Бетакор таблетки в/о 20 мг № 30

Брадикардія може бути обумовлена ​​низкою лікарських засобів: бета-адреноблокаторами, антиаритмічними препаратами класу Іа (хінідин, дизопірамід), класу ІІІ (аміодарон та соталол), класу IY (дилтіазем та верапаміл), а також глікозидами наперстянки, мефлохіном та інгібіторами холінестерази, які застосовують для лікування хвороби Альцгеймера.

Протипоказане одночасне застосування лікарського засобу із зазначеними нижче препаратами.

Флоктафенін. У разі шоку або артеріальної гіпотензії, зумовленої флоктафеніном, бета-адреноблокатори спричиняють зниження компенсаторних серцево-судинних реакцій.

Сультоприд. Порушення автоматизму серця (надмірна брадикардія), зумовлене адитивним ефектом зменшення частоти скорочень.

Не рекомендується застосовувати лікарський засіб із зазначеними нижче препаратами.

Блокатори кальцієвих каналів (беприділ, дилтіазем та верапаміл). Порушення автоматизму (надмірна брадикардія, зупинка синусового вузла), синоатріальної та атріовентрикулярної провідності, серцева недостатність (синергічна дія). Такі комбінації можна застосовувати лише при ретельному клінічному контролі та електрокардіографічному спостереженні, особливо для хворих похилого віку або на початку лікування.

Аміодарон. Порушення скоротливості, автоматизму та провідності (придушення симпатичних компенсаторних механізмів).

Слід з обережністю застосовувати лікарський засіб із зазначеними нижче препаратами.

Інгаляційні анестетики, що містять галоген. Бета-адреноблокатори викликають зниження серцево-судинних компенсаторних реакцій (під час операції пригнічення бета-адренорецепторів можна усунути за допомогою бета-стимуляторів). Як правило, терапію бета-блокаторами не слід припиняти, а різкої відміни лікарського засобу слід уникати у будь-якому випадку. Необхідно повідомити анестезіолога про лікування, яке проводиться.

Лікарські засоби, які можуть провокувати пароксизмальну шлуночкову тахікардію типу «torsades de pointes» (крім сультоприду). Антиаритмічні лікарські засоби класу Іа (хінідин, гідрохінідин та дизопірамід) та класу ІІІ (аміодарон, дофетилід, ібутилід, сотатол); деякі нейролептики групи фенотіазину (хлорпромазин, ціамемазин, левомепромазин, тіоридазин), бензаміди (амісульприд, сульпірид, тіаприд), бутирофенони (дроперидол, галоперидол), інші нейролептики (пімозид) та інші лікарські засоби (цисапрід , моксифлоксацин, пентамідин, внутрішньовенні спіраміцин та вінкамін). Підвищення ризику розвитку шлуночкової аритмії та особливо пароксизмальної тахікардії типу «torsades de pointes» (гіпокаліємія є провокуючим фактором). Необхідний клінічний та електрокардіографічний контроль.

Пропафенон. Порушення скоротливості, автоматизму та провідності (придушення симпатичних компенсаторних механізмів). Необхідний клінічний та електрокардіографічний контроль.

Баклофен. Посилення антигіпертензивної дії. Необхідний контроль артеріального тиску та корекція дози антигіпертензивного засобу.

Інсулін та антидіабетичні сульфонаміди. Всі бета-блокатори можуть маскувати деякі симптоми гіпоглікемії, такі як тахікардія, відчуття серцебиття. Пацієнт має бути попереджений про необхідність посилити самоконтроль рівня цукру у крові.

Інгібітори холінестерази (амбеноміум, донепезил, галантамін, неостигмін, піридостигмін, рівастигмін, такрин). Ризик посилення брадикардії (адитивна дія).

Потрібен регулярний клінічний контроль.

Антигіпертензивні засоби центральної дії (клонідин, апраклонідин, альфа-метилдопа, гуанфацин, моксонідин, рілменідин). Значне підвищення артеріального тиску при різкій відміні антигіпертензивного лікарського засобу центральної дії. Необхідно уникати раптового скасування антигіпертензивного засобу та проводити клінічний контроль.

Лідокаїн (внутрішньовенно). Збільшення концентрації лідокаїну в плазмі з можливим посиленням небажаних неврологічних та серцевих ефектів (зниження метаболізму лідокаїну в печінці). Рекомендується клінічний та електрокардіографічний контроль та, можливо, визначення концентрації лідокаїну в плазмі крові як під час лікування бета-адреноблокаторами, так і після його припинення. При необхідності – корекція дози лідокаїну.

Комбінації, які потребують особливої ​​уваги.

Нестероїдні протизапальні препарати (системної дії), у тому числі селективні інгібітори ЦОГ-2. Зниження гіпотензивного ефекту (пригнічення вазодилатувальних простагландинів нестероїдними протизапальними препаратами та затримка рідини та натрію піразолоновими похідними).

Блокатори кальцієвих каналів (дигідропіридин). Артеріальна гіпотензія, недостатність кровообігу у пацієнтів з латентною або неконтрольованою серцевою недостатністю. Лікування бета-адреноблокаторами може мінімізувати рефлекторні симпатичні механізми, що запускаються при надмірних гемодинамічних реакціях.

Антидепресанти, споріднені з іміпраміном, нейролептики. Посилення гіпотензивного ефекту та ризик ортостатичної гіпотензії (адитивна дія).

Мефлохін. Ризик брадикардії (адитивна дія щодо розвитку брадикардії).

Діпіридамол (внутрішньовенно). Посилення антигіпертензивного ефекту.

Альфа-блокатори, які застосовуються в урології (альфузозин, доксазозин, празозин, тамсулозин, теразозин). Посилення антигіпертензивного ефекту. Підвищений ризик гіпотензії.

Аміфостин. Посилення антигіпертензивного ефекту.

Серцеві глікозиди. Комбінація, яка може подовжувати час атріовентрикулярної провідності та викликати брадикардію.

Фінголімоди. Одночасне застосування фінголімоду з бета-блокаторами може потенціювати брадикардичний ефект і тому ця комбінація не рекомендована. Якщо потрібне одночасне застосування, необхідний відповідний моніторинг з початку лікування; рекомендовано щонайменше проводити нічний моніторинг.

Йодовмісні контрастні речовини. У разі виникнення шоку або артеріальної гіпотензії на введення йодовмісних контрастних речовин бета-блокатори викликають зниження серцево-судинних компенсаторних реакцій.

Коли можливе лікування бета-блокаторами слід припинити перед проведенням радіографічного дослідження. Якщо застосування є необхідним, лікар повинен мати можливість проведення інтенсивної терапії.

Кортикостероїди та тетракозактид. Зниження антигіпертензивного ефекту (затримка води та натрію в комбінації з кортикостероїдами).

Звичайна доза при артеріальній гіпертензії та для профілактики нападів стенокардії напруги – 1 таблетка по 20 мг на добу.

Дозування для хворих з нирковою недостатністю. У хворих з нирковою недостатністю кліренс бетаксололу зменшується зі зниженням функції нирок. Дозу необхідно адаптувати до стану ниркової функції хворого: при кліренсі креатиніну ³ 20 мл/хв корекції дози не потрібне. Однак рекомендується проводити клінічне спостереження, починаючи з 1 тижня лікування до досягнення рівноважних рівнів препарату в крові (в середньому 4 діб).

Для хворих з тяжкою нирковою недостатністю (кліренс креатиніну < 20 мл/хв) рекомендована початкова доза становить 10 мг на добу (незалежно від частоти та розкладу процедур діалізу у хворих, яким проводиться гемодіаліз).

Для хворих зпечінковою недостатністю немає необхідності коригувати дозу; проте на початку терапії бажано клінічне спостереження.

З боку шкіри та підшкірної клітковини: шкірні реакції, включаючи псоріазоподібний висип або загострення псоріазу; кропив'янка, свербіж, гіпергідроз.

З боку нервової системи: запаморочення, біль голови; дистальна парестезія; летаргія.

З боку органуів зору: відчуття сухості в очах, порушення гостроти зору.

З боку психіки: астенія, безсоння, втома; депресія; нічні кошмари, сплутаність свідомості, галюцинації.

З боку шлунково-кишкової системи: шлунково-кишкові розлади (біль у животі, діарея, нудота та блювання).

З боку метаболізму та нутритивні розлади:гіпоглікемія, гіперглікемія, брадикардія (можливо, тяжка); уповільнення атріовентрикулярної провідності або посилення існуючої атріовентрикулярної блокади, серцева недостатність, зниження артеріального тиску.

З боку судин: похолодання кінцівок; синдром Рейно, погіршення кульгавості.

З боку респіраторної системи, грудної клітки та середостіння: бронхоспазм, диспное.

З боку репродуктивної системи:імпотенція.

Лабораторні показники. Рідко спостерігається поява антинуклеарних антитіл, яка лише у виняткових випадках супроводжувалася клінічними проявами типу системного червоного вовчаку, які проходять після припинення лікування.

Симптоми передозування лікарського засобу: брадикардія або надмірне зниження артеріального тиску.

При брадикардії або надмірному зниженні артеріального тиску необхідно ввести:

• 1-2 мг атропіну внутрішньовенно;
• 1 мг глюкагону (введення препарату повторити за необхідності);
• за необхідності провести повільну інфузію 25 мкг ізопреналіну або вводити 2,5-10 мкг/кг/хв добутаміну.

При серцевій декомпенсації у новонароджених, матері яких у період вагітності застосовували бета-адреноблокатори:

• глюкагон у дозі 0,3 мг/кг маси тіла;
• шпиталізація у відділення інтенсивної терапії;
• ізопреналін і добутамін: зазвичай у досить високих дозах і тривалий час під наглядом фахівця.