Фармакодинаміка.
Дезлоратадин є селективним блокатором периферичних гістамінових Н1-рецепторів, що не виявляє седативного ефекту.
Після перорального прийому дезлоратадин селективно блокує периферичні Н1-гістамінові рецептори та не проникає крізь гематоенцефалічний бар’єр.
Численні дослідження показали, що крім антигістамінної активності дезлоратадин чинить протиалергічну та протизапальну дію. Встановлено, що дезлоратадин пригнічує каскад різних реакцій, що лежать в основі розвитку алергічного запалення, а саме:
˗ виділення прозапальних цитокінів, включаючи ІЛ-4, ІЛ-6, ІЛ-8, ІЛ-13;
˗ виділення прозапальних хемокінів, таких як RANTES;
˗ продукцію супероксидного аніону активованими поліморфноядерними нейтрофілами;
˗ адгезію і хемотаксис еозинофілів;
˗ експресію молекул адгезії, таких як Р-селектин;
˗ IgE-залежне виділення гістаміну, простагландину D2 і лейкотрієну С4.
Безпека застосування дезлоратадину дітям була продемонстрована у 3-х клінічних дослідженнях. Препарат призначався дітям віком від 1 до 11 років, яким була необхідна антигістамінна терапія, у добовій дозі 1,25 мг (віком від 1 до 5 років) або 2,5 мг (віком від 6 до 11 років). Лікування переносилося добре, що було підтверджено результатами клінічних лабораторних досліджень, станом життєво важливих функцій організму та даними ЕКГ (включаючи довжину інтервалу QT).
Під час клінічних досліджень щоденне застосування препарату у дозі до 20 мг протягом 14 днів не супроводжувалося статистично клінічно значущими змінами з боку серцево-судинної системи. У процесі клініко-фармакологічного дослідження застосування дезлоратадину у дозі 45 мг на добу (у 9 разів вище терапевтичної дози) протягом 10 днів не спричинило подовження інтервалу QT.
Дезлоратадин не проникає крізь гематоенцефалічний бар’єр. При застосуванні рекомендованої дози 5 мг частота сонливості не перевищувала таку в групі плацебо. У процесі клінічних досліджень препарат не впливав на психомоторну функцію при прийомі дози до 7,5 мг.
Фармакокінетика.
Всмоктування
Концентрація дезлоратадина в плазмі може бути виявлена протягом 30 хвилин після прийому дезлоратадину дорослими і підлітками. Дезлоратадін добре всмоктується, максимальна концентрація дезлоратадину у плазмі крові (Cmax) досягається у середньому через 3 години, період напіввиведення становить у середньому 27 годин. Ступінь накопичення дезлоратадина відповідала періоду його напіввиведення (близько 27 годин) і частоті прийому один раз в день. Біодоступність дезлоратадину була пропорційна дозі в діапазоні від 5 мг до 20 мг.
У серії фармакокінетичних і клінічних досліджень 6% випробовуваних досягли більш високої концентрації дезлоратадину. Поширеність цього фенотипу поганого метаболізму була порівнянна серед дорослих (6%) і педіатрів у віці від 2 до 11 років (6%), і була вище серед чорношкірих (18% дорослих, 16% педіатрів), ніж серед європеоїдів (2% дорослих, 3% педіатрів) в обох популяціях.
Розподіл
Деслоратадін помірно зв'язується (83% - 87%) з білками плазми. Немає доказів клінічно значимого накопичення активної речовини після однократного щоденного прийому дезлоратадину дорослими і підлітками (від 5 мг до 20 мг) протягом 14 днів.
Біотрансформація
Фермент, відповідальний за метаболізм дезлоратадину, іще не ідентифіковано, тому не можна повністю виключити деякі взаємодії з іншими лікарськими препаратами . Деслоратадін не пригнічує CYP3A4 in vivo, а дослідження in vitro показали, що лікарський препарат не пригнічує CYP2D6 і не є ні субстратом, ні інгібітором P-глікопротеїну.
Виведення
У дослідженні однієї дози дезлоратадина в дозі 7,5 мг не було виявлено впливу їжі (висококалорійний сніданок з високим вмістом жиру) на засвоєння дезлоратадина. В іншому дослідженні грейпфрутовий сік не вплинув на засвоєння дезлоратадина.