніж у 3 рази від верхньої межі норми); нечасто — гепатоцелюлярне ураження печінки*; рідко — холестатичне ураження печінки*. Розлади з боку шкіри та підшкірної клітковини: часто — кропив’янка, свербіж, еритема; нечасто — бульозний дерматит; рідко — алопеція*, шкірний васкуліт*, некроз шкіри*, який виникає, як правило, у місці ін’єкції (цим явищам зазвичай передує пурпура або еритематозні бляшки, інфільтровані та болісні). Вузлики у місці ін’єкції* (запальні вузлики, які являли собою некістозні «кишені» еноксапарину). Вони розсмоктуються через кілька днів та не вимагають припинення застосування препарату. Частота невідома — гострий генералізований екзантематозний пустульоз. Розлади з боку опорно-рухового апарату, сполучної тканини та кісток: рідко — остеопороз* після тривалої терапії (протягом більш ніж 3 місяців). Загальні розлади та реакції в місці введення препарату: часто — гематома у місці ін’єкції, біль у місці ін’єкції, інша реакція у місці ін’єкції (наприклад набряк, крововилив, гіперчутливість, запалення, ущільнення, біль або інші реакції); нечасто — місцеве подразнення, некроз шкіри у місці ін’єкції. Зміни за результатами обстежень: рідко — гіперкаліємія* (див. розділи «Особливості застосування» і «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»). Опис окремих небажаних реакцій Геморагічні явища. Спостерігалися серйозні геморагічні явища, які були зареєстровані не більш ніж у 4,2 % пацієнтів (хірургічних пацієнтів). Деякі з цих випадків були летальними. У хірургічних пацієнтів геморагічні ускладнення вважалися серйозними у таких випадках: якщо геморагічне явище обумовлювало значуще клінічне ускладнення або якщо воно супроводжувалося зниженням рівня гемоглобіну ≥ 2 г/дл чи вимагало переливання 2 або більше стандартних одиниць препаратів крові. Ретроперитонеальні та внутрішньочерепні крововиливи завжди розцінювались як серйозні. Як і при застосуванні інших антикоагулянтів, можуть виникати геморагічні явища при наявності супутніх факторів ризику, таких як: органічні ураження, для яких існує імовірність виникнення кровотечі, інвазивні процедури або супутнє застосування лікарських засобів, що впливають на гемостаз (див. розділи «Особливості застосування» і «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»)

Симптоми. Ненавмисне передозування еноксапарину натрію внаслідок в/в, екстракорпорального або п/ш введення може призводити до геморагічних ускладнень. Після перорального прийому навіть досить високих доз всмоктування еноксапарину натрію є малоймовірним. Лікування. Антикоагулянтні ефекти препарату можуть бути значною мірою нейтралізовані повільним в/в введенням протаміну. Доза протаміну залежить від введеної дози еноксапарину натрію: – 1 мг протаміну нейтралізує антикоагулянтний ефект 100 МО (1 мг) еноксапарину натрію, якщо еноксапарин натрію був введений у межах попередніх 8 годин; – можна використовувати інфузійне введення протаміну у дозі 0,5 мг на кожні 100 МО (1 мг) еноксапарину натрію, якщо еноксапарин натрію був введений за більш ніж 8 годин до застосування протаміну або якщо було визначено необхідність призначення другої дози протаміну; – через 12 годин після введення еноксапарину натрію застосування протаміну може бути не потрібним. Проте навіть при застосуванні високих доз протаміну анти-Xa-факторна активність еноксапарину натрію ніколи не нейтралізується повною мірою (максимум приблизно на 60 %) (див. інструкції для медичного застосування протамінових солей).

Зберігати в оригінальній упаковці при температурі не вище 25°C. Не заморожувати.