Діротон 5 мг N56 таблетки

По 14 таблеток у блістері з плівки ПВХ та алюмінієвої фольги друкованої лакованої. 1, 2 або 4 блістери з інструкцією із застосування в картонній пачці.

Таблетки.

Основні фізико-хімічні властивості:

Діротон ^®, таблетки по 5 мг:

Плоскі таблетки білого або майже білого кольору, круглі з фаскою, з гравіюванням «5» з одного боку та рисою – з іншого;

Механізм дії

Лізиноприл інгібує фермент пептидилпептидазу (ангіотензинперетворюючий фермент (АПФ)), який каталізує перетворення ангіотензину I на вазоконстрикторний пептид, ангіотензин II. Ангіотензин II також стимулює секрецію альдостерону корою надниркових залоз. Інгібування АПФ призводить до зниження концентрацій ангіотензину II, внаслідок чого знижується вазопресорна активність та зменшується секреція альдостерону. Зниження останнього може спричинити збільшення вмісту калію в сироватці крові.

Клінічна ефективність та безпека

Артеріальна гіпертензія

Початок антигіпертензивної дії - через 1 годину. Максимальний ефект спостерігається через 6-7 годин і зберігається протягом 24 годин. Тривалість ефекту також залежить від величини дози. При артеріальній гіпертензії ефект відзначається у перші дні після початку лікування, стабільна дія розвивається через 1-2 місяці. При тривалому застосуванні лізиноприл зменшує вираженість гіпертрофії міокарда та стінок артерій резистивного типу. При різкій відміні лізиноприлу не спостерігається вираженого підвищення артеріального тиску.

Хронічна серцева недостатність

Вплив лізиноприлу на захворюваність і смертність при ХСН було вивчено шляхом порівняння високої та низької дози лізиноприлу (32,5 мг або 35 мг один раз на день 2,5 мг або 5 мг один раз на день) при середньому періоді наступного спостереження, рівним 46 місяцям (для пацієнтів, що вижили). Висока доза лізиноприлу забезпечувала 12% зниження ризику по комбінованій кінцевій точці: смертність від усіх причин та госпіталізація з усіх причин (р = 0,002) та 8% зниження ризику смерті від усіх причин та госпіталізації з приводу серцево-судинного захворювання (р = 0,036) порівняно з низькою дозою. Спостерігалося зниження ризику смерті від усіх причин (8%; р = 0,128) та смерті від серцево-судинного захворювання (10%; р = 0,073). У ретроспективному аналізі кількість госпіталізацій через ХСН знизилася на 24% (р=0,002) у пацієнтів, які отримували високі дози лізиноприлу порівняно з пацієнтами, які отримували низькі дози. Загальні профілі небажаних явищ у пацієнтів, які отримували високі або низькі дози лізиноприлу, були схожими як на характер, так і на кількісні параметри. Прогнозовані небажані явища, що виникали в результаті інгібування АПФ, такі як гіпотензія або порушення функції нирок, добре піддавалися корекції і рідко призводили до відміни лікування. Кашель рідше зустрічався у пацієнтів, які отримували високі дози лізиноприлу, ніж у пацієнтів, які мали низькі дози.

Інгібітори АПФ подовжують тривалість життя у пацієнтів з ХСН, уповільнюють прогресування дисфункції лівого шлуночка у пацієнтів, які перенесли інфаркт міокарда без клінічних проявів серцевої недостатності.

Гострий інфаркт міокарда

Лізиноприл покращує кровопостачання ішемізованого міокарда. Оцінка ефективності та безпеки лізиноприлу (до 10 мг на добу) проводилася у пацієнтів із гострим інфарктом міокарда (ГІМ). Лізиноприл, що призначається в перші 24 години після ГІМ, протягом 6 тижнів призводив до статистично значущого зниження загальної смертності на 11% (2р = 0,03).

Діабетична нефропатія

Окрім зниження артеріального тиску лізиноприл зменшує альбумінурію. У подвійному сліпому рандомізованому багатоцентровому дослідженні, в якому порівнювали лізиноприл з блокатором "повільних" кальцієвих каналів у пацієнтів з артеріальною гіпертензією і цукровим діабетом 2 типу з початковою стадією нефропатії, що виявляється як мікроальбумінурія, прийом 10-20 мг 1 місяців знижував систолічний/діастолічний артеріальний тиск на 13/10 мм рт. ст., а екскрецію альбуміну із сечею на 40%.

У пацієнтів з гіперглікемією лізиноприл сприяє нормалізації функції пошкодженого гломерулярного ендотелію.

Лізиноприл не впливає на концентрацію глюкози в крові у пацієнтів з цукровим діабетом і не призводить до почастішання випадків гіпоглікемії.

Всмоктування

Середній ступінь абсорбції лізиноприлу становить близько 25%, при значній міжіндивідуальній варіабельності (6-60%). Їжа не впливає на всмоктування лізиноприлу.

Розподіл

Після прийому внутрішньо максимальна концентрація (Сmах) лізиноприлу в плазмі досягається через 7 годин. Лізиноприл не зв'язується з білками плазми крові, за винятком циркулюючого ангіотензинперетворюючого ферменту. Проникність через гематоенцефалічний та плацентарний бар'єр низька.

Метаболізм

Лізиноприл не метаболізується.

Виведення

Лізиноприл виводиться нирками у незміненому вигляді. Після багаторазового прийому ефективний період напіввиведення лізиноприлу становить 12,6 год. Кліренс лізиноприлу у здорових добровольців становить приблизно 50 мл/хв. Лізиноприл може бути виведений із організму за допомогою гемодіалізу.

Фармакокінетика у спеціальних груп пацієнтів

Пацієнти з хронічною серцевою недостатністю

У пацієнтів з ХСН абсорбція та кліренс лізиноприлу знижені. У цій категорії пацієнтів абсолютна біодоступність лізиноприлу знижується приблизно на 16%; однак AUC (площа під кривою "концентрація-час") збільшується в середньому на 125% порівняно зі здоровими добровольцями.

Пацієнти з гострим інфарктом міокарда

У пацієнтів з гострим інфарктом міокарда час досягнення Сmах (ТСmах) лізиноприлу становить 8-10 годин.

Пацієнти з нирковою недостатністю

Порушення функції нирок призводить до збільшення AUC та періоду напіввиведення лізиноприлу, але ці зміни стають клінічно значущими лише тоді, коли швидкість клубочкової фільтрації (СКФ) знижується нижче 30 мл/хв/1,73 м2 площі поверхні тіла. При легкій та помірній нирковій недостатності (кліренс креатиніну (КК) від 31 до 80 мл/хв) середнє значення AUC збільшується на 13%, тоді як при тяжкій нирковій недостатності (КК від 5 до 30 мл/хв) спостерігається збільшення середнього значення. AUC у 4,5 рази.

Пацієнти з печінковою недостатністю

У пацієнтів з цирозом печінки всмоктування лізиноприлу знижується (приблизно на 30%), проте експозиція препарату (AUC) збільшується (приблизно на 50%) порівняно зі здоровими добровольцями через зниження кліренсу.

Пацієнти похилого віку (старше 65 років)

У пацієнтів похилого віку концентрація лізиноприлу в плазмі крові та площа під кривою "концентрація-час" у 2 рази вища, ніж у пацієнтів молодого віку.

Інгібітори ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ). Код АТХ С09А А03.

Подвійна блокадаренін-ангіотензин-альдостеронова система (РААС)

У пацієнтів з атеросклеротичним захворюванням, серцевою недостатністю або цукровим діабетом з ураженням органів-мішеней, одночасна терапія інгібітором АПФ та антагоністами рецепторів ангіотензину II (АРА II) пов'язана з вищою частотою розвитку артеріальної гіпотензії, непритомності, гіперкалієм включаючи гостру ниркову недостатність) порівняно із застосуванням лише одного препарату, що впливає на РААС.

Подвійна блокада (наприклад, при поєднанні інгібітору АПФ з АРА II) повинна бути обмежена окремими випадками з ретельним моніторингом функції нирок, вмісту калію та регулярним контролем АТ.

Одночасне застосування інгібіторів АПФ з лікарськими засобами, що містять аліскірен, протипоказане у пацієнтів з цукровим діабетом та/або з помірною або тяжкою нирковою недостатністю (ШКФ менше 60 мл/хв/1,73 м2 площі поверхні тіла) та не рекомендується у інших пацієнтів.

Одночасне застосування інгібіторів АПФ з антагоністами рецепторів ангіотензину II (АРА II) протипоказане у пацієнтів з діабетичною нефропатією та не рекомендується у інших пацієнтів.

Калійсзберігаючі діуретики, препарати калію, замінники харчової солі, що містять калій, та інші лікарські препарати, здатні збільшувати вміст калію в сироватці крові

При одночасному застосуванні лізиноприлу з калійзберігаючими діуретиками (спіронолактон, тріамтерен, амілорид, еплеренон), препаратами калію або калійвмісними замінниками харчової кухонної солі та іншими лікарськими препаратами, здатними збільшувати вміст калію в сироватці крові (включаючи АРА II, препарати, що містять ко-тримоксазол (триметоприм + сульфаметоксазол)), підвищується ризик розвитку гіперкаліємії (особливо у пацієнтів з порушеннями функції нирок). Тому ці комбінації призначають з обережністю, під контролем вмісту калію в плазмі крові та функції нирок.

У літніх пацієнтів і пацієнтів з порушенням функції нирок одночасний прийом інгібіторів АПФ з сульфаметоксазолом/триметопримом супроводжувався тяжкою гіперкаліємією, яка, як вважається, була викликана триметопримом, тому лізиноприл слід застосовувати з обережністю з препаратами, що містять регулярно. плазмі крові.

Калійозберігаючі діуретики

При одночасному застосуванні лізиноприлу з калійнезберігаючими діуретиками гіпокаліємія, спричинена їх застосуванням, може бути зменшена.

Інші гіпотензивні лікарські засоби

При одночасному застосуванні з вазодилататорами, бета-адреноблокаторами, блокаторами "повільних" кальцієвих каналів, діуретиками та іншими гіпотензивними лікарськими засобами посилюється вираженість антигіпертензивної дії лізиноприлу.

Препарати літію

При одночасному застосуванні лізиноприлу з препаратами літію виведення літію з організму сповільнюється (ризик посилення кардіотоксичної та нейротоксичної дії літію). Одночасне застосування лізиноприлу із препаратами літію не рекомендується. У разі необхідності застосування цієї комбінації слід регулярно контролювати концентрацію літію в плазмі.

Нестероїдні протизапальні препарати (НПЗЗ), включаючи селективні інгібітори циклооксигенази-2 (ЦОГ-2) та високі дози ацетилсаліцилової кислоти (≥ 3 г/добу)

Нестероїдні протизапальні препарати (зокрема селективні інгібітори ЦОГ-2) та ацетилсаліцилова кислота у дозах понад 3 г/добу, знижують антигіпертензивний ефект лізиноприлу.

У деяких пацієнтів з порушеною функцією нирок (наприклад, у літніх пацієнтів або пацієнтів з зневодненням, у тому числі тих, що приймають діуретики), які отримують терапію НПЗП (у тому числі селективними інгібіторами ЦОГ-2), одночасне застосування інгібіторів АПФ або АРА II може викликати подальше погіршення функції нирок, включаючи розвиток гострої ниркової недостатності, та гіперкаліємію. Ці ефекти зазвичай оборотні. Одночасне застосування інгібіторів АПФ та нестероїдних протизапальних засобів має проводитися з обережністю (особливо у літніх пацієнтів та у пацієнтів з порушеною функцією нирок). Пацієнти повинні мати адекватну кількість рідини. Рекомендується ретельно контролювати функцію нирок як на початку, так і в процесі лікування.

Не протипоказано застосування лізиноприлу в комбінації з ацетилсаліцилової кислотою як антиагрегантний засіб.

Гіпоглікемічні лікарські засоби

Одночасний прийом лізиноприлу та інсуліну, а також пероральних гіпоглікемічних засобів може призводити до розвитку гіпоглікемії. Найбільший ризик розвитку спостерігається протягом перших тижнів сумісного застосування, а також у пацієнтів із порушенням функції нирок.

Трициклічні антидепресанти / нейролептики / засоби для загальної анестезії / наркотичні засоби

При одночасному застосуванні з трициклічними антидепресантами, нейролептиками, засобами для загальної анестезії, барбітуратами, міорелаксантами спостерігається посилення антигіпертензивної дії лізиноприлу.

Альфа- та бета-адреноміметики

Альфа- та бета-адреноміметики (симпатоміметики), такі як епінефрин (адреналін), ізопротеренол, добутамін, допамін, можуть знижувати антигіпертензивний ефект лізиноприлу.

Баклофен

Підвищує антигіпертензивний ефект інгібіторів АПФ. Слід ретельно контролювати АТ і, у разі потреби, коригувати дозу антигіпертензивних препаратів.

Етанол

При одночасному застосуванні етанол посилює антигіпертензивну дію лізиноприлу.

Естрогени

Естрогени послаблюють антигіпертензивний ефект лізиноприлу внаслідок затримки рідини.

Алопуринол, прокаїнамід, цитостатики, імунодепресанти, глюкокортикостероїди (при системному застосуванні)

Спільне застосування інгібіторів АПФ з алопуринолом, прокаїнамідом, цитостатиками збільшує ризик розвитку нейтропенії/агранулоцитозу.

Препарати золота

При одночасному застосуванні лізиноприлу та препаратів золота внутрішньовенно (натрію ауротіомалат) описаний симптомокомплекс, що включає гіперемію обличчя, нудоту, блювання та зниження артеріального тиску.

Селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну

Спільне застосування лізиноприлу з селективними інгібіторами зворотного захоплення серотоніну може призводити до вираженої гіпонатріємії.

Лікарські препарати, які можуть підвищувати ризик розвитку ангіоневротичного набряку

Інгібітори mTOR (mammalian Target of Rapamycin - мета рапаміцину в клітинах ссавців) (наприклад, темсіролімус, сиролімус, еверолімус)

У пацієнтів, які приймають одночасно інгібітори АПФ та інгібітори mTOR (темсіролімус, сиролімус, еверолімус) спостерігалося збільшення частоти розвитку ангіоневротичного набряку.

Інгібітори дипептидитептидази IV типу (ДПП-IV) (гліптини), наприклад. ситагліптин, саксагліптин, віллдагліптин, лінагліптин

У пацієнтів, які приймали одночасно інгібітори АПФ та інгібітори дипептидилпептидази IV типу (гліптини), спостерігалося збільшення частоти розвитку ангіоневротичного набряку.

Естрамустин

Збільшення частоти розвитку ангіоневротичного набряку при одночасному застосуванні з інгібіторами АПФ.

Інгібітори нейтральної ендопептидази (НЕП)

Повідомлялося про підвищений ризик розвитку ангіоневротичного набряку при одночасному застосуванні інгібіторів АПФ та рацекадотрилу (інгібітор енкефалінази).

При одночасному застосуванні інгібіторів АПФ з лікарськими препаратами, що містять сакубітрил (інгібітор неприлізину), зростає ризик розвитку ангіоневротичного набряку, у зв'язку з чим одночасне застосування цих препаратів протипоказане. Інгібітори АПФ слід призначати не раніше ніж через 36 годин після відміни препаратів, що містять сакубітрил. Протипоказано призначення препаратів, що містять сакубітрил, пацієнтам, які отримують інгібітори АПФ, а також протягом 36 годин після відміни інгібіторів АПФ.

Тканинні активатори плазміногену

В обсерваційних дослідженнях виявлено підвищену частоту розвитку ангіоневротичного набряку у пацієнтів, які приймали інгібітори АПФ після застосування алтеплази для тромболітичної терапії ішемічного інсульту.

Фармакокінетичні взаємодії

Антациди та колестірамін знижують всмоктування лізиноприлу в шлунково-кишковому тракті.

• Діюча речовина: лізиноприл 5 мг (у вигляді 5,44 мг лізиноприлу дигідрату).
• Допоміжні речовини: магнію стеарат, тальк, манітол, крохмаль кукурудзяний, кальцію гідрофосфату дигідрат.

З огляду на можливість виникнення запаморочення та стомлюваності, лізиноприл може вплинути на здатність керувати автотранспортом та іншими механізмами, особливо на початку лікування.

Тому слід утриматися від керування автотранспортом та роботи з іншими механізмами до встановлення індивідуальної реакції на препарат.

Вагітність

Застосування лізиноприлу при вагітності протипоказане. При встановленні вагітності прийом препарату слід припинити якомога раніше. Лізиноприл проникає крізь плацентарний бар'єр. Прийом інгібіторів АПФ у II та III триместрі вагітності надає несприятливий вплив на плід (можливі виражене зниження артеріального тиску, ниркова недостатність, гіперкаліємія, гіпоплазія кісток черепа, внутрішньоутробна смерть). Епідеміологічні дані про ризик тератогенності, пов'язаний з прийомом інгібіторів АПФ під час першого триместру вагітності, не є переконливими, проте невелике збільшення ризику не може бути виключено. За новонародженими та грудними дітьми, які зазнали внутрішньоутробного впливу інгібіторів АПФ, рекомендується вести спостереження для своєчасного виявлення вираженого зниження АТ, олігурії, гіперкаліємії.

Період грудного вигодовування

Під час лікування препаратом Діротон ® необхідно скасувати грудне вигодовування (немає даних про проникнення лізиноприлу в грудне молоко).

Заборонено у віці до 18 років (ефективність безпеки не встановлена).

• Артеріальна гіпертензія.
• Серцева недостатність (симптоматичне лікування).
• Гострий інфаркт міокарда (короткочасне лікування протягом 6 тижнів гемодинамічно стабільних пацієнтів не пізніше ніж через 24 години після гострого інфаркту міокарда).
• Лікування захворювань нирок у пацієнтів з артеріальною гіпертензією, хворих на цукровий діабет II типу та початкову нефропатію.

• Гіперчутливість до діючих або допоміжних речовин препарату.
• Гіперчутливість до іншого інгібітора АПФ.
• Ангіоневротичний набряк в анамнезі, пов'язаний із попереднім лікуванням іншими інгібіторами АПФ.
• Спадковий або ідіопатичний ангіоневротичний набряк.
• Вагітні або жінки, які планують завагітніти (див. Застосування у період вагітності або годування груддю).
• Період годування груддю.
• Одночасне застосування препарату Діротон ^з препаратами, що містять аліскірен пацієнтам з цукровим діабетом або нирковою недостатністю (швидкість клубочкової фільтрації <60 мл/хв/1,73 м ^{2< /sup> ).}

Всередину, 1 раз на добу, незалежно від часу їди, переважно в один і той самий час.

Есенційна гіпертензія

Рекомендована початкова доза лізиноприлу для пацієнтів, які не приймають гіпотензивні засоби – 10 мг 1 раз на добу. За відсутності терапевтичного ефекту дозу збільшують кожні 2-3 дні на 5 мг на добу до середньої терапевтичної дози 20-40 мг на добу. Звичайна підтримуюча доза становить 20 мг один раз на добу. Максимальна добова доза лізиноприлу – 40 мг 1 раз на добу (у клінічних дослідженнях максимальна доза лізиноприлу становила 80 мг на добу, проте збільшення дози понад 40 мг на добу зазвичай не веде до подальшого зниження артеріального тиску).

Терапевтичний ефект розвивається через 2-4 тижні від початку лікування, що слід враховувати при збільшенні дози. При недостатньому терапевтичному ефекті можна комбінувати лізиноприл з іншими гіпотензивними засобами.

Якщо пацієнт попередньо отримував лікування діуретиками, їх прийом повинен бути припинений за 2-3 дні до початку застосування лізиноприлу. Якщо це неможливо, то початкова доза не повинна перевищувати 5 мг на добу. Після прийому першої дози необхідно спостереження лікаря протягом кількох годин, оскільки може виникнути виражене зниження артеріального тиску.

Реноваскулярна гіпертензія та інші стани, пов'язані з підвищеною активністю ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС)

Рекомендована початкова доза становить 2,5-5 мг на добу, при цьому рекомендується забезпечити ретельне медичне спостереження за пацієнтом, контроль артеріального тиску, функції нирок, концентрації калію в сироватці крові. Підтримуюча доза підбирається залежно від динаміки артеріального тиску, а пацієнт повинен перебувати під постійним медичним наглядом.

Ниркова недостатність

Оскільки лізиноприл виводиться нирками, початкова доза препарату Діротон® залежить від показників КК: при КК 31-80 мл/хв - 5-10 мг/сут, при КК 10-30 мл/хв - 2,5-5 мг/сут, при КК менше 10 мл/хв, зокрема у пацієнтів, що перебувають на гемодіалізі, - 2,5 мг на добу. Підтримуюча доза залежить від клінічного ефекту та підбирається при регулярному моніторингу показників функції нирок, концентрації калію та натрію у сироватці крові.

Печінкова недостатність

Рекомендації щодо доз у пацієнтів з легкою або помірною печінковою недостатністю ще не розроблені, тому підбір доз таким пацієнтам слід здійснювати з обережністю, і починати слід з мінімально можливої дози.

Хронічна серцева недостатність

При ХСН початкова доза лізиноприлу становить 2,5 мг 1 раз на добу. Перший прийом лізиноприлу необхідно починати під пильним наглядом для того, щоб оцінити вплив препарату на АТ. Надалі дозу лізиноприлу слід поступово збільшувати на 2,5 мг з інтервалом у 3-5 днів до 5-10-20 мг на добу. Не рекомендується перевищувати максимальну добову дозу лізиноприлу 20 мг (у клінічних дослідженнях максимальна доза лізиноприлу у пацієнтів з ХСН становила 35 мг 1 раз на добу).

До початку лікування препаратом Діротон® і далі в ході лікування слід регулярно контролювати АТ, функцію нирок, концентрації калію та натрію в сироватці крові, щоб уникнути розвитку артеріальної гіпотензії та пов'язаного з нею порушення функції нирок.

Раннє лікування гострого інфаркту міокарда

Стартова терапія (перша 3 доби гострого інфаркту міокарда)

У перші 24 години після гострого інфаркту міокарда призначають 5 мг лізиноприлу одноразово. Через 24 години (1 добу) призначають 5 мг лізиноприлу одноразово, через 48 годин (дві доби) – 10 мг лізиноприлу одноразово.

Не можна розпочинати лікування при систолічному АТ менше 100 мм рт.ст. Пацієнтам з низьким систолічним АТ (≤120 мм рт. ст.) на початку лікування та протягом першої 3-ї доби після гострого інфаркту міокарда призначають меншу дозу лізиноприлу – 2,5 мг 1 раз на добу.

Підтримуюча терапія

Підтримуюча доза лізиноприлу становить 10 мг 1 раз на добу. Курс лікування – не менше 6 тижнів. Надалі слід оцінити доцільність продовження терапії. Пацієнтам із симптомами серцевої недостатності рекомендується продовжувати прийом лізиноприлу.

У разі розвитку артеріальної гіпотензії (систолічний АТ – 100 мм рт. ст.) добову дозу лізиноприлу тимчасово знижують до 5 мг, при необхідності – до 2,5 мг. У разі тривалого вираженого зниження АТ (систолічний АТ нижче 90 мм рт.ст. протягом більше 1 години) застосування лізиноприлу необхідно припинити.

Діабетична нефропатія

Початкова доза лізиноприлу становить 10 мг на добу, яку при необхідності підвищують до 20 мг на добу до досягнення цільових значень діастолічного артеріального тиску (діастолічний артеріальний тиск нижче 75 мм. рт. ст. у положенні "сидячи" у пацієнтів з цукровим діабетом. типу і нижче 90 мм рт.ст., у положенні "сидячи" у пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу).

При порушенні функції нирок (КК менше 80 мл/хв) початкова доза визначається залежно від кліренсу креатиніну (див. вище).

Пацієнти похилого віку (старше 65 років)

У пацієнтів похилого віку препарат слід застосовувати з обережністю.

Під час лікування лізиноприлом повідомлялося про наступні небажані лікарські реакції (НЛР). НЛР представлені за системно-органними класами відповідно до класифікації MedDRA та частоти виникнення:

Дуже часто - 1/10 призначень (≥10%)

Часто - 1/100 призначень (≥1%, але <10%)

Нечасто - 1/1000 призначень (≥0,1%, але <1%)

Рідко - 1/10000 призначень (≥0,01%, але <0,1%)

Дуже рідко - менше 1/10000 призначень (<0,01 %)

Частота невідома - неможливо оцінити на основі наявних даних.

У межах кожної частотної групи небажані реакції представлені в порядку зменшення серйозності.

Порушення з боку крові та лімфатичної системи

Дуже рідко: пригнічення кістковомозкового кровотворення, агранулоцитоз, лейкопенія, нейтропенія, тромбоцитопенія, гемолітична анемія, анемія, лімфаденопатія.

Порушення імунної системи

Дуже рідко: аутоімунні порушення;

Частота невідома: анафілактична/анафілактоїдна реакція

Порушення з боку ендокринної системи

Рідко: синдром неадекватної секреції антидіуретичного гормону.

Порушення обміну речовин та харчування

Дуже рідко: гіпоглікемія.

Порушення психіки

Нечасто: зміни настрою, порушення сну. галюцинації;

Рідко: психічні розлади:

Частота невідома: депресія.

Порушення нервової системи

Часто: запаморочення, біль голови;

Нечасто: вертиго, парестезія, дисгевзія;

Рідко: сплутаність свідомості, сонливість, м'язові судоми, біль у спині, паросмія (порушення нюху);

Частота невідома: непритомність.

Порушення з боку серця

Нечасто: інфаркт міокарда (внаслідок вираженого зниження АТ у груп пацієнтів підвищеного ризику), тахікардія, прискорене серцебиття.

Порушення судин

Часто: виражене зниження АТ, ортостатична гіпотензія та пов'язані з нею симптоми;

Нечасто: гостре порушення мозкового кровообігу (внаслідок вираженого зниження АТ у груп пацієнтів підвищеного ризику), синдром Рейно.

Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння

Часто: кашель;

Нечасто: біль у грудях, риніт;

Дуже рідко: бронхоспазм, алергічний альвеоліт/еозинофільна пневмонія, синусит.

Порушення з боку травної системи

Часто: діарея, блювання:

Нечасто: біль у животі, нудота, порушення травлення;

Рідко: сухість у роті;

Дуже рідко: панкреатит, анорексія, інтестинальний ангіоневротичний набряк.

Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів

Дуже рідко: печінкова недостатність, гепатит печінково-клітинний або холестатичний, жовтяниця.

Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин

Нечасто: висипання на шкірі, свербіж шкіри;

Рідко: псоріаз, кропив'янка, алопеція, підвищена чутливість / ангіоневротичний набряк обличчя, рук і ніг, губ, язика, голосової щілини та/або гортані;

Дуже рідко: токсичний епідермальний некроліз, синдром Стівенса-Джонсона, мультиформна еритема, вульгарна пухирчатка, гіпергідроз, псевдолімфома шкіри*.

Порушення з боку скелетно-м'язової та сполучної тканини

Рідко: біль у кінцівках.

Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів

Часто: порушення функції нирок;

Рідко: гостра ниркова недостатність, уремія;

Дуже рідко: олігурія/анурія.

Порушення з боку статевих органів та молочної залози

Нечасто: імпотенція;

Рідко: гінекомастія, сексуальна дисфункція.

Спільні розлади та порушення в місці введення

Нечасто: підвищена стомлюваність, астенія.

Лабораторні та інструментальні дані

Нечасто: підвищення концентрації сечовини та креатиніну у сироватці крові, гіперкаліємія. підвищення активності "печінкових" ферментів;

Рідко: зниження гемоглобіну та гематокриту, гіпербілірубінемія, гіпонатріємія.

* Повідомлялося про симптомокомплекс, який може включати один або кілька з наступних симптомів: лихоманка, васкуліт, міалгія, артралгія/артрит, позитивна реакція на антинуклеарні антитіла (АНА), збільшення швидкості осідання еритроцитів (ШОЕ), еозинофіл висипання, фотосенсибілізація або інші зміни з боку шкіри.

Симптоми: дані про передозування у людини обмежені. Симптоми, пов'язані з передозуванням інгібіторами АПФ, можуть включати артеріальну гіпотензію, циркуляторний шок, порушення електролітного балансу, ниркову недостатність, гіпервентиляцію, тахікардію, прискорене серцебиття, брадикардію, запаморочення, тривогу та кашель.

Лікування: промивання шлунка, прийом активованого вугілля, надання пацієнту горизонтального положення з піднятими ногами, заповнення об'єму циркулюючої крові (ОЦК) - внутрішньовенне введення плазмозамінних розчинів, симптоматична терапія, контроль функцій серцево-судинної та дихальної систем, ОЦК. контроль показників сечовини, креатиніну та електролітів у сироватці крові, а також діурезу. При розвитку брадикардії, що стійка до медикаментозної терапії, показана постановка електрокардіостимулятора. Лізиноприл можна видалити з організму за допомогою гемодіалізу.

Зберігати в недоступному для дітей місці при температурі не вище 30 °С.

Це антигіпертазивний препарат (знижує артеріальний тиск). Діротон можна використовувати самостійно або у складі комплексної терапії артеріальної гіпертонії.