Дуглимакс таблетки при діабеті, 500 мг/1 мг, 60 шт.

По 15 таблеток у блістері; по 4 блістери в картонній упаковці.

Таблетки.
Основні фізико-хімічні властивості:
Дуглимакс® (500 мг/1 мг): двошарові, капсулоподібної форми двоопуклі таблетки з одного боку рожевого кольору, з іншого – білого, гладенькі з обох боків; допускається мармуровість.

Глімепірид- це речовина, що володіє гіпоглікемічною активністю при пероральному застосуванні і відноситься до групи похідних сульфонілсечовини. Його можна застосовувати при інсуліннезалежному цукровому діабеті. Вплив глімепіриду реалізується шляхом стимуляції вивільнення інсуліну з клітин-підшлункової залози. Як і інші похідні сульфонілсечовини, він підвищує чутливість клітин підшлункової залози до фізіологічної стимуляції глюкозою. Крім того, глімепірид, як і інші похідні сульфонілсечовини, ймовірно, має виражену позапанкреатичну дію.

Вивільнення інсуліну.

Сульфонілсечовина регулює секрецію інсуліну, закриваючи АТФ-залежні калієві канали на мембрані β-клітини. Таке закриття призводить до деполяризації клітинної мембрани, внаслідок чого відкриваються кальцієві канали та в клітину входить велика кількість кальцію. Це стимулює вивільнення інсуліну екзоцитозом. Глімепірид з високою спорідненістю приєднується до білка на мембрані β-клітин, пов'язаного з АТФ-чутливим калієвим каналом, але не в тому місці, до якого зазвичай приєднується сульфонілсечовина.

Позапанкреатична активність.

Позапанкреатична дія полягає, зокрема, у підвищенні чутливості периферичних тканин до інсуліну та зменшенні захоплення інсуліну печінкою. Перенесення глюкози з крові в периферичні м'язову та жирову тканини відбувається через спеціальні транспортні протеїни, локалізовані на клітинній мембрані. Саме транспортування глюкози до цих тканин є етапом, що лімітує швидкість засвоєння глюкози. Глімепірид дуже швидко збільшує кількість активних переносників глюкози на плазматичній мембрані м'язових та жирових клітин, стимулюючи тим самим захоплення глюкози.

Глімепірид підвищує активність фосфоліпази С, специфічної до глікозилфосфатидилінозитолу, і з цим може бути пов'язане посилення ліпогенезу та глікогенезу, що спостерігаються в ізольованих жирових та м'язових клітинах під дією цього засобу. Глімепірид перешкоджає утворенню глюкози в печінці, збільшуючи внутрішньоклітинну концентрацію фруктозо-2,6-дифосфату, який, у свою чергу, пригнічує глюконеогенез.

Метформін.

Метформін є бігуанідом з гіпоглікемічною дією, яка проявляється у зниженні як базального рівня глюкози в плазмі крові, так і рівня в плазмі після прийому їжі. Він не стимулює секреції інсуліну, отже, не призводить до розвитку гіпоглікемії.

Метформін може діяти за допомогою трьох механізмів:

• зменшуючи вироблення глюкози печінкою шляхом інгібування глюконеогенезу та
  глікогенолізу;
• у м'язах - шляхом підвищення чутливості до інсуліну, поліпшення периферичного
  захоплення та утилізації глюкози
• затримуючи абсорбцію глюкози в кишечнику.

Метформін стимулює внутрішньоклітинний синтез глікогену, впливаючи на глікогенсинтазу. Метформін підвищує транспортну здатність специфічних мембранних переносників глюкози (GLUT-1 і GLUT-4). У людей, незалежно від рівня глюкози у крові, метформін впливає на метаболізм ліпідів. Це було показано при застосуванні препарату в терапевтичних дозах під час контрольованих середньо- або довгострокових клінічних досліджень: метформін знижує рівень холестерину, ЛПНГ (ліпопротеїнів низької щільності) та тригліцеридів.

Глімепірид.

Абсорбція.

Біодоступність глімепіриду після перорального прийому є повною. Прийом їжі суттєво не впливає на абсорбцію, лише дещо знижує її швидкість. Cmax досягається через 2,5 години після прийому внутрішньо (в середньому 0,3 мкг/мл у декілька прийомів добових доз 4 мг). Між дозою та Cmax та AUC існує лінійна залежність.

Розподіл.

Глімепірид має дуже низький об'єм розподілу (близько 8,8 літра), який приблизно дорівнює об'єму розподілу альбуміну, має високий ступінь зв'язування з білками крові (99%) і низький кліренс (приблизно 48 мл/хв). У тварин глімепірид виводиться у молоко. Глімепірид може проходити через плаценту. Проникнення через гематоенцефалічний бар'єр незначне.

Біотрансофрмація та елімінація.

Період напіввиведення залежить від концентрації в сироватці крові в умовах прийому багаторазових доз, що становить 5-8 годин. Після отримання високих доз спостерігалися більш тривалі періоди напіввиведення. Після одноразової дози, маркованої радіоактивною міткою, 58% глімепіриду виявлялося у сечі, а 35% – у калі. У незміненому вигляді речовина у сечі не потрапляє. З сечею і калом виходять два метаболіти, найімовірніше - продукти метаболізму в печінці (основний фермент, що забезпечує біотрансформацію, - цитохром P2C9): гідроксипохідний та карбоксипохідний. Після прийому глімепіриду кінцеві періоди напіввиведення цих метаболітів становили 3-6 годин та 5-6 годин відповідно. Порівняння показало відсутність суттєвих відмінностей фармакокінетики після одноразового та багаторазового прийому, варіабельність результатів для одного індивіда була дуже низькою. Значної кумуляції не було.

Фармакокінетика була схожою у чоловіків та жінок, а також у молодих та літніх (з 65 років) пацієнтів. Для пацієнтів з низьким кліренсом креатиніну спостерігалася тенденція до зростання кліренсу та зменшення середніх сироваткових концентрацій глімепіриду, причиною чого є, швидше за все, швидша його елімінація внаслідок гіршого зв'язування з білками. Виведення двох метаболітів нирками зменшувалося. Додаткового ризику акумуляції у таких пацієнтів не було. У п'яти пацієнтів, які не мали цукрового діабету, після операції на жовчному протоці фармакокінетика була схожою на здорових добровольців.

Метформін.

Абсорбція.

Після прийому метформіну час досягнення максимальної концентрації у плазмі крові (tmax) становить 2,5 години. Абсолютна біодоступність метформіну при застосуванні дози 500 мг перорально для здорових добровольців становить приблизно 50-60%. Після перорального застосування неабсорбована фракція, що виявлялася у фекаліях, становила 20-30%. Абсорбція метформіну після перорального застосування насичена та неповна. Передбачається, що фармакокінетика абсорбції метформіну має лінійний характер. В умовах звичайних доз і схем прийому метформіну рівноважна плазмова концентрація досягається через 24-48 годин і зазвичай становить не більше 1 мкг/мл. Під час контрольованих клінічних досліджень Cmax метформіну в плазмі крові не перевищувала 4 мкг/мл, навіть при застосуванні найвищих доз. Споживання їжі зменшує ступінь і дещо продовжує час абсорбції метформіну. Після прийому дози 850 мг з їжею спостерігалося зниження Cmax у плазмі на 40%, зменшення AUC на 25% та продовження tmax на 35 хвилин. Клінічна значимість таких змін невідома.

Розподіл.

Зв'язування з білками крові незначне. Метформін розподіляється в еритроцитах. Cmax у крові менше, ніж Cmax у плазмі та досягається за той же час. Червоні кров'яні тільця є, ймовірно, вторинним депо розподілу. Середнє значення Vd коливається в межах 63-276 літрів.

Біотрансформація та елімінація.

Метформін виводиться у незміненому вигляді із сечею. Жодних метаболітів у людей виявлено не було. Нирковий кліренс метформіну становить 400 мл/хв, що свідчить про те, що метформін виводиться шляхом клубочкової фільтрації та канальцевої секреції. Після прийому дози внутрішньо період напіввиведення становить приблизно 6,5 години. При погіршенні функції нирок ренальний кліренс зменшується пропорційно кліренсу креатиніну, внаслідок чого період напіввиведення збільшується, що призводить до збільшення рівня метформіну в плазмі крові.

Антидіабетичні препарати. Комбінація пероральних гіпоглікемізуючих препаратів. Код АТХ А10В D02.

Глімепірид.

Якщо хворий, який приймає Дуглімакс, одночасно отримує деякі інші лікарські засоби або припиняє їх прийом, це може призвести як до небажаного посилення, так і до зниження гіпоглікемічної дії глімепіриду. Виходячи з досвіду застосування препарату Дуглімакс® та інших похідних сульфонілсечовини, слід враховувати можливість виникнення взаємодій препарату Дуглімакс® з іншими лікарськими засобами.

Цей препарат метаболізується під дією цитохрому Р450 2С9 (СYP2C9). Відомо, що на його метаболізм впливає одночасне призначення індукторів (наприклад, рифампіцину) або інгібіторів (наприклад, флюконазолу) СYP2C9.

Лікарські засоби, що посилюють цукрознижувальний ефект.

Інсулін або пероральні протидіабетичні препарати, інгібітори АПФ, алопуринол, анаболічні стероїди, чоловічі статеві гормони, хлорамфенікол, антикоагулянти, які є похідними кумарину, циклофосфамід, дизопірамід, фенфлурамін феніф, фен, , флуконазол, парааміносаліцілова кислота, пентоксифілін (при парентеральному введенні у високих дозах), фенілбутазон, пробенецид, хінолонові антибіотики, саліцилати, сульфінпіразон, сульфаніламід, кларитроміцин, тетрациклін, триток

Лікарські засоби, що зменшують цукрознижувальний ефект.

Ацетазоламід, барбітурати, кортикостероїди, діазоксид, сечогінні засоби, епінефрин (адреналін) або симпатоміметики, глюкагон, проносні засоби (при тривалому застосуванні), нікотинова кислота (у високих дозах), естрогени та прогестагени фенітоїн, рифампіцин, гормони щитовидної залози, хлорпромазин, ізоніазид.

Лікарські засоби, які здатні як посилювати, так і зменшувати цукрознижувальний ефект.

Антагоністи Н2-рецепторів, клонідин та резерпін.

Блокатори β-адренорецепторів знижують толерантність до глюкози. Це може спричинити порушення метаболічного контролю. Блокатори β-адренорецепторів можуть посилювати ризик виникнення гіпоглікемії (внаслідок порушення контррегуляції).

Лікарські засоби, під впливом яких спостерігається ослаблення або блокування ознак адренергічної контррегуляції гіпоглікемії.

Симпатолітичні засоби (наприклад блокатори β-адренорецепторів, клонідин, гуанетидин та резерпін).

Як разове, так і постійне вживання алкоголю може посилювати або послаблювати цукрознижувальну дію препарату Дуглімакс® непередбачуваним чином.

Цей препарат може як посилювати, так і послаблювати ефекти похідних кумарину.

Секвестранти жовчних кислот: колесовелам зв'язується з глімепіридом та зменшує всмоктування глімепіриду із шлунково-кишкового тракту. Не спостерігалося жодної взаємодії, коли глімепірид застосовували принаймні за 4 години до колесовелу. Тому глімепірид слід застосовувати принаймні за 4 години до колесовелу.

Метформіну гідрохлорид.

При одночасному застосуванні з деякими лікарськими засобами цукрознижувальний ефект може як посилюватися, так і зменшуватися. Ретельне спостереження за хворим та контроль рівня цукру в крові необхідні у разі одночасного застосування з:

• препаратами, що підсилюють ефект: інсулін, сульфаніламіди, препарати сульфонілсечовини, інгібітор альфа-глюкозидази (акарбоза), анаболічні стероїди, гуанетидин, саліцилати (аспірин та інші), блокатори β-адріо АПФ;
• препаратами, що зменшують ефект: адреналін, симпатоміметики, кортикостероїди, гормони щитовидної залози, естрогени, пероральні контрацептиви, тіазиди або інші сечогінні засоби, піразинамід, ізоніазид, фенотіаниатов, нікотинова кислота, фенотіазин, , формотерол.

Глібурид: під час дослідження взаємодій шляхом введення одноразової дози хворим на цукровий діабет II типу одночасне призначення метформіну та глібенкламіду не призвело до жодних змін ні фармакокінетики, ні у фармакодинаміці метформіну. Спостерігалося зменшення площі під фармакокінетичною кривою час/концентрація (АUС) та максимальної концентрації в сироватці крові (Сmах) глибенкламіду, що було досить варіабельним. У зв'язку з тим, що під час дослідження вводилася одноразово, а також через відсутність кореляції між рівнями глібенкламіду в крові та його фармакодинамічними ефектами немає впевненості в тому, що ця взаємодія має клінічне значення.

Фуросемід: під час дослідженняя взаємодій між метформіном і фуросемідом шляхом введення одноразової дози здоровим добровольцям було наочно продемонстровано, що одночасне призначення цих лікарських сполук впливає на їхню фармакокінетику. Фуросемід збільшив Сmах метформіну в плазмі крові на 22%, а АUС крові - на 15% без будь-яких суттєвих змін показників ниркового кліренсу метформіну. При застосуванні з метформіном показники Сmах та АUС фуросеміду зменшилися на 31% та 12% відповідно в порівнянні з монотерапією фуросемідом, а термінальний період напіввиведення зменшився на 32% без будь-яких істотних змін у нирковому кліренсі фуросеміду. Інформація про взаємодію між метформіном та фуросемідом при тривалому застосуванні відсутня.

Ніфедипін: під час дослідження взаємодій між метформіном та ніфедипіном при введенні одноразової дози здоровим добровольцям було наочно продемонстровано, що одночасне призначення ніфедипіну підвищує показники Сmах та AUC метформіну в плазмі крові на 20% та 9% відповідно , а також підвищує кількість препарату, що виводиться із сечею. Змін з боку Tmax та періоду напіввиведення не спостерігалося. Ніфедипін не посилював абсорбцію метформіну. Метформін майже не впливав на фармакокінетику ніфедипіну.

Лікарські засоби, які можуть вплинути на функцію нирок, викликають гемодинамічні зміни, або катіонні лікарські засоби, що виводяться шляхом ниркової канальцевої секреції.

Катіонні препарати: катіонні препарати (наприклад амілорид, дигоксин, морфін, прокаїнамід, хінідин, хінін, ранітидин, тріамтерен, триметоприм, ванкоміцин), які виводяться нирками шляхом канальцевої секреції, теоретично здатні метформіном через конкурування за загальну канальцеву транспортну систему нирок Така взаємодія між метформіном та циметидином при пероральному застосуванні спостерігалась під час досліджень взаємодій між метформіном та циметидином шляхом одноразового та багаторазового введення препаратів здоровим добровольцям. Ці дослідження продемонстрували збільшення на 60% Сmах метформіну в плазмі крові та в цілісній крові, а також збільшення на 40% AUC метформіну в плазмі крові та в цілісній крові. Під час дослідження із введенням одноразової дози не було виявлено змін у тривалості періоду напіввиведення. Метформін не впливав на фармакокінетику циметидину. Незважаючи на те, що такі взаємодії теоретично можливі (за винятком циметидину), слід проводити ретельне спостереження за хворими та коригувати дози метформіну та (або) лікарського засобу, з ним взаємодіє, у разі прийому катіонних препаратів, які виводяться з організму шляхом секреції у проксимальних канальцях нирок.

Під час дослідження взаємодій шляхом введення одноразової дози здоровим добровольцям фармакокінетика метформіну та пропранололу, а також метформіну та ібупрофену при одночасному застосуванні цих препаратів не змінилася.

Ступінь зв'язування метформіну з білками плазми незначна. Отже, його взаємодія з препаратами, що добре зв'язуються з білками плазми, такими як саліцилати, сульфаніламіди, хлорамфенікол, пробенецид, менш ймовірна в порівнянні з похідними сульфонілсечовини, які мають високий ступінь зв'язування з білками плазми крові.

Алкоголь.

Підвищений ризик виникнення лактатацидозу при гострій алкогольній інтоксикації, особливо у випадку:

• голодування або недостатність харчування,
• печінкова недостатність.

Необхідно уникати вживання алкоголю та препаратів, що містять алкоголь.

Йодовмісні контрастні засоби.

Внутрішньосудинне введення йодовмісних контрастних засобів може призвести до ниркової недостатності, внаслідок чого може накопичуватися метформін та виникати ризик розвитку лактатацидозу.

Потрібно скасувати метформін до або під час проведення дослідження та не відновлювати його застосування протягом 48 годин після проведення процедури до моменту повної оцінки функції нирок з підтвердженням нормальної функції нирок (див. «Особливості застосування»).

Діючі речовини: метформіну гідрохлорид (metformin hydrochloride), глімепірид (glimepiride);
1 таблетка містить метформіну гідрохлориду (пролонгованої дії) 500 мг та глімепіриду 1 мг;
допоміжні речовини (таблетки 500 мг/1 мг): натрію карбоксиметилцелюлоза, гіпромелоза, целюлоза мікрокристалічна, магнію стеарат, лактози моногідрат, натрію кроскармелоза, гідроксипропілцелюлоза, заліза оксид червоний (Е 172).

Пацієнтів слід попередити про необхідність бути обережними при керуванні транспортним засобом та під час роботи з механізмами. Гіпо- та гіперглікемія можуть знижувати уважність та швидкість реакцій, особливо на початку або після зміни лікування та у разі нерегулярного прийому цього препарату. Це може впливати на здатність керувати автотранспортним засобом та працювати з механізмами.

Дуглімакс® не можна приймати в період вагітності. У дослідженнях на тваринах було виявлено тератогенність комбінації метформіну з глімепіридом, і повідомлялося про ризик виникнення лактатацидозу. Вагітні та пацієнтки, які планують вагітність, повинні повідомляти про це свого лікаря. Таких хворих необхідно перевести на інсулін для підтримки по можливості близьких до норм рівнів глюкози в крові, щоб зменшити ризик вад розвитку плода, асоційованих з відхиленнями від норми з боку рівня глюкози в крові.

Дослідження на щурах у період лактації продемонструвало, що метформін та глімепірид екскретується у грудне молоко. Препарат не слід приймати жінкам під час годування груддю. Якщо це необхідно, хвора повинна застосовувати інсулін або повністю відмовитися від годування груддю.

Безпека та ефективність застосування препарату дітям не встановлені.

Як доповнення до дієти та фізичних вправ для хворих на інсулінозалежний цукровий діабет II типу:

• якщо монотерапія препаратами сульфонілсечовини чи метформіном не забезпечує
  належного рівня глікемічного контролю;
• при заміні комбінованої терапії препаратами сульфонілсечовини та метформіном.

• Інсулінозалежний цукровий діабет I типу (наприклад діабет з кетонемією в анамнезі), діабетична кетонемія, діабетична кома та прекома.
• Підвищена чутливість до будь-якої з допоміжних речовин, що входять до складу цього препарату, або похідних сульфонілсечовини, сульфаніламідів або бігуанідів.
• Печовинна недостатність, тяжкі порушення функції печінки або пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі. При тяжких порушеннях функції печінки та нирок для досягнення належного контролю за рівнем цукру в крові пацієнта необхідно перевести на інсулін.
• Ніркова недостатність, захворювання нирок або порушення функції нирок (про що свідчить, наприклад, зростання рівня креатиніну в плазмі крові ≥ 1,5 мг/дл у чоловіків та ≥ 1,4 мг/дл у жінок або порушення кліренсу креатиніну ), що також може бути викликано такими станами як серцево-судинний колапс (шок), гострий інфаркт міокарда та септицемія.
• Застійна серцева недостатність, яка потребує медикаментозного лікування; нещодавно перенесений інфаркт міокарда серцево-судинний колапс або респіраторний розлад.
• Обстеження з використанням радіологічних методів, при яких застосовується внутрішньосудинне введення йодовмісних контрастних препаратів (наприклад, внутрішньовенна урографія, внутрішньовенна холангіографія, ангіографія та комп'ютерна томографія (КТ) із застосуванням внутрішньосудинного введення контрастних препаратів). Застосування методів
• обстеження з внутрішньосудинним введенням йодовмісних контрастних препаратів можуть призводити до гострого порушення функції нирок і супроводжуватися розвитком лактатацидозу у пацієнтів, які отримували метформін. Тому застосування препарату Дуглімакс® пацієнтам, яким планується будь-яке з таких обстежень, необхідно тимчасово відмінити за 48 годин до виконання процедури та відновити застосування препарату не раніше ніж через 48 годин після процедури та лише після повторної оцінки функції нирок та отримання підтвердження, що вона в межах норми.
• Тяжкі інфекції, стани до та після хірургічних втручань. Застосування препарату Дуглімакс® необхідно тимчасово скасувати на час проведення будь-якої хірургічної процедури (за винятком незначних процедур, які не супроводжуються обмеженням їди та рідини). Не слід відновлювати застосування препарату, доки не відновиться здатність пацієнта до прийому та поки результати оцінки функції нирок не продемонструють, що вона в межах норми.
• Недоїдання, голодування або виснаження, також гіпофункція гіпофіза або надниркових залоз.
• Порушення функції печінки (оскільки порушення функції печінки асоціюється з окремими випадками розвитку лактатацидозу, застосування цього препарату слід уникати пацієнтам із клінічними або лабораторними ознаками захворювання печінки), інфаркт легень, тяжке порушення легеневої функції та інші стани, які, ймовірно, можуть супроводжуватись виникненням гіпоксемії (такі як серцева або дихальна недостатність, нещодавно перенесений інфаркт міокарда, шок), надмірне вживання алкоголю, дегідратація, шлунково-кишкові розлади, у тому числі діарея та блювання.

Дозу протидіабетичних препаратів слід підбирати індивідуально з урахуванням рівня цукру в крові пацієнта.

Стартову дозу цього препарату рекомендується призначати у вигляді мінімальної ефективної дози наведених нижче клінічних ситуацій.

Для пацієнтів, у яких діабет не контролюється при монотерапії похідними сульфонілсечовини або метформіном: звичайна початкова доза цього препарату становить 1 мг/500 мг, призначати 1 раз на добу і яка може бути скоригована залежно від супутньої терапії іншим цукрознижувальним засобом або в відповідно до рівня глікемії пацієнта. При переведенні з препаратів сульфонілсечовини, які мають тривалий період напіввиведення (наприклад хлорпропамід), за пацієнтом слід ретельно спостерігати на предмет гіпоглікемії, оскільки можливий розвиток гіпоглікемії внаслідок посилення ефекту препаратів.

При переведенні з комбінованої терапії окремими таблетованими препаратами: звичайна початкова доза - це доза глімепіриду та метформіну застосовується.

У разі необхідності дозу можна збільшити до рекомендованої добової дози 8 мг глімепіриду та 2000 мг метформіну на добу, враховуючи терапію, застосовується ефективність або переносимість препарату. У зв'язку з цим необхідно ретельно контролювати рівень цукру в крові.

Добові дози глімепіриду, що перевищують 6 мг, більш ефективні лише для невеликої кількості пацієнтів.

Препарат слід приймати 1 раз на добу перед або під час сніданку або першого основного прийому їжі.

Помилки застосування препарату, наприклад пропуск прийому чергової дози, ніколи не можна виправляти шляхом подальшого прийому вищої дози.

Пацієнтів слід попередити про те, що цей препарат слід ковтати повністю, не розламуючи та не розжовуючи таблетку, оскільки вона має властивість пролонгованого вивільнення речовини.

Виходячи з досвіду застосування комбінації метформіну гідрохлориду та глімепіриду, а також даних про інші похідні сульфонілсечовини, необхідно враховувати можливість виникнення побічних дій препарату Дуглімакс^®.

Молочнокислий ацидоз: див. «Особливості застосування».

Гіпоглікемія: див. «Особливості застосування».

З боку травного тракту: симптоми з боку шлунково-кишкового тракту, у тому числі діарея, нудота, блювання, здуття шлунка, метеоризм та анорексія належать до найбільш поширених реакцій на цей препарат і виникають приблизно на 30% частіше у пацієнтів, які приймають метформін, ніж у хворих, які приймають плацебо, зокрема на початку терапії із застосуванням цього препарату. Зазвичай, ці симптоми проходять самостійно. Іноді може виникати необхідність зниження дози. Оскільки симптоми з боку шлунково-кишкового тракту на початку лікування залежать від дози, їхня виразність може бути меншою у разі поступового підвищення дози досягається за рахунок прийому препарату разом з їжею. Оскільки значна діарея та/або блювання можуть спричинити дегідратацію та екстрапочечну азотемію, за таких обставин препарат слід тимчасово відмінити. Для пацієнтів, які були стабілізовані на цьому препараті, появу неспецифічних шлунково-кишкових симптомів не слід розглядати як наслідок терапії, за винятком ситуацій, коли супутні захворювання або лактатацидоз були виключені.

З боку нервової системи: приблизно 3% пацієнтів можуть скаржитися на порушення смаку або металевий присмак у роті на початковому етапі лікування, але зазвичай він проходить самостійно. Через зміни рівня глюкози у крові можуть виникати тимчасові порушення зору, особливо на початку лікування. Енцефалопатія.

З боку імунної системи: іноді — алергічні або псевдоалергічні реакції (наприклад, свербіж, кропив'янка або висипання, помірна еритема). Такі реакції майже завжди бувають помірними, але можуть прогресувати, супроводжуючись задишкою та зниженням артеріального тиску, аж до виникнення шоку. При виникненні кропив'янки слід негайно звернутися до лікаря.

З боку крові: можуть спостерігатися зміни у картині крові рідко — тромбоцитопенія у виняткових випадках — лейкопенія або гемолітична анемія (наприклад, еритроцитопенію, гранулоцитопенію, агранулоцитоз). Необхідний ретельний контроль за станом хворого, оскільки під час лікування препаратами сульфонілсечовини були зареєстровані випадки апластичної анемії та панцитопенії. При виникненні цих явищ прийом препарату слід припинити та розпочати відповідне лікування. Повідомлялося про випадки виникнення тяжкої тромбоцитопенії. Спостерігалося зниження рівня вітаміну В12 у сироватці крові (рівень фолієвої кислоти у сироватці крові суттєво не знижувався). Незважаючи на це, під час прийому препарату було зареєстровано лише мегалобластну анемію, збільшення частоти випадків невропатії не спостерігалося. Отже, необхідно ретельно контролювати рівень вітаміну В12 у сироватці крові або періодично додатково вводити вітамін В12.

З боку печінки та жовчовивідних шляхів: в окремих випадках можливе підвищення активності печінкових ферментів та порушення функції печінки (холестаз та жовтяниця), а також гепатит, який може прогресувати до печінкової недостатності.

Інші: в окремих випадках можуть спостерігатися алергічний васкуліт, гіперчутливість шкіри до дії світла та зниження рівня натрію в сироватці крові. Зниження рівня тиреотропного гормону у хворих на гіпотиреоз.

Гіпомагнеземія внаслідок діареї.

У разі можливого виникнення вищезазначених побічних реакцій, інших небажаних реакцій або несподіваних змін пацієнти повинні негайно повідомити про це свого лікаря. Певні побічні реакції, у тому числі тяжка гіпоглікемія, особливі гематологічні зміни, тяжкі алергічні та псевдоалергічні реакції та печінкова недостатність можуть становити загрозу життю при певних захворюваннях, і у разі виникнення таких реакцій пацієнти повинні негайно повідомити про це свого лікаря та припинити прийом препарату до подальших інструкцій лікаря.

Оскільки цей препарат містить глімепірид, передозування може призвести до зниження рівня цукру на крові. У разі виявлення передозування глімепіридом необхідно негайно повідомити про це лікаря. Якщо лікар ще не призначив лікування передозування, пацієнт повинен одразу прийняти цукор, бажано у вигляді глюкози. Терапевтичні заходи в основному полягають у запобіганні всмоктуванню шляхом викликання блювання та призначення хворому на лимонад (або води) з активованим вугіллям (адсорбентом) та натрію сульфатом (проносним засобом).

Значні передозування та тяжкі реакції з такими ознаками як втрата свідомості чи інші серйозні неврологічні порушення є невідкладними медичними станами. За таких обставин необхідна термінова медична допомога та госпіталізація. У разі діагностування гіпоглікемічної коми або підозри на неї через серйозне передозування пацієнту необхідно ввести, наприклад, 40 мл 20% розчину глюкози у вигляді швидкої внутрішньовенної ін'єкції.

Після цього слід вводити менш концентрований (10%) розчин глюкози у вигляді внутрішньовенної інфузії у кількості, що дозволить підтримувати вміст глюкози у крові на рівні вище 100 мг/дл. В якості альтернативи для дорослих можливе застосування глюкагону, наприклад у дозах від 0,5 мг до 1 мг, підшкірно або внутрішньом'язово. За пацієнтом слід встановити постійне спостереження протягом 24-48 годин, оскільки після видимого клінічного одужання можливий повторний напад гіпоглікемії.

Зокрема, при лікуванні гіпоглікемії, що виникла внаслідок випадкового прийому глімепіриду у немовлят та дітей раннього віку, слід ретельно розрахувати дозу глюкози, призначається, а також здійснювати постійний контроль рівня глюкози у крові.

У разі прийому великих кількостей препарату в першу чергу призначати промивання шлунка з подальшим застосуванням активованого вугілля і натрію сульфату.

Оскільки цей препарат містить метформін, він може спричинити молочнокислий ацидоз. У разі вживання до 85 г метформіну гідрохлориду гіпоглікемія не відмічено, хоча виникнення молочнокислого ацидозу при такій дозі можливе. Цей препарат виводиться під час гемодіалізу з кліренсом у 170 мл/хв за умови задовільної гемодинаміки. Отже, гемодіаліз можна застосовувати для виведення накопиченого препарату у пацієнтів із підозрою на передозування.

Внаслідок передозування метформіном може виникнути панкреатит.

Зберігати при температурі не вище 25 °С в оригінальній упаковці.
Зберігати у недоступному для дітей місці.

Препарат приймають як доповнення до дієти та фізичних вправ для хворих на інсулінозалежний цукровий діабет II типу.